Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості

Частина 1 ст. 12 КК передбачає класифікацію злочинів залежно від ступеня тяжкості на чотири категорії:

а) злочини невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

Виходячи з цього матеріальним критерієм такої класифікації виступає суспільна небезпечністьпевних видів злочинів, яка визначає ступінь їх тяжкості (див. коментар до ч. 1 ст. 11 КК).

Формальним критерієм цієї класифікації законодавець передбачає певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображаєтяжкість злочинів, віднесених до певної категорії. Закон визначає межі максимального покарання в санкціях за злочини, які відносяться до однієї категорії. Такі санкції передбачають для злочинів

невеликої тяжкості – покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До іншого більш м’якого покарання відносяться такі види покарань як: штраф;позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців тощо. Що стосується штрафу як основного виду покарання, то його максимальна межа для злочину невеликої тяжкості складатиме в цифровому вимірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У частині санкції статті неоподатковуваний мінімум доходів громадян складає 17 гривень, таким чином, 3000 грн. множимо на 17 грн. й отримаємо суму в 51 000 грн. Отже, якщо основне покарання у виді штрафу, що не перевищує суму в 51 000 грн. передбачено за вчинений злочин, то його необхідно вважати злочином невеликої тяжкості;

середньої тяжкості – покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Для злочинів середньої тяжкості мінімальна межа штрафу як основного виду покарання складатиме більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (понад 51 000 грн.), а максимальна межа штрафу понад десять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме, 17 грн. множимо на 10 000 і отримаємо суму в 170 000 тис. грн.

тяжких злочинів – передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Для тяжких злочинів мінімальна межа штрафу як основного виду покарання складатиме більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (понад 170 000 тис. грн.), а максимальна межа штрафу понад не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме, 17 грн. множимо на 25 000 і отримаємо суму в 425 000 тис. грн.

особливо тяжких злочинів – передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Для особливо тяжких злочинів мінімальна межа штрафу як основного виду покарання складатиме більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (понад 425 000 тис. грн.), а максимальна межа штрафу законом не обмежена.

Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі на певний строк, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.

Ці санкції і є обов'язковими критеріями для вирішення на практиці питання про віднесення того чи іншого злочину до певної категорії.

Слідчий, прокурор, суддя, розглядаючи конкретний злочин, ні за якими умовами не можуть змінити категорію, до якої закон відносить злочин. Так, якщо закон визначає цей злочин як тяжкий, то навіть наявність декількох пом'якшуючих обставин не дають суду права визнати його злочином середньої тяжкості.

Передбачена в ст. 12 класифікація злочинів залежно від їх тяжкості має значення для застосування норм Загальної та Особливої частин КК. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості.

Так, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК); можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45—48 КК); звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочину невеликої і середньої тяжкості (ч, 4 ст. 74 КК). Щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки. Такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64 КК); призначення за тяжкий та особливо тяжкий корисливий злочин конфіскації майна як додаткового покарання (ст. 59 КК); встановлення найбільш тривалих строків погашення і зняття судимості за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80 КК) тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація повинна враховуватися і при застосуванні певних норм Особливої частини КК. У багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як обов'язкова або кваліфікуюча ознака складу злочину. Так, наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням лише тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК); створення злочинної організації передбачає як обов'язкову ознаку мету вчинення також тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 255 КК); у ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 КК кваліфікуючою ознакою закон передбачає вчинення цих злочинів проти правосуддя, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.