Католицизм, його догматика

Католицизм є одним з трьох головних напрямів у християнстві. Як окрема конфесія католицизм має низку особливостей у віровченні та структурі релігійних організацій, що пов’язано з особливостями розвитку західноєвропейських культури. Загалом першоджерелами своєї віри католики вважають Святе Письмо, а також Святий Переказ, до якого додаються також енцикліки й послання Пап. Першою догматичною особливістю католицизму, яка відрізняє його від православ’я, є догмат про філіокве, який визначає походження Святого Духу не тільки від Бога-Отця, але й від Бога-Сина. Власне трактування цього догмату стало основною причиною непорозуміння між католицизмом і православ’ям.. Другою догматичною особливістю католицизму є наявність догмату про Чистилище. Згідно з католицьким віровченням, душі померлих грішників, які не мали прощення гріхів за життя, перед тим, як потрапити в пекло або в рай, отримають очищення у вогні. Душі певний час перебувають у чистилищі й подальша їх доля може бути поліпшена «добрими справами» близьких і рідних в пам'ять про померлого. Під «добрими справами» католики розуміють молитви, праведне життя, активну участь у богослужіннях, матеріальну підтримку церкви. Концепція про «надлишкові заслуги» орієнтує віруючих на діяльність у повсякденному житті, спрямовану на виконання християнських обов’язків перед іншими людьми й церквою. Вважається, що всі «добрі справи» збираються й містично поповнюють скарбницю католицької віри. З огляду на те що католицька церква вважала себе уособленням містичного тіла Ісуса Христа, вона самостійно могла розпоряджатися цією скарбницею, тобто розподіляти її серед нужденних віруючих. Цього вчення також немає в православній вірі. Особливістю католицького віровчення була теорія та практика індульгенцій. Католицька церква виходила з того, що вона мала великий «запас добрих справ», які можна не тільки продати бідним людям, але й частково продати за гроші з благородною метою подолання людської гріховності. У ХVІст. католицька церква заборонила продаж індульгенцій. Католицьке віровчення характеризується особливо пристрасним поколінням Богородиці, матері Ісуса Христа – Діві Марії, вона сприймалася «пречистою» й «вічно незайманою», а на Вселенському соборі її було офіційно визнано Богородицею. На відміну від православ’я, католицизм проголошує догмати про непорочне зачаття самої Марії її матір’ю Анною, а в 1950р. було затверджено догмат про тілесне вознесіння Богородиці на небо.. Таким чином культ Марії Богородиці став на один рівень з поклонінням самому Богу. Особливо значущим для католицизму став догмат про непомильність і верховенство Папи Римського над усім християнським світом. Цей догмат було прийнято на Першому ватиканському Соборі. Згідно з рішенням цього собору Папа Римський виступає в питаннях віри з «амвону», тобто як пастир усіх християн, що визначає його здатність бути непомильним на всі часи. Католики розвивали своє віровчення, керуючись так званим «принципом догматичного розвитку». Вони вважали за можливе інтерпретувати біблійні істини згідно з вимогами практики культової діяльності для кожного нового етапу історичного розвитку католицизму. Тому після Сьомого Вселенського Собору католики продовжували самостійно скликати Вселенські Собори, на яких аналізувалися й розвивалися засади католицької догматики. Католицизм відрізнявся від інших християнських напрямів і процесом богослужіння. У католицькій церкві люди сидять під час богослужіння тощо. При оформленні інтер’єру католицького костелу використовують скульптурні зображення, а в православ’ї домінуючою окрасою храму є ікони. Проте домінуючою особливістю сучасного католицизму є його організаційна будова, яка у своїй основі має єдину організацію на чолі з Папою Римським. Він став абсолютним авторитетом і керуючим справами католицької єпархії. Римські ієрархи створили окрему оригінальну державу, яку очолює Папа Римський – Ватикан. Сьогодні Ватикан всю свою діяльність спрямовує на розвиток і зміцнення католицької віри у світі, виступає гарантом порятунку й отримання Царства Небесного послідовниками католицизму. Поряд з цим католицька церква виступає на захист прав людини, за забезпечення умов збереження родинних цінностей, подальшу євангелізацію населення. Велику увагу Ватикан приділяє проблемам війни та миру, особливого значення набуває програма Ватикану в подоланні духовної кризи цивілізації шляхом популяризації й розвитку цінностей християнської культури, утвердження морального пріоритету католицької церкви в житті суспільства.

 

144. Реформація та виникнення протестантизму.

Виникнення третього напряму в християнстві – протестантизму – зумовлено розколом, який стався всередині католицької церкви під впливом Реформації. Відомо, що Реформація була наслідком глибокої кризи католицизму й показником того, що попереднє феодальне суспільство не могло досягти соціальної мети – подолати надмірну гріховність і підготувати їх до приходу Царства небесного. Кризу католицизму зумовили такі явища, як надмірне обожнення Папи Римського, численні зловживання духовенством своїм становищем, компрометаційна діяльність інквізиції, претензійність католицького духовенства відпускати будь-які гріхи, продаж індульгенцій, складна культова діяльність церкви, деморалізація серед віруючих, підтримання ідеї»благочестивої омани». Безпосередньо Реформація розпочалася в Німеччині та Швейцарії, а головним її натхненником та організатором став М.Лютер – автор відомих «95 тез», адресованих керівництву католицької церкви. У результаті «критичної перевірки» догматів тогочасного католицизму протестанти визнали істинним лише два таїнства із семи(хрещення та покарання), було відмінено пости й більшість церковних свят. Але найголовнішим було те, що протестантизм зосередив увагу на індивідуальній відповідальності за власний порятунок перед Богом. Так почалася викристалізовуватись одна з головних ідей протестантизму – так зване «узагальнене священство». Протестанти вважали, що існує загальна Благодать Божа, яку людина отримує одразу після хрещення, тому миряни й духовенство є рівними в своєму ставленні до Бога і Бога до людини. Церква стає союзом братів і сестер, а не ієрархічною структурою керуючих і підлеглих, кожна віруюча людина може сама мати власне спілкування з Богом ці має право на проповідь Божих істин. Ще одним важливим принципом протестантизму стала ідея «мирського аскетизму, яка також кардинально вплинула на культ і повсякденне життя віруючих. Протестанти вважали, що католицька церква створила неправомірну модель можливого порятунку через хибно трактовані поняття «терпіння та «добрі справи». Інакше кажучи, католицизм пропонував порятунок не через віру, а через зовнішню поведінку. Теоретики реформації такій лицемірній позиції протиставили модель релігійної поведінки, що орієнтувала не на механічне накопичення «добрих справ», а на такій спосіб життя, що веде до «щиросердного спокутування гріхів власною вірою» Принципи мирського аскетизму орієнтував протестантів на необхідність жити таким життям, яке у повсякденних формах було б логічним продовженням служіння Богу й сприяло порятунку душі. Засадничою ідеєю протестантизму стала також ідея «дешевої церкви». Теоретики протестантизму говорили про те, що життя людини є наслідком визначеності насамперед з боку Бога, а ставлення кожної людини до Бога є приватною справою. Віруюча людина має особисті гріхи й несе за це власну відповідальність. Тому для її порятунку не потрібно жодного посередника, на роль якого претендує католицька церква. Таке критичне ставлення до церкви привело до того, що протестантизм ліквідував покоління іконам в християнському культі, відмовився від інших обрядів і церемоній. У протестантських молитовних будинках залишилися голі стіни й кафедра для проповідника. Богослужіння було зведено до молитви, проповіді, спільного співу псалмів і читання Біблії. Водночас було відкинуто культ ченців, поклоніння мощам, реліквіям. Теоретичною засадою критики протестантизмом атрибутів католицького культу була концепція переосмислення взаємодії матеріальних предметів зі Святим Духом. Католицька церква визнавала, що в деяких предметах культ існує Божий Дух. На противагу цьому протестанти створили концепцію згідно з якою всі культові предмети поділялися на священні й не священні. Священний предмет не можна продати або купити або ж забрати. Протестанти вважали, що предмет набуває священного і сакрального значення лише під час його взаємодії з віруючою людиною, саме ця мить індивідуальної віри у святість предмета робить його священним. А це означає, що коли віра відсутня, то предмет втрачає святість. Епоха Реформації й поява протестантизму – це період загострення міжрелігійних конфліктів, формування в європейській правовій культурі принципів свободи совісті, віротерпимості, інших політичних подій. Протестантизм у політичному сенсі дав змогу по-новому переосмислити принципи взаємодії держави та церковних організацій, відкинути реакційний теократизм, звільнитися від консервативної релігії та церкви. Церква ставала лише інститутом держави. Не зважаючи на те що згодом протестантизм розколовся на безліч громад і сект, можна умовно говорити про два етапи його історичного розвитку: ранній протестантизм Хвіст., коли було сформовано його основні напрями, - лютеранство, кальвінізм, англіканство: і другий – пізній, або після реформаційний напрям, до якого належать методисти, баптисти, квакери, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п’ятидесятники.

