Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Гарантії прав громадян на охорону праці

Права на безпечну працю забезпечуються тим, що держава закріплює за собою функції управління охороною праці. Держава гарантує відповідні права працівників на безпечнупрацю та встановлює обов’язки роботодавців на забезпечення відповідних умов праці найманих працівників.

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам таіншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформуватипрацівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місцінебезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я тапро права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказанайому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребуютьпрофесійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічноїекспертизи.Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державномусоціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спричинили втрату працездатності.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. За період простою з означених причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

 

Поняття охорони праці

Охорона праці за своєю сутністю є турботою про

людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона

працездатності людини1. З іншого боку, відносини щодо охорони праці —

невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для

стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків

соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних

соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й

здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і

неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах

забороняється2. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах

законодавства України про охорону здоров'я3.

Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення

збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної

працездатності та соціальної активності людини при максимальній

біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я — стан

повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки

відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на охорону здоров'я досить широке поняття за колом суб'єктів, за

оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового

регулювання.

Закон України "Про охорону праці" визначає, що охорона праці — це

система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,

санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у

процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено

раніше)2.

Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному,

медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному

аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним

напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі

трудової діяльності.

Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення всебічного

соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи. Соціальний

аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я

людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального

змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких

може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на

виробництві. Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення

юридичних гарантій:

• надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;

• запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;

• встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.

5. лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.
Закон України «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці. Система управління охороною праці створюється суб’єктом господарювання і має передбачати підготовку, прийняття та реалізацію завдань щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності найманих працівників у процесі їх трудової діяльності. Лікувально-профілактичними заходами щодо охорони праці є встановлення чітких умов для здоров’я людей, моніторинг здоров’я прац-ків, нормування робочих днів, лікування, відповідні попередні та періодичні медичні огляди працівників; переведення працівників на легшу роботу за станом здоров’я; безплатне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників на роботах з тяжкими і шкідливими умовами праці; відшкодування потерпілому працівникові витрат на лікування; особливі вимоги з охорони праці жінок, не-повнолітніх та інвалідів.

 

6. охарактеризуйте санітарно-гігієнічні заходи щодо охорони праці.
Закон України «Про охорону праці» визначає соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи щодо охорони праці.
Санітарно-гігієнічні заходи щодо охорони праці передбачають впровадження норм та контроль за ними щодо шуму, освітлення, мікроклімату, пилу тощо, тобто дослідження впливу виробничих факторів на людину та встановлення допустимих значень цих факторів на робочих місцях, визначення конкретних параметрів виробничих факторів на робочих місцях, а також відповідності умов на робочих місцях вимогам нормативних документів. Для цього ств санітарно-гігієнічний відділ – це структурний підрозділ санепідустанови, призначений для здійснення санітарно-гігієнічного нагляду з метою охорони здоров’я населення і профілактики інфекційної та соматичної захворюваності на виконання Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». В своїй роботі спеціалісти відділу керуються і іншими законами України: «Про охорону навколишнього середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про відходи», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про основи містобудування», іншими. Санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників

 

7. Тема: «ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНІ ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ ПРАЦІ. ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА»

Основи охорони праці - нормативна дисципліна, яка вивчається з метоюформування у майбутніх фахівців із вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових та організаційних питань охорони праці, основ фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки процесів праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності.

Кожна держава турбується про належне забезпечення умов праці. В законодавстві кожної країни передбачені права та обов`язки держави перед працівниками установ, організацій, навчальних закладів. Досить багато виробничих процесів на сучасному етапі розвитку виробництва супроводжуються потужними звуковими коливаннями – шумом. Для забезпечення безпечних умов роботи на такого роду виробництвах на підприємствах вживаються різні заходи, щодо зниження впливу шуму на працівників.

Забезпечення безпечних умов праці, збереження здоров`я населення та забезпечення належної системи управління охорони праці – одне з головних завдань кожної країни.

Організаційно-технічні заходи і засоби щодо охорони праці покликані забезпечити такий рівень організації праці на підприємстві й такі технічні рішення з охорони праці для всього технологічного процесу, окремого обладнання, інструментів, які виключали б вплив на працівників небезпечних виробничих факто­рів, а також виключали б або зменшували б до допустимих норм вплив на робітників шкідливих виробничих факторів.

До організаційних заходів з охорони праці належать: правильна поведінка працівників, чітке й своєчасне проведення інструктажів і контролю знань з охорони праці; правильне планування робочих місць; правильна організація праці; застосу­вання безпечних способів праці; дотримання встановленого ходу технологічного процесу; справний стан засобів колективного та індивідуального захисту.

