Ринкове господарство в період становлення національних держав

 

На кінець XV ст. економіка феодального господарства в країнах Західної Європи набула певного розвитку. Чітко окреслило­ся феодальне та селянське господарство. Швидко розвиваються феодальні міста та ремесла, котрі перетворюються на дрібнотоварні, зростає їх економічна роль, поглиблюється суспільний поділ праці, розвивається внутрішня та зовнішня торгівля, зростає роль грошей.

У XVI—XVIII ст. в країнах Західної Європи поступово ство­рюються умови для переходу від феодального до індустріального суспільства, що було пов'язано з розвитком товарно-грошових відносин, особливо в містах; початком руйнування натурального феодального господарства; зростанням обсягів торгівлі. Виника­ють перші великі капітали, розвивається лихварство.

Вирішальна роль у процесі розкладу феодального господарст­ва та переходу до індустріального суспільства належить розвитку науки, техніки, сільськогосподарського виробництва, які створи­ли передумови для здійснення Великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.

Саме в цей період у країнах Західної Європи відбуваються важливі зміни, пов'язані зі створенням постійних армій, які потре­бували багато зброї, тканин для обмундирування. Розвивається мануфактурне виробництво з застосуванням вільнонайманої праці.

На кінець XV ст. в країнах Західної Європи було багато зроб­лено для розвитку промислового виробництва. Так, удосконалю­ється водяне колесо, яке використовувалося як двигун. Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал. У металообробці почали застосовувати молоти для ковки металу та прості види шліфувальних та токарних верстатів. У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні механізми, що по­зитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. В ткацькому ви­робництві було вдосконалено ткацький верстат, з'явилася в'язаль­на машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин. Велике значення для створення різних машин і механізмів мало виготовлення годинника з маятником, майбутнього прообразу багатьох машин. Розвивається книгодрукування за допомогою лі­тературного набору. Особливо великі досягнення були зроблені у виготовленні вогнепальної зброї різних видів та рушниць.

Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було побудовано новий тип морського судна — каравелу. Такі судна мали велику кількість вітрил, могли брати на борт багато-численну команду та значний запас провіанту, розрахований на довгий час плавання в океані.

Певні зрушення мали місце і в сільському господарстві, хоча воно розвивалося повільнішими темпами, ніж промисловість. Так, у сільському господарстві освоюються нові землі, впроваджу­ється багатопільна система землеробства, травосіяння, внесення органічних добрив, осушуються болота, для обробки землі засто­совується більш вдосконалений плуг на кінній тязі. В тваринниц­тві були виведені нові, більш продуктивні породи худоби, зрос­тає порайонна спеціалізація відповідно до природнокліматичних умов окремих країн. Все це підвищило продуктивність праці в сільському господарстві.

Значні досягнення мали місце в науці. Вони дали можливість удосконалити компас, астролябію, морські карти та атласи, обґрунтувати кулястість Землі, що давало можливість у майбутньо­му здійснити навколосвітнє плавання.

Досягнення західноєвропейських країн у кінці XV — на почат­ку XVI ст. у промисловості й сільському господарстві дали мож­ливість значно збільшити обсяги виробництва товарів та товаро­обіг. Однак для зростаючого товарообігу в Західній Європі вже не вистачало золота та срібла як засобу обертання і платні, з яко­го карбувалися гроші, адже паперових грошей європейці ще не знали. Нестача золота та срібла загострилася також унаслідок па­сивної торгівлі Західної Європи зі Сходом та відсутністю золото­носних родовищ і майже повним використанням срібних копалин у Німеччині.

Розвиток дрібнотоварного виробництва, розширення товарно-грошових відносин, можливість феодала купувати будь-які това­ри, особливо різні прикраси, а королів — поповнювати державну казну, призвело до спалаху «жаги золота». Наприкінці XV ст. на золото почали молитися як на бога, воно стає головною мірою цінностей. Золото набуває все більшої ваги і як джерело накопи­чення та збагачення. Прагнення до накопичення золота та срібла переросло в гостру економічну проблему як наслідок поперед­нього економічного розвитку країн Західної Європи. Все це збільшувало прагнення дворян—феодалів, особливо тих, хто збі­днів, до захоплення заморських територій, багатих на золото та срібло, стимулювало організацію морських експедицій.

Отже, розвиток економіки країн Західної Європи призвів до «жаги золота», бажання збагачення феодалів та купецтва, штовхало до пошуку золота та срібла, особливо на Сході, який за різними джерелами був багатий на ці дорогоцінні метали.

У середині XV ст. також виникли труднощі в європейських країн у торгівлі зі Сходом по суходолу. Туреччина захопила тра­диційні торгові шляхи на Близькому Сході, а араби контролюва­ли торгівлю через Північну Африку. Торгівля європейськими то­варами стала неприбутковою, оскільки вони обкладалися високим митом, а торгові каравани часто грабувалися, унаслідок чого левантійська торгівля опинилися у глибокій кризі. Основні тор­гові міста Італії — Генуя та Венеція, через які здійснювалася європейська торгівля, занепадають. Усе це ще більше підштовхува­ло європейців до пошуку морських шляхів на Схід.

У XV—XVI ст. західноєвропейці значно збільшили вживання різних східних прянощів, зокрема пахучого перцю. Торгівля прянощами давала величезні прибутки, прянощі цінилися нарівні з золотом. До того ж ціни на прянощі в Європі весь час зростали у зв'язку із занепадом торгівлі зі Сходом по суходолу. Отже, за таких умов для європейців дуже гостро постало питання пошуку морського шляху на Схід.

