Схема: «метаморфоза засобів-цілей» - підміна цінностей

Будівництво майбутнього.

Отак, у XX столітті відбувся різкий поворот у історії людства: завдяки стрімкому (у історичному масштабі часу майже миттєвому) зростанню господарської активності та технічних можливостей людина стала творцем свого середовища проживання. Щоб усвідомити та осмислити цей поворот у повному обсязі із усіма наслідками, що із нього витікають, знадобиться не один десяток років. Перші результати не втішають. Гігантський експеримент по штучній організації суспільства у нашій країні (СРСР) поставив вимоги докорінної перебудови. Одночасно усе людство опинилося перед лицем екологічної кризи, глибина якої доки ще не визначилася, а гострота, схоже, досягла максимуму також у нас.

 

Нова ситуація потребує від людства, та від нас у першу чергу, нового самовизначення та усвідомлення програми дій. Основна мораль, яку можливо вивести із того, що вже відбулося, складається, на мій погляд, у тому, що ставши справжнім творцем нового світу, людина повинна усвідомити відповідальність за своє майбутнє та навчитися його будувати більш ґрунтовно, ніж це робилося до сих пір, таким чином, щоб потім нам, наприклад, не знадобилася ще одна перебудова.

 

Відносно до нашої країни я стверджую, що «будівництво соціалізму» розгорнулося у нас у свій час без належного мисленого забезпечення, без необхідних умов, засобів та методів цієї роботи, а тому наша сучасна перебудова є історично необхідною. Тепер, навчені (треба сподіватися) гірким досвідом, ми повинні у першу чергу потурбуватися про це мислене забезпечення і, як частка, ревізувати наявні методи та засоби цієї роботи.

 

На жаль, однак, досвід не багатий. У загальному вигляді він зводиться до того, що будівництво без детального проекту зречено, а уході проектування та будівництва не погано б було враховувати вихідний стан, закономірності та тенденції природної еволюції суспільства. Мабуть, ці максими будь який будівельник та проектувальник міг би сформулювати і апріорі, не звертаючись до нашого історичного досвіду…

 

… те, що отримується при будівництві, залежить не тільки (а може бути, навіть не стільки) від задуму, скільки від способів проектування та реалізації проекту.

Або переводячи те, що сказане у позитивну форму:

реалізація будь якого задуму потребує не тільки онтологічного промальовування кінцевої мети, але також аналізу та вибору (або розробки) шляхів, засобів та методів її досягнення …

 

Як слідує, питання про те, як будувати, не менш важливе ніж питання, що будувати, тим більш коли будівництво тягнеться десятиріччями, а цілі покоління людей народжуються та вмирають на будівельному майданчику, не маючи шансів дожити до кінця будівництва.

Нашим історичним досвідом спростовується афоризм Макіавеллі: «мета оправдовує засоби». Це не так. Більш того, засоби мають тенденцію підміняти цілі. Це відбувалося у нашій історії багато разів: метою стала влада, метою стало виробництво, метою стало виконання планів, метою стало будівництво, тепер, схоже, метою стає перебудова. Але на цьому метаморфоза засобів – цілей не закінчується. Цілі перетворюються у самоцілі і нарешті у цінності. І тільки зафіксувавши цю обставину, ми отримуємо можливість зрозуміти те що відбувається. Усе у нас перевернулося з ніг на голову: нові цінності (які спочатку були засобами) витіснили старі, котрі збереглися лише у гаслах, які втратили усякий реальний зміст (мир, щастя, світле майбутнє). Нові цінності вимагали нових адекватних засобів та методів. І тут я перефразував би Макіавеллі: «цінності оправдовують засоби» або, як казав О Генрі: «справа не у дорозі, яку ми вибираємо; те, що всередині нас примушує нас вибирати дорогу». Тому усе подальше було сплачене, коли «всередині нас» зросли нові цінності: влада, виробництво, виконання планів і (головна цінність епохи застою) зберігання status guo.

 

старі цінності засоби цілі самоцілі нові цінності

Схема: «метаморфоза засобів-цілей» - підміна цінностей

І відповідати начебто потрібно на запитання: коли, як і чому відбулася ця підміна цінностей, бо вона визначила вибір між дорогою в ГУЛАГ і дорогою до храму. Я не вірю у фатальну роль злих умислів Сталіна та його оточення. Фатальним, по моєму,була відсутність свободи думки, закріпачення, а як наслідок, знищення мислення. Тим самим було перекрито шлях до будівництва майбутнього, до критичного аналізу, оцінки та проблематизації сучасного. У цих умовах підміна цінностей із усіма наслідками, які із неї витікають стала не тільки можливою, але і природною. Усе це повністю не усвідомлювалося і певним образом не аналізувалося. Виникла згубна ілюзія, що для будівництва соціалізму достатньо влади.

 

Але влади опинилося більш ніж достатньо лише для руйнації старого. Із будівництвом нового вона також блискуче провалилася: щоб не говорилося із цього приводу, а самий факт перебудови примушує визнати цю гірку істин. Із цього слідує два висновки:

· перший… нове бажано будувати, не руйнуючи старого.

· Другий, більш загальний, висновок складається у тому, що основною та глибинною причиною наших невдач є відсутність теорії і відповідного мисленого забезпечення будівництва майбутнього. Це підтверджується і теперішніми дискусіями, які розгортаються головними образом навколо питання про те що ми будемо будувати, «який соціалізм народу потрібен». Питання, авжеж, найважливіше, але тільки одне із двох. Друге: «як будувати?» - вирішується, схоже підручними засобами: для його обговорення у «суспільній свідомості» немає простору мислення.

І я знов повторю тут, апелюючи до досвіду нашої історії:

те, що ми побудуємо визначається не тільки (а може бути не стільки) нашими задумами, скільки нашими цінностями, а в слід за тим «дорогою, яку ми вибираємо», тими методами та засобами роботи і тією її організацією, котру ми використовуємо у ході будівництва (тобто тим як ми це робимо).

 

По суті справи, це «основне питання методології»: що первісно – об’єкт або метод?

Я відповідаю: метод.