 

145.Уніатська (греко-католицька) церква

На території України перші громади греко-католиків з’явилися наприкінці XVI – у першій половині XVII після Брестської(1596) та Ужгородської (1649) церковних уній. Об'єктивною передумовою до церковної унії стала Люблінська політична унія (1569). Після реального запровадження Брестської та Ужгородської уній виникло нове поле міжрелігійних суперечностей, головною причиною яких стало використання насильства як методу залучення пересічних віруючих до греко-католицизму.

Та, незважаючи на це, греко-католицизм поширювався в Західній Білорусі, Західному Поділлі, Галичині, Волині, Київщині. Унія та її громади діяли на Закарпатті, у Сх. Словаччині, землях Угорщини та Румунії, де жили українці.

Варто зауважити, що греко-католицизм не був самостійною релігійною течією, а лише певною формою релігійної організації, створеною римською курією, православними ієрархами, політичними діячами держав-учасниць.

Особливого значення греко-католицизм набув у Зх. Україні. На цих територіях греко-католицька церква сприяла збереженню національної свідомості українців, розвитку мови, книгодрукування, захищала національну культуру, розвивала освіту. На східних територіях вплив греко-католицизму був короткочасний і менш позитивний.

Після входження України до складу Російської імперії на територіях, які відійшли від Речі Посполитої, греко-католицька церква припинила своє існування. Після другого і третього поділу Польщі та приєднання до складу Росії Правобережної України, Зх. Волині та Білорусії вплив уніатства значно знизився. Уніатська церква залишилась лише в Галичині.

Піднесення УГКЦ в Галичині сприяло зростанню національної свідомості галицьких українців наприкінці XIX — на початку XX ст., але водночас і регіоналізації греко-католицизму, який як історично всеукраїнське об'єднання нині видається як суто галицька (західноукраїнська) конфесія.

Після Другої світової війни та приєднання Галичини та Закарпаття до СРСР радянська влада ліквідувала тут уніатство, значна частина греко-католицького духовенства зазнала репресій.

Ідею офіційної ліквідації уніатства обстоювала й провокувала державна влада. Вона грубо втручалась у церковне життя греко-католиків.

УГКЦ продовжувала існувати за межами СРСР та інших соціалістичних країн, а також у місцях заслання прихильників уніатства — в Сибіру та Казахстані.

З 1989 р. у зв'язку з лібералізацією політичного життя в СРСР почалося бурхливе відродження УГКЦ в Україні.

Нині внутрішнє життя Української греко-католицької церкви визначається статусом церкви, зареєстрованим Радою у справах релігій при Кабінеті Міністрів України (1991 р.). УГКЦ очолює єпископ-кардинал, який стоїть також на чолі Синоду церкви, на засідання якого викликають усіх єпископів. Греко-католицька церква перебуває під юрисдикцією римської курії та керується Ватиканською Конгрегацією східних церков. Синод УГКЦ створив важливу для її діяльності патріаршу курію.

 

146. Іслам, його догматика та особливості сучасного етапу розвитку.

Іслам є однією з наймолодших світових релігій. Іслам (від араб. – „покірність”, „віддання себе Богу”) має також іншу назву – мусульманство. Цей релігійний напрям зародився серед арабських племен Західної Аравії в період відходу в минуле давніх цивілізацій та зростання торговельних культурних центрів. Віровчення в ісламі викладене в головній та „священній книзі” мусульман – Корані й Суні. Щоб зрозуміти цю релігію, виокремимо основні догмати ісламу:

- віра в єдиного Бога Аллаха, який є творцем „неба й землі”, а також усього того, що знаходиться на них. Аллах є абсолютним володарем людської долі над людьми;

- віра в ангелів, які виконують веління Аллаха, оберігають рай і пекло;

- віра в Коран як богоодкровення через пророка Мухаммеда;

- віра в пророцтва Мухаммеда;

- віра у визначеність наперед долі людини Богом Аллахом;

- віра в кінець світу та загробне життя й практику воскресіння після смерті.

Нині іслам за кількістю послідовників є другою (після християнства) світовою релігією. За приблизними підрахунками, кількість мусульман у світі становить від 800 млн до 1 млрд чоловік. Вони проживають більш як у 120 країнах. У 28 країнах іслам є державною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко.

Піднесення економічного й політичного розвитку арабських країн у 70-х роках XX ст. дає підстави говорити про феномен ісламського «відродження». Його характерними рисами є подальший симбіотичний союз ісламу й політики, ісламу й націоналізму, ісламу й культури. Узагальнюючими лозунгами сьогодні є лозунги захисту ісламської культури від західної цивілізації, протиставлення західній культурі ісламської справедливості, ісламської винятковості.

Останнім часом посилилася діяльність ісламських фундаменталістів, їх крайні прояви вийшли за межі Іраку, Ірану, Лівану, Єгипту, Афганістану, Алжиру, Франції тощо. Сьогодні вони вже кваліфікуються як тероризм, від якого потерпають майже всі великі держави західної цивілізації (від США до Європи).

