Розкрийе поняття теоретичного розрахункового валютного курсу

Є кілька методів визначення валютних курсів. Традиційним вважається метод визначення валютних курсів на основі зіставлення ринкових цін на золото. Визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах. На основі зіставлення визначається валютний курс грошової одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю.

Найбільш поширеним і простим методом визначення валютних курсів є метод зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого споживчого кошика). При цьому методі, як і при попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляються з цінами, вираженими у валюті, курс якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю).

Поряд з ціновим методом існує метод визначення валютного курсу на основі співвідношення ефективних виробничих витрат в країнах, що зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник продуктивності праці.

Отже, можна зробити висновок, що валютний курс виконує ряд важливих економічних функцій. Він є засобом:

• інтернаціоналізації грошових відносин;

• зіставлення національних цінових структур і результатів виробництва;

• зіставлення національної та інтернаціональної вартості;

• перерозподілу національного продукту між країнами.

6. Вільний ринковий валютний курс та механізм його встановлення

Валютний курс - ціна грош. одиниці певної країни, виражена через грош. одиницю ін. країни.

Вільно плаваючий курс — це співвідношення між національ­ною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із роз­виненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетар­ної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіж­ного балансу.

 

7. Державне регулювання валютного курсу: валютна політика, офіційний та регульований валютний курс

Державне регулювання валютного курсу направлено на усунення негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин та на досягнення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного балансу, зниженню росту безробіття та інфляції в країні. Воно здійснюється за допомогою валютної політики - комплексу заходів у сфері міжнародних валютних відносин, реалізуємих у відповідності до поточних та стратегічним цілям країни.

До мір державного впливу на величину валютного курсу відносять:

χ Валютні інтервенції;

χ Дисконтна політика;

χ Протекціоністські заходи.

Валютні інтервенції - оперції центральних банків на валютних ринках по купівлі-продажу національної гошової одиниці проти ведучих іноземних валют.

Метою валютних інтервенцій є зміна рівня відповідного валютного курсу, баланса активів та пасивів по різним валютам або очікувань учасників валютного ринку. Для того, щоб підпищити курс національної валюти, центральний банк повинен продавати іноземні валюти, скуповуючи національну. Тим самим зменшується попит на іноземну валюту, тим самим підвищується курс національної валюти. І навпаки.

Дисконтна політика - це зміна центральним банком облікової ставки, в тому числі з метою регулювання величини валютного курсу шляхом впливу на вартість кредиту на внутрішньому ринку і тим самим на міжнародний рух капіталу.

Протекціоністські заходи - це заходи, напралені на захист власної економіки, в даному випадку національної валюти. До них відносять, в першу чергу, валютні обмеження - законодавча та адміністартивна заборона або регламентація операцій резидентів та нерезидентів з валютою або іншими валютними цінностями. Видами валютних обмежень є:

 Валютна блокада;

 Заборона вільного купівлі-продажу іноземної валюти;

 Регулювання міжнародних платежів, руху капіталів, репатриації прибутку, руху золота та цінних паперів;

 Концентрація в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей.

Держава часто маніпулює величиною валютного курсу з метою змінити умови зовнішньої торгівлі країни, використовуючи такі методи валютного регулювання, як девальвація та ревальвація.

Як переконує світовий досвід. Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:

- фіксований валютний курс;

- "вільно плаваючий " курс;

- "регульований плаваючий " валютний курс;

- систему множинних валютних курсів;

- подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо.

Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуваним і таким, що стимулює зовнішню торгівлю. Валютний коридор - можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

 

8.Поняття, форми та емісійний механізм світових грошей.

Гроші — це економічна категорія, що означає особливий, специфічний товар, який відіграє роль загального еквівалента, рівноцінності, тобто форму вартості всіх інших товарів

Незалежно від того, який вигляд мають гроші, вони виконують три основні функції:

- засіб обігу;

- міра вартості;

- засіб зберігання.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнородному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Світова валютна система базується на різних формах грошей, які обслуговують міжнародні відносини. Функціональні форми світових грошей розвивались паралельно з національними грошима, тобто вони пройшли шлях від товарних(металевих) до кредитних.

Повноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функції грошей і є загальним еквівалентом.

Товарні гроші здатні виступати загальним еквівалентом тому, що на їх виготовлення затрачено суспільну працю. Вони однаково здатні слугувати для безпосереднього споживання і для виміру вартості іншого товару та знаряддям обміну.

Металеві гроші спочатку з´явилися як різної форми та ваги шматки металу. З часом з них стали виготовляти вироби, які однаково могли слугувати для задоволення потреб споживання і виступати засобом обміну. Лише з часом з´явилася кругла монета - найдосконаліша форма повноцінних грошей.

Неповноцінні гроші - це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Основними їх формами є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобов´язання), банківські зобов´язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші.

Паперові гроші - нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття бюджетних витрат і наділяються нею примусовим курсом та законодавчо закріпленим обов´язком приймати у всіх видах платежів.

В основі паперово-грошового обігу лежитьспецифічний закон обігу паперових грошей, за яким вартість усіх випущених в обіг паперових грошей визначається вартістю тієї кількості товарів і послуг, яка необхідна в певний час обігу.

Нагальна потреба розвитку кредиту привела до появи кредитних грошей, найпростішим видом яких є вексель (боргове зобов'язання кредитору погасити борг у певний строк). Однак обмеженість сфери вексельного обігу приватним сектором робить необхідним їх заміну банкнотним обігом. Банкнота - вексель банка, що виписаний під придбані в своє розпорядження векселі приватних осіб. Нині банкноти переважно становлять грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральними емісійними банками.

