студента групи Ел-41 денного відділення

Розділ 1. Ефективнісь, її фактори та чинники, що впливають на діяльність підприємства.

1.1 Ефективність як економічна категорія

1.2 Фактори підвищення ефективністі діяльності підприємства

1.3 Чинники зростання ефективності виробництва (діяльності підриємства)

Розділ 2. Методика розрахунку планової вартосі та прибутку.

2.1 Розрахункова кошториссної вартості

2.2 Визначення планової вартості

2.3 Визначення планового прибутку

2.4 Визначення економії накладним видатком від скорочення строку робіт

2.5 Визначення середньої кількості робітників по списку планом і фактично

2.6 Визначення планового і фактичного виробітку на одного працюючого робітника

2.7 Визначення економічного ефекту від скорочення строків будівництва

Висновок

Література

 

КИЇВСЬКИЙ КОЛЕДЖ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

АКАДЕМІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

 

 

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

 

ДО

 

КУРСОВОГО ПРОЕКТУ

 

З ЕКОНОМІКИ,ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

 

Студента Білоуса Руслана Олександровича

 

на тему: РОЗРАЧУНОК ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ

ЕЛЕКТРОМОНТАЖНОЇ ДІЛЬНИЦІ

 

Проект розроблений в обсязі:

 

 

1 Текстова частина на стор.

 

2 Розрахункова частина арк.

 

 

Виконавець (Р.О.Білоус)

Керівник (Т.М.Бєлун)

 

 

 

 

КИЇВСЬКИЙ КОЛЕДЖ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

 

Рецензія

На курсовий проект

з економіки, організації та планування виробництва

студента групи Ел-41 денного відділення

 

Курсовий проект включає:

- пояснювальну записку на листах

- розрахункову частину на листах

розрахунки виконані

пояснювальна записка написана

Захист

 

Оцінка

Керівник проекту Бєлун Т.М

 

 

ВСТУП

 

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу в процесі котрої люди виготовляють необхідні для життя продукти та предмети (матеріальні блага), перевозять і продають їх, здійснюють післяпродажне сервісне обслуговування товарів тривалого користування, заведено називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства (організації, фірми), на яких відбувається така діяльність, є суб'єктами господарювання (підприємницької діяльності) органічно взаємозв'язаної економічної системи.

Саме тому економіку цілком справедливо вважають головною цариною діяльності людей, що забезпечує суспільство життєво необхідними матеріальними благами і послугами виробничо-технічного та споживчого призначення. Залежно від ступеня Інтеграції складових елементів економічної системи виокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку тих чи тих його галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб'єктів господарювання (мікроекономіку). Основною ланкою економічної системи країни, де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми (підприємства, організації).

Водночас терміном «економіка» широко користуються на позначення сукупності окремих економічних наук, що охоплює: економічну теорію (політичну економію); історико-економічні науки (історію економічної думки, історію народного господарства); функціональні науки (розміщення продуктивних сил, макроекономіку, мікроекономіку. маркетинг, менеджмент, економіку праці, статистику, фінанси, облік, аудит тощо); економіку різних галузей народного господарства (промисловості, агропромислового комплексу, будівництва, транспорту, торгівлі тощо); економіку конкретних підприємств та організацію виробництва.

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому викорис­танні економічних законів і закономірностей функціонування та роз­витку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згаданої дисципліни. Отже, предмет «економіка підприємства» включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комерційної діяльності підприємства.

Суттєво важливою є методологія вивчення курсу, яка має відповідати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно виокремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну (ужиткову) сторони. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й описової функцій (встановлення, реєстрація, викладання й первинна систематизація фактів). Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує функцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнення (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний (ужитковий) бік цього процесу характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефективніших форм господарювання. Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання (брак такої єдності призводить до того, що теорія може стати безпредметного, а виробничо-господарська діяльність підприємства здійснюватися горезвісним «методом спроб і помилок»), а також матеріалістична діалектика (будь-яке явище, що вивчається, н еобхідно розглядати в часі та просторі, у динаміці з урахуванням усіх чинників, що впливають на нього). З огляду на це методологія вивчення курсу має включати певну сукупність конкретних методів, а саме: історичного та макроекономічного в їхньому застосуванні до оцінки процесів (явищ); інваріантність (альтернативність) розв'язання тих чи тих господарських завдань; використання сучасного наукового інструментарію пізнання та прийняття управлінських рішень; аналіз, узагальнення й визначення можливих (доцільних) сфер застосування ефективного вітчизняного й зарубіжного досвіду господарювання.

