Основна проблема психіки полягає в тому, як звільнитися від тривожності

АВТОР

Частина 1. РОЛЬ І МІСЦЕ ПСИХОВАЛЕОЛОГІЇ У СИСТЕМІ
ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Розділ 1. ПСИХОВАЛЕОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА
ПРО ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Коли немає здоров’я, мовчить

мудрість, не може розцвісти

мистецтво, не грають сили,

безплідне багатство і

неспроможний розум.

 

ГЕРОДОТ

1. ВСТУП

Депопуляційні процеси, що почали проявлятися в останній чвертіXX століття, особливо загострилися в умовах економічної кризи в Україні. Показниками демографічної кризи є не тільки негативний приріст населення (щорічне зменшення населення на півмільйона), а й різке зниження загального рівня здоров’я, падіння середньої тривалості життя, зростання кількості спадкових хвороб, інвалідизація населення тощо. Безумовно, це певною мірою є наслідком погіршення медичного обслуговування населення. Та, як свідчать результати наукових досліджень, стан здоров’я населення, навіть у розвинених країнах Європи і Америки, лише на 10 % обумовлюється медичною допомогою. Провідним фактором, що визначає здоров’я індивіда, є його ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих.

Ще в 1981 р. Мадридська конференція міністрів охорони здоров’я Європейських країн визнала за пріоритетний освітній напрям збереження і зміцнення здоров’я людини. У 1988 р. Комітет міністрів країн-членів Ради Європи розробив детальні рекомендації щодо впровадження курсів з охорони здоров’я в усі ланки освітніх закладів цих країн. Було визнано, що отримання знань з питань охорони здоров’я і здорового способу життя важливо для всіх вікових груп населення, особливо для шкільної та студентської молоді, оскільки саме від них залежить майбутнє будь-якої країни. Цим пояснюється пріоритетність, яку Рада Європи визнає за розвитком спеціальних освітніх дисциплін, що формують у школярів і студентів свідому мотивацію на здоровий спосіб життя. У країнах Східної Європи і СНД відповідний напрям освіти отримав назву валеологічної освіти (І.І. Брехман, 1987).

Україна активно сприйняла світові тенденції щодо поліпшення стану здоров’я населення через освіту. Серед найважливіших стратегічних завдань національних програм «Освіта» (Україна XXI століття) і «Діти України» було визначено всебічний розвиток людини і становлення її духовного, психічного, фізичного здоров’я.

Реалізація цих ідей пов’язана з вдосконаленням змісту педагогічної освіти, приведенням його у відповідність до вимог сьогодення з метою підготовки нової генерації вчителів з новим гуманістичним типом мислення.

У 2001 році творчим колективом провідних фахівців у галузі валеологічної освіти і виховання, до складу якого ввійшли С.Страшко, М.Гриньова, Л.Животовська та ін., була розроблена концепція валеологічної освіти педагогічних працівників. Згідно цієї концепції, основна мета валеологічної освіти педагогічних працівників полягає у формуванні валеологічної культури вчителя, яка є важливим чинником його адаптації до нової педагогічної парадигми – гуманістичної спрямованості навчального процесу.

Ця мета досягається шляхом вирішення освітніх і виховних завдань:

– виховання розуміння сучасних демографічних проблем, усвідомлення їх важливості й актуальності;

– розвиток особистої відповідальності педагога за стан здоров’я учнів і за власне здоров’я;

– формування у педагога системно-цілісних уявлень про здоров’я як ціннісну категорію;

– формування глибоких теоретичних знань з валеології;

– оволодіння валеопрактичними технологіями;

– оволодіння методиками оцінювання рівня здоров’я і валеологічного моніторингу;

– формування знань і умінь дослідницького характеру, спрямованих на розвиток здатності вирішувати валеологічні проблеми;

– відродження кращих традицій української педагогіки, зокрема сімейної педагогіки, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я дитини і генофонду нації.

Валеологічна культура є невід’ємним елементом професійної компетентності вчителя.

В основу валеологічної освіти покладені принципи гуманізації, науковості, безперервності, системності та прогностичності.

Основою для формування змісту валеологічної освіти педагогів є валеологія.

Валеологія (від лат. Valeo – бути здоровим) – інтегративна наука про фундаментальні закони формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров’я людини.

Формування здоров’я – це комплекс заходів щодо оптимізації відтворення, росту і розвитку підростаючого покоління.

Збереження здоров’я містить у собі дотримання принципів здорового способу життя (валеологічні аспекти) і повернення втраченого здоров’я (оздоровлення), якщо рівень його набув тенденції до зниження.

Зміцнення здоров’я – це збільшення його за рахунок тренувальних засобів.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначила здоров’я як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб і фізичних вад.

За новою концепцією, здоров’я – це здатність організму зберігати свою структуру і функцію в постійно мінливих умовах середовища. Власне кажучи, це ідеал, до якого ми повинні прагнути.

Валеологія – це теорія і практика управління здоров’ям у всіх його аспектах: фізичному, психічному, духовному, соціальному.

Валеологія як наука складається з двох частин: 1) загальна валеологія; 2) галузева валеологія.

Загальна валеологія розробляє загальнонаукові основи здорового способу життя людини.

Галузева валеологія – це медична валеологія, психовалеологія, педагогічна валеологія, сімейна валеологія, фізкультурна валеологія і т.д.

Як наука, валеологія має власний предмет наукового пізнання, об’єкт докладання своїх зусиль, методологічні основи, мету, завдання і методи їх вирішення.

Предмет валеології – індивідуальне здоров’я людини.

Об’єктом валеології є здорова людина й людина у так званому «третьому» стані, тобто стані передхвороби. Основна ознака передхвороби – можливість розвитку патологічного процесу поза дією зовнішніх чинників внаслідок зниження резервів здоров’я.

Використання валеологічних технологій для виявлення людей з низьким рівнем здоров’я, застосування методів оздоровлення і, як наслідок, виведення їх за межі «третього стану» можна розглядати як ідеальний варіант первинної профілактики хвороб.

Валеологічні технології можуть бути застосовані й до хворої людини. Використання засобів оздоровлення, які сприяють розширенню резервів фізіологічних функцій, відновленню здатності до саморегуляції і самовідтворення, може компенсувати наслідки «надлому» і навіть розірвати хибне коло, по якому йде поширення патологічного процесу. У цьому виявляється вторинна валеоцентрична профілактика захворювань.

Методологічні основи валеології ґрунтуються на наступних принципах.

1. Валеологія розглядає здоров’я людини як самостійну соціально-медичну категорію, яка може бути охарактеризована кількісними і якісними показниками. Валеологічні проблеми здоров’я полягають у його формуванні, збереженні і зміцненні.

2. Між здоров’ям і хворобою існують перехідні стани. При цьому здоров’я розглядається як більш загальна категорія порівняно з передхворобою. Передхвороба («третій стан») і хвороба – це варіанти здоров’я, коли рівень його низький або мають місце певні його дефекти.

3. Валеологічний підхід до людини і її здоров’я інтегративний (системний), холістичний (від лат. Holos – цілісний). Методи впливу переважно немедикаментозні, природні (Г.Л. Апанасенко, 1998).

Валеологію варто відрізняти від гігієни. Предмет валеології – індивідуальне здоров’я, його механізми і можливості управління ними. Предмет гігієни – закономірності впливу факторів зовнішнього середовища (природних і соціальних) на здоров’я людей. Об’єкт дослідження валеології – здорова людина і людина яка знаходиться в «третьому стані». Об’єкт дослідження гігієни – населення – зовнішнє середовище (Г.А. Апанасенко, 1996).

Отже валеологія йде від людини до середовища, а гігієна – від середовища до людини. Справедливості заради треба сказати, що в останні роки в популяційних дослідженнях гігієністи стали застосовувати нетрадиційний для них – «інверсійний» підхід до гігієнічних досліджень, коли від оцінки здоров’я йдуть до оцінки його визначальних факторів (Andersen K., 1978).