На ранніх етапах розвитку товарно-грошових відносин грошові одиниці безпосередньо пов'язувалися з певною кількістю благородного металу. Зголом срібло було витіснено золотом. Нині в жодній з країн золото вже не фігурує як грошовий метал, перестала існувати й вільна розмінність на золото національних валют. Лише опосередковано, завдяки порівнянню з найпоширенішими й найсильнішими валютами інших країн, визначаються певне співвідношення більшості валют із золотом і їхня вартість.

 

9. Долар США та його перспектива як міжнародного платіжного засобу

У ххі століття світова економіка увійшла з ознаками кризових явищ, тому числі у фінансовій сфері. Перш за все це виявилось в коливанні і ослабленні долара сша, який з часів другої світової війни виконує функції основного міжнародного платіжного засобу і резервної валюти.

Однією з причин останньої фінансової кризи стала монополізація США контролю за світовою валютою – доларом, управління яким мала б здійснювати уся світова спільнота за правилами й приписами, що висуваються до світової валютної системи. Це, у свою чергу, призвело до утворення некерованої грошової маси, по суті, перевиробництва долара. Як видно, основна відповідальність за назване лежить на Федеральній резервній системі США, яка, з одного боку, виконує функції державного банку, а з іншого – є комерційною структурою і діє за законами вільного ринку, маючи на меті одержання прибутку від власної діяльності.

З 1971 р. після відміни прив’язки вартості долара до золотого стандарту під приводом того, що купівельна спроможність цієї валюти забезпечувалась не тільки за рахунок ВВП США, але й ВВП інших економік, почала друкувати долари в необмеженій кількості. Остання при цьому не відповідала реальному обсягу товарної маси у світі. Адже на сьогодні США виробляють приблизно 20% світового ВВП, а споживають – близько 40% виробленого у світі. Різницю покриває решта країн. Через це обсяг доларової маси з 1971 року до цього часу збільшився в десятки разів, при тому.

З метою контролю над знеціненням незабезпеченого долара ФРС США вдалася до механізмів зв'язування значної маси «квазівалюти» у віртуальному товарі. У зв’язку з цим валютний ринок був перетворений на віртуальний, при цьому головний дохід інвесторів змістився з прибутковості підприємства на прибутковість пакета акцій, яким вони володіють.

У комплексі зазначене призвело до порушення рівноваги у світовій економіці, гігантського дефіциту торгового балансу США, утворення економічної «бульбашки» і, як наслідок, сучасної глобальної фінансово-економічної кризи.

Очевидним є те, що в умовах глобалізації для нормального функціонування світової економіки необхідна стабільна, передбачена і функціонуюча за заздалегідь відомими правилами міжнародна валютна система, в основі якої буде лежати підтримка макроекономічної і фінансової дисципліни провідними світовими економіками.

Головною розбіжністю в питанні реформування світової валютної системи є різне бачення того, наскільки глибокими мають бути реформи. Деякі країни, а саме США і Великобританія, вважають, що достатньо буде лише «навести лад» в окремих елементах існуючої системи. У цьому контексті мова йде лише про часткову модернізацію, за якої основні важелі впливу на фінансову ситуацію у світі залишаться без змін, тобто США збережуть домінуючий вплив американського долара як основної резервної валюти.

Інші країни, до яких належить і Росія, переконані, що всі сучасні проблеми були закладені ще Бреттон-Вудом і світова валютна система потребує кардинальних змін, у тому числі за рахунок розширення кола країн, що будуть мати вплив на світові фінансові інститути, відходу від домінування однієї резервної валюти та посилення контролю за фінансовими потоками і операціями

Під час другого саміту «Великої двадцятки», який проходив 2 – 4 квітня 2009 р. у Лондоні, була висловлена думка про те, що майбутня реформа валютної системи повинна покласти край домінуванню долара США в глобальній економіці як основної розрахункової валюти. Одним із ключових принципів нової валютної системи має стати створення нових валютних зон. У зв'язку з цим виникає необхідність стимулювання регіональної економічної інтеграції задля появи нових регіональних резервних валют, які поряд із доларом США та євро зможуть значно підвищити стійкість світової валютної системи. Цією валютою може стати СДР.

 

10.Євро – перша повноцінна регіональна міжнародна валюта

Найбільш високорозвиненою і досконалою формою розвитку регіональних валютних угруповань є Валютний союз країн ЄС (ВС).

На початку 70-х років, за умов зростання амплітуди коливань курсу американського долара, розпочалися активні пошуки виходу зі своєрідного критичного стану передусім країн — членів Європейського економічного співтовариства, спрямовані на створення власної регіональної валютної системи. У 1979 p., тобто через рік після набрання чинності Кінгстонської угоди, було створено міжнародну (регіональну) валютну систему — Європейську валютну систему (ЄВС).

Єдиним результатом тогочасних прагнень до валютної інтеграції була "валютна змія", тобто механізм, що обмежував коливання ринкових курсів валют країн Співтовариства між собою до 2,25 %. Коли зміна курсу даної валюти відносно валют інших держав-членів перевищувала допустиму межу, центральні банки повинні були здійснювати інтервенції на валютних ринках, щоб повернути курс на попередню позицію.

Європейська Валютна Система спиралася на три елементи:

• Європейська валютна одиниця - ЕКЮ

• Курсово-інтервенційний механізм

• Кредитний механізм

Головним елементом ЄВС була Європейська валютна одиниця (ЕКЮ). ЕКЮ було лише розрахунковою одиницею, воно не мало матеріальної форми (банкноти, монети). ЕКЮ було кошиком, який складався з валют держав-членів Співтовариства. Кількість валюти держав-членів у кошику ЕКЮ залежала в першу чергу від:

• частки ВВП держави-члена в сукупному ВВП Співтовариства,

• частки експорту та імпорту держави-члена у внутрішній торгівлі Співтовариства,

• значення даної валюти як деномінатора інструментів ринків капіталу та грошей (кількість операцій у даній валюті на обох ринках).