Дисципліна «Економіка підприємства» має визначену логіку побудови і цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання (на сучасному етапі їхнього створення в Україні) вона, на думку авторів, мусить включати такі розділи: перший — підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб'єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприємствами); другий — ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; капітал і виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси); третій—технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси; техніко-технологічна база виробництва; організація виробництва; виробнича й соціальна інфраструктури; регулювання, прогнозування і планування діяльності); четвертної — результати та ефективність виробництва (виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції; продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продукцію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності); п'ятий — антикризова система господарювання (економічна безпека підприємства; реструктуризація і санація підприємств та організацій; банкрутство та ліквідація підприємств).

1. Ефективнісь, її фактори та чинники, що впливають на діяльність підприємства.

 

1.1. Ефективність як економічна категорія

 

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою – від власників приватного підприємства до керівників держави. У цьому розділі розглянемо сутність категорії "ефективність" та методику її визначення.

Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або нульовим. Подібно до цього й ефект може бути позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.

Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної системи (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже навели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж стосується кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допомогою різноманітних кількісних показників, які можна поділити на дві великі групи: часткові та загальні.

Отже, фактично визначення ефективності виробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовлення продук ції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або за собівартістю) виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки не відомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того. Істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефектності: ефектність підприємства являє ю комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і зворотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів, певний період часу.

Завдання визначення ефективності виникає в різних ситуаціях, і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Можна виділити такі загальні напрямки, за якими визначається ефективність.

1. Оцінювання ефективності виробництва з метою забезпечення оптимальної стратегії управління ним. У межах цього напрямку досліджується насамперед ефективність використання ресурсів підприємства.

2. Оцінювання ефективності підприємства з метою визначення його привабливості як потенційного об'єкта інвестування. Таке оцінювання може здійснюватися самим підприємством, потенційним інвестором або ж для забезпечення об'єктивності — незацікавленою організацією. При цьому портфельні Інвестори, як правило, задовольняються фінансовими показниками ефективності, а стратегічних здебільшого цікавить комплексна її оцінка.

3. Оцінювання ефективності підприємства на макрорівні з боку держави. Не слід вважати, що цей напрямок стосується виключно радянських часів, хоча об'єктивно в ті часи спостерігався розквіт діяльності в цьому напрямку. Але і в умовах ринку завдання такого плану вирішується, хоча, звичайно, в інших масштабах.

1.2 Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

 

У сучасній спеціальній літературі під факторами економічного прогресу, а разом з тим під факторами виробництва розуміють різні речі. Ці два поняття розглядають здебільшого як тотожні в основному, тобто вважають їх (фактори) джерелами національного доходу, зокрема прибутку.

У працях західних науковців ще другої половини XIX ст. (зокрема у працях Ж. Б. Сея) міститься теза про те, що трьома основними факторами виробництва, кожний з яких створює його власнику особливий вид доходу, є: капітал, земля і праця. Згідно з теорією «продуктивності капіталу» кожен з факторів має фізичну продуктивність, створює свою частину доходу. Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить капіталісту прибуток, земля приносить землевласнику ренту а праця робітникові — платню. Звідси випливає, що кожен член суспільства отримує по справедливості, і експлуатація відсутня. Відомий англійський економіст А.Маршалл на початку XX ст. поряд з названими факторами виділив ще один, четвертий — діяльність з організації виробництва, яка приносить платню керуючому виробництвом. У наш час окремими факторами виробництва ще називають ризик, інформацію, час Австрійський економіст К. Менгер найважливішим фактором економічного прогресу назвав прогрес знання про найбільш ефективне використання факторів виробництва, ресурсів. Американський економіст Й.Шумпетер головним джерелом прибутку назвав здійснення підприємцем „нових комбінацій „ щодо техніки і технології, створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо.

Слід зауважити, що у західній економічній літературі немає одностайності навіть стосовно названих перших трьох факторіє виробництва, тобто капіталу, землі, праці. Так американський економіст Ф. Махлун вважає, що сама земля як безкоштовний дар природи не є капіталом. Марксистська політична економія чітко розмежовує фактори виробництва та джерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, виступають речовими факторами, але лише виробництва споживної вартості, а не вартості. Робочу силу при цьому називають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові факторії виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу — суб'єктивним. Такий поділ має місце з точки зору системи продуктивних сил, або процесу праці, які розглядаються безвідносно до специфіки виробничих відносин, або відносин власності.