Вагому роль в організації перших морських експедицій віді­грав політичний фактор. Саме в кінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані монархії — Іспанія і Португа­лія, які ліквідували феодальну роздрібненість. Створення перших централізованих монархій привело до збільшення витрат на утри­мання армій, королівських дворів, виплату пенсій феодалам, що розорилися, до цього ж переважна кількість феодалів прагнула збагатитися під час морських експедицій і таким чином поліпши­ти своє матеріальне становище.

Крім цього, Іспанія і Португалія мали вигідне географічне положення: вихід в Атлантику, велику кількість досвідчених капі­танів та матросів, накопичений значний досвід у кораблебуду­ванні; вони могли фінансувати великі морські експедиції. Все це сприяло тому, що саме Іспанія і Португалія були тими першими країнами, що поклали наприкінці XV ст. початок морським експедиціям.

Таким чином, головними причинами організації європейцями морських експедицій у кінці XV ст. були: пошук морських шляхів на Схід, щоб звільнитися від залежності Туреччини та арабів; не­обхідність одержання дорогоцінних металів золота та срібла, не­стача якого стримувала розвиток торгівлі та збагачення феодалів І купців; збільшення надходження різних прянощів, які користу­валися великим попитом.

Морські експедиції, які здійснили європейці з кінця XV до по­чатку XVIII ст. увійшли в історію як Великі географічні відкрит­тя і мали для економіки країн Західної Європи дуже велике зна­чення. Серед них найважливіші були такі:

1488 р. Португальські мореплавники Кан та Діаш обстежили узбережжя західної та південної Африки.

1492 р. X. Колумб, вважаючи, що Індія знаходиться на заході Атлантичного узбережжя, відкрив Америку, Кубу, острови Гаїті.

1497—1499 рр. Васко де Гама відкрив морський шлях з Західної Європи навколо південної Африки в Індію.

1498 р. Англійський капітан Кабот відкриває Ньюфаундленд.

1499 р. Португальці відкривають Бразилію.

1513—1525 рр. Іспанські завойовники перейшли Панамський перешийок і досягли Тихого океану. Кортес завойовує Мексику.

1506 р. Португальці відкривають острів Мадагаскар.

1519—1522 рр. Магеллан здійснює вперше навколосвітню по­дорож, відкриває багато нових земель, зокрема острови сучасної Індонезії.

1531—1532рр. Ф. Писарро завойовує території Південної Америки.

1606—1644 рр. — голландські мореплавники відкривають новий континент Австралію та Нову Зеландію.

Головна мета морських експедицій полягала в тому, щоб якомога скоріше досягти країн Сходу та оволодіти їх багатствами.

Відкриття європейськими країнами великої кількості нових земель мало для них суттєві наслідки, позитивно вплинуло на їх­ній економічний розвиток.

Одним з найвагоміших наслідків Великих географічних від­криттів було створення колоніальної системи. Першими колоні­альними державами стають Іспанія і Португалія. Ці держави, за­хопивши величезні землі, грабували їх та населення, здійснюючи нееквівалентний обмін. Іспанія і Португалія першими почали створювати на відкритих землях факторії та плантації для виро­щування кавового дерева, бавовни, тютюну, чаю, але головний прибуток давала нееквівалентна торгівля з аборигенами різними дешевими товарами в обмін на золото, срібло та дорогоцінне ка­міння, а то й просто неприкритий грабіж. Велику кількість туземців гнали на роботу в копальні для видобування золота та срібла, примушували задарма працювати на плантаціях.

Не відставали від Іспанії і Португалії у пограбуванні колоній Голландія, Англія та Франція. В XVI—XVIII ст. Англія і Голлан­дія широко розгорнули работоргівлю. Африканських негрів пе­репродували для роботи на плантаціях в Америці. Работоргівля приносила прибутки, які досягали 1000%.

Кошти від пограбування колоній Іспанія і Португалія витрачали на розваги, будівництво палаців та придбання предметів розкоші, а Англія, Голландія і Франція спрямували свої прибутки від колоній на розвиток промисловості та торгівлі, що в майбутньому дало свої позитивні наслідки.

Великі географічні відкриття привели до утворення світового ринку та встановлення стабільних економічних зв'язків між Західною Європою та знов відкритими землями, що сприяло розвитку торгівлі, мореплавства, промисловості. На кінець XVII ст. знання європейців про земну поверхню набагато збільшилось. Колонії почали широко використовуватися для господарської діяльності, сприяли розширенню зовнішньої торгівлі. Створюються умови для міжнародного поділу праці, світового господарства та світо­вого ринку. Розвитку світової торгівлі сприяло також знайомство європейців з новими культурами: тютюном, какао, кавою, картоп­лею, маїсом, томатами та ін., які дістали в Європі широкого вжи­тку. Все це привело не тільки до розширення асортименту різних товарів, але до значного збільшення обсягів торгівлі. Так, тільки ввіз прянощів у Європу в XVI ст. перевищував обсяги венеціан­ської та генуезької торгівлі більш як у З0 разів.

