Період «Тихої Революції» і до сьогодні

Центр міста

 

 

Міська адміністрація

 

 

 

Québec

Квебек ­ Національна Столиця провінції Квебек. Це ­ місце розташування численних установ і інституцій, зокрема Парламент Квебеку. Численність населення нараховує близько 530 000 жителів та ще 800 000 у своєму регіоні, що робить Квебек другим за населенням містом у провінції. Щоб уникнути непорозумінь, його називають часто «Місто Квебек», аби відрізнити місто від провінції.

Засноване в 1608 році Самюелем Шампленом. Назва походить від алгонкінського «там, де звужується ріка» (адже саме тут починаються пороги на ріці Святого Лаврентія). Фортифікаційні укріплення Квебека роблять його єдиним укріпленим містом на північ від Мексики. У 1985 Стара частина міста була проголошена ЮНЕСКО світовою культурно-історичною спадщиною.

Герб і прапор міста

 

Le château Frontenac (Готель «Замок Фронтенак»)

 

Цитадель Квебека

Діалект

Французька мова у Квебеці (Le français québécois, Le français du Québec) ­ мовна варіація французької мови, поширений у провінції Квебек. Є найпоширенішим діалектом французької (окрім франко-креольських мов) та налічує близько 7 мільйонів носіїв. Норми діалекту використовуються на офіційному рівні та керуються Квебекським управлінням французької мови (від 2002 року).

Поняття «Квебекська французька» переважно стосується фонетики, побутової лексики та дещо синтаксису. Утім, граматичні й орфографічні особливості зазвичай визнаються помилковими.

Характерні відмінності

(Не всі квебекці розмовляють з діалектом, загалом це корінні люди, які живуть в селищах)

Лексика:

1. Слово-паразит “-là” ­ Moi-là, j’aime plus le raisin. («Щодо мене, я люблю більше виноград»)

2. Заміна заперечної частки si на mais oui, спотвореної до ben oui, binwa, bân oua

3. Спотворення частки puis (потім) до pis, що вживається замість et (і) ­ On achète de bière pis de chips (Ми купили пива та чіпсів)

Синтаксис:

1. Повна відмова від займенника nous (ми) на користь on – On va chez lui (Ми йдемо до нього)

2. Вживання питальної частки –tu, що походить від французького зв’язування t-il, причому в будь-якій особі ­ Voulez-vous-tu des bonbons? (Чи ви бажаєте цукерок?)

3. Вираз comme ça майже вийшов із ужитку, замість нього вживається частка de même ­ Ne me parlez pas de même (Не говоріть зі мною так)

Запозичення

Англіцизми:

o Adresser une situation («Розрулити ситуацію») замість S'occuper d'une situation; Англ. to address a situation;

o Disposer d'un déchet («Позбавитися від сміття») замість Jeter un déchet; Англ. to dispose of garbage;

o Anticiper un achat («Придбати заздалегідь») замість Appréhender un achat; Англ. to anticipate a purchase;

o Référer une lettre («Надіслати листа») замість Diffuser une lettre; Англ. to refer a letter;

o Identifier une écriture («Розпізнати почерк») замість Reconnaître une écriture; Англ. to identify a writing;

 

Із тубільних мов:

boucane (від тупійського bokaém) — «дим»;

maringouin від гуаранської mbarigui) — «мошкара»;

tuque (від інуїтського tyuk) — «(зимня) шапка».

 

 

Історія

Доколоніальний період

Згідно з перщою теорією заселення Америки, перші жителі прибули в Америку ймовірно з Азії близько 30000 років тому, перетнувши перешийок на місці сучасної Берингової протоки, що розділяє Євразію та Північну Америку.