В економічній теорії, яка вивчає виробничі відносини (або відносини власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил, названі елементи продуктивних сил (тобто засоби виробництва і робоча сила) мають свої соціально-економічні, або суспільні, форми. За умов капіталістичного способу виробництва такими формами виступають відповідно постійний капітал та змінний капітал. Оскільки коша економічна категорія є діалектичною єдністю речового змісту і суспільної форми (тобто відображає відповідність певної сторони системи продуктивних сил певній стороні системи виробничих відносин, або відносин власності), то й категорія капіталу є також органічною єдністю речового змісту і суспільної форми.

 

Речовий зміст виступає матеріальним носієм відповідної суспільної форми. Речовим змістом капіталу є засоби виробництва, гроші, товари, робоча сила та ін. За сучасних умов НТР, що розгортається, з ускладненням системи продуктивних сил речовим змістом капіталу виступають також наука, інформація. Останні відокремились і як самостійні фактори виробництва.

Речові, аб о об'єктивні, фактори виробництва самі капіталом не виступають. Вони перетворюються на капітал лише тоді, коли служать засобом експлуатації найманої робочої сили, коли виступають матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення. Так засоби виробництва є матеріальним носієм постійного капіталу і перетворюються на нього завдяки тому, що від них та від засобів існування відособлені наймані робітники, які для забезпечення власного існування та існування членів своїх сімей змушені найматись до власника засобів виробництва — капіталіста. Засоби виробництва у руках дрібного товаровиробника (фермера, ремісника тощо), який не наймає достатньої кількості робітників (достатньої, щоб не працювати самому), не перетворюються на капітал. Засоби виробництва є речовим фактором виробництва, беруть участь у створенні споживної вартості товарів, але вартості, і відповідно додаткової вартості, не створюють – їхня вартість лише переноситься на новостворений продукт конкретною працею найманого робітника, тобто, наприклад, працею токаря на якусь деталь, яку він виготовляє, поступово і частково переноситься вартість токарного верстата. Фізичною продуктивністю, тобто здатністю самим створювати частину доходу, засоби виробництва не володіють.

Чи можливе зближення з цієї проблеми поглядів західних учених та дум

 

українських економістів? На наш погляд, часткове зближення можливе з

 

одного боку, шляхом радикального перегляду нашими вченими структури

продуктивних сил та категорії «продуктивність праці», а з другого боку—шляхом певного переосмислення західними вченими їхніх усталених догм. Так Ф. Махлун не вважає землю як безкоштовний дар природи капіталом. Капіталом у даному випадку є затрати на поліпшення якості землі. Ще точніше було б сказати, що відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил слід включати форми та методи організації праці, науку, використовувані людьми сили природи та інформацію. Ці елементи є факторами, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці. Якщо поєднати цей висновок з розширеним розумінням продуктивної праці, то не самі названі фактори є джерелом певної частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця відповідної кількості людей у сфері науки, інформаційного забезпечення щодо вдосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад ядерної, термоядерної сонячної енергії). У цьому випадку погляди вітчизняних науковців почнуть значною мірою збігатися з думкою західних еко­номістів про те, що джерелом національного доходу, зокрема прибутку, є діяльність з організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання, збереження та розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогрес знань про найбільш ефективне використання факторів виробництва та ресурсів.

Не викликає заперечень теза Й. Шумпетера про те, що таким фактором є діяльність підприємця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Продуктивною, як уже зазначалося, є, праця у сфері освіти, управління народним господарством та інших сферах.

Водночас не можна зблизити погляди західних та вітчизняних науковців та такі фактори, як засоби виробництва, ризик, час. Суперечки з приводу пертого з них між марксистською та буржуазною політекономією ведуться майже півтора століття. На наш погляд, як один, так і другий напрям розвитку економічної науки не враховують один важливий фактор, що може пояснити реальний стан речей з даної проблеми. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили у процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що породжує так званий синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії у межах складної органічної системи. Ця нова продуктивна сила на поверхні явищ може розглядатись окремими суб'єктами економічних відносин, як і багатьма науковцями, як фізична продуктивність самих засобів виробництва або як плата за ризик. Більше того, у процесі ускладнення системи продуктивних сил, поява у ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може набирати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності і породжувати нові концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості, і прибутку зокрема, є лише праця у різних її різновидах.

1.3 Чинники зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства).

 

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання про­дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості і виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

 

 

Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удоскона­лення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів. Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові.

За мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників І відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів.

Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господ арювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробниц­тва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підви­щення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяль­ності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устатку­вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних, строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефек­тивності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбере­ження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ре­сурсів і джерелами постачання.

