Визначення частоти серцевих скорочень

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема стресу в останній час є однією з самих актуальних тем у фізіологічній науці та практиці, а проблема екзаменаційного стресу, зокрема, щорічно зачіпає значні контингенти учнівської молоді. Екзаменаційне хвилювання є фактором, що перешкоджає успішній здачі екзамену. Це характерно для 80 % студентів, тому що виникаючий при цьому страх блокує інтелект, паралізує волю, погіршує пам'ять і знижує здатність до концентрації уваги.

Студентське життя повне надзвичайних і стресогенних ситуацій, тому студенти часто переживають стрес і нервово-психічне напруження. В основному у студентів стрес розвивається через великий потік інформації, через відсутність системної роботи в семестрі і, як правило, стрес в період сесії. Вивчення особливостей емоційного напруження, що виникає у студентів під впливом навчальних стрес-факторів, показало, що екзаменаційний стрес робить значний вплив на різні функціональні системи, аж до порушення механізмів саморегуляції на фізіологічному рівні. Більшість студентів перед іспитами відчуває сильне хвилювання. Змінюється і структура мови. Таким чином, за даними більшості дослідників, екзаменаційний стрес являє собою серйозну загрозу здоров'ю студентів. Тому деякі фахівці вищої школи взагалі ставлять під сумнів необхідність іспитів, пропонуючи замінювати їх або програмованою формою навчання, або ж атестаційної системою з визначенням підсумкової оцінки студента за результатами проміжних результатів [50].

Таким чином екзаменаційний стрес є серйозною загрозою здоров’ю студентів і школярів, причому особливу актуальність проблемі додає масовий характер даного явища, що щорічно охоплює сотні тисяч людей, що вчаться в масштабах нашої країни. Велику роль відіграє гендерний та віковий аспект, адже стрес, який викликають екзамени, по різному впливає на психіку і поведінку людей різного віку та гендерної приналежності.

Підготовка студентів у педагогічних закладах освіти є досить специфічною, що не виключає виникнення стресових станів, які обумовлені більш високими вимогами до темпу навчальної діяльності. Цим підтверджується актуальність даної проблеми та необхідність її детального вивчення, що стало передумовою для проведення нашого дослідження.

Об’єкт дослідження – студенти природничо-технологічного факультету та факультету фізичного виховання КОГПІ ім. Тараса Шевченка.

Предмет дослідження – функціональний стан організму студентів в умовах екзаменаційного стресу.

Метою роботи було вивчити особливості функціонування організму студентів на початку навчального року та в період екзаменаційної сесії.

Для досягнення мети вирішувались такі завдання:

1. Оцінити діяльність серцево-судинної та дихальної системи у студентів на початку навчального року.

2. Дослідити функціональний стан серцево-судинної та дихальної системи в умовах екзаменаційного стресу в студентів напряму підготовки біологія та фізичне виховання.

3. Визначити поняття, причини та умови виникнення екзаменаційного стресу.

4. Охарактеризувати наслідки екзаменаційного стресу для студентів.

5. Вивчити стан стресостійкості у студентів та методи його подолання.

Отримані дані можуть становити інтерес для педагогів, психологів, фізіологів.

Методи дослідження: аналіз та узагальнення літературних джерел, визначення показників артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, пульсового тиску, метод математичної статистики, тест самооцінки стресостійкості та тест на навчальний стрес.

Апробація роботи. Результати досліджень були представлені на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сьогодення – очима молоді» (Кременець, 2014).

Публікації. Основні результати дипломної роботи опубліковано у двох наукових виданнях.

Структура та об’єм роботи. Наукова робота виконана на 57 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури за темою дослідження, опису об’єктів і методів дослідження, експериментальної частини, висновків, списку використаних джерел, що налічує 53 найменування. Робота містить 8 таблиць та 7 рисунків.

 

РОЗДІЛ І.