Твердження, що валеологія – наука про здоровий спосіб життя, один з найпоширеніших міфів. Спосіб життя – категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі уявлення. Спосіб життя – це не тільки наявність чи відсутність шкідливих звичок, – це рівень виробництва, добробуту, культури, освіти тощо. Вплив способу життя на здоров’я людини – предмет дослідження соціальної гігієни. Роль валеології в способі життя – розробка принципів, спрямованих на його формування, збереження та зміцнення (Г.А. Апанасенко, 2002).

Сьогодні валеологія знаходиться на етапі становлення як самостійна наука, яка виникла на фундаменті класичних (фізіологія, екологія, психологія, соціологія, гігієна) і нових інтегративних наук (безпека життєдіяльності людини).

Уже видані перші навчальні посібники з валеології для студентів і школярів. Проводяться серйозні наукові дослідження в цій галузі в Україні (Г. Апанасенко, Л. Попова, Г. Бойченко, В. Войтенко, С.Волкова, В. Горащук, С. Страшко, Л.Животовська, М. Гриньова та ін.) та Росії (В. Колбанов, Г. Зайцев, В. Петленко, Л. Татарнікова, І. Гундаров, В. Куліков та ін.).

З 1996 року в Україні і Росії видається журнал «Валеологія».За кордоном аналогом валеології є напрямок «Health Promotion» і «Health Education».Однак розробка цих напрямків у науковому аспекті не може зрівнятися з науковими досягненнями вітчизняної валеології.

При відсутності справжнього валеологічного знання і досвіду може скластися невірне розуміння свого здоров’я, що призводить або до фанатизму стосовно його зміцнення здоров’я, або до страхів стосовно його формування й збереження і, як наслідок, – створення міфів про природу і лікування захворювань. На сьогоднішній день поширені такі міфи:

1. Біоенергетичний міф: усі мої хвороби від того, що хтось «висмоктує», «вампірить» мою життєву енергію.

2. Сакральний міф: усі мої хвороби через мої гріхи.

3. Кармічний міф: усі мої хвороби через мої гріхи у минулих життях або через гріхи моїх предків.

4. Астрологічний міф: усі мої хвороби через те, що «так невдало розташувалися зірки».

5. Соціоцентричний міф: усі мої хвороби від того, що я виконав

свою місію на цій Землі.

6. Психоаналітичний міф: усі мої хвороби через невдалі стосунки

з моїми батьками (З. Фрейд);

7. Інші міфи: а) усі мої хвороби через інграми, які записані у несвідомій пам’яті

(діанетика – Р. Хаббард);

б) усі мої хвороби через обтяжену психічну спадковість

(психогенетика – Ч. Тойч);

Підсумовуючи, можна сказати, що валеологічні знання можуть допомогти молодим людям сформувати уявлення про здоров’я як ціннісну категорію й критично ставитися до вищевикладених міфів.

Формування здоров’я сьогодні є однією з найактуальніших проблем нашого суспільства, у вирішенні якої повинні брати участь не тільки лікарі, педагоги, соціальні працівники, але й кожна окрема людина.

2. Людина та її здоров’я
з позиції системного підходу

Як уже відзначалося, об’єктом вивчення валеології є здорова людина й людина, яка знаходиться в стані передхвороби, предметом вивчення – її здоров’я. Для дослідження здоров’я, необхідно зрозуміти феномен людини, принципи її організації. Однак цілісного, системного розуміння природи людини до останнього часу не могла дати медична наука, однобічно орієнтована на дослідження переважно фізичного тіла. Разом з тим, цілісний, системний підхід до людини розроблявся ще «на зорі цивілізації». Ці знання при сучасному їх прочитанні розширюють і поглиблюють наукову концепцію про світ і людину, сприяють її розвитку, доповнюють системне уявлення про людину.

СТАРОДАВНІ ХОЛІСТИЧНІ СИСТЕМИ

Стародавня індійська система уявляє людину як голограму Космосу (людина як Мікрокосм відносно Макрокосму, навколишнього світу). Структура її має сім тіл, які складаються з того ж матеріалу, що й навколишній простір. Згідно з цим вченням, світ складається з матерії різного ступеня щільності. Речовинні й інформаційно-енергетичні компоненти матерії знаходяться в різних співвідношеннях: чим більша питома вага речовинного, тим глибша, щільніша матерія, і навпаки. Древні індуси вважали: якщо людина «побудована» з таких же видів матерії, як і навколишній світ, то за рахунок цього за резонансом вона може контактувати з будь-якою точкою Макрокосму.

За мірою щільності матерії тіл а людини являють собою наступний ряд: фізичне (найбільш щільне), ефірне (пранічне чи енергетичне), астральне (емоційне), ментальне, чи розумове (поділяється на «розум конкретний» – Кама манас чи «розум бажань» і вищий, абстрактний – просто Манас). Далі йде тіло Мудрості-Любові-Інтуїції (Буддхі) і Справжнє Я (Атман) на відміну від несправжнього Его. Останнє являє собою Особистість, з якою людина ідентифікує себе в повсякденному житті, але яка по своїй суті складається з масок, за допомогою яких Справжнє Я виявляє себе в людині й набуває життєвого досвіду. Після смерті чотири нижчих тіла руйнуються, тоді як Манас, Буддхі й Атман продовжують своє існування як вічний принцип людини. Духовну тріаду прийнято зображувати трикутником вершиною нагору. Нижчі чотири тіла схематично зображуються квадратом.

Згідно стародавнього індійського вчення, смисл життя людини – в еволюції індивідуальної свідомості, тому тіл а, що складають квадрат, з’єднані з духовною тріадою ниткою свідомості – Антахкараною («срібною ниткою»).

Кожне тіло, за стародавнім індійським вченням, має свій енергетичний центр – чакру. Чакри – це тонкі матеріальні енергетичні центри людини, які служать для того, щоб підпорядковувати потребам конкретної людини універсальну енергію загального поля Макрокосму. Оскільки у людини є сім головних чакр, то й перетворення енергії відбувається на семи рівнях.

Кожна чакра має свою традиційну назву, забарвлення, специфічну функцію та чітку локалізацію, хоч самі вони не є анатомічними субстратами.

1 чакра – Муладхара – Червоний – Куприк – Життєва сила.

2 чакра – Свадхістана – Жовтогарячий – Крижі – Сексуальна енергія.

3 чакра – Маніпура – Жовтий – Сонячне сплетіння – Воля.

4 чакра – Анахата – Зелений – Груди – Емоційність.

5 чакра – Вішудха – Блакитний – Горло – Самоствердження.

6 чакра – Аджна – Синій – Центр чола – Інтуїція.

7 чакра – Сахасрара – Фіолетовий – Тім’я – Духовність.

 

П’ять нижчих чакр являють собою так званий сенсоріум, тому що пізнання на відповідних до цих чакр рівнях відбувається за допомогою органів чуття. Шоста чакра (Аджна) є інтегратором і відповідає за шосте почуття (інтуїцію). Послідовно освоюючи енергію чакр, людина освоює тіл а, що живляться ними, і в такий спосіб розвиває свою свідомість. Останній чакрі (Сахасрарі) відповідає цілісний стан свідомості – Нірвана.

Оскільки до тонкого плану (плану енергій) належить думка, то саме її зміст впливатиме на роботу чакри.

Якщо ваші думки ворожі, спрямовані на розділення й заперечення, то в такому разі вони блокуватимуть потік творчої енергії чакр, і це може призвести спочатку до виснаження функціональних ресурсів органів і систем, якими керує та чи інша чакра, потім – до виникнення болю – провісника захворювання, і, нарешті, – до самої хвороби.

Якщо людина справді зацікавлена в собі, використовує свої валеологічні знання за призначенням, то її чакри звільняються від блоків і починають виконувати життєтворчі функції. Результатом такої внутрішньої роботи над собою є гармонізація функціонування душі й тіла.

З функціонуванням чакр пов’язані інформаційно-енергетичні потоки, які звуться п’ятьма пранами, що мають відношення до формування і функціонування фізичного тіла.

