Укладач: Сташкевич Олена Борисівна

Методичні вказівки

для самостійної роботи з дисципліни

„БІОЛОГІЯ КОНЯ”

(спеціальність 7.130201- “Зооінженерія”)

 

 

Модуль 1. Походження та інтер’єр коней

 

 

 

 

Миколаїв – 2005

УДК 631.6 (075.8)

„Методичні вказівки для самостійної роботи з дисципліни „Біологія коня” (спеціальність 7.130201- “Зооінженерія”) Модуль 1. Походження та інтер’єр коней” підготовила старший викладач кафедри спеціальної зоотехнії Сташкевич Олена Борисівна

 

Викладено зміст окремих тем першого модуля дисципліни, методичні поради з їх вивчення, основну літературу, питання для самоперевірки та контрольні питанні тестового контролю знань.

Рецензенти: доцент кафедри розведення та годівлі Миколаївського державного аграрного університету, кандидат технічних наук

О.І. Юлевич;

виконавчий директор Державного південного регіонального се

лекційно-племінного центру з конярства “Південьконецентр”

Г.І. Павловська.

 

Рекомендовано методичною комісією зооінженерного факультету, протокол № __________________________________

Навчальне видання

„Методичні вказівки для самостійної роботи

з дисципліни „Біологія коня”

(спеціальність 7.130201- “Зооінженерія”)

Модуль 1. Походження та інтер’єр коней”

Укладач: Сташкевич Олена Борисівна

Відповідальна за випуск: завідувач кафедри спеціальної зоотехнії, професор, доктор с.-г. наук В.С. Топіха

 

Редактор В.С. Топіха

Підписано до друку Формат Папір друк.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. Обл.-від. арк.

Тираж 50 пр. Зам. №

Редакційно-видавничий відділ Миколаївського державного аграрного університету

54021 м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП 4

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 5

1. ЗМІСТ ТА МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

З ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕМ 6

2.1. Вступ в дисципліну 6

2.2. Походження та одомашнення коней 7

2.3. Анатомо-фізіологічні та біологічні

особливості коней 8

2.3.1. Скелет 10

2.3.2. Мускулатура 13

2.3.3. Шкіряний покрив 15

2.3.4. Органи дихання 20

2.3.5. Органи кровообігу 24

2.3.6. Органи травлення 29

2.3.7. Органи чуття 35

2.3.8. Нервова система та поведінка 38

Додаток А 49

Додаток Б 51

 

 

ВСТУП

 

 

В системі підготовки зооінженерів із спеціалізацією з конярства навчальна дисципліна “Біологія коня” має особливе значення, тому що без знань біологічних і фізіологічних особливостей коней неможливо усвідомлення ні одного з напрямків сучасного конярства та технології галузі. Тому вивчення походження та одомашнення коней, сучасних еквідів та їх біологічних, анатомо-фізіологічних особливостей, екстер’єру і конституції створює основу для подальшого вивчення дисциплін спеціалізації. Вивчення цієї дисципліни, крім спеціальних знань, збільшує кругозір зооінженера, його ерудованість та загальний розвиток.

Одне з головних завдань дисципліни – надати студентам знання про коня, як особливий біологічний об’єкт. На підставі цих знань вони будуть спроможними розробляти специфічні заходи окремих елементів технології конярства стосовно до вимог певних напрямків. Поширена теоретична підготовка студентів в процесі вивчення дисципліни буде сприяти засвоєнню спеціальних питань всіх дисциплін спеціалізації. Це можливо лише на основі ретельного та ґрунтовного вивчення історії виникнення конярства як галузі тваринництва та його еволюції, сучасного стану галузі, особливостей анатомічної будови всіх систем органів коня та особливостей їх фізіології, конституції та екстер’єру коней.