У сучасному світі з'явилися міжнародні ісламські організації, наприклад, Всесвітній ісламський конгрес (ВІК), який має статус консультативної організації в ООН, філії ВІК працюють сьогодні в 60 країнах світу.

У 60-х роках в Мецці було засновано Всесвітню ісламську лігу. Очолює цю ортодоксальну організацію установча рада на чолі з генеральним секретарем. Ліга має також консультативний статус в ООН. Знаною є діяльність Ісламської конференції, до складу якої входить 46 держав.

 

147. Свобода совісті у сучасній Україні

В сучасному світі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії "свобода совісті" — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві.

Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка.

Свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями.

Згідно з Конституцією України, свобода совісті — це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові — в обмеженні можливостей церкви втручатися у державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести гуманістичну пропаганду.

2. Ідеологічні — в доступності масам освіти, нау­ки, культури; у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

В українській державі свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути вільно-мислячим. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

В нашій країні діє Закон "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. з наступними доповненнями й внесеннями. Цей закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації.

 

148. Свобода совісті й толерантність.

№ 147.

Поняття «свобода совісті» є поєднанням двох понять -- «свобода» і «совість».

Свобода -- здатність людини діяти (чи не діяти) з власної волі.

Совість -- усвідомлення людиною відповідності своїх дій певним нормам, відчуття моральної відповідальності за свої вчинки вна-слідок самооцінки, форма вираження моральної самосвідомості особи.

Отже, свобода совісті -- це своєрідний акт (процес) са-мовизначення людини або вибір нею вектора власного діяння.

Зміст понять «свобода» і «совість» привертав людську увагу з давніх-давен. Згадаймо хоча б біблійну історію про вигнання Адама і Єви з раю. Божим повелінням першо-людям було заборонено споживати плоди дерева пізнання добра і зла. Та вони порушили цю заборону, здійснивши свій вибір, тобто самовизначились. У цьому акті самовизна-чення, за Біблією, й лежать витоки людської свободи.

Толерантність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Толерантність (від лат. Tolerantia -терпіння) -

терпимість до іншого роду поглядів, звичок. Толерантність необхідна по

відношенню до особливостей різних народів, націй і релігій. Вона є

ознакою впевненості в собі та свідомості надійності своїх власних

позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться

порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції. Терпимість - моральна якість,

що характеризує відношення до інтересів, переконань, вірувань, звичок та

поведінки інших людей. Виражається у прагненні досягнути взаємного

розуміння та узгодження різних інтересів та точок зору без застосування

тиску, переважно методами роз’яснення та переконання. Проблема терпимості тісно пов’язана з проблемою свободи совісті. Остання

передбачає терпимість до альтернативних поглядів, віротерпимість. Захист

власного вибору, самовизначення, суверенітету у світоглядній сфері,

вимагає від індивіда поваги до вибору інших. Таким чином, проблема

терпимості до інших світоглядних ціннісних орієнтацій, точок зору

підпорядковується принциповому самовизначенню суб’єкта у духовній сфері,

в світі предметів та думок, ствердження своєї однозначної життєвої

позиції.

 

149. Новітні релігійні течії.

Сучасні неорелігії є доволі неоднорідним явищем за своїм походженням, характером і формами діяльності та організації. Тому на сьогодні існує безліч схем їх класифікації.

Все різноманіття новітніх релігійних течій і містичних груп можна умовно поділити на сім груп.

1) Неохристиянські, до яких належать релігійні культи, в основі яких лежить християнське віровчення. До таких неохристиянських об'єднань належать Діти Бога, мормони, харизмати, Церква Ісуса Христа тощо. Неохристиянські культи вшановують Ісуса Христа, але його розуміння кардинально відрізняється від християнських догматів.

2) Релігійні організації орієнталістського спрямування. До них належать такі організації, в основі яких лежать буддистські вчення, індуїзм, джайнізм тощо. Спільною для них є модель їхньої сучасної містичної інтерпретації з метою активізації в людині Божої сутності. Вони репрезентовані Міжнародним товариством свідомості Кришни, Агні Йогою, тантризмом. Головною особливістю їх віровчення є те, що східні ортодоксальні догмати відходять на другий план, а на перше місце виступає модель індивідуального порятунку, знання індивідуальної істини.

3) Неоязичництво. Характеризується політеїзмом і відродженням пантеїстичних традицій. В Україні неоязичницькі організації представлені РУН Вірою — Рідна Українська Національна віра, рицарями Сонячного ордену.

4) Синтетичні (штучно створені) релігії, або інтегративні культи. До цієї групи належать віровчення, в основі яких лежать догмати, культи світових релігій, спираючись на які, створюються специфічні культові дійства й не менш специфічні релігійні організації. Вони проголошують своє вчення універсальною релігією для всіх людей. До таких громад належать Церква об'єднання, Велике Біле Братство, Всесвітня віра бахаї.

5) Саєнтологічні — учення, які репрезентують спробу поєднати в собі науку й релігію, сучасну містику та досягнення науково-технічної революції. До таких учень належать Церква саєнтології, «Вчення розуму», різноманітні космічні релігії тощо.

6) Сатанізм. Репрезентується сатанинськими групами, які абсолютизують значення зла в реальному житті, поклоняються йому, шукають способи культової взаємодії з ним через форми сучасної містики. Сатанинські культи зазвичай проникнуті індивідуалізмом, прагматизмом, культом насильства та агресії. До таких груп належать Церква сатани, Чорне Братство та ін.

7) Езотеричні об'єднання представлені насамперед езотеричними традиціями різних епох у поєднанні із сучасною містикою. Головна мета езотеричних об'єднань — створення власних моделей поєднання особи з надприродним світом. До езотеричних учень належать учення Олени Блаватської, подружжя Реріхів, Наука розуму.

 

150. Екуменізм в сучасному світі.

Екуменізм (походить від грецького “ойкумена” – “всесвіт”) виник і утвердився як особливий напрямок розвитку богословської думки у християнстві у ХХ столітті. Різні люди по-різному розуміють слово екуменізм. Власне екуменізм означає рух за зближення та об’єднання релігійних традицій. Але одні вважають, що екуменізм стосується тільки християнського світу, інші – всі світові релігії.

Головна ідея екуменістичного богослов”я – ідея єдності християнства. Основою зближення екуменісти бачать спільність християнської спадщини, те, що єднає, а не розділяє Церкви, а реальне подолання відчуженості між християнами – у поєднанні зусиль як у сфері соціального служіння, так і в розвитку діалогу, метою якого є вивчення й аналіз тих богословських положень, що є спільними або призвели до відчуження.

Сучасний екуменізм, попри всю свою конфесіональну багатобарвність, бере свої початки у протестантських ініціативах на початку ХХ століття, які саме й привели до зародження нового богослов”я єдності.