У давньоіндійському трактаті про життя «Аюрведі» людина та її хвороби розглядаються відповідно до теорії п’яти елементів (ефір, повітря, вогонь, вода, земля), теорії трьох дош чи трьох принципів, які складають тіло (вата, пітта, каха), і тріади життя – тіло, розум і духовна свідомість. П’ять першоелементів є носіями різних якостей. Поєднання цих елементів лежить в основі формування трьох дош, а поєднання останніх визначає фізичну конституцію. Психічна конституція визначається трьома якостями, трьома ментальними енергіями (раджас – рух, тамас – інерція і саттва – гармонія). Уся система цього найдавнішого методу оздоровлення прагне до врівноваження тілесних і психічних властивостей через заспокоєння психіки і гармонізацію душ. Останні починають діяти на «стику» свідомості і тіла, де думка знаходить матеріальну форму, і тому через них можна налагодити «діалог» свідомості й тіла.

Таким чином, стародавнідавні індійські уявлення про людину характеризуються холістичним підходом, сприйняттям людини з позиції її цілісності. Вони дуже тісно кореспондують з сучасними науковими поглядами. Ця прекрасно розроблена система з високою ефективністю використовується сьогодні в медицині й валеології і викликає до себе все більший інтерес фахівців завдяки своїм природним ненасильницьким принципам.

Іншою гілкою знань про людину і її здоров’я, що ефективно застосовується в сучасній медицині та валеології, є давньокитайська система. Це вчення, як і давньоіндійське, можна розглядати як прообраз системного підходу до людини, але розробленого на іншій основі. У ньому представлені не тільки структурно-функціональні аспекти організму, але і зв’язки між його елементами, які роблять людину єдиним цілим. Цікаво, що в характері цих зв’язків (активізація, гноблення, гальмування, протигноблення) проглядається аналогія з сучасними уявленнями про механізми самоорганізації біосистем.

Філософською основою давньокитайського вчення про людину та її здоров’я є уявлення про два світових принципи – інь і ян, п’яти першоелементах (У-СІН – п’ять начал) і життєвої енергії – енергії ЦІ.

Інь і ян є протилежними принципами, які одночасно є і взаємозалежними, і взаємообумовленими, а також здатними трансформуватися в одне ціле. Усе життя є відображенням цих взаємопереходів.

П’ять першоелементів (дерево, вогонь, вода, метал, земля), у якості «першоджерела» для яких вважається «повітря» чи «життєдайне дихання», варто розглядати як символи-аналоги стихій навколишнього світу. Першоелементи знаходяться в постійному русі. Вони мають різні властивості, але залежать одне від одного і тісно пов’язані, підтримуючи баланс. Функціонально системи та органи людського організму відносяться до різних першоелементів, крім того, вони розділені за принципом – інь-ян. Між органами і системами існують множинні взаємні впливи, обумовлені протоками ЦІ.

Енергія ЦІ (прана) є однією з матеріальних основ функціонування організму, і всі зміни в органах і системах є наслідком трансформації ЦІ. Прана (ЦІ) вважається рівнодіючою всіх біоенергетичних процесів в організмі. Вона буває вродженою і набутою. Джерело набутої ЦІ – дихання і харчування.

«ЦІ» можна нарощувати, гармонізувати і за рахунок цього керувати своїм здоров’ям.

Енергія ЦІ поширюється по інь- і ян-каналах (система цзін-ло), які мають на шкірі точки-зв’язки з зовнішнім середовищем – біоактивні точки. Ці точки (як і канали) не мають морфологічного субстрату (хоч і розташовуються біля нервових закінчень чи у судинній зоні). Стан біоактивних точок свідчить про функції внутрішніх органів (діагностика) і через ці ж точки можна цілеспрямовано впливати на організм (лікування). Система цзін-ло, поряд з нейрогормонально-імунною регуляцією, забезпечує адаптацію організму до середовища. Фізичну природу цієї системи варто шукати в природі енергій. Біоактивні точки не є чітко постійними за своєю величиною й активністю, кількість їх також може змінюватись, зокрема, зменшуватися під впливом несприятливих факторів (наприклад, іонізуючої радіації).

Система У-СІН, поряд з суто соматичними, демонструє також і психосоматичні взаємозв’язки. З накопиченням енергії в тому чи іншому першоелементі (а тому й у відповідних до нього органах) пов’язані певні емоційні стани. Так, дереву відповідає гнів, вогню – радість, воді – страх і т.д. Таким чином, давньокитайській філолофсько-медичній системі також притаманний цілісний підхід до людини, який містить тілесний і психічний аспекти. І в цьому полягає головне джерело інтересу до цієї східної системи з боку сучасної медицини і валеології.

* * *

Якщо ми уважно подивимося на слова «жила», «життя», «живчик», «живий», «живіт», то побачимо, що всі вони містять у собі корінь «Жи».Це означає, що стародавні слов’яни, створюючи свою мову спілкування, як і перші східні цілителі, прекрасно розуміли, що таке життєва енергія і де вона знаходиться. «Жи» у слов’янських мовах позначає теж, що і «Кі» – у японській, «ЦІ»- у китайській, «Прана» – на санскриті. Жи означає життєву енергію, стан єдності розуму і тіла, духу і матерії. А слово «живіт» вказує на точне місце, де цей стан зароджується і перебуває. На Сході цілителі навіть указують точне місце перебування ЦІ (Жи) – приблизно 3-5 см нижче пупка всередині живота. Ця точка відповідає центру ваги тіла.

Якщо в нашій мові існує поняття «Жи», отже, наші предки колись не тільки знали, але й володіли цим станом, тобто могли користуватися ним у житті. Справді, у літописах збереглися згадки про те, що серед слов’ян були поширені змагання з виривання пнів із землі голими руками за допомогою особливої сили, а в бій богатирі також йшли в особливому стані, і їх ніхто не міг перемогти.

Вдивляючись у слова своєї рідної мови, вслуховуючись у їхнє звучання, ми розкриваємо приховану в них сутність і одержуємо унікальну можливість доторкнутися до великої таємниці творіння.

Важливо пам’ятати! Сила людини визначається, зокрема, освоєнням національної мови і національної культури.

Руйнування національної мови робить примітивним національний тип особистості.

У наш час людство переживає особливий період, коли змінюється напрямок інтересів – від техногенних завдань до вивчення людини як феномена, її взаємин із зовнішнім середовищем, розкриттю таємниць психічної діяльності. Створенню системного уявлення про природу людини сприяє взаємопроникнення культур Сходу і Заходу, формування єдиної планетарної культури. У вченні про людину Захід вніс, насамперед, знання фізичного тіла, а Схід – цілісне уявлення.

СУЧАСНИЙ ПІДХІД ДО ЛЮДИНИ ЯК до СИСТЕМИ

Сьогодні наука перевідкриває давні істини, перекладаючи їх на свою мову, поклавши в основу наукові досягнення, насамперед, квантової фізики, нейрофізики і психології. Дослідження останніх двох десятиліть (К. Прибрам, Д. Бом, І. Пригожин, Р. Шелдрейк, В. Вульф і ін.) дозволили наблизитися до розуміння людини як мікрокосму. В арсенал науки ввійшли голограмний принцип будови Всесвіту, голограмна модель свідомості людини, уявлення про людину як носія всієї інформації Всесвіту. Перебуваючи в інформаційно-енергетичних потоках, людина має власне силове поле, відповідальне за самореалізацію системи. Думки людини розглядаються як живі голограми, які наділені формотворчою функцією, а розвиток свідомості підпорядковується загальному закону, «прихованому порядку», закладеному у Всесвіті. Знайдено внутрішньоклітинний субстрат, що приймає, фіксує і відтворює інформацію. Це елементи цитоскелету – мікроканальці, які є у всіх клітках організму. Цей факт розширює уявлення про шляхи передачі інформації і характер інформаційних впливів на людину.

