Політична соціалізація. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян

Формування, відтворення і розвиток політичної культури здійснюються через засвоєння і підтримку людьми її норм, взірців і стандартів поведінки, традицій. Засвоєння людиною вимог статутної і ролевої поведінки, культурних цінностей і орієнтирів, які сприяють формуванню у неї (людини) певних якостей і властивостей та дозволяють адаптуватися у даній політичній системі, називають політичною соціалізацією.

Політична соціалізація — це процес засвоєння індивідом протягом його життя певної системи політичних знань, соціальних норм, політичних цінностей того суспільства, до якого він належить.

Незважаючи на різні підходи, більшість вчених все ж таки сходяться на тому, що важливішими функціями політичної соціалізації є досягнення особою вміння орієнтуватися у політичному просторі і виконувати там відповідні владні функції. У цьому розумінні політична соціалізація подається ніби двоєдиним процесом: з одного боку, вона фіксує засвоєння особою певних норм, цінностей, ролей тощо, а з іншого — демонструє, як особа вибірково засвоює ці традиції і уявлення, закріплюючи їх у тих чи інших формах політичної поведінки і впливу на владу. Із цього, у свою чергу, випливає, що контроль за ходом політичної соціалізації вирішальною мірою обмежується внутрішніми переконаннями і віруваннями людини.

Політичні цінності, традиції, взірці поведінки та інші елементи політичної культури засвоюються людиною безперервно, і процес цей може бути обмежений тільки тривалістю її життя.

Набір політичних знань, вмінь і навичок людини, насамперед, залежить від її суб'єктивного стану і виконуваних ролей в політиці (лідер чи звичайний виборець), а також від діяльності основних агентів політичної соціалізації: сім'ї, системи освіти, політичних інститутів, релігійних і громадських об'єднань, засобів масової інформації. Дії цих факторів і визначають різні етапи політичної соціалізації — первинний і вторинний етап.

Первинна політична соціалізація характеризує первинне (зазвичай із трьох—п'яти років) сприйняття людиною політичних категорій, які поступово формують у неї вибірково-індивідуальне ставлення до явищ політичного життя. Тобто на первинному етапі людині доводиться адаптуватися до політичної системи і норм культури.

Вторинна (продовжена) політична соціалізація характеризує той етап діяльності людини, коли вона засвоїла прийоми переробки інформації і здійснення ролей, здатна протистояти груповому тиску і виразити свою здатність до індивідуального перегляду ідеологічних позицій, переоцінки культурних норм і традицій. Таким чином, головну роль тут відіграє так звана зворотна соціалізація, само корекція людиною своїх цінностей, ідеологічних вартостей.

Політологи виділяють типи політичної соціалізації. До них відносять:

— гармонічний тип політичної соціалізації, який відображає нормальні психологічні взаємодії людини та інститутів влади, раціональне і з повагою ставлення індивіда до правопорядку, держави;

— гегемоністський тип, який характеризує негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, окрім "своєї";

— плюралістичний тип, який засвідчує визнання людиною рівноправності з іншими громадянами;

— конфліктний тип, який формується на основі міжнародної боротьби і протистояння взаємозалежних інтересів.

Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, оточення та соціальне становище. Значний безпосередній вплив на політичну соціалізацію особи справляють політичні інститути та засоби масової інформації.

Політична соціалізація передбачає формування певної політичної позиції індивіда.

Політична позиція – це індивідуальне явище, яке дозволяє зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Вона не піддається безпосередньому спостереженню. Спостерігати можна лише її зовнішні прояви, зокрема політичну поведінку та політичну діяльність особистості. Носіями політичної діяльності є перш за все політичні організації, об'єднання, а також особи, які отримали владні повноваження від населення в результаті обрання. Участь рядових громадян у політиці зводиться, як правило, до регулярної підтримки повноважень представницьких органів.

Функціонування людини у політичному житті визначається необхідністю задоволення політичних потреб: участь у формуванні й удосконаленні політичної системи, в діяльності політичних партій і рухів, різноманітних суспільно-політичних утвореннях, у відображенні суспільної думки тощо. Психологічно політична активність особистості зумовлена людською потребою належати до соціуму, ототожнювати себе зі своєю нацією, певною соціальною спільністю, соціальною верствою, політичною партією, об'єднанням людей. Часто людина втягується у політику з тим, щоб стати часткою спільності, соціальної верстви, осмислити почуття спільності. Це позбавляє самотності, дає почуття сили і здібності впливати на хід політичних процесів та подій.
У політиці є два основних типи політичної поведінки особи: політична участь та поведінка, політична мобільність, тобто несприятлива дієвість. Визначаючи мотиви дій людини у політиці, необхідно зрозуміти поведінку й визначити наскільки вони усвідомлено демонструється особою, щоб зуміти завбачити ймовірність змін врешті, щоб зрозуміти мету, що переслідує особа, реалізуючи свою політичну поведінку. Мотиви тієї чи іншої політичної поведінки вбирають: сукупність відносин, переконань, поглядів, інтересів і цінностей, що сповідуються людьми.

Політична позиція особи включає:

1) емоційне ставлення до політичних процесів і явищ;

2) переконання стосовно політичних норм і цінностей;

3) схильність до політичної діяльності відповідного напрямку.

На характер політичної поведінки особи впливають такі первинні фактори, як сімейний уклад, соціальне оточення, а також соціально-психологічні, ідеологічні та соціально-культурні умови політичного життя. Серед таких умов слід перш за все назвати суспільну політичну свідомість. Вона виступає як невід'ємний елемент політичного життя суспільства і являє собою відображення політичного буття. Формування політичної свідомості особи – це процес усвідомлення нею реального політичного життя через призму притаманних їй політичних інтересів і цінностей.

Громадяни не однозначно ставляться до політики загалом. A багато хто абсолютно байдужий до політики, або аполітичний.

Аполітичність — це негативне або байдуже ставлення до політики, політичної життедіяльності. Причиною аполітичності є різне розуміння людьми суті, призначення політики, її мети, умов, які спонукають або нею цікавитися, або безпосередньо займатися.

Якщо виходити із силового трактування політики, то аполітичність є активним або пасивним непідпорядкуванням владі. Іншими словами, людина не поділяє стратегію, конкретні дії влади, байдужа до неї, а тому відкрито ігнорує її рішення, роз-порядження, дії тощо. Велика кількість аполітичних людей — надто загрозливе явище для стабільного існування суспільства, успішного розвитку в ньому демократичних процесів.

Якщо розглядати політику в її функціональному вимірі, то аполітичність виявляється у формі ухиляння учасника ієрархічної системи від сумлінного виконання своїх завдань (функцій). Часто така аполітичність має форму саботажу, a то може зумо-вити й відкрити протистояння владі.

Аполітизм може мати також форму самоізоляції, негативно-го ставлення саме до особистої участі в політичній життєдіяль-ності. Таке визначення аполітизму висувається тоді, коли особистість не потребує участі в політичній життєдіяльності тому, що у неї достатньо або немає потреби у спілкуванні з іншими, участі інших людей у вирішенні її власних проблем, задоволенні реальних потреб.

Людина може бути й цілком аполітичною. Іншими словами, вона об'єктивно не стосується політики взагалі — ні інтелектуально, ні емоційно, і до того ж просто свідомо уникає включення в цю складну сферу суспільної життєдіяльності. Як правило, таких людей кілька відсотків у будь-якому суспільстві й великої загрози для його існування це не становить.

Психологічні особливості особи об'ективно тісно взаемо-пов'язані з реальним станом суспільства, його основними, на-самперед духовними, домінантами.