„Методичні вказівки для самостійної роботи з дисципліни „Біологія коня” (Модуль 1. Походження та інтер’єр коней)” являють собою допоміжний матеріал для студентів при вивченні дисципліни з питань походження сучасних представників родини конячих, анатомо-фізіологічних та біологічних особливостей свійських коней. Оскільки із вказаного модуля плануються до проведення тільки теоретичні аудиторні заняття (лекції), особливу увагу студентам слід приділяти самостійній роботі. Відповідно до схеми проведення й оцінки контрольних заходів з дисципліни, яку надано у робочому зошиті для виконання лабораторно-практичних занять, перевірка знань регулярної та самостійної роботи буде здійснюватися шляхом проведення колоквіуму по темам „Вступ в дисципліну” та „Походження та одомашнення коней”, а також тестування з теми „Анатомо-фізіологічні та біологічні особливості коней”. Максимальна кількість балів, що студенти можуть одержати за перший модуль складає 9,5 балів, мінімальна – 6 балів.

Структура даного методичного видання дозволить студентам ознайомитися із змістом, рекомендованою літературою та контрольними питаннями до кожної теми, а також з питаннями завершуючого тестового контролю по модулю.

 

1. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

Основна

 

1. Гопка Б.М., Павленко П.М., Калантар О.А., Клок В.М. Конярство.-К.: Урожай, 1991.

2. Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство.- К.: Вища освіта, 2004.

3. Книга о лошади /под ред. С.М. Буденного.- М.: Госсельхозиздат, 1952.- т.1.

4. Красников А.С. Экстерьер лошади.- М.: Госсельхозиздат, 1957.

5. Красников А.С. Коневодство.- М.: Колос, 1973.

6. Пономаренко Н.Н. Черный Н.В. Коневодство.- Харьков: Эспада, 2001.

7. Свечин К.Б., Бобылев И.Ф. Коневодство.- М.: Колос, 1992.

 

 

Додаткова

 

1. Гопка Б.М., Костенко В.І. І назвали тварин домашніми./- К.:

Урожай, 1990.

2. Моисеенко Н.А. Служит людям добрый конь./- М.: Агро

промиздат, 1988.

3. Зеленевский Н.В., Соколов В.И. Клиническая анатомия

лошади.- Санкт-Петербург, Фиорд, 2001.

4. Климов В.В. Лошадь Пржевальского./- М.: Агропромиздат,

1992.

5. Кожевников Е.В, Гуревич Д.Я. Отечественное коневодст

во: история, современность, проблемы. – М.: Агропроми

здат, 1990. - 224с.

6. Ливанова Т.К. Ветеринарные консультации для владельцев

лошадей.- М.: Аквариум, 2001.

 

 

2. ЗМІСТ ТА МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

З ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТЕМ

 

2.1. Вступ в дисципліну

 

Методичні рекомендації. Для кращого засвоєння дисципліни студенти в першу чергу повинні чітко уявити, які завдання вирішує конярство як наукова дисципліна та як галузь тваринництва. При вивченні теми слід звернути увагу на роль коня в окремі періоди розвитку суспільства та в сучасних умовах. Доцільно ознайомитися також з періодичною літературою, де надається сучасний стан конярства, динаміка племінного та робочекористувального поголів’я коней в Україні.

Зміст теми. Значення конярства в народному господарстві та перспективи його розвитку на Україні. Еволюція конярства в умовах науково-технічного прогресу та ринкових відносин. Приватне, кооперативне і державне конярство.

 

Література: 1, с. 3-12; 2, с. 3-10; 5, с. 24; 6, с.3-5;

7, с.3-11.

 

Питання для самоперевірки

1. Значення конярства для народного господарства України.
2. Сучасний стан та перспективи розвитку конярства України та Миколаївської області.
3. Чисельність та динаміка поголів'я коней в світі.
4. Чисельність коней на Україні та в Миколаївській області.
5. Основні напрямки конярства, їх значення в сучасних умовах, перспективи подальшого розвитку.

