Мінімальна заробітна плата і мінімальні гарантії держави у сфері праці та її оплати

Головним елементом державного регулювання оплати праці виступає мінімальна заробітна плата. Вона характеризує нижню межу ціни робочої сили, забезпечує винагороду за працю наймен­шої складності, виконану в нормальних умовах. її розмір повинен бути достатнім для задоволення вкрай необхідних потреб самот­нього працівника. Мінімальна заробітна плата повинна бути достатньою для задоволення найбільш значущих фізіологічних і со­ціальних потреб людини, що проживає в країні.

Законом України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата визначається як законодавчо встановлений мінімум заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки, заохочувальні й компенсаційні ви­плати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гаран­тією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

- вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників мірою стабілізації та розвитку економіки країни;

- загального середнього рівня заробітної плати;

- продуктивності праці, рівня зайнятості, інших економічних умов. Мінімальна заробітна плата має встановлюватись у розмірі, не нижчому вартісної величини межі малозабезпеченості з розрахун­ку на одну працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верхов­ною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених на переговорах представни­ків професійних спілок, власників або уповноважених ними орга­нів, які об'єдналися для ведення колективних переговорів та укла­дання генеральної угоди.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як міні­мальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.

Законом України «Про оплату праці» проголошено, що міні­мальна заробітна плата не повинна бути нижче вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Отже, вона повинна бути рів­ною прожитковому мінімуму дорослої працездатної людини.

Прожитковий мінімум чи бюджет прожиткового мінімуму - система показників обсягу і структури споживання найважливі­ших матеріальних благ і послуг на мінімально припустимому рів­ні, що забезпечують умови для підтримання активного фізичного стану дорослих, для соціального і фізичного розвитку дітей і під­літків.

До структури прожиткового мінімуму входять: витрати на хар­чування, витрати на непродовольчі товари; витрати на оплату по­слуг; податки; інші обов'язкові платежі.

Вартісна оцінка прожиткового мінімуму здійснюється множенням мінімальних норм споживання товарів і послуг на діючі ціни. Прожитковий мінімум рекомендується розраховувати в середньо­му на душу населення або сім'ю, окремо для дітей 6 років, підліт­ків 7-15 років, працездатних громадян (чоловіків і жінок) і пенсіо­нерів.

Розмір прожиткового мінімуму диференціюється за такими фак­торами:

- природно-кліматичні умови;

- статево-віковий склад населення;

- розмір і структура сімей;

- щільність населення;

- загальний рівень культури населення і його традиції;

- умови праці;

- національні особливості побуту.

Слід відзначити, що бюджет прожиткового мінімуму є най­більш жорстким різновидом мінімального споживчого бюджету, розрахованим на використання тільки в обмежені терміни в пе­ріоди економічної кризи. Прожитковий мінімум орієнтовано на фізичне виживання і збереження здоров'я людей. Саме він є осно­вою для визначення мінімальної заробітної плати, розрахунку пенсій, стипендій, допомог, соціальних виплат.

Прожитковий мінімум як інструмент соціальної політики вико­ристовується:

- як база для адресної соціальної політики;

- як цільові орієнтири в регулюванні доходів і споживання мало­забезпечених груп населення;

- для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації поточних і перспективних соціальних програм, на­дання цільової натуральної допомоги малозабезпеченим верствам населення;

- для обґрунтування розмірів мінімальної заробітної плати і трудової пенсії за віком тощо.

Більш обґрунтованим науково є обчислення мінімального спо­живчого бюджету (МСБ), оскільки він враховує витрати на якіс­ніше харчування, більші обсяги споживання товарів і послуг. Мі­німальний споживчий бюджет відображає нижню межу ціни робо­чої сили, здоров'я і працездатності людини на нормальному рівні, який відповідає вимогам фізіології.

Під споживчим бюджетом розуміють вартісний показник об­сягу і структури споживання найважливіших матеріальних благ і послуг. Споживчий бюджет може бути фактичним і нормативним, тобто раціональним, науково обґрунтованим. Згідно з закладеними стандартами споживчий бюджет поділяється на мінімальний, раціо­нальний та елітарний.