До сучасного феноменологічного розуміння людини можна наблизитися за допомогою системного підходу. Система являє собою сукупність елементів і зв’язків між ними, що функціонують як єдине ціле і мають єдину мету функціонування. Людина – це система з пірамідальним принципом будови. Слідом за древніми греками ми виділимо в ній три рівні – нижчий, тілесний (від гр. Soma – тіло), середній, психічний (від гр. Рsychë– душа) і вершину – духовний елемент (від гр. Nous – дух). Можливість говорити про останній рівень з’явилась тільки після досягнень глибинної, трансперсональної психології, що дозволило проникнути у вищу ірраціональну творчу сферу, яку прийнято називати надсвідомістю. Саме цю сферу освоюють адепти духовних традицій. Піраміда має свої закони організації. Організація ця ієрархічна, а визначальним елементом, який задає режим діяльності всієї системи, є вершина. Взаємовідносини між елементами піраміди підпорядковуються законам гармонії (правило «золотого перетину»). Ці особливості системи забезпечують її динамічну стійкість і можливість розвитку.

Людина є частиною Світу, вона входить до нього як одна з підсистем. У свою чергу, у своїй біологічній структурі людина має так звані мінісистеми – еквіваленти, у яких відображується весь організм. Це райдужна оболонка ока, вушна раковина, язик, слизова оболонка носа, шкіра (волосяна частина голови, долоні, ступні). Відслідковуючи зміни в цих структурах, можна проводити діагностику стану здоров’я, а впливаючи на них – коректувати відхилення. Елементарною мінісистемою-еквівалентом організму є жива клітка.

Кожний із трьох рівнів системи «Людина» слід розглядати як підсистему, що організована за тим же принципом, що й ціла система. У підсистемах першого порядку, у свою чергу, виділяються підсистеми другого порядку і т.д. Підсистеми всіх порядків функціонують у відносно автономних режимах, але при суворому дотриманні принципів взаємозв’язку і підпорядкування нижчого рівня вищому. Принцип взаємозв’язку виявляється як у взаємних впливах різних підсистем, так і в наявності в них загальних блоків, тобто у взаємоперехрещуванні. Тому одна підсистема неминуче втягує в роботу іншу, і людина реагує на будь-які впливи як єдине ціле. Феноменологічне дослідження людини, як «єдиного цілого», складає принцип холізму (цілісності).

Принцип функціонування системи «Людина», як будь-якої живої системи, будується на основі речовини, енергії й інформації. Інформація організує в просторі і часі речовину й енергію, визначає їх форму.

Інформаційною матрицею біологічної структури людини – є генетичний код і нейрогормонально-імунний комплекс.

Інформаційною матрицею психіки, психічним кодом, у наш час вважається архетипна структура людини (за К. Юнгом). Людина приходить у цей світ з визначеним набором архетипів, які впливають на її поведінку. Крім цього людина має свободу волі, свободу вибору. Здатність до самосвідомості дає людині можливість орієнтувати свою психіку на збереження індивідуального фізичного здоров’я, а також забезпечувати власний психічний розвиток і соціальну адаптацію.

Біологічний аспект існування пов’язує людину з тваринним світом. Але свою еволюцію людина здійснює, насамперед, у психічній сфері, розширюючи свою свідомість, освоюючи її нові рівні.

Психіка людини поділяється на усвідомлювану частину (свідомість) і неусвідомлювану (позасвідомість і надсвідомість). Неусвідомлювана частина складає близько 90% усього психічного матеріалу. Еволюція в психічній сфері свідомості припускає збільшення частки усвідомлюваного матеріалу й освоєння вищих рівнів свідомості.

Людина, як система, постійно обмінюється з навколишнім середовищем інформацією, енергією і речовиною. Можна виділити кілька форм цього обміну: харчування, дихання, рух, психо- та біоенергоінформаціійний обміни.

Таким чином, у сучасній науці людина розглядається як відкрита біоенергоінформаційна система пірамідального типу, яка має певні аспекти функціонування. Системне уявлення є науковим аналогом холістичного (цілісного) підходу до людини.

Як відомо, системоутворюючим фактором є кінцевий результат, мета функціонування системи. Структура системи визначається метою, а зміна мети вимагає зміни структури. Порушення в структурі, зазвичай, знижують ймовірність досягнення мети.

Виділяють чотири базові цілі життя людини.

На соматичному рівні: виживання, тобто формування і збереження своєї індивідуальної біологічної структури, і репродукція, яка забезпечує інтереси виду, збереження популяції.

На психічному рівні: прагнення індивіда реалізувати себе як особистість, тобто прожити повноцінне життя в суспільстві.

У вищій сфері, сфері надсвідомості: прагнення до творчого самовираження, тобто прагнення відбутися як духовна індивідуальність. У форматі цієї мети людина проходить шлях психічної трансформації, розвиваючи альтруїзм[1].

Звичайно, перевага може віддаватися різним цілям – залежно від рівня розвитку індивіда й обставин життя.

Відповідно до структури базових життєвих цілей визначаються окремі аспекти валеології як науки:

1) індивідуальне фізичне здоров’я (діагностика, прогнозування, формування, збереження і зміцнення) і адаптація, які проектуються в стратегію виживання;

2) репродуктивне здоров’я у всьому різноманітті цієї проблеми;

3) психічне здоров’я і керування ним;

4) дослідження ролі вищих аспектів свідомості в збереженні здоров’я.

У контексті даного навчального посібника нас, насамперед, будуть цікавити два останні аспекти валеології як науки.

Сутність індивідуального здоров’я
з позицій системного підходу

Щоб зрозуміти будь-яку систему, потрібно розглядати як внутрішні, так і зовнішні аспекти її функціонування. Останнє передбачає вихід із системи і оцінку її діяльності в масштабі більшого порядку. Для людини – це оточуюче середовище, в якому вона виконує свої біологічні, психічні та соціальні функції.

Внутрішній стан людини можна оцінити за ступенем упорядкованності системи. Ця упорядкованість визначається інформаційною компонентою системи. Для фізичного тіла – це генетичний код та нейроендокринно-імунний комплекс, для психіки – архетипна структура і механізм усвідомлення (Л. О. Попова, 1998). Яким же чином співвідносяться внутрішні і зовнішні аспекти системи (біосистеми) «Людина»? Носієм цього зв’язку є перш за все енергія, яка виділяється біосистемою для підтримки своєї упорядкованності, а також для здійснення біологічних психічних та соціальних функцій. Чим вище ступінь гармонізації психіки і тіла, тим вільніше проходять через їх структури інформаційно-енергетичні «потоки життя», тим ефективніше здійснюються функції організму і більша кількість енергії виділяється на виході. Саме ці «енергетичні потоки» визначають феномен життя і становлять основу самоорганізації біосистеми. Ступінь здатності системи до упорядкування визначається кількісними та якісними показниками відновлення гомеостазу в разі як зовнішньої, так і внутрішньої дії на організм. Ці показники можна використовувати для попередньої оцінки рівня здоров’я індивіда (більш докладніше про це див. у монографії Г.Л. Апанасенка, Л.О. Попової «Медична валеологія», 1998 р.)

Конкретизація суті індивідуального здоров’я є основною методологічною проблемою валеології.

Як уже було відзначено, основу валеології складає феномен життя. З цієї точки зору, людина є вищою формою реалізації феномену життя, що асоціюється з її здатністю пізнавати і відбивати через себе картину оточуючого світу, відчувати своє власне місце в суспільстві, самореалізовуватися через соціальну активність. Ці якості свідчать про вищу форму інтеграції людини, тому їх можна використовувати для оцінки психічних та соціальних (духовних) аспектів здоров’я.

Таким чином, здоров’я – категорія не тільки медико-біологічна, але й соціальна (духовна).

Біологічна сутність здоров’я полягає в здатності біосистеми «Людина» 1) до самоорганізації – самовідновлення, саморегуляції, самовідтворення, компенсації і 2) до саморозвитку.