 

 

1.2. Походження та одомашнення коней

 

 

Методичні рекомендації. При вивченні цієї теми особливу увагу слід звернути на такі питання. Кінь як класичний приклад еволюції під впливом природного та штучного відбору. Представники сучасних еквідів в умовах Миколаївського зоопарку. Межвидові гібриди коня з ослами, зебрами, куланами, їх значення. Основні риси, що відрізняють сучасних свійських коней від їх диких предків.

Питання програми. Предки та дикі родичі коня, їх тотожність та відмінності. Гібридологічний “місточок” як засіб вивчення спільності походження диких та свійських коней. Характеристика еквідів.

Етапи і центри одомашнення коней. Роботи В.А. Цалкіна, В.О. Вітта та ін. авторів щодо одомашнення коней. Конярство Середньої Азії та Близького Сходу та їх вплив на світове та європейське конярство.

Доместікаційні зміни коней, основні фактори цього процесу: штучний добір, умови утримання, годівлі, випробування тощо.

 

Література: 1, с.13-46; 2, с.10-22; 3, с.113-137;

5, с.11-23; 6, с.6-15; 7, с.11-21.

 

Питання для самоперевірки

1. Зоологічна класифікація роду коней.
2. Наведіть доказ того, що походження порід коней не

пов’язано з дикими родичами коня (зебрами, ослами,

напівослами).

1. Предки сучасних коней та їх еволюційні зміни.
2. Назвіть етапи та центри одомашнення коней.
3. Які ознаки диких предків зберегли сучасні коні?
4. Перелічити ознаки, за якими свійські коні відрізняються від диких предків.
5. Вплив соціального фактору на породоутворювальний

процес.

1. Сучасні еквіди та їх біологічні особливості.

 

 

1.3. Анатомо-фізіологічні та біологічні

особливості коней

 

Методичні рекомендації. Успіхи біологічних наук сприяли розвиткові в селекції нового напряму – оцінюванню потенціальних можливостей продуктивних і племінних якостей тварин за їх внутрішніми морфологічними особливостями, тобто за інтер’єром. Вивчення інтер’єру коней дає змогу більш правильно оцінити тварину для її господарської потреби, застосовувати кращі умови для вирощування та експлуатації, прогнозувати майбутню продуктивність. Без знання інтер’єру, біологічних особливостей тих чи інших порід неможливо вести поглиблену роботу з удосконалення племінних і продуктивних якостей коней, їх роботоздатності та витривалості.

Вивченню екстер’єру та конституції коней повинно передувати ретельне вивчення анатомо-фізіологічних та біологічних їх особливостей, що надасть змогу краще засвоїти вказані питання. Без знань анатомо-фізіологічних особливостей коней різних напрямків неможливе усвідомлення про різницю основних технологічних процесів конярства різних напрямків. Це ще раз підкреслює важливість даної теми дисципліни.

Основою опанування теми повинні бути знання, які студенти одержали при вивченні дисциплін „Морфологія с.-г. тварин” та „Фізіологія с.-г. тварин”.

Питання програми. Особливості скелету та мускулатури коней. Шкіряний покрив та його похідні. Розвиток дихальної системи. Серцево-судинна системи та кров. Система органів травлення, особливості фізіології травлення. Органи чуття. Нервова система та поведінка коней.

Інтер’єр коней різних порід. Можливості прогнозування їх племінної та продуктивної цінності за показниками інтер’єру.

Адаптивність, плодючість, скоростиглість, строки господарського використання та довговічність коней. Мінливість коней за масою, ростом, мастями, жвавістю, скоростиглістю, тривалістю життя та ін.

 

Література: 1, с.86-94; 4, с. 14-40; 5, с.25-40;

6, с.16-17; 7, с.23-26.

