Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


‘≥лософ≥€: Ќавчальний пос≥бник




 

ƒаний пос≥бник Ї своЇр≥дним узагальненн€м курсу лекц≥й, €к≥ читають студентам ≥ асп≥рантам його автори Ч викладач≥ кафедри ф≥лософ≥њ гуман≥тарних наук  ињвського ун≥верситету ≥мен≥ “араса Ўевченка, ≥нших вуз≥в, науковц≥ ≤нституту ф≥лософ≥њ ЌјЌ ”крањни. ÷е один ≥з перших навчальних пос≥бник≥в з ф≥лософ≥њ, виданих в ”крањн≥ остан≥м часом, у €кому робитьс€ спроба без ≥деолог≥чноњ заангажованост≥. на системн≥й основ≥ п≥д≥йти до осмисленн€ ≥стор≥њ розвитку ф≥лософськоњ думки, актуальних питань онтолог≥њ, гносеолог≥њ, соц≥альноњ ф≥лософ≥њ у суголос≥ з проблемами становленн€ украњнськоњ державност≥, розвитку нац≥ональноњ культури, в широкому контекст≥ сучасноњ св≥товоњ ф≥лософськоњ думки. ƒо кожноњ теми даютьс€ контрольн≥ запитанн€. теми реферат≥в, список рекомендованоњ л≥тератури.

ƒл€ студент≥в ≥ асп≥рант≥в вуз≥в, широкого кола читач≥в.

ѕ≈–≈ƒћќ¬ј

ƒинам≥чн≥ процеси сучасного суперечливого св≥ту ставл€ть кожну людину в складн≥ умови соц≥ального житт€. «ростаюча напруга, пов'€зана ≥з зм≥ною ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й, необх≥дн≥сть пошуку ≥ швидкого знаходженн€ р≥шень, стресов≥ ситуац≥њ Ч все це проблеми людського бутт€, збереженн€ ≥ розвитку особистост≥, њњ внутр≥шнього св≥ту, св≥тогл€дноњ культури.

” сучасних умовах св≥тогл€дн≥ у€вленн€ ≥ переконанн€ молод≥ формуютьс€ в контекст≥ переоц≥нки нашого ≥сторичного минулого, утвердженн€ плюрал≥зму, розмањтт€ думок, погл€д≥в на р≥зн≥ питанн€ сусп≥льного житт€.

ўоб не блукати у лаб≥ринтах нових сусп≥льних процес≥в, правильно зор≥Їнтуватис€, збагнути смисл свого ≥снуванн€, юнакам ≥ д≥вчатам потр≥бен духовний стержень, €ким Ї ф≥лософсько-св≥тогл€дна культура.

ѕризначенн€ ф≥лософ≥њ Ч бути в "опозиц≥њ" до емп≥ричноњ соц≥альноњ д≥йсност≥, бачити недосконал≥сть св≥ту повс€кденноњ реальност≥, сусп≥льних в≥дносин, руйнувати устален≥ стереотипи, шукати шл€хи гармон≥зац≥њ людини ≥ навколишнього св≥ту.

—учасна ф≥лософ≥€ Ї узагальненою ф≥лософською думкою людства, що грунтуЇтьс€ на теоретичних надбанн€х, здобутих у лон≥ кожноњ нац≥ональноњ ф≥лософ≥њ. ≤дейною основою сучасноњ ф≥лософ≥њ Ї загальнолюдськ≥ пр≥оритети ≥ ц≥нност≥. ¬ивченн€ ф≥лософ≥њ стаЇ одн≥Їю з головних передумов входженн€ кожноњ молодоњ людини в загальнокультурний св≥товий контекст.

‘≥лософ≥њ €к сфер≥ духовноњ свободи притаманне розмањтт€ п≥дход≥в, методолог≥й, теоретичних побудов, €ке знаходить плюрал≥стичне в≥дображенн€ в навчальному курс≥. ƒаний пос≥бник Ч це не сукупн≥сть готових ≥стин, а лише загальн≥ п≥дходи до них, що склалис€ в св≥тов≥й ф≥лософ≥њ. ≤стину студент маЇ ос€гнути сам, осмислити тернистий шл€х до нењ власним розумом, наполегливою ≥ вдумливою працею, навчитись см≥ливо висловлювати ≥ захищати свою особисту точку зору. ÷е потребуЇ в≥д молодоњ людини самост≥йних роздум≥в, усв≥домлених, а не нав'€заних ≥ззовн≥ (сусп≥льством, традиц≥Їю, авторитетом) погл€д≥в ≥ у€влень.

” б≥льшост≥ крањн св≥ту ф≥лософ≥€ пос≥даЇ ч≥льне м≥сце в систем≥ гуман≥тарних дисципл≥н, €к≥ вивчаютьс€ у вищ≥й школ≥. «агальнов≥домо, що в≥д гуман≥тарноњ осв≥ти значною м≥рою залежить творчий потенц≥ал особистост≥. ¬уз покликаний вчити студента см≥ливо висловлювати ≥ захищати власну точку зору. ќволод≥нн€ основами ф≥лософських знань допомагаЇ студенту стати не просто "вузьким спец≥ал≥стом" у певн≥й галуз≥, а фах≥вцем, €кий ум≥Ї мислити ≥ д≥€ти самост≥йно. Ќаск≥льки людина маЇ в≥дпов≥дати за своњ слова та д≥њ, наст≥льки вона мусить ф≥лософствувати (≤. ант).

¬нутр≥шн€ потреба в духовн≥й самост≥йност≥, незалежност≥, критична спр€мован≥сть мисленн€ ≥ продуктивн≥сть у засвоЇнн≥ знань ≥ культурних надбань Ч це т≥ €кост≥, €к≥ конче потр≥бн≥, ≥ €ких так не вистачаЇ нашому студентству.

ён≥сть, студентськ≥ роки Ч це така пора людського житт€, коли схильн≥сть до ф≥лософського осмисленн€ людського бутт€ ви€вл€Їтьс€ найб≥льш виразно. ќс€гненн€ ≥стини багато в чому залежить в≥д зверненн€ студента до ф≥лософськоњ спадщини, до класичних праць, що становл€ть скарбницю ф≥лософськоњ культури людства. ћи спод≥ваЇмось, що запропонований курс лекц≥й дасть поштовх ≥ викличе ≥нтерес до цього.

 урс складаЇтьс€ з двох частин, чотирьох розд≥л≥в, 22 тем.

” першому розд≥л≥ анал≥зуЇтьс€ св≥тогл€дна природа ф≥лософського знанн€, його в≥дм≥нн≥сть в≥д рел≥г≥йного, наукового, художнього та ≥нших форм знанн€. “ут розкриваЇтьс€ зм≥ст ≥ суть св≥тового й в≥тчизн€ного ≥сторико-ф≥лософського процесу, зокрема, йдетьс€ про розвиток ф≥лософ≥њ стародавн≥х ≤нд≥њ,  итаю, √рец≥њ та –иму, середньов≥чноњ ф≥лософ≥њ, ф≥лософ≥њ епохи ¬≥дродженн€, Ќового часу, зах≥дноЇвропейськоњ ф≥лософ≥њ XVIIЧXIX ст., а також розвиток ф≥лософськоњ думки в ”крањн≥.

” другому ≥ третьому розд≥лах досл≥джуютьс€ онтолог≥чн≥ ≥ гносеолог≥чн≥ аспекти зм≥сту ф≥лософського знанн€, акцент робитьс€ на проблеми творчост≥, практики, лог≥ки ≥ методолог≥њ наукового п≥знанн€.

„етвертий розд≥л присв€чений висв≥тленню проблем соц≥альноњ ф≥лософ≥њ та ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ. ќсобливу увагу звернуто на ф≥лософський анал≥з сусп≥льства, феномен особистост≥, основн≥ сфери соц≥уму, ц≥нност≥ в житт≥ людини ≥ сусп≥льства, а також перспективи розвитку на маг≥стральних шл€хах сучасноњ цив≥л≥зац≥њ.

јвторський колектив буде щиро вд€чний за зауваженн€ ≥ побажанн€ читач≥в, €к≥ в≥н намагатиметьс€ реал≥зувати в процес≥ подальшого вдосконаленн€ пос≥бника.

 

„ј—“»Ќј ѕ≈–Ўј ‘≤Ћќ—ќ‘≤я Ѕ”““я ≤ ѕ≤«ЌјЌЌя

–ќ«ƒ≤Ћ ≤

¬—“”ѕ ƒќ ‘≤Ћќ—ќ‘≤ѓ “ј ќ—Ќќ¬Ќ≤ ≈“јѕ» њњ ≤—“ќ–»„Ќќ√ќ –ќ«¬»“ ”

 

“ема 1

‘≤Ћќ—ќ‘≤я, њњ Ћёƒ—№ ≤ ¬»ћ≤–» ≤ —ћ»—Ћ

‘≥лософ≥€ Ч це епоха, ос€гнена розумом.

√егель

Ћюдина Ч Їдина ≥стота на «емл≥, здатна до п≥знанн€ бутт€ та власноњ самосв≥домост≥. –езультатом ц≥Їњ здатност≥ Ї знанн€ про св≥т ≥ про себе, €ке виступаЇ в емп≥ричн≥й або теоретичн≥й форм≥. «нанн€ в свою чергу може матер≥ал≥зуватис€, опредметнюватис€, але дл€ цього воно маЇ стати ≥деЇю. ≤де€ Ч це думка, що м≥стить мету д≥€льност≥ ≥ виражаЇ певне майбутнЇ. ¬она в≥дбиваЇ ц≥л≥ та прагненн€ суб'Їкта, €к≥ становл€ть певну св≥тогл€дну систему. —в≥тогл€д Ч одна з форм св≥домост≥ людини, нев≥д'Їмний атрибут життЇд≥€льност≥ людей. —пособом його ≥снуванн€ виступаЇ ф≥лософ≥€, а також суттЇв≥ "вим≥ри" людини, включаючи њњ потенц≥альн≥ можливост≥ та призначенн€. ќск≥льки з самою ф≥лософ≥Їю, њњ ≥де€ми, зм≥стом њњ положень погоджуютьс€, ост≥льки вона не т≥льки обірунтовуЇ себе рац≥ональними аргументами, а й породжуЇ переконанн€, в≥руванн€ в нењ. “ому окрем≥ ф≥лософи дотепно називають њњ в≥рознанн€м. ѕодальше поглибленн€, уточненн€ знань про предмет ф≥лософ≥њ стане можливим завд€ки знайомству з основними функц≥€ми, напр€мками, теч≥€ми, школами ф≥лософ≥њ.

ћетою розгл€ду даноњ теми Ї анал≥з феномена св≥тогл€ду, його структури, ≥сторичних форм ≥ особливо ф≥лософ≥њ, њњ власноњ природи ≥ значенн€ в особистому та сусп≥льному житт≥ людини.

 

—в≥тогл€д €к духовно- практичний феномен

јнал≥зов≥ св≥тогл€ду, про€сненню даного по-н€тт€ ф≥лософи ”крањни прид≥л€ли пильну увагу, особливо

починаючи з 80-х рок≥в.

ƒобре в≥дом≥ прац≥ ¬.≤.Ўинкарука, ¬.ѕ.≤ванова, ћ.¬.ѕоповича та ≥нших. ќсновна помилка у тлумаченн≥ даного феномена, €ка трапл€Їтьс€ ≥нод≥ в л≥тератур≥, криЇтьс€ в ототожненн≥ св≥тогл€ду ≥з знанн€м. ѕроте зв'€зок св≥тогл€ду ≥з знанн€м не означаЇ њхньоњ тотожност≥: €кби це було так, то не важко було б про≥нформувати людину або соц≥альну групу ≥ без духовноњ кризи, без т€жкоњ внутр≥шньоњ муки сформувати св≥тогл€д. ÷е Ч просв≥тительський погл€д, в основу €кого покладено у€вленн€ про те, що Ї загальн≥ закони бутт€, в≥дом≥ ф≥лософ≥њ, а знанн€ цих закон≥в ≥ складаЇ св≥тогл€д, тобто Ї сукупн≥стю ц≥л≥сних у€влень про св≥т та м≥сце людини в цьому св≥т≥. ќднак св≥тогл€д не Ї лише сукупн≥стю знань про св≥т, це, швидше, своЇр≥дний синтез вид≥в знань ≥ р≥зноман≥тних смисл≥в ос€гненн€ св≥ту людиною, проекц≥€ особист≥сних власних проблем, ≥накше кажучи, це не вищий процес засвоЇнн€ готового знанн€, а внутр≥шн€ робота ≥ самоздобутт€. јбсолютизац≥€ знанн€ Ї вадою просв≥тницькоњ концепц≥њ людини. јле вже в давнину знали, що всезнайство розуму не навчаЇ. —аме ст≥йка презумпц≥€, що можна за допомогою абсолютного знанн€ ≥ззовн≥ формувати особист≥ть, спричинила до по€ви репресивноњ педагог≥ки з њњ монолог≥чн≥стю та ≥мперативними методами вихованн€ типу "не хочеш Ч примусимо".