Важливо пам’ятати, що біологічна складова людини є реалізатором її психічної соціальної (духовної) складової. Це важливо враховувати, коли йдеться про оцінку індивідуального здоров’я. Чим більше індивід реалізовує свій біологічний, психічний і соціальний (духовний) потенціал, тим помітніше підвищується рівень його здоров’я. Зрозуміло, що якість самоактуалізації безпосередньо залежатиме від психічних і духовних (соціальних) характеристик особистості.

Підсумовуючи, можна дати наступне визначення індивідуального здоров’я:

Здоров’я – це цілісний, динамічний стан людини, який характеризується.

1) силою (міцністю) механізмів самоорганізації, які забезпечують: а) здатність організму протидіяти дії пошкоджуючих факторів та б) здатність організму компенсувати патологічний процес (коли виникне в цьому необхідність);

2) пластичністю (гармонійністю) інформаційного, енергетичного, структурного забезпечення процесів самоорганізації.

Здоров’я – це основа для прояву біологічних, психічних, та духовних (соціальних) функцій організму.

3. ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ПСИХОВАЛЕОЛОГІЇ

Психовалеологія (від гр. Psychё – душа, Valeo – бути здоровим) – це окремий освітній напрямок валеології, який займається розробкою принципів, спрямованих на формування, збереження та зміцнення психічного здоров’я. Вона є складовою частиною загальної валеології, тому предмет, об’єкт, мета, завдання, методологія в принципі такі ж як і в загальній валеології.

Об’єкт психовалеології – індивіди, що знаходяться у всьому діапазоні психічного здоров’я.

Мета психовалеології в системі вищої педагогічної освіти – формування психовалеологічної культури майбутніх педагогів як невід’ємного елемента їхньої професійної компетентності.

Ця мета досягається шляхом вирішення наступних головних завдань:

1. Формування глибоких теоретичних знань з валеології та психовалеології.

2. Формування системно-цілісних уявлень про фізичне та психічне здоров’я як ціннісну категорію.

3. Формування усвідомленої мотивації до збереження і зміцнення як свого здоров’я, так і здоров’я оточуючих.

4. Оволодіння валеопрактичними технологіями.

Перш, ніж ми продовжимо розглядати основні категорії психовалеології як науки, спочатку коротко зупинимося на структурі психічного.

Під психічним розуміється сфера емоцій, почуттів і мислення. Крім того, відповідно до сучасних уявлень, заснованих на роботах К.Г. Юнга, психіка має усвідомлювану (власне свідомість) і неусвідомлювану частину. Перша містить у собі близько 10% психічного матеріалу. Неусвідомлювана частина психіки – це позасвідомість і надсвідомість. Позасвідомість – це той психічний досвід, який людина вже пройшла, але все ще продовжує нести його в собі. Цей досвід пов’язаний з біологічним існуванням людини. Надсвідомість – це вищі рівні психіки, це те, до чого людина ще тільки йде, але вже відчуває в цьому потребу.

Усвідомлювана частина психіки (за К.Г. Юнгом [2]) містить у собі Его (наше уявлення про себе) і Персону або Особистість (ті наші якості, які ми презентуємо суспільству). У структурі позасвідомості Юнг виділяє два особливо важливих рівні – Тінь і Аніму (Анімус). Аніма – жіноче в чоловікові, Анімус – чоловіче в жінці. У Тіні знаходяться ті наші якості, які нам не подобаються. Крім того, у Тіні фіксуються всі наслідки психічних стресів, психотравмуючі переживання, психокомплекси. Однак, як вказує К.Г. Юнг, неусвідомлювана сфера – це не просто «передсвідомий додаток» або ще гірше – «схованка для сміття» свідомої сфери, а навпаки – автономна (багато в чому) психічна структура, що: 1) функціонально компенсує помилки однобічності свідомого мислення; 2) якщо це необхідно, примусово їх виправляє.

Людська свідомість (усвідомлювана частина психіки) виражає себе в знаковій системі (букви, слова), користується законами формальної логіки. Прояви її пов’язані в основному з діяльністю лівої півкулі головного мозку.

Неусвідомлювана частина психіки, яка досліджується глибинною і трансперсональною психологією, має свою мову – мову образів і символів (синтетичних образів), які продукуються в основному правою півкулею. Неусвідомлювана частина психіки має свої особливості функціонування. Так, позасвідомість зберігає пам’ять про всі об’єкти і події, з якими коли-небудь зустрічалася людина; вона «розуміє» тільки однозначні команди без підтекстів і без частки «не»; позасвідомість не визнає етичних норм, тому що вся її діяльність спрямована на індивідуальне виживання.

Надсвідомість, за К. Г. Юнгом, представлена Самістю, тобто людською сутністю без масок, Справжнім Я, ірраціональним відчуттям себе, непов’язаним з особистісним середовищем, що дає відчуття мети життя, правильності Шляху, обов’язку, совісті й інших вищих людських цінностей.

Інтегральна особистість людини складається з багатьох субособистостей, які втілюють окремі якості, окремі життєві програми. Ці субособистості можуть знаходитися в різних взаєминах одна з одною (гармонії, компенсації, конфлікту). Кожна з них у цілісній структурі психіки виконує неповторну роль, і при зміні вектору дії однієї субособистості неминуче змінюється вся особистість людини. Тому з психіки нічого не можна вийняти або щось «привнести» в неї без урахування внутрішніх зв’язків.

Ще один значимий аспект психіки – субособистість «ВНУТРІШНЬОЇ ВРАЗЛИВОЇ ДИТИНИ». У кожній дорослій людині живе «ВРАЗЛИВА ДИТИНА» із власним особистим досвідом, проблемами, винесеними з дитинства, бажанням захисту і любові. Звідси – особлива значимість періоду становлення психіки для подальшого життя, тому що перший психічний досвід значною мірою визначає формування психічного здоров’я і подальшу долю індивіда[3].

ПРЕДМЕТ ПСИХОВАЛЕОЛОГІЇ

Предмет психовалеології – індивідуальне психічне здоров’я і його механізми (валеогенез)[4]. Прокоментуємо цю категорію докладніше.

Психічне здоров’я асоціюється з третьою і, в певній мірі, з четвертою базовою метою існування людини – потребою в самоактуалізації і творчому самовираженні, тобто психічне здоров’я забезпечує ту сферу життя, яку ми називаємо соціальною і духовною.

Психічне здоров’я характеризується:

1) достатнім рівнем психічної енергії, яка визначає працездатність індивіда;

2) достатньою пластичністю, гармонійністю психіки, що дозволяє індивіду адаптуватися до суспільства і бути адекватним його вимогам;

3) стійкою «Я – концепцією» – позитивною, адекватною, стабільною самооцінкою.

Як бачимо, в означенні психічного здоров’я, так само як і фізичного, присутні два ключових слова – сила (потужність) і гармонія (пластичність). Ці критерії в прямих і непрямих виразах являються основними при охарактеризуванні психічного стану і діагностуванні психічного здоров’я. Проте внаслідок слабкої наукової розробки даних питань таке оцінювання поки що має велику частку відносності і суб’єктивізму. У практичному аспекті соціальної адаптації найважливішим є показник психічної адекватності. (Л.А. Попова, 1998).

МЕХАНІЗМИ ВАЛЕОГЕНЕЗУ

Згідно до сучасних уявленнь, механізми валеогенезу – це переважно автоматичні механізми самоорганізації індивіда, які забезпечують формування, збереження і зміцнення його здоров’я. В основі їх лежать регуляторні контури, які представлені прямими і зворотними зв’язками. За рахунок принципу самоорганізації жива істота підтримує свою упорядкованість, цілісність і, тим самим, вступає в протиріччя з другим законом термодинаміки[5]. Ці механізми працюють постійно – і коли людина здорова, і коли вона хвора. Чим міцніше механізми валеогенезу, тим вища динамічна стійкість організму.

На соматичному рівні механізмами валеогенезу є регенерація (накопичення маси тканин і відновлення їхньої цілісності після ушкодження), фізична адаптація (пристосування організму до реальних умов функціонування) і компенсація (заміщення недостатньої, втраченої чи ослабленої функції).