Археологічні пам'ятки на півдні провінції Квебек показують, що групи мисливців Paleoindian ступили вперше на землі долини Святого близько 10 000 років тому. Вони ведуть кочовий спосіб життя у досить суворому, через близькість льодовиків, кліматі. Зазвичай перші мезоамериканці переміщувалися з допомогою човнів. Їх улюбленою здобиччю були великі олені карібу, зі шкіри яких вони також шили намети, а також інші ссавці, риба та ягоди

Кілька тисячоліть потому, корінні американці пристосували свій споживацький характер життя до змін пір року.

Зростає розмаїття знарядь праці з каменю, а також із міді з родовищ неподалік Верхнього озера. Знахідки на території Квебеку мінералів із Лабрадору та Пенсільванії свідчить про торгово-культурні зв'язки, які не припинили свог розвитку аж до приходу європейців.

3000 роком до нашої ери датується перший керамічний посуд. Збирання посідає все більш і більш важливе місце в їх діяльності.

Саме в цей час деякі індіанські поселення регіону Великих озер поширюють свою мережу обмінів по всьому «Лаврентіївському регіоні».

Близько тисячі років тому, починають прибувати перші невеликі групи інуїтів приблизно по 30 осіб, що невдовзі витіснять тунітів, нині вимерлий народ

У восьмому столітті з'являється перше експериментальне сільске господарство, але лише у 14 столітті воно набуває постійного та розвиненого характеру в долині Святого Лаврентія, де Ірокези вирощують переважно кукурудзу, квасолю, соняшник і гарбуз.

Вікінги оселилися в Америці близько 1000 року, а сліди їхньої присутності простежуються аж до 1340 року, переважно в Ньюфаундленді. Самі вікінги називали цю землю “Vinland” (земля вина).

На початку шістнадцятого століття, коли починається дослідження французькими експедиціями Північної Америки, на території, що згодом буде називатися провінцією Квебек, налічується близько 30 000 американських індіанців.

Нова Франція (1508-1763)

Французькі експедиції доколоніального періоду(1508-1607)

У XVI столітті перші рибалки досягають берегів Ньюфаундленду. Перша французька експедиція датована 1508 роком, тобто аж через 16 років після експедиції Колумба. Це підтверджує факт приезення Томасо Обером до Франції декількох американських ініданців. Отже, французькі мореплавці вже на той час наважувалися запливати в затоку Святого Лаврентія.

І лише в 1524 році відбувається перша офіційна експедиція до Канади, організована Джованні Верацано, який шукав заповітний шлях до Китаю через Захід. Хоча його пошуки не увінчюються успіхом, тим не менш, матеріали, зібрані ним під час подорожі, будуть невдовзі використані Жаком Картьє.

Походи Жака Картьє (1534-1542)

Жак Картьє́ (фр. Jacques Cartier; 31 грудня 1491 — †1 вересня 1557) — французький мореплавець (за походженням бретонець), перший європеєць, що піднявся рікою Св. Лаврентія в 1534 році.

Карт'є відкрив острови Мадлен і Сен-Жан (нині — острів Принца Едварда) і проплив рікою Св. Лаврентія до майбутніх Квебека і Монреаля, проте не зумів відкрити Північно-Західний прохід (у Тихий океан), якого шукав як багато інших мореплавців.

Саме Жаку Картьє світ зобов'язаний появою назви Канада. Під час висадки на острів Монреаль, Картьє відвідав ірокезьке село Ошлага (фр. Hochelaga). Ірокезькою мовою слово «каната» означає «село». Картьє помилково вирішив, що так індіанці називають свою країну.

Колонізація

У 1608 році Самюель де Шамплен засновує місто Квебек. Це стало початком колонії Нова Франція.

Оскільки колоністів було мало, вони мали підтримувати добрі відносини з індіанцями. Шамплен встановив дружні відносини з гуронами, які у ті часи вели війну з ірокезами. Він вступив у цю війну на боці нових союзників. Але, попри французьку допомогу, ірокези перемогли. Значну частину гуронів було фізично винищено, а решта оселилася на територіях, контрольованих французами, під їхнім захистом. Щодо Нової Франції — молода колонія нажила собі сильного і войовничого ворога — ірокезів. Війни з ірокезами тривали до 1701 року, коли було укладено Великий монреальський мир між французами та індіанцями. Після цього ірокези стали союзниками французів та канадців — і підтримували їх у війнах з англійцями.