ОГЛЯД НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.1. Вплив умов навчання на функціонування організму

 

У період здобування вищої освіти молода людина продовжує свій особистісний ріст, зіштовхуючись із багатьма проблемами, пов'язаними з початком дорослого життя: нове середовище ровесників і дорослих, перегляд уявлень про себе, необхідність заробітку, можливий переїзд до іншого міста тощо. Постійне вирішення цих проблем потребує внутрішньої самоорганізації, уміння розподілити час і сили в навчальному режимі, стимулює роботу по виявленню й усвідомленню життєвих цінностей, уточненню перспективних планів. Необхідною умовою ефективності навчальної роботи студента є успішне подолання процесу адаптації.

З позицій ергономіки навчальну діяльність, як і трудову, розглядають як процес перетворення інформації та енергії, який відбувається в системі «учитель – учень – засоби навчання – навчальне середовище» [20].

Педагогічна і навчально-пізнавальна діяльність полягає у обміні інформації між учителем (джерелом інформації) та учнями (одержувачами інформації) і ґрунтується на зовнішніх та внутрішніх інформаційних процесах. Зовнішні процеси формуються взаємозв'язками учителя та учнів, або викладача та студентів із джерелом інформації [19].

Внутрішні інформаційні процеси характеризують психофізіологічну складову навчання – механізми сприйняття, аналізу, трансформації та зберігання інформації учнем чи студентом та енергетичне забезпечення в організмі цих інформаційних процесів. Об'єктивна сторона цих стосунків залежить від фізичних характеристик джерел інформації, а суб'єктивна – від властивостей аналізаторів, за допомогою яких учні сприймають навчальну інформацію.

Отже, основою навчання є зовнішні інформаційні процеси, що характеризують саму сутність взаємовідношень учителя та учня, і внутрішні, які стосуються психофізіологічного та енергетичного аспектів цього процесу в організмі учня.

Взаємодія організму учня і середовища навчання має подвійний характер. Навчальне середовище може впливати на організм учня кількісно, змінюючи стан того чи іншого органу, наприклад, коливання барабанної перетинки вуха під дією звуків. Такий компонент впливу називають параметричним. Педагогічна взаємодія містить також кодовий компонент впливу на організм учня, який залежить від частоти, загального характеру впливу та просторового розміщення його джерел стосовно організму. Кодовий вплив навчального середовища на учня поширюється на всі внутрішні зв'язки в організмі, зокрема на функціональні системи нервової та ендокринної регуляції життєдіяльності. Основою ефективного навчання є кодування кодів, тобто створення кодів вищих порядків [14].

Зовнішню інформаційну структуру організму учня можна розглядати як систему таких типів інформації: генетичної, педагогічної та шумової. Генетична інформація визначає біологічний розвиток, психічні та розумові особливості, а також поведінку індивідума.

З позицій педагогіки вирішальне значення має генетична інформація, оскільки фізичний розвиток дитини та функціонування систем її органів зумовлені спадково, а саме вони впливають на ефективність навчального процесу. Спадковий характер мають також потенційні здібності дитини до певного виду професійної діяльності.

Здоров'я людини теж визначають генетичні чинники. Майже всі хвороби або спадкові, або зумовлені спадковою схильністю. Поганий стан здоров'я суттєво знижує ефективність розумового розвитку дитини, а отже, і її здатності до навчання [20].

Ефективність навчальної діяльності студентів залежить також від раціонально організованого режиму їх праці та відпочинку.

Раціоналізація режиму навчальної праці та активного відпочинку можлива на основі знань психофізичних характеристик розумової праці студентів, а також особливостей їх життєдіяльності у вузі.

Функції серцево-судинної та м’язової систем у процесі розумової праці зміцнюються незначною мірою. Відбувається посилення кровообігу мозку та зниження показників периферичного кровообігу. Підвищується навантаження нервової системи, що призводить до уповільнення умовних реакцій на дію різноманітних подразників, збільшується час реакції, знижується обсяг і стійкість уваги, погіршується процес запам’ятовування нової інформації, знижується сила пам’яті, із пам’яті зникає раніше засвоєне [12].

