З|із| підписанням і ухваленням|прийманням| Договору, про Конституцію для Європи (далі – ДКЄ), правове регулювання сфери СПБЗ ЄС могло бути винесене на вищий правовий рівень – конституційний, що додало|надавало| б всій сфері співпраці|співробітництва| більший авторитет і ефективність; розширення сфери СПБЗ ЄС по ДКЄ свідчило про вихід європейських країн на новий рівень співпраці|співробітництва| в даній сфері і значний прогрес в правовому регулюванні даної сфери; замість трьох нині чинних засновницьких|установчих| договорів планувалося|планерувало| ввести в дію цілісний|суцільний| конституційний документ, який характеризувався би організаційною єдністю, а з|із| ліквідацією системи трьох «опор» ЄС перетворився б на монолітнішу наддержавну| організацію політичної влади. Так, передбачалося введення|вступ| посади Міністра закордонних справ ЄС, який повинен був представляти|уявляти| Союз|спілку| в питаннях СПБЗ; створення|створіння| Європейського агентства|агенції| з озброєння, досліджень і військового|воєнному| потенціалу; створення|створіння| на базі спільного|загального| механізму посиленої співпраці|співробітництва| окремого механізму у сфері СПБЗ і його самостійного правового регулювання, що підтверджувало б збереження|зберігання| винятковості і значної відокремленості зовнішньополітичної сфери.
Проте|однак| надії на ухвалення|приймання| ДКЄ не виправдалися і на порядок денний вийшов новий реформуючий правову систему ЄС договір, який має значно змінити|зраджувати| розглянуті|розглядала| вище сфери СПБЗ і ЄПБО, – Лісабонський договір. Одне з найзначніших досягнень Лісабонського договору – перетворення Європейського Союзу в повноцінний суб'єкт міжнародного права (ЄС зможе підписувати міжнародні угоди від свого імені – до цього правосуб’єктність мали тільки|лише| Європейські співтовариства.|спілки| Лісабонський договір, однак, радикально не змінює|зраджував| механізм ухвалення|приймання| рішень у другій і третій опорах (хоча трьохопорна структура більше не існуватиме), з іншого боку підсилює|посилював| вплив структур ЄС на зовнішню політику і політику безпеки, а також правоохоронну діяльність. Баланс повноважень між національними урядами і структурами цього утворення після|потім| набрання чинності Лісабонським договором принципово не зміниться, тоді як роль національних парламентів в загальноєвропейській політиці, навпаки, посилиться|підсилюватиметься|.
Практичне втілення СПБЗ
З моменту ухвалення рішень в Гельсінкі, підтверджених сесіями Європейської ради в Ніцці, ЄС перейшов до створення спільного військового контингенту – Сил швидкого реагування (далі – СШР). Після цього, з середини 2002 р., ЄС зосередився на випереджаючому формуванні у складі СШР підрозділу швидкого реагування[20], здатного стати інструментом запобігання і врегулювання міжнародних криз, порятунку населення і проведення гуманітарних акцій в строк від п'яти до 30 днів з моменту ухвалення такого рішення або навіть раніше. Внаслідок цього тепер є регулярними зустрічі міністрів оборони держав ЄС і їх зустрічі з колегами з держав-кандидатів на вступ до ЄС і держав-членів НАТО, що не входять до ЄС. Більш того, 13 травня 2002 р. Рада ЄС прийняла рішення про процедури консультацій і співпраці в кризисному регулюванні за участі Канади, Росії і України.
Отримавши достатнє нормативне забезпечення і політичне обґрунтування, ЄС зайнявся практичною реалізацією ЄПБО, яка почала здійснюватися на ділі, – Поліцейська місія в Боснії і Герцеговині з січня 2003 г.; Міжнародна військова операція в Македонії «Конкордія» з лютого 2003 р. і після її закінчення операція «Проксима»; операція «Артеміс» в Демократичній Республіці Конго; місія «Правова держава» в Грузії 2004 р., місія по передбаченню актів піратства і військового розбою біля узбережжя Сомалі 2008 р. та ін. Всього зараз ЄС здійснює 11 акцій і місій у сфері СПБЗ. Завершено вже 8 акцій і місій[21]. На даний час, визначивши, що головна програмна мета в основному виконана, ЄС здійснює нову Глобальну мету військового будівництва на період до 2010 р.[22]