правильна організація роботи,навчання, контролю та нагляду з охорони праці; дотримання трудового законодавства, міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці; впровадження безпечних методів та наукової організації праці; проведення оглядів, лекційної та наочної агітації і пропаганди з питань охорони праці; організація планово-попереджувального ремонту устаткування, технічних оглядів та випробувань транспортних та вантажопідіймальних засобів, посудин, що працюють під тиском.

Технологічними (інженерними) заходами і засобами охорони праці є: застосування технічно досконалого та справного обладнання, інструментів і пристроїв, транспортних засобів колективного захисту (огорож, запобіжних пристроїв, блокування сигналізації, системи дистанційного управління, спеціаль­них засобів).

10.

Основні законодавчі акти про охорону праці

Законодавча база з охорони праці регламентує все, що зв’язано із створенням ізабезпеченням безпечних умов праці.Правовою основою пункты приема металлолома Харьков законодавства України про охорону праці є:

Конституція України

Закон України „Про охорону праці”

Кодекс законів про працю України (КЗпП)

Закон України „Про охорону здоров’я”

Закон України „Про пожежну безпеку”

Закон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччянаселення”

Закон України „Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”.

В Конституції України (стаття 43) записано:„Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею,яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується”„Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, ненижчу від визначеної законом”„Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’яроботах забороняється”В статті 45 Конституції проголошено:кожний, хто працює, має право на відпочинок.Це право забезпечується наданням днівщотижневого відпочинку, а також оплачуваноїщорічної відпустки, встановленнямскороченого робочого дня щодо окремихпрофесій і виробництв, скороченої тривалостіроботи у нічний час. доставка mcdonalds Киев

У статті 46 Конституції вказується на те,що громадяни мають право на соціальнийзахист, що включає право на забезпечення їх урозі повної, часткової або тимчасової втратипрацездатності, втрати годувальника,безробіття з незалежних від них обставин, атакож у старості та інших випадках,передбачених законом.Основоположне значення в галузіохорони праці має Закон України „Проохорону праці”. Саме цей закон визначаєосновні положення щодо реалізаціїконституційного права працівників на охоронуїх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці.Цей Закон регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки,гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охоронипраці в Україні. Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, яківідповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.Зараз в Україні створена і діє ціла система законодавчих та нормативно-правових актів,що регламентують питання охорони праці в усіх сферах виробничої діяльності.

10. основні законодавчі акти з охорони праці.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України «Про охорону праці».

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні й нешкідливі умови праці є Конституція України. Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Правове регулювання охорони праці розглядається не лише у главі ХІ «Охорона праці» Кодексу законів про працю. Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України, таких як «Трудовий договір» (глава ІІІ), «Робочий час» (глава ХІV), «Час відпочинку (глава V), «Праця жінок» (глава VІІ), «Праця молоді» (глава XІІI), «Професійні спілки» (глава XVI), «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю» (глава XVІІI).

 

 

19. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям.

Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах.

Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи.

При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання.

Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах.

За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей, у яких:

обидва батьки є інвалідами;

один з батьків - інвалід, а інший помер;

одинока матір з числа інвалідів;

батько - інвалід, який виховує дитину без матері.

Під час навчання зазначеним категоріям громадян стипендія та призначена пенсія (державна соціальна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам) виплачуються в повному розмірі.

Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю адміністрація підприємства (об'єднання), установи і організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.

Адміністрація підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язана створювати безпечні і не шкідливі для здоров'я умови праці, вживати заходів, спрямованих на запобігання інвалідності, на відновлення працездатності інвалідів.

За інвалідами внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійну реабілітацію, у тому числі професійну підготовку і перепідготовку згідно з індивідуальною програмою реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи із зарахуванням пенсії по інвалідності протягом строку, передбаченого програмою. У таких випадках відшкодування витрат з урахуванням сплачених сум пенсій здійснюється підприємством (об'єднанням), установою і організацією, у період роботи на яких настала інвалідність.

 

Стаття 4. Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається

відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) Верховною Радою

України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових

умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним

захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на

принципах:

пріоритету життя і здоров'я працівників, повної

відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і

здорових умов праці;

підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення

суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та

продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та

нешкідливих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі

загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання

та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,

досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди

особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та

професійних захворювань;

встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх

підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від

форм власності та видів діяльності;

адаптації трудових процесів до можливостей працівника з

урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

використання економічних методів управління охороною праці,

участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці,

залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,

отримання яких не суперечить законодавству;

інформування населення, проведення навчання, професійної

підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони

праці;

забезпечення координації діяльності органів державної влади,

установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми

охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також

співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та

працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами

під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та

державному рівнях;

використання світового досвіду організації роботи щодо

поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного

співробітництва.