За умови тривалої розумової праці (3-4 години без перерви) може настати так зване розумове «заклинення», коли навчальний матеріал не сприймається, а увага переключається на об’єкти, віддалені від предмета вивчення. У разі нераціонального поєднання навчальної діяльності та відпочинку настає втома, яку людина суб’єктивно відчуває як стомленість. Однак утома та суб’єктивне відчуття стомленості можуть не збігатися. Так, стомленість може зростати за невдоволеності працею, хоча об’єктивні показники стану різних систем засвідчують, що втома ще не настала. Успішна здача екзаменів і пов’язане з цим емоційне піднесення можуть створити відчуття бадьорості та високої працездатності на фоні зниження діяльності основних систем організму. Настання стомленості не завжди проявляється у відчутті загальної втоми. Зниження працездатності в одному з видів навчальної праці може супроводжуватись збереженням його в іншому вигляді. Так, поряд із зниженням ефективності праці у математиці може зберегтися якісне засвоєння навчального матеріалу із суспільних дисциплін [30].

Навчальна діяльність студентів відбувається за умов недостатньої фізичної активності. Це призводить до підвищення стомлюваності, зниження працездатності, погіршення самопочуття. Тому розумова діяльність потребує створення сприятливих умов для її проведення. Ефективним засобом раціонального поєднання розумової і фізичної праці є фізична культура і спорт, включені в систему життєдіяльності та навчання студентів. Однак, включення засобів фізичної культури у добовий режим технічних вузів повинно ґрунтуватися на знанні особливостей динаміки працездатності протягом доби, тижня, семестру.

Добова динаміка працездатності студентів залежить від періодики змін фізіологічних процесів, які, в свою чергу, залежать під змін довкілля та змін, що відбуваються безпосередньо в організмі людини, у зв'язку з її типологічними особливостями (тип нервової системи, фізична підготовленість, стан основних систем і органів організму).

Робочий день студенти розпочинають у стані невисокої працездатності, на період утягування витрачається 15-30 хв. (потім настає стан «робочої готовності». Цей стан зберігається без відчутних змін 3-4 год. і досягає оптимального близько 12-13 год. дня. Надалі, через стомленість, працездатність поступово знижується і досягає з 15.00 до 15.30 год., за суб'єктивними оцінками студентів, рівня початку занять. Поряд із цим у студентів відбувається зниження розумової працездатності, а стан функціональних систем, що забезпечують фізичну працю, залишається досить високим. О 20-21 год. працездатність знову знижується, однак у студентів з «вечірнім типом працездатності» відчуття стомленості настає на 2-3 год. пізніше, і вони спроможні продуктивно працювати у вечірні години [38].

На початку навчального року процес утягування триває 2-3 тижні, потім настає період стабілізації працездатності впродовж 2,5-3 місяців. У період передсесійної підготовки та екзаменів працездатність знижується. Під час зимових канікул працездатність, як правило, відновлюється до вихідного рівня. За умови активного використання засобів фізичної культури і спорту переважно настає явище надвідновлення працездатності.

Початок II семестру також характеризується періодом утягування, але він скорочується до 1,5-2 тижнів. Динаміка працездатності в цьому семестрі схожа із такою в І семестрі, однак рівень її нижчий, а зниження працездатності розпочинається ще до початку екзаменаційної сесії. З цієї причини постає найважливіше завдання: збереження високого рівня працездатності протягом навчального року [14; 20].

У навчальній діяльності студентів спостерігаються періоди утягування, стабілізації та зниження працездатності впродовж дня, тижня, семестру. Це висуває перед викладачами з фізичного виховання задачу пошуку та використання ефективних засобів для підтримання високої працездатності протягом всього навчального року [11].

Розглянуті особливості динаміки працездатності необхідно враховувати при плануванні навчального процесу. Так, особливо складання лекцій, практичні заняття слід планувати на 3-ю пару й середину тижня.

