Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються

 

Група країн, що розвиваються, охоплює 4/5 усіх країн світу. У них мешкає більше ніж 80 % населення планети, приблизно 3,2 млрд чол. Це дуже різні країни, в яких відбуваються складні соці­ально-економічні процеси. Визначальною тенденцією розвитку цих країн, починаючи з 60-х років XX ст., стає все більша їх диференціа­ція І одночасне зростання їхньої ролі та значення у світі.

Внаслідок цієї диференціації виникли два головні полюси. На одному знаходяться найрозвиненіші з держав "третього" світу: пер­ша група, що відділилася як результат так званого "нафтового буму", низка країн Перської затоки, а також "нові індустріальні країни" Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Сюди ж належать Багами та Бермуди. Другий полює — це найбідніші країни, що перебувають у стані фактичного застою. Сюди входять країни Тропіч­ної Африки та деякі азіатські держави: Непал, Бутан, М'янма тощо, всього — 48—50 країн*.

Між цими полюсами розташувалася решта країн світу, що розвива­ються. Дуже неоднорідна також група країн з помітною тенденцією до подальшого розшарування. Розшарування цієї групи країн, що розвиваються, визначається динамічним зростанням одних і стагна­цією інших, що не знайшли своє місце у системі світової економіки.

Незважаючи на значну різноманітність країн, що розвиваються, їхніх характерних рис і особливостей, можна виділити ряд спільних ознак, що дає змогу розглядати ці країни як певну стійку спільність.

Такими ознаками переважно є:

• багатоукладний характер економіки з різними формами влае
ності, включаючи архаїчні (племінні, общинні);

• високі темпи росту населення;

• спеціалізація у міжнародному поділі праці переважно на ви.
робництві сировини;

• значна залежність від іноземного капіталу;

• вплив традиційних інститутів в економіці.

 

10. країни-лідери світової економіки та їх загальна характеристика

Країни-лідери світової економіки та їх загальна характеристика.

Цей регіон складає»16% всього нас-ня. Саме ця група країн визначає динаміку розвитку світ. госп-ва. До ПРК належать 23 країни: Австралія, Австрія, Бельгія, GB, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, Швейцарія, Швеція, Японія. На ПРК в 1990р. припадало 71,5% світ. експорту і 72,4% світ. імпорту. Серед ПРК виділяється група лідерів, до якої входять: США, Японія, а також країни ЄС (серед 15 країн ЄС, в свою чергу, виділяється ФРН).

ПРК мають багато спільних ознак:

 

в сусп.-ек. плані розвиток їх госп-ва базується на кап. способі вир-ва, тобто на певній єдності і взаємодії ПС і вир. відносин, яка визначається пануючою формою власності;

 

відповідно до концепції ек зростання Ростоу, ПРК пройшли стадії підйому, зрілості, мас. споживання. ·Стадія підйому хар-ся подоланням старих традиц. укладів, що перешкоджають стійкому зростанню. Період підйому у ПРК привав від поч-ку пром. рев-ції у GB до 20-х рр. 20 ст. ·На стадії зрілості ек-ка здатна перейти від традиц. галузей до наукомістких і ефективно використовувати шир. спектр ресурсів. Зріле сусп-во забезпечує постійне перевищення випуску продукції над зростанням нас-ня. Ця стадія наступила у GB на кінці 19 ст., у Фр., США, Німеччині -на поч-ку 20 ст., у Швеції-у 30-і рр., в Яп.-30-40-і рр. ·На стадії мас. спож-ня гол. роль починає відігравати вир-во предметів тривал. використання та послуг. Найраніше ця стадія розпочалась в США, GB, Австралії ще в 20-30-і рр.; Оригинальные телевизоры и совсем недорого! m.ua от 729 грн.

