Соціально-психологічний (технологічний) інституціоналізм Т. Веблена

Засновником американського інституціоналізму, який справив визначальний вплив на всі його течії, був Торстейн Веблен (1857—1929). Як зазначив Б. Селігмен, "економічна теорія, чи скоріше всеосяжне соціальне вчення Веблена перейняте протестом проти пануючих канонів мислення, і тому вона завжди буде привертати увагу мислячих людей".
Книги Т. Веблена, особливо першого періоду його творчої діяльності, мали прихований, а часом і явний полемічний характер з економістами неокласичного напрямку. Усією своєю творчістю він давав зрозуміти, що економічна наука не має бути тільки наукою про ціни і ринки. Найважливішим принципом, висунутим Т. Вебленом, був еволюційний підхід до аналізу. Він виступив проти замикання неокласиків у межах абстрактних схем та "стану рівноваги" як "нормального" становища економіки. Т. Веблен підкреслював величезне значення теорії Дарвіна для обґрунтування принципу еволюційної зміни та розвитку соціально-економічного життя суспільства.
Економічні явища Т. Веблен виводив із суспільної психології, розглядаючи людину як біосоціальну істоту, яка керується природними інстинктами.
Батьки Т. Веблена, Томас Веблен та його дружина Керрі, емігрували з Норвегії до США наприкінці 40-х pp. XIX ст. Деякий час Томас Веблен був робітником на фабриці, потім — теслярем, а заощадивши певну суму грошей, купив ферму й улаштувався в норвезькому поселенні Като, графство Ма-нітовок штату Вісконсін. Саме тут народилася шоста дитина в сім'ї Вебленів — Торстейн Бунде Веблен (1857—1929). Спосіб життя сім'ї повністю підпорядковувався традиціям норвезьких землеробів: будинок із колод з добудованим приміщенням для худоби, домашнє виготовлення основних продуктів харчування (кава та цукор — недоступна розкіш), простий одяг, теж виготовлений вдома. У 1865 p., коли Торстейну було вісім років, сім'я переїхала до містечка Упллінг, де батько Веблена першим в окрузі купив для своєї ферми молотарку, посадив фруктовий сад, зайнявся бджільництвом. У 1874 р., у віці сімнадцяти років, Торстейн вступає до Карлтонського коледжу в Нортфілді. Коледж був релігійного напрямку, виховував місіонерів. Щоб не платити за утримання дітей, батько Торстейн купив невеликий наділ землі, що межував з територією коледжу, побудував на ньому будиночок, куди регулярно доставлялись продукти з ферми. Таке відособлення, домотканий одяг та відсутність міських манер у поведінці викликали презирливе ставлення до дітей Вебленів з боку однокласників. У коледжі Т. Веблен провів шість років. Викладачі не любили його через зарозумілість та замкнутість. Винятком був професор політекономії Джон Кларк, який приділяв своєму учневі більше уваги і радив йому займатися науковими дослідженнями. Із рефератів Т. Веблена видно, що йому був чужим світ промислових та фінансових магнатів Америки кінця XIX ст. Одержавши завдяки] видатним здібностям вищу освіту (Єльський університет), він так і не став своїм у академічному світі — офіційна наука не визнавала Т. Веблена, який виявив беззаперечну неприязнь до капіталізму, його звичаїв та культу гро-: шей. Одержавши ступінь доктора філософії Єльського університету, Т. Веблен велику частину життя провів у суворій боротьбі за хліб насущний і весь час боровся за те, щоб завоювати повну свободу для виявлення власних позицій в науці. Часто змінюючи коледжі й університети, у яких викладав, все ж Т. Веблен відкривав для себе такі простори мислення, які не тільки йоге лякали, а й захоплювали. З 1900 р. Веблен — молодший професор економік Чиказького університету. Був також професором Стенфордського і Міссу-рійського університетів. На початку 20-х p. T. Веблен переходить до Нової школи соціальних досліджень.