 

1.2. Характеристика екзаменаційного стресу

 

Дослідження проблеми екзаменаційного стресу розпочалися відносно нещодавно, лише в другій половині 90-х років ХХ століття, в порівнянні з дослідженнями проблеми феномену сильного емоційного напруження в загальному. Вперше проблема екзаменаційного стресу розглядається в праці М.В.Антропова «Психофізіологія». Протягом років ще безліч вчених, як вітчизняних так і зарубіжних, продовжували досліджувати проблему екзаменаційного стресу, проте майже всі вони розглядали лише фізіологічні процеси. Наприклад, такі вчені як В. І. Бадіков його праця «Теорія функціональних систем П. К. Анохіна в вивченні психофізичних показників результативної діяльності студентів», В. В. Плотніков «Оцінка психовегетативних показників у студентів в умовах екзаменаційного стресу», Н. Н. Самко «Фізіологічні показники передекзаменаційного стресу».

Першим розглянув екзаменаційний стрес у всіх його проявах як фізіологічних так і психологічних був російський фізіолог і психолог Ю.В.Щербатих [51].

Першим дав визначення стресу канадський фізіолог Ганс Сельє. Проблему, яку почав розглядати Сельє, підтримало чимало дослідників, так як дане питання торкалося кожної людини зокрема. У 1936р. він опублікував статтю «Синдром, викликаний різними ушкоджуючими агентами», де було започатковано вчення про стрес. Феномен неспецифічної реакції організму у відповідь на різноманітні ушкоджувальні дії він назвав адаптаційним синдромом, або стресом. Цей неспецифічний синдром складається з ряду функціональних і морфологічних змін, що розгортаються як єдиний процес [36].

Спираючись на стадії стресу описаних Г. Сельє можна виділити три «класичних» стадій, що відображають процес психоемоційного напруження, пов’язаного із здачею іспитів.

І стадія (стадія мобілізації або тривоги) пов’язана з ситуацією невизначеності, в якій перебуває учень(студент) в період підготовки до екзамену. Психологічне напруження в цей період супроводжується надлишковою мобілізацією ресурсів організму, пришвидшенням серцевих скорочень, збільшення артеріального тиску, загальної перебудови метаболізму. Під час цього виникає невпевненість в своїх силах, знаннях та можливостях, тривога перед неочікуваним результатом, як результат – може знижуватись самооцінка, змінюватися чи втрачатися мотивація до навчання, збільшується агресивність, погіршуються міжособистісні відносини з оточуючими.

ІІ стадія – адаптація. Виникає після мобілізаційної стадії. У екзаменаційному стресі це період, коли учень(студент) приходить на екзамен та розпочинає підготовку до відповіді на екзаменаційний білет. Під час цього перебудова вегетативної регуляції організму проходить в області інтенсивної подачі кисню та вуглеводів до головного мозку, однак такий рівень функціонування організму є енергозбитковим та супроводжується інтенсивним використанням життєвих резервів. Якщо організм на протязі певного часу не може пристосуватися до екстремальної ситуації, а резерви організму закінчились, то друга стадія переходить в третю.

ІІІ стадія – виснаження. Важливо зазначити, що розвиток адаптаційної реакції залежить не скільки від характеру стресора, а від особистої значимості фактора. Тому здача екзаменів на одних учнів впливає таким чином, що виснажує їх, збільшує психоемоційну напругу, а на інших – майже не впливає [35].

У рамках теорії Г. Сельє до стресу відносяться реакції організму на будь-які достатньо сильні дії середовища, якщо вони запускають ряд загальних процесів з участю кори надниркових. В той же час сам засновник вчення про неспецифічний адаптивний синдром виділяв дві його форми: стрес корисний – еустрес і шкідливий – дистрес [37].

На даний час вченими розглядаються декілька видів стресу:біологічний, психологічний, професійний, емоційний, спортивний, навчальній, екзаменаційний та інші.