Становлення світового ринку відбилося на методах здійснення міжнародної торгівлі. Утворюються торговельні компанії, які ак­тивно включилися у боротьбу за нові ринки. Серед них найбіль­шими були англійська та голландська Ост-Індська компанії, які активно проводили нееквівалентну торгівлю з колоніями, одер­жуючи величезні прибутки.

У XVI ст. обсяги світової торгівлі країн Західної Європи зі знов відкритими землями настільки збільшилися, що це призво­дить до виникнення торгових бірж, де угоди укладалися за зраз­ками товарів. Перша така біржа була заснована в місті Антверпе­ні в Голландії. Збільшення обсягів торгівлі викликало велику потребу в кредитах для кредитування торгівлі, а це сприяло за­снуванню перших великих банків. Такі банки виникають в Амстердамі та Лондоні. Ці банки стали головними кредиторами тор­гівлі європейських країн з колоніями і сприяли її розширенню.

Розвиток світового ринку привів до переміщення головних торговельних шляхів та напрямків торгівлі. Венеція та Генуя — головні торгові міста в XV ст. — втрачають своє місце у світовій торгівлі, їх торгівля занепадає, а торгівля портових міст Іспанії і Португалії швидко розвивається. Але підйом торгівлі Іспанії і Португалії був недовгим. Уже на початку XVII ст. центр світової торгівлі перемістився на узбережжя Атлантичного океану. Голов­на роль у світовій торгівлі переходить до Голландії, Англії та Франції. Міста Антверпен, Амстердам та Лондон стають не тіль­ки світовими торговими центрами, а й фінансовими.

Суттєвим наслідком Великих географічних відкриттів була «революція цін», яка привела до значного підвищення цін в XVI ст. в Західній Європі, де до того ціни на промислові й сільськогос­подарські товари були майже стабільними. Але вже в 30-х роках XVI ст. ціни в Іспанії і Португалії зросли в 4 - 5 разів, у Франції - у 2 - 3 рази, в Англії — в 4 рази. Країни, що брали активну участь у відкритті нових земель, зокрема Іспанія і Португалія, ввезли велику кількість дорогоцінних металів, що призвело до збільшення запасів золота в Європі в XVI ст. більш ніж у 2 рази, а срібла — в 3 рази.

Однак головною причиною «революції цін» було не так знач­не збільшення кількості золота та срібла, як стрімке падіння їх вартості. Це було пов'язано з тим, що золото та срібло видобува­лося дешевою працею рабів, а то й просто грабунками туземного населення, тоді як умови виробництва товарів у країнах Західної Європи залишалися в основному без змін. За таких умов в XVI ст. еквівалентом тієї ж кількості товару стала більша кіль­кість золота та срібла, ніж раніше, що й призвело до різкого зрос­тання цін, особливо на предмети першої необхідності.

Як наслідок, «революція цін» призвела до збагачення мануфа­ктуристів та падіння реальної заробітної платні найманих робіт­ників, оскільки зростали ціни на продукти харчування та предме­ти широко вжитку. Так, в Англії ціни на товари підвищились на 155%, а заробітна плата робітників — тільки на 30%. Від «революції цін» виграли також торгівці, які займалися спекуляцією, та частина заможних селян, котрі продавали свою продукцію за зростаючими цінами. “Революція цін” негативно відбилася також на прибутках феодалів, які на багато років наперед установлюва­ли для селян фіксовану ренту грошима.

Унаслідок “революції цін” відбувається швидке розорення класу феодалів та падіння заробітної платні найманих робітників, одночасно з цим зростають прибутки мануфактуристів та купец­тва. В цілому «революція цін» прискорила процес падіння фео­дальної системи, прискорила формування капіталістичного господарства, призвела до накопичення великих сум грошей у руках незначної кількості людей.

Таким чином, Великі географічні відкриття привели до утво­рення колоніальної системи, розвитку світового ринку, змін на­прямків у світовій торгівлі, одержанню країнами Західної Європи великої кількості дорогоцінних металів. Пограбування підкоре­них європейцями народів дало можливість одержати величезні матеріальні ресурси, вкласти їх в економіку, що сприяло швид­кому розвитку країн Західної Європи та переходу від феодально­го до індустріального суспільства.

У XVI—XVIII ст. внаслідок розвитку ринкових відносин під впливом Великих географічних відкриттів відбувається криза феодального натурального господарства, землі феодалів перетво­рюються на товар, предмет купівлі й продажу, прискорюється процес розорення селян. На кризу натурального феодального го­сподарства також активно вплинуло переведення селян на гро­шову ренту, що прискорило втягування селян і феодалів у ринко­ві відносини. Здійснюється генеза основних ознак індустріаль­ного суспільства, що в першу чергу було пов'язано зі швидким розвитком мануфактурно — капіталістичного підприємства, яке застосовувало вільнонайману працю, орієнтувалося на виробниц­тво продукції, що користувалася попитом у населення, тобто працювало для потреб ринку як внутрішнього, так і зовнішнього. Криза натурального феодального господарства прискорювала розвиток ринкового господарства.

Криза натуральної системи господарювання феодалів, усе більше їх підпорядкування потребам ринку, розвиток мануфактур­ного виробництва, яке також орієнтувалося на задоволення по­треб ринку, закладали підвалини ринкового господарства в краї­нах Західної Європи.