Курсово-інтервенційний механізм. Курси могли відхилятись до ±2,25% (або ±6% для слабих країн, наприклад, Іспанії та Португалії) від двосторонніх центральних курсів. у 1993 році розширений до ±15%.

Кредитний механізм. Якщо досягалась нижня чи верхня межа коридору коливань курсів валют, центральні банки проводили інтервенції на валютних ринках. Якщо бракувало коштів на таку інтервенцію, то ці банки використовували взаємну кредитну допомогу.

У 1992р. була прийнята Маастріхська угода, відповідно до якої країни ЄС вводять єдину європейську валюту поступово - у три етапи.

Перший етап (1990-1993 рр.) передбачав проведення всіх підготовчих заходів. Були ліквідовані всі обмеження на вільне пересування капіталів у межах Європейського Союзу. Особлива увага приділялася зближенню економічних та фінансових показників у країнах ЄС.

Протягом другого (1994 р. – 31 грудня 1998 р.) – організаційного етапу - був створений Європейський Центральний Банк (ЄЦБ).

Третій – заключний – етап (1 січня 1999 р. – 1 липня 2002 р.) почався з моменту введення євро у безготівковий обіг. З 2002р. – євро в обігу.

З метою забезпечення стійкої купівельної спроможності євро кожна країна єврозони згідно з Маастрихтським договором повинна забезпечити значне підвищення свого економічного і фінансового потенціалу відповідно до таких критеріїв:

• інфляція не повинна перевищувати середній показник трьох країн ЄС з найбільш стабільною ціною більше, ніж на 1,5 відсоткових пункти;

• номінальна довгострокова відсоткова ставка НБ не повинна перевищувати середній показник трьох країн ЄС з найбільш стабільною ціною більше, ніж на 2 відсоткових пункти;

• поточний дефіцит держбюджету повинний підтримуватися в межах 3% ВВП країни;

• державний зовнішній борг країни не може перевищувати 60% ВВП;

• коливання курсу національної валюти до євро повинно знаходитися в межах ±2,25%, а також функціонування національної валюти без девальвації в останні два роки.

 

11.Гривня, долар, євро: чинники, обумовлюючі їх курсове співвідношення.

Економіка нашої країни дуже молода і нестала, тому пояснити коливання курсу гривні стосовно долара чи євро можна економіко-політичною нестабільністю всередині нашої держави та високим рівнем залежності економіки від імпорту внаслідок нерозвиненості економічної системи та її нездатності задовольнити попит населення.

До 2008 року Україна відносилась до країн з помірною доларизацією. Граничний рубіж показник рівня доларизації національної економіки перетнув, починаючи з 2008 року. Тенденція до його зростання триває до сьогодні і дозволяє зарахувати Україну до країн з високим рівнем доларизації.

Під впливом світової фінансової кризи основні негативні процеси в Україні розгорнулися насамперед у валютно-фінансовій сфері. Курсові тенденції упродовж 2008 р. були вкрай неоднозначними. Якщо в травні 2008 р. виникли передумови для ревальвації гривні, то на початку осені – для її девальвації. В цих умовах можливості НБУ проводити виважену валютно-курсову політику були суттєво обмежені.

Аналізуючи динаміку курсу гривні щодо іноземних валют за період 2007–2009 рр. можна зазначити, що в цілому спостерігається падіння курсу національної грошової одиниці. В цей час валютно-курсова політика НБУ була спрямована на підтримку стабільності обмінного курсу гривні щодо долара США, накопичення міжнародних резервів та своєчасне виконання зовнішніх боргових зобов’язань держави.

Середньострокові перспективи курсу гривні залежатимуть від ситуації на світовому ринку, вважають експерти і стверджують, що у Національного банку є всі можливості утримати курс гривні на поточному рівні в найближчій перспективі: у нього є резерви, є в запасі програма співпраці з Міжнародним валютним фондом. Але це за умови, що не буде сильно негативного розвитку в світовій економіці, а саме не буде повторення ситуації 2008 року.

Євровалюта з початку 2012р. плавно падала. Втім, вважають, що це ситуативний сплеск і і подальший курс юуде залежати від того як себе поведуть економіки Греції, Іспанії, Португалії та Італії,у яких найбільший зовнішній борг. Щодо долара євро продовжує падати. В Україні ще в 3 кварталі 2011. Року центробанки збільшили частку долара у своїх золотовалютних резервах, а євро скоротили. Тенденція поки буде продовжуватись.

12.Кризовий стан світової фінансової системи та шляхи його подолання

Під фінансовою кризою розуміється різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників. Фінансова криза – це криза, яка:

1) системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні та державні фінанси;

2) негативно впливає у середньо- і довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3) проявляється:

- у фінансовому секторі й на фінансових ринках – у різкому зростанні процента, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, що дедалі збільшуються; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; масштабному падінні курсу цінних паперів; виникнення масових збитків на ринку деривативів; банківській паніці тощо.

- у міжнародних фінансах – у неконтрольованому падінні курсу національної валюти; масовій втечі капіталів з країни; некерованому нарощенні зовнішнього боргу і прострочених платежів держави і комерційних організацій тощо

- у сфері грошового обігу – в різкому некерованому зростанні цін із переходом у хронічну інфляцію; втечі від національної валюти, стрімкому впровадженні у внутрішній обіг твердої іноземної валюти;

- у сфері державних фінансів – у різкому падінні величини золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникнення дефіциту чи загостренні привнесеною кризою дефіцитності бюджету; швидкому скороченні збирання податків; падінні бюджетного фінансування державних витрат; некерованому нарощуванні внутрішнього державного боргу.