Валеогенез на психічному рівні варто розглядати у світлі здатності психіки до 1) самоорганізації (самовідтворення, самовідновлення, компенсаці]; 2) розширення свідомості.

Приклад самовідновлення. Втомлена людина лягає спати. Наступного дня вона прокидається з відчуттям бадьорості і припливу свіжих сил. Її енергетичний потенціал повністю відтворений. Тобто відбулося самовідновлення. Отже така людина цілком здорова.

Приклад самовідтворення. Людина пережила стрес. У цьому випадку може порушитися цілісність її «душевної тканини». На деякий час людина наче «виштовхнута» зі звичного устрою життя, втрачає душевну рівновагу або навіть зовнішню і внутрішню орієнтацію. Але якщо людина здорова, то незабаром порушена «душевна тканина» відтворює себе, знаходячи знову свою цілісність, і стрес перестає бути актуальним. У людини ще можуть спостерігатися незначні коливання настрою, але адаптація до середовища відбувається ефективно.

МЕХАНІЗМИ КОМПЕНСАЦІЇ

Психічне здоров’я індивіда багато в чому визначається необхідністю задоволення потреб через взаємодію з об’єктами зовнішнього світу. Середовище забезпечує організм їжею, водою, повітрям і т д. Крім цієї ролі – джерела забезпечення – зовнішній світ відіграє й іншу роль у житті людини. Він може загрожувати і заподіювати біль.

Звичайна реакція індивіда на зовнішні погрози, з якими він інколи не готовий впоратися, – тривога.

Функція тривоги – застереження індивіда про небезпеку, яка насувається.

Тривога являє собою стан напруги. Розрізняють 3 типи тривоги: реальна, невротична і моральна (З. Фрейд, 1926).

Реальна тривога – це страх реальних небезпек зовнішнього світу.

Невротична тривога являє собою страх того, що інстинкт вийде з-під контролю і змусить людину зробити те, за що буде покарання. Отже невротична тривога – не стільки страх перед інстинктами як такими, скільки страх покарання за те, що може статися після задоволення інстинктів. Невротична тривога заснована на реаліях повсякденного життя, оскільки в особі батьків чи інших авторитетних фігур світ карає дитину за її імпульсивні дії.

Моральна тривога – це страх совісті. Моральна тривога у своїй основі також реалістична: колись людину карали за порушення морального плану і така погроза покарання зберігається постійно.

Основна проблема психіки полягає в тому, як звільнитися від тривожності.

Якщо психіка не в змозі впоратися з тривогою раціонально, то в цьому випадку включаються компенсаторні захисні механізми (придушення, проекція, регресія, реактивне утворення, сублімація й ін.).Компенсаторні механізми захисту мають дві загальні характеристики: 1) усі вони, крім сублімації відкидають чи спотворюють реальність; 2) усі вони діють позасвідомо, так що людина не підозрює про їхнє існування.

Придушення. Сутність придушення полягає у видаленні психотравмуючого переживання зі свідомості в позасвідомість і утриманні цього переживання на безпечній відстані від свідомості. Придушення не здійснюється раз і назавжди, воно вимагає постійної затрати психічної енергії для підтримки придушення, яке постійно прагне знайти вихід. Придушення може порушувати нормальне функціонування органів і призводити до астми, артриту, виразкової хвороби, імпотенції, істеричних симптомів, хронічної втоми й ін.

Проекція. Зазвичай психіка справляється з реальною тривогою легше, ніж із невротичною чи моральною тривогою. Отже, якщо джерело тривоги адресоване зовнішньому світові, а не власним інстинктуальним імпульсам або погрозам із боку совісті, людина скоріше звільниться від тривожного стану. Механізм, за допомогою якого невротична чи моральна тривога переходить в об’єктивний страх (реальну тривогу), називається проекцією. Це перетворення відбувається просто, тому що споконвічним джерелом як невротичної, так і моральної тривоги є реальний страх, тобто страх за покарання з боку зовнішнього агента. Таким чином, проекція – це приписування іншій людині, тварині або якомусь об’єкту тих якостей, властивостей, почуттів чи намірів, дій, які йдуть від самої людини. При проекції людина говорить: «Вона мене ненавидить» замість «Я її ненавиджу» чи «Вона мене переслідує» замість «Мене мучить совість». Проекція часто виконує подвійне завдання. Вона знижує тривогу, заміняючи велику небезпеку меншою, і дозволяє людині виражати свої імпульси у вигляді захисту від ворогів.

Регресія. Цей компенсаторний механізм являє собою повернення до більш раннього рівня розвитку чи до більш простішого способу вираження, що властиво дітям. Наприклад, дитина, яка налякана першим днем перебування в школі, може поводитися так, як колись поводилася у ранньому віці: починає плакати, смоктати палець, ховатися в куток. Молода дружина, яка відчуває труднощі у стосунках із чоловіком, може повернутися в безпечну ситуацію рідного дому. Людина, яка втратила роботу, може шукати радість у пияцтві. Тривожність послабляється тут за допомогою відходу від реалістичного мислення в ті форми поведінки, які колись зменшували тривожність. Це – більш примітивний спосіб впоратися з ситуацією.

Реактивне утворення. Це заміщення тривожного імпульсу чи почуття протилежними станами. Наприклад, ненависть замінюється любов’ю. Початковий імпульс все ще існує, але маскується таким, котрий не викликає тривоги. Коли дитина усвідомлює своє сексуальне збудження, яке не може бути задоволеним, то це збудження ініціює виникнення протилежних психічних сил, які сприяють придушенню наростаючої тривоги. Так створюються компенсаторні психічні перешкоди: відраза, сором і т.п.. Головна характеристика, за якою можна довідатися про реактивне утворення – це перебільшення і зовнішня помітність, екстравагантність. Будь-які крайні форми поведінки можуть свідчити про формування реактивного утворення.

Вищеописані компенсаторні захисні механізми – це способи, якими психіка захищає себе від внутрішніх і зовнішніх напружень.

Крім свого позитивного значення, захисні компенсаторні механізми мають і негативний бік (за винятком сублімації). Коли захист стає надмірно впливовим, він починає деформовувати природні психічні процеси, що знижує їхню динамічність і адаптивність. Така деформація психічних проявів приводить (згідно З. Фрейдом) до невротизації особистості.

Сублімація. За допомогою цього компенсаторного механізму енергія, яка спочатку спрямовувалася на сексуальні чи агресивний напрямок, трансформується в іншому напрямку художнього, інтелектуального чи культурного плану. Сублімацію називають «успішним захистом». При сублімації переміщення енергії керується процесом індивідуації і трансцендентною функцією.

ІНДИВІДУАЦІЯ І ТРАНСЦЕНДЕНТНА ФУНКЦІЯ

Уся еволюція психіки, від перших примітивних організмів до людей – це «парад прогресу». Люди постійно прогресують чи намагаються прогресувати від менш досконалого до більш досконалого. Психіка має тенденцію до саморозвитку в напрямку стабільної єдності. Розвиток – це розкриття споконвічної вродженої недиференційованої цілісності. Головна мета розкриття – самоактуалізація.

Для досягнення цієї мети необхідно, щоб різні частини психіки диференціювалися і повністю розвинулися. Інакше, якщо якась частина психіки відкидається, то відкинуті і менш розвинуті структури будуть чинити опір, щоб захопити енергію більш розвинутих систем. Якщо протидій занадто багато, людина стає невротичною. Щоб психіка була здоровою, кожна її частина повинна мати можливість досягти повної диференціації і прояву. Процес досягнення такого стану називається процесом індивідуації (К. Юнг, 1939,1950). Індивідуацію можна розглядати як процес становлення «самого себе», коли людина стає тією, якою вона є «насправді».

Завдяки процесу індивідуації досягається внутрішня різноманітність. Наступний крок полягає в тому, що диференційовані частини психіки потім інтегруються за допомогою трансцендентної функції.

