Шизофренія ([ˌskɪtsɵˈfrɛniə] або [ˌskɪtsɵˈfriːniə]) є психічним розладом, що характеризується розладом розумових процесів і недостатньою емоційною чуйністю..[1] Вона найчастіше проявляється у вигляді слухової галюцинації та параної або дивних маній чи розлад мислення дезорганізовані мови і мислення, і це супроводжується значною соціальною або професійною дисфункцією. Поява симптомів зазвичай відбувається в юнацькому віці, з глобальною поширеністю протягом життя близько 0,3-0,7%[2] Діагноз ставлять на підставі спостережуваної поведінки та інформації про симптоми пацієнта.
Генетика, ранній вплив навколишнього середовища, нейробіологія та психологічна і соціальні процеси, вочевидь, є важливими факторами; деякі легкі наркотики і ліки, що відпускаються за рецептом, можуть викликати або посилювати симптоми. Поточне дослідження зосереджено на ролі нейробіологічних чинників, хоча жодної точної органічної причини не знайдено. Багато можливих комбінацій симптомів викликали дебати про те, чи представляє собою діагноз один єдиний розлад, а чи ряд дискретних синдромів. Незважаючи на етимологію терміну, що походить від грецького коріння skhizein (σχίζειν, ""розколоти") і phrēn, phren- (φρήν, φρεν-; φρεν-; «розум»), шизофренія не означає "роздвоєння розуму", і це не те ж саме, що дісоціативний розлад особистості, також відомий як "роздвоєння особистості" - хвороби, з якими шизофренію часто плутають в суспільній свідомості[3]
Основою лікування є антипсихотичні ліки, які в першу чергу пригнічують активність рецепторів дофаміну (а іноді й серотоніну). Психотерапія та професійна і соціальна реабілітація є також важливими в лікуванні. У більш серйозних випадках – коли є ризик для себе та інших – може знадобитися примусова госпіталізація, хоча перебування у лікарні наразі коротші і рідші, ніж це було раніше.[4]
Цей розлад в основному впливає на пізнавальну здатність, але він зазвичай також сприяє хронічним проблемам з поведінкою та емоціями. Люди з шизофренією часто мають додаткові (супутні хвороби), в тому числі велику депресію і тривожний розлад; частота виникнення токсикоманії протягом життя складає майже 50%..[5] Поширеними серед хворих на шизофренію є такі соціальні проблеми, як тривале безробіття, бідність і бездомність. Середня тривалість життя людей з цією хворобою на 12-15 років менше, ніж тих, у кого її немає, через більші фізичні проблеми зі здоров'ям і вищий рівень самогубств (близько 5%). [2]
Симптоми[ред. • ред. код]
У хворого на шизофренію можуть виникнути галюцінації (більшість з них повідомляли про те, що чули голоси), мали манії (часто дивні або [[манія переслідування|переслідуючі] ] за природою), а також дезорганізоване мислення і мову. Останнє може проявлятися у вигляді втрати логічного мислення, речень, майже не пов'язаних за змістом і непослідовності, відомий як набір слів у важких випадках. Соціальна самоізоляція, неохайність в одязі та гігієні і втрата мотивації та ясності мислення – все це звичайні прояви шизофренії.[6] Існує часто спостережувана картина емоційних труднощів, наприклад відсутність реакції.[7] З шизофренією пов’язане погіршення соціального пізнання,[8] як і симптоми параної; зазвичай має місце соціальна ізоляція.[9] Труднощі з роботою і довгостроковою пам’яттю, увагою, регулюючими функціями і швидкістю оброблення також часто зустрічаються.[2] При одному із рідких проявів шизофренії людина може в значній мірі залишатися німою, залишаються нерухомою в дивних позах або проявляти безцільне збудження, тобто всі ознаки кататонії.[10]
Закінчення підліткового і початок юнацького віку є піковими періодами початку шизофренії,[2] у цей вкрай важливий час для соціально-професійного розвитку молодих дорослих.[11] У 40% чоловіків і 23% жінок з діагнозом шизофренія захворювання проявилося у віці 19 років.[12] Щоб звести до мінімуму порушення розвитку, пов'язані з шизофренією, багато зусиль останнім часом було витрачено на виявлення та лікування фази продромального (попереднього початку) хвороби, яка була виявлена за 30 місяців до появи симптомів. [11] У людей, в яких розвивається шизофренія, можуть виникнути короткочасні або самообмежуючі психотичні симптоми[13] і неспецифічні симптоми соціальної ізоляції, дратівливість, дисфорія[14] і незграбність, [15] під час продромальної фази.