‘ормуЇтьс€ не т≥льки св≥тогл€д, а й особист≥сть з њњ переконанн€ми та життЇвими установками, а тому св≥тогл€д може мати м≥сце лише там, де Ї "само", тобто самоздобутт€, самовихованн€, саморозвиток, самовдосконаленн€, самоосв≥та, самообмеженн€.

—учасна доба пов'€зана з важкими пошуками нових шл€х≥в буд≥вництва державност≥ ≥ формуванн€ нац≥ональноњ культури. ƒл€ ф≥лософ≥њ це означаЇ насамперед подоланн€ догматизму та оновленн€ њњ проблемного пол€. јле оновленн€ не маЇ обернутис€ кон'юнктурщиною. ƒехто вважаЇ, що вс€ ф≥лософська л≥тература останн≥х дес€тил≥ть Ї фальшивкою, а ≥стина Ч в нових установках, €к≥ ц≥лком заперечують марксистську традиц≥ю.

«датн≥сть повернутис€ на 180 градус≥в без злам≥в ≥ потр€с≥нь означаЇ лише одне: св≥тогл€ду не було, а була сума знань, €к≥ удавано визнавалис€, аби зберегги ло€льну позиц≥ю щодо режиму, а≥е зовс≥м не зб≥гањис€ з повед≥нкою. ћаЇмо добре знайому ситуац≥ю розщепленн€ ≥ндив≥да на приватну та публ≥чну людину.

“аким чином, запроваджений до людського лексикону  антом терм≥н "св≥тогл€д" не сл≥д розум≥ти буквально, €к лише систему по-

гл€д≥в на св≥т, Ч це спогл€дацьке, просв≥тницьке тлумаченн€, Ч а €к активне самовизначенн€ людини в св≥т≥, €ка шукаЇ шл€хи в≥д ≥дењ до д≥њ. —в≥тогл€д з цих позиц≥й Ї системою принцип≥в та знань, ≥деал≥в ≥ ц≥нностей, над≥й та в≥рувань, погл€д≥в на сенс ≥ мету житт€, котр≥ визначають д≥€льн≥сть ≥ндив≥да, або соц≥ального суб'Їкта, й орган≥чно вход€ть до його вчинк≥в ≥ норм мисленн€. «а нев≥дпов≥дност≥ м≥ж думкою та д≥Їю розкв≥таЇ соц≥альна м≥м≥кр≥€, конформ≥зм, лицем≥рство, тобто починаЇтьс€ глибинна криза ≥снуючих св≥тогл€дних ц≥нностей. “од≥ постаЇ проблема розробки нових ц≥нностей ≥ св≥тогл€ду. Ѕез цього сусп≥льство не може функц≥онувати, оск≥льки св≥тогл€д Ї формою його сусп≥льноњ самосв≥домост≥, через €ку суб'Їкт усв≥домлюЇ свою соц≥альну сутн≥сть ≥ оц≥нюЇ свою духовно-практичну д≥€льн≥сть.

—в≥тогл€д Ч ≥нтегральне духовне утворенн€, €ке спонукаЇ до практичноњ д≥њ, до певного способу житт€ та думки. ” структурному план≥ прийн€то вид≥л€ти в ньому так≥ п≥дсистеми або р≥вн≥, €к св≥тов≥дчутт€, св≥тосприйн€тт€ та св≥торозум≥нн€. —вого часу н≥мецький ф≥лософ  .ясперс присв€тив спец≥альне досл≥дженн€ психолог≥њ св≥тогл€д≥в, оск≥льки св≥тогл€д не т≥льки окремих ≥ндив≥д≥в, а й соц≥альних груп ≥ нав≥ть епох в одних випадках т€ж≥Ї до гармон≥йного, оптим≥стичного, а в ≥нших Ч до похмуро-песим≥стичного, стурбовано-траге-д≥йного сприйн€тт€ бутт€. ≈моц≥йн≥ та ≥нтелектуальн≥ почутт€ й розум≥нн€ €к компоненти людськоњ суб'Їктивност≥ по-р≥зному представлен≥ у р≥зних св≥тогл€дних системах ≥ спричинюють њхню р≥зноман≥тн≥сть. ” м≥фолог≥њ, наприклад, св≥тов≥дчутт€ переважаЇ над розум≥нн€м, а в ф≥лософ≥њ Ч навпаки.

«а способом свого ≥снуванн€ св≥тогл€д под≥лЇтьс€ на груповий та ≥ндив≥дуальний, хоча поза особист≥стю та без особистост≥ не може ≥снувати жодна св≥тогл€дна система. «а ступенем та ч≥тк≥стю самосв≥домост≥ св≥тогл€д под≥л€Їтьс€ на життЇво-практичний, тобто здоровий глузд, та теоретичний, р≥зновидом €кого ≥ Ї ф≥лософ≥€. «доровий глузд закарбовуЇтьс€ в афоризмах життЇвоњ мудрост≥ та у максимах духовного житт€ народу, а теоретичний св≥тогл€д Ч у лог≥чно впор€дкованих системах, в основ≥ €ких лежить певний категор≥альний апарат ≥ лог≥чн≥ процедури доведень та обгрунтувань.

ѕроте будь-€кий св≥тогл€д, незалежно в≥д того, €к в≥н структуру-Їтьс€ чи класиф≥куЇтьс€, об'ЇднуЇ на€вн≥сть переконанн€. ÷е Ч €дро та смисл св≥тогл€ду €к такого, оск≥льки саме переконанн€ ≥ з'Їднують думку з д≥Їю, вт≥люють ≥дею у практичну д≥€льн≥сть.

ЌемаЇ переконань Ч немаЇ й св≥тогл€ду, в≥н або не сформувавс€,
або девальвувавс€. «реченн€ переконань або розчаруванн€ в них Ч завжди особиста трагед≥€, тому що переконанн€ Ї ≥деЇю, €ка пройшла кр≥зь серце людини, пережита ≥ вистраждана нею. як зазначав ‘.ƒос-тоЇвський у п≥дготовчих матер≥алах до роману "ѕ≥дл≥ток", почутт€ розумом не сколихнути, ≥ треба спочатку вирвати з серц€ ≥дею, €ка зас≥ла у ньому у вигл€д≥ почутт€, але зробити це можна, лише розкроњвши серце.

ѕереконанн€, у€вленн€, ≥дењ, почутт€, опосередкован≥ досв≥дом особистост≥, беруть участь у формуванн≥ життЇвоњ позиц≥њ. Ќе може бути св≥тогл€ду без ≥деалу; ≥деал потребуЇ в≥ри в своЇ вт≥ленн€; в≥ра ж нев≥дд≥льна в≥д любов≥, людина в≥рить ≥ спод≥ваЇтьс€ на те, що вона вважаЇ св€тим ≥ дорогим. —аме тому св≥тогл€д Ч не лише знанн€ й усв≥домленн€, це ще й життЇвий процес, а саме: духовно-практичне засвоЇнн€ св≥ту, в €кому св≥тов≥ д≥йсному, св≥тов≥ на€вного бутт€ протиставл€Їтьс€ св≥т належного, св≥т ≥деал≥в, ц≥лей ≥ спод≥вань, трансцендентний св≥т жаданого бутт€.

ўе раз п≥дкреслимо, що св≥тогл€д Ч не просто узагальнене у€вленн€ про св≥т, а форма сусп≥льноњ самосв≥домост≥ людини, вузловими категор≥€ми €коњ виступають пон€тт€ "св≥т" ≥ "людина". „ерез ц≥ пон€тт€ суб'Їкт св≥тогл€ду усв≥домлюЇ своЇ призначенн€ у св≥т≥ ≥ формуЇ життЇв≥ установки. —в≥тогл€д за самою своЇю суттю Ї ун≥версальним, оск≥льки ≥нтегруЇ знанн€ ≥ почутт€ у переконанн€, а також практичним, оск≥льки ор≥ЇнтуЇ на вир≥шенн€ найважлив≥ших проблем людського ≥снуванн€, виражаЇ ≥мперативи повед≥нки людини та сенс њњ житт€. ¬ цьому ≥ пол€гаЇ функц≥ональне призначенн€ св≥тогл€ду.

—в≥тогл€д Ч пост≥йний супутник людськоњ життЇд≥€льност≥ на будь-€кому етап≥ ≥стор≥њ сусп≥льства. Ќайб≥льш вивченими ≥сторичними формами його Ї м≥ф та рел≥г≥€.

ѕершим д≥йшов висновку про те, що м≥ф Ї стад≥Їю розвитку св≥домост≥, €ка в≥дпов≥даЇ певн≥й ≥сторичн≥й доб≥, французький культуролог Ћ.Ћев≥-Ѕрюль. ўоправда, в≥н спиравс€ на пл≥дну думку н≥мецького ф≥лософа ‘.Ўелл≥нга про м≥ф €к продукт народноњ творчост≥. ѕродовжуючи ≥дењ Ўелл≥нга, вже на початку нашого стол≥тт€ н≥мецький мислитель ≈. асс≥рер спробував ос€гнути св≥т "зсередини" в≥дпов≥дно до його власних закон≥в розвитку. ѕ≥д впливом цих мислител≥в у двадц€тому стол≥тт≥ з'€вилась значна к≥льк≥сть л≥тератури, присв€ченоњ досл≥дженню м≥фолог≥чного св≥тогл€ду. Ќайпом≥тн≥шими стали прац≥ ƒ.‘резера та  .Ћев≥-—тросса, а у в≥тчизн€н≥й традиц≥њ Ч ќ.‘.ЋосЇва та р€ду ≥нших.

ћ≥фолог≥чн≥й форм≥ св≥тогл€ду притаманн≥ антропоморф≥зм, тобто ототожненн€ природних сил з людськими, одухотворенн€ њх. “ому усв≥домленн€ факту под≥лу св≥ту на св≥т речей та св≥т антропоморфних ≥стот означало початок розпаду м≥фу. ”особленн€ ж сил природи (символ≥зм) також Ї п≥зньою стад≥Їю м≥фу, що особливо характерно дл€ античноњ м≥фолог≥њ. ћ≥ф Ї ≥сторично першою формою самосв≥домост≥, котра в≥докремилас€ в≥д практики. “ут криютьс€ витоки його антропоморф≥зму. ƒл€ м≥фолог≥чного св≥тогл€ду характерним Ї, по-перше, усв≥домленн€ роду €к колективноњ особи, переконаноњ у на€вност≥ сп≥льного предка Ч тотема. «а умов тогочасного сусп≥льства тотемн≥ в≥руванн€ ви€вились надзвичайно практичними, через те, що цементували ≥ндив≥д≥в у родову ц≥л≥сн≥сть, а отже, були життЇвою силою. ¬ласне в цьому ≥ пол€гаЇ головне призначенн€ св≥тогл€ду взагал≥. ѕо-друге, м≥фолог≥чний св≥тогл€д значною м≥рою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був €к ≥деал д≥€льност≥. ” цьому секрет м≥фолог≥чного розум≥нн€ ≥сторичного часу. ‘ормально майбутнЇ начебто обернене у минуле, але насправд≥ ретроспективний ≥деал Ї те належне та жадане, до чого прагне родова община. јле все ж таки людське житт€ поки що не под≥лене ч≥тко на тепер≥шнЇ ≤ майбутнЇ. ≤ ц€ обставина допомагаЇ зрозум≥ти силу традиц≥њ, а €к насл≥док Ч пануванн€ цикл≥чноњ модел≥ ≥сторичного часу.

ѕо-третЇ, оск≥льки м≥фолог≥чний св≥тогл€д антропоморфний, то неминуче формуванн€ ан≥м≥стичноњ картини бутт€, тобто одухотворенн€ усього сущого. ÷е олюдненн€ природи Ї насл≥дком нерозчленованост≥ бутт€ на суб'Їкт та об'Їкт, а нерозд≥льн≥сть людини ≥ космосу, людини ≥ природи означаЇ, що у св≥тогл€д≥ дом≥нуЇ св≥тов≥дчутт€. “а ≥накше не могло й бути, бо родове сусп≥льство Ч це дитинство людства, ≥ ц≥й стад≥њ м≥г в≥дпов≥дати св≥тогл€д у м≥фопоетичн≥й форм≥. ћ≥ф Ї перше повстанн€ поез≥њ проти прози житт€. ћ≥ф Ї мудр≥сть у поетичн≥й форм≥ юного людства.