Великі географічні відкриття, утворення колоніальної систе­ми, становлення світового ринку привели до того, що дрібне то­варне виробництво вже не задовольняло зростаючі потреби в різ­них товарах промислового виробництва. За таких умов повстало питання про створення великого масового виробництва товарів. Для цього було потрібно накопичити капітал та мати вільного робітника, який був би змушений працювати на підприємстві. Іс­торичний процес накопичення капіталу та відокремлення вироб­ника від засобів виробництва одержав назву “первісного нагромад­ження капіталу”. Нагромадження значних фінансових коштів для створення мануфактурного виробництва відбувалося в основному насиль­ницьким шляхом.

Швидкому накопиченню капіталів сприяв грабіж колоній, не еквівалентна торгівля та работоргівля. Первісне накопичення ка­піталу значно прискорило розвиток мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи.

Історія генези індустріальних країн Західної Європи тісно пов'язана з розвитком мануфактурного виробництва в XVI—XVIII ст., від якого в значній мірі залежав економічний розвиток країн у цілому. Характерною рисою мануфактури у порівнянні з поперед­ньою простою кооперацією був перехід до поопераційного поділу праці при виготовленні товарів, що привело до значного підви­щення продуктивності праці. Мануфактурне виробництво історич­но підготувало передумови для великої машинної індустрії.

У класичному вигляді процес первісного нагромадження капі­талу відбувався в Англії. Ще в XIII—XIV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон, зокрема до Голландії. У XV ст. в Англії починають будуватися мануфактури для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком зростав. У XVI ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько половини робочого населення Англії, а на початок XVII ст. 90% англійського експорту складала продукція суконного виробництва.

Зростання попиту на якісне англійське сукно дало поштовх до розведення овець, що стало більш вигідним, ніж землеробство. Високі прибутки англійських феодалів — лендлордів — від про­дажу вовни сприяли росту аграрного сектору та зумовили наси­льницький згін селян із землі, захоплення общинних та церков­них земель, перетворення їх на пасовища. Лендлорди викорис­товували своє право приватної власності на землю, руйнували житла селян, створювали великі пасовища для овець, які обгоро­джували парканами, тому цей процес одержав назву «обгороджу­вання». Лендлорди часто здавали «обгороджену» землю в оренду фермерам, які використовували в господарствах вільнонайману робочу силу селян, що втратили.землю. Так утворювалися капі­талістичні господарства на селі.

Під час процесу обгороджування тисячі селян примусово втрачали засоби до існування — землю — і були змушені йти в міста шукати роботу, де працевлаштовувалася лише їх невелика частка. Значна решта селян перетворювалися на жебраків та зло­діїв. У зв'язку з цим в Англії в XVI—XVII ст. приймаються про­ти жебраків дуже жорсткі закони, які одержали назву “криваве законодавство”.

Отже, унаслідок проведення процесу обгороджування насиль­ницьким шляхом, мануфактури в Англії одержали сировину та дешеву робочу силу, що сприяло їх розвитку та забезпечувало їх власникам накопичення капіталів.

Другою стороною первісного нагромадження капіталу було накопичення значних сум грошей у руках окремих людей. Тут для Англії були характерні такі джерела, як: використання дер­жавних боргів та високих відсотків від них, здійснення політики протекціонізму (покровительства), що давало можливість держа­ві встановлювати високі митні тарифи, які захищали від конкурен­ції власного виробника.

Значну роль для Англії у нагромадженні капіталів відіграли Великі географічні відкриття, грабіж колоній, особливо Індії, не­еквівалентна торгівля, піратство, работоргівля, яка набула вели­ких масштабів у XVII ст., коли негри з Африки тисячами вивози­лися на продаж до Америки. Позитивно на процес нагромадження капіталу вплинув і політичний фактор — буржуазна револю­ція (1640-—1660рр.), яка привела до політичної влади буржуазію.

Перелічені вище джерела надали можливість окремим особам в Англії накопичити великі кошти, які були вкладені у розвиток мануфактурного виробництва і перетворилися на капітал.

Що до Голландії, то процес первісного нагромадження капіта­лу тут почався раніше, ніж в Англії. Ще наприкінці XIV ст. у Гол­ландії сталося руйнування феодальних відносин на селі й утво­рення фермерських господарств, і як наслідок — виникнення значної кількості вільної робочої сили.

Буржуазна революція в Голландії в другій половині XVI ст. прискорила процес первісного нагромадження капіталу, який відбувався за рахунок таких джерел, як: розвиток фінансових операцій; сільського господарства; грабування колоній та неекві­валентного обміну товарами з ними; прибутків від торгівлі. Пере­творення Голландії на провідну фінансову державу світу активно вплинуло на розвиток мануфактурного виробництва на основі за­стосування вільнонайманої праці. Отже, з'явилась можливість швидко розвинути суднобудівельні, суконні, полотняні, шовкові та інші мануфактури, створити підприємства з переробки продукції сільського господарства, перетворити країну в найбільшу торговельну та фінансову державу світу.

Вплив Великих географічних відкриттів прискорив процес первісного нагромадження капіталу в Англії, Голландії та інших країнах Західної Європи та руйнування натурального феодально­го господарства; ці відкриття втягували феодальне господарство в ринкові відносини, позитивно впливали на розширення ману­фактурного виробництва, що створювало передумови для пере­ходу до індустріального суспільства.