Основні причини фінансової кризи в нашій державі головним чином полягають у залежності фондового ринку від коштів нерезидентів, надмірній зовнішній заборгованості суб’єктів економіки, нестачі ліквідності в банківській системі. На фоні світової фінансової кризи спостерігається погіршення ситуації з кредитуванням економіки України. Потрясіння на фінансовому ринку впливають на інфляцію та знецінення заощаджень, відставання фінансування соціальної сфери, зростання цін тощо.

Світовий досвід розв'язання фінансових криз показує, що їх основними причинами є низька якість управління в банках і недоліки інституційного середовища функціонування банків.

Щоб стабілізувати фінансовий ринок, державі необхідно виштовхати гравців цього ринку зі сфери спекулятивних операцій у сектор реальної економіки. Крім того, для подолання необхідно підвищити рівень оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки, посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором.

13.Назвіть основні форми міжнародних розрахунків та характерні особливості їх практичного використання.

Міжнародні розрахунки — це система організації, регулювання та здійснення платежів за грошовими вимогами й зобов´язаннями. Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, міжкраїнний рух факторів виробництва, а також некомерційні операції.

Основними суб´єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують.

Умови зовнішньоторговельних контрактах включають наступні основні елементи:

1.Валюта ціни і валюта платежу.

Валюта ціни - валюта, в якій визначається ціна на товар. Валюта платежу - валюта, в якій повинне бути погашене зобов'язання імпортера (або позичальника).

2.Засоби платежу - готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні).

Готівковий платіж здійснюється через банк до чи проти передачі експортером товаросупровідних документів чи самого товару в розпорядження покупця.

Готівковий платіж може бути розбитий на частини за умовами поставки та в міру готовності товару. В першому випадку частина платежу (80—90 %) сплачується після відвантаження товару, а все інше після приймання товару імпортером.

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем продавцю погодженої в контракті суми в рахунок платежу до передачі товару в його розпорядження або до початку виконання замовлення. Цей спосіб виконує дві функції:

— є формою кредитування покупцем продавця;

— слугує засобом забезпечення зобов´язань, прийнятих покупцем за контрактом.

Аванс може бути наданий у грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого товару. Аванс у грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених у контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

3.Платіж у кредит передбачає проведення розрахунків за операцією на основі наданого продавцем покупцю комерційного кредиту. Останній сплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару. Цей кредит надається, як правило, в товарній формі шляхом відстрочення чи розстрочки платежу і класифікується як комерційний, фірмовий товарний кредит.

Основними формами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

 

 

14. Наведіть визначення і особливості застосування валютних угод з негайною поставкою

Валютна операція "спот" — це купівля-продаж валюти на умовах "її поставки протягом двох робочих днів від дня укладання угоди за курсом, зафіксованим в угоді (її ще називають терміновою).

До ознак спот-ринку належать:

• здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування відсоткової ставки на суму поставленої валюти;

• операції здійснюються в основному на базі комп'ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня;

• наявність обов'язкових валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируваннями іншого банку, то повідомлені йому валютні курси є обов'язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти.

Учасники касових операцій мають можливість:

- терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;

- уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу;

- оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам - ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Недоліки: часова різницями в роботі валютних ринків; інформація про одержання платежу від контрагента стає відомою лише на наступний день після дати валютування, а за цей час різка зміна валютного курсу може призвести до збитків або до упущення вигоди.

 

15. Дайте визначення та умови застосування в міжнародних розрахунках операції інкасо

Інкасо - банківська операція, шляхом якої банк по дорученню клієнта одержує платіж від імпортера за відвантажені в його адресу товари і надані послуги, зараховуючи ці засоби на рахунок експортера в банку.

Існує п'ять основних сторін документарного інкасо:

1. Довіритель (принципал) - експортер.

2. Банк-ремитент. Це банк, якому довіритель доручає операцію по інкасуванню. Звичайно це власний банк експортера.

3. Інкасуючий банк. Це будь-який банк, що повідомляє трассата про прибуття інкасо і що вимагає від нього платіж і акцепт.

4. Представляючий банк.

5. Імпортер.

При розрахунках у формі документарного інкасо банк діє як посередник між продавцем (експортером) і покупцем (імпортером). Банк одержує від експортера разом з інструкціями документи (рахунку, транспортні, страхові, переказний вексель, інші), що підтверджують відвантаження товару експортером, та дозволяють імпортерові одержати у власність товар. Отримані документи надаються Банком імпортерові тільки в обмін на платіж або акцепт векселя відповідно до інструкцій експортера.

При використанні інкасової форми розрахунків використовуються документи двох типів:

1) фінансові документи - документ, використовуваний для цілей одержання грошей (наприклад, перевідний вексель; чек; платіжна розписка).

2) комерційні документи, - документи, пов'язані з товаром, для яких фінансові документи існують, щоб забезпечити платіж (наприклад, коносамент, страховий документ).

Розрізняють просте і документарное інкасо. Просте (чисте) інкасо означає стягнення платежа по фінансовим документам, не що супроводжуються комерційними документами; документарное (комерційне) - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або тільки комерційних документів.

 

16.Визначення та особливості застосування строкових валютних операцій: форвард, ф’ючерс, опціон.

Строковими операціями є валютні операції, пов'язані з поставкою валюти на строк понад 3 дні з дня її укладення.