17 травня 1642 року Поль Шомеді де Мезонньовь заснував Віль-Марі́ (сучасний Монреаль).

Значну роль у житті Нової Франції (а пізніше — Квебеку) відігравала католицька церква. Спочатку в колонії дозволяли селитися тільки католикам. Церква та адміністрація Канади приділяли велику увагу хрещеню індіанців. Монахи та монахині відкривали школи та лікарні. А у 1663 церква заснувала найстарший у Канаді вищий навчальний заклад — який тепер носить назву Університет Лаваль (фр. Université Laval).

Під час Семирічної війни Нова Франція була загарблена Великою Британією. У 1759 році, після поразки французів, канадців та індіанців у битві на Полях Абраама, англійці входять до міста Квебек. У наступному році захоплено Монреаль.

За Паризьким мирним договором від 1763 року Канада відходить до Англії, а південь Нової Франції (з містом Новий Орлеан) — до Іспанії.

Британське панування (1763-1867)

Більшість захоплених територій Англія включає до новоутвореної Провінції Квебек (1774). Проте, після визнання незалежності Сполучених Штатів Америки, частина Провінції Квебек визнається територією цієї нової держави. До Канади іммігрують тисячі лоялістів, які оселяються, переважно, на берегах Великих Озер та на захід від річки Оттава.

Новоприбулі хотіли зберігати англійську мову, протестантську віру, дотримуватися британських законів та мати зничну для себе організацію суспільства і землевласності. Натомість, у Провінції Квебек продовжували діяти французькі закони та сеньоріальна система. Тому за Конституційним Актом 1791 року провінція Квебек була поділена на Нижню Канаду і Верхню Канаду, кожна з яких мала власний парламент (законодавчу асамблею).

На практиці, законодавчі асамблеї кожної з двох Канад не мали реальної влади. Майже всі серйозні питання вирішувала британська колоніальна адміністрація.

Тому у 1837 році відбулося Повстання Патріотів у франкомовній Нижній Канаді (Квебек) та повстання Мекензі у англомовній Верхній Канаді (Онтаріо). Повстанці вимагали створення власного відповідального уряду та реального самоврядування. Оскільки колоніальна влада відкидала такі вимоги, було проголошено незалежність як Нижньої, так i Верхньої Канади. Проте, обидва повстання зазнали поразки. У Квебеку повстання мало ще й національно-визвольний характер.

У відповідь на повстання, колоніальна влада прийняла в 1839 р. так званий Акт про Стан Справ в Британській Америці інакше відомий як Доклад Даргема (англ. Durham Report), за яким обидві частини Канади були з'єднані в єдину напівфедеральну британську колонію Сполучена Провінція Канади.

Пізніше, у 1867 році, була створена Канадська конфедерація (сучасна Канада), яка згодом об'єднала усі британські колонії Північної Америки. Квебек увійшов до Конфедерації на правах окремої провінції. Слід зазначити, що значна частина квебекського суспільства виступала проти входження провінції до Канади — частково з економічних, але переважно — з національних міркувань.

 

Квебек у складі Канади

Від Шово до Дюплессі (1867-1959)

Першим прем'єр-міністром Квебеку став П'єр-Жозе́ф-Олів'є́ Шово́ (Консервативна партія Квебеку).

П'єр-Жозе́ф-Олів'є́ Шово́ ­ відомий квебекський політик. Перший прем’єр-міністр Квебеку після утворення Канади в 1867 році. Також автор твору «Charles Guérin: roman de mœurs canadiennes» («Шарль Герін ­ роман про канадські звичаї»)

Формально франко-канадці вважалися одним з народів-засновників Канади. Фактично ж, ті франкоканадці, що жили за межами Квебеку, не мали змоги отримувати державні послуги рідною мовою. У багатьох провінціях влада не дозволяла створення франкомовних шкіл. Навіть у Квебеку, де етнічні квебекуа складали абсолютну більшість населення, англійська була мовою комерції та виробництва. Більшість кваліфікованих та керівних посад поза державним сектором займали англомовні. Більшість квебекуа були робочими та селянами. Навіть при рівній кваліфікації, робітник британського походження мав кращу заробітну платню, ніж франкоканадець.