З середини XVII ст. мануфактура стає панівною формою виробництва, охоплюючи все більшу кількість випуску різних видів товарів та поглиблюючи міжнародний поділ праці. Галузевий склад мануфактур у значній мірі визначався природно-геогра­фічними умовами та історичним розвитком тієї чи іншої країни. Так, в Англії в основному переважали суконні, металургійні, ме­талообробні та суднобудівельні мануфактури; у Німеччині — гірничі, металообробні та будівельні, у Голландії—текстильні та суднобудівельні.

Розвиток мануфактурного виробництва викликав погіршання умов праці робітників, збільшення тривалості робочого дня, за­стосування жіночої та дитячої праці, зниження реальної заробіт­ної платні, що сприяло загостренню соціальних протиріч. Значний внесок у розвиток мануфактурного виробництва зро­били перші буржуазні революції в Західній Європі та США: у Ні­дерландах (1566—1609 рр.), в Англії (1640—1649 рр.), Франції (1789—1794 рр.), США (1775—1783 рр.). Ці революції створили умови для приходу до політичної влади буржуазії, яка прийняла закони, спрямовані на подальший розвиток мануфактурного ви­робництва, розширення торгівлі, фінансової справи, на ліквіда­цію феодальних пережитків, що гальмували економічний розви­ток країн. Головний підсумок буржуазних революцій полягає в остаточній перемозі над феодалізмом і встановленням буржуаз­но-демократичного устрою. Основний напрямок діяльності бур­жуазії, яка прийшла до політичної влади, полягав у тому, щоб створити сприятливі умови для розвитку мануфактур та спряму­вати всі закони у фінансовій сфері на накопичення різними шля­хами грошей та захистити внутрішній ринок країн від іноземних товарів.

Суттєвий вплив на розвиток мануфактурного виробництва та торгівлі мала буржуазна революція в Англії. Вона мала всесвітньо-історичне значення, сприявши остаточній ліквідації феодаліз­му. Прийшовши до політичної влади у ході революції, англійська буржуазія приймає закони, спрямовані на розвиток про­мисловості й торгівлі, зміцнення фінансів. Так, у 1651 р. прийма­ється «Навігаційний акт», за яким усі товари, які ввозилися до Англії, повинні були перевозитися лише на англійських судах; парламент своїми законами підтримував процес обгороджування, що забезпечувало дешевою робочою силою мануфактури. Уряд активно проводив політику накопичення капіталу в країні, що зміцнювало грошову систему та виробництво. Для укріплення кредитної системи в 1694 р. був відкритий Англійський банк, значно розширилася територія колоній. У XVIII ст. Англія пере­творилася на найбільшу колоніальну державу світу, що позитив­но вплинуло на індустріальний розвиток країни, забезпечило ри­нок збуту її товарів.

Активною антифеодальною була економічна політика фран­цузької буржуазної революції. Революція скасувала податкові привілеї дворян, ліквідувала регламентацію виробництва та цехи, проголосила свободу торгівлі, запровадила політику протекціоніз­му, значною мірою розв'язала аграрне питання, наділивши селян невеликою кількістю землі. У січні 1800 р. в країні створюється Французький банк, розвивається кредитно-фінансова система.

Розвиток торгівлі в XVII—XVIII ст. в таких країнах, як Гол­ландія, Англія та Франція приводить до того, що торгівля, особ­ливо колоніальна, стає однією з провідних галузей економіки, приносячи країнам величезні прибутки. Тому політика торговель­ного балансу та розширення торгових зв'язків між країнами на­буває великого значення. Торговельний баланс розраховувався як різниця між експортом і імпортом товарів.

Отже, вже на початку розвитку світової торгівлі країни вважали, що потрібно більше експортувати товарів за кордон, ніж імпортувати, щоб мати позитивний баланс, який активно впливав на накопичення грошей в країні.

Щоб забезпечити позитивний торговельний баланс країни Західної Європи активно проводили політику протекціонізму спрямовану на захист законами та правилами промисловості та внутрішнього ринку країн від проникнення на нього іноземних товарів. Для цього використовувалися перш за все високі ставки мита на ввіз товарів з-за кордону. В той же час політика протек­ціонізму заохочувала розвиток національної економіки та захи­щала її від іноземної конкуренції. Політику протекціонізму, наприклад, активно проводила Англія, і це позитивно впливало на розвиток мануфактурного виробництва.

Таким чином, у мануфактурний період розвитку економіки в країнах Західної Європи під впливом Великих географічних від­криттів, швидкого первісного нагромадження капіталу, створен­ня колоніальної системи та становлення світового ринку відбува­вся розклад натурального феодального господарства. Поряд з цим розвивалися ринкові відносини; значних обсягів набуває внутрішня та зовнішня торгівля, яка сприяє розширенню ману­фактурного виробництва, яке заклало підвалини для переходу до індустріального суспільства.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. в країнах Західної Європи та США сільське господарство ще було провідною галуззю економіки, тут було зайнято майже 90% населення. Од­нак, під впливом розвитку мануфактурного виробництва, росту міст, торгівлі, відкриття великої кількості нових земель, зростан­ня потреб у сировині та продуктах харчування в сільському господарстві відбуваються суттєві зрушення.

Так, в Англії внаслідок політики обгороджування в другій по­ловині XVIII ст. селянство як клас майже зникає і його замінюють підприємці-фермери та вільнонаймані сільськогосподарські робіт­ники. Фермерські господарства вели інтенсивне господарство, за­стосовували в сільському господарстві нові культури та машини.

