Знаки найменування місця походження товару

Право на найменування місця походження товару — це новий цивільно-правовий інститут, який в Україні тільки формується.

Донедавна такого інституту ні радянське цивільне законодавство, ні українське не знали. Але вже в Законі Російської Федерації "Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару" від 23 вересня 1992 р. він наявний як сформований цивільно-правовий інститут. Треба сказати, що в країнах із розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується в Паризькій конвенції "Про охорону промислової власності" від 20 березня 1883 р. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару відноситься до об'єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Стаття 10 Конвенції проголошує, якщо при виробленні чи виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно зазначено місце походження чи місцевість, або неправильно вказано країну, де знаходиться цей пункт, чи країну, де застосовуються неправдиві дані про походження, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, які є виробниками чи комерсантами щодо цього товару.

Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають також інші чинники. Такими додатковими чинниками, що зумовлюють значною мірою якісні та інші характеристики товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географічного району (наприклад, вода, повітря, грунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови). Так, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району - вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина певного сорту може бути вироблена тільки із вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості. Це - природні чинники географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники виробленого товару, наприклад, мінеральної води тощо.

Але на якісні його характеристики можуть впливати також і люди - майстерність, професіоналізм виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють попит товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку.

Тож на ринку складається певна оцінка товару, виробленого в певному географічному регіоні та ще й у поєднанні із людським чинником.

В умовах переходу України до ринкових відносин постає потреба впровадження цього інституту і в нашому цивільному законодавстві. Є досвід зарубіжних країн, який має бути використаний. Доцільно взяти за основу Закон Російської Федерації "Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару". Це пояснюється тим, що рівень ринкових відносин в Російській Федерації і в Україні є однаковим, тому і рівень правового регулювання цих відносин має також бути приблизно однаковим.

У такому законі має бути дано визначення поняття місця походження товару, його основні правові ознаки.

По-перше, найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта. Законодавство зарубіжних країн, як правило, містить певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, наприклад, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоча і містять назву географічного об'єкта, проте, увійшли до загальновживаного обігу як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення.

По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога про те, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного виду товарів, які виробляються в даному географічному об'єкті, тобто в конкретно означеній місцевості.

По-третє, позначення вказує на особливі властивості товару, яких не мають товари такого виду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті.

По-четверте, ці особливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими чинниками певного географічного об'єкта або природними і людськими чинниками одночасно.

Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного об'єкта дають йому найменування місця походження товару, яке придатне до реєстрації.

Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації в установленому чинним законодавством порядку або завдяки міжнародним договорам держави.

Заявником на реєстрацію найменування місця походження товару може бути будь-яка юридична чи фізична особа, яка має намір виробляти товар із характерними для певного географічного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, це означає, що одне і те ж найменування місця походження товару може бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цього найменування. Але таке право може бути надано за однієї неодмінної умови - виробник товару знаходиться у тому ж географічному об'єкті і виробляє товар з тими ж властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменування місця походження товару.

Безумовно, в законі має бути докладно визначено порядок і умови проведення державної реєстрації.

Заявка має бути піддана відповідній експертизі. Якщо в результаті експертизи заявки на реєстрацію буде встановлено, що заявлене найменування відповідає вимогам закону і обороноспроможності, то на цій підставі приймається рішення про видачу свідоцтва на право використання найменування місця походження товару. На підставі цього рішення провадиться його реєстрація в Державному реєстрі найменувань місця походження товару, а на підставі реєстрації видається свідоцтво на право користування таким найменуванням.

Використанням найменування місця походження товару заведено вважати нанесення на товари, для яких воно зареєстровано, а також на їх упаковку; в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також у разі демонстрації товару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.

Як уже зазначалося, право на користування найменування місця походження товару не є виключним, і тому власник свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використання цього наймен> вання іншим особам. Вони можуть просто одержати свідоцтво на право користування цим же найменуванням місця походження товар)

У законодавстві зарубіжних країн передбачається право юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свій товарний знак разом із найменуванням місця походження товару на підставі договору. Воно має застерегти про те, що використане найменування зареєстроване в установленому порядку.

Закон Російської Федерації "Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару" встановив норму, за якою реєстрація найменування місця походження товару діє безстроково. Проте в більшості країн термін чинності свідоцтва обмежений, як правило, десятьма роками. Але в законодавстві багатьох країн міститься правило, за яким власник свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження терміну чинності свідоцтва не обмежується. Однак чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що його власник знаходиться у тому ж географічному об'єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями.

Власник свідоцтва на право користування найменування місця походження товару повинен мати право реєструвати це найменування у зарубіжних країнах. Зарубіжна реєстрація найменування місця походження товару є не тільки засобом його правової охорони, але й своєрідною формою реклами товару. Порушенням права на використання найменування місця походження товару визнаватися використанням таких термінів, як: "вид", "тип", "імітація" тощо. Порушенням має визнаватися також використання подібної позначення для однорідних товарів, що здатне ввести в омащ стосовно місця походження товару і його особливих властивостей.