 

 

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з ко­рисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефектив­ності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в орга­нізації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціо­нальне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (уста­нови), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію уп­равлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продук­тивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи.

При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання в ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах). позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяль­ності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елемен­тами є; а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інстру­менти (заходи, стимули); а) економічні правила та нормативи (ре­гулювання доходів І оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; є) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) 10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищен­ня ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпе­чуватимуть постійне функціонування на національному, регіональ­ному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), їхню діяльність треба зосередити на; 1) розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефек­тивності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

 

12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показ­ники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважли­вішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б)склад та технічний рівень основних фондів повного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях. Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов'язковість урахування зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як чинників внутрішніх.

 

 

2 Розрахухункова частина

 

2.1 Розрахунок кошторисної вартості

 

Кошторисна вартість визначчається (з приведеного “локального кошторису 2-1-4/2-3р”)

 

Ссм=Сир.л+Сн.р

де Спр.з-прямі витрати;

Сн.р-накладні витрати;

Сплн-планові накопичення;

 

а) Спр.з=Смат+Секс.м+Фс

Спр.з=897+10837+5914=17648(грн)

 

 

б) Сн.р=Спр.з 18.7%

Сн.р=17648 0.187=3300.2(грн)

 

18.7%-накладні витрати в % від прямих витрат;

 

в) Спл.н=(17648+3300.2) 3=62844.5(грн)

 

3%-це % планових накопичень від суми прямих та накладних витрат;

 

Ссм=17648+3300.2+62844.5=83792.7(грн)

 

2.2 Визначення планової собівартості

 

Планова собівартість нижче нормативної на величину планового

завдання по зниженню собівартості робіт.

 

Спл.соб=(Спр-з+Сн.р.)-Ес.с

 

де Ес.с- Відсоток економії від зниження собівартості,задаємось 4% від

 

кошторисної вартості праці

 

Спл.соб=(17648+3300.2)-5784 0.03=20716.9(грн)

 

 

2.3Визначення планового прибутку

 

Плановий прибуток визначається сумою планових накопичень (Спл.н)

та сумою планового завдання по зниженню собівартості.

 

Ппр.пл=Спл.н+Ес.с

 

Ппр.пл=62844.5+286.7=63131.2(грн)

 

 

2.4 Економіія по накладних видатках від скорочення строку робіт

 

Скорочення строку робіт веде за собою скорочення умовно постійної частини накладних видатків,які визначаються за формулою:

 

Ен.р=Сн.р 0.6(1-Тф/Тпл)

 

де з пояснювальної записки кошторису;

 

Тф=20.95люд/год. Тпл=20.85люд/год

 

Ен.р=3300.2 0.6(1-20.95/20.85)=9.3(грн)

 

 

2.5 Визначення середньої кількості робітників по списку та

за планом і фактично

 

Чпл=Тпл.пр/Тн Fяв

 

де Fяв=1 день

 

Тн=20.85/8=2.6люд/год

 

Чпл=125/2.6=47(чол)

 

Ттр.факт=Тпр.пл-Ттр

 

Ттц=П-Ттр.пп (припустимо,що ця величина становить 15%)

 

Ттр.факт=125-125 0.15=106.25люд/год

 

Чфакт=Ттр.факт/Тф Fяв

 

Чфакт=106.2/47=2(чол)

 

2.6Визначення планової та фактичної виробітки на одного

робочого та робітника

 

В1рп=Ссм/(Чпл Тн) 12

 

В1рп=83792.7/(4 20.95) 12= 120(грн)

 

В1факт=Ссм/(Чфакт Тф) 12

 

В1факт=83792.7/(2 20.95) 12=166(грн)

 

 

2.7 Визначення економічного ефекту від скорочення будівництва

 

Езаг=Еп+Ев

 

Еп=0.6 Снр (1-Тфакт/Тн)

 

Еп=0.6 3300.2 (1-2095/2.6)=13.86(грн)

 

Ев=0.17 Снр (1-Тфакт/Тн)

 

Ев=0.17 3300.2 (1-20.95/2.6)=3.78(грн)

 

Загальний економічний ефект складає:

 

Езаг=13.86+3.78=17.64(грн)

 

 

 

Висновок:

В данному курсовому проекті ми маємо сраву з Економікою організації та плануванням підприємства, темою якою являється Рохрахунок техніко-економічних показників електромонтажної дільниці, проект складається з змістової, теоретичної та рохрахункової частини. Теоретична частина складається з Факторів підвищення ефективності, окрім цього також Чинників зростання та Ефективності, розрахункова частина виконанна чітко та правильно.