Унаслідок аграрного перевороту відбувається подальше зрос­тання продуктивності в сільському господарстві, що було викликане введенням багатопільної системи в землеробстві, запровад­женням травосіяння, стійлового утримання худоби та збільшен­ням її продуктивності, розширенням посівних площ. Аграрний переворот в Англії поклав початок розвитку капіталістичного фермерства та експлуатації найманих робітників, впровадженню більш досконалих знарядь праці, машин для обробітку землі, розширенню внутрішнього ринку країни, забезпеченню промис­ловості, що швидко розвивалася, дешевою робочою силою та ма­нуфактур сировиною. Кардинальні зміни у сільському господарс­тві сприяли виникненню системи постачання продуктами харчу­вання великих міст, позитивно впливали на створення умов для промислового перевороту в Англії, розширювали внутрішній ринок.

У Франції внаслідок ліквідації феодальних пережитків після Великої французької буржуазної революції 1789—94 рр. земля поміщиків була поділена між селянами і перейшла в їх приватну власність. Селяни одержали невеликі наділи землі, які до того ж постійно ділилися. Це призвело до того, що в основному наділи селян були за розміром 2—3 га. Таке господарство було парцелярним (від слова «парцелла» — частка), тобто малоземельним. На невеличкому земельному наділі селяни не могли запровадити нові прийоми агротехніки, машини, тому французьке сільське господарство було малопродуктивним, з низькими врожаями, ледь забезпечувало власні потреби селян у продуктах харчування. Дрібноселянське землеробство Франції гальмувало розвиток промисловості країни, звужувало внутрішній ринок, що негативно впливало на переважну частину населення країни.

У Німеччині скасування феодальних пережитків у сільському господарстві на початку XIX ст. відбулось поступово шляхом до­вгих реформ, болючих для селян. У класичному варіанті цей процес відбувався у Прусії. У 1807 р. внаслідок реформ у сільсь­кому господарстві земля в основному залишалася у власності по­міщиків-юнкерів, а селяни одержали лише особисту свободу. Так, у Прусії створилися умови для розвитку так званого «прусь­кого» шляху розвитку сільського господарства, який передбачав збереження поміщицького землеволодіння, поступове, повільне їх перетворення на капіталістичні господарства, використання значної частини повинностей селян на користь поміщиків. При «пруському» шляху також відбувався процес розшарування се­лян, унаслідок якого незначна частина селян перетворилася в «гросбауерів» (заможних селян). «Пруський» шлях давав можли­вість німецьким поміщикам-юнкерам створити великі зразкові гос­подарства, які застосовували передову агротехніку, машини, шту­чні добрива, мали високі врожаї, особливо технічних культур, що позитивно впливало на розвиток німецької харчової промисловос­ті та експорт її продукції за кордон. Поряд з цим “пруський” шлях був дуже болючим і невигідним для селянства, оскільки особисто вільного селянина він фактично прив'язував до поміщицьких гос­подарств, у той час як селяни не були економічно зацікавлені працювати на полі поміщика. В перспективі цей шлях розвитку сільського господарства показав свою неефективність.

Іншим різновидом методів ведення сільського господарства відзначалися північноамериканські колонії Англії. Ще в XVII ст. почалося інтенсивне освоєння вихідцями з Англії північноамери­канських родючих земель. Цей процес набув широких масштабів у XVIII ст., внаслідок чого виникло ведення сільського господар­ства двох типів. Перший тип — великі плантації для вирощуван­ня бавовни, рису, тютюну, індиго, де застосовувалася примусова праця негрів рабів, що завозилися з Африки. Це плантаторське господарство було малоефективне, не застосовувало добрива, но­сило екстенсивний характер, до того ж негри—раби не були еко­номічно зацікавлені у своїй праці; таке господарство трималося на жорсткому примусі до праці та насильстві.

Поряд з цим переселенці з Англії привезли в колонії навички ведення фермерського господарства, що поклало початок розвит­ку так званого «американського» шляху розвитку сільського гос­подарства. Цей шлях передбачав приватну власність безпосеред­ньо виробника-фермера на засоби виробництва, землю та на продукцію, що він виробляв і вільно розпоряджався нею. За та­ких умов фермер був економічно зацікавлений у результатах своєї праці. “Американський” шлях розвитку в сільському гос­подарстві передбачав господарювання фермерів за відсутності поміщиків, феодалів і був найбільш економічно ефективним.

Наприкінці XVIII ст. Англія своєю економічною політикою все більше намагалася перетворити північноамериканські колонії на важливий аграрно-сировинний придаток, у той час як економіка американських колоній стала вже могутнім конкурентом для самої Англії. Ці протиріччя привели до війни за незалежність північно­американських колоній (1775—1783 рр.) та відокремлення їх від Англії. Війна за незалежність привела до утворення в 1776 р. нової держави — США і носила характер буржуазної революції, у ході якої були ліквідовані феодальні пережитки: земля англійських фе­одалів-лендлордів була забрана державою та розпродана. Ліквіда­ція феодальних пережитків створила сприятливі умови для розвитку американського, фермерського шляху в сільському господарстві в США, яке дало могутній поштовх для розвитку економі­ки нової країни. Виникли також умови для поступової ліквідації великих плантацій у сільському господарстві на Півдні США.