≤ под≥бно до того, €к доросла людина тужить за дитинством, розум≥ючи, що дещо втрачено разом ≥з ним назавжди, людство, пройшовши цю стад≥ю, сприймаЇ м≥фопоетичний св≥тогл€д €к неповторне чудо, -що породило духовн≥ ц≥нност≥ недос€жного зразка. ≤, мабуть, повс€кчас будуть ностальг≥чн≥ спроби в≥дродити м≥фопоетичну концепц≥ю св≥ту та людини. ” кращому випадку це стимулюЇ процес художньоњ творчост≥ (згадаймо √абр≥ел€ ћаркеса або „инг≥за јйтматова), в г≥ршому Ч породжуютьс€ ≥деолог≥чн≥ м≥фи, що наклали жорстокий в≥дбиток на житт€ людства у XX стол≥тт≥.

–ел≥г≥€ Ї б≥льш п≥зньою та зр≥лою формою св≥тогл€ду людства, а тому ≥ б≥льш досл≥дженою. ¬ н≥й бутт€ ос€гаЇтьс€ ≥ншими, н≥ж у м≥ф≥ засобами. ¬ рел≥г≥йн≥й св≥домост≥ вже ч≥тко розд≥л€ютьс€ суб'Їкт ≥ об'Їкт, а отже, долаЇтьс€ характерна дл€ м≥фу непод≥льн≥сть людини й природи ≥ закладютьс€ основи проблематики, €ка стане специф≥чною дл€ ф≥лософ≥њ. ¬ рел≥г≥њ ≥де€ в≥дд≥л€Їтьс€ в≥д матер≥њ ≥ нав≥ть протиставл€Їтьс€ њй. —в≥т роздвоюЇтьс€ на духовний та т≥лесний, земний ≥ небесний, горний ≥ дольний, природний ≥ надприродний, до того ж земний починаЇ розгл€датис€ €к насл≥док надприродного. ћ≥фолог≥чн≥ ж персонаж≥ (а в п≥зн≥х м≥фах "€зицьких рел≥г≥€х" ≥ боги) живуть у феноменальному св≥т≥ (на гор≥ ќл≥мп, на гор≥ ћеру тощо).

” рел≥г≥њ виникаЇ зовс≥м ≥нший, ноуменальний св≥т, недоступний органам чутт≥в ≥ розуму, а тому в об'Їкти надприродного св≥ту треба в≥рити. ¬≥ра ≥ виступаЇ головним способом ос€гненн€ бутт€. –ел≥г≥€ постулюЇ св≥т ≥деальних сутностей, що у практичному план≥ веде до обгрунтуванн€ пр≥оритету духу над т≥лом, необх≥дност≥ турботи про душу з ус≥ма насл≥дками дл€ способу житт€ в≥руючих, €к≥ зв≥дси випливають. «в'€зок ≥з богом через культ та рел≥г≥йну орган≥зац≥ю (церкву) Ї критер≥Їм на€вност≥ рел≥г≥йного св≥тогл€ду ≥ належност≥ до певноњ конфес≥њ.

ƒругою особлив≥стю рел≥г≥йного св≥тогл€ду Ї його практичн≥сть, оск≥льки в≥ра без справ мертва. ј в зв'€зку з цим в≥ра в бога та надприродний св≥т взагал≥ викликаЇ своЇр≥дний ентуз≥азм, тобто життЇву енерг≥ю, €ка надаЇ розум≥нню цього св≥ту життЇвого характеру. –ел≥г≥ю творить народ, в≥н Ї ≥ суб'Їктом ≥ об'Їктом рел≥г≥йноњ творчост≥, €ка в ≥стор≥њ виступала джерелом потужних зрушень у сусп≥льств≥. ¬ рел≥г≥њ пор€д ≥з св≥тов≥дчутт€м добре розвинене св≥торозум≥нн€, тобто Ї рел≥г≥йна ≥де€, €ка обірунтовуЇтьс€ теологами. јле в тому й пол€гаЇ особлив≥сть ≥ приваблив≥сть рел≥г≥йного св≥тогл€ду, що в ньому ≥де€ пройн€та своЇр≥дно екзальтованим почутт€м, вона переживаЇтьс€ ≥ п≥дживлюЇ в≥ру.  раще вс≥х, мабуть, про роль почутт€ в рел≥г≥њ сказав апостол ѕавло: " оли € говорю мовами людськими й ангельськими, та любов≥ не маю, Ч то став € €к м≥дь та дзв≥нка або бубон гуд€чий. ≤ коли маю дар пророкувати ≥ знаю вс≥ таЇмниц≥ й усе знанн€, ≥ коли маю всю в≥ру, щоб нав≥ть гори переставл€ти, та любов≥ не маю, Ч то € н≥що. ≤ коли € роздам ус≥ маЇтки своњ, ≥ коли € в≥ддам своЇ т≥ло на спаленн€, та любов≥ не маю, Ч то пожитку не матиму жодного... Ќ≥коли любов не перестаЇ! ’оч пророцтва й ≥снують, Ч та припин€тьс€, хоч мови ≥снують, Ч замовкнуть, хоч ≥снуЇ знанн€, - та скасуЇтьс€" ( ор., 13, 1-3).

якщо дл€ м≥фа головним Ї обгрунтуванн€ зв'€зку ≥ндив≥да з родом, то дл€ рел≥г≥њ Ч дос€гненн€ Їдност≥ з Ѕогом €к вт≥ленн€м св€тост≥ та абсолютною ц≥нн≥стю. ¬ цьому пол€гаЇ позитивне значенн€ рел≥г≥њ, бо чим Ї житт€, коли нема н≥чого св€того ≥ все п≥ддаЇтьс€ н≥г≥л≥стичному запереченню, людин≥ нашого стол≥тт€ добре в≥домо. јле й засилл€ рел≥г≥йного св≥тогл€ду становить певну небезпеку. —л≥д пам'€тати, що н≥ рел≥г≥йний фанатизм, н≥ пол≥цейський атењм не Ї альтернативою

 

‘≥лософ≥€ њњ предмет та функц≥њ

‘≥лософ≥€ €к теоретичний св≥тогл€д пор€д ≥з наукою, мистецтвом, мораллю, правом -одне з видатних надбань людськоњ цив≥л≥зац≥њ та культури. ¬она Ч не т≥льки в≥зитна картка цив≥л≥зац≥њ ≥ культури, а й њхн€ основа та животворний фермент. јле ≥сторично так склалось, що саме ф≥лософ≥€ була т≥Їю колискою, з €коњ виросли ≥ наука, ≥ мистецтво, ≥ мораль, ≥ право ≥ набули статусу самоусв≥домлю-ючих особливих про€в≥в людського духу та практики життЇд≥€льност≥ людини ≥ сусп≥льства.

‘≥лософськ≥ ≥дењ, школи, напр€ми под≥бно до людей, €к≥ њх створили, не мають бутт€ поза часом та простором. Ќа них лежить в≥дбиток певноњ епохи, крањни. ÷е акс≥ома. јле в н≥й виражена т≥льки частина ≥стини щодо походженн€ та творц≥в ф≥лософських ≤дей, шк≥л ≤ напр€м≥в. якби ц€ акс≥ома виражала всю ≥стину, то ф≥лософськ≥ ≥дењ та школи народжувались ≥ гинули б у часових та просторових межах окремих епох ≥ крањн. јле цього не в≥дбуваЇтьс€. ≤дењ, проблеми, думки збер≥гаютьс€ стол≥тт€ми ≥ нав≥ть тис€чол≥тт€ми ≥ не знають просторових та часових меж. Ѕагато у ф≥лософ≥њ належить (або належатиме) т≥льки ≥стор≥њ. —еред багатьох причин ф≥лософськоњ неперервност≥ й ун≥версальност≥ не малу роль в≥д≥грають внутр≥шн€ лог≥ка розвитку ф≥лософських знань та нац≥ональн≥ традиц≥њ у форм≥ постановки ф≥лософських проблем, п≥дход≥в до њхнього вир≥шенн€.

¬ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ склалис€ ≥ у певних модиф≥кац≥€х перманентне повторюютьс€ так зван≥ в≥чн≥ проблеми. ўо таке людина? ўо таке природа, або ширше Ч ¬сесв≥т? який м≥ж ними зв'€зок, залежн≥сть? „и може людина п≥знати себе, природу, сусп≥льство? як≥ форми, методи, засоби п≥знанн€? ¬ чому в≥дм≥нн≥сть €виш ≥ сутност≥ матер≥ального ≥ духовного, ≥деального св≥ту? який з цих двох св≥т≥в Ї основою дл€ виникненн€ й ≥снуванн€ другого св≥ту? „и вони незалежн≥ один в≥д одного'? ўо таке свобода? „иЇ п≥дстави дл€ того, шоб людина ≥, сусп≥льство могли спод≥ватис€ на здобутт€ свободи? ўо таке людськ≥ ц≥нност≥ Ч ≤стина, ƒобро, ћудр≥сть, √армон≥€? ўо таке житт€ та смерть, €ке њхнЇ ц≥нн≥сне значенн€ дл€ окремоњ людини ≥ сусп≥льства? ћи навели далеко не повний перел≥к "в≥чних" ф≥лософських проблем. јле розвиток сусп≥льства ≥ п≥знанн€ висуваЇ й нов≥ ф≥лософськ≥ проблеми: про сп≥вв≥дношенн€ статичних ≥ динам≥чних законом≥рностей у науковому п≥знанн≥, можливостей "штучного ≥нтелекту"тощо. «вичайно, "в≥чн≥" ф≥лософськ≥ проблеми п≥д впливом нових знань ≥ нових духовно-культурних та соц≥альних умов вир≥шуютьс€ по-новому. ƒосв≥д понад двох ≥з половиною тис€ч рок≥в ≥стор≥њ ф≥лософськоњ думки, €к ≥ досв≥д розвитку ф≥лософ≥њ в XX стол≥тт≥, переконуЇ в тому,

що в ф≥лософ≥њ визначивс€ р€д пост≥йних, "≥нвар≥антних" функц≥й, €к≥ дають ключ до розум≥нн€ основних вим≥р≥в ф≥лософського п≥знанн€, або ширше, Ч до ос€гненн€ природи, сусп≥льства й людини. —аме знанн€ цих функц≥й ≥ вим≥р≥в даЇ змогу розкрити механ≥зм виникненн€ ≥ розв'€занн€ ф≥лософських проблем. ƒо таких функц≥й ≥ вим≥р≥в належать св≥тогл€дна, онтолог≥чна, гносеолог≥чна, методолог≥чна, ц≥нн≥сна та праксеолог≥чна функц≥њ.

ѕитанн€ про функц≥њ ф≥лософ≥њ т≥сно пов'€зане з питанн€м про предмет ф≥лософ≥њ. ≤сторично пон€тт€ предмета ф≥лософ≥њ зм≥нювалось ≥ маЇ €к об'Їктивн≥, так ≥ суб'Їктивн≥ причини. ƒо об'Їктивних причин сл≥д в≥днести стан, р≥вень накопичених конкретних ≥ ф≥лософських знань про навколишн≥й св≥т (природу, людину, сусп≥льство), про духовн≥, в першу чергу п≥знавальн≥ особливост≥, можливост≥ €к окремоњ людини, так ≥ сусп≥льства в ц≥лому. ƒо суб'Їктивних причин в≥днос€тьс€ своЇр≥дн≥сть насамперед форми ос€гненн€ предмета ф≥лософ≥њ тим чи ≥ншим ф≥лософом, ф≥лософською школою або теч≥Їю. —права в тому, що зм≥ст ≥ форма т≥Їњ чи ≥ншоњ концепц≥њ предмета ф≥лософ≥њ далеко не завжди зб≥гаютьс€. ¬они залежать в≥д ≥стори-ко-ф≥лософськоњ рефлекс≥њ ви€вленн€ реального, об'Їктивного зм≥сту т≥Їњ чи ≥ншоњ концепц≥њ предмета ф≥лософ≥њ, певноњ ≥нтерпретац≥њ в нових ≥сторичних умовах.