 

ПРК виділяють серед інших підсистем світ. госп-ва дуже вис. рівнем їх ек. розвитку. За вир-вом ВВП на душу нас-ня вони майже в 5 разів перевищують загальносвіт. рівень. І цей розрив все більш поширюється;

 

соц. стр-ра сусп-ва у ПРК досить однорідна, що є рез-том бурж. рев-цій. В 20 ст. соц. стр-ра ПРК представлена 2-ма групами: буржуазія, дрібна буржуазія, наймані робітники;

 

в ході сусп.-ек. розвитку в 16-18 ст. в зах. країнах сформувалось громад. сусп-во, що являє собою сук-сть форм соц. орг-ції, що пошир-ся на все сусп-во і його осн. складові частини. Суттєву роль в ньому відіграють самодіяльні громад. орг-ції.

11. попит та пропозиція

Зокрема, в міжнародній економіці сукупні попит та пропозиція трактуються як абстрактні величини, які характеризують обсяги сукупного виробництва всіх товарів у національних і міжнародних масштабах залежно від деякої їх узагальненої світової ціни. Одночасно світова економіка розглядається у нерозривному зв´язку з національними економіками. Такий зв´язок прослідковується у схемі міжнародної економіки.

Розглянемо її детальніше. Юридичні особи (підприємства, бізнес) виробляють товар і продають його фізичним особам (людям, домашнім господарствам), які, купуючи товар, оплачують його вартість і несуть витрати. Одночасно люди продають підприємствам наявні у них фактори виробництва — свою працю, землю, капітал, технологію і отримують від цього дохід. Це, в загальних рисах, — принцип дії національної економіки. Але оскільки вона тісно пов´язана із зовнішнім світом, а фактори виробництва розміщені як всередині країни, так і за її межами, то у схемі з´являється верхня оболонка — зарубіжжя. Прямі та зворотні зв´язки відображають зв´язки національної економіки з міжнародною. Отже, отримуємо схему міжнародної економіки. За цією схемою підприємства можуть продавати свою продукцію не лише у своїй країні, а й за кордоном, за що отримують плату від іноземного покупця.

Одночасно підприємець за кордоном може найняти іноземних робітників, орендувати землю та побудувати підприємство, платячи за використання іноземних факторів виробництва. З іншого боку, люди мають вибір — купувати товар всередині країни або за кордоном. Але водночас вони можуть продати належні їм фактори виробництва за кордон — здати землю в оренду іноземцю, влаштуватися працювати за кордоном або дозволити іноземні капіталовкладення у своє підприємство і отримувати від цього дохід. Наведена схема підтверджує те, що сучасна економіка є міжнародною.

Ознаками міжнародної економіки є:

• розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

• розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили і технології;

• міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій (ТНК);

• самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов´язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів та руху факторів виробництва;

• система міжнародних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання, що забезпечує збалансованість і стабільність економічного розвитку;

• економічна політика держав, що керуються принципами відкритої економіки.

12.міжнародна мобільність товарів

Розуміння міжнародного руху факторів виробництва базується на тих самих принципах, що й рух товарів. Ключем для пояснення переміщення трудових ресурсів і капіталу є з'ясування причин і наслідків руху товарів. Ці ж самі методологічні прийоми лежать в основі осмислення ролі мультинаціональної корпорації як основного агента переміщення факторів.

Методологічна спільність аналізу руху товарів і факторів не означає, що нема різниці у проведенні пов'язаної з ними економічної політики. Навіть поверхові емпіричні дослідження свідчать, що країна з багатими трудовими ресурсами під впливом одних обставин може імпортувати капіталомісткі товари, а під впливом інших - отримувати капітал шляхом запозичення у Закордоні. Аналогічні дії характерні для багатих на капітал країн, які можуть або імпортувати трудомісткі товари, або залучати робітників-емігрантів.

Досконалість мобільності факторів пов'язана не тільки з природними причинами, їх переміщення породжує на практиці більші труднощі, ніж торгівля товарами. Особливо це стосується іміграційних обмежень, які є майже в усіх країнах. Значні перешкоди існують також для руху капіталу. Наприклад, некорумповане українське підприємство майже не має шансів на подолання економічних, політичних, бюрократичних та інших перешкод, а також на інвестування свого капіталу в інші країни. Така держава як Франція, проводячи політику вільної торгівлі товарами, контролює рух капіталу.

13. Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:

• пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної промисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;
• фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп’ютерних технологій (згідно з міжнародними експертними оцінками, місткість світового ринку інформаційних технологій і послуг до 2012 р. зросте до 8 трлн дол., в 1998 р. ця цифра становила 800 млрд дол.);
• істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

Переваги МПП

Кожна країна, виходячи з принципа порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність національної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

• участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;
• виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;
• МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

14. Інтернаціалізація господарського життя як об`ктивний процес економічного розитку

Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації національної Характерною ознакою розв МЕВ є інтернаціоналізація госп життя, тобто об’єктивний процес зближення нац економік, що проявляється у зростанні в-чої взаємозалежності ек суб’єктів із різних країн, міжнар товарообігу, руху капіталів і робочої сили.

Інтернаціоналізація госп життя передбачає зростання міжнарод мобільності готових виробів та факторів виробництва. Інтернаціоналізація госп життя проявляється в інтернаціоналізації в-ва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу вир-ва (реалізація міжнар програм створення складної техніки).

Інтернаціоналізація виробництва проявляється у:

а) зростанні вир-чої взаємозалежності ек суб’єктів із різних країн;

б) використанні у в-чому процесі інозем факторів вир-ва;

в) розширенні в-ва за нац кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

 

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із

різних країн; використання інозем капіталу для розвитку нац підприємств, нац господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті/імпорті позичкового і підприємницького капіталів.

 

Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню св економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіж інвестицій капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій.

 

Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює ек зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнар спеціалізації і кооперації виробництва.

 

Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки. Основою інтернаціоналізації госп життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях.

 

15. Міжнародний поділ факторів виробництва, місце та роль в ньому поділу праці.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалеж­ності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі наби­рають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, куль­турні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбу­вається у багатьох напрямах. Головні серед них:

• умови праці, способи найму і звільнення працівників;

• оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;

• надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;

• соціальне страхування;

• надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання, відпочинку і т. д.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

16. Міжнародна економічна діяльність (МЕД) — діяльність економічних суб’єктів, в першу чергу підприємств, в міжнародній сфері, на міжнародному ринку. Виділяють такі види МЕД: експорт/імпорт товарів і послуг; ліцензування, франчайзинг; господарська діяльність за кордоном; інвестування за кордоном.

Основними суб’єктами МЕВ є фізичні та юридичні особи.

Фізичні особи — це особи, які наділені правоздатністю та дієздатністю, переважно виступають як комерсанти або підприємці;

Юридичні особи — це об’єднання, які наділенні відокремленим майном, діють від свого імені і в межах свого майна, мають права та обов’язки і від свого імені виступають як сторона громадських відносин (все це закріплено в установчих документах юридичної особи, підсилено власною печаткою та відображено на банківському рахунку).

Юридичними особами, які беруть участь у МЕВ, є підприємства, держава та її установи, міжнародні організації. У світовому господарстві розвиваються такі найважливіші форми міжнародних відносин:

1. міжнародна торгівля.

2. міжнародна міграція капіталу;

3. міжнародна міграція робочої сили;

4. міжнародна передача технології;

5. міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

6. міжнародна економічна інтеграція. Усі форми міжнародних економічних відносин взаємоповязані й взаємозалежні.

Для них на сучасному етапі характерне:

1) зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міграції торгівлі готовою продукцією – із суто комерційної вона може значною мірою перетворитись у засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об’єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем.

17. У відповідності до теорії абсолютних переваг (absolute advantage theory), розробленої А. Смітом, міжн. торгівля є вигодною в тому випадку, якщо 2 країни торгують такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами, ніж країна-партнер. Країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у вир-ві яких вони мають абс-ну перевагу), і імпортують ті товари, які виробляються інш. країнами з меншими витратами (у вир-ві яких перевага належить їхнім торг. партнерам). Оскільки праця є єдиним фактором вир-ва, умова абс-ної переваги у витратах означає лише, що одній країні потрібно менше часу на вир-во одиниці товару, ніж інш. країні.

