Чи зможуть американці виграти мир, вигравши війну

Операція американсько-британських військ в Іра­ку, що розпочалася в середині березня 2003 p., тривала кіль­ка тижнів (назва операції — «Шок і трепет» — належить Г. Улману — експертові з Пентагону). На її здійснення лише Конгрес США виділив 23 млрд дол. Як писав у згадуваній статті Р. Петере, «ми легко перемогли у своїй війні». Прав­дивіше було б сказати, що перемоги як справжнього пере­борення по суті не було, бо іракці здалися майже без бою й своєю капітуляцією врятували репутацію США. Адже зро­зуміло, що мільйонних чи навіть багатотисячних жертв (з будь-якої сторони) їм би ніхто не пробачив.

Цікава деталь: під час операції в Іраку лідер Північної Кореї Кім Чен Ір переховувався в бункері. Кім ховався по черзі в кількох бункерах, доки не зрозумів, що його життю не загрожує небезпека. Торік Вашингтон вніс Ірак, Іран та КНДР до списку країн так званої «осі зла», й корейський лідер чекав, що Північна Корея стане наступною в списку антитерористичної кампанії США.

Після закінчення операції перед американцями та їхніми союзниками постав ряд питань, пов'язаних із відновленням життєздатності завойованої країни (продуктів харчування терміново потребують 27 млн іракців), управління нею, створення тимчасового національного уряду. А як чинити із саддамівськими органами влади, які необхідно «очистити» від активістів колишньої керівної партії «Баас»? Належить підтримувати етнічний баланс, треба налагодити відносини з шиїтським населенням та іракським Курдистаном. Такими ж невідкладними питаннями є створення системи органів внутрішніх справ, вирішення долі збройних сил і викорис­тання їх для забезпечення правопорядку, ремонту доріг, очищення мінних полів, розбирання завалів.

Ірак — величезна країна площею 434 тис. кв. км із насе­ленням 27 млн осіб, більша частина якого зосереджується у великих містах, таких як Багдад (5 млн мешканців), Басра (1,3 млн), Насирія (0,6 млн).

Історія правління Саддама Хусейна — це історія великої жорстокості. У 1978 р. Саддам Хусейн прийшов до влади, після цього фізично знищивши всіх потенційних супер­ників. Заради «єдиного Іраку» спалювалися курдські посе­лення на півночі, а шиїтські — на півдні країни. У 1997 р. Хусейн наказав переписати Коран власною кров'ю — на по­дяку Аллаху за те, що він допомагав йому протягом багатьох років. Це було зроблено, й Коран передали багдадському музеєві. Залежно від політичної ситуації, С. Хусейн то ста­вав «бастіоном Заходу на Сході» (як під час війни з Іраном, коли Багдад був противагою фундаменталістському Тегера­нові, й Хусейн отримав від американців перші запаси хімічної й бактеріологічної зброї), то, як нині, — лютим во­рогом «розтлінної західної демократії» та «сіоністських зло­чинців». Він цитує свого кумира В. Черчілля часів Другої світової війни: «Якщо ВОНИ прийдуть, то МИ битимемося за кожну вулицю, дім і ніколи не здамося!».

4 липня 2003 р. супутниковий канал «Аль Джазіра», що базується в Катарі, оприлюднив черговий відеозапис заяви, що належав, як стверджували, С. Хусейну. На відеозапису, датованому 14 червня, С. Хусейн закликав іракців об'єдна­тись у боротьбі проти коаліційних сил, очолюваних США. Він казав, що живий і здоровий, перебуває серед іракців, а, за його словами, «осередки джихаду формуються по всій країні в широкому масштабі», що підтверджується періодич­ними терористичними актами.

Вигравши війну в Перській затоці, американці ніяк не можуть виграти мир. У країні наростає невдоволення іно­земною військовою присутністю. Більшість іракців вбачають в американцях не визволителів, а окупантів. Коли вищого шиїтського духовного наставника Алі ас-Сістані запитали віруючі, як чинити, коли американець хоче купити в них якийсь товар, аятолла запропонував його продати, але запи­тати при цьому: «Коли ти підеш з нашої землі?» Ці слова мають бути постійним нагадуванням іноземцям, що вони окупанти. Американці визнали, що в Іраку розгортається справжня партизанська війна, й оголосили нагороду 25 млн дол. тому, хто сповістить, де переховується Саддам Хусейн, або надасть достовірні дані про його загибель.

І от 13 грудня 2003 року воїни четвертої піхотної дивізії збройних сил США в сільському будинку на околиці міста

Тікрита виявили підземне сховище, в якому переховувався бородатий старий чоловік, дуже схожий на екс-диктатора.

Після арешту С. Хусейна американці сподівалися отри­мати відповіді на ряд запитань: чи був Хусейн координато­ром партизанського руху в Іраку? Чи була в цій країні зброя масового ураження? Передбачалося, що Хусейна судитиме спеціальний трибунал для розгляду злочинних дій колишніх баасистських лідерів країни. Рішення про створення трибу­налу прийнято тимчасовою правлячою радою Іраку.

Тепер починається друга (після повалення режиму С. Хусейна) й найважливіша частина: побудова громадян­ського суспільства й демократії там, де їх ніколи раніше не було.

8 березня 2004 року прийнято тимчасову Конституцію Іраку, відповідно до якої Ірак буде демократичною респуб­лікою на засадах федералізму. Погоджено терміни загальних виборів до парламенту —• до 31 січня 2005 року. Конституція передбачає формування федерального уряду Іраку на пере­хідний період.

На початку червня 2004 року Тимчасова рада Іраку обра­ла Президента країни. Ним став суніт шейх Газі Оджейль аль-Явер. Обрано також прем'єр-міністра Аяра Аллаві — лідера Партії національної злагоди. За новим законом про управління державою, повноваження Президента Іраку зво­дяться до протокольних, тоді як реальна влада зосереджуєть­ся в руках прем'єр-міністра. Новий уряд складається з 33 міністрів. Президент і уряд є тимчасовими й повинні склас­ти свої повноваження після проведення парламентських ви­борів у січні 2005 року.

Для відновлення належного порядку в повоєнний період вирішено розділити територію Іраку на три сектори, поря­док у яких мають забезпечувати військові підрозділи США, Англії та Польщі. У червні 2004 року Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, якою визначила відносини військ ан-тиіракської військової коаліції з тимчасовим урядом Іраку.

Уже почався розподіл військової здобичі. Як амери­канський орел, так і британський лев біля загнаної дичини не бажають ділитися з тими, хто стояв осторонь і, тим паче, засуджував саме полювання. Французькі компанії мали в Іраку контракт на розробку з розподілом прибутків двох гігантських родовищ нафти Маджнун та Нахр-Умар. Росій­ський «Лукойл» претендував на родовище Західна Курна, а взагалі російські інтереси в Іраку оцінювалися в 30—40 млрд дол. США обіцяють компенсувати Росії завдані збитки, але навряд чи в повному обсязі. Про Францію і не йдеться.