Метою сучасного екуменічного процесу є прагнення відновити спілкування у Таїнствах між роз”єднаними сьогодні християнськими Церквами, того спілкування, яким були позначені стосунки між християнськими спільнотами у перших віках їхнього спілкування.

Але, не зважаючи на таку ніби благородну мету, противників екуменізму серед християн було і залишається набагато більше, ніж прибічників або тих, хто співчуває цій ідеї. Противники екуменізму стверджують, що “перегородки в Церкві”(конфесіональні) - “це стіни, що розділюють”. З іншого боку православні християни не стверджують, що тільки в їхній конфесії можливе спасіння та повнота єднання зі Святим Духом. Це підтверджується тим, що Православна Церква приймає інших християн, не перехрещуючи ]х, а членів деяких – навіть у їхньому ієрархічному сані, тобто католицький священик, який перейшов у Православ’я, не позбавляється сану, а стає православним священиком.

 

151. Предмет логіки, логічна культура мислення

Логіка -це наука, яка вивчає мислення людини. Сутність мислення осягається в межах ряду наук – філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності, кібернетики тощо. У такій частині філософії, як гносеологія (теорія пізнання), формуються наступні важливі положення про мислення:

1)Мислення і свідомість взагалі є функцією мозку і відображають процеси та явища об’єктивного світу. У структуру свідомості людини входить сукупність її знань про різні предмети, їх властивості і відношення; знання являють собою ідеальне відображення в мозку людини будь-яких об’єктів; це відображення здійснюється за допомогою відчуттів, сприйнять, уявлень, пам’яті, мислення.

2)На відміну від безпосередніх форм відображення дійсності (їх називають чуттєвим пізнанням) мислення є опосередкованим і узагальненим відображенням дійсності і здійснюється в логічних формах понять, суджень, умовиводів.

3)За допомогою мислення осягають такі сторони реального світу, які не можуть бути розкриті за допомогою тільки чуттєвих форм відображення дійсності, - відчуттів, сприйнять, уявлень.

4)Критерієм істинності наших знань про дійсність є практика. Поряд з цими узагальненими критеріями виступають інші: естетичний – краса, прагматичний – корисність, етичний критерій морального імперативу, логічний – логічної суперечності.

5)Мислення не може існувати без мови, поза мовою. Без вираження думки у звукових, письмових, або інших знаках, символах її неможливо передати, а отже, довідатись про її існування. Всі науки, користуючись засобами природної мови, застосовуючи водночас засоби штучної мови.

У сучасній формальній логіці широко використовується формалізована мова. Однак з цього не випливає, що формальна логіка(ФЛ) – це наука про формальні мови, а не про мислення. У мисленні ФЛ вивчає логічні форми й формально-логічні закони побудови думки.

 

 

153. Аристотель як фундатор формальної логіки

Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). В своїх працях, які отримали назву “Органон” (грец. “знаряддя пізнання”), Арістотель сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього – описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, змістовно дослідив дедуктивний (силогістичний) умовивід. Арістотелівське вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математична логіка).

Аристотель використовував весь той могутній логічний апарат, якому він навчився в Академії Платона. Однак логіка Аристотеля має інший характер, ніж у Платона. Головним, мабуть, відмінністю є те, що при аналізі протилежностей, з яких і в елеатів і в Платона починаються логіко-діалектичні побудови і визначення типу “буття - небуття”, “єдине - багато чого”, ці протилежності не є в Аристотеля сутностями, чи, іншими словами, це не підлягаючі, це присудки. Вони не абсолютні, вони мають сенс тільки як визначення конкретної сутності, будь те людин, кінь, бик. Таким чином це людина може чи бути не бути, а саме по собі буття чи бути не бути не може. Таким чином сутність (первинна) завжди конкретна. Усі такі сутності рівноправні, однак окремий індивід більш сутність чим вид (вторинна сутність), а усередині первинних усі рівноправні.

Для Аристотеля логіка — не окрема наука, а знаряддя всякої науки. Аристотель називає логіку «Аналітикою»; у спеціальному трактаті, що одержав назву «Аналітик» (Першої і Другий), вона виклав її основні навчання: про умовивід і про доказ. Задача логіки, як неї розуміє Аристотель, — дослідження і вказівка методів, за допомогою яких відоме дане може бути зведене до елементів, здатним стати джерелом його пояснення. З цього видно, що основний метод логіки Аристотеля — «зведення». Навчання про це мистецтво Аристотель називає «наукою», але тут цей термін він розуміє не в змісті спеціальної по предметі галузі науки, а широко, як умоглядне дослідження, що дає можливість розрізнити умови доказу, його види, ступені, а також з'ясувати останні пропозиції, досягши яким ми вже не можемо продовжувати зведення даного до елементів, що пояснюють це дане.

«Аналітики» — не єдина праця Аристотеля по логіці. Важливим питанням логіки присвячена також його «Топіка», «Про тлумачення», «Спростування софістичних умовиводів», «Категорії», а крім того окремі місця «Метафізики» і навіть «Етики».

Вивчення усіх творів Аристотеля, присвячених питанням чи логіки, принаймні, що розглядають ці питання, показує, що в логічних дослідженнях Аристотеля найбільша його увага залучали три проблеми:

1) питання про метод ймовірнісного знання; цей відділ логічних досліджень Аристотель називає «діалектикою», він розглядає його у своїй «Топіці»;

2) питання про двухосновні методи з'ясування вже не ймовірного тільки знання, а знання достовірного; ці методи — визначення «.доказ;

3) питання про метод перебування посилок знання; це індукція.

Мається важливий факт, що складається в тім, що в логічних трактатах Аристотеля майже всі ілюстрації, необхідні для обґрунтування і роз'яснення логіки, почерпнуті з геометрії.

 

154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг).

Поняттям називається форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.

Із цього визначення випливає, по-перше, що поняття – це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Тому поняття про предмети не можна змішувати із самими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття – це логічна форма думки, думка про предмет.

По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.

Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим відрізняються.

Будь-яке поняття має зміст і обсяг.

Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так зміст поняття “крадіжка” складають такі ознаки: 1) таємне 2) викрадення 3)особистого майна громадян. Змістом поняття “угода” є такі ознаки: 1)дія, спрямована на 2) установлення, 3) зміну або 4) припинення 5) громадянських правовідносин.

З’ясування змісту понять має важливе значення для пізнання і практики. До того часу, доки ми не установимо зміст поняття, яке нас цікавить, його ознаки, нам не зрозуміла властивість предмета, що виражається цим поняттям, ми не можемо точно і чітко відмежувати цей предмет від суміжних із ним, допускаємо плутанину в мисленні.

Обсяг поняття – це сукупність предметів або явищ мислимих у понятті.

Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття “дерево” становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто всі дерева; обсяг поняття “держава” – всі держави; обсяг поняття “крадіжка – всі злочини, що мають ознаки цього поняття.

Сукупність предметів, що складають обсяг поняття, називається логічним класом.

Зміст і обсяг понять взаємопов’язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.

