Концепція правової держави

КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВИ

Історія та сьогодення державно-правової І політичної думки характеризуються багатоманітнім концепцій держави, тобто систем наукових знань щодо властивостей й соціального призначення держави, спроб роз'яснити, що являє собою держава та які завдання вона покликана вирішувати у суспільстві. Значна кількість концепцій держави, несхожість і навіть принципова протилежність їх вихідних позицій, положень і висновків об'єктивно обумовлюється, по-перше, складністю держави як соціального явища і, по-друге, історичнимиособливостями й рівнем розвитку тих чи інших країн, різноманітністю методологічних підходів, рівнем науковості концепції та багатьмаіншими чинниками.

На відміну від більш ранніх концепцій держави, що виникали у класово диференційованому суспільстві, а тому тією чи іншою мірою розглядали державу з класових позицій, як ту чи іншу форму класового панування в суспільстві, сучасні концепції держави створюються в нових умовах. Формування в багатьох країнах основ громадянського суспільстваприводить до утвердження нових типів суспільних відносин, до принципових змін у соціальній структурі суспільства і формування на цих основах нового державного І правового мислення, що виходить з пріоритету загальнолюдських цінностей. Це зумовило те, що більшість сучасних концепцій держави вбачають у ній специфічний механізм забезпечення цілісності суспільства та вирішення загальних справ, інструмент досягнення соціального компромісу.

Концепція правової держави

Концепція правової держав належить до юридичного напряму державознавства. Держава і громадянське суспільство розглядаються як суб'єкти права, тобто як рівні між собою суб'єкти, що пов'язані взаємними юридичними правами та обов'язками. Публічна влада є прерогативою держави і здійснюється на засадах державного суверенітету у формі публічного права. Громадянське суспільство виступає як матеріальна основа правової держави, що підпорядкована суспільству і діє в інтересах громадян. Народ - це джерело публічної влади держави. Він формує державну владу і контролює її діяльність, безпосередньо створює право. Призначення держави - формулювати в юридичних нормативних документах конкретний юридичний зміст правових відносин, враховуючи при цьому правові звичаї та інші норми, створені суспільством, і охороняти право від порушень з боку будь-яких суб'єктів. Громадяни володіють природними правами і свободами, які невід'ємні і є виразом самообмеження держави. Основним принципом організації та функціонування державного апарату повинен бути принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Правове регулювання суспільних відносин має будуватися за різними типами: шодо громадян - дозволено все, що прямо не заборонено законом; а стосовно держави, її органів та їх посадових осіб - заборонено все, за винятком того, що прямо дозволяється законом.

І Іраво повинно панувати у суспільстві й відображати інтереси як суспільства в цілому, так і кожного його члена. Правові норми утворюються на широкому' соціальному фунті, вбирають у себе загальнолюдські цінності, юридично відображають їх і забезпечуються державою.

Ідеї правової державності не поглинають усіх інших характеристик держави. Вони акцентують увагу на засадах (рівності, свободи, справедливості) здійснення соціальних відносин, у тому числі і державних. Для теорії правової держави властиві єдність і розрізнення права і закону, тлумачення останнього як форми волевиявлення держави, зовнішнього виразу норм права. Норми права і законодавство співвідносяться як зміст і форма з усіма суперечностями, що з цього випливають. Правова держава здійснює свою діяльність у правових формах правотворчостІ, иравозастосування, правоохорони, шо забезпечує контролі, за державою з боку суспільства і взаємну відповідальність між нею і громадянами.

Концепції держави загального благоденства та соціальної держави

Теорія держави загального благоденства, створена в період між двома світовими війнами (Дж. Кейнс), ще й сьогодні має досить широке коло прихильників. За цією теорією сучасні буржуазні суспільство і держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства, Йдеться про втрату державою класової сутності і, як наслідок цього, різке звуження сфери державного примусу. Репресивно-каральні функції держави відмирають завдяки розширенню соціально-економічних функцій: державного регулювання економіки, здійснення соціальних послуг населенню (охорони здоров'я, пенсійного забезпечення тощо), культурно-освітньої функції і т. ін.

Поняття «соціальна держава» було запроваджено до наукового обігу Л. фон Штайном у 1850 р., проте активна теоретична розробка даної проблеми розпочалася в першій половині XX ст. Ідеологічною основою

«соціальної держави» стали погляди англійського економіста Дж. Кейнса, який обґрунтував необхідність дер­жавного втручання в соціально-економічну сферу з метою запобігання економічним кризам, безробіттю, підвищення добробуту населення через перерозподіл доходів між різними соціальними групами.

Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом: а) націоналізації найважливіших галузей промисловості; б) впли* ву на ринок не адміністративно-командними методами, а шляхом політики цін, інвестицій, державних замовлень, кредитної і податкової політики і т. ін.; в) планування і прогнозування економічного й соціального розвитку; г) здійснення широкої політики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допомоги малозабезпеченим, підтримки високого рівня законності; ґ) захисту працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців. Отже, ця теорія передбачає існування сильної держави, що поширює свій вплив на велике коло суспільних відносин.

Сучасні підходи до розуміння соціальної держави диференціюються на:

- конфліктно-редукціоністській підхід, що виходить з положення про непотрібність систематичної дії держави на
соціальну сферу, яка у принципі вільна від державного втручання. Останнє обмежується тільки участю влади в
надзвичайних соціальних обставинах;

- демократичний підхід, у межах якого соціальна держава роз глядається як закономірний етап розвитку
демократії у сфері соціальних відносин;

- політико-регулятивний підхід, якому притаманне розуміння соціальної держави як результату масштабних
структурних реорганізацій влади і суспільства, що приводить до широкого регулятивного втручання держави в
соціально-економічний процес. У цьому випадку держава перетворюється на відповідальний політичний інститут
регулювання соціальних відносин на основі певних принципів і критеріїв.