≤сторично першою теоретичною концепц≥Їю предмета ф≥лософ≥њ була давньогрецька, €ку в систематизован≥й форм≥ сформулював јр≥с-тотель €к "першу ф≥лософ≥ю". "ѕерша ф≥лософ≥€" в своЇму предметному визначенн≥ Ч це вченн€ про "перш≥ роди сущого" ≥ своЇр≥дна "наука" про надчуттЇв≥ принципи бутт€. јндрон≥к –одоський (1 ст. до н.е.) вв≥в терм≥н "метаф≥зика" (в≥д гр. meta та physika Ч "п≥сл€ ф≥зики") дл€ позначенн€  ниги јр≥стотел€ про "перш≥ роди сущого". ћетаф≥зика јр≥стотел€ Ч одна з перших спроб самовизначенн€ ф≥лософ≥њ у з≥ставленн≥ з першими кроками становленн€ конкретного знанн€. јле в ц≥лому в античн≥й ф≥лософ≥њ пров≥дною Ї тенденц≥€ включенн€ до предмета ф≥лософ≥њ не т≥льки специф≥чноњ ф≥лософськоњ "предметност≥", а й ус≥Їњ "предметност≥" об'Їкт≥в конкретного, в тому числ≥ об'Їкт≥в виникаючого наукового знанн€. ” зв'€зку з цим ф≥лософ≥€ античност≥ в своЇму предметному визначенн≥ претендувала бути наукою вс≥х наук.

Ќа в≥дм≥ну в≥д јр≥стотел€, дл€ предметного визначенн€ метаф≥зики, дл€ €коњ було характерне розум≥нн€ бутт€ €к д≥йсного космосу, в середньов≥чн≥й ф≥лософ≥њ предмет метаф≥зики розум≥Їтьс€ ≥накше. ѕредметом метаф≥зики €к рац≥онального, пон€т≥йного знанн€, зг≥дно з ‘омою јкв≥нським, в к≥нцевому рахунку Ї Ѕог. ѕравда, пристосовуючи ≥ переосмислюючи ф≥лософськ≥ ≥дењ јр≥стотел€ до католицько-христи€нськоњ рел≥г≥њ, ‘ома фактично саму метаф≥зику €к ф≥лософ≥ю прир≥каЇ бути служанкою теолог≥њ. як п≥дкреслюЇ ¬.¬.—околов, зг≥дно з ‘омою јкв≥нським "... наука та нерозривно зв'€зана з нею ф≥лософ≥€ вивод€ть своњ ≥стини, спираючись на досв≥д ≥ розум, в той час €к рел≥г≥йне в≥ровченн€, €ке в≥др≥зн€Ї... теолог≥чну доктрину, д≥стаЇ њх в одкровенн≥, у —в€щенному писанн≥. јле така радикальна р≥зниц€ метод≥в аж н≥€к не означаЇ повноњ р≥зниц≥ предмет≥в ф≥лософ≥њ та теолог≥њ, галузей њх застосуванн€".

–адикальн≥ зм≥ни у визначенн≥ предмета ф≥лософ≥њ почались п≥д впливом становленн€ д≥йсно наукового знанн€ та соц≥альних процес≥в розвитку буржуазного сусп≥льства, €ке прийшло на зм≥ну феодальному. Ќаприк≥нц≥ XVI Ч початку XVII ст. виникаЇ експериментальне природознавство ≥ починаЇтьс€ процес в≥дпочкуванн€ в≥д ф≥лософ≥њ конкретних наук Ч спочатку механ≥ки земних та небесних т≥л, астроном≥њ та математики, пот≥м ф≥зики, х≥м≥њ, б≥олог≥њ тошо. ” визначенн≥ предмета ф≥лософ≥њ виникаЇ нова проблема Ч м≥сце ф≥лософ≥њ в систем≥ конкретних наук, сп≥вв≥дношенн€ предмет≥в конкретних наук та предмета ф≥лософ≥њ. ¬ процес≥ розв'€зуванн€ ц≥Їњ проблеми ви€вились дв≥ протилежн≥ тенденц≥њ: одна, позитив≥стська, Ч н≥г≥л≥стична щодо ф≥лософ≥њ ≥ њњ права взагал≥ мати св≥й предмет; друга, зг≥дно з €кою предмет ф≥лософ≥њ або включаЇ €к св≥й суттЇвий елемент натурф≥лософ≥ю Ч особливе ф≥лософське вченн€ про природу, або €к метаф≥зика Ч умогл€дна, спекул€тивна ф≥лософ≥€, не спираючись на узагальненн€ конкретних наук, в рамках свого предмета задаЇ, окреслюЇ предмети конкретних наук (ƒекарт, Ћейбн≥ц).

Ћише в XIX ст. вдаЇтьс€ принципово визначити специф≥ку предмет≥в конкретних наук та ф≥лософ≥њ. ÷е було зумовлено €к≥сними зм≥нами в самих конкретних науках, а також у методолог≥њ €к ф≥лософ≥њ, так ≥ конкретних наук. ¬иникають механ≥чна теор≥€ теплоти, ф≥зична х≥м≥€, геох≥м≥€ тощо, €к≥ заповнюють "розриви" м≥ж окремими науками. Ќаука синтетичне зв'€зуЇ в Їдину систему €к≥сно р≥зн≥ галуз≥ знань. ÷е був хоча й об'Їктивний, але не стих≥йний процес. Ќа його адекватне осмисленн€ великий вплив мав д≥алектичний метод ф≥лософ≥њ, €кий спочатку в рамках н≥мецькоњ класичноњ ф≥лософ≥њ розробив √е-гель, а пот≥м матер≥ал≥стично обгрунтували  .ћаркс та ‘.≈нгельс. —права в тому, що в ф≥лософ≥њ ≥ в конкретних науках XVII, XVIII ст. в ц≥лому панував метаф≥зичний метод ф≥лософського мисленн€. “ерм≥н метаф≥зика €к в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ, так ≥ нин≥ вживаЇтьс€ не т≥льки дл€ позначенн€ теоретичноњ ф≥лософ≥њ або спекул€тивноњ ф≥лософ≥њ (особливо на «аход≥), але ≥ €к позначенн€ ф≥лософського методу, протилежного д≥алектиц≥. « точки зору метаф≥зичного методу ≥ в природ≥, ≥ в сусп≥льств≥, ≥ в духовн≥й сфер≥ об'Їкти, процеси, €вища ≥снують в≥докремлено, без взаЇмного орган≥чного зв'€зку, вони не розвиваютьс€. ’оча в них ≥ в≥дбуваютьс€ певн≥ зм≥ни, вони не привод€ть до виникненн€ €к≥сно нового Ч "немаЇ н≥чого нового п≥д м≥с€цем".

ƒ≥алектичний метод у ф≥лософ≥њ на противагу метаф≥зиц≥ напол€гаЇ на принципах ун≥версального зв'€зку вс≥х €вищ природного, соц≥ального ≥ духовного вим≥р≥в д≥йсност≥ та принцип≥ розвитку њњ. ƒокладн≥ше проблему методу в ф≥лософ≥њ ми розгл€немо нижче. «араз же важливо п≥дкреслити, що ф≥лософський метод д≥алектики ћаркса ≥ ≈нгельса розвивавс€ з позиц≥й матер≥ал≥зму на в≥дм≥ну в≥д ≥деал≥стичноњ д≥алектики √егел€. ÷е необх≥дно враховувати, оск≥льки у визначенн≥ предмета ф≥лософ≥њ суттЇвими Ї питанн€ про сп≥вв≥дношенн€ матер≥њ та св≥домост≥, або, що по сут≥ те ж саме, природи та духу. ÷е питанн€ ≈нгельс назвав "основним питанн€м ф≥лософ≥њ". ѕох≥дним в≥д такоњ ун≥версальноњ постановки питанн€ Ї питанн€ про сп≥вв≥дношенн€ суб'Їкта та об'Їкта п≥знанн€.

¬изнанн€ первинност≥ матер≥њ ≥ вторинност≥ св≥домост≥ Ч це визнанн€ матер≥ал≥змом того, що основою св≥ту Ї об'Їктивна реальн≥сть, що саме њњ розвиток Ч умова виникненн€ ≥ розвитку св≥домост≥. ” визначенн≥ ≈нгельсом предмета ф≥лософ≥њ поЇднуЇтьс€ матер≥ал≥зм та д≥алектика. “аким предметом Ї загальн≥ закони розвитку природи, людського сусп≥льства та мисленн€. ÷е визначенн€ в своњй основ≥ збер≥гаЇ право бути €дром узагальнень особливостей сучасного стану конкретних наук та ф≥лософ≥њ, сучасного стану вир≥шенн€ питанн€ про предмет ф≥лософ≥њ.

Ќаприк≥нц≥ XX ст. ви€вились аж н≥€к не суб'Їктивн≥ труднощ≥ пошуку критер≥њв оц≥нки особливостей взаЇмод≥њ ф≥лософ≥њ ≥ науки. ј в≥д насл≥дк≥в цих пошук≥в залежить характер в≥дпов≥д≥ на питанн€, що таке ф≥лософ≥€ сьогодн≥, шо таке њњ предмет?

÷≥ критер≥њ Ї сьогодн≥ нетрив≥альн≥, самоочевидн≥ дл€ будь-€кого серйозного ф≥лософського вченн€; вони не статичн≥, м≥нлив≥. якшо питанн€ про статус ф≥лософ≥њ  ант намагавс€ вир≥шити шл€хом пошуку метаф≥зичних апр≥орних синтетичних суджень ≥, не знайшовши њх, над≥лив ф≥лософ≥ю регул€тивною функц≥Їю в≥дносно наук, морал≥ ≥ т. д., то сьогодн≥ проблемне поле пошуку р≥шенн€ ≥ ширше, ≥ складн≥ше, н≥ж за час≥в  анта, √егел€, ≈нгельса. ѕри чому не т≥льки через величезний масив €к≥сно р≥зноман≥тних наук, в тому числ≥ м≥ждисципл≥нарних (ф≥зична х≥м≥€, косм≥чна б≥олог≥€ ≥ т.п.), а й у зв'€зку з стр≥мкою динам≥кою революц≥йних зм≥н у науц≥ ≥ ф≥лософ≥њ.

јдже €кщо ран≥ше лог≥ка в пошуках збагаченн€ свого зм≥сту зверталась до евристичних джерел математичних наук, то сьогодн≥ вона все б≥льше спираЇтьс€ на таке джерело, €к повс€кденна мова в таких њњ про€вах: зас≥б комун≥кац≥њ, вт≥ленн€ модальностей (необх≥дностей, випадковостей тощо), не кажучи вже про форми вираженн€ не наукового, а повс€кденного знанн€. ¬ сьогодн≥шн≥й науц≥ ≥ ф≥лософ≥њ виникла потреба уточненн€ критер≥њв пор≥вн€нн€ досл≥дницьких програм, математичного апарату теор≥й тощо. ј з цим пов'€зана актуальн≥сть питань про види ф≥лософського знанн€, про типолог≥ю зв'€зк≥в науки ≥ ф≥лософ≥њ, про њњ вплив на наукову д≥€льн≥сть: чи стоњть ф≥лософ≥€ "над" звичайним знанн€м ≥ наукою €к њхн≥й теоретичний компас, чи входить "в" них €к суттЇвий або випадковий њхн≥й компонент, нарешт≥, чи закладена вона "п≥д" науку, а в де€ких випадках ≥ п≥д звичайне знанн€ €к важливий системоорган≥зуючий елемент науковоњ, п≥знавальноњ д≥€льност≥ та звичайного знанн€? ¬се це не риторичн≥ запитанн€.

” значноњ частини в≥тчизн€них ≥ зах≥дних ф≥лософ≥в склалас€ впевнен≥сть у тому, що одночасно функц≥онуть вс≥ ц≥ ф≥лософськ≥ рол≥. ™ статус "п≥д" €к система категор≥й культури, складовою частиною €коњ Ї ф≥лософсько-категор≥альний арсенал, створений попередн≥ми покол≥нн€ми людей. Ќезалежно в≥д того, чи усв≥домлюють його, чи н≥, в≥н не може бути усуненим саме €к частина соц≥окультурноњ детерм≥нац≥њ науки. ™ статус "в" €к робочий, прагматичний аспект повс€кденного або наукового п≥знавального процесу, коли у вир≥шенн≥ п≥знавальних завдань усв≥домлено чи несв≥домо, €вно чи не€вне використовуютьс€ категор≥њ ≥ методи науки ≥ ф≥лософ≥њ. ™, нарешт≥, статус "над" €к св≥домо прийн€тий "азимут", система ф≥лософсько-теоре-тичних категор≥й ≥ ц≥нн≥сних настанов, зг≥дно з €кою нормативне сл≥д створювати науку або розв'€зувати проблеми житт€. “≥льки статус "над" Ї безумовним, адекватним вираженн€м €вного ф≥лософського знанн€.

