Суть поставленої проблеми полягає в тому, щоб підібрати такі рослинницькі галузі, на продукцію яких існує попит і які забезпечують у даних умовах найвищу прибутковість виробництва. Для того щоб зрозуміти суть такого підходу, спочатку для прикладу скористаємося спрощеною виробничою ситуацією, коли виробничі витрати в розрахунку на гектар посіву конкуруючих галузей майже однакові. Оскільки таке явище справді може мати місце в практиці аграрних підприємств, то його всебічний аналіз*2 дасть змогу більш обґрунтовано розв’язувати дану проблему в тих переважаючих випадках, коли витрати в розрахунку на гектар і на одиницю продукції конкуруючих галузей різні. Відправним пунктом її є положення, згідно з яким дві конкуруючі культури є однаково економічно вигідними, якщо коефіцієнт заміни одного продукту іншим дорівнює зворотному співвідношенню цін для цих двох продуктів. Коефіцієнт заміни в даному випадку визначається діленням середньої фактичної врожайності культури, що розглядається як об’єкт заміни, на середню врожайність культури замінника (культура, якою ми хочемо замінити іншу культуру).
*2: {Окремі методичні підходи до такого аналізу висвітлені в західній агроекономічній науці.}
Справедливість вказаного положення може бути доведена на такому прикладі. Припустимо, що підприємство хоче визначити, яку культуру йому краще вирощувати — горох чи сою за умови, що врожайність їх відповідно становить 30 і 20 ц/га, а ціна реалізації — 56 і 84 грн за центнер. Співвідношення врожайності цих культур (коефіцієнт заміни) становить 1,5: 1 на користь гороху, а співвідношення цін — також 1,5: 1, але на користь сої. Якщо виробничі витрати на 1 га посіву названих культур однакові, то підприємство одержуватиме рівновеликий дохід з 1 га посіву гороху і сої (30 • 56 = 20 • 84), і йому однаково, яку з цих двох культур вирощувати: якщо воно хоче одержати 20 ц сої, то йому потрібно відмовитися від 30 ц гороху, і навпаки. Отже, підприємство може повністю відмовитися від однієї з двох культур або висівати їх у різних співвідношеннях і при цьому його дохід не зміниться.
У тих випадках, коли коефіцієнт заміни більше або менше цінового співвідношення (за умови однакових виробничих витрат на гектар посіву конкуруючих культур), один з видів продукції даватиме більше доходу з одиниці площі порівняно з іншим. Якби у нашому прикладі врожайність сої становила 23 ц/га, то коефіцієнт заміни дорівнював би 30: 23 = 1,3, тобто був би меншим за коефіцієнт цінового співвідношення. За таких умов підприємству вигідніше вирощувати сою, ніж горох, оскільки при цьому воно одержуватиме більший дохід (30 • 56 < 23 • 84). У даному випадку існує правило, якого слід дотримуватися: площу культури-замінника (та, що стоїть у знаменнику при визначенні коефіцієнта заміни) необхідно розширювати за рахунок конкуруючої, якщо коефіцієнт заміни менше коефіцієнта цінового співвідношення.
У тому разі, коли останній показник є меншим порівняно з коефіцієнтом заміни, необхідно розширювати площу посіву культури, яка розглядається як об’єкт заміни (та, що стоїть у чисельнику). Якби, скажімо, врожайність гороху становила 32 ц/га, коефіцієнт заміни був би 1,6: 1 на користь цієї культури (32: 20), тобто перевищував би коефіцієнт цінового співвідношення. Тоді підприємству вигідніше було б вирощувати горох, оскільки ця галузь приносила б йому більший дохід (32 • 56 > 20 • 84). Якщо підприємству для закупівлі на ринку 20 ц сої у стартових умовах необхідно зайняти під горохом 1 га посівної площі і продати вирощений урожай, то при коефіцієнті заміни 1,6: 1 і сталому ціновому співвідношенні — 0,94 га.
Коли збільшення або зменшення площі посіву однієї з культур призводить до підвищення або зниження її врожайності або врожайності конкуруючої культури, слід коефіцієнти заміни розрахувати за різних співвідношеннях площ і урожайності цих культур і на підставі одержаних результатів виявити найраціональнішу комбінацію галузей, за якої досягається максимальна прибутковість виробництва.
Як переконує практика, у більшості комбінацій виробничі витрати на гектар посіву конкуруючих галузей не однакові, що унеможливлює використання цін для вирішення цієї проблеми. Тому виникає необхідність у застосуванні інших підходів. Їх може бути два: перший, коли в розрахунку на гектар посіву постійні витрати для конкуруючих культур однакові, а змінні витрати на центнер продукції різні, тоді замість коефіцієнта цінового співвідношення визначається коефіцієнт співвідношення умовного чистого прибутку (маржинального доходу). Останній розраховують як різницю між ціною реалізації центнера продукції і змінними витратами на цей обсяг продукції. Всі інші ланки розглянутої методики виявлення вигідності заміни однієї культури іншою повністю зберігають своє значення для даного випадку.
Ще більш ускладнюється завдання, коли культури відрізняються між собою обсягом не лише змінних витрат, а й постійних, особливо у випадках, коли для їх вирощування потрібна спеціалізована техніка. Наприклад, на виробництві цукрових буряків і картоплі застосовуються різні, лише для них притаманні види техніки — сівалки і збиральний комплекс для першої з названих культур і саджалки та картоплезбиральні комбайни — для другої. При заданому рівні врожайності таких культур сума постійних витрат у розрахунку на гектар посіву обернено пропорційна загальній площі їх посіву. Так, якщо постійні витрати, пов’язані з використанням спеціалізованої техніки на виробництві цукрових буряків при площі їх посіву 180 га, взяти за 100 %, то за площі посіву 250 га, на яку розрахований, наприклад, збиральний комплекс КС-6Б, КС-6В або МКК-6, вони становитимуть на 28 п.п. менше. Тому суть другого підходу зводиться до того, щоб за кожним варіантом площі посіву були обчислені постійні витрати в розрахунку на гектар названої площі, а потім і на центнер продукції. До одержаного результату додають змінні вит-рати і встановлюють таким чином весь обсяг виробничих витрат. Відніманням їх від ринкової ціни визначають прибуток у розрахунку на центнер продукції, який використовують замість цін для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення між конкуруючими галузями.
Зазначимо, що постійні і змінні витрати на центнер продукції розраховують обов’язково тоді, коли до уваги береться зміна врожайності культур. В іншому разі постійні й змінні витрати можна розраховувати на гектар посівної площі. Віднімаючи їх від грошового доходу культури з цієї самої площі, визначають прибуток, що використовується для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення. Подальше визначення вигідності заміни однієї культури іншою здійснюється в такий самий спосіб, як і за умов використання коефіцієнта співвідношення цін.
