Міська література пізнього Середньовіччя. Витоки її формування. Жанрова характеристика міської епічної літератури (дидактичний епос, тваринний епос, алегоричний епос)

Мотив мандрівки в середньовічній літературі (на прикладі аналізу твору на вибір студента).

Середньовічні герої мандрують по-різному. Наземні подорожі характеризуються типовістю (мета, перешкоди, прегоди, досягнення мети. Мій вибір зупиняється на цікавому варіанті середньовічних подорожей: подорож у Потойбіччя (або у царство мертвих). Такий мотив є на різних етапах середньовічної літ. і бере свій початок ще з античності (одісей,орфей) тощо. Найвиразнішою була мандрівка в Пекло Данте. Цікавий контраст створює назва твору і його зміст: божественна комедія (мандрівка від хорошого до поганого визнана божественною Боккаччо) і споглядання страхіть пекла героєм. Мета цієї подорожі: через споглядання тортур пекла очиститися, переосмислити минуле, сформувати ідеологічні та моральні пріоритети на майбутнє. Особливість такої подорожі в тому, що вона не має пункт призначення, а є самоціллю. Типовими є провідники (як одісей іде з відьмою), Данте супроводжують 3 поводирі: 1) Вергілій (його наставник у творчості, Пекло), Бернар Клеровський (Чистилище) та Беатрічче (велике кохання Данте). Так само особливістю «пекельних мандрів є те, що пригоди в них пасивні, герої здобувають те за чим ішли, не власними вчинками, а розмовами, спогляданням, тощо. Так як Одіссей просто розмовляє з батьком, Данте розмовляє (короткі діалоги з грішниками) і споглядає. Різноманітним є його ставлення до грішникі: він шкодує поетів які знаходяться в легкому 1 колі пекла (бо тут він може опинитися сам) і безжальньй до інших (так проявляється в тому числі і ставлення до релігії). Як в земних, так і в пекельних мандрах на шляху героя трапляються перешкоде; земні – долають їх самі (подвиги), пекельні герой пасивний (так Флегій не хоче перевозити живу душу Данте, на нього постійно хочуть напасти грішники і «працівники» пекла, проте подоро Данте «затверджена зверху» небесними силами, тому завадити йому ніхто не може. Результат подорожі залишається відкритим. Отже мотив подорожі в пекло характерний: фізичною пасивністю героя, складним шляхом який має певні етапи, наявністю провідника, морально-виховним значенням.

Поезія вагантів і голіардів. Основні представники та жанри. Ключові теми та образи. Любовна і сатирична лірика.

Голіарди (у Англ. Франц. від горлянка – горланити, випивати або Голіаф,) та ваганти (у Нім. від мандрівний) – бродячі, музикант, актори, що складали любовні, сатиричні пісні, пародії н католицьку церкву. Користуються вони переважно латинською мовою (були часто вященниками, студенами, які заробляли репетиторством латини на життя)ю Теми поезії вагантів різноманітні:1) релігійний напрямок - духовні пісні, висміювали вади духовенства (але не релігії!) складали сатири на духовних і світських володарів, за що їх переслідували; 2) світські: вони писали про студентське життя, науку, любові, про соціальний устрій суспільства, обурюючись його несправедливістю (несправедливість долі), складали сатири на духовних і світських володарів; 3) тема радості від земних, плотських насолод (опис голого тіла, підглянуті купання). Першими вагантами були клірики, що не займали певною церковної посади; з часом поповнюються шкільними студентськими товариствами, пізніше починають вливатися представники інших прошарків, зокрема, міського. На творчість мала вплив античність (міфологічні Венера, амур, Купідон, німфи, сатири…); куртуазна лірика (куртуазне служіння дамі..). Творчість була переважно анонімною, але відомі автори: Готьє з Лілля - він же Вальтер Шатільонскій (друга половина XII ст.); Примас Орлеанський (поч. XII ст.); Німецький В., відомий під своїм прізвиськом «Архіпііти» (друга половина XII ст.), кодекс (най визнач. памятка вагантів, рукопис знайдений в монастирі в Баварії).

Міська література пізнього Середньовіччя. Витоки її формування. Жанрова характеристика міської епічної літератури (дидактичний епос, тваринний епос, алегоричний епос).

Міська література зароджується в центрі кипіння побутового життя в тавернах, на базарах, тощо. У X-XI ст. в Західній Європі починають збільшуватися старі міста і виникають нові з новим способом життя, новим баченням світу, новим типом людей, новими соц. верствами (городяни, цехові ремісники та купці, вони об'єднуються в гільдії і цехи). У містах формуються нові соціальні відносини - ремісник особисто вільний, захищений від свавілля цехом. в містах виникало міське самоврядування. Міста були центрами торгівлі, в тому числі зовнішньої, що сприяло більшій інформованості городян, розширенню їх кругозору. Городянин прагне до успіху і стає новим типом особистості. М. літ. З двох видів розуму (академічний(освіта) і життєвий(виживання) орієнтується на 2. Вона мала з види: 1)дидактичний (основний жанр фабліо- невеличка віршована історія, яка оповідає про комічні події і має дидактичний зміст, втілють розум кмітливість в селянах,міщанах, дурість- у духовенству; з часом зявляється елемент сатири; 1 цикл виникає в Нім. (шванки, образ хитрого попа Аміса); перші фабліо і шванки завжди віршовані); 2) тваринний (представлений жанром поема; основою стали фабліо, найвидатніший-«Роман про лиса» формування почалося з другої половини XII ст. і закінчилося в середині XIII ст., близько ЗО епізодів з картинами феодальної дійсності -через образи тварини зображене тогочасне суспільство) 3) алегоричний(жанр-поема, формується у Франції, найвидатніший твір 1230р Гійом де Лорріс «Роман про троянду», характерними є перенасичення алегоричними образами: троянда-алегорія дівчини: мешканці саду-риси людини (Скромність, Ревнощі, Заздрощі, Веселощі і т.д.); картини на стіні перед Садом-образи вад людини (Старість, Жадібність, і т.п.); ставлення автора до людей, природи, суспільства (Розум, Природа).