 

155. Правило оберненого співвідношення між змістом і обсягом поняття

Змістом поняття називається сукупність істотних (суттєвих) ознак предмета/явища, яка, сукупність, мислиться в даному понятті.

Обсягом поняття називається сукупність предметів, які охоплюються даним поняттям.

Зміст і обсяг поняття взаємопов’язані. Чим більше ознак в понятті, тим менше цим поняттям охоплено предметів і явищ. Наприклад, поняття “Дерево” утримує в собі ознаки, якими охоплюються всі дерева. А, наприклад, поняття “Слива” має в собі окрім ознак всякого дерева, ще й такі ознаки (дерево окультурене, садове, кісточкове, плюс признаки дерева сливового), що притаманні лише дереву сливи і, таким чином, охоплює меншій обсяг предметів. Це співвідношення змісту і обсягу поняття формулюється як логічний закон оберненого співвідношення між об’ємом та змістом поняття:

Зі збільшенням змісту поняття його обсяг зменшується, а зі зменшенням змісту поняття його обсяг збільшується.Узагальнення і обмеження понять. Правила узагальнення і обмеження понять.

Узагальнення і обмеження понять допомагає нам уточнити логічний предмет нашої думки, зробити наше мислення більш чітким і послідовним. Логічне обмеження і узагальнення поняття відбувається згідно закону про співвідношення об’єму і змісту цього поняття. Таким чином: А. Узагальнити поняття – це означає перейти від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, але з меншим змістом (Не забувати, що зміст поняття визначається його ознаками). Так, якщо ми візьмемо національне поняття “Українець”, то його узагальненням буде племінне поняття “Слав’янин”. Узагальнення поняття “Слав’янин» буде расове поняття «Біла раса”, а потім: “Людина” - “Ссавець” - “Примат” - “Теплокровний“... – “Живий організм” – “Матерія”. Поняття найвищого узагальнення називаються категоріями. Б. Обмеження поняття – це обернений до узагальнення логічний процес, внаслідок якого збільшується зміст поняття і зменшується його обсяг (зменшуються, губляться ознаки).

Узагальнення і обмеження понять лише тоді мають смисл, уточняють нашу думку, роблять наше мислення чітким і послідовним, збагачують нас знаннями, коли вони – узагальнення і обмеження – здійснюються згідно строгим логічним правилам Логічне узагальнення повинно відбуватися так, щоб:

1.В понятті (послідовних поняттях) більшому за обсягом має повністю залишився обсяг вихідного поняття. Наприклад: “Кішка – Домашня тварина – Хижак”; але не “Кішка – Домашня іграшка – атракціон - колеса”.

2.Наступне, більше за обсягом, поняттям має бути найближчим, першим зі всіх, загальних щодо вихідного, понять.

3.Послідовні формально-логічні узагальнення не можуть продовжуватись нескінченно. Як правило, вони зупиняються на Категоріях, які вже є формами філософського діалектичного мислення. Гегель казав, що лише філософія рухом категорій показує необхідність становлення всієї дійсності.

1. Логічне обмеження не є дзеркально оберненим повторенням логічного узагальнення. Логічні обмеження завжди цілеспрямовані, задаються людиною, яка здійснює це обмеження. А тому, починаючи обмежувати, наприклад, поняття “Матерія” ми можемо дійти до всього, що нам заманеться.

2.Логічне обмеження відбувається шляхом послідовного добавлення до Поняття нових, реально можливих (бажаних, уявних) ознак. Збільшення ознак приводить, згідно закону співвідношення обсягу та змісту понять, до поняття більш багатого змістом і в той же час меншого за обсягом.

3.Логічне обмеження не може продовжуватися нескінчено. Його кінцева межа – тривіальна і доходить до конкретного уявлення, до конкретно-відчуттєвого предмета, який має своє ім’я (назву), що в логіці називається денотат.

 

Правила визначення понять

Визначенням, або дефініцією, наз. логічна операція, що розкриває зміст поняття. Наприклад: «Холдингова компанія – це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній». Поняття, зміст якого визначається, наз. визначуваним поняттям, а поняття, за допомогою якого розкривається зміст визначуваного поняття, визначаючим поняттям.

Якщо у визначенні розкривається тільки назва поняття, то воно наз. номінальним. Якщо ж у визначенні розкрив істотні ознаки предмета, то воно наз реальним.

1.Визначення повинно бути співрозмірним: визначення <S> і те, що визначається <P> повинні бути різнозначними. Співрозмірність перевіряється перестановкою S і Р: S є Р = Р є S. Наприклад: Математика (S) є наукою про закономірності числових величин (Р). = Наука про закономірності числових величин (Р) є математика (S). Для поняття “Математика” тут родом є “Наука”, а видовою ознакою – вивчення закономірностей числових величин. Але не можна сказати, що математика – це наука про підрахунки. Тут визначення ширше визначуваного (Ревізія – теж підрахунки). Якщо сказати, що математика – це наука про додавання і віднімання чисел, то визначення виявиться вузьким (Математика вивчає також ділення, множення, логарифми, функції тощо).

2.Не допускається у визначенні (Р) повторення змісту пояснюваного (S). Наприклад: “Злочинець – це той хто чинить злочин”. Така помилка називається “круг у визначенні”.

3.Визначення не повинно бути лише від’ємним. Наприклад: Логіка – це не математика. Україна – не Росія. Мета визначення полягає в тому, щоб показати, чим є поняття, а не тим чим воно не є.

4.Визначення повинно бути ясним і чітким. В ньому повинно бути чітко вказано найближчий рід (Математика – це наука, а не процес духовної діяльності людини) і його суттєві видові ознаки, що відрізняють його від рівнозначних видів (Математика якраз наука про числові величини, чим вона відрізняється від фізики, філології, тощо; і не наука про математичні функції, бо крім математичних функцій математика вивчає і дії арифметики, алгебри тощо).

 

157.Операція доповнення поняття

Логічна операція, що розкриває обсяг поняття, наз поділом поняття(П).П. обсяг якого розкрив, наз діленим П. Ознака, за якою здійснюється поділ, наз основою поділу, а поняття одержані в результаті поділу, - членами поділу. Залежно від кількості членів поділу розрізняють поділ двочленний, тричленний і багаточленний. Серед двочленного поділу виділяють дихотомію, що являє собою поділ обсягу діленого поняття С на два суперечних поняття –А і не-А: швидкий –нешвидкий, збитковий –незбитковий.

Операція доповнення понять. Ця операція над поняттями, коли шляхом заперечення вихідного поняття утворюють нове поняття А’ (не-А), обсяг якого в сумі з обсягом поняття А становить цілісність, яка дорівнює одиниці (А + А’=1).

Формула доповнення: 1-А= А’. Додавання - найпростіша логічна операція з поняттям, яка являє собою об'єднання обсягів двох або більше понять, навіть якщо ці поняття і не перетинаються, не збігаються між собою за обсягом. Наприклад: Об'єднавши поняття «школяр» і поняття «студент», ми отримаємо область, яка відображатиме ознаки, властиві тому і іншому поняттю в рамках спільного для них родового поняття «учень»

Наприклад: Нехай «+» означає операцію складання понять.