Форвардні валютні операції — це контракти з обміну валют, які відбуватимуться у майбутньому, але за курсом, зафіксованим на поточну дату.

Форвардний валютний курс і курс "спот" тісно пов'язані між собою. З теоретичного погляду форвардна ціна валюти може дорівнювати спот-ціні, однак на практиці такий збіг досить рідкісний.

Якщо форвардний курс більший заспот-курс, то в такому разі зазначають, що валюта котирується з "премією"; якщо ж навпаки, то валюта котирується з "дисконтом", тобто зі знижкою.

До позитивних моментів проведення форвардних валютних операцій можна віднести те, що вони надають більше можливостей для маневру.

Недолік: при укладанні форвардного контракту валютний ризик значно зростає, оскільки збільшується ймовірність непередбачуваної зміни курсу валюти на дату поставки, а також ризик щодо неплатоспроможності партнера.

Ф'ючерсні валютні операції — це строкові угоди на біржах, що являють собою купівлю-продаж золота, валюти, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою на момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше 3 днів і до 2—3 років). Одна із сторін-розрахункова палата.

Відмінності ф'ючерсних валютних операцій від форвардних:

• якщо форвардні операції здійснюються на міжбанківсь- кому валютному ринку, то ф'ючерсні — переважно на біржовому;

• індивідуальні контракти, що укладаються між клієнтом і банком при форвардних валютних операціях, як правило, дорожчі порівняно зі стандартизованими ф'ючерсними контрактами;

• доступ на форвардні валютні ринки для невеликих фірм обмежений;

• якщо форвардні валютні операції на 95 % закінчуються поставкою валюти за контрактом, то ф'ючерсні операції навпаки — на 95 % закінчуються укладанням зворотної (офсетної) угоди, за якої не здійснюється реальної поставки валюти, а учасники цієї операції одержують лише різницю між початковою ціною укладання контракту і ціною, що існує на день здійснення зворотної (офсетної) угоди;

• при формуванні форвардного валютного контракту набір валют практично не обмежений.

Валютний опціон — це договірне зобов'язання, що дає право (для покупця) і зобов'язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом на наперед узгоджену дату або протягом узгодженого періоду часу.

В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцю певну суму, яка носить назву премії. Ризик покупця опціону обмежений розміром цієї премії, а ризик про-давця опціону знижується на величину одержаної премії.

При цьому виділяється:

• опціон "пут" — право продати валюту для захисту від її потенційного знецінення, або в розрахунку на її потенційне знецінення;

• опціон "кол" — право купити валюту для захисту від потенційного її подорожчання або в розрахунку на потенційне підвищення її курсу.

 

17.Сутність умов застосування і виконання міжнародних платежів банківськими переказами.

Банківський переказ – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі).

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. Порядок виконання банківського переказу такий:

o переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;

o експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;

o експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;

o імпортер подає заявку на переказ;

o імпортер отримує товари;

o банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

o банк експортера:

o перевіряє одержані документи;

o списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;

o передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

 

 

18.Складні валютні операції: арбітраж і СВОП, їх сутність та особливості.

Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку шляхом використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і процентними ставками за касовими і строковими операціями. Основний принцип валютного арбітражу — купити той чи інших фінансовий актив дешевше і продати його дорожче.

Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.

Часовий валютний арбітраж — це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках.

Слід підкреслити, що арбітражні операції мають велике економічне значення для всього фінансового ринку, оскільки втручання арбітражерів дає змогу забезпечити взаємозв'язок курсів валют і регулювання ринку, що сприяє тимчасовому вирівнюванню курсів на різних ринках, стиранню різних кон'юнктурних стрибків, підвищуючи стійкість валютного ринку.

Операція "своп" — це валютна операція, коли поєднуються форвардні умови та умови "спот", тобто валютна операція продажу готівкової валюти (спот) здійснюється з одночасною її купівлею на строк (форвард) або навпаки. Ці операції дають можливості одержувати додаткові економічні вигоди або ж пов'язані з валютними втратами.

Операції "своп", як правило, здійснюються на строк від 1 до б місяців.

Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритої валютної позиції - обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті збігаються. Цілями "своп" бувають:

- придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків

- здійснення політики диверсифікації валютних резервів

- підтримка визначених залишків на поточних рахунках

- задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін.

До угод "своп" особливо активно прибігають центральні банки. Вони використовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів у періоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій.

19.Розкрийте поняття «кредитної лінії», як ефективної форми кредитування зовнішньої торгівлі.

Кредитна лінія - форма кредитування, у якій в межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту декількома частинами (траншами), в найбільш зручному режимі для ведення бізнесу позичальника.

2 режими видачі і погашення траншів:

 без жорстких вимог по термінах видачі і погашення кожного траншу, позичальник здійснює погашення за наявності вільних грошових коштів;

 з чітко певними термінами видачі і погашення кожного траншу. Кредитні лінії відкриваються в національній та іноземній валютах.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей.

Розрізняють два види кредитних ліній: сезонну й постійно відновлювальну.

Сезонну кредитну лінію відкривають за періодичного браку оборотних коштів, пов'язаних із сезонністю виробництва або з необхідністю створення запасів товарів на складі.

Відновлювальну кредитну лінію може бути відкрито підприємству тоді, коли воно відчуває постійний брак оборотних коштів для відновлення процесу виробництва в заданому обсязі.

Види забезпечення:

 фінансові активи позичальника або поручителя (застава майнових прав на грошові депозити);

 нерухоме або рухоме майно позичальника або поручителя (застава цілісних майнових комплексів, будівель, споруд, квартир, устаткування, транспортних засобів, товарів в обороті);

 майнові права по контрактах позичальника або поручителя (на отримання грошової виручки або товару);

 гарантії банків.

