Абсолютні монархи в країнах Західної Європи

Усі європейські держави пройшли через новий етап розвитку - етап абсолютної монархії. Недаремно кажуть: «Один випадок - випадок, два -збіг, три система». Що, власне, сприяло колосальному зосередженню державної влади в одних, монарших руках?

В одних державах це відбулося раніше, в інших - дещо пізніше (в Англії, наприклад, вершиною абсолютизму вважають Єлизавету І (померла у 1603 p.), у Франції - Людовіка XVI (помер у 1715 р.), в Росії -Катерину II (померла у 1796 p.). Окремі держави вимушені були пройти цей етап навіть у складі інших держав - так, Польща не зуміла вберегти свою «шляхетську демократію», втратила незалежність і була у результаті трьох поділів розділена між Австрією, Росією та Пруссією. Нарешті, держав­ний абсолютизм одних держав відрізнявся від абсолютистського режиму інших (тут досить порівняти Англію та Францію).Чому так?

З іншого боку, згадаймо горду заяву Людовіка XVI: «Держава - це я». Цікаво побачити, чим обернулося для держави і права європейських країн таке необмежене зосередження в одних руках усієї повноти ви­конавчої, законодавчої та судової влади? Чи може абсолютизм, нехай навіть і найбільш «просвічений», вирішити усі проблеми своїх підданих, зробити державу не лише військово могутньою, але й багатою та процві­таючою? Чого насправді вартий аргумент монархістів усіх часів і наро­дів про те, що: «Король не зраджує»?

Як зміни у державному устрої впливали на право цих країн?

Передумови абсолютизму

Абсолютизмом (від латинського absolut - необмежений, безумов­ний) називається абсолютна необмежена монархія, самодержавна влада. Це форма правління, за котрої верховна влада повністю нале­жить одній особі - монархові. В країнах Західної Європи абсолютні монархії складаються в XV-XVI ст., вони приходять на зміну стано­во-представницької монархії. Абсолютна монархія постає як арбітр між старим пануючим класом феодалів та буржуазією і як захисниця обох класів від революційного руху народних мас, які піддаються і феодальній, і капіталістичній експлуатації. Буржуазія стає усе могут­нішим в економічному відношенні класом, але все ж недостатньо міцним, щоб ставити питання про захоплення одноосібної влади. Посилення позицій буржуазії пояснюється стрімким економічним прогресом у промисловості. Поява водяних коліс, механічного дуття в металурги, удосконалення ткацького верстата ведуть до укрупнення виробництва та розорення маси кустарних ремісників. Міцна коро­лівська влада стимулює економічний прогрес, що проходить в умовах активного і пасивного опору трудового люду. Капіталізм в його ран­ніх проявах означав катастрофу для дрібних виробників у місті та на селі, основна маса населення перетворюється на пролетарів, тобто людей, позбавлених засобів і знарядь виробництва, отже, і засобів іс­нування. Мануфактури не могли відразу забезпечити працею усю ма­су безземельних селян та розорених ремісників. Велика їх кількість була змушена бродити країнами Європи в пошуках випадкової робо­ти, а без неї - займатися жебрацтвом, крадіжками і грабежами.

Буржуазія потребувала міцної влади з її репресивно-каральним апаратом, і такою владою став абсолютизм. Наприклад, в Англії за законом короля Едуарда VI, виданому в 1547 p., кожний, хто ухилявся від роботи, віддавався у рабство тій особі, яка доносила на нього. То­го, хто ухилявся від роботи на умовах працедавця, могли закувати в кайдани і тим змушувати до праці. Якщо робітник самовільно відлу­чався на два тижні, його засуджували на пожиттєве рабство і ставили клеймо «S» (slave, тобто раб) на лоб чи щоку. Якщо такий раб утікав утретє, його страчували. Буржуазія не тільки користувалася репресив­ними можливостями централізованої абсолютистської влади, але й завдяки практиці купівлі посад могла займати ключові позиції в уря­дах, у фінансовому та судовому відомствах. Вихідці з т. зв. третього стану стають радниками королів Генріха VIII (Англія) та Людовіка XIV (Франція).

Падає значення дворянства. Найбільші прибутки воно могло отри­мувати від довгострокової оренди землі, оскільки короткострокова призводила до хижацького виснаження ґрунту. В тому випадку корис­тувач не дбав про сівозміну, добрива (гній), зрошування тощо, а нама­гався узяти максимум з найменшими затратами. На зміну натураль­ному оброку приходить фіксований грошовий чинш, коли певна сума сплачується незалежно від результату господарської діяльності. Од­нак з відкриттям колоній та розвитком промисловості відбувається т. зв. революція цін. По-перше, впала купівельна спроможність самої монети, бо в обігу з'явилося набагато більше повноцінних (з вагової та хімічно-складової точки зору) золотих і срібних монет. По-друге, ринок пропонує усе більшу кількість нових товарів як імпортного (кава, шоколад, тютюн, прянощі), так і вітчизняного походження. Мо­да, яка століттями стояла на місці, починає щороку змінюватися, з'являється багато товарів - зброя, карети, ювелірні прикраси, життя без яких уже видається дворянству немислимим. Тих сум, яких було цілком достатньо ще сто років назад, уже не вистачає, а збільшувати чинш не дозволяє конкуренція - особисто вільний селянин (викуп на волю розпочався ще в ХП-ХШ ст.) негайно переходив туди, де чинш був меншим.

Втрата доходів змушує дворянство шукати синекур, тобто до­бре оплачуваних посад на королівській службі, які б не вимагали над­то копіткої щоденної праці. Управління, законодавство, суд зосе­реджується в адміністрації короля, дворянство без скільки-небудь відчутного опору випускає їх з власних рук, оскільки воно не заінте­ресоване в конфлікті зі своїм чи не єдиним працедавцем. До того ж монарх отримує змогу максимально зміцнити свою армію завдяки дворянам, які бажають служити на королівській службі (пригадайте літературного д'Артаньяна з Гасконі). Хоча дворяни разом з духовен­ством складають менше одного відсотка населення в країнах Західної Європи (виняток становлять Іспанія та Португалія), прогодувати цю кількість нових слуг король може лише за рахунок податків, основ­ним платником яких виступає третій стан, буржуазія. Монархія не може обійтися без грошей, які вносить буржуазія в державну скарб­ницю у виді податків.

Економічна політика такої держави намагається заохочувати вітчиз­няну промисловість і торгівлю. На якийсь момент складається хитка рівновага. Дворянство, яке зневажає і ненавидить «підлу буржуазію», уже не має змоги обійтися без неї і змушене потіснитися в справах державного управління, особливо в царині економіки. Буржуазія ще не готова узяти одноосібно усю повноту державної влади в свої руки і вимушена підтримувати абсолютну монархію в її протистоянні при­гнобленим народним масам та усе слабнучому опору колишньої фео­дальної верхівки, перів. Державна влада отримує певну самостійність щодо обох класів - дворянства та буржуазії, вона намагається закрі­пити своє монопольно панівне становище і роль міжкласового арбітра на майбутнє. З цією метою вона намагається ліквідувати станово-представницькі установи (Генеральні штати у Франції не скликалися 175 років) або максимально ослабити їх впливи, як це було з бри­танським парламентом епохи Тюдорів (1485-1603 pp.).