1. «А» і «В» - рівнозначні поняття.

Тоді А + В = А = В, тобто результат складання таких понять дорівнює кожному з них. Як окремий випадок маємо: А + А = А

«Сієста» + «полуденну відпочинок» = «сієста» = «полуденну відпочинок»

«Сієста» + «сієста» = «сієста»

Таким чином, складання двох рівнозначних понять не призводить до подвоєною сумі, як це має місце при додаванні натуральних чисел тобто не володіє властивістю ітерації (додатки).

158+159. Узагальнення і обмеження понять. Правила узагальнення і обмеження понять.

Обмеження – це логічна операція над поняттями, завдяки якій відбувається перехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття з вужчим обсягом (видового) через додавання до змісту вихідного поняття ознак, які стосуються лише частини предметів його обсягу. Узагальнення – це логічна операція, в результаті якої відбувається перехід від поняття з вужчим обсягом (видового) до поняття з широким обсягом (родового) шляхом збіднення його змісту, тобто вилучення специфічних для вихідного поняття видових ознак.

Узагальнення і обмеження понять допомагає нам уточнити логічний предмет нашої думки, зробити наше мислення більш чітким і послідовним.

Логічне обмеження і узагальнення поняття відбувається згідно закону про співвідношення об’єму і змісту цього поняття. Таким чином:

А. Узагальнити поняття – це означає перейти від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, але з меншим змістом (Не забувати, що зміст поняття визначається його ознаками). Так, якщо ми візьмемо національне поняття “Українець”, то його узагальненням буде племінне поняття “Слав’янин”. Узагальнення поняття “Слав’янин» буде расове поняття «Біла раса”, а потім: “Людина” - “Ссавець” - “Примат” - “Теплокровний“... – “Живий організм” – “Матерія”. Поняття найвищого узагальнення називаються категоріями.

Б. Обмеження поняття – це обернений до узагальнення логічний процес, внаслідок якого збільшується зміст поняття і зменшується його обсяг (зменшуються, губляться ознаки).

Узагальнення і обмеження понять лише тоді мають смисл, уточняють нашу думку, роблять наше мислення чітким і послідовним, збагачують нас знаннями, коли вони – узагальнення і обмеження – здійснюються згідно строгим логічним правилам.

Логічне узагальнення повинно відбуватися так, щоб:

1.В понятті (послідовних поняттях) більшому за обсягом має повністю залишився обсяг вихідного поняття. Наприклад: “Кішка – Домашня тварина – Хижак”; але не “Кішка – Домашня іграшка – атракціон - колеса”.

2.Наступне, більше за обсягом, поняттям має бути найближчим, першим зі всіх, загальних щодо вихідного, понять.

3.Послідовні формально-логічні узагальнення не можуть продовжуватись нескінченно. Як правило, вони зупиняються на Категоріях, які вже є формами філософського діалектичного мислення. Гегель казав, що лише філософія рухом категорій показує необхідність становлення всієї дійсності.

1. Логічне обмеження не є дзеркально оберненим повторенням логічного узагальнення. Логічні обмеження завжди цілеспрямовані, задаються людиною, яка здійснює це обмеження. А тому, починаючи обмежувати, наприклад, поняття “Матерія” ми можемо дійти до всього, що нам заманеться.

2.Логічне обмеження відбувається шляхом послідовного добавлення до Поняття нових, реально можливих (бажаних, уявних) ознак. Збільшення ознак приводить, згідно закону співвідношення обсягу та змісту понять, до поняття більш багатого змістом і в той же час меншого за обсягом.

3.Логічне обмеження не може продовжуватися нескінчено. Його кінцева межа – тривіальна і доходить до конкретного уявлення, до конкретно-відчуттєвого предмета, який має своє ім’я (назву), що в логіці називається денотат.

 

160. Правила поділу понять.

Логічна операція, що розкриває обсяг поняття, наз поділом поняття(П).П. обсяг якого розкрив, наз діленим П. Ознака, за якою здійснюється поділ, наз основою поділу, а поняття одержані в результаті поділу, - членами поділу. Залежно від кількості членів поділу розрізняють поділ двочленний, тричленний і багаточленний. Серед двочленного поділу виділяють дихотомію, що являє собою поділ обсягу діленого поняття С на два суперечних поняття –А і не-А: швидкий –нешвидкий, збитковий –не збитковий.

Особливим видом поділу є класифікація. Від звичайного поділу класифікація відрізняється тим, що в ній поділ здійснюється за істотною, корінною ознакою, а члени поділу займають постійне і чітко фіксоване місце.

Операція додавання понять. Ця опер над обсягами понять, сутність якої полягає в об’єднанні 2х або кількох множин, що становлять обсяги вихідних понять водну множину.

Операція множення понять: Це операція над поняттями, суть якої полягає в утворенні нового поняття, обсягом якого є елементи, спільні для вихідних понять.

Віднімання понять. Це операція над поняттями, суть якої полягає в утворенні нового поняття, елементи якого не входять до поняття, яке віднімається.

Операція доповнення понять. Ця операція над поняттями, коли шляхом заперечення вихідного поняття утворюють нове поняття А’ (не-А), обсяг якого в сумі з обсягом поняття А становить цілісність, яка дорівнює одиниці (А + А’=1).

Формула доповнення: 1-А= А’

1.За основу поділу поняття слід брати лише одну ознаку. Людей, наприклад можна діли за ознакою статті (чоловіча, жіноча), чи за ознакою віку (немовля, дитина, юнак, дорослий), чи за ознакою раси, нації, освіти тощо. Але не можна одноразово проділяти людей на чоловіків, жінок і циган; чи за національністю і шкільними класами.

Сама ознака основи поділу повинна бути суттєвою. Немає ніякого сенсу поділяти людей на тих, хто переступає через поріг спочатку лівою чи спочатку правою ногою.

2.Члени поділу повинні повністю виключати одне одного. Тобто поділ поняття слід провести так, що серед членів ділення не було понять сумісних: рівнозначних, підпорядкованих чи перехресних. Якщо внаслідок поділу поняття дерево, ви одержали поняття дерев: листяних, хвойних, кісточкових і паркових, значить діленні відбулося з порушенням правил.

3.Члени ділення і своїй сумі повинні дорівнювати (вичерпати) обсяг поняття діленого. Якщо обсяг суми членів ділення менша за обсяг поняття діленого, то таке ділення є неповним (щось пропущено), а якщо сума більша, то логічне ділення виявилося надмірним (щось зайве).

4.Поділ має бути безперервним, без перескакувати на наступний рівень ділення. Не можна, наприклад ділити птахів на диких, домашніх і гусей. Гуси тут входять в поняття птахів через поняття домашні птахи.

 

161. Відношення між поняттями

Формально-логічні відношення між сумісними поняттями.

