Практично-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла

Семінарське заняття

Специфіка, ґенеза та структура моралі

Ключові поняття: тотем, табу, звичай, мораль, релігійні концепції, натуралістичні концепції, соціально-історичні концепції, імперативність, нормативність, оцінювальність, право, автономна етика, гетерономна етика, етичний релятивізм, моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини, функції моралі.

План

1. Концепції походження, природи і сутності моралі.

2. Специфіка моралі як способу регуляції стосунків між людьми.

3. Структура і функції моралі. Проблема обґрунтування моралі.

 

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ

Для етики проблема походження моралі має не просто історичний інтерес, а дозволяє через генезис моральності розглянути її джерела та природу, зрозуміти причини, що викликають її до життя, розкрити умови виникнення моральності, а тим самим її призначення та функції. Через аналіз проблеми походження моралі можна краще зрозуміти й природу моральних цінностей.

В історії етики можна умовно виділити три основні концепції походження моралі.

Релігійна етика вважає, що етичні цінності, норми, принципи, ідеали, поняття про добро і зло, як і здатність людини їх дотримуватися надані їй Богом. Саме тому вони мають абсолютний, вічний і незмінний характер. Бог надає моралі її об’єктивність, загальність, духовну піднесеність і благородність. Однак людина як краще творіння Бога несе в собі не тільки плотський, егоїстичний початок, але і щось вище — дух, який постійно нагадує про себе людині голосом совісті. Теза, що стверджує наявність у серцях людей природного морального відчуття (совісті) проходить буквально через всю історію етики.

Натуралістична етика прагне вивести етичні цінності та вимоги з природи. Стверджується, що мораль має джерело у природі людини і іншими засобами (соціальними, культурними) вирішує ті ж завдання, які розв'язуються завдяки біологічним механізмам на більш низьких ступенях розвитку життя. Турботу про слабих і хворих, взаємодопомогу, співпрацю, солідарність, самовідданість можна знайти і в світі тварин. Спостереження подібного плану дають підставу твердити, що мораль є продовженням інстинктів тварини на більш складному етапі еволюції.

Натуралістична традиція у етиці має тривалу історію. Серед найбільш відомих учених, у працях яких розгортається натуралістичний підхід, можна відзначити Ч.Дарвіна, Г.Спенсера, П.Кропоткіна. На сучасному етапі ідеї натуралістичної етики розвиває так звана соціобіологія. Головною тезою Ч.Дарвіна було положення про те, що природа у процесі еволюційного розвитку за допомогою природного відбору за принципом біологічної доцільності породжує все різноманіття і складність органічного життя. Основою органічної еволюції, за Дарвіном, є здатність живих істот пристосовуватися до мінливих умов існування за рахунок власних внутрішніх змін, вироблення корисних властивостей. Далі в силу вступає природний відбір, коли виживають і розмножуються тільки живі істоти з біологічно корисними ознаками, що виникли у процесі еволюції. Істоти, що не зуміли пристосуватися, гинуть у боротьбі за існування. Особи, що вижили, володіють біологічно корисними ознаками і властивостями та передають їх подальшим поколінням. Саме таким чином відбувається природна селекція, відбір і культивування певних властивостей і якостей, поява більш розвинутих форм організації життя.

Отже, за натуралістичною етикою, еволюційно-генетичні механізми, що закріплюються у процесі відбору, лежать в основі майже всіх проявів моралі: альтруїзму, турботи, допомоги, самовідданості, почуття обов'язку, благородності, навіть шанування невинності до шлюбу.

Соціально-історичний напрямок розглядає мораль як продукт суспільного розвитку. Вона повинна регулювати суспільні відносини і поведінку людей у процесі їх колективної життєдіяльності в умовах поступового розвитку суспільства та ускладнення людських взаємостосунків. Ідеї, що склали фундамент соціально-історичної концепції походження моралі, висловлювали Аристотель, Ж.-Ж.Руссо, Е.Дюркгейм, М.Вебер, К.Маркс. Марксизм виходить з вирішальної ролі праці і суспільного виробництва в процесі породження людини і суспільства разом із всім соціокультурним комплексом.

МОРАЛЬ – 1)сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб’єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

практично-оцінний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла

Моральні явища відокремлюються від тих поведінкових актів і якостей людини, що є морально нейтральними. Людські вчинки і властивості набувають моральної якості, коли потрапляють у сферу протистояння добра і зла і осмислюються у цьому зв’язку.

Мораль має наступні риси:

1. Імперативність (форма вираження повелінь, спосіб їх реалізації, що орієнтує особистість на адаптацію до усталених у суспільстві стандартів поведінки).Вона є необхідністю, проте повинна бути доповнена особистою свободою.

2. Нормативність (норми програмують поведінку людини)

3. Оцінюваність (пов’язана зі схваленням та засудженням вчинків іншими людьми).

СПЕЦИФІКА МОРАЛІ полягає в тому, що вона ґрунтується на добровільному прийнятті зобов’язань слідувати нормам і підтримується тільки особистими переконаннями у їх необхідності.

Мораль існує у двох формах:

як особистісні моральні якості та як сукупність норм суспільної поведінки та оціночних уявлень.

Моральні якост і характеризують особистість з точки зору її спілкування із собі подібними і співіснування з ними, вони виступають і як риси характеру.

Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси певних соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Отже, можна говорити про мораль як соціальні стосунки.

Регуляція стосунків між людьми та людської поведінки буває інституційна і позаінституційна. До першої належить ПРАВО, до другої – МОРАЛЬ. Вони НЕ ДУБЛЮЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО, НЕ ТОТОЖНІ. Порівняння їх виявляє специфіку кожної.

Право: опредмечена форма (держава, політична влада) встановлюється і видається від імені держави; спирається на силу держави; кодифікована (скінченна кількість); зовнішнє спостереження (уповноважені особи); кількісна міра покарання.

Натомість мораль: утворюється спонтанно; спирається на сумління; є нескінченною множиною; необхідне внутрішнє спостереження; якісне значення покарання із цінністю суб’єктивних чинників.