 

Зміст теми. Екстер’єр та інтер’єр коней залежать від морфологічних та фізіологічних властивостей їх організму, які відрізняються у коней різних напрямків продуктивності та використання й залежать від статі та віку тощо. Саме корелятивні зв’язки між особливостями екстер’єру та фізіологічними властивостями коней різних типів та порід визначають різницю їх продуктивності. Найбільш чітко виявляється кореляція між екстер’єром коня та швидкістю його рухів. На основі цього російський академік А.Ф. Міддендорф ще у 1855 році запропонував поділяти коней на дві основні групи: швид­ких алюрів та крокових. Його пропозицію було підтримано У. Дюрстом (1921) та П.М. Кулешовим (1926), який підкреслював, що віднесення коней до таких груп обумовлено не тільки швидкістю їх рухів, але й екс­тер’єром.

На початку вивчення екстер’єру коня особливе значення має чітке усвідомлення анатомо-фізіологічних особливостей систем органів руху, шкіряного покриву, травлення, дихання, кровообігу та нервової системи з органами чуття.

 

 

2.3.1. Скелет

 

До складу системи органів руху коня входять:

- пасивні органи – кістки та зв’язки, що створюють

скелет;

- активні органи – м’язи.

Скелет – це каркас, на якому розташовується мускула­тура та внутрішні органи коня. Загальна форма тіла коня та його роботоздатність безпосередньо залежать від скелета та мускулатури. Тому бажано, щоб при огляді коня майбутній зооінженер навчився уявляти його скелет, як на рентгенівському екрані (мал.1).

Скелет в коня складається з 252 кісток. Він розвивається як у внутрішньоутробний період, так й після народження лошати. У дорослого коня скелет майже не змінюється протягом його життя.

Серед всіх сільськогосподарських тварин лошата народжуються з найважчим скелетом. Його маса складає 23 – 25%

 

 

Рис.1. Скелет коня:

1–лобна кістка; 2-носова кістка; 3-різцева кістка; 4- верхня щелепа; 5- нижня щелепа; 6- атлант; 7- епістрофей; 8- четвертий шийний хребець; 9 – сьомий шийний хребець; 10 – перший грудний хребець; 11 – останній грудний хребець; 12 – перший поперековий хребець; 13 – останній поперековий хребець; 14 – крижова кістка; 15 – хвостові хребці; 16 - лопатка; 17 – плечова кістка; 18 – грудна кістка; 19 - мечоподібний хребець грудної кістки; 20 – кістки передпліччя; 21 - кістки зап’ястка; 22 – кістки п’ястка; 23 – фаланги пальця (кістки путова, вінцева, копитна); 24 – сесамоподібні кістки; 25 – ребра; 26 – реберні хрящі; 27 - здухвинна кістка таза; 28 – лонна кістка таза; 29 – сіднична кістка таза; 30 – стегнова кістка; 31 – колінна чашечка; 32 - кістки гомілки; 33 – кістки заплесни; 34 – кістки плесни; 35 - фаланги пальця (кістки путова, вінцева, копитна).

 

 

від загальної живої маси при народженні. В постембріональний період розвиток скелета коня затримується, але його ріст у коней продовжується до 5-річного віку. Залежно від вгодованості дорослого коня на долю скелета припадає 7 – 12% його живої маси. Порівняно з іншими менш рухливими тваринами кістки коня відрізняються кращим розвитком у довжину та товщину, більш щільною будовою компактної речовини та підвищеною міцністю. За свідоцтвом П.Г. Алтухова (1957) міцність кісток коня у відношенні стиснення приблизно в 2-3 рази більша міцності граніту, а у відношенні розтягнення майже дорівнюється латуні та чавуну.

Кістки в організмі коня виконують опорну та рухову функцію як важелі. Серед них найбільшою довжиною відрізняються кістки кінцівок, особливо у їх нижніх дистальних частинах. Розмір та форма кісток коня пов’язані з характером його рухів. Кістки кінцівок коней швидких алюрів зазнають значнішу дію від розтягнення сухожилків, ніж від тиску маси тулубу. Тому у ваговозів вони коротші та товстіші. На відміну від них у швидкоалюрних коней – довгіші та тонкіші. Це забезпечує коням швидких алюрів більший захват простору, а кроковим – міцність та силу упору.