Англо- і франко-канадці жили двома різними, майже паралельними спільнотами. На приклад, у Монреалі англомовні селилися на захід від бульвару Сен-Лоран, а франкомовні — на схід.

Католицька церква захищала квебекуа від асиміляції, дбала про збереження їхньої мови та культури. Водночас, вона слідкувала, щоб квебекське суспільство залишалося консервативним та патріархальним. Вона також намагалася обмежити їхнє спілкування з іншими народами, боячись, щоб це не підірвало традиційний уклад життя і не сприяло асеміляції та протестантизації.

За таких умов, більшість небританських іммігрантів — українці, італійці, євреї, поляки, китайці, тощо — інтегрувалися виключно до англомовного суспільства.

У тридцятих-п'ятдесятих роки XX століття владу у Квебеку тримав консервативний та авторитарний прем'єр-міністр Моріс Дюплессі(партія Національний союз). Його правління увійшло до історії, як «Великі сутінки» (фр. la Grande Noirceur).

Дюплессі був відомий своїм консерватизмом, шовінізмом, корумпованістю та авторитаризмом. У той же час, він багато зробив для розвитку енергетичних регіонів Квебеку, зокрема Північного Беріга (Côte-Nord). Він також ввів національний прапор Квебеку (замість британського Union Jack (Юніон Джек), який і досі є одним із національних символів провінції.

Період «Тихої Революції» і до сьогодні.

Після смерті Дюплессі (1959) та приходу до влади Ліберальної партії Квебеку (5 липня 1960), почалася так звана Тиха революція — швидка модернізація квебекського суспільства. За кілька років церква втратила вплив. Тисячі монахів та монашок залишали ордени і поверталися до світського життя. Лікарні та освітні установи були виведені з-під упорядкування церкви та передані державі. Піднявся життєвий рівень корінних квебекуа, збільшилися їхні доходи. Були відкриті нові університети та коледжі. Ціни на освіту зменшилися: тепер навіть незаможні люди могли віддати дітей вчитися.

Все це сприяла посиленню боротьби квебекців за свої національні права. Також виникли та посилилися політичні течії, що ставили за мету державну незалежність Квебеку. Більшість квебекців дотримувалася мирних шляхів боротьби. Проте не можна не згадати й Фронт визволення Квебеку — лівутерористичну організацію, що добивалася створення у Квебеку соціалістичної держави. Фронт не користувався підтримкою більшості населення. Після Жовтневої кризи 1970 — коли дії терористів спровокували тимчасове введення у Квебеку військового стану — організація припинила свою діяльність.

У 1968 році, під час візиту до Канади, французький президент Шарль де Голль звертається до монреальців із закликом: «Хай живе вільний Квебек!». Хоча у 1967 році ідея незалежності Квебеку вже мала численних прихильників, слова Де Голя додали їй популярності і сприяли підвищенню національної свідомості квебекців.

У 1968 році федеральний Парламент Канади прийняв Закон про офіційні мови, який надавав французькій рівні права з англійською. Проте, більшість положень цього закону так і не були втілені. Ще й сьогодні, франкомовне населення за межами Квебеку має істотні труднощі у отримані послуг рідною мовою, і їхня асиміляція триває. Водночас, лише незначна кількість англомовних канадців володіє французькою, тоді як 40% квебекуа володіють англійською.

