Масові соціальні виступи, збройні повстання в Україні
Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на українські землі.
Діяльність української громади в І та ІІ Державних думах Росії.
17 жовтня 1905 року уряд проголосив маніфест, у якому обіцяв «дарувати населенню свободу особи, слова, сумління, зібрань та спілок». Права законодавчого органу надавалися новоствореній Державній думі, яка розпочала свою діяльність 27 квітня 1906року.
провідна українська партія, як УСДРП своїх кандидатів узагалі не висунула. українці організували Українську парламентську громаду, до складу якої увійшли 42 особи. її очолив адвокат і громадський діяч із Чернігова Ілля Шраг.
М. Грушевський У столиці Російської імперії він налагодив видання журналу «Украинский вестник», на сторінках якого друкувалися виступи думських депутатів, звіти про засідання парламенту, статті на політичні теми.
М. Грушевський опублікував у журналі 22 статті, присвячені, головним чином, обґрунтуванню національної програми думської громади. Програма передбачала:
• національно-територіальну автономію України зі своїм обласним сеймом;
• запровадження української мови в народній школі як мови викладання, а в середній і вищій школах — українських дисциплін як предметів викладання «зі збереженням за російською значення мови загальнодержавної».
8 липня 1906 року, після 72 днів існування, Микола II розпустив І Державну думу.
Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій та по 11 кадетів і соціал-демократів. Українські делегати без зволікань узялися за організацію своєї фракції, що налічувала 47 осіб, більшість з яких становили селяни.
українські делегати видали спеціальну відозву, яка стала своєрідною політичною платформою їхньої діяльності в Думі. практичні заходи для перетворення «тюрми народів» на конституційну державу, у якій нові закони забезпечили б усім громадянам рівні права.
«Єдиним виходом із цього становища, — говорилося у відозві, — може бути тільки рішуча і безповоротна реорганізація правління в дусі національної і територіальної автономії всіх частин Російської імперії». Платформа української громади фактично базувалася на основі програмних засад УСДРП:
• автономія України;
• свобода слова, друку, зборів, спілок і віросповідань;
• українізація школи, судочинства й церкви.
II Дума проіснувала лише 103 дні. З червня 1907 року її теж достроково розпустив цар.
Отже, революція 1905-1907 pp. мала великий вплив на розвиток національно-визвольної боротьби українського народу. Вона зазнала поразки, але сприяла пробудженню національної самосвідомості. Українські партії в ході революції набули важливого політичного досвіду. Революційна боротьба підготувала бійців, які згодом, у лютому 1917 року, змогли повалити царський режим
5) У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%. Разом з тим на Правобережній Україні і на Полтавщині майже вся земля, якою користувалось селянство, перейшла у приватну власність, особисте приватне землеволодіння почало переважати у Чернігівській губернії, а у Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській воно охоплювало близько половини всіх дворів. З 1907 по 1911 в Україні вийшли на відруби і хутори 225 500 господарів, які володіли 1,8 млн десятин землі. Найінтенсивніше зростали хутірські і відрубні господарства у степових губерніях і на Волині. Значною мірою завдяки кредитній допомозі Поземельного Банку селяни купили лише у 1906 — 1909 роках 385 000 десятин поміщицької землі. Провадилося землевпорядкування до 1917 року. Землевпорядні комісії припинили свою діяльність відповідно до постанови Тимчасового уряду у червні 1917 року. За період своєї діяльності впорядкували у 9 українських губерніях близько 0,5 млн господарств з 3,7 млн десятин. За нового аграрного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, сільгоспспілки, кооперація і земська агрономія. Завдяки прогресові агротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20%) і вартість селянських господарств.Поліпшення, що почалося зі Столипінською реформою, стосувалося лише близько ¼ господарств, насамперед хутірських і відрубних. Хоч у руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Україні далі панувало аграрне перенаселення. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 — 4 десятини, 19% — 4 — 9, ледве 11% — більше (станом на 1917 рік). Бідняки (частково і середняки) не мали змоги купувати поміщицьку землю через високу ціну (наприклад, 400 — 700 карб. за десятину на Правобережжі) і не могли одержати кредиту за посередництвом Сел. Банку. Частина їх продавала землю багатим селянам, а самі еміґрували до Азійської Росії (рідше до міст).
Т. ч. Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд занепалого дворянства, нову соц. підпору для режиму. Щоб зменшити аграрне перенаселення, Столипін підтримував еміграцію селян за Урал. З 1906 по 1913 рік з 9 українських губерній виїхало до Азії 1,2 млн селян (найбільше1909 року — 290 000), з чого однак одна чверть згодом повернулася.Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.Столипінську реформу гостро критикував Володимир Ленін, а також російські й українські соціалістичні партії, нібито обороняючи покривджений сільський пролетаріат, фактично побоюючись впливів заможнішого прошарку селянства.