Таким чином, розвиток капіталізму в сільському господарстві наприкінці XVIII ст. в країнах Західної Європи та США відзначав­ся своєю строкатістю, але послідовно простежувалася тенденція двох шляхів розвитку капіталізму в сільському господарстві: пруського та американського, причому, як показав час, американсь­кий шлях набув поширення і розвитку в країнах Західної Європи та США завдяки своїй ефективності та економічній зацікавленос­ті виробника, який працював на себе на своїй землі й прагнув краще працювати, щоб одержати більший прибуток.

Поряд з суттєвими зрушеннями, які мали місце в сільському господарстві в країнах Західної Європи і США наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. відбулися кардинальні зміни в промис­ловості. Серед цих змін головною подією був промисловий пере­ворот — перехід від мануфактури з її ручною працею до фабрики із застосуванням системи машин та парового двигуна. Промисло­вий переворот був справжньою революцією у виробництві, він сприяв процесу індустріалізації країн Західного світу, мав важли­ві соціально-економічні наслідки.

Першою країною, де відбувся промисловий переворот, була Англія. Тут склалися сприятливі передумови для його здійснен­ня. У XVIII ст. Англія створює величезну колоніальну імперію, яка стає могутнім джерелом одержання великих коштів для роз­витку промисловості та ринком збуту промислових товарів. Створення європейськими державами масових армій та великих флотів сприяло виробництву англійською промисловістю стан­дартизованих виробів, сукна, взуття, зброї. Великий попит був також на бавовняні тканини, які мали низькі ціни внаслідок де­шевої сировини, що завозилася з колоній.

Промисловому перевороту в Англії сприяли і соціальні пере­думови і перш за все процес обгороджування, який привів до зникнення класу селянства, переважна частина якого пішла на промислові підприємства у міста, ставши найманими робітника­ми, а частина англійського купецтва, заснувавши промислові підприємства, перетворилася на промислову буржуазію.

Отже, під впливом промислового перевороту в англійському суспільстві утворилося два нових класи: промисловий пролетарі­ат і буржуазія.

Важливою передумовою промислового перевороту в Англії були політичні події. Наприкінці XVII ст. в Англії відбулася буржуазна революція, яка ліквідувала феодальні пережитки і приве­ла до влади буржуазію, яка законодавчим шляхом створила спри­ятливі умови для розвитку промисловості, торгівлі, фінансів, за­хисту приватного власника.

Таким чином, економічні, соціальні та політичні передумови, які склалися в Англії у XVIII ст., підготували сприятливі умови для здійснення промислового перевороту, переходу від мануфак­тури до фабрики.

Промисловий переворот в Англії почався з бавовняної промисловості в кінці XVIII ст. Бавовняні тканини мали на світовому ринку великий попит та низькі ціни, а англійські колонії постача­ли для їх виробництва дешеву сировину. Мануфактури з їх руч­ною працею не встигали за попитом на бавовняні тканини, через що постало питання задовольнити попит на тканини шляхом за­стосування машин.

Англійські підприємці активно підтримували впровадження машин на підприємствах. Так, у 1765 р. Дж. Харгривс створив механічну прядку, яка давала можливість виробляти 16—18 тон­ких ниток, але приводилася в рух рукою ткача. В 1779 р. С. Кромптон побудував мюль-машину, яка за допомогою механі­чної сили приводила в рух 400 веретен і давала тонку та міцну пряжу. У 1785 р. Е. Картрайт винайшов механічний ткацький верстат, що заміняв працю 40 ткачів, були також удосконалені процеси фарбування тканин та нанесення на них різних малюн­ків. Механізація вироблення тканин поставила питання про ство­рення універсального двигуна. Таким двигуном стала парова ма­шина Дж. Уатта, сконструйована в 1784 р., яка дала можливість побудувати першу фабрику, на якій верстати приводилися в дію паровою машиною. Відтепер можна було будувати підприємства в будь-якому місці і не залежати від сили падаючої води, яка обертала водяне колесо і приводила в дію верстати. Необхідність виготовлення машин покликало до життя нову галузь у промис­ловості — машинобудування. Цьому сприяла поява металооброб­них верстатів, зокрема токарного, фрезерного, свердлувального, механічних парових молотів, підйомних кранів.

Зростаючий попит на різні машини поставив питання про збільшення виплавки металу. В 1784 р. Корт винайшов пудингову піч, де метал виплавлявся за допомогою кам'яного вугілля, ве­ликі поклади якого були в Англії.

Початок застосування парових машин в промисловості, збільшення попиту на метал сприяли розвитку вугільної промис­ловості. Створення прокатного стану дало можливість виробляти рельси для шахт, щоб вивозити вугілля, а згодом побудувати першу залізницю, завдяки винаходу Дж. Стефенсоном паровозу.

Таким чином, були створені умови для будівництва залізниць, які з'єднали різні райони країни і стали надійним засобом переве­зення вантажів та пасажирів.

У 20-х роках XIX ст. промисловий переворот в Англії завер­шився. Замість мануфактури провідним підприємством стала фаб­рика, яка використовувала для виробництва різних товарів сис­тему машин та паровий двигун, застосування якого стало масовим. У 1825 р. в Англії працювало вже 15 тис. парових ма­шин. Промисловий переворот сприяв випереджаючому розвитку металургійної, вугільної, машинобудівної промисловості, викли­кав розорення ремісників, які не витримували конкуренції з ве­ликим фабричним виробництвом. Швидко зростали промислові центри та міське населення, більше половини населення країни працювало в промисловості.