Відображуючи об’єктивну взаємозалежність предметів і явищ, поняття самі вступають між собою в певні стосунки, взаємозалежність. В логіці ця взаємозалежність понять може бути відношенням сумісним і несумісним. Сумісними називаються поняття, ознаки яких допускають можливість повного чи часткового співпадання їх обсягу. Сумісність понять буває таких видів: Рівнозначними. Підпорядкованими і Перехресними. А. Рівнозначним називаються поняття, зміст яких рівнозначний, а їх обсяги співпадають. Наприклад: Київ і Столиця України. Тарас Григорович Шевченко і автор “Кобзаря”. Саме велике озеро і Каспійське море. Найближча до нас зірка і Сонце. Логіка не вважає рівнозначні поняття тотожними. Тотожні поняття по своєму змісту і обсягу повністю співпадають, а рівнозначні, маючи на увазі один і той же за об’ємом об’єкт (предмет, явище), зосереджують увагу на різних суттєвих ознаках цього поняття.

Б. При підпорядкуванні (субординації) понять в обсяг першого поняття (А) цілком входить обсяг другого (Б), але в змістом першого входить лише частина змісту другого. (Обсяг А більший обсягу Б, а зміст Б більший змісту А). Наприклад: А.Дерево – Б. Горіх. А.Тварина – Б. Кішка. А. Людина – Б. Юнак. Частина мови – Дієслово. В. Перехресні (часткового співпадання) поняття за ознаками не виключають одне одного, але їх обсяги співпадають лише частково. Наприклад: А. Спортсмен – Б. Студент. (Спортсмен може бути студентом, а може ним і не бути. Так само і студент: може бути спортсменом, а може спортсменом і не бути) А.Танкіст – Б. Офіцер. А. Киянин – Б. Школяр. Формально-логічні відношення між поняттями несумісними. Несумісними поняттями називаються ті, в зміст яких входять взаємовиключні ознаки, а тому обсяги їх не співпадають (не сумісні між собою). У співставленні одного з одним несумісні поняття знаходяться між собою в відношеннях: співпорядкування (координації), протилежності (контрарності) і протиріччя (контрадикції).А. Співпорядкованими (координованими) називаються поняття, які рівною мірою є загальними і входять в обсяг (підпорядковуються) одному і тому ж спільному для них (родовому) поняттю. Наприклад. 1. А. Курка – Б. Гуска. С. Домашня птиця. 2.А. Ялинка – Б. Сосна. С. Хвойне дерево.

Б. Протилежними (контрарними) називаються поняття, у яких зміст не лише виключає (заперечує) ознаки другого, але до цього ж і замінюється зовсім протилежними ознаками. Наприклад: А.Хоробрий – Б.Боягуз. А.Здоровий – Б.Хворий. А. Добрий – Б. Злий. А. Скнара – Б. Марнотрат. А. Білий – Чорний.

В. Протирічливими (контрадикторними) називаються поняття, у яких зміст одного лише виключає (заперечує) зміст другого, але не утверджує (не пропонує) іншого свого змісту. Наприклад: А. Добрий – Б. Недобрий. А.Злий – Б. Незлий. А.Скнара – Б. Нескнара. А. Білий – Б. Небілий.

 

162. Прості судження та їх види

В ряду досить чисельної класифікації суджень (а.по змісту: існування, властивості, включення та відношення; б.по якості зв’язки: стверджувальні та заперечні; в.по обсягу: одиничні, часткові, загальні, виділенні; г.по модальності: можливості, дійсності, необхідності, проблематичності та достовірності) виокремлюються головні, а саме – прості види суджень, які постійно вживаються у вивчені всіх можливих логічних операцій з судженнями.Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень. Існує три види простих суджень:

1) атрибутивне (від латинського - додане; невід'ємна властивість об'єкта) судження. Суб'єктом судження є поняття про предмет думки, поняття про ознаку предмета називають * предикатом судження. Логічна зв'язка виражає відношення між суб'єктом та предикатом судження. Суб'єкт та предикат називають термінами судження.

Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”.3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р. Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”.

4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом.

 

163. Атрибутивні судження, їх класифікація

Атрибутивному судженню можна дати об'ємну інтерпретацію. У цьому випадку воно розглядається як відношення двох понять (S, Р), обсяги яких певним чином відносяться одне до одного, тобто включають або виключають обсяг одне одного. Так, у судженні "Україна (S) - демократична держава (Р)" суб'єкт ("Україна") буде повністю входити в обсяг предиката (поняття "демократична держава"):У судженні "Україна (S) не е членом НАТО (Р)" суб'єкт ("Україна") буде виключатися з обсягу предиката (поняття "країна - член НАТО")

Судження класифікуються шляхом їх поділу за ознакою їх структурних особливостей, тобто за ознаками структури Предиката, Зв’язки, Суб’єкта, модальності і типологічних союзів. За ознакою предиката судження бувають: судженнями існування, судженнями відношення і судженнями атрибутивними. Ми зараз розглядаємо останні.Атрибутивними (від латинського слова attributio – ознака, властивість) дають знання про властивості предмета чи про його належності до певного класу предметів. В залежності від цього атрибутивні судження бувають:1.Судженнями ознак, в яких Суб’єкту (S) приписується або заперечується наявність тих чи інших ознак (Р). Дошка (є) чорна. Сніданок – не (є) смачний.

2.Судженнями включення, в яких зазначається, що Суб’єкт належить до певного класу предметів.

Т.Г. Шевченко – великий поет українського народу.

Формули цих суджень такі:

S є P або S не є P.

В підручниках по логіці інколи атрибутивні судження оголошуються судженнями простими, а останні діляться не лише за ознаками Предиката, а одноразово (сукупно) за ознаками Предикати і Суб’єкта. З таким підходом Прості судження можна розділити на:

1. Загальностверджувальні: Всі S є Р;

2. Загальнозаперечні: Жодне S не є Р;

3. Частково стверджувальні: Деякі S є Р;

4. Частковозаперечні: Деякі S не є Р.

 

164.Правила логічного квадрату.

Логічний квадрат — це запропонований Аристотелем схематичний засіб класифікацій суджень. Він насправді має форму геометричного квадрата. Логіка лише вводить спеціальну систему символів для позначення суджень і відношень між ними. З його допомогою система класифікації включає всі атрибутивні (одиничні, загальні й часткові) судження. Причому загальні й одиничні судження розглядаються як тотожні за обсягом суб’єкта.

За логічним квадратом усі атрибутивні судження поділяються на: загальноствердні ("S – Р); загальнозаперечні ("S ~ Р); частковоствердні ($S – Р); частковозаперечні ($S ~ Р). Кожне з цих суджень відповідно позначають літерою певної вершини «логічного квадрату»: А, Е, І, О. Наведені символи є певними літерами латинських назв відповідних суджень: «А» — від першої голосної літери лат. Аffirmo (стверджую), «Е» — від першої голосної літери лат. Nego (заперечую), «І» — від другої голосної літери лат. Affirmo, «О» — від другої голосної літери лат. Nego

Логічні відношення між судженнями можна подати у формі «логічного квадрата».

