Анархістська концепція держави

Основна ідея анархізму полягає в необхідності створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави у повсякденне життя суспільства і особи, а з іншого - максимально підвищується роль населення в управлінні загальними справами.

Згідно з анархістськими поглядами у зовнішніх відносинах на державу повинно покладатися лише забезпечення оборони країни від збройних нападів ззовні, та підтримання необхідних, насамперед економічних, зв'язків з іншими державами.

Усередині країни функції держави повинні зводитися до прийняття конституції та невеликої кількості найважливіших законів, положення яких мають виключне значення для існування і розвитку всієї країни, а також до забезпечення їх неухильної реалізації. Усі інші внутрішні питання повинні вирішуватись населенням всієї країни або населенням окремих частин її території безпосередньо (шляхом сходів, зборів, референдумів, виборів) чи органами місцевого самоврядування (радами), що обираються населенням відповідних територій.

Слід зазначити, що широкий розвиток місцевого самоврядування у багатьох сучасних країнах, у тому числі і в Україні, відповідає ряду основних положень концепції анархістської держави.

Класова концепція держави

Протягом тривалого часу у вітчизняному та східноєвропейському правознавстві, юридичній науці деяких інших країн панували такі уявлення про державу, які повністю виходили з ідеї виключно класового устрою суспільства. Тому держава розглядалась як «знаряддя, машина для придушення одного класу іншим», як «організація економічно панівного класу» тощо.

Наполягання на повноті та абсолютній і об'єктивній обґрунтованості такого визначення держави і на безперечності його сприйняття не відповідає сучасним реаліям розвитку суспільства. Адже таке визначення не враховує того, що з моменту виникнення держави її призначення виявлялось у двох напрямах: у забезпеченні загальносуспільного блага і у здійсненні організованого примусу в масштабах усього суспільства. Пріоритет одного з цих напрямів у державно - правовій практиці й, відповідно, у правовій та політичній думці зумовлювався конкретними умовами того чи іншого етапу розвитку суспільства. Тому, природно, що державно-правовий досвід рабовласницького й феодального устроїв та початкових стадій розвитку капіталізму давали підстави для формування виключно класових уявлень про державу. Тоді суспільство мало яскраво виражену класову структуру, в ньому існували антагоністичні (непримиренні) класові суперечності, що зумовило фор­мування вчення про класову боротьбу як основу практично всіх уявлень про державу і право. За тих умов воно було історично виправданим.

В сучасних умовах виключно класовий підхід до розуміння сутності, призначення і визначення самого поняття не може бути продуктивним, оскільки в суспільстві сформувалися нові умови, зокрема:

1. З розвитком суспільних і, насамперед, економічних відносин, з розвитком науки й техніки змінилося ставлення окремих соціальних груп до засобів виробництва і розподілу матеріальних благ. У зв'язку з цим уже не «працюють» критерії, за якими раніше визначалася належність людей до того чи іншого класу. Є підстави говорити, що в сучасному суспільстві вже не існує чітко визначеної класової структури суспільства. На зміну їй прийшла складна і розгалужена соціальна структура з поділом людей на ті чи інші соціальні групи, який здійснюється не лише на основі відношення людей до засобів виробництва, а й на підставі цілого ряду інших критеріїв.

2. Рівень матеріального достатку суспільства дозволяє державі забезпечувати належний рівень життя все ширшим верствам населення, а не тільки представникам певних класів або соціальних груп.

3. В сучасних умовах суперечності між певними соціальними групами ще існують. Але вони вже не мають антагоністичного (непримеренного) характеру і фактично не торкаються встановлення стратегічно перспективних цілей розвитку суспільства, які визначаються всіма соціальними групами практично однаково. Суперечності між цими групами стосуються, в основному, тактики і шляхів досягнення загальних для всіх соціальних груп цілей. Тому здійснення державою організованого насилля стосовно певних груп її населення втрачає свою актуальність і перестає виражати сутність держави. На перший план виступає призначення держави як суб'єкта, що покликаний сприяти взаєморозумінню і співробітництву між всіма групами населення країни.

Проте слід зауважити, що відмова від теорії класового насильства як безумовно основного підходу до встановлення і вивчення сутності держави і права аж ніяк не означає її заміни якимось іншим «панівним» ученням.