Т. Веблен не видав жодного навчального курсу, але увійшов в історію автор ряду фундаментальних праць, що принесли йому світову славу. Найвизначнішими серед них є такі: "Теорія бездіяльного класу" (1899), "Теорія] ділового підприємництва" (1904), "Інстинкт майстерності та рівень розвитку] технології виробництва" (1914), "Місце науки у сучасній цивілізації та інші нариси" (1919), "Великі підприємці та проста людина" (1919), "Інженери та система цінностей" (1921), "Абсентеїстська власність та підприємництво у новий час" (1923). Помер Т. Веблен у бідності 3 серпня 1929 p., поблизу Менло-Парка, штат Каліфорнія за три неповних місяці до початку біржового краху 24 жовтня 1929 р. — "чорного четверга", від якого веде відлік Велика депресія, яка багато в чому підтвердила соціальний критицизм його теорій.
сторони людської діяльності. Т. Веблен писав, що "предметом економічної науки є вивчення поведінки людини стосовно матеріальних засобів існування та дослідження історії матеріальної цивілізації".
Неокласики нерідко представляли людину у вигляді ідеальної лічильної машини, яка миттєво оцінює корисність того чи іншого блага з метою макси-мізувати загальний ефект від використання наявних запасів ресурсів. Однак, на думку Т. Веблена, економічна поведінка людей має складніший, часто ірраціональний характер, тому що людина — не "машина для обчислення відчуттів насолоди та страждання". На поведінці людей позначаються, наприклад, мотиви демонстративного престижного споживання, заздрісного порівняння, інстинкт наслідування, закон соціального статусу та інші природжені та надбані схильності. Поведінка людини не може зводитися до економічних моделей, що ґрунтуються на засадах утилітаризму та гедонізму. Саме такі міркування Т. Веблен використовував, зокрема, у полеміці проти одного із неокласиків, свого вчителя — Джона Бейтса Кларка.
Важливе місце в теоретичній системі Т. Веблена відіграють природні інстинкти, до яких він як основоположник інституціоналізму зараховує:
інстинкт майстерності ("нахил до ефективних дій");
інстинкт самозбереження та збереження роду ("батьківські почуття");
схильність до суперництва;
схильність до наслідування;
схильність до пустої цікавості.
Різні комбінації цих інстинктів становлять соціальні звички. При цьому перші три інстинкти Т. Веблен розглядав як позитивні, які збігаються з інтересами суспільства.
Так, приватна власність з'являється у його працях як наслідок людської схильності до конкуренції: вона зображується найбільш помітним доказом успіху в змаганні і "традиційною основою поваги". Складніше психологічне підґрунтя властиве категорії заздрісне порівняння, яке відіграє в системі Т. Веблена надзвичайно важливу роль. За допомогою цієї категорії Т. Веблен інтерпретує такі економічні явища, як схильність людей до престижного споживання, а також до нагромадження капіталу: власник іншого капіталу відчуває заздрість до більшого капіталіста і прагне наздогнати його. Після досягнення ж бажаного рівня виявляється прагнення перегнати інших, і тим самим перевершити конкурентів.
Одночасно Т. Веблен підкреслював, що економічна поведінка людей має складний, суперечливий і навіть ірраціональний характер, а тому поведінку людини не можна зводити до економічних моделей, як це роблять неокласиі ки. Необхідно враховувати психологічну мотивацію всебічної діяльності людини. Він вважав, що "еволюція соціальної структури", а по суті суспіль-но-економічний розвиток реалізується як здійснення прогресу "природного відбору" різних інституцій. "Життя людей в суспільстві, — писав Веблені — так само як і життя інших видів, є боротьбою за існування і, таким чином, становить процес відбору та пристосування. Еволюція соціальної структури є процесом природного відбору інституцій. Прогрес, що відбувався і відбувається у людських інституціях і людському характері може бути, взагалі кажучи, зведений до мислення і до процесу примусового пристосування до зовнішнього середовища, яке постійно змінюється з розвитком суспільства і зі зміною інституцій, при яких живуть люди.