Шнайдеріанська класифікація[ред. • ред. код]
На початку 20-го століття психіатр Курт Шнайдер перерахував форми психотичних симптомів, що на його думку, відрізняють шизофренію від інших психотичних розладів. Це так звані симптоми першого рангу або симптоми першого рангу Шнайдера. Вони включають в себе марення, що контролюється зовнішніми силами; переконання, що думки вводяться ззовні або виводяться зі свідомості; переконання, що їхні думки транслюються іншим людям; і слухання галюцинаторних голосів, які коментують їхні думки або дії, чи які ведуть бесіди з іншими галюцинаторними голосами.[16] Хоча вони внесли значний внесок у поточні діагностичні критерії, специфічність симптомів першого рангу була поставлена під сумнів. Огляд діагностичних досліджень, проведених з 1970 року по 2005 рік, показав, що вони не дають змоги ані підтвердити, ані спростувати висновки Шнайдера, і тому було припущено, що симптомам першого рангу не слід приділяти увагу у ході майбутніх переглядів діагностичних систем..[17]
Позитивні і негативні симптоми[ред. • ред. код]
Шизофренія часто описується з точки зору позитивних і негативних (або відсутніх) симптомів.[18] Позитивні симптоми - це ті, яких більшість людей зазвичай не відчуває, але вони присутні у людей із шизофренією. Вони можуть включати в себе марення, невпорядковані думки і слова, тактильні, слухові, візуальні, нюхові і смакові галюцинації, як правило, розглядаються як прояви психозу.[19] Галюцинації також зазвичай пов'язані із змістом теми марення.[20] Позитивні симптоми зазвичай добре піддаються лікуваннб.[20] Негативні симптоми включають дефіцит нормальних емоційних реакцій або інших розумових процесів і менше реагують на лікування.[6] Вони зазвичай включають в себе сплощений або притуплений афект і бідність емоцій, бідність мови (алогію), нездатність відчувати задоволення (ангедонію), відсутність бажання формувати відносини (асоціальність) і відсутність мотивації (аволіцію). Дослідження показують, що негативні симптоми більшою мірою впливають на низьку якість життя, функціональну інвалідність, а також роблять більше навантаження на інших, ніж позитивні симптоми[21] У людей з вираженими негативними симптомами часто була у минулому погана пристосовуваність ще до настання хвороби, і реакція на ліки часто обмежена.[6][22]
Причини
Поєднання генетичних і екологічних факторів відіграє певну роль у розвитку шизофренії..[2][3] Люди з сімейним анамнезом шизофренії, які страждають перехідного або самообмежуючого психозу мають на 20-40% більше шансів отримати діагноз шизофренії через рік.[23]
Генетична
Оцінки наслідуваності варіюються через труднощі поділу ефектів генетики і навколишнього середовища.[24] Найбільший ризик розвитку шизофренії становить родич першого ступеня із захворюванням (ризик 6,5%); більш ніж 40% монозиготних близнюків хворих на шизофренію, також захворюють. [3] Цілком імовірно, що багато генів беруть участь у цій хворобі, при цьому кожен відіграє невелику роль, а механізм їхньої передачі та експресії невідомий./[3] Пропонувалося багато можливих кандидатів, включаючи конкретні варіації кількості копій, NOTCH4 і місця зв’язування гістонних білків. [25] Також було виявлено ряд [Дослідження зв’язків із геномами|зв’язків із геномами]], таких як білок 804A «цинкові пальці.[26] Виявлено багато спільного між генетикою шизофренії та біполярного розладу.[27] Припускаючи, спадкову основу, постає одне питання з точки зору еволюційної психології: чому виникли гени, які підвищують ймовірність розвитку психозу, припускаючи, що захворювання має бути непристосованим з еволюційної точки зору. За однією з версій ці гени беруть участь в еволюції мови і людської природм, але на сьогоднішній день такі ідеї мають не більше ніж теоретичний характер.[28][29]
Довкілля
Екологічні фактори, пов'язані з розвитком шизофренії, включають середовище проживання, вживання наркотиків і передпологовий стрес.[2] Стиль виховання, вочевидь, не має значного впливу, хоча хворі із підтримкою батьків мають кращий прогрес ніж ті, в яких батьки ставляться до них критично чи ворожо. [3] Життя в міському середовищі в дитинстві чи у дорослому віці підвищує ризик розвитку шизофренії удвічі, що було підтверджено доказами,[2][3], навіть після врахування таких чинників як вживання наркотиків, Етнічна група і розмір соціальної групи.[30] Інші фактори, які відіграють важливу роль, це соціальна ізоляція й імміграція, пов'язані з соціальними негараздами, расовою дискримінацією, сімейним неблагополуччям, безробіттям і поганими житловими умовами.[3][31]
Зловживання психоактивними речовинами[ред. • ред. код]
Було виявлено зв’язок ряду препаратів з розвитком шизофренії, зокрема таких як каннабіс, кокаїн і амфетаміни.[3] Близько половини хворих на шизофренію надмірно вживали наркотики та/або алкоголь,[32] але інші препарати можуть бути використані тільки як засоби боротьби із депресією, занепокоєнням, нудьгою і самотністю.[33][34]
Канабіс пов’язаний із дозозалежним збільшенням ризику розвитку психотичного розладу,[35] при цьому часте вживання корелює з подвоєним ризиком психозу і шизофренії.[34][36] У той час як вживання канабісу сприймається багатьма в якості причини, сприяючої шизофренії,[37] це ще не доведено.[25][38] Амфетамін, кокаїн і, меншою мірою, спирт може призвести до психозу, який представляється дуже схожим на шизофренію.[3][39] Хоча в цілому він не вважається причиною хвороби, люди, хворі на шизофренію, споживають значно більше нікотину, ніж населення в цілому.[40]
Фактори розвитку
Такі фактори, як гіпоксія і інфекція, або стрес і недоїдання в матері під час розвитку плоду можуть привести до незначного збільшення ризику шизофренії в більш пізньому віці. [2] Люди з діагнозом шизофренії найчастіше народжуються взимку або навесні (принаймні в Північній півкулі), що може бути результатом збільшення вірусних впливів в утробі. [3] Ця різниця становить від 5 до 8%.[41]