Переваги продукту:

 можливість для клієнта самостійно управляти своїми фінансовими потоками;

 можливість багато разів вибирати і погашати позикові засоби впродовж терміну дії кредитного договору, в межах встановленого ліміту кредитування;

 кредитна лінія надається у будь-який час;

 при активному користуванні кредитною лінією (погашення за наявності вільних засобів) загальна вартість може бути дешевше за кредит;

 гнучкий комплексний підхід до застави, можливість прийняття як забезпечення активів, що набувають в рамках кредитної лінії;

 можливість встановлення індивідуального графіка погашення кожного виданого траншу, з урахуванням специфіки бізнесу і особливостей проекту, що кредитується.

 

20.Сутність та умови застосування міжнародних розрахунків за допомогою акредитивів.

Акредитив - це доручення однієї кредитної установи іншій здійснити оплату товарно-транспортних документів за рахунок зарезервованих коштів.

Акредитивом може бути зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера або забезпечити його платіж іншим банкам у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.

Операції по акредитиву:

1. Укладання зовнішньоекономічного контракту, умовами якого передбачено акредитивну форму розрахунків.

2. Відкриття акредитива на користь продавця та передача його умов авізуючому банку засобами зв’язку.

3. Повідомлення (авізування) продавця авізуючим банком про відкриття акредитива.

4. Відвантаження товару та надання продавцем документів за акредитивом в авізуючий (виконуючий) банк.

5. Перевірка документів, платіж продавцю на суму документів за акредитивом.

6. Передача документів за акредитивом покупцю.

Види акредитивів різні і поділяються:

1. З точки зору можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

- безвідкличний (дає бенефіціару високий ступінь впевненості, що його поставки або послуги будуть оплачені, щойно він виконає умови акредитива);

- відкличний (у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом навіть без попереднього повідомлення бенефіціара).

2. З точки зору додаткових зобов'язань іншого банку з акредитива:

- відкличний непідтверджений акредитив (банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитиву. У цьому випадку він не бере ніякого зобов'язання платежу);

- безвідкличний підтверджений акредитив (якщо банк-кореспондент підтверджує бенефіціару акредитив, то цим самим він зобов'язується здійснити платіж за документами, що відповідають акредитиву).

3. З точки зору існування валютного покриття:

- покритий;

- непокритий.

Покриті - акредитиви, при відкритті яких банк-емітент заздалегідь надає в розпорядження виконуючого банку валютні кошти (покриття) у сумі акредитиву на термін дії зобов'язань банка-емітента з умовою можливості їх використання для виплат по акредитиву.

 

21. Міжнародні фінансові інституції (Міжнародний валютний фонд та Світовий банк), їх сутність та значення.

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими інституціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами.

Мета діяльності міжнародних фінансових інституцій — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

До всесвітніх належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнарод­них розрахунків.

Міжнародний валютний фонд є провідною світовою фінансовою інституцією, яка має статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн — членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн — членів фонду. Членами МВФ є 188 країн, у тому числі з вересня 1992 р. — Україна.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування з метою надання фінансової допомоги окремим країнам, у яких утворилось від’ємне сальдо платіжного балансу, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн — членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна, відповідно до статуту МВФ, співробітничати з Фондом та з іншими країнами для забезпечення і підтримання стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін.

Будучи провідною міжнародною фінансовою інституцією, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він готує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і стосовно окремих країн.

Група Світового банку, є другою за значенням інституцією у системі міжнародних фінансів. Вона включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інституції: МБРР; MAP; МФК та БАГІ і спеціалізовану структуру —МЦВІС.

Серцевиною групи є МБРР, який був заснований разом з МВФ у 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути лише країни — члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн — членів шляхом надання довгострокових кредитів. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що зазнали втрат унаслідок Другої світової війни. Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) – 159 членів- була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безвідсотковий кредит на термін до 35-40рр.. Погашення кредитів (без %) починається з одинадцятого року після початку їх використання. Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їх території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) -170 членів- була створена в 1959 р. з ініціативи США. Її мета — заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на термін від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК.

У 1988 р. країни — члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. 142 країни

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна і громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) був заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій через надання послуг по арбітражному розгляду і врегулюванню суперечок між урядами і іноземними інвесторами, надання консультативних послуг, проведення наукових досліджень, надання інформації про інвестиційне законодавство.

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейцарія). Він був створений як акціонерне товариство центральними банками Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Італії, Франції, Японії і групою банків США. Фактично Банк міжнародних розрахунків має статус міжнародного банку, який координує дії національних центральних банків.

Членами БМР е 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Основні функції: сприяти співробітництву між центральними банками, забезпечувати сприятливі умови для міжнародних фінансових операцій, діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.

 

22. Регіональні міжнародні фінансові організації та їх роль в світовій економіці.

До регіональних фінансових інститутів переважно відносять регіональні інвестиційні банки, банки розвитку, регіональні інвестиційні корпорації. До регіональних банків розвитку належать Європейський банк реконструкції та розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку тощо. Регіональні банки розвитку створюються з метою сприяння переходу країн відповідного регіону до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, сприяння структурній перебудові в економіках країн-учасниць, розвитку в них підприємницької ініціативи. Серед інвестиційних інститутів - Європейський інвестиційний банк, Міжамериканська інвестиційна корпорація та Багатосторонній інвестиційний фонд, Азіатська фінансово-інвестиційна корпорація.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) був створений у 1991 р. для сприяння переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, а також для сприяння розвитку підприємницької ініціативи в країнах Центральної та Східної Європи, країн СНД, які сповідують і реалізують принципи багатопартійної демократії, плюралізму та ринкової економіки.

