Заняття 1. Молодь як соціальний суб’єкт у структурі соціокультурного середовища суспільства

1. Розкрити наукові підходи до змісту поняття «молодь».

Молодь – це специфічна соціально-демографічна група суспільства, яка за своїм складом є дуже неоднорідною, має внутрішню диференціацію, визначається особливостями діяльності, способом життя, динамічністю та інноваційним потенціалом. Поняття «молодь» досить різнопланово трактується в багатьох галузях науки – філософії, соціології, політології, педагогіці, психології тощо. Зокрема, Перепелиця М. П. зазначає, що: «Молодь – це окрема соціально-демографічна група, яка вирізняється сукупністю вікових характеристик, особливостей соціального становища та обумовлених тим і іншим соціально-психологічних якостей, що визначаються суспільним устроєм, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням в умовах певного суспільства”. з позиції психології, визначення періоду молодості пов’язане з фазовим підходом, де кожен період розвитку особистості визначається за характером переломних, критичних точок і стадій єдиного цілісного життєвого цикл. Межі молодіжного віку тут співвідносяться з першою кризою особистісного розвитку, що починається в 15-16 років зі спроби життєвого самовизначення і обумовлюється вибором майбутніх соціальних ролей. Верхня межа визначається другою кризою в духовно-світоглядному аспекті, що ніби свідчить про завершення молодості. Цей період психологи відносять до 27-28 років, оскільки в цьому віці переважно уже сформовані життєві цілі, система цінностей, визначились світоглядні орієнтири і позиції, переважно завершується період професійного самовизначення і становлення, а молода людина конституюється в суспільстві як самостійна особистість, яка має певний соціально-професійний статус.

В економічній сфері молодіжний вік визначається як період професійного самовизначення, отримання спеціальності, оволодіння професійною діяльністю на певному рівні кваліфікації. Причому для різних соціально-професійних груп верхня межа цього періоду буде різною. Найнижчий він у робітничих спеціальностей. Для спеціалістів з вищою освітою вона визначається не лише отриманням диплома, але й певним періодом становлення повноцінного спеціаліста вищої кваліфікації. У сфері науки межа молодіжного віку досягає досить високого рівня, оскільки в Україні до 35 років науковий співробітник вважається молодим ученим.

У сфері соціології молоді на сьогодні визначають поняття „молодь” і „молодість”. До них належать: психофізіологічний, соціально-психологічний, рольовий, субкультурний, інтеракціоністський і аксіологічний підходи. При цьому лише соціологія дозволяє розглядати феномен „молодь” комплексно. Враховуються такі аспекти, як вікові групи і соціально-психологічні особливості молоді; специфіка соціального статусу, рольових функцій і соціокультурної поведінки; соціалізація як єдність адаптації та індивідуалізації; специфіка самовизначення й ідентифікації молоді як соціально-демографічної групи.

Серед учених, котрі вивчали проблеми молоді, В. Лісовський є одним із перших, хто визначив поняття „молодь”: Це покоління людей, яке проходить стадію соціалізації, засвоює або уже засвоїло освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції”.

2. Скласти таблицю основних характерологічних ознак молоді.

3. Визначити основні проблеми в життєдіяльності сучасної молоді. З'ясувати причини їх виникнення.

Саме в період „молодості” на етапі найбільш продуктивного становлення особистості вирішуються дві основні групи проблем молоді. Перша із них пов’язана з проблемами особистісного розвитку, які молоді люди ставлять і вирішують для себе, – це дорослішання, самопізнання, саморозвиток, самовизначення і самоствердження в соціальному світі. Причому варто підкреслити, що вирішення означених проблем залежить, передусім, від самої особистості, від її активності, здатності до рефлексії, сили волі, психологічної стійкості, задатків і здібностей до різних видів діяльності, а загалом – від рівня життєздатності. Саме на цьому етапі відбувається внутрішня самореалізація у процесі формування здібностей і особистісних якостей, формуються життєві цілі і створюється потенціал зовнішньої самореалізації, що є рушійною силою досягнення соціально значущих цілей. Другу групу проблем для молоді визначає суспільство, спільнота, громада, мікросоціум. Адже для ефективної життєдіяльності і продуктивної самореалізації в соціальному середовищі необхідне засвоєння соціальних ролей, досягнення певного соціального статусу, формування громадянських якостей особистості.

І в першому, і в другому випадку у вирішенні проблем молоді найбільш активним і зацікавленим учасником відповідних процесів виступає сама молодь як суб’єкт дії, взаємодії і соціально перетворювальної діяльності.

Процес розвитку, формування, зрештою прояву соціальної активності у молодої людини, безперечно, ставить її у різні соціальні ситуації, що потребує постійної корекції та управління цими процесами. Якщо в 14–16 років молода людина переважно відтворює, репродукує діяльність, у 17–18 – це прояв критицизму, скептицизму, самовпевненості, то у 20–30 – це усвідомлені дії, позитивна критика, самооцінка вчинків і дій. Водночас простежується акцент на інтересах і увазі до життєвої перспективи.

Окрім того, саме у цей період відбуваються кардинальні зміни у житті молоді: одні йдуть навчатися у ПТУ, другі у 10–12 класи, треті вступають до вищих навчальних закладів, четверті влаштовуються на професійні курси чи одразу на роботу. І в цей період життєдіяльності молоді слід звернути увагу на спроможність молодих людей із сільського середовища адаптуватися в нових умовах. Причому характерною ознакою цього періоду життєдіяльності молоді є посилення усвідомлених мотивів поведінки, цілеспрямованості, рішучості, самостійності, наполегливості, ініціативності. Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед яких найголовнішими є: низький рівень життя, безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків; шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів); низька народжуваність - вже протягом трьох з половиною десятиліть в Україні зберігається рівень народжуваності, який не забезпечує навіть відтворення поколінь; матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов; поганий стан здоров'я і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція); втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму. Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі. Вирішення цих проблем потребує розробки і втілення у соціальну практику державної молодіжної політики, яка повинна бути зорієнтована на створення нової системи професійної підготовки молоді з урахуванням тенденцій сучасного соціально-економічного буття, потреб ринку праці, подолання відчуження молоді від політичних та суспільних процесів.