Навчальний та екзаменаційний стрес займає одне з провідних місць серед причин, що викликають психічне напруження у студентів особливо першокурсників. Не вдала відповідь або не вдало зданий іспит можуть стати психотравмуючими факторами і буди пусковим механізмом реактивної депресії.

Навчальний стрес відноситься до хронічного стресу в той час як екзаменаційний можна віднести до гострого стресу. Вчені детально розглядали зміни інтелектуальних процесів при стресі та з`ясували, що при цьому страждають усі сторони інтелектуальної діяльності але найбільше – пам`ять, увага та мислення.

Порушення уваги пов’язано з утворенням стресової домінанти у корі великих півкуль головного мозку, навколо якої формуються усі думки та переживання і концентрація на інших об`єктах загальмована. Виникають труднощі в зосередженні людина відволікається, звужується поле уваги;

Функція пам`яті страждає менше. Погіршуються показники оперативної пам`яті, виникають труднощі з відтворенням інформації.

Порушення мислення проявляється перш за все у порушенні логіки, виникає спутане мислення, виникають труднощі у прийнятті рішення, виникають похибки при розрахунках, знижується творчій потенціал.

Все це приводить до порушення продуктивності у навчальній діяльності, що посилює загальний стрес та гальмує пошук виходу із стресової ситуації [51].

Під екзаменаційним стресом зазвичай розуміють стан людини, що складає іспит, насправді цей процес займає достатньо тривалий час. У реальності екзаменаційний стрес починається з того моменту, коли студент усвідомлює, що найближчим часом йому неминуче доведеться складати той або інший іспит. У різних студентів ця думка виникає в різні терміни до іспиту: від декількох тижнів до декількох днів, і з цієї миті починає наростати тривожне очікування іспиту, яке досягає максимуму вже в учбовій аудиторії, де відбувається здача. Тому максимальні зміни в організмі студентів і школярів відбуваються не під час іспиту, а до нього. Це знайшло своє підтвердження в експериментальних дослідженнях Горєлова Е.С. Так, вивчення стану вегетативної нервової системи за показниками електропровідності шкіри і пульсу у школярів і студентів під час звичайної учбової діяльності, при фізичному навантаженні і в умовах екзаменаційного стресу показало, що зміни електропровідності шкіри були більші до іспитів, чим під час них [43].

Хоча після складання першого іспиту емоційна напруга значно слабшає, проте іспити не набирають фонового значення, як правило, бо студент усвідомлює, що попереду його ще чекають інші випробування. Якщо ж студент отримує оцінку нижче очікуваної, то тривожне очікування наступного іспиту може бути ще вище. Дослідження функціональних змін у студентів під час екзаменаційної сесії, дозволяють зробити висновки про те, що під впливом хронічного екзаменаційного емоційного стресу у більшості студентів спостерігаються значні зміни біохімічних показників, інтенсивності кровонаповнення судин, реактивності біопотенціалів головного мозку і вегетативних показників серцевого ритму [32].

Існує думка, що іспити стимулюють діяльність мозку і підвищують пізнавальну активність. Американський психолог Саразон встановив, що учні, що бояться іспиту, можуть помітно поліпшити свої досягнення і навіть перевершити тих, хто іспитів не боїться. Тільки для цього, на думку ученого, необхідне доброзичливе відношення до них з боку екзаменаторів – потрібно щадити самооцінку учнів, менше лаяти їх і більше хвалити. Тільки в цьому випадку іспит може бути корисний. Щербатих Ю.В. на основі проведених досліджень виділив основні причини виникнення екзаменаційного стресу. Основною причиною і, напевно, єдиною, від якої походять всі інші вважається страх перед екзаменами [51].

Тривалість екзаменаційної сесії, яка продовжується два-три тижні, достатньо для виникнення синдрому екзаменаційного стресу, що включає порушення сну, підвищену тривожність, психічні розлади, стійке збільшення артеріального тиску й інші показники [8].