Поняття інституція, за Т. Верленом, — це спільність свідомості, перший спосіб мислення, притаманний відповідним групам людей, який обумовлений традиціями, звичаями, що формуються у процесі історичного розвитку, — все те, що набуває оформлення в професії людини, морально-правових нормах, державних установах, а також у самому характері держави. Згідно з Т. Вебленом інституції, або "прийняту в певний час систему громадського життя", визначають безпосередні цілі, що підкоряють поведінку людей. Але сприятливі умові економічного розвитку існують лише у тому випадку, коли система інституті! перебуває в гармонії з кінцевими цілями, що випливають із інстинктів.
Поряд з інституціями, іншим найважливішим фактором, який тре враховувати при вивченні інституцій, Т. Веблен вважав техніку, технологію, вплив якої на еволюцію інституцій стає домінуючим на стадії машинного виробництва. Отже, у методології Т. Веблена наявні елементи істориз хоча йому притаманно багато технократичних властивостей: інституції змін ються тому, що на них впливає людська психологія — це з одного боку, суцільний потік технічних факторів — з іншого. Ця двоїста психолого-те нократична концепція становила основу подальшої розробки представник ми пізнього інституціоналізму сучасних теорій стадій економічного зростання, індустріальної, постіндустріальної та технотронної цивілізацій.
Центральне місце в здобутках Веблена займає його вчення про "бездіяльний (дозвільний) клас", до утворення якого він також підходив історично.
На ранніх стадіях люди жили в умовах співробітництва, коли, як вважав Т. Веблен, не було власності, обміну, механізму цін. Пізніше, коли був накопичений надлишок матеріальних благ, військовоначальники і жреці вирішили правити іншими людьми. Так почався процес формування "бездіяльного класу", а разом з ним перехід від дикунства до варварства.
Відповідно до того, як мирні заняття поступалися місцем військовим походам і грабежам, придушувався властивий людині інстинкт майстерності. Якщо раніше людина боролась в основному з природою, то тепер — з іншою людиною. У центрі нового способу життя знаходилася приватна власність, в основі якої були насильство й обман.
У наступні ж історичні епохи, як писав Веблен, закоренілі варварські звички лише ховалися під маскою мирних форм поведінки. Суспільна ієрархія остаточно встановилася з "бездіяльним класом" на вершині соціальної піраміди. Зовнішніми ознаками відмінності стало виставлене напоказ неробство і споживання, розраховане на демонстрацію багатства ("демонстративне марнотратство").
Бурхливий прогрес техніки вступив у гострий конфлікт із прагненням людей до показної розкоші. Товари почали цінуватися не за їх корисними властивостями, а за тим, наскільки володіння ними відрізняє людину від її ближніх (ефект "заздрісного порівняння"). Чим марнотратнішою ставала певна особа, тим вище піднімався її престиж. Вищі почесті надавалися тим, хто завдяки контролю над власністю отримав від виробництва більше багатства, не займаючись корисною працею. Таким чином, згідно із концепцією Т. Веблена, "відношення бездіяльного (тобто невиробничого) класу до економічного процесу є грошовим відношенням... Звичаї світового бізнесу склалися під направляючою і вибірковою дією законів чи хижацтва паразитизму. Це звичаї власності, похідні, більш-менш віддалені від стародавньої хижацької культури".
Вчення про "бездіяльний клас" разом з методологією технократизму лежить в основі вебленівської концепції індустріальної системи. Згідно з цією теорією, капіталізм (за термінологією Т. Веблена, "грошове господарство") еволюціонує таким чином, що проходить дві стадії розвитку:
стадію панування підприємця, коли влада та власність належить підприємцю;
стадію панування фінансів, коли панівною силою стає фінансист. Для цієї стадії розвитку особливо характерна дихотомія, тобто протистояння, що виявляється у суперечності між індустрією та бізнесом, інтереси яких зовсім різні.