Щоб перешкодити англіцизації Квебеку, у 1974 році французьку було оголошено єдиною державною мовою провінції. А у 1977 році, за рік після приходу до влади сувереністської Квебекської партії, було прийнято Хартію французької мови («Закон 101») — закон, спрямований на захист французької. Частина англомовного населення ще й сьогодні сприймає цей закон, як «дискримінаційний».

Основні положення Хартії:

· Французька є єдиною державною мовою Квебеку

· Всі вивіски, назви вулиць та дорожні знаки мають бути французькою. Англійську мову можна вживати за бажанням, за умов, що розмір англійських літер не перевищує 3/4 від розміру французьких. Інші мови (українську, іспанську, російську, китайську) можна вживати без обмежень, за умов присутності французького тексту.

· Діти франкоканадців ііммігрантів мають ходити у французькі школи. У безплатні державні школи з англійською мовою навчання записують лише тих, в кого бодай один з батьків ходив до англійської школи у Квебеку чи Канаді. Проте батьки можуть віддати дитину до приватної англійської школи (якщо та не має фінансової підтримки від держави).

· Робочою мовою у великих та середніх фірмах має бути французька.

У 1980 році відбувся перший Референдум щодо державного северенітету Квебеку. Рене Левек — лідей Квебекської партії — мріяв про рівноправний союз між Квебеком та англомовною Канадою. Проте, за суверенітет висловилося лише 40% виборців. У 1995, на другому референдумі щодо суверенітету Квебеку, кількість прихильників незалежності збільшилася до 49%.

Сьогоднішній Квебек шукає свою національну ідентичність. Якщо раніше майже всі, хто розмовляв французькою, були етнічними квебекуа, то тепер до квебекського суспільства інтегрується все більше людей іноземного (іммігрантського) походження — представників різних релігій, рас, вихідців з різних країн та континентів. Це викликає у суспільстві дебати щодо того, що саме вважати кретерієм квебекської ідентичності, і як об'єднати всіх мешканців провінції у єдину націю.

Існування квебекської нації було визнане як квебекським, так і федеральним канадським парламентами.

 

Символи Квебеку

Символи Квебеку ­ офіційні та неофіційні символи, що історично асоціюються з Квебеком. Офіційні символи регламентуються Законом про Прапор і Емблеми Квебеку.

Національний прапор (Le drapeau du Québec або le Fleur de Lisé) ­ синій із білим хрестом стяг, прикрашений чотирма «французькими ліліями» того ж кольору. Синє полотнище символізує небо, а геральдичні лілії є образом Діви Марії (за іншими версіями ­ стародавньої Франції або ж королівської династії Хлодвігів).

Національний герб

“Je me souviens” (Я пам’ятаю) ­ офіційний девіз Квебеку, уперше вжитий за ініціативою Ежен-Етьєна Таше, помічника комісара з коронних земель у Квебеці, у 1883 році як складова орнаменту будівлі парламенту. Традиційно тлумачиться як «Я пам’ятаю минуле та його уроки, його біди та його славу». Його внучка, Елен Паке, зробила спробу в 1978 витлумачити девіз як «Я пам’ятаю, що, народившись під лілією, я виріс під трояндою», однак у 1992 році було доведено, що автентичний текст ­ «Народжена під лілією, росту під трояндою». Цей вислів мав супроводжувати пам’ятник Канаді у вигляді прекрасної молодої дівчини.

La Belle Province (Гарна Провінція) ­ неофіційний слоган Квебеку, що фігурував на номерних знаках автомобілів упродовж 1963-1977 років, самоназва, дана провінції туристами.

 

“Gens du pays” (Люди) ­ пісня, написана та покладена на музику Жілем Віньо, вважається неофіційним гімном Квебеку. Первинно, мала слугувати замінником англійської пісні “Happy birthday”. Спершу була виконана на Королівському мості в Монреалі під час святкування Національного свята Квебеку. Також асоціюється з ідеєю незалежності Квебеку, і, як наслідок, з організаціями, що за неї виступають: «Рух за суверенітет Квебеку» та «Партія Кебекуа».