«важивши на наведен≥ вище факти й аргументи, а також на згадан≥ ран≥ше м≥ркуванн€ про зростаючу актуальн≥сть науковоњ ≥ ф≥лософськоњ проблеми природи людини, визначаЇмо: предмет ф≥лософ≥њ Ч найб≥льш загальн≥ закони розвитку природи, людського сусп≥льства, мисленн€, вс≥Їњ духовноњ культури.

” межах ц≥л≥сноњ структури ф≥лософ≥њ основн≥ функц≥њ ф≥лософ≥њ взаЇмопов'€зан≥ ≥ взаЇмно детерм≥нують одна одну.

–озгл€немо спочатку взаЇмний зв'€зок св≥тогл€дноњ ≥ онтолог≥чноњ функц≥й ф≥лософ≥њ. ќнтолог≥€ (в≥д грецького ontos Ч суще) Ч вченн€ про Ѕутт€, його сутн≥сть, форми, фундаментальн≥ принципи та категор≥њ. “ерм≥н онтолог≥€ введений в 1613 р. √окл≥н≥усом. јле ще в античн≥й ф≥лософ≥њ були розроблен≥ р≥зн≥ вар≥анти онтолог≥њ. ƒавньогрецький ф≥лософ ѕармен≥д протиставив обманлив≥й, з його точки зору, видимост≥ ≥ м≥нливост≥ чуттЇво сприйманих конкретних предмет≥в ≥ процес≥в св≥ту онтолог≥чне вченн€ про д≥йсне, незм≥нне, нерухоме Ѕутт€. ≤нш≥ давньогрецьк≥ ф≥лософи поставили перед собою мету ви€вити €к≥сно визначен≥ начала Ѕутт€. ” ‘алеса це була вода, у јнак-с≥мена Ч пов≥тр€, у јкакс≥мандра Ч "апейрон", у ƒемокр≥та Ч атоми. ј у ѕлатона Ч сукупн≥сть "≥дей", котр≥ розум≥ютьс€ €к ос€гнен≥ розумом форми ≥ сутност≥. ќдн≥Їю ≥з суттЇвих категор≥й, за допомогою €коњ намагалис€ виразити онтолог≥чне розум≥нн€ св≥ту, була категор≥€ субстанц≥њ (в≥д лат. substantia Ч сутн≥сть, щось таке, що лежить в основ≥). —убстанц≥ю розум≥ли €к загальну чи то матер≥альну, чи то ≥деальну основу €вищ св≥ту. ѕор€д ≥з категор≥Їю "субстанц≥€", частково зб≥гаючись за зм≥стом ≥з нею, в онтолог≥њ вживаютьс€ категор≥њ "природа" ≥ "матер≥€".

” ф≥лософ≥њ Ќового часу, €ка значною м≥рою порвала ≥з середньов≥чною традиц≥Їю ототожненн€ абсолютного Ѕутт€ з Ѕогом, субстанц≥€ розум≥Їтьс€ далеко не однозначно: або €к матер≥альна за своЇю природою (—п≥ноза), або €к сп≥в≥снуванн€ незалежних одна в≥д одноњ матер≥альноњ й духовноњ субстанц≥й (ƒекарт), або €к множинн≥сть духовних, ≥деальних, р≥зно€к≥сних сутностей, своЇр≥дних "духовних атом≥в" Ч монад (Ћейбн≥ц). ѕриродно, що вже характер проблематики онтолог≥њ передбачав постановку ≥ розв'€занн€ такоњ ф≥лософськоњ проблеми, €к "основне питанн€ ф≥лософ≥њ". „и Ї першоосновою св≥ту Ѕутт€ природне, матер≥альне, ф≥зичне начало, а дух, св≥дом≥сть, псих≥чно породжен≥ та њх основний зм≥ст визначаЇтьс€ природними чинниками, чи навпаки? ўодо в≥дпов≥дей на це питанн€ у ф≥лософ≥њ виокремлюють мон≥стичн≥, дуал≥стичн≥ та плюрал≥стичн≥ ф≥лософськ≥ теор≥њ. «а такого п≥дходу ф≥лософська теор≥€ —п≥нози була виразом матер≥ал≥стичного мон≥зму, у ƒекарта Ч дуал≥зму, у Ћейбн≥ца Ч плюрал≥стичного ≥деал≥зму.

¬иразом мон≥стичного ≥деал≥зму була ф≥лософ≥€ √егел€. ” √егел€, €к ≥ в ц≥лому в н≥мецьк≥й ≥деал≥стичн≥й класичн≥й ф≥лософ≥њ, онтолог≥€ зб≥галас€ з теор≥Їю п≥знанн€. јбсолютна ≥де€ €к чисте, безособист≥сне мисленн€ в процес≥ саморозвитку породжуЇ не т≥льки природу, а й людину, сусп≥льство. ÷€ трансформац≥€ призводить до породженн€ таких об'Їктивних форм мисленн€, јбсолютного духу, €к ≥стор≥€, право, мистецтво, рел≥г≥€, ф≥лософ≥€. “аким чином, у √егел€ онтолог≥€ Ч це вченн€ про духовну, ≥деальну субстанц≥ю св≥ту, €ка ≥сторично вт≥люЇтьс€ в р≥зних реальних ≥ матер≥альних формах. ”же в XX ст. н≥мецький ф≥лософ ћ.’айдеггер у вченн≥ про "фундаментальну онтолог≥ю" стверджував, що вона Ї "феноменолог≥Їю людського Ѕутт€" ≥ досл≥джуЇ €вища (феномени) людського ≥снуванн€ з метою розр≥зненн€ справжнього Ѕутт€ ≥ несправжнього.

Ќезважаючи на р≥зноман≥тн≥сть вар≥ант≥в в≥дпов≥дей на запитанн€ про сутн≥сть ≥ структуру Ѕутт€, проблеми онтолог≥њ визначають специф≥ку ф≥лософського знанн€. ≤ це за умови, що у багатьох ф≥лософ≥в, у р€д≥ ф≥лософських шк≥л онтолог≥чна частина вчень перебуваЇ на перифер≥њ ≥нтерес≥в або зовс≥м не визнаЇтьс€ приналежн≥стю ф≥лософського знанн€ (наприклад, у позитив≥зм≥). « огл€ду на це ц≥лком слушними видаютьс€ аргументи “.≤.ќйзермана. “≥ ж ф≥лософськ≥ вченн€, п≥дкреслюЇ в≥н, €к≥ не претендують на енциклопедичн≥сть або принципово заперечують можлив≥сть енциклопедичних ф≥лософських систем, висувають на перший план одну ≥з ф≥лософських проблем, п≥дпор€дковуючи њй ≥нш≥ або нав≥ть заперечуючи њх, тобто вибираючи пор≥вн€но вузьку ф≥лософську проблематику. јле в рамках ц≥Їњ основноњ ≥ частковоњ теми завжди робилас€ спроба розгл€нути, правда, п≥д певним кутом зору ≥, €к правило, одноб≥чно, всю ф≥лософську проблематику. “ому обмеженн€ ф≥лософськоњ проблематики ви€вл€Їтьс€ способом вир≥шенн€ необмеженого кола ф≥лософських проблем.

÷е ц≥лком справедливо ≥ щодо тих ф≥лософських теор≥й, €к≥ зосереджують свою увагу головним чином на розгл€д≥ чи то теоретико-п≥знавальноњ (ƒ.Ћокк), чи то ц≥нн≥сноњ (√.–≥ккерт), чи то праксеолог≥чноњ (ƒ.ƒью≥), чи то методолог≥чноњ (‘.Ѕекон) функц≥њ ф≥лософ≥њ. ÷≥л≥сн≥сть ≥ орган≥чна Їдн≥сть фундаментальних функц≥й та вим≥р≥в ф≥лософського знанн€ визначаЇтьс€ не зовн≥шн≥м з≥ставленн€м певних, нав≥ть видатних, ф≥лософських вчень ≥ шк≥л, а внутр≥шньою лог≥кою розвитку ≥ сучасного взаЇмозв'€зку суттЇвих стор≥н ф≥лософ≥њ €к €к≥сно своЇр≥дноњ форми сусп≥льноњ св≥домост≥.

Ќа основ≥ наведених визначень можна окреслити зв'€зок м≥ж св≥тогл€дною та онтолог≥чною функц≥€ми ф≥лософ≥њ. ’арактер св≥торозум≥нн€, зокрема розум≥нн€ природи ≥ сутност≥ людини, визначаЇтьс€ р≥зноман≥тними життЇвими позиц≥€ми, установками, спр€мован≥стю життЇд≥€льност≥ людини. ÷е може бути фатал≥стична установка: природа ц≥лком ≥ однозначно визначаЇ ≥ сутн≥сть, ≥ вчинки людини, людина приречена бути мар≥онеткою природних сил. ÷е може бути волюнтаристична установка: людина може бути в≥льною щодо природи, д≥€ти за "законом" свавол≥ (своЇњ вол≥). ÷е може бути й установка ‘.Ѕекона: природу можна п≥дкорити на основ≥ ≥ в≥дпов≥дно до п≥знаних њњ закон≥в. ѕроте безогл€дна в≥ра в самодостатн≥сть наукових знань тањть значну загрозу безпец≥ людства.

«а приклад може слугувати „орнобильська катастрофа. ќдна з причин (теоретичних) технолог≥чних катастроф пол€гаЇ в тому, що природнич≥ ≥ техн≥чн≥ науки в XX ст. перебувають п≥д г≥пнозом позитив≥стського кредо: наука сама соб≥ ф≥лософ≥€ ≥ жодноњ "метаф≥зики" не потребуЇ. “аким терм≥ном, здеб≥льшого на «аход≥, позначають теоретичну ф≥лософ≥ю €к самост≥йну, рац≥ональну галузь знанн€ ≥ вид св≥тогл€ду.

‘≥лософ≥€, звичайно, Ч не конкретна наука, не сума наукових знань. јле наука, пор€д ≥з повс€кденним знанн€м, художн≥м, народним ≥ профес≥йним мистецтвом, ус≥ма видами правового, пол≥тичного, морального й ≥ншого досв≥ду та знань Ч це джерело ус≥Їњ ф≥лософськоњ проблематики. ” науки з ф≥лософ≥Їю сп≥льним Ї також те, що вони обидв≥ грунтуютьс€ на теоретичному способ≥ аргументац≥њ, мистецтв≥ лог≥чного оперуванн€ пон€тт€ми. –азом ≥з цим ф≥лософ≥€ на в≥дм≥ну в≥д науки не маЇ своњх "ф≥лософських камер ¬≥льсона", "ф≥лософських л≥чильник≥в √ейгера" Ч "експериментальноњ бази", €ка б пр€мо, безпосередньо зв'€зувала њњ з природою, њњ емп≥ричною базою Ї не т≥льки наука, а й мораль, мистецтво тощо. „ерез них ≥ завд€ки њм ф≥лософ≥€ "тримаЇ руку на пульс≥ природи моральних, художн≥х пошук≥в, кол≥з≥й ≥ Ѕутт€ взагал≥". “ому ф≥лософ≥ю не можна н≥ ототожнювати з наукою, н≥ протиставл€ти њй.

” наш час зв'€зок св≥тогл€дного ≥ онтолог≥чного вим≥р≥в ф≥лософ≥њ знаходить своЇ вт≥ленн€ в широкому використанн≥ ф≥лософських принцип≥в та ≥дей у розробц≥ €к конкретно-наукових (ф≥зичноњ, х≥м≥чноњ, б≥олог≥чноњ тощо), так ≥ загальнонауковоњ картин св≥ту. ќсобливо пл≥дними ви€вились висновки ≤.ѕригожина про те, що в систем≥ природи людсько-земна природно-соц≥альна н≥ша Ї елементом, €кий п≥дкор€Їтьс€ загальним законам нер≥вноважних диссипативних систем. ƒо природи сл≥д "прислухатись" ≥ в науков≥й, ≥ в науково-технолог≥чн≥й д≥€льност≥, щоб ц€ д≥€льн≥сть ще болюч≥ше не вдарила бумерангом по людству. ≤ це зовс≥м не Ї запереченн€м науки, технолог≥чного застосуванн€ науки у виробництв≥. ÷е ор≥Їнтац≥€ на еколог≥чно чисте виробництво, на розробку безпечних дл€ природи ≥ людини технолог≥й в атомн≥й енергетиц≥ та ≥н.