До індустрії Т. Веблен відносив сферу матеріального виробництва, що базувалася на машинному виробництві, а також підприємців, інженерно-технічний персонал, менеджерів та робітників. Усі ці верстви Т. Веблен вважав носіями суспільного прогресу, зацікавленими в підвищенні ефективності виробництва.
Найпрогресивнішою групою суспільства Т. Веблен вважав інженерно-технічну інтелігенцію, яку він протиставляв бізнесменам, котрих відносив до "бездіяльного класу". Т. Веблен гостро критикував цей клас великих фінансових магнатів, паразитичний спосіб життя рантьє, зайнятих лише фінансовою діяльністю. Він викривав бізнесменів, які прагнуть лише "якомога більшого прибутку", в той час, коли головною метою інженерів є турбота про розвиток промисловості. Т. Веблен зазначав, що "капітани фінансів, зайняті справами бізнесу, далеко відійшли від реального виробництва, вони все менше довіряли технічним спеціалістам, яких не розуміли, але без яких не могли обійтися". Ал до бездіяльного класу Т. Веблен відносив лише найбільших фінансових ма гнатів. Дрібних і середніх підприємців він не вважав соціальними утриманцями і навіть (з відомими застереженнями) зараховував до продуктивного класу.
Найважливішим підсумком теоретичної діяльності Т. Веблена стало його вчення про "абсентеїстську власність" як таку, що невідчутна і належить бізнесменам. Відповідно до цього і "бездіяльний клас" Т. Веблен розцінював як такий, якому притаманні:
по-перше, користолюбство на основі особливої "абсентеїстської" форми приватної власності, а не виробництво;
по-друге, експлуатація, а не корисність для суспільства. "Фінансові верстви, — зазначає Т. Веблен, — мають певну зацікавленість у пристосуванні фінансових інститутів... Звідси більш або менш послідовне намагання бездіяльного класу спрямовувати розвиток інститутів тим шляхом, який відповідав б грошовим цілям, що формують економічне життя бездіяльного класу".
Якщо на стадії панування підприємців прибуток був закономірним результатом їхньої виробничої діяльності, то в умовах грошового господарства початку XX ст. головним засобом одержання прибутку став кредит. Саме за допомогою кредиту бізнесмени (представники "бездіяльного класу") привласнюють акції, облігації, інші фіктивні цінності, одержуючи великі спекулятивні доходи. Як результат — непомірно розширюється ринок цінних паперів, зростання розмірів "абсентеїстської власності" у багато разів перевищує вартість матеріальних активів корпорацій. "Абсентеїстську власність" Т. Веблен протиставляв власності капіталіста, який бере безпосередню участь в управлінні своїм підприємством і суспільно володіє корисною нормою власності. "Абсентеїстську власність" Т. Веблен розглядав як основу існування "бездіяльного класу" та основу протиріччя між індустрією та бізнесом, що загострюється і переростає у глибокий конфлікт.
Але, критикуючи паразитизм великого бізнесу, Веблен не сприйняв марксистську теорію класової боротьби і революційного встановлення диктатури пролетаріату. Він глибоко поважав К. Маркса, про що неодноразово казав, однак не поділяв марксистське вчення про резервну армію праці як результат нагромадження капіталу, теорію вартості Маркса.
Подальший розвиток суспільства Т. Веблен вбачав у здійсненні реформ в ході його еволюційного розвитку на основі невпинного науково-технічного прогресу та зростаючої ролі інженерно-технічної інтелігенції. На думку Т. Веблена, основну роль у майбутніх перетвореннях покликані відіграти інженери-технократи (особи, що йдуть до влади на підставі глибокого знання сучасної техніки). Відповідно до уявлень Т. Веблена, участь у створенні передових виробничих сил, формування високоефективної технології породжує у технократів прагнення до політичного домінування.
Спостерігаючи протиріччя між інтересами бізнесу і розвитком індустрії, інженери переймаються ненавистю до фінансистів. Правда, "бездіяльний клас" прагне до підкупу інженерів, надає їм матеріальні блага, підвищує їхні доходи. Частина інженерно-технічного персоналу, особливо серед осіб старшого покоління, проникається духом корисливості, користолюбства, але більшість молодих інженерів не йде на угоду з бізнесменами, оскільки інтереси науково-технічного прогресу для них важливіші за особисте збагачення.