Розподіленим наз таке поняття (термін), яке в даному С взято в його повному обсязі. Нерозподіленим наз таке поняття (термін), яке взято частково, не в його повному обсязі.

У загальноствердних С (А) поняття на місці суб’єкта (S) повинні бути розподіленими, а на місці предиката (Р) можуть бути і розподіленими, і нерозподіленими.

У загальнозаперечних судженнях (Е) поняття на місці суб’єкта (S) та предиката (Р) завжди є розподіленими.

У частковоствердних судженнях (І) поняття на місці суб’єкта (S) завжди нерозподілені, а на місці предиката (Р) можуть бути розподіленими, але, як правило, є також нерозподіленими.

У частковозаперечних С (О) поняття на місці суб’єкта (S) завжди є нерозподіленим, а на місці предиката (Р) – завжди розподіленим.

 

165.Складні судження, їх види.

Скл.судження утвор. шляхом поєднання між собою простих суджень за допомогою логічних сполучників(конюкції,виключаючої і виключаючої дизюнкції,імплікації та еквівалентності).

Види:

1.Єднальні(конюктивні)судження-це такі судж,якіутворені з двох судженьза допомогою сполучника «і» (або «та»)

2.Розділові (дизюктивні):

А) виключаючо-розділові ВРС(строга дизюнкція) – такі судж, які утворюються з будь-яких двох інших суджень за допомогою логічного сполучника «або...або». Зміст полягає в поєднанні несумісних суджень.ВРС істинні,коли 2част хибні,або коли 1-хибна,а 2-істинна.

Б)невиключно-розділові НВРС(нестрога дизюнкція)- утворюється з будь-яких двох суджень за допом сполучника «або»,що припускає сумісність суджень.НВРС істинне: 2компоненти істинні, або коли 1-хибне,а 2-істине. НВРС хибне, коли є хибними обидва компоненти.

3.Умовні(імплікативні) утвор з будь-яких 2ох інших судж за допомогою логічного сполучника «якщо..., то...».Умовне судж хибн, коли основа істинна, а наслідок – хибний, і істинне в усіх інших випадках.

4.Судження еквівалентності утв з будь-яких 2ох інших суджень за допомогою логічного сполучника «тоді і тільки тоді, коли...».Істинне,коли обидва складові судження є істинними або коли вони обидва є хибні, і хибне в усіх ішших випадках.

 

166.Види суджень за якістю та кількістю.

За кількістю:

1.Одиничним -наз таке судження, в якому предмет (S) виступає одиничним поняттям

2.Загальним -наз таке атрибутне судження, в якому субєктом є загальне поняття

3.Частковим -наз таке судж, в якому субєкт представляє частину класу досліджуваних предметів.

За якістю:

Атрибутивні судження називаються категоричними (від грецького - стверджуючий), оскільки знання про притаманність чи непритаманність ознаки предмету висловлюється в безумовній формі. Наприклад, "Звинувачуваний має право на захист", "Скоєння злочину у стані алкогольного сп'яніння не звільняє від кримінальної відповідальності".За якістю категоричні судження поділяють на стверджувальні та заперечні. Стверджувальними називають судження, які вказують на приналежність предмету деякої ознаки. Судження, що виражає відсутність у предмета деякої ознаки, називають заперечним.

Наприклад, "Україна с морською державою" - стверджувальне судження. Його логічна формула " S є Р". "Територія України не підлягає змінам без її згоди" - заперечне судження. Логічна формула заперечного судження - "S не є Р".

1.Загальностверджувальне (ASP) наз таке судження, яке за кількістю є загалним, а за якістю стверджувальним

2.Частковостверджуване (ISP) наз таке атрибут судження. Яе за кількістю є частковим, а за якістю стверджувальним

3.Загальнозаперечувальні (ESP) наз атриб судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю заперечувальне

4.Частковозаперечувальне (OSP) наз таке судження часткове за кількість і заперечувальне за якістю

 

167. Модальні судження

До сих під ми розглядали прості судження, а також складні, які утворені з кількох простих. В них щось стверджувалося або заперечувалося про взаємини між предметами, а також про ознаки предметів.

Разом з цим у таких судженнях не встановлюється характер взаємодії між суб’єктом та предикатом (або між простими судженнями – у складних). Цей характер має назву модальності і відповідно визначається у так званих модальних судженнях. Утворимо їх: “Всі правознавці є знавцями законів”® “Безсумнівно, що правознавці є знавцями законів”; “Якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”® “Імовірно, що якщо буде погана погода, то ми не поїдемо на уїкенд”.

Ми бачимо, що модальні судження не просто заперечують або стверджують щось – натомість вони дають оцінку стосунків між S i P з певної точки зору.

Тобто про предмет А можна сказати, що він має властивість В – це буде так зване асерторичне судження. Проте можна доповнити і уточнити, чи є цей зв’язок між А і В необхідним, чи випадковим, добре це чи погано, чи є доведеним цей зв’язок, чи ні. В результаті таких уточнень ми отримуємо модальні судження різних видів – завдяки так званим модальним операторам. Вони вивчаються у модальній логіці, у якій є такі розділи: епістемологія, деонтична логіка, логіка дії, логіка прийняття рішення, логіка прийняття рішення, логіка надання переваги та інші – у кожній з них існують свої модальності.

До кожної з груп модальностей входять три основних модальних поняття. Друге називається слабкою характеристикою, перше і третє – відповідно сильною позитивною і сильною негативною характеристиками. Іноді у якості доповнення вводиться четверте модальне поняття, яке може вживатися для означення об’єднання сильного позитивного та нейтрального.

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.

 

168.Основні закони логіки

Закон логіки – це внутрішній, необхідний зв’язок між думками людини.

Закон мислення – це результат відображеня необхідних істотних, сталих, багаторазово повторюваних звязків між думками, вираженими логічними засобами.

Закон тотожності: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.

Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.

Закон суперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому це саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними.

Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує. (аTа)

Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.Якщо закон суперечності і між суперечними, і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними (а-а)

Закон достатньої підстави: всяка істинна думка повинна бути достатньо обгрунтованою(за допомогою вихідних положень, припущень, відомих законів і правил, практичного досвіду) Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована.

Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обґрунтована.

Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок. Перебільшити гуманістичний потенціал цього закону дуже важко. Забороняючи приймати на віру будь-які думки, тим самим власні погляди, переконання, світогляд.

179.Умовиводи, їх види

Умовивід – це форми мисленя, у якій з одного чи кількох істинних суджнь на основі певних павил виводи виводять нове судження.Структура: засновок, висновок, логічний звязок між засновками та висновками. Умовивід буде правильним, якщо в ньому виконуюються основні закони логіки.

Види:

1.Дедуктивний умовивід – це умовивід, у якому висновок зроблено обовязково із засновків, яі виражають знання достатньо великого ступеня загальності і які самі є