Визначальною рисою діяльності ЄБРР є сприяння екологічно здоровому і стійкому розвитку країн Центральної і Східної Європи, а також СНД. Діяльність Банку спрямована на інвестування в муніципальну та екологічну інфраструктуру, сприяє ефективному використанню енергії та ядерній безпеці. ЄБРР є розпорядником Рахунку ядерної безпеки і Фонду Чорнобильського укриття, на який зараховуються кошти країн-донорів. Усі проекти, що реалізуються ЄБРР, покликані прискорити перехід постсоціалістичних країн до ринкової економіки. Засновниками ЄБРР є 58 країн, Європейське співтовариство та Європейський інвестиційний банк. Штаб-квартира Банку знаходиться в Лондоні.

Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місцезнаходження — Вашингтон. Ця кредитна інституція створена у 1959 р. з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р. Членами МаБР є 28 країн американського регіону та 18 країн, що не належать до цього регіону.

Африканський банк розвитку (АфБР) було створено відповідно до Угоди, підписаної у 1963 р., яка набрала чинності у 1964 р.

Основною метою створення АфБР було сприяння:

• економічному розвитку і соціальному прогресу регіональних держав — членів АфБР;

• фінансуванню інвестиційних програм і проектів;

• мобілізації ресурсів шляхом організації спільного фінансування, що здійснюється Банком разом з дво-і багатосторонніми інститутами розвитку;

• заохоченню державних і приватних інвестицій;

• наданню необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Азіатський банк розвитку, кредитний міжурядовий інститут для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах. Основною метою проголошено сприяння економічному розвитку країн Азії і Далекого Сходу інвестиціями, фінансово-кредитною, технічною і ін. допомогою. Банк формує необхідні ресурси як шляхом мобілізації фінансових засобів усередині району, так і за рахунок залучення капіталів з країн ін. континентів. Надає позики державним організаціям і приватним підприємствам. Національні і регіональні проекти розвитку, на які витрачаються засоби, мають бути схвалені правлінням банку. Домінуючу роль грають США і Японія.

 

23.Класифікація та умови (валютно-фінансові і платіжні) міжнародних кредитів.

Процес організації міжнародного кредиту охоплює: попередні переговори про надання кредиту; підготовку листа про зобов’язання позичальника у разі надання кредиту; укладення угоди про кредит (звичайної або відновлювальної); якщо це синдикований кредит, то існує ще угода банків про участь у кредиті й угода про відступлення боргу одного з учасників синдикату іншим учасникам.

В угоді про надання міжнародного кредиту визначаються його валютно-фінансові й платіжні умови:

валюта кредиту і платежу;

сума (ліміт) кредиту;

строк кредиту;

вартість кредиту;

забезпеченість кредиту;

захист від кредитних, валютних, регіональних та інших ризиків.

Валюта кредиту і платежу — одна з найважливіших умов міжнародного кредиту, бо від її вибору залежить подальший фінансовий стан кредитора. На вибір валюти впливають: стабільність валюти; рівень процентної ставки; практика міжнародних розрахунків; ступінь інфляції; динаміка курсу валют.

До валюти міжнародних кредитів належать:

національні грошові одиниці;

євровалюта;

міжнародні розрахункові валютні одиниці.

Коли валюта платежу не збігається з валютою кредиту, то це так звані м’які позики.

Сума (ліміт) кредиту — частина позичкового капіталу, який надається в товарній чи грошовій формі позичальникові. Сума банківського кредиту ще має назву кредитна лінія.

Міжнародний кредит надається у вигляді однієї частки чи кількох часток (траншів), які можуть різнитися умовами.

Строк міжнародного кредиту — це також одна із важливих умов міжнародного кредиту. До факторів, що впливають на строк міжнародного кредиту, відносять:

цільове призначення;

співвідношення попиту та пропозиції аналогічних кредитів;

розмір контракту;

національне законодавство;

традиційна практика кредитування;

міждержавні угоди.

«Ціна» міжнародного кредиту базується на процентних ставках країн — провідних кредиторів, насамперед США, Японії, Німеччини.

Реальна процентна ставка — це номінальна ставка за вирахуванням темпу інфляції за певний період.

Грант-елемент (пільговий елемент, субсидії) — показує, який обсяг платежів у рахунок погашення кредиту економить позичальник за умови отримання кредиту на більш пільгових умовах, ніж ринкові.

Забезпеченість — одна з головних умов міжнародного кредиту. Забезпечення міжнародного кредиту може бути фінансово-товарне та юридичне.

Захист від кредитних, валютних, регіональних та інших ризиків. Ця умова міжнародного кредиту передбачає, що при визначенні валютно-фінансових умов міжнародного кредиту кредитор ураховує:

кредитоспроможність — спроможність позичальника отри­мати кредит;

платоспроможність — спроможність позичальника своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Головною ознакою класифікації є поділ кредитів за об'єктами кредитування, у відповідності до якого міжнародний кредит (так само, як і внутрішній) виступає у двох основних формах:

• товарного, або комерційного, кредиту;

• грошового, або банківського, кредиту.

Існує і змішана форма міжнародного кредиту — фірмово-банківські кредити.

За джерелами у структурі міжнародного зовнішнього фінансування вирізняють офіційні і приватні кошти (рис. 9.1). Офіційні охоплюють двосторонні міжурядові кредити (головним чином міжурядові позики, які надаються найчастіше промислово розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і тісно пов'язані з різними національними, регіональними та міжнародними програмами допомоги; змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава) і багатосторонні кредити міжнародних фінансових організацій. Приватні кредити охоплюють фірмові кредити, банківські кредити, синдиковані банківські позики та ін.

