Поняття і класифікація інвестицій

Інвестиції— це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку)

За видами матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізня­ють такі інвестиції:

- у вигляді грошових коштів у національній або іноземній ва люті, що визнається конвертованою Національним банком України;

- у вигляді цільових банківських вкладів;

- у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших госпо­дарських організацій корпоративного типу);

- у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- у вигляді рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, уста­ткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

- у вигляді майнових прав, інтелектуальної власності;

- у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виро бничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання дого­вірних зобов'язань, у т.ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

- у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, вклю­чаючи права на користування надрами та використання при­родних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

- у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

За джерелами інвестування інвестиції поділяють на внут­рішні, тобто такі, участь у яких беруть лише вітчизняні інвесто­ри, зовнішні (іноземні), тобто такі, які здійснюються виключно іноземними інвесторами, спільні — за участю вітчизняних та іно­земних інвесторів. Іноземні інвестиції відрізняються від внутрі­шніх тільки одним - іноземним походженням капіталу. Але, за законодавством, іноземна інвестиція кваліфікується не за її іноземним походженням, а за іноземним походженням інвестора, і це положення закріплене як у ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», так і в Положенні про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій (затверджене Постановою КМУ від 07.08.1999 р. № 928). Проте деякі автори вважають, що це положення є теоретично необгрунтованим, оскі­льки при здійсненні інвестиційної діяльності першоосновою є інвестиційні цінності та об'єкти інвестування, а не суб'єкти ін­вестиційної діяльності¹.

Іноземні інвестиції можна поділити на інвестиції у вигляді позик чи кредитів (позичковий капітал) та на інвестиції у ви­гляді прямих чи портфельних інвестицій (підприємницький капітал).

За формою вивезення капіталу A.B. Омельченко поділяє ін­вестиції на:

- інвестиції у формі позичкового капіталу (позики містам, уря­дам, банкам і т.д.);

інвестиції у формі виробничого капіталу - створення за кор­доном промислових підприємств, скуповування вже існую­чих, скуповування акцій;

- інвестиції у формі вивезення торгового капіталу - для будів­ництва торговельних підприємств, складських приміщень І Т.Д.

За формами власності можна виділити дві великі групи ін­вестицій: державні та недержавні. Під державними інвестиціями розуміються позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. У цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного еконо­мічного права. Але можливі також випадки, коли інвестиції дер­жаві надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надаються приватними фірмами, ком­паніями чи громадянами відповідним суб'єктам. Ця класифікація наведена для іноземних інвестицій. Деякі автори, поділяючи інвестиції на державні і приватні, керуються іншими міркуван­нями. До недержавних відносять приватні та колективні, а до державних — також комунальні, пояснюючи це тим, що, хоча За­коном України «Про власність» визначено приватну, колективну та державну форми власності, Конституцією України перед­бачено ще й комунальну форму власності, а тому слід розрізняти саме ці два види. Це обумовлене тим, що інвестиції приватної та колективної форми власності мають майже ідентичний право­вий режим, на відміну від державних та комунальних інвести­цій, які через бюджетне походження та специфіку деяких кате­горій майна, що не може знаходитись у недержавній власності, мають специфічний правовий режим.

О.М. Вінник, розширивши деякою мірою ознаку, залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, і джерел інве­стиційних коштів виділяє:

- приватні інвестиції, тобто такі, що здійснюються фізичними і юридичними особами, які не належать до державної та кому­нальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів;

- державні інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються дер­жавними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів;

- комунальні інвестиції, тобто такі, що здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів і позичкових коштів;

- змішані інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються інвес­торами, що функціонують на різних формах власності.

Розглянуті останні три класифікації особливих зауважень не викликають, оскільки вони засновані на одній ознаці, але ви­користовують різні підходи, і автори, пропонуючи ту чи іншу класифікацію, керуються власними міркуваннями.