—уттЇвою функц≥Їю ф≥лософ≥њ Ї п≥знавальна. “еор≥€ п≥знанн€, гносеолог≥€ Ч розд≥л ф≥лософ≥њ, в €кому досл≥джуютьс€ проблеми джерела, форм, можливостей, в≥рог≥дност≥ та ≥стинност≥ п≥знанн€ ≥ критер≥њ двох останн≥х. Ќайважлив≥шими категор≥€ми теор≥њ п≥знанн€ Ї категор≥њ форм чуттЇвого ≥ рац≥онального, емп≥ричного ≥ теоретичного п≥знанн€ в науц≥, ≥стина, заблудженн€, абстракц≥€, узагальненн€ та ≥н. ’очатеорети-ко-п≥знавальна проблематика почала розробл€тис€ ще в античн≥й ф≥лософ≥њ, ч≥тко в≥докремлено вона була поставлена у ф≥лософ≥њ Ќового часу. ƒискус≥њ щодо того, "що Ї джерелом людських знань Ч в≥дчутт€ чи розум?" Ч привели у XVIIЧXVIII ст. до в≥докремленн€ в теор≥њ п≥знанн€

двох протилежних п≥дход≥в Ч сенсуал≥зму (емп≥ризму) та рац≥онал≥зму. —енсуал≥сти (в≥д лат. sensiisЧ в≥дчутт€) ƒ.Ћокк, ƒж.Ѕеркл≥, ƒ.ём в≥дстоювали положенн€ проте, що людськ≥ в≥дчутт€, сприйн€тт€ Ї джерелом людських знань. ќск≥льки це положенн€ за своњм зм≥стом близьке до положенн€ "досв≥д Ї джерелом знань" (досв≥д неможливий без в≥дчутт≥в ≥ сприйн€тт€), то њхн€ позиц≥€ визначаЇтьс€ також €к емп≥ризм. –ац≥онал≥сти (в≥д лат. rationalisЧ розумний) –.ƒекарт, √.Ћейбн≥ц, Ѕ.—п≥ноза вважали, що джерелом знань Ї розум. ѕри цьому питанн€ про джерело знань було орган≥чно пов'€зане ≥з суто онтолог≥чним питанн€м про тс. що саме лежить в основ≥ знань: матер≥альний чи ≥деальний св≥т (Ѕог, в≥дчутт€, сприйн€тт€, досв≥д). Ќ≥ у сенсуал≥ст≥в, н≥ у рац≥онал≥ст≥в не було (≥ немаЇ) Їдиного розум≥нн€ того, €кий онтолог≥чний фундамент Ѕутт€ (матер≥€, природа чи ≥деальний св≥т) визнаЇтьс€ джерелом знань.

ѕитанн€ про напр€мок розвитку знань Ч чи воно грунтуЇтьс€ на в≥дчутт€х, досв≥д≥ ≥ п≥д≥ймаЇтьс€ до рац≥онально-теоретичних узагальнень, чи, навпаки, маЇ вих≥дний фундамент у розум≥ ≥ рухаЇтьс€ до досв≥дноњ, чуттЇвоњ сфери Ч було т≥сно пов'€зане з досл≥дженн€м теоре-тико-п≥знавальноњ специф≥ки форм чуттЇвого п≥знанн€ (в≥дчутт€, сприйн€тт€, у€вленн€) ≥ форм рац≥онального знанн€ (пон€ть, суджень, умовивод≥в).

≤сторичне значенн€ боротьби рац≥онал≥зму ≥ сенсуал≥зму в сфер≥ гносеолог≥њ пол€гаЇ в тому, що вона спри€ла не т≥льки конкретно-науковому, ретельному ф≥лософському досл≥дженню особливостей чуттЇвих (досв≥дних) та рац≥ональних форм знанн€. “ривалий час ц≥ досл≥дженн€ в≥дбувалис€ п≥д знаком все б≥льшого протиставленн€ чуттЇвих та рац≥ональних форм знанн€. јле в ≥сторичн≥й перспектив≥ ц€ гносеолог≥чна епоха закладала фундамент дл€ того адекватного вир≥шенн€ проблем, за €ким чуттЇве (досв≥дне) та рац≥ональне Ч це не антиподи, а д≥алектичне взаЇмодоповнююч≥ структурн≥ ≥ в той же час динам≥чн≥ елементи -ц≥л≥сного процесу людського п≥знанн€.

—воЇр≥дн≥сть сучасного контексту постановки й розв'€занн€ теоретико-п≥знавальноњ проблеми джерела людських знань визначаЇтьс€ €к особливост€ми р≥вн€ розвитку наукових знань, так ≥ особливост€ми сучасного арсеналу теоретико-п≥знавальних категор≥й. “еоретико-п≥зна-вальне осмисленн€ €к≥сних зм≥н у науц≥ спри€ло збагаченню категор≥альноњ "мереж≥" гносеолог≥њ, введенню пор€д ≥з категор≥€ми "чуттЇве знанн€", "рац≥ональне знанн€" категор≥й "емп≥ричне знанн€", "теоретичне знанн€". ј це пов'€зано з вичлененн€м проблеми сп≥вв≥дношенн€ емп≥ричного ≥ теоретичного знанн€ в науц≥. ќск≥льки йдетьс€ про особливост≥ теоретико-п≥знавальних проблем науки, проблема сп≥вв≥дношенн€ чуттЇвого ≥ рац≥онального повс€кденного знанн€ у "зн€тому"

вигл€д≥ перейшла в нову проблему. ” сучасн≥й науц≥ ви€вилась структурна складн≥сть, неоднор≥дн≥сть компонент≥в або "шар≥в" емп≥ричного ≥ теоретичного знанн€. ≈мп≥ричне знанн€ €к система взаЇмопов'€заних спостережень, вим≥рювань ≥ експеримент≥в, що задовольн€ють критер≥њ побудови ≥ розвитку наукового знанн€, маЇ специф≥чн≥ ознаки пор≥вн€но з чуттЇвим (досв≥дним), повс€кденним знанн€м не в останню чергу ≥ тому, що теоретичне знанн€ обумовлюЇ особливост≥ конструюванн€ спец≥альних прилад≥в, експериментального обладнанн€. “еоретичне знанн€ в науц≥ в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д повс€кденного рац≥онального знанн€, оск≥льки в≥дпов≥даЇ вимогам науковоњ та ф≥лософськоњ лог≥ки та методолог≥њ науки ≥ ч≥ткост≥ та однозначност≥ використанн€ пон€ть ≥ мови науки взагал≥.

—учасна математика, що належить до теоретичного знанн€, €к п≥дкреслюють ј.ћ.‘≥нкельштейн ≥ ¬.я. рейнович, "на в≥дм≥ну в≥д математики к≥нц€ XIX Ч початку XX ст., €ка в основному обмежувалас€ досл≥дженн€ми об'Їкт≥в, що мають пр€мий ф≥зичний смисл, нагромадила ≥ продовжуЇ нагромаджувати велику к≥льк≥сть суто формальних, безпосередньо не мотивованих ф≥зикою моделей, €к≥, однак, можуть бути, ≥ досить часто бувають, математичним п≥дірунт€м альтернативних теор≥й". « урахуванн€м цього оптимальна стратег≥€ здобуванн€ нового емп≥ричного знанн€ в сучасн≥й науц≥ "пол€гаЇ вже не в простому нагромадженн≥ нових експериментальних даних, а в постановц≥ в основному лише таких експеримент≥в, €к≥ дають змогу виключати найб≥льшу к≥льк≥сть альтернативних теоретичних концепц≥й".

–озвиток наукового п≥знанн€ в≥д теоретичних конструкц≥й розуму до пошуку реальних прототип≥в цих конструкц≥й в об'Їктивному св≥т≥ Ч це про€в дедал≥ зростаючоњ рол≥ людського розуму в процес≥ п≥знанн€. Ќе т≥льки математика, а й лог≥ка ≥ ф≥зика нин≥ дають численн≥ приклади, коли чисто теоретично сконструйован≥ системи накладаютьс€ €к по€снювальн≥ схеми на певн≥ фрагменти, "зр≥зи" д≥йсност≥ ≥ ви€вл€ють свою, на перший погл€д, дивовижну емп≥ричну фундаментальн≥сть. “акий механ≥зм руху п≥знанн€ визначав перех≥д в≥д неевкл≥дових геометр≥й до розум≥нн€ ф≥зичного простору в теор≥њ в≥дносност≥.

ѕон€тт€ джерела знань про св≥т Ч в≥дчутт≥в, досв≥ду, емп≥ричного знанн€ Ч в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д пон€тт€ джерела (начала) побудови знанн€. Ћише на ранн≥х стад≥€х наукового досл≥дженн€, коли зд≥йснюЇтьс€ перех≥д в≥д переважно емп≥ричного вивченн€ об'Їкт≥в до њх теоретичного опануванн€, конструкти теоретичних моделей створюютьс€ через безпосередню схематизац≥ю досв≥ду. ј пот≥м вони використовуютьс€ в функц≥њ засоб≥в побудови нових теоретичних моделей, ≥ цей зас≥б починаЇ дом≥нувати в науц≥. ј це означаЇ, що Ї глибока рац≥ональна ≥де€ в теор≥њ п≥знанн€ ≤. анта, коли в≥н веде мову про апр≥орн≥ (в≥д лат. a priori Ч до досв≥ду, незалежно в≥д досв≥ду) передумови знанн€. ÷≥лком очевидно, що дилема теор≥њ п≥знанн€ XVIIЧXVIII ст. Ч в≥д досв≥ду, в≥дчутт≥в рухатись до побудови теор≥њ, чи, навпаки, Ч сьогодн≥ маЇ надуманий вигл€д. ќбидва шл€хи д≥алектичне поЇднуютьс€ в процес≥ п≥знанн€. ÷е, звичайно, не виправдовуЇ агностицизм ≤. анта, за €ким у п≥знанн≥ природи людське знанн€ не може в≥добразити сутн≥сть речей в соб≥, тобто п≥знати њх такими, €кими вони ≥снують незалежно в≥д людськоњ св≥домост≥.

“акою ж принциповою в теор≥њ п≥знанн€ Ї проблема ≥стини. ¬ основ≥ њњ лежить досл≥дженн€ взаЇмного зв'€зку м≥ж суб'Їктом ≥ об'Їктом п≥знанн€. як суб'Їкт п≥знанн€ функц≥онуЇ ≥ окрема людина, ≥ група людей, ≥ сусп≥льство в ц≥лому, причому насл≥дки п≥знанн€ цих суб'Їкт≥в взаЇмопов'€зан≥. як об'Їкти п≥знанн€ функц≥онують ≥ природа, ≥ сусп≥льство, ≥ сфера духовноњ д≥€льност≥ людей. “еор≥€ п≥знанн€ узагальнюЇ п≥знавальн≥ процеси, €к≥ мають м≥сце ≥ в повс€кденному житт≥, ≥ в сфер≥ природознавчих та соц≥ально-гуман≥тарних наук, ≥ в сфер≥ духовноњ культури. ѕроблема ≥стини Ч це проблема в≥дпов≥дност≥ зм≥сту людських знань зм≥стов≥ об'Їкта п≥знанн€. якщо зм≥ст об'Їкта п≥знанн€ адекватно в≥дображаЇтьс€ суб'Їктом п≥знанн€, то ми маЇмо ситуац≥ю п≥знанн€ ≥стини. якщо такого в≥дображенн€ немаЇ, то ми маЇмо ситуац≥ю омани. “акий п≥дх≥д характерний дл€ класичноњ концепц≥њ ≥стини, основн≥ положенн€ €коњ були сформульован≥ ще ѕлатоном та јр≥стотелем. ¬ажливим пон€тт€м ц≥Їњ концепц≥њ Ї пон€тт€ д≥йсност≥ або реальност≥. ” випадку, коли п≥знанн€ спр€мовано на зовн≥шн≥й св≥т, це пон€тт€ тотожне пон€ттю об'Їктивного св≥ту. ≤ п≥знанн€ його означаЇ п≥знанн€ об'Їктивноњ ≥стини.

ќкр≥м класичноњ концепц≥њ ≥стини, в сучасн≥й теор≥њ п≥знанн€ Ї ще когерентна ≥ прагматична концепц≥њ.  огерентна, тобто лог≥чно несупе-речлива, самопогоджена система характеризуЇтьс€ виправданими вимогами до лог≥чност≥ будови людських знань.  оли ц≥ вимоги задовольн€ютьс€ ≥ одночасно приймаЇтьс€ теза про можлив≥сть адекватного в≥дображенн€ в знанн€х зовн≥шнього св≥ту, об'Їктивноњ реальност≥, то визначаЇтьс€ ≥ об'Їктивна ≥стина. јле Ї вар≥анти когерентноњ концепц≥њ, €к≥ виключають визнанн€ об'Їктивноњ ≥стини. јх≥лесовою п'€тою когерентноњ концепц≥њ Ї абсолютизац≥€ положенн€ про залежн≥сть чуттЇвого досв≥ду в≥д мисленн€, його рац≥ональних форм. “ака залежн≥сть, справд≥, Ї, але вона не позбавл€Ї людей можливост≥ п≥знанн€ об'Їктивноњ реальност≥.