Le temps qu'on a pris pour dire: «Je t'aime»
C'est le seul qui reste au bout de nos jours
Les vœux que l'on fait, les fleurs que l'on sème
Chacun les récolte en soi-même
Aux beaux jardins du temps qui court
(refrain)
Gens du pays, c'est votre tour
De vous laisser parler d'amour
Gens du pays, c'est votre tour
De vous laisser parler d'amour
Le temps de s'aimer, le jour de le dire
Fond comme la neige aux doigts du printemps
Fêtons de nos joies, fêtons de nos rires
Ces yeux où nos regards se mirent
C'est demain que j'avais vingt ans
refrain
Le ruisseau des jours aujourd'hui s'arrête
Et forme un étang où chacun peut voir
Comme en un miroir, l'amour qu'il reflète
Pour ces cœurs à qui je souhaite
Le temps de vivre nos espoirs
refrain

Час, що нам даний, аби висловити свою любов ­
Це все, що в нас лишилося наприкінці своїх днів
У прекрасних садах часу, що вислизає
Кожен сам збирає урожай квітів, що він посіяв,
Та побажань, які він зробив.
(приспів)
Люди країни ­ тепер ваша черга
Нарешті дозволити собі говорити про любов
Люди країни ­ тепер ваша черга
Нарешті дозволити собі говорити про любов

Час, щоби любити один одного, і аби про це говорити,
Тане, мов сніг на пучках пальців навесні
Тож святкуймо наші радощі та наш сміх
Уже вчора мені виповнилося двадцять ­
Тому нехай наші погляди зустрінуться
(приспів)
Сьогодні зупиниться струмок наших днів
І перетвориться в ставок, де кожен, мов у дзеркалі,
Побачить світло любові, що він відбиває
Для сердець, яким я бажаю часу жити у своїх мріях.
(приспів)

 

Сова Біла, Ірис Переливчастий, Жовта Береза ­ неофіційні символи Квебеку, що репрезентують характерних представників його флори і фауни.

 

Іоанн Хреститель ­ святий заступник франко-канадців

 

Мілен Фармер

Мілен Фармер народилась 12 вересня 1961 року, в містечку П'єрфон (Pierrefond) біля Монреалю, Канада. Справжнє ім'я співачки — Мілен Готьє (Mylène Gautier). На початку 70-их родина Готьє переїзджає до Франції.
Однією з найпопулярніших пісень Мілен Фармер є композиція «California». Над першими трьома альбомами працює разом з Лораном Бутонна (Laurent Boutonnat), який пише музику до її текстів, і режисує кліпи. Вони знімають фільм Giorgino (1994), який не був прийнятий французькою публікою. Фармер виїжджає до США, Бутонна більше не знімає для неї. Там Мілен записує альбом Anamorphosée, знімає кліпи та готується до концертів.
В 1999 році Мілен Фармер випускає наступний студійний альбом Innamoramento. У 2000 році відбуваються концерти Mylenium Tour.
У 2005 році вона записує альбом Avant que L'Ombre на чолі з провокаційною піснею Fuck Them All. Як і завжди музику пише Лоран Бутонна. У підтримку цього альбома співачка виступає 13 разів на сцені парижського палацу Bercy, а згодом видає живий альбом, Avant que l'ombre…à Bercy
В серпні 2008 року вийшов новий альбом Мілен Point De Suture. З травня 2009 по вересень, Мілен Фармер знаходиться в турне, що охопило Францію, Швейцарію, Бельгію та Російську Федерацію. Ходили чутки стосовно концертів у Києві, але концерт у столиці України так і не відбувся.
А вже через два роки після виходу останньої платівки, на початку грудня 2010, співачка випускає свій восьмий студійний альбом, що має назву Bleu Noir. Першим синглом виходить пісня Oui mais…Non у вересні 2010, другим було обрано пісню Bleu Noir. На початку травня 2011 року стає відомим, що третім синглом з альбому буде композиція Lonely Lisa.