Ця функція наділена здатністю поєднувати протилежні частини психіки, наприклад, раціональні й ірраціональні психічні аспекти. Дія цієї функції завершується синтезом протилежних систем, що проявляється в стабілізації й інтеграції особистості. Центр цієї інтегрованої особистості – самість.

Трансцендентна функція виявляє себе двома способами – через творче вираження (образне мислення, метафоричну мову) і через розуміння (концепції, логічне мислення). Перший спосіб пов’язаний із правою, а другий – з лівою півкулею.

4. ШЛЯХИ Розширення СВІДОМОСТІ

Останні революційні досягнення в різних галузях сучасної науки, у тому числі відкриття К. Г. Юнга, що пов’язані з колективним позасвідомим, архетипами і синхроністичністю, підірвали позиції механістичного Ньютонівського образу Всесвіту. Ці відкриття (див. Гроф С., За пределами мозга. — М., 1993) довели, що психіка – універсальний принцип, який забезпечує обмін інформацією між усім існуючим і що її не можна відокремити від матеріального світу узгодженої реальності.

Нові відкриття дозволяють зробити висновок про те, що свідомість не є продуктом мозку; мозок – її провідник, але сама вона там не виникає. Сучасні дослідження дали разючі докази того, що свідомість є рівноправним партнером матерії і навіть керує нею. Вона виникла як первинний атрибут існування, який уплетений у структуру Всесвіту на всіх його рівнях.

Свій розвиток людина робить, насамперед, у психічній сфері, розширюючи власну свідомість, освоюючи її нові рівні. Шлях до свідомості і до зміцнення свого здоров’я полягає, насамперед, у розширенні свідомості.

Під процесом розширення свідомості слід розуміти процес усвідомлення того, чого ми раніше не усвідомлювали (не бачили і не розуміли).

Розширення свідомості відбувається природно. Наприклад, свідомість дитини розширю­ється в процесі усвідомлення нею можливостей власного тіла. Свідомість дорослої людини може одержати поштовх до розвитку в скрутній ситуації і т.д.

Як уже відзначалося, все життя людини є еволюцією свідомості. Однак багато хто з нас не усвідомлює ні самого еволюційного процесу, ні його глибинних механізмів. Саме з цієї причини люди не усвідомлюють своєї участі в процесі розширення власної свідомості.

Розширення свідомості означає максимальне усвідомлення і розуміння тих процесів, які відбуваються усередині людської істоти і зовні. З кожним новим кроком на цьому шляху людині відкривається можливість дізнаватися про те, чого вона раніше не знала. Однак зустріч з невідомим може відбуватися болісно і викликати страх, від якого важко звільнитися, поки не сформується позитивна налаштованість на самуподорож, поки ви не почнете відчувати всю повноту життя на цьому шляху.

У процесі розширення свідомості рівень усвідомленості постійно змінюється. Отже, один з перших уроків цієї захоплюючої подорожі полягає в готовності прийняти свою непоінформованість. Щоб вільно розвиватися, ви повинні перестати лаяти чи карати себе за неуцтво. Подорож може бути повноцінною тільки в атмосфері прийняття і співчуття. Тому на всіх етапах своєї внутрішньої трансформації ставтеся до себе доброзичливо.

Запам’ятайте! Розширення свідомості – не пункт призначення, а процес нескінченого руху у глибину і вшир. Кожна людина просувається у своєму розвитку так швидко, як може. Зростання свідомості припускає серйозну роботу над собою, яка стосується всіх рівнів вашого життєвого простору. При цьому кожного разу, оволодіваючи черговим рівнем розуміння, ви будете знайомитися з новими просторами незгоди, неуцтва, болю, що, у кінцевому рахунку буде сприяти вашій самоактуалізації.

Життя кожної людини супроводжують періоди серйозних змін, коли слід робити вибір між старим і новим. Однак цілком можливо, що в деяких випадках вам доведеться вчитися не відступати, а відстоювати ті переконання і принципи, в істинності яких ви не сумніваєтеся, і це також буде служити поштовхом до розвитку свідомості.

У розширенні свідомості корисно побачити пригоду. Ви не знаєте, чим вона привабить вас, але в глибині душі можете відчути, що ця пригода того варта. Іноді просування дається важко, і кожен новий крок перетворюється у важку виснажливу роботу. Іншим разом вона стає легкою і цікавою.

Важливо не зосереджуватися на кінцевому пункті й примиритися з тим, що ніякого кінцевого пункту не існує взагалі. Вас повинна приваблювати сама подорож, тоді кожен момент навчання і розширення свідомості стане для вас щедрою винагородою.

шлях матеріального буття

У Всесвіті існує безліч рівнів реальності, безліч різних сфер існування. Фізичний план – тільки одна з таких сфер. Людина існує на всіх рівнях реальності одночасно. Люди, які живуть переважно у фізичному світі, можуть стикатися з іншими рівнями реальності у снах, молитвах, медитації і т.д.

Фізичний план – це найбільш щільна сфера буття, на якому важливим фактором є час: інколи потрібні години, дні, місяці, і навіть роки, щоб утілити щось у фізичну форму.

Більшість представників західної цивілізації в основному зосереджені на матеріальному аспекті свого існування, – на тому, як вижити і процвітати у світі фізичному. На цьому шляху людина дуже часто забуває про існування інших рівнів реальності і цілком занурюється у світ фізичних форм. Повірити в реальність фізичного світу легше, ніж у будь-яку іншу реальність.

Варто підкреслити, що в орієнтації на матеріальний шлях немає нічого поганого – це один із варіантів розвитку свідомості. Багатогранність життя ми можемо повною мірою пізнати і пережити тільки як людські істоти, які цілком занурені в буття на фізичному плані. І сьогодні переважна більшість людей зайнята, в основному, саме цією захоплюючою роботою.

Чимало шукачів починали свій шлях саме з пізнання матеріальних аспектів навколишнього світу. Однак просування тільки цим шляхом може привести до стану нереалізованості і самотності. І в якийсь момент людина може відчути, що в природі існує «щось ще».З цього моменту починається відлік нового, трансцендентного шляху розширення свідомості, що асоціюється з духовним пробудженням.

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ ШЛЯХ[6]

Трансцендентний шлях займає своє власне місце в еволюції свідомості. Просування в цьому напрямку дозволяє людині розглядати себе з позиції вічної і безмежної духовної сутності. Розуміння того, що наше існування не обмежується фізичною формою, дає можливість глибше зрозуміти суть людських проблем і самогó життя. Ченці і священики, йоги і равини, пустельники-одинаки і просто духовні шукачі – усі вони прагнули, насамперед, розвивати усвідомлення свого духовного рівня.

Однак і східні, і західні духовні традиції розглядають зречення від світу як необхідну умову духовного пробудження. Справжньому духовному шукачу пропонується добровільне відчуження від «мирського» життя – людських взаємин (особливо сексуальних чи глибоко інтимних почуттів), бізнесу, грошей і матеріальної власності, бо в цьому вбачається спокуса і маячня.

Деякі трансцендентні вчення передбачають, а іноді і прямо заявляють, що життя на Землі – ніщо в порівнянні з буттям у Вищому Світі. Особистісний досвід, який здобувається людиною у фізичному світі, розглядається як негативний. Розум-его проголошується головним ворогом, який заважає зростанню духовної усвідомленості.

Неприйняття і нерозуміння адептами духовних традицій справжньої ролі розуму-его породжує агресію і надумані конфлікти.

Важливо зрозуміти, що его забезпечує виживання індивіда. Отже, не розумно заперечувати те, що є частиною нас самих. Ми повинні як слід оцінити ту важливу роль, яку відіграє розум-его у нашому житті і вміло направляти свою увагу на співробітництво з цією сферою своєї істоти.