Перевага теорії: вона заснована на трудовій теорії вартості і показує явні переваги розподілу праці вже не тільки на нац-ному, а й на міжн. рівні.

Недолік теорії для пояснення міжн. торговлі: теорія не відповідає на питання, чому торгують між собою країни навіть при відсутності абсолютної переваги в вир-ві тих чи інш. Товарів.

Альтернативна ціна являє собою робочий час, необхідний для вир-ва одного товару, виражений через роб. час, необхідний для вир-ва інш. товару.

Теорія міжнародної торгівлі А. Сміта заснована на таких передумовах:

§ праця є єдиним чинником виробництва. Тільки вона впливає на продуктивність і ціну товару;

§ повна зайнятість, тобто всі наявні трудові ресурси використовуються у виробництві товарів;

§ у міжнародній торгівлі беруть участь тільки дві країни, що торгують між собою тільки двома товарами;

§ витрати виробництва залишаються постійними, а їх зниження збільшує попит на товар;

§ ціна одного товару виражена в кількості праці, витраченої на виробництво іншого;

§ транспортні витрати на перевезення товарів з однієї країни в іншу не враховуються;

18. Правило міжнародної спеціалізації залежно від абсолютних переваг виключало з міжнародної торгівлі країни, які таких не мали. Д. Рікардо в праці "Початок політичної економії й оподаткування" (1817) розвинув теорію абсолютних переваг і довів, що в окремо взятій країні завжди знайдеться товар, виготовлення якого більш ефективне, ніж виробництво інших за існуючого середньосвітового рівня витрат.

Теорія міжнародної торгівлі Д. Рікардо ґрунтується на таких передумовах:

§ вільна торгівля;

§ постійні витрати виробництва;

§ відсутність міжнародної мобільності робочої сили;

§ відсутність транспортних витрат;

§ відсутність технічного прогресу;

§ повна зайнятість;

§ існує один чинник виробництва (праця) [46, с. 53].

Відповідно до теорії порівняльних переваг, наявність абсолютної переваги в національному виробництві того чи іншого товару не є необхідною умовою для розвитку міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля вигідна для будь-якої країни і для тієї, яка ні в чому не має переваг і для тієї, яка має переваги за всіма товарами. У кожній країні (без урахування абсолютних переваг) завжди знайдеться товар, виробництво якого ефективніше (щодо співвідношення витрат), ніж виробництво решти товарів, тобто міжнародний обмін можливий та бажаний, якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виготовити порівняно нижчими витратами.

19. А. Сміт та Д. Рікардо пояснювали міжнародну торгівлю існуванням абсолютних та порівняльних переваг у виробництві товарів, а головним фактором, що впливає на виробництво товарів, вони вважали працю. Ціна товару, на їхню думку, залежала тільки від трудових витрат, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості.

У середині 20-х pp. шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (Eli F. Hecksher, 1879—1952) та Бертіл Олін (Bertil Ohlin, 1899— 1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хекшера — Оліна (Hecksher-Ohlin Theory). Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, також й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Згодом положення теорії Хекшера — Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном (Paul Samuelson, 1915). Він визначив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Хекшера — Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1)існують дві країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2x2x2);

2)пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3)країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

4)в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

20. Парадокс Леонтьєва (англ. Leontief's paradox) — спостереження, що спростувало теорему Хекшера-Оліна при аналізі зовнішньої торгівлі США за 1947 р. Розв'язування парадокса Василя Леонтьева полягає в тому, що коректне дослідження вимагає не двохфакторну, а багатофакторну модель зовнішньої торгівлі.

Василь Леонтьєв перевіряв той факт, що США (найбільш наділена капіталом країна) експортує капіталомісткі, а імпортує трудомісткі товари. Однак виявилось, що американська продукція, яка конкурує з імпортованою, потребує на 30% більше капіталу на 1 робітника, ніж американська експортна продукція.