явно протилежною класичн≥й концепц≥њ ≥стини Ї прагматистська концепц≥€, в основ≥ €коњ лежить положенн€: ≥стина Ч це т≥льки те, що корисно дл€ д≥й людей. ќдним ≥з вар≥ант≥в такоњ концепц≥њ Ї операц≥о-нал≥стська концепц≥€ ф≥зика ≥ методолога науки ѕ.Ѕр≥джмена. ƒоповнивши вказане вище визначенн€ ≥стини критер≥Їм ≥снуванн€ (≥снуЇ те, шо приводить до усп≥ху), операц≥онал≥зм, €к дотепно п≥дкреслив —.ћ.„у-д≥нов, вимагаЇ ел≥м≥нац≥њ абстрактних систем, €к≥ в≥д≥грають у сучасн≥й ф≥зиц≥ важливу роль. ‘≥зична теор≥€ розгл€даЇтьс€ ним €к споруда, що складаЇтьс€ не з багатьох поверх≥в ф≥зичних абстракц≥й, а лише з пон€ть ≥ суджень, безпосередньо пов'€заних з досв≥дом. “акому у€вленню про науку не в≥дпов≥даЇ не т≥льки загальна теор≥€ в≥дносност≥, а взагал≥ будь-€ка достатньо розвинена ф≥зична теор≥€. ѕрагматизм, що об≥ц€в зробити науку б≥льш "реал≥стичною", позбавити њњ в≥д химер умогл€дних спекул€ц≥й, ви€вивс€, таким чином, концепц≥Їю, €ка створюЇ дл€ нењ серйозну загрозу.

якщо поЇднати гносеолог≥чн≥ аргументи —.ћ.„уд≥нова з його ж д≥агнозом про негативн≥ практичн≥ насл≥дки прийн€тт€ гносеолог≥чних настанов прагматизму в науц≥, то стаЇ зрозум≥лим, що в гносеолог≥њ досл≥дженн€ ведутьс€ не т≥льки дл€ ф≥лософського осмисленн€ складних ≥ р≥зноман≥тних шл€х≥в людського п≥знанн€, а й дл€ того, щоб зробити застереженн€ щодо "тупикових стежок" руху людськоњ думки. ¬ систем≥ ф≥лософського знанн€ вс≥ без вин€тку функц≥њ ф≥лософ≥њ перетинаютьс€, тобто жодна частина ф≥лософського знанн€, €ка реал≥зуЇ кожну ≥з функц≥й ф≥лософ≥њ, не може ефективно розвиватись без ефективного розвитку ≥нших.

“ак, гносеолог≥чн≥ висновки щодо можливост≥ або неможливост≥ п≥знанн€ ≥стини обумовлюють р≥зн≥ ≥ нав≥ть протилежн≥ св≥тогл€дн≥, онтолог≥чн≥, праксеолог≥чн≥, методолог≥чн≥ ≥ акс≥олог≥чн≥ висновки. ≤з св≥тогл€дноњ точки зору пр€мо протилежним чином буде розум≥тись м≥сце людини в св≥т≥, €кщо, наприклад, виходити ≥з гносеолог≥чних настанов н≥мецького ф≥лософа ’.‘айх≥нгера ≥ творц€ теор≥њ в≥дносност≥ ј.≈йнштейна. «г≥дно з концепц≥Їю ф≥кц≥онал≥зму ’.‘айх≥нгера, наше у€вленн€ про св≥т "€к колосальне переплетенн€ ф≥кц≥й" протистоњть д≥йсност≥, €ка недоступна п≥знанню. ÷≥лком зрозум≥ло, шо в≥н не може запропонувати будь-€кого критер≥ю дл€ розр≥зненн€ ≥стини ≥ заблу-дженн€. ј.≈йнштейн писав: природа людини така, що вона завжди намагаЇтьс€ скласти дл€ себе простий ≥ неперевантажений зайвими подробиц€ми образ навколишнього св≥ту. ѕри цьому вона намагаЇтьс€ побудувати картину, €ка б певною м≥рою давана реальне в≥дображенн€ того, що людський розум бачить у природ≥. “а й про €ку онтолог≥чну картину св≥ту можна серйозно ставити питанн€ у випадку з гносеолог≥чними настановами ’.‘айх≥нгера? ѕро онтолог≥ю ф≥кц≥й? ј.≈йнштейн близько «ќ останн≥х рок≥в свого житт€ присв€тив розробц≥ теор≥њ пол€, в €к≥й фактично намагавс€ вт≥лити новий онтолог≥чний вар≥ант ф≥зичноњ картини св≥ту.

–озмежуванн€ гносеолог≥чних позиц≥й у розв'€занн≥ проблеми ≥стини безпосередньо пов'€зане з праксеолог≥чною функц≥Їю ф≥лософ≥њ. ѕрактика не т≥льки €к об'Їктивн≥ процеси взаЇмод≥њ людей ≥ природи, взаЇмод≥њ людей, њх угрупувань, а й €к практика п≥знавальноњ ≥, зокрема, науковоњ д≥€льност≥ потребуЇ ф≥лософських узагальнень. ѕраксеолог≥чний вим≥р ф≥лософського знанн€ пов'€заний не т≥льки з анал≥зом ≥ узагальненн€ми своЇр≥дност≥ взаЇмних зм≥н людей ≥ природи, окремих людей ≥ сусп≥льства в ц≥лому в практиц≥ њх взаЇмод≥њ, а й у практиц≥ наукових спостережень, вим≥р≥в, експеримент≥в.

 р≥м того, Ї великий прошарок практики ≥ окремих людей, ≥ людства в сферах д≥€льност≥, €к≥ виход€ть в основному за меж≥ п≥знавально-рац≥ональноњ сфери. ¬ тих сферах, де не т≥льки в≥дносно незначну питому вагу мають рац≥ональн≥ ≥ науков≥ способи постановки ≥ вир≥шенн€ питань, панують вогненн≥ спалахи емоц≥й, в≥дчайдушн≥ про€ви незламноњ вол≥ (не т≥льки €к у ѕромете€, а й €к у —≥з≥фа), де з глибин п≥дсв≥домост≥ виникають казков≥, дивовижн≥ музичн≥ (€к у ћ.ѕаган≥н≥), поетичн≥ (€к у “.Ўевченка), драматичн≥ (€к у ”.Ўексп≥ра) образи.

ѕрактика значною м≥рою нерац≥ональних форм ос€гненн€ св≥ту в мистецтв≥, в морал≥, в рел≥г≥њ ≥ т.д. стала основою вид≥ленн€ в ф≥лософському знанн≥ таких розд≥л≥в, €к естетика, етика, ф≥лософ≥€, рел≥г≥€. —воЇр≥дне м≥сце пос≥даЇ в д≥€льност≥ людей конкретно-≥сторичне житт€ людства в таких його сп≥льнотах, €к раса, плем'€, народ, етнос, нац≥€. ќсмисленн€ ц≥Їњ сфери в проблематиц≥ ф≥лософ≥њ €к теоретичного св≥тогл€ду спричинила виникненн€ такоњ галуз≥ ф≥лософських знань, €к ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ. ј практика пол≥тичного ≥ нормативно-правового житт€ привела до виникненн€ ф≥лософ≥њ пол≥тики ≥ ф≥лософ≥њ права. ќсмисленн€ ж досв≥ду розвитку ф≥лософ≥њ привело до виникненн€ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ.

—кладаЇтьс€, здавалос€ б, парадоксальна ситуац≥€. « одного боку, ф≥лософ≥€ Ї теоретична, рац≥ональна форма св≥тогл€ду. ј з ≥ншого Ч далеко не вс≥ сфери практичноњ життЇд≥€льност≥ людей, €к≥ узагальнюЇ ф≥лософ≥€, належать до теоретичноњ або рац≥ональноњ сфери. јле парадоксу тут немаЇ. ќск≥льки Ѕутт€ взагал≥ ≥ Ѕутт€ людей "р≥знобарвн≥", "мозањчн≥", то теоретичн≥сть ф≥лософ≥њ пол€гаЇ не в тому, щоб €к у тигл≥ "переплавити" в одну с≥ру теоретикопод≥бну масу €к≥сне багатство св≥ту, а в тому, щоб засобами рац≥онального дискурсу в≥дтворити €к Їдн≥сть, сп≥льн≥ риси, зв'€зок р≥зноман≥тних форм св≥ту, так ≥ неповторну "тональн≥сть звучанн€" кожноњ струни (об'Їкта, под≥њ, процесу) ¬сесв≥ту. ‘актично прот€гом ус≥Їњ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ ≥деач ѕ≥фагора Ч виразити ¬сесв≥т €к "гармон≥ю сфер" Ч не покидав найб≥льш далекогл€дних ф≥лософ≥в. ÷е стосуЇтьс€ ≥ ѕлатона. ≥ јр≥стотел€, ≥ Ћейбн≥ца, ≥  анта, ≥ √егел€.

—уттЇвою функц≥Їю ф≥лософського знанн€ Ї методолог≥чна. ƒл€ розум≥нн€ ц≥Їњ функц≥њ необх≥дно ч≥тко у€снити €к сп≥льн≥ риси, так ≥ в≥дм≥нност≥ таких пон€ть, €к метод та методолог≥€. ћетод (в≥д гр. methodos Ч шл€х досл≥дженн€, п≥знанн€) Ч спос≥б орган≥зац≥њ практичного ≥ теоретичного освоЇнн€ д≥йсност≥, €кий обумовлено законом≥рност€ми в≥дпов≥дного об'Їкта, сукупн≥сть правил, прийом≥в п≥знанн€ ≥ перетворенн€ д≥йсност≥. ћетодолог≥€ (в≥д гр. methodos Ч шл€х досл≥дженн€, п≥знанн€ та гр. logos Ч вченн€, тобто вченн€ про метод: 1) вченн€ про методи п≥знанн€ та перетворенн€ д≥йсност≥; 2) сукупн≥сть прийом≥в досл≥дженн€, €к≥ застосовуютьс€ в певн≥й галуз≥ знань.

—тановленн€ методолог≥њ €к зр≥лого ≥ всеб≥чного вченн€ про принципи, методи ≥ прийоми п≥знанн€ в≥дбулось у ф≥лософ≥њ Ќового часу в XVIIЧXVIII ст. в зв'€зку з бурхливим розвитком науки. ¬≥дтод≥ розробка науковоњ методолог≥њ стаЇ центром теоретичноњ думки. ‘.Ѕекон обірунтовуЇ метод ≥ндукц≥њ, –.ƒекарт, Ѕ.—п≥нозата √.¬.Ћейбн≥ц Ч метод дедукц≥њ. ѕри цьому сл≥д мати на уваз≥, що сучасна класиф≥кац≥€ метод≥в ≥ прийом≥в п≥знанн€ враховуЇ €к своЇр≥дн≥сть, так ≥ зв'€зок р≥зних метод≥в: конкретних наук, загальнонаукових, емп≥ричного п≥знанн€, загальноф≥лософських..

як загальноф≥лософськ≥ методи д≥алектик та метаф≥зик були започаткован≥ ще в античност≥, ≥нш≥ методи запропонован≥ п≥зн≥ше. ƒ≥ачек-тика Ч це ф≥лософський метод, за €ким ¬сесв≥т ≥ р≥зн≥ його сфери розвиваютьс€ шл€хом €к≥сних зм≥н, боротьби протилежних сил, стор≥н на основ≥ ун≥версального зв'€зку вс≥х €вищ, об'Їкт≥в, процес≥в, а метаф≥зика Ч це метод, протилежний д≥алектиц≥. ўодо загальнонаукових метод≥в, то до них належать анал≥з та синтез, ≥ндукц≥€ та дедукц≥€, моделюванн€ та ≥н., а також прийоми досл≥дженн€: г≥потеза, ≥деал≥зац≥€, формал≥зац≥€ тощо. ¬ ф≥зиц≥ ще ≤.Ќьютоном було запропоновано метод принцип≥в. «вичайно, загальноф≥лософська методолог≥€ пов'€зана не т≥льки з ф≥лософським осмисленн€м специф≥ки ≥ зв'€зку вказаних вище метод≥в, а й з обгрунтуванн€м на ц≥й основ≥ р≥зних тип≥в ф≥лософськоњ методолог≥њ.