Таким чином, з’ясування чинників, які впливають на розвиток екзаменаційного стресу, дозволить розробити заходи профілактики та корекції рівня нервово-психічної напруженості, що, у свою чергу, надасть можливість попереджувати розлади психічного та соматичного здоров’я студентів, підвищити задоволеність навчанням, поліпшити психологічний клімат у студентських групах [28].

1.3. Особливості функціонування організму в умовах емоційного стресу

 

Досить часто, вирішуючи повсякденні завдання і побоюючись невдачі та поразок, студенти хвилюються. Переважно побоюються опитування чи екзамену, результат яких залежить від багатьох обставин. «Середній» студент знає, що повністю виключити можливість невдачі на екзамені неможливо і це формує домінуюче вогнище збудження в корі головного мозку. При цьому студент хвилюється вже від самого почуття (передчуття, уяви) можливих небажаних наслідків екзамену.

Надзвичайна напруженість навчальної та позанавчальної роботи, соціальна незрілість, низька фізична підготовленість, невміння організувати свою працю – усе це чинники, що створюють умови для перевтоми студентів, нервових, серцево-судинних та інших захворювань [16].

Психогігієну екзамену належить розглядати не лише з точки зору об’єктивності оцінки знань, а й з точки зору можливого розвитку розумової (психічної) перевтоми, перенапруження та психотравматизації.

Життя підтвердило доцільність екзаменів, які необхідно розглядати як об’єктивну необхідність оцінки знань предмета студентом, готовності його до навчальної і трудової діяльності. Разом з тим, в період екзаменаційної сесії належить пам’ятати, що активна розумова діяльність студентів в поєднанні з високим нервово-емоційним напруженням досить часто є першопричиною перевтоми, зниження захисних функцій організму, загострень захворювань, які раніше не проявлялись. Емоційні перевантаження особливо шкідливі за умов зменшення рухової активності студентів. Наслідком впливу цих двох чинників часто є зниження функціональної реактивності вегетативних систем організму, особливо серцево-судинної [42].

Відсутність адекватних реакцій системи кровообігу на емоційні подразники є першопричиною виникнення таких захворювань, як гіпертонічна хвороба, коронарна недостатність. Однією з причин формування коронарної недостатності є збільшення вмісту холестерину в крові, яке завжди супроводжує нервово-емоційне напруження.

Підвищення функції системи кровообігу студентів в умовах екзаменаційного стресу нерідко досягає величин, характерних для спортсменів в передстартовому стані. Проте у спортсменів це напруження і викликані ним зрушення за умови виконання тренувальних чи змагальних навантажень швидко нормалізуються. У студентів, які не мають такої фізичної розрядки, дане напруження може призвести, особливо під кінець сесії, до порушень діяльності серця, зниження працездатності, небажання вчитися [45].

Виражено негативну дію на нервову і серцево-судинну системи виявляють «невідредаговані» емоції. Адже свідомо можна регулювати лише зовнішні емоційні прояви, в той час як внутрішні майже не піддаються гальмівному впливу кори мозку. Можна приховати хвилювання, стримати сльози, але дуже важко загальмувати реакцію на стрес з боку серця і судин. Ось чому так важливо берегти себе та оточуючих людей, особливо хворих, від нервових перенапружень.

Тривала й значна емоційна напруга може наводити до активації симпатичного або парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, а також до розвитку перехідних процесів, що супроводжуються порушенням вегетативного гомеостазу і підвищеною лабільністю реакцій серцево-судинної системи на емоційний стрес [44].

Досить важко оцінити роль емоційного стресу у виникненні нервового перенапруження або розумової перевтоми студентів. Вченими ще не визначено, за яких умов емоційний стрес може стати причиною дезадаптації і порушень компенсаторних механізмів організму.