Отже, Парадокс Леонтьєва полягає в тому, що всупереч теорії Хекшера-Оліна, країни, що мають надлишок праці, експортують капіталомістку продукцію, і навпаки. Однак парадокс Л. не дав відповіді на чисельні запитання. Але, незважаючи на деякі умовності у розрахунках Леонтьєва (розрахунки не реального імпорту, а імпортозаміщення, специфіка післявоєнного періоду тощо), а також незважаючи на неодноразові спроби спростувати Парадокс Леонтьєва як самим Леонтьєвим, так і іншими вченими, це явище у практичному плані є актуальним і на сьогодні.

Багато економістів вважають що США має перевагу у висококваліфікованих працівниках більшу ніж у капіталі. Капітал може розглядатися ширше, вважаючи робочу силу «капіталом». За цією ознакою капіталомісткий експорт є висококваліфіковано-трудомістким.

21. Стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю загаль­ної рівноваги у міжнародній торгівлі. Ця модель поєднує попит і пропозицію на товари всередині країни з попитом і пропо­зицією на них за кордоном. Вона оперує поняттям "взаємний попит", що означає таку кількість імпортованого товару, яка потрібна певній країні для того, щоб спонукати її експортувати відповідні обсяги інших товарів. Вона відображує умови попиту і пропозиції, розміри виробництва і споживання, відносні пере­ваги країн, їх рівень спеціалізації, фізичний обсяг торгівлі, умови торгівлі, виграш від торгівлі та його розподіл. Міжнародна (за­гальна) рівновага досягається тоді, коли одночасно зрівнова­жуються попит і пропозиція на товар у внутрішній і міжнарод­ній торгівлі

Стандартна модель характеризується наступними рисами:

• криві виробничих можливостей, що показують реально існуюче співвідношення випуску різних товарів, у кожної країни різні, що і спонукує них до торгівлі один з одним;
• якщо криві збігаються, тобто співвідношення випуску товарів у двох країнах однакове, то торгівля ґрунтується на розходженнях у смаках і перевагах споживачів, що ніколи не можуть збігатися цілком навіть у дуже близьких країнах;
• пропозиція визначається кривій граничного рівня трансформації, а попит визначається кривій граничного рівня заміщення;
• рівноважна ціна, по якій відбувається міжнародна торгівля, визначається співвідношенням відносного світового попиту і відносної світової пропозиції на товар.

22. M. Портер (M. Porter) поєднав макроекономічний аналіз конкурентних переваг країни з дослідженням відмінностей розвитку фірм, що застосовують зовнішньоекономічні стратегії. За М. Портером, наявність в країні природних ресурсів не може стати конкурентною перевагою нації. Навпаки, країни з багатими природними ресурсами можуть відставати в економічному розвитку, а ті країни, які відчувають нестачу природних ресурсів, - активно розвиватися. Такий розвиток пов'язаний із набутими перевагами, але не з факторами виробництва і тим більше не з використанням природних ресурсів. М. Портер довів, що успіхи країн з багатою експортною складовою зумовлені сучасними конкурентними перевагами фірм, які ґрунтуються на постійно здійснюваних інноваціях та оновленні технологій.

У своїй теорії М. Портер виділив чотири детермінанти ("ромб національних переваг") - складові успіху, які визначають стан середовища, всередині якого формуються конкурентні переваги галузей і фірм, а саме:

1. Параметри факторів виробництва. Це насамперед фактори, пов'язані з науково-технічним прогресом, - інформаційна, наукова і технічна забезпеченість та стан ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури, а також, крім того, традиційні фактори виробництва - праця, земля, капітал, підприємницька активність.

2. Стратегія фірми. Вона має відповідати становищу фірми у галузі і стану ринку. Правильно обрана стратегія передбачає формування прогресивної бізнес-структури, заснованої на ефективному менеджменті.

3. Параметри попиту. Це насамперед місткість ринку, його динаміка, диференціація, рівень вимог покупців до якості товару.

4. Споріднені і підтримуючі галузі. Вони забезпечують експортні галузі необхідними матеріалами, комплектуючими виробами, інформацією. Це єдність взаємопов'язаних галузей - кластер.

М. Портер підкреслював, що на світовому ринку існує конкуренція фірми, а не урядів. Уряди можуть лише сприяти успіху конкурентної боротьби вітчизняних виробників. Держава може посилити фактори успіху фірми шляхом виваженої економічної політики, підтримки інноваційного процесу і стимулювання експорту.