На хімічний склад та міцність кісток коней впливає мінеральний склад ґрунту та кормів. Однак мінеральних речовин відносно більше у кістках коней швидкоалюрних порід, ніж у крокових. Це відбувається не тільки тому, що їх вирощують при використанні різного складу раціону. Велике значення також має різниця фізіологічних умов розвитку коней при різних системах вирощування, тренування та використання. Різниця кісток коней різних типів за розмірами та формою переважає над хімічною. Розпили трубчастих кісток швидкоалюрних коней мають більш округлу форму, та більшу товщину стінок, менший отвір мозкового каналу та більш щільну гістологічну будову, ніж у крокових коней.

Новонароджені лошата мають відносно подовжені трубчасті кістки, що звужуються у диафизі, вони якби надуті на кінцях, з більш широким мозковим каналом порівняно з товщиною стінок. До 6-місячного віку товщина стінок кісток збільшується та стає ширшою за мозковий канал. Найбільший ріст кісток в ширину відбувається в основному за рахунок приросту компактної речовини.

У всіх коней дуже добре розвинений сухожилково – зв’язковий апарат кінцівок. Завдяки цьому кінцівки коней відрізняються підвищеною міцністю. Однак, при дуже великих навантаженнях скелет та сухожилково – зв’язковий апарат коня може зазнати пошкоджень (тріщина або перелом кісток, вивих, розтягування зв’язок, запалення синовіальних піхв та суглобових сумок та ін.) або захворювань на періостит, остеомієліт, та інші. Наявність пошкоджень, захворювань та виникаючих внаслідок їх вад та недоліків кінцівок слід враховувати при огляді коня.

 

Мускулатура

 

Головне її призначення – забезпечення рухів різноманітних частин тіла тварини. Разом з цим мускулатура коня створює зовнішні форми його тіла. Мускулатура розвивається під час процесів росту коней, при їх тренуванні та роботі.

Мускулатура коней складається з 250 м’язів (рис. 2). Вона розвинена значно краще у довжину та товщину, ніж у інших видів сільськогосподарських тварин. Довжина м’язу визначає її здатність до скорочення, яке відбувається у коней на 1/4 -1/2 довжини, товщина м’яза характеризує його силу (1 – 8 кг на 1 см² площини поперечного перетину). Від маси м’язів залежить сила, а від їх форми – характер роботи коня.

Розвиток мускулатури суттєво впливає на силу тяги коня, швидкість алюрів та м’ясну продуктивність. Важкозапряжні та м’ясні коні відрізняються більш рихлою, сирою мускулатурою, яку складають короткі та товсті м’язи. Вони мало скорочуються у довжину, але за рахунок своєї маси та товщини забезпечують ваговозам велику силу тяги. У коней швидких алюрів, навпаки, мускулатура щільна; вона складається з довгих та тонких м’язових волокон, які здатні

Рис. 2. Мускулатура коня:

 

1-трапецієвидний м’яз;2-грудинноплечоголовний м’яз; 3-м’яз передостний; 4-триголовий м’яз плеча; 5-дельтовидний м’яз; 6-плечовий м’яз;

7-вентральний зубчастий м’яз; 8-променевий розгинач зап’ястя; 9-лік-тьовий розгинач зап’ястя; 10-загальний розгинач пальців; 11-боковий розгинач пальців; 12-група сідничних м’язів; 13-двоголовий м’яз стегна; 14-напівсухожильний м’яз; 15-напружувач широкої фасції стегна; 16-довгий розгинач пальця; 17-боковий розгинач пальця; 18- поверхневий згинач пальців; 19-глибокий згинач пальців; 20-найширший м’яз спини; 21-дорсальний зубчастий м’яз; 22- косий зовнішній м’яз черева; 23- пластировидний м’яз.