.

18. Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці,

виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм

поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,

інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним

випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з

іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у

державному і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних

осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці

становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати

на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах

і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат

юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства

використовує найману працю, визначаються згідно з переліком

заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом

Міністрів України.

 

31.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Стаття 27. Документи, що належать до нормативно-правових

актів з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми,

регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи,

обов'язкові для виконання.

Стаття 28. Опрацювання, прийняття та скасування

нормативно-правових актів з охорони праці

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних

нормативно-правових актів з охорони праці провадяться спеціально

уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за

охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального

страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами

державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально

уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі

охорони здоров'я.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру

впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню

безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше

одного разу на десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і

технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і

погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Стаття 29. Тимчасове припинення чинності нормативно-правових

актів з охорони праці

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих

для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про

це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він

може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про

встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо

приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці

до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за охороною праці

розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби

експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за

наявності підстав може, як виняток, прийняти рішення про

встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів з

охорони праці.

Роботодавець зобов'язаний невідкладно повідомити

заінтересованих працівників про рішення зазначеного органу

державного нагляду за охороною праці.

Стаття 30. Поширення дії нормативно-правових актів з охорони

праці на сферу трудового і професійного навчання

Нормативно-правові акти з охорони праці є обов'язковими для

виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, цехах, на

дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання,

облаштованих у будь-яких навчальних закладах.

Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також

порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і

студентами під час трудового та професійного навчання у навчальних

закладах визначаються центральним органом виконавчої влади в

галузі освіти та науки за погодженням з відповідним профспілковим

органом.

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне

навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх

персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у такому

ж порядку, що й до працівників підприємства.

 

33.32. Стаття 157. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці

Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці, за участю інших державних органів і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вжити погоджених з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, заходів, що забезпечать безпеку працівників.

 

15. ПРАЦЯ ЖІНОК

Стаття 174. Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Стаття 175. Обмеження праці жінок на роботах у нічний час

Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

Стаття 176. Заборона залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження

Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

Стаття 177. Обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження

Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди.

Стаття 178. Переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, в разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.

Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одержували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.

Стаття 179. Відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Стаття 180. Приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами

У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році.

Стаття 181. Порядок надання відпустки для догляду за дитиною і зарахування її до стажу роботи

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

 

16. ПРАЦЯ МОЛОДІ

Стаття 187. Права неповнолітніх у трудових правовідносинах

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Стаття 188. Вік, з якого допускається прийняття на роботу

Не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років.

За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Стаття 189. Облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років

На кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження.

Стаття 190. Роботи, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років

Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Стаття 191. Медичні огляди осіб молодше вісімнадцяти років

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

Стаття 192. Заборона залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні

Забороняється залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Стаття 193. Норми виробітку для молодих робітників

Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих робітників пропорціонально скороченому робочому часу для осіб, що не досягли вісімнадцяти років.

Для молодих робітників, які поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, курсів, а також для тих, що пройшли навчання безпосередньо на виробництві, в передбачених законодавством випадках і розмірах та на визначені ним строки можуть затверджуватись знижені норми виробітку. Ці норми затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Стаття 194. Оплата праці працівників молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників молодше вісімнадцяти років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати.

 

Стаття 195. Відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років

Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час.

Щорічні відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання шестимісячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Стаття 196. Додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

Для працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і вперше приймається на роботу, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу, а також інших категорій осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, підприємствам, установам та організаціям встановлюється квота відповідно до Закону України"Про зайнятість населення".

Стаття 197. Надання молоді першого робочого місця

Працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.

Молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 198. Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

 

Стаття 199. Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб

Батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Стаття 200. Участь молодіжних організацій у розгляді питань праці і побуту молоді

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) підприємства, установи, організації і власник або уповноважений ним орган розглядають питання про заохочення молодих працівників, розподіл для них житла і місць в гуртожитках, охорону праці, їх звільнення, використання коштів на розвиток культурно-масової і спортивної роботи за участю представника молодіжної організації на умовах, визначених колективним договором.

 

12. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять і термінів

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Стаття 3. Законодавство про охорону праці

Законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Quot;ЗАКОН УКРАЇНИ