≤сторико-ф≥лософськ≥ традиц≥њ р≥зних крањн щодо визначенн€ методолог≥чних засад науки значно в≥др≥зн€ютьс€. ¬ јнгл≥њ все XX ст. дом≥нував ≥ дом≥нуЇ анал≥тичний метод. ¬≥н нац≥лений на анал≥з мови ≥ пон€т≥йноњ структури наукового ≥ повс€кденного знанн€. ” перш≥й половин≥ XX ст. в Ќ≥меччин≥, а згодом у ‘ранц≥њ та —Ўј значн≥ позиц≥њ завоював феноменолог≥чний метод.

Ќа в≥дм≥ну в≥д методу феноменолог≥њ, ор≥Їнтованого на анал≥з проблем людськоњ св≥домост≥ ≥ Ѕутт€ людини, метод ф≥лософського структурал≥зму ор≥ЇнтуЇтьс€ на ви€вленн€ структур та њх елемент≥в у р≥зних сферах культури: ≥стор≥њ, мов≥, соц≥альних установах та ≥де€х, у€вленн€х тощо. якщо феноменолог≥чний метод широко використовувавс€ в ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму, то метод ф≥лософського структурал≥зму найб≥льшого поширенн€ набув у ф≥лософськ≥й школ≥ французького ф≥лософського структурал≥зму ( Ћев≥-—тросс, ћ.‘уко, –.Ѕарт). Ќа в≥дм≥ну в≥д перел≥чених вињде ф≥лософських метод≥в, характерною рисою €ких Ї обмежен≥сть т≥льки певними конкретними сферами њх застосуванн€, метод д≥алектики виник ≥ особливо нин≥ функц≥онуЇ €к найб≥льш ун≥версальний метод вир≥шенн€ ф≥лософських проблем.

ћетод д≥алектики з його вих≥дними настановами анал≥зу вс≥х природних, соц≥альних ≥ духовних процес≥в ≥з позиц≥њ визнанн€ ун≥версального зв'€зку вс≥х €вищ, предмет≥в, процес≥в њх розвитку €к про€ву Їдност≥ протилежних сил ≥ тенденц≥й, переходу к≥льк≥сних зм≥н у €к≥сн≥ та ≥ншими про€вив себе €к найефективн≥ший у розв'€занн≥ ф≥лософських проблем.

≤, нарешт≥, одн≥Їю з функц≥й ф≥лософ≥њ Ї акс≥олог≥чна функц≥€. јкс≥олог≥€ Ч вченн€ про ц≥нност≥, ф≥лософська теор≥€ загальнозначущих принцип≥в, €к≥ визначають виб≥р людьми напр€му њхньоњ д≥€льност≥, характер њхн≥х вчинк≥в. ÷≥нност≥ €к ф≥лософська категор≥€ в≥дображають певн≥ аспекти, сторони €вищ д≥йсност≥, пов'€зан≥ з соц≥альною ≥ культурною д≥€льн≥стю людини ≥ сусп≥льства. –озр≥зн€ютьс€ предметн≥ ≥ суб'Їктн≥ ц≥нност≥. ќб'Їктами ц≥нн≥сного в≥дношенн€ Ї ≥ природа, ≥ окрема людина, ≥ сусп≥льство, ≥ духовна сфера людини та сусп≥льства. ќц≥нка одного й того ж €вища, наприклад руйнуванн€ будинку, житла чи то внасл≥док землетрусу, чи то п≥д час в≥йни, може зб≥гатис€, а може в≥др≥зн€тис€ у тих людей, у тих сусп≥льств, у €ких не дом≥нують загальнолюдськ≥ ц≥нност≥ поваги до р≥вних прав ус≥х людей, народ≥в, нац≥й на житт€, свободу сов≥ст≥, чест≥ та г≥дност≥ людей ≥ нац≥й. јле завжди оц≥нка буде або позитивна, або негативна. ¬ €ких би категор≥€х ц€ оц≥нка не проводилас€, Ч "≥стина ≥ заблудженн€", "добро ≥ зло", "краса ≥ огидн≥сть" тощо Ч завжди њњ основою Ї суб'Їктн≥ ц≥нност≥. —уб'Їктн≥ ц≥нност≥ €к критер≥њ вибору оц≥нки реал≥зуютьс€ в формах настанов, ц≥лей, проект≥в, ≥мператив≥в, заборон.

—укупн≥сть ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й людини Ч своЇр≥дний ма€к св≥домост≥, котрий в раз≥ прийн€тт€ загальнолюдських ц≥нностей осв≥тлюЇ шл€х до гуман≥стичних ≥деал≥в, €к≥ не просто виробило, а вистраждало людство в процес≥ розв'€занн€ проблем ≥ суперечностей минулих ≥ сучасних цив≥л≥зац≥й та культур. —ьогодн≥ перед людством нагально постала проблема його виживанн€, вибору шл€х≥в у майбутнЇ. ≤ ц≥нн≥сть ф≥лософ≥њ в цих пошуках пол€гаЇ не в тому, що вона маЇ готов≥ в≥дпов≥д≥ на гостр≥ проблеми сучасност≥, а в тому, що, узагальнюючи практичний, ≥нтелектуальний ≥, ширше, духовний досв≥д людства, €к справжн€ мудр≥сть покол≥нь, з одного боку, застер≥гаЇ ("не переступ≥ть меж≥ загальнолюдських ц≥нностей, бо це шл€х у н≥куди"), а з ≥ншого Ч пропонуЇ ("т≥льки спираючись на накопичений в≥ками позитивний св≥тогл€дний, п≥знавальний, методолог≥чний та ≥нший арсенал можна його збагатити, щоб вир≥шити нов≥ проблеми"). ≤ так буде завжди, доки ≥снуЇ людство.

–озгл€нут≥ ран≥ше питанн€ специф≥чност≥ проблем та предмета ф≥лософ≥њ дають змогу з'€сувати проблему критер≥њв класиф≥кац≥њ ф≥лософських вчень на напр€мки, теч≥њ, школи.  ритер≥њ ц≥ зм≥стовн≥, часов≥ та просторов≥. « точки зору оц≥нки ф≥лософських погл€д≥в за зм≥стовним критер≥Їм ф≥лософськ≥ напр€мки характеризуютьс€ постановою ≥ р≥шенн€м проблем, €к≥ засвоњм зм≥стом найб≥льше впливають на детерм≥нац≥ю ключових висновк≥в ф≥лософськоњ думки. ƒо основних ф≥лософських напр€мк≥в належать матер≥ал≥зм та ≥деал≥зм ≥ меншою м≥рою ф≥лософський дуал≥зм. ’оча лише в ф≥лософ≥њ Ќового часу розр≥зненн€ матер≥ал≥зму та ≥деал≥зму набуло ч≥ткого усв≥домленн€, але прот€гом ус≥Їњ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ саме матер≥ал≥зм та ≥деал≥зм ви€вили найб≥льший вплив на зм≥ст ф≥лософськоњ думки.

«а своЇю зм≥стовною питомою вагою окрем≥ ф≥лософськ≥ школи пос≥дають, так би мовити, "останнЇ" м≥сце за впливом на розвиток ф≥лософськоњ думки. ‘≥лософська школа Ч це ф≥лософськ≥ погл€ди конкретного ≥сторичного ф≥лософа, €к≥ п≥дтримуютьс€, розвиваютьс€ певним колом ф≥лософ≥в-посл≥довник≥в. ѕрикладом ф≥лософськоњ школи Ї давньогрецька школа к≥н≥к≥в (в≥д гр. kinykoiЧ к≥н≥ки), €ку заснував јнтисфен, учень √орг≥€ ≥ —ократа. ”чнем ≥ посл≥довником його був ƒ≥оген ≥з —инопа.  ≥н≥ки вбачали щаст€ в автоном≥њ особи в≥д навколишнього соц≥ального св≥ту. ¬они закликали "вчитис€ у природи", "жити €к тварини", в≥дкидали рел≥г≥ю, мораль, право.

«а своњм впливом на розвиток ф≥лософськоњ думки пром≥жне м≥сце м≥ж ф≥лософським напр€мком та ф≥лософською школою пос≥даЇ ф≥лософська теч≥€, €ка формуЇтьс€ на основ≥ сп≥льних програмних ≥дей певноњ, меншоњ чи б≥льшоњ, к≥лькост≥ ф≥лософських шк≥л. “ак, впливова в зах≥дн≥й ф≥лософ≥њ теч≥€ позитив≥зму об'ЇднуЇ ≥ школу першого ≥сторичного позитив≥зму XIX ст. ќ. онта, ƒ.—т.ћ≥лл€, √.—пенсера, ≥ школу другого позитив≥зму (к≥нець XIX Ч початок XX ст.) Ч емп≥р≥окритицизму ≈.ћаха, –.јвенар≥уса ≥ школу неопозитив≥зму "¬≥денського гуртка" ћ.Ўл≥ка, –. арнапа, ќ.Ќепрата та ≥н. у 20Ч30-х роках XX ст., ≥ школу американського, насамперед "лог≥чного емп≥ризму" в 40Ч 50Ч60-х роках XX ст.

ѕ≥п об'ЇднуЇ школи позитив≥стськоњ ф≥лософськоњ теч≥њ? —п≥льн≥сть таких програмних ф≥лософських настанов, €к запереченн€ "метаф≥зики" (синон≥ма теоретичноњ ф≥лософ≥њ), ≥, перш за все, запереченн€ п≥знавального зм≥сту ф≥лософських висловлювань: сц≥Їнтизм (в≥д лат. scientia Ч знанн€, наука) Ч намаганн€ довести, що саме конкретн≥ науки завд€ки анал≥зу њх зм≥сту можуть дати в≥дпов≥д≥ на т≥ запитанн€, на €к≥ безсила в≥дпов≥сти теоретична ф≥лософ≥€.

Ќав≥ть ≥з наведених вище приклад≥в з точки зору часових та просторових (географ≥чних) характеристик напр€мк≥в, видно, що теч≥њ, школи в≥др≥зн€ютьс€ ступенем своЇњ ун≥версальност≥. ‘≥лософськ≥ напр€мки матер≥ал≥зму й ≥деал≥зму найб≥льш ун≥версальн≥.

ћатер≥ал≥стичн≥ вченн€ в античн≥й ф≥лософ≥њ Ч це й ћ≥летська школа в √рец≥њ VI ст. до н.е. (‘алес, јнакс≥мен, јнакс≥мандр), ≥ атом≥стична теор≥€ ƒемокр≥та в VЧVI ст. до н.е., це й матер≥ал≥стична д≥алектика √еракл≥та в VI Ч на початку V ст. до н.е. ¬ давньому –им≥ в перш≥й половин≥ ≤ ст. до н.е. ми знову зустр≥чаЇмос€ з атом≥стичним матер≥ал≥змом у поем≥ Ћукрец≥€ "ѕро природу речей". Ќав≥ть у середньов≥чн≥й зах≥дно-Ївропейськ≥й ф≥лософ≥њ, коли панували рел≥г≥€ та ≥деал≥зм, матер≥ал≥зм у прихован≥й форм≥ €к тенденц≥€ про€вл€вс€ в пантењзм≥ €к антипод≥ креац≥он≥зму, в ном≥нал≥зм≥ €к протилежност≥ реал≥змов≥.

” ф≥лософ≥њ Ќового часу матер≥ал≥зм був основою погл€д≥в ‘.Ѕе-кона, “.√оббса, ƒ.Ћокка в јнгл≥њ. ” ‘ранц≥њ XVIII ст. Ч матер≥ал≥стами були ƒ.ƒ≥дро, ѕ.√ольбах та ≥нш≥. ¬ Ќ≥меччин≥ XIX ст. Ч це Ћ.‘ейЇр-бах,  .ћаркс, ‘.≈нгельс та ≥нш≥. ¬ XX ст. Ч це не т≥льки р≥зн≥ форми марксистського матер≥ал≥зму майже у вс≥х крањнах та континентах, а й ≥нш≥ форми матер≥ал≥зму. ѕриклади такоњ ж часовоњ та просторовоњ ун≥версальност≥ ≥деал≥зму теж переконлив≥. ¬ ƒавн≥й √рец≥њ ѕ≥фагор та ѕармен≥д у VI ст. до н.е., —ократ у V ст. до н.е., ѕлатон у VЧIV ст. до н.е. ¬ зах≥дн





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 615 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„то разум человека может постигнуть и во что он может поверить, того он способен достичь © Ќаполеон ’илл
==> читать все изречени€...

2281 - | 2091 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.074 с.