 

23. У період після Другої світової війни, коли протистояння двох світових соціально-економічних систем досягло стану «холодної війни», вивчення міжнародних відносин відбувалось під значним безпосереднім впливом практичних завдань зовнішньополітичної діяльності провідних держав світу. Науковою думкою було запропоновано значну кількість відповідних аналітичних підходів і теоретичних моделей, зокрема: теорія політичного реалізму Г. Моргентау, теорія миру і війни Р. Арона, теорія факторів К. Райта, теорія міжнародного еквілібріуму (рівноваги) Дж. Ліскі, теорія світових систем Й. Галтунга. Найвідомішою і найвпливовішою серед них стала концепція, або школа, політичного реалізму, що виникла в США у другій половині 40-х років як реакція на реалії «холодної війни». На тривалий період ця концепція стала домінуючою за впливом на зовнішньополітичні структури індустріально розвинених країн Заходу. Серед її прихильників були не лише вчені, а й провідні політики, у тому числі З. Бжезінський і Г. Кіссінджер. Загальновизнаним засновником школи політичного реалізму вважається Г. Моргентау.

Вихідною в концепції політичного реалізму є теза про те, що недосконалість становища у світі — це результат дії сил, закладених у недосконалій природі самої людини. Тому потрібно бути реалістом: не протистояти цим силам, а враховувати їх у політиці. Згідно з концепцією політичного реалізму найважливішим орієнтиром, який допомагає знайти раціональний шлях у сфері міжнародної політики, є інтерес. Причому якщо у сфері внутрішньої політики залежно від характеру і співвідношення політичних сил загальний інтерес може бути різним, то в міжнародній політиці він виступає передусім і головним чином як національний інтерес. Будь-яка зовнішня політика має будуватися, спираючись на фізичну, політичну і культурну реальність, якою є нація. У світі, розділеному конкуренцією і боротьбою за владу різних суверенних націй, зовнішня політика будь-якої нації має забезпечувати задоволення її першочергової потреби, яка полягає в тому, щоб вижити. Всі нації відповідно до наявних у них можливостей прагнуть до одного — захисту своєї фізичної, політичної і культурної ідентичності перед загрозою зовнішнього нападу.

Теорія розміру країни

 

Теорія абсолютних переваг не враховує відмінностей країн за їх виробничою спеціалізацією. Сучасні дослідження, які враховують фактор розміру країн, допомагають пояснити, у якому обсязі та якого типу продукція буде залучена у міжнародну торгівлю.

Теорія розміру країни (Theory of Country Size) — через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різноманітніші кліматичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни.

Більшість великих країн, наприклад США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше товарів та експортують значно менше своєї продукції, ніж невеликі країни, наприклад Нідерланди, Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Проте є і винятки: Північна Корея, Куба — невеликі країни, у яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові обмеження.

Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витратами, хоча вони по-різному впливають на великі та малі країни. Як правило, нормальна максимальна відстань перевезення продукту становить близько 100 миль, тому що зі збільшенням відстані ціни на перевезення надто зростають. Значна частина виробничих та ринкових потужностей у великих країнах, наприклад у США, знаходиться більш ніж у 100 милях від кордонів. У маленьких країнах, наприклад у Данії, майже всі виробничі та ринкові потужності розташовані менше ніж у 100 милях від кордонів. Отже, низькі транспортні витрати у невеликих країнах сприяють розвитку міжнародної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах — її гальмують.

Якщо порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з розвиненою економікою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких застосовуються технології, що вимагають більшої тривалості випуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що обслуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Висновки

1.Великі країни, порівняно з малими, експортують меншу частку виробленої продукції та імпортують меншу частку товарів.

2.Великі країни, на відміну від малих, мають різноманітніші ресурси.

3.Великі країни, порівняно з малими, мають вищі транспортні витрати у міжнародній торгівлі.

4.Великі країни, на відміну від малих, зазвичай можуть здійснювати великосерійне виробництво.