Більшість шукачів «позамежного» ніколи не досягають так званого «просвітлін­ня».Намагаючись усіма силами придушити свою людську природу і піднятися над нею, послідовники трансцендентного шляху часто-густо борються із власними конфліктуючими внутрішніми станами. Навіть після довгих років занять медитаціями та іншими духовними практиками багато фанатичних прихильників потойбічного ототожнюють себе з невдахами. Замість жаданого просвітління вони приходять до знесяйвлення самих себе за те, що так замало просунулися у своєму духовному розвитку.

Трансцендентний шлях майже не дає вирішення проблем фізичного світу, оскільки його послідовники розглядають матеріальний план як ілюзію або сон, від якого варто прокинути­ся, тобто врятуватися!

Однобічне просування матеріальним чи трансцендентним шляхом веде до сумних результатів. Прірва між промислово розвинутими країнами Заходу і деякими країнами Сходу – яскравий тому приклад. Західна цивілізація, яка присвятила себе переважно матеріальному розвитку, має у своєму розпорядженні такі засоби і технології, які можуть знищити весь світ. А в тих країнах Сходу, де прихильність до релігійних догм має яскраво виражений агресивний характер, фізичне існування населення прийшло у занепад і хаос.

Важливо зрозуміти, що кожен шлях – і матеріальний, і трансцендентний – займають своє власне місце в еволюції індивідуальної людської свідомості. Але сам по собі жоден із них не дає ключа до вирішення як особистісних, так і глобальних людських проблем. Розуміння і розв’язання людиною своїх власних проблем може бути здійснено в повному обсязі тільки на шляху інтеграції чи холістичному шляху розширення свідомості.

ХОЛІСТИЧНИЙ ШЛЯХ

Людство повинне було пройти перші два шляхи, щоб повною мірою усвідомити фізичну і духовну реальність буття. Наступний етап еволюції свідомості лежить у площині освоєння нової реальності, де немає заперечення ні фізичного світу, ні світу духовного.

Для цього, насамперед, кожному з нас необхідно усвідомити свою споконвічну духовність і з цієї позиції щиро прийняти весь свій особистісний досвід і своє фізичне тіло. Лише прийнявши всі аспекти свого єства – і біологічні, і психічні, і духовні – ми зможемо знайти гармонію.

Просуватися холістичним шляхом не завжди легко. Багато людей прив’язуються або до матеріального буття, або до трансцендентних переживань, підспудно сподіваючись уникнути зіткнення зі шляхом інтеграції. Але іншого вибору немає, якщо ви ставите перед собою мету поліпшити якість свого життя, зберегти і зміцнити своє здоров’я. Та й процес цей не настільки страшний і важкий, яким він здається на перший погляд.

На особистісному шляху розширення свідомості ви можете навчитися усвідомлено творити фізичну реальність у відповідності до своєї духовної природи, забезпечуючи більш високу якість самоактуалізації. А оскільки навколишній світ чуйно реагує на розширення вашої свідомості і все людство пов’язане між собою так званим колективним розумом, то розвиток однієї людини підштовхне до роботи над собою і всіх інших. Обравши шлях інтеграції, ви зможете змінити на краще не тільки власне життя, але й навколишній світ.

Підсумовуючи, ще раз варто підкреслити, що на психічному рівні головним механізмом валеогенезу є механізм розширення свідомості. Тому в психічному валеогенезі важливе значення надається акту активного управління, волі. Людина може усвідомлено допомагати собі у вирішені психічних та і інших проблем.

Таким чином, валеологічний аспект психічного здоров’я – це управління станом психіки з елементами самопізнання й психічного оздоровлення.

5. Фактори, що знижують рівень
психічного здоров’я

Будь-які порушення психічного здоров’я зв’язані а) з уродженими особливостями психіки; б) з факторами, що впливають у процесі життя – психотравмами, надмірними психічними навантаженнями. І те й друге може обумовлювати низький рівень психічної енергії, отже й низьку працездатність, а також дисгармонію, неадекватність поведінки і деформацію «Я-концепції».

Під уродженою обумовленістю психічних проявів розуміються 1) особливості психічного коду людини; 2) особливості внутрішньоутробного періоду життя дитини і процесу народження маляти як факторів ризику у формуванні перших психокомплексів; 3) індивідуальні особливості темпераменту.

Психічний код, що визначає майбутню поведінку людини, в якості складових елементів містить архетипи (прототипи колективного несвідомого). Психічний код кожної людини має свій набір архетипів. Сучасна квантова фізика дає трохи інше, але аналогічне представлення про одиницю свідомості. У якості такої одиниці був прийнятий холодайн (В. Вульф, кінець 80-х років), тривимірна голографічна мислеформа. З холодайнів складається свідомість індивіда і єдине колективне поле свідомості; холодайни здатні впливати на формоутворення.

Уміння управляти психікою, і, отже, психічним здоров’ям, припускає усвідомлення своєї психічної структури й оптимізацію її функціонування. (Докладніше про це див. у главі 4.).

Про фактори уродженого генезису, які впливають на психічну діяльність, більш докладно буде йти мова в розділі, присвяченому формуванню психічного здоров’я.

Наступний аспект, який стосується порушень психічного здоров’я, – набуті впродовж життя фактори. До них відносяться: психічний стрес, зв’язаний з емоційними й інтелектуальними перевантаженнями, а також – психотравма. Друге часто кореспондує з першим.

Основна заслуга щодо розробки уявлень про стрес і вивчення його впливу на людину належить канадському вченому Г. Сельє.

«Стрес» – це «напруга». Стресор – це будь-який фактор, незвичний за силою і тривалістю дії на людину. Якщо стресор має психічну природу, то стрес називається психічним або психоемоційним.

Механізмом, що запускає психічний стрес, є емоція. Розрізняють негативні і позитивні емоції. Негативна емоція – це побудник для досягнення мети, задоволення потреби. Вона виникає при фрустрації (незадоволенні потреби), в ситуації вибору, при надмірно сильних психічних навантаженнях. У людини існують різні потреби. На біологічному, або базовому рівні – це потреба в безпеці, їжі, задоволенні статевого, батьківського інстинктів. На більш високому рівні – потреба в емоційному й інтелектуальному резонансі, в особистій території авторитету, творчості тощо.

Позитивна емоція є сигналом про задоволення потреби. Іноді в силу надмірного прояву вона може стати обтяжуючою для організму і включити психофізіологічні механізми, характерні для негативних емоцій.

Стрес може супроводжуватися як негативними емоціями, так і позитивними, при збереженні можливості вибору, контролю ситуації і передбачення наслідків. Першу форму було названо дистресом, другу – еустресом. Еустрес на відміну від дистреса чинить стимулюючий вплив. Особливістю його ендокринних механізмів є активізація синтезу «медіаторів щастя» – ендорфінів, енкефалінів тощо.

Різні люди запам’ятовують переважно різні емоції. «Люди дії» краще запам’ятовують негативні емоції, як досвід, необхідний для їхнього життя. Люди творчі утримують у пам’яті в основному позитивні емоції, тому що плідно діяти можна тільки в атмосфері альтруїзму.

Стрес є проявом і одночасно інструментом адаптаційної перебудови людини під впливом надмірної дії на неї різних факторів. Комплекс стереотипних неспецифічних реакцій, що супроводжують стрес і забезпечують а) пристосування індивіда до умов, що змінилися, б) виживання під час перебудови і в) ліквідацію наслідків перевантаження, був названий Г. Сельє «загальним адаптаційним синдромом».

Метою, результатом психічної перебудови є концептуалізація, тобто прийняття нової концепції життя, що відповідає новим умовам.

Після осмислення того, що відбулося, зміни поглядів щодо перспективи, тобто після «перерозподілу психічного матеріалу» стрес угасає.

Процес концептуалізації поділяється на стадії.

Перша стадія – ігнорування психотравмуючого фактору, спроба вийти із ситуації з мінімальною втратою енергії. Цей тип реагування властивий усім людям, але домінує тільки у дітей і інфантильних, демонстративних, істеричних особистостей, яким не властиві глибокі психічні переживання.

Друга стадія – збудження. Вона характеризується хаотичним проявом активності, спря