Виникнення емоційного стресу майже повністю залежить від індивідуальної реактивності організму людини. Р. Лазарчук [25] вказує, що наслідки від емоційного стресу перш за все залежать від оцінки стрес-чинника даною людиною. Один і той же рівень емоційного стресу, зумовлений одним і тим же стрес-чинником, у різних осіб проявляється по-різному. В залежності від сукупності умов емоційний стрес може виявити як шкідливий для організму вплив, так і позитивний, необхідний для мобілізації розумових здібностей учня, для подальшого вдосконалення його здібностей. В навчальній діяльності студента ця емоційно забарвлена діяльність може проявитися як дискомфортним напруженням, так і комфортним задоволенням. Оскільки у зв’язку з високою інтелектуалізацією навчальної діяльності студентів роль емоцій вищого порядку з кожним днем зростає, необхідно навчити їх відрізняти корисний емоційний стрес від шкідливих стресових реакцій.

Стреси, які виникають під час екзаменаційної сесії, можуть набувати хронічного характеру, їх виникнення найчастіше зумовлене дією декількох екзаменаційних стрес-чинників. Хронічний емоційний стрес може формувати у таких студентів передпатологічний стан. Подібні емоції у студентів значно утруднюють цілеспрямовану розумову працю.

Особливо шкідливі переживання для тих, хто веде малоактивний спосіб життя, схильний до повноти, зловживає алкоголем і нікотином.

Відомо, що одноразові функціональні зрушення в організмі, викликані стрес-чинниками, не призводять до негативних стресових наслідків, а лише сприяють мобілізації резервних можливостей організму. Проте тривало діючі стрес-чинники нерідко зумовлюють надмірні функціональні зрушення. Оскільки адаптивні резерви організму не безмежні, то тривало діючі стрес-чинники з часом залишають в організмі, зокрема в його нервовій системі, незворотні сліди. Сумуючись, ці слідові явища зумовлюють патологічні зміни в організмі. Ось чому резерви нашого організму належить використовувати поступово, особливо в студентські роки, коли і резервів чимало і стресів достатньо [28].

Протягом перших двох років навчання студенти знаходяться в постійному розумовому напруженні, яке значно більш високе, ніж у студентів старших курсів. Це пояснюється тим, що після закінчення середньої школи молода людина важко звикає до нового розпорядку дня, методів викладання та контролю успішності, до системи семестрових іспитів [18].

Студенту важливо опанувати методики саморегуляції емоційного стану. При цьому особливу увагу треба приділяти вихованню доброзичливості і оптимізму, формуванню вмінь регулювати напруження м’язів.

 

РОЗДІЛ ІІ.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Експериментальне дослідження щодо впливу екзаменаційного стресу на стан серцево-судинної та дихальної систем було проведено на базі Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка. У дослідженнях прийняли участь 98 студенток I – IV курсів напряму підготовки біологія та 80 студентів I – IV курсів напряму підготовки фізичне виховання, віком 17 – 22 роки.

Дослідження проводилось в два етапи:

· перший етап включав період з 1 по 15 жовтня, так як в цей час у студентів закінчився період адаптації після літніх канікул і, в той же час, ще достатньо багато часу до зимової сесії. Виходячи з цього, ймовірність виникнення стресу, пов’язаного з навчанням, мінімальна;

· другий етап ми провели, безпосередньо під час зимової екзаменаційної сесії.

Для експериментального дослідження здійснювали визначення показників артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, пульсового тиску, життєвої ємності легень, здійснювали тестування для визначення стресостійкості та тест на навчальний стрес. Результати досліджень були статистично опрацьовані з використанням критерію Стюдента.

 

Визначення показників артеріального тиску

Артеріальний тиск (АТ) – сила тиску крові на стінку артерій під час систоли та діастоли серцевого м'язу. Завжди вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній).

Вимірювання АТ здійснюється у спокої, після 5-хвилинного відпочинку. Після їжі, споживання міцного чаю, кави, куріння вимірювати АТ бажано лише через 30 хвилин.