Англія перетворилася в першу індустріальну державу; на її частку припадало майже 50% світового промислового виробниц­тва. Під впливом промислового перевороту в Англії відбувають­ся суттєві соціальні зміни. В англійському суспільстві виникло два класи — пролетаріат і буржуазія. Застосування машин на ви­робництві дало змогу значно збільшити використання дитячої та жіночої праці, зменшити оплату праці.

Отже, промисловий переворот в Англії привів до переходу від мануфактурної стадії промисловості до фабричної, створив нову економічну базу для індустріального суспільства на основі вели­кої машинної індустрії, зробив кардинальні зрушення в соціаль­но-економічному плані, внаслідок чого основним виробником став робітник, а замість купця головне місце в суспільстві стало належать фабриканту. Промисловий переворот в Англії мав ве­ликий вплив на перехід до індустріального суспільства в інших країнах Західної Європи та США.

Так, після завершення промислового перевороту в Англії промислові перевороти відбуваються в інших країнах Західної Європи та США. Однією з країн, де почався промисловий пере­ворот, слідом за Англією була Франція.

У Франції промисловий переворот відбувся на З0—40 років пізніше, ніж в Англії, — в 60-х роках XIX ст. На таке запізнення негативно вплинула структура промисловості країни. Підприємс­тва Франції були дрібні, виробляли предмети жіночого туалету, одяг, ювелірні вироби, парфуми, дорогі шовкові тканини, меблі. Ці вироби були розраховані на заможні верстви населення, вироблялися невеликими партіями і тому не мали широкого ринку збуту. За таких умов застосування машин на цих підприємствах було економічно невигідно. До того ж у Франції головна роль в економіці належала не промисловцям, а банкірам, які ставили собі за мету одержання прибутків від високих процентів. Гальмувала промисловий переворот у Франції її зовнішня політика. Запрова­джена Наполеоном у 1806 р. Континентальна блокада Англії ма­ла негативні наслідки для розвитку економіки самої Франції: Франція надовго залишилася без англійських машин та сировини, особливо бавовни, що затримало промисловий переворот.

У Франції також відставала від Англії наукова та інженерна думка, мало впроваджувалося винаходів у промисловість. Отже, перелічені вище фактори затримували у Франції завер­шення промислового перевороту.

Однак після ліквідації Континентальної блокади процес про­мислового перевороту у Франції значно пожвавився, і в 1815— 1830 рр. там швидкими темпами починається промисловий пере­ворот. Відбувається заміна ручної праці на машинну. Так, кіль­кість ткацьких верстатів у департаменті Верхній Рейн зросла в 10 разів, а кількість парових двигунів, що застосовувалися в проми­словості країни, — більш ніж у 10 разів. У З0—40 рр. здійснює­ться масове застосування машин у текстильній промисловості, у великих масштабах відбувається залізничне будівництво, яке да­ло поштовх для розвитку вугільної та металургійної промислово­сті. Про швидке здійснення промислового перевороту свідчить масове застосування парових двигунів та зростання довжини за­лізниць: кількість двигунів порівняно з попереднім періодом збільшилась у 7 разів, а довжина залізниць — у 9 разів.

У 50—60-х роках XIX ст. промисловий переворот у Франції завершується, про що свідчить масове застосування в промисло­вості парових двигунів. Їх кількість в 1870 р. становила 25 тис.; прискорився розвиток металургійної та вугільної промисловості. Значний поштовх для промислового перевороту дала перебудова Парижа в 60—70 роках XIX ст., яка вимагала великої кількості різних промислових товарів. За темпами зростання важка промис­ловість почала випереджати легку.

Однак, не зважаючи на суттєві зрушення в промисловості, Франція внаслідок промислового перевороту не стала індустрі­альною, а перетворилася в аграрно-індустріальну країну. Голов­ними причинами цього був вузький внутрішній ринок з низькою купівельною спроможністю основної частки населення — мало­земельного селянства, значна перевага грошового лихварського капіталу над промисловим, наявність великого прошарку рантьє, які жили на прибутки не від промисловості, а від цінних паперів, недостатній розвиток власної машинобудівної бази, нестача си­ровини, зокрема бавовни, а також залізної руди, вугілля. На почат­ку 60-х років XIX ст. Франція під впливом промислового перево­роту вийшла на друге місце в світі після Англії за обсягом промислового виробництва.

У Німеччині процес промислового перевороту та створення машинної індустрії значно затримався. Промисловий переворот у Німеччині почав здійснюватися лише після створення в 30-х ро­ках XIX ст. митного союзу та буржуазної революції 1848 р. Про­ведення промислового перевороту в Німеччині гальмувалося значними феодальними пережитками та наявністю в країні вели­кої кількості князівств, які мали свої закони, митні кордони, гро­ші, податки. В промисловості Німеччини поряд з мануфактурами значне місце ще займали цехи ремісників, кількість парових двигунів у промисловості в З0—40-х роках XIX обчислювалася одиницями. За таких умов Німеччина в 30-х роках XIX ст. залишалася еконо­мічно відсталою, аграрною країною зі слабкою промисловістю.

Однак у 40-х роках XIX ст. промисловий переворот у Німеччині розпочався в легкій промисловості та на транспорті і відбувався переважно за рахунок ввезення машин з Англії та прохо­див досить повільно.