Мінімальний споживчий бюджет — вартісний пока ишк, який відображає структуру і рівень задоволення потреб, які суспільство на цьому етапі розвитку вважає мінімально прийняті і ими.

Раціональний споживчий бюджет (бюджет соціального достат­ку) - вартісний показник, який відображає структуру і рінспь спо­живання населення з середніми доходами.

Елітарний споживчий бюджет розраховано на осіб it високи­ми й надвисокими доходами.

Набір товарів і послуг, які входять до споживчого бюджету, на­зивають споживчим кошиком. У структурі споживчого бюджету зазвичай передбачають такі статті витрат: харчування, одяг, білиз­ну, взуття, предмети санітарії та гігієни, ліки, меблі, посуд, товари тривалого користування, житло й комунальні послуги, культурні заходи й відпочинок, побутові послуги, транспорт, ш'якж тощо.

Споживчий бюджет диференціюється за соціально-дсмографіч-ними групами населення, а також по регіонах країни, може бути розрахований на одну особу і на сім'ю різного складу.

Методів формування споживчого бюджету існує декілька.

1) Нормативний метод. Споживчий бюджет формується на основі нормативів споживання окремих товарів і послуг (нормати­вного споживчого кошика) та їхньої фактичної вартості. Нормати­ви можуть бути мінімальними і нормального рівня.

2) Статистичний метод. Споживчий бюджет установлюється на рівні доходів, якими володіють певні верстви населення. На­приклад, для розрахунку бюджету прожиткового мінімуму розгля­даються доходи 10-20% найбідніших громадян країни.

3) Комбінований (нормативно-статистичний) метод. Перед­бачає оцінювання витрат на харчування за нормативними спожи­вання, а інших статей - статистично.

4) Суб'єктивний метод. Передбачає встановлення споживчого бюджету на основі опитування громадськості та експертів про необхідний рівень відповідного бюджета.

5) Ресурсний метод. Споживчий бюджет формується виходячи з можливостей держави в даний період забезпечити певний рівень мінімального споживчого бюджету чи бюджету прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата повинна бути не нижчою прожитко­вого мінімуму. Одначе в Україні мінімальна заробітна плата, при­йнята на 2004 p., становить 205 грн., що значно менше прожитково­го мінімуму. Це пов'язано з тим, що через фінансову скруту мінімальна заробітна плата визначається не прожитковим мінімумом, а наявністю коштів. Тому важливим завданням для українського уряду є зближення рівнів мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата виконує роль базового показника для розрахунків мінімального рівня більшості соціально гаранто­ваних виплат - пенсій, стипендій, допомог тощо. Вона виступає основою, на якій будується система державного забезпечення со­ціальних гарантій населення у сфері доходів.

В умовах ринкової економіки підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці, режими праці й відпочинку працівни­ків, інші показники трудових відносин. Але при цьому не повинні при­гнічуватися мінімальні гарантії держави у сфері праці та її оплати.

Мінімальними гарантіями держави в сфері праці та її оплати є:

- величина мінімальної заробітної плати;

- мінімальна кількість чергової відпустки;

- розмір тарифної ставки 1-го розряду;

- розміри підвищення заробітної плати в умовах, що відрізняю­ться від нормальних;

- заходи щодо підтримання реального рівня заробітної плати. Крім цього, передбачається державний контроль за своєчасністю виплати заробітної плати і відповідальність роботодавця за пору­шення угод з оплати праці. Державна політика у сфері заробітної плати повинна бути спрямована на: стимулювання підвищення ціни робочої сили і підвищення заробітної плати залежно від збільшення обсягу робіт; усунення різкої диференціації в оплаті праці між галу­зями, регіонами, групами і категоріями працівників, забезпечення своєчасної оплати за виконану роботу.

У державному масштабі потрібен механізм дотримання певних співвідношень у заробітній платі працівників різних категорій. Крім того, є необхідними засоби обов'язкового страхування пра­цівників на випадок несвоєчасної виплати заробітної плати.