Перед вимірюванням тиску необхідно посидіти у теплому зручному приміщенні, максимально розслабитися. Вимірювання АТ відбувалось аускультативним методом з накладанням манжети на плече та використанням спеціальних приладів – тонометра та фонендоскопа. Важливо, щоб розміри манжети відповідали розміру руки. Манжету накладають на передпліччя так, щоб її нижній край був на 2–3 см вище внутрішньої складки ліктьового згину.

Вимірювання АТ здійснювалось в сидячому положенні. Руку необхідно повністю розслабити і тримати нерухомо до кінця виміру, зручно розташувавши її на рівні серця. Повітря у манжету нагнітається грушею до тих пір, поки показання тонометра не перевищать рівень зникнення пульсу на 30 мм.рт.ст. Тони прослуховують за допомогою стетоскопа. При випусканні повітря момент появи тонів відповідає систолічному АТ, а повне зникнення тонів при подальшому вислуховуванні – діастолічному АТ [48].

 

Визначення частоти серцевих скорочень

Пульс – це ритмічні поштовхоподібні зміщення стінок судин, що відбуваються завдяки рухові крові, яка викидається за допомогою серця.

Частота серцевих скорочень (ЧСС) – один з основних фізіологічних показників роботи серця. Величина ЧСС залежить від багатьох причин: віку, статі, навколишнього середовища, фізичного навантаження, наявності захворювань і так далі. Визначають цей показник методом підрахунку пульсу або аускультації. Здорова людина не відчуває биття власного серця, його робота відбувається непомітно. Якщо ж з’являються неприємні відчуття серцебиття, то це, як правило, вказує на певні відхилення в його роботі.

Частота скорочення серця – величина непостійна, може збільшуватися і зменшуватися в залежності від стану організму. Зміна її може бути фізіологічним, але може бути і симптомом патології.

Причиною прискореного пульсу може бути підвищення температури тіла. Підвищення температури тіла на 1°С викликає почастішання пульсу на 8-10 за 1 хв [47].

Ми використовували два методи підрахунку ЧСС, на променевій та сонній артеріях.

Найлегше досліджувати пульс на променевій артерії, яка розміщена поверхнево і легко пальпується між шилоподібним відростком променевої кістки і сухожиллям внутрішнього променевого м'яза. Досліджуючи пульс на променевій артерії, долоню розміщують вище від променевозап'ясткового суглоба таким чином, щоб великий палець знаходився на тильній поверхні передпліччя, а решта пальців – на променевій артерії біля основи першого пальця обстежуваного.

Пальпацію пульсу проводять другим, третім і четвертим (вказівним, середнім та безіменним) пальцями, якими помірно притискують артерію до внутрішнього боку променевої кістки. Підраховується кількість пульсових хвиль за 30 с і отриману величину множать на 2. При неправильному ритмі підрахунок ведуть протягом 1 хв.

На сонних артеріях досліджують пульс почергово з кожного боку без сильного тиску на артерію. При значному тиску на сонну артерію можливе різке сповільнення серцевої діяльності аж до зупинки серця і зниження артеріального тиску.

Одним з об’єктивних показників стану серцево-судинної системи є ЧСС, яку у стані спокою за норму приймають як 60-80 уд/хв, більше 80 уд/хв розцінюють як тахікардія, менше 60 уд/хв – як брадикардія.

Згідно норм, прийнятих ВООЗ [53], оптимальна норма систолічного артеріального тиску (по відношенню до ризику розвитку серцево-судинних ускладнень) має становити менше 120 мм.рт.ст., нормальний тиск – менше 130 мм.рт.ст., підвищений тиск – 130-139 мм.рт.ст., при показниках 140 мм.рт.ст. і вище діагностують артеріальну гіпертензію першого ступеня. Діастолічний тиск: оптимальний (норма) – менше 80 мм.рт.ст., нормальний – менше 85 мм.рт.ст., підвищений нормальний тиск – 85-89 мм.рт.ст [41].