Класична теорія міжнародних інвестицій

 

Суть: виробничі ресурси мають схильність тяжіти до того місярозміщення, де може бути досягнута найбільша віддача.

Теорія стверджує: чим більше розмір накопичення капіталу в даній країні, тим більше імовірність, що вона вивозитиме капітал за кордон.

В країні, де спостерігається тенденція до зростання безробіття і зменшення ЗП, велика імовірність міграції трудових ресурсів в країни з відносно більш високим рівнем зайнятості і ЗП.

Козак, 108 - 109

Класична теорія розкриває основу інвестиційних рішень, однак представляє її надто узагальнено, не показуючи складного механізму реалізації спонукального мотиву інвестування капіталу.

Для того, щоб зрозуміти, чому у окремої фірми можуть з’явитись можливості отримання прибутку від інвестування капіталу за кордоном, вимагається більш всебічно і детально проаналізувати ці причини: Козак, 109 - 113

можливість зменшення ризику шляхом географічної диверсифікації виробництва;

можливість використання недосконалості ринку;

можливість збільшення ефективності виробничої та збутової діяльності.

До прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладено капітал.

Прямі інвестиції поділяють на (поділ, прийнятий МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):

вкладення компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

реінвестування прибутку;

внутрішньо корпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик прямим інвесторам та дочірніми, асоційованими компаніями та філіями.

Ознакою ПЗІ є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких інвестор має значний вплив на рішення, яке приймає підприємство, а також переважання рівня продажів продукції, виробленої за кордоном за допомогою ПЗІ, над продажами вітчизняної продукції у вигляді товарного експорту.

ПЗІ – це різновид іноземних інвестицій, призначених для виробництва. Вони, як правило, забезпечують контроль над діяльністю підприємств завдяки володінню контрольним пакетом акцій.

ПЗІ охоплюють всі види інвестування, чи то придбання нових акцій, чи просте кредитування, аби тільки інвестуючи фірма мала понад 10 (25)% акцій зарубіжної фірми.

Частка участі в акціонерному капіталі може біти отримана і в обмін на технологію, кваліфіковані кадри, ринки тощо.

Чинники, які, починаючи з 80-х рр.. ХХ ст.. впливають на зростання ПЗІ і зумовлюють випереджаючі темпи росту ПЗІ у порівнянні з темпами росту світової торгівлі, є:

інтеграція виробництва, його еволюція в бік міжнародної продукції;

зростання ролі ТНК;

економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на підтримку темпів економічного зростання і зайнятості;

прагнення країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою здолати кризовий стан економіки та соціальної сфери;

екологічні чинники. Козак, 142 – 146

При участі у ПЗІ уряду додатковим мотивом може бути досягнення політичних цілей: забезпечення стратегічними ресурсами, розширення сфери свого впливу з боку уряду.

ПЗІ становлять основу панування ТНК на світовому ринку. Вони дозволяють ТНК використовувати підприємства в зарубіжних країнах для виробництва і збуту продукції і широко розповсюджувати нові товари і технології в міжнародному масштабі і тим самим, збільшувати свою конкурентоспроможність. Для них ПЗІ мотивовані в кінцевому підсумку прибутком.

Чинники, які спонукають до ПЗІ: Козак, 144 - 146

маркетингові чинники. Є основними у зростанні ПЗІ. Обмеженість продуктової диверсифікації розмірами внутрішнього ринку робить необхідною географічну диверсифікацію виробництва: організацію виробництва за рубежем, придбання зарубіжних фірм, встановлення контролю над ними.

§ розмір ринку;

§ збільшення ринку;

§ прагнення утримати частку ринка;

§ прагнення добитися успіху в експорті материнської компанії;

§ необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями;

§ незадоволеність існуючим станом ринку;

§ експортна база;

§ слідування за покупцями;

§ слідування за конкуренцією.

торгівельні обмеження:

§ торгові бар’єри;

§ надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.

вартісні чинники: обслуговують ринки, що знаходяться на значній відстані і обмежені підвищеними тарифними бар’єрами, створюють багато перешкод для можливостей експортерів на зарубіжних ринках (ресурси, сировина):

§ прагнення бути ближче до джерел постачання;

§ наявність трудових ресурсів;

§ наявність сировини;

§ наявність капіталу і технологій;

§ низька вартість робочої сили;

§ низька вартість інших витрат виробництва;

§ низька вартість транспортних витрат;

§ фінансові та інші стимули з боку уряду;

§ більш сприятливі рівні цін.

інвестиційний клімат. Реальність забезпечення контролю, а значить, і прибутковість ПЗІ залежить від наявності в країні належного інвестиційного клімату, експортних, економічних, політичних, юридичних, соціальних, побутових умов, які визначають ступінь ризику інвестицій та їх прибутковість.

Загальні чинники – очікування високих прибутків та інше.

На практиці більшість рішень про ПЗІ ґрунтуються на численних мотивах з урахуванням численних чинників.

Характерно: політичні мотиви інвестування рідко відокремлені від економічних.

Виходячи з даних експертних оцінок (система індикаторів, яка включає 340 показників і понад 100 оцінок експертів з різних галузей) найбільш сприятливі умови для ПЗІ мають США, Канада, ФРН, Швейцарія, Азіатсько-Тихоокеанський НІК.