За терміном кредити поділяються на: короткострокові — до одного року; середньострокові — від одного року до п'яти (інколи до семи—восьми) років; довгострокові — понад 10 років. Частиною довгострокового кредиту є позики — залучення державними та приватними корпораціями позичкових коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів через випуск власних боргових зобов'язань. Довгострокові кредити і позики обслуговують розширене відтворення основного капіталу, експорт машин, обладнання, реалізацію промислових проектів.

За видами зовнішньоекономічної діяльності кредити поділяються на комерційні, тобто ті, що пов'язані із зовнішньоторговельними операціями; фінансові, які використовуються на будь-які цілі, включаючи погашення заборгованості, інвестування в цінні папери, прямі капіталовкладення; "проміжні "кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів та послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

За призначенням міжнародні кредити, так само як і внутрішні, можна поділити на продуктивні і непродуктивні. До продуктивних належать кредити, призначені для розвитку економіки країни-позичальника: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліцензій, ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення зовнішньоторговельних угод та інших господарських потреб. Непродуктивні кредити пов'язані з утриманням урядового апарату, армії, закупівлею зброї, погашенням зовнішньої заборгованості за раніше отриманими кредитами і т. п.

За валютою позики вирізняють: міжнародні кредити у валюті країни-боржника або країни-кредитора; у валюті третьої країни, а також у міжнародних рахункових валютних одиницях (СДР, колишня екю). Найчастіше міжнародний кредит надається у валюті країн и - кредитора.

За забезпеченням міжнародні кредити класифікують на забезпечені та бланкові. Забезпечені надаються під товари, товаророз-порядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та коштовності. Інколи використовують частину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит надається під зобов'язання боржника погасити його у встановлений термін і оформляється соло-векселем з одним підписом — позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт.

Різновидом міжнародного кредиту є валютний кредит, тобто кредит у певній валюті чи валютах, призначений для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, поповнення офіційних валютних резервів.

 

24.Назвіть і поясніть сутність основних видів кредитування зовнішньої торгівлі

Міжнародний кредит-це позичка в грошовій або товарній формі, надана кредитором однієї країни позичальнику іншої на усовах строковості, платності, забезпеченості та повергнення.

1. За цільовим призначенням:

 Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:

- комерційні – які надаються для закупівлі певних видів товарів і послуг;

- інвестиційні – для будівництва конкретних обўєктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

- проміжкові – для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

 Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.

2. За формою кредитування:

 Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.

 Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.

3. За формою забезпечення:

 Забезпечені кредити – кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою.

 Бланкові кредити – кредити, надані просто під зобов’язання боржника вчасно погасити. Різновидами бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент – це кредит банку, що надається у національній чи іноземній валюті, який відповідно до потреб клієнта може використовуватись у обсязі, що не перевищує розміру кредитної лінії.

При наданні овердрафту банк здійснює списання коштів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Різниці між контокорентом і овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрфат кожного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про надання кредиту, тодів як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

4. За строками:

 Надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців.

 Короткострокові – до 1 року.

 Середньострокові – від 1 до 5 років.

 Довгострокові – понад 5-7 років.

5. За валютою позики:

 у валюті країни-позичальника;

 у валюті країни-кредитора;

 у валюті третьої країни;

 у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ та ін.).

6.. За кредиторами:

 Приватні кредити – надаються приватними особами.

 Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.

 Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

 Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.

 Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій.

 Змішані кредити – в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

25.Опишіть практику кредитування зовнішньоекономічної діяльності в Україні

В умовах загострення конкуренції на світових ринках кредитування учасників зовнішньоекономічної діяльності стає не тільки необхідним, але іноді і неминучою умовою реалізації товарів.

В промислово розвинутих країнах кредитоспроможність позичальників, що працюють на зовнішніх ринках, так добре відома, що вони можуть отримувати кредити на основі своєї репутації. Тобто, вони отримують незабезпечений або негарантований кредит. Але в Україні рівень невпевненості в тому, що позичальник оплатить свій борг та відсотки за ним, настільки високий, що банкам не рекомендується видавати кредити без належного забезпечення.

Зараз у вітчизняній практиці кредитування існує дуже багато проблем із використанням банками тих чи інших способів забезпечення кредитів. Однією з найголовніших є недосконалість вітчизняного законодавства як стосовно реалізації забезпечення кредитів, так і права банка отримати відшкодування при використанні гарантії.

Масові неплатежі в нашій країні в більшості випадків пов’язані з недооцінкою кредитного ризику, з нецивілізованим підходом банків до своєї кредитної політики. При розгляді заявки про кредитування необхідно враховувати найдрібніші деталі стосовно потенційного клієнта, інакше банк може зазнати величезні втрати. Кредитним відділам банків доцільно постійно враховувати, аналізувати зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід.

Банки розвинутих країн для оцінки кредитоспроможності клієнтів застосовують складну систему великої кількості показників.

Так, ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності клієнтів, побудовану на чотирьох групах основних показників:

• ліквідності фірми,

• оборотності капіталу,

• залучення коштів,

• прибутковості.

Ефективним методом оцінки кредитоспроможності позичальників є бальні системи оцінки кредитною ризику. За американським економістом Д. Дюраном. Всі показники поділяються на три групи, які характеризують:

• правоздатність та дієздатність клієнта,

• платоспроможність клієнта,

• етичність клієнтів у ділових питаннях.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами, оскільки, по-перше, він вже є перевірений на практиці, по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи, по-третє, він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.