Т. Веблен передбачав, що у майбутньому відбудеться страйк інженерів, який призведе до "паралічу старого порядку" та встановлення "нового порядку". Параліч економіки змусить "бездіяльний клас" відступити, а влада перейде до інженерно-технічної інтелігенції — технократів, які почнуть перетворення індустріальної системи на нових началах. Веблен стверджує, що досить об'єднатися незначному числу інженерів (аж до одного відсотка їхнього загального числа), щоб "бездіяльний клас" добровільно відмовився від влади. Індустріальна система, за задумом Т. Веблена, служитиме не інтересам "абсентеїстських власників", тобто монополістів, а інтересам усього суспільства. Таким чином, вважав Т. Веблен, у "боротьбі за існування", а отже у процесі природного відбору соціальних інститутів реалізуватиметься еволюція суспільного устрою в напрямку його вдосконалення.
Однак, на думку Т. Веблена, соціалізація власності потрібна лише там, де паразитизм вищих прошарків особливо сильно затримує технічний прогрес. Описуючи свій соціальний ідеал, Т. Веблен робив наголос на проблемах управління, а не на власності. Він вважав, що за умов високорозвиненого капіталізму, на стадії панування фінансиста, акціонерна форма перетворює велику капіталістичну власність у щось "абсентеїстське" (невідчутне).
Спрямування головного вістря вебленівської критики проти інтересів найбільшої буржуазії пояснюється тим, що Веблен стояв на лівому фланзі світової економічної думки і був ідеологом радикально налаштованої інтелігенції. Але Веблен не був американським Марксом, яким його вважали багато сучасних йому ідеологів завдяки критичним поглядам та думкам.
Одночасно слід зазначити, що творчість Т. Веблена нікого з сучасників не залишила байдужим, і в економічній науці представлені різноманітні за своєю тональністю відгуки. Так, представники консервативних та поміркованих кіл критикували Т. Веблена за надмірно різку та негативну, на їхню думку, оцінку великого бізнесу, за нереалістичність його прогнозів щодо зникнення кредиту (та банкірів) у недалекому майбутньому, що "відживає своє століття".
Представники лівих кіл, навпаки, вдавалися до найвищих оцінок Т. Веблену за нищівну критику грошової системи, за викриття "бездіяльного класу" та "абсентеїстської власності" як основи його існування.
Т. Веблен увійшов у історію як глибокий аналітик багатьох нових економічних процесів кінця XIX — початку XX ст., і передусім таких, як:
перехід економічної влади до фінансових магнатів;
примноження фінансового капіталу шляхом маніпулювання фіктивним капіталом;
зростаючий відрив капіталу-функції від капіталу-власності;
посилення ролі технічного прогресу тощо.
Але як переконаний прихильник мінової концепції Т. Веблен причину глибоких соціальних суперечностей вбачав у недосконалості сфери обігу, в той час як суперечності у сфері виробництва вважав другорядними і несуттєвими.
Важливою складовою теоретичного надбання Т. Веблена було обґрунтування технологічної концепції, розробка і використання принципу технологічного детермінізму, який як важливий методологічний принцип широко, використовується сучасними представниками соціально-інституціонального напрямку економічної думки.
Подальший розвиток теорії еволюції "індустріальної системи" Т. Веблена, яка не пройшла безслідно для лівореформаторського крила американської економічної думки, здійснили відомий сучасний економіст цього напряму Дж.К. Ґелбрейт, футурологи Е. Тоффлер, Р. Хейлбронер та ін. Думка Т. Веблена про те, що технічні, економічні, психологічні, біологічні та інші фактори завжди взаємодіють між собою, але в ході еволюції суспільства головним стає техніка, технологія, в сучасній економічній науці набула подальшого розвитку та конкретизації