За характером і ступенем участі суб'єктів в інвестицій­ній діяльності виділяються прямі і портфельні (непрямі) інве­стиції. Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» встановлено такі види інвестицій:

- фінансові інвестиції, під якими розуміються господарські опе­рації, які передбачають придбання корпоративних прав, цін них паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні;

- прямі інвестиція — це господарські операції, що передбача­ють внесення коштів чи майна до статутного фонду юридич­ної особи в обмін на корпоративні права, що емітовані цією юридичною особою. До прямих інвестицій також можна від нести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підста­ві інвестиційного договору;

- портфельні інвестиції - це господарські операції, що перед­бачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фі­нансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком скуповування акцій як безпосередньо платником пода­тків, так і пов'язаними з ним особами в обсягах, що переви­щують 50% загальної суми емітованих акцій іншою юриди­чною особою);

- реінвестщії-це господарські операції, які передбачають здій­снення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Головною рисою, яка відрізняє прямі інвестиції від портфе­льних, є те, що інвестор отримує право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції не передбачають безпосе­редньої участі в управлінні підприємством, а тільки отримання інвестором дивідендів на акції та інші цінні папери. У цьому разі класифікація інвестицій здійснюється залежно від участі в управлінні справами підприємства.

Пряма інвестиція може характеризуватися не тільки прямим внеском в об'єкт інвестування, можливістю приймати управлінські рішення, а й іншими закритими тісними взаємовідносинами між інвестором і реципієнтом.

Портфельні інвестиції так само можуть перетворюватись на прямі, якщо інвестор зможе брати участь в управлінні підприєм­ством. І цей факт залежатиме не від того, купує він акції на пер­винному чи вторинному ринку, тобто потрапляють кошти безпо­середньо підприємству, акції якого він купує, чи фінансовому по­середнику, а від того, якою мірою інвестор зможе впливати на орган управління через участь у зборах власників товариства (за­гальних зборах акціонерів). Це залежить від кількості голосів, що належать інвестору як акціонеру чи пайщику товариства. Конт­рольний пакет акцій за ступенем диверсифікації останніх може бути різним (від 5-6% до пакету в 50% плюс одна акція). Але, слід зазначити, що в будь-якому випадку інвестиція може вважа­тися прямою, якщо складає 10% плюс одна акція від загальної вартості статутного фонду. Це пов'язано з тим, що відповідно до чинного законодавства акціонери, які володіють більш ніж 10% голосів, мають право скликання позачергових загальних зборів акціонерів у будь-який час та з будь-якого питання. Щодо по­няття «закриті тісні взаємовідносини», які впливають на визна­чення інвестиції як прямої, то це знайшло своє відображення в ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», де зазна­чено, що в загальних зборах акціонерів з правом дорадчого го­лосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. У цьому разі, якщо керівником товариства висту­пає представник зацікавленої особи, то вона, навіть не будучи акціонером, зможе проводити на підприємстві свою політику всупереч волі незначних акціонерів.

Крім прямих і портфельних інвестицій, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 28.1 ст. 1) виділяє капітальну Інвестицію, під якою слід розуміти господарську операцію, що передбачає придбання будівель, споруд, інших об'­єктів нерухомої власності, основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації. За цим критерієм можна виділити ще одну групу інвестицій -реальні інвестиції, під якими розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні.

Дещо інший підхід до класифікації інвестицій залежно від участі інвестора в інвестиційній діяльності застосовує О.М. Вік­нин. Автор, поділяючи їх на прямі та непрямі, вважає, що до прямих слід віднести ті інвестиції, які здійснюються безпосеред­ньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок. До непрямих належать ті інвестиції, які здійснюються за посередництвом інших осіб - інвестиційних або фінансових посередників¹.

Залежно від періоду інвестування виділяються короткостро­кові інвестиції, тобто інвестиції, строк вкладення яких не пере­вищує одного року, та довгострокові, тобто інвестиції, здійснен­ня яких перевищує один рік.

Перелік класифікацій інвестицій можна продовжити, але це буде лише деталізацією зазначених груп інвестицій або виділя­тиме певний напрям здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційним законодавством визначено форми здійснен­ня інвестицій, а саме:

- часткова участь у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та (або) юридичними особами;

- створення підприємств, які повністю належать інвестору, чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законодавством України рухо­мого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- капітальні вкладення, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

- придбання самостійно інвестором чи за участю інших фізи­чних і (або) юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законами України.