до значного скорочення у довжину. Це забезпечує великий розмах кісток, що виконують роль важелів при рухах. Довгі та тонкі м’язи швидкоалюрних коней не мають такої сили, як короткі та товсті м’язи ваговозів. Але масивні коні швидше втомлюються. Діаметр м’язових волокон у скакових коней більший, ніж у робочих.

М’язи скорочуються під впливом подразнення нервової системи. Товсті м’язи в меншому ступені сприймають нервове збудження, ніж тонкі. В тренованих м’язах здатність до скорочення підвищується. Окислювальні процеси в тренованих м’язах відбуваються швидше на енергійніше.

В разі перенапруження коней їх мускулатура зазнає розтягнення, розривів та специфічних захворювань, які вимагають фізіотерапевтичного лікування.

Шкіряний покрив

 

Шкіра тварини виконує функції захисту, дихання, терморегуляції, сальної секреції, всмоктування, виділення, тактильної чутливості та інші. Взагалі дихання через шкіру складає у коней приблизно 2-3 % від легеневого.

У коней шкіра більш тонка, ніж у великої рогатої худоби та свиней, але товстіша, ніж у овець.

Товщина шкіри великою мірою обумовлюється віком, статтю, станом здоров’я, породою, конституційними особливостями, кліматом, утриманням та використанням коня. Товщина, еластичність та чутливість шкіри на різних частинах тіла не однакова. На верхніх частинах тіла, на спині вона товстіша, ніж на череві. У лошат шкіра тонкіша, ніж у дорослих коней, у кобил тонкіша, ніж у жеребців. У коней, яких розводять в умовах холодного клімату, шкіра більш товста та щільна, ніж у коней з південних регіонів. У південних швидкоалюрних, відносно вузькотілих, коней шкіра тонка, але її поверхня більша, ніж у північних крокових, масивних коней. Чим більше жвавих робіт виконує кінь, тим тонкішою стає його шкіра. Найтонкіша шкіра у ахалтекінських та чистокровних верхових коней. Тонка шкіра сприяє більш інтенсивній тепловіддачі. У коней з тонкою шкірою під час та після роботи добре виражена сітка підшкірних кровоносних судин, які можуть містити значну частину крові організму, що вельми важливо для терморегуляції.

Взагалі, через шкіру втрачається 80-85% теплопродукції коня.

 

Теплопродукція та теплорегуляція. Теплопродукція коня залежить від інтенсивності хімічних процесів обміну речовин в його організмі, яка підвищується під час швидких рухів та важкої роботи. Кінь дуже економно витрачає енергію для рухів, відносно менше, ніж інші сільськогосподарські тварини. Стоячи, кінь витрачає таку ж саму кількість енергії, як і лежачи. Однак, на швидких алюрах кінь може збільшувати витрати енергії в 20 разів, внаслідок чого теплопродукція його організму набагато збільшується. Фізична терморегуляція організму коня при швидких рухах та важкій роботі збільшується внаслідок розширення кровоносних судин шкіри, підвищення швидкості току крові та випаровування поту з поверхні тіла, чому сприяє циркуляція оточуючого повітря.

Порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами потові залози у коня найкрупніші. Жодна з тварин не пітніє так сильно, як швидкоалюрний кінь, - усією поверхнею тулубу. Піт у них виділяється спочатку у пахах, на шиї, боках, потім на плечах та крупі. При напруженій роботі кінь може стати весь мокрий, “в милі”, піт може стікати цівками зі всього тіла. Завдяки посиленому випаровуванню поту з поверхні шкіри відбувається віддача зайвого тепла. Якби кінь не мав підвищеного потовиділення, то при рухах на швидких алюрах температура його тіла могла б підвищитися до 42-43°С, що є смертельним.

Піт з поверхні тіла коня випаровується легше при теплій, але не спекотній, сухій погоді. В таку погоду коням значно легше працювати та проходити випробування на іподромах, ніж при вологій та холодній. Коні, що працюють та пітніють в жарку погоду, швидко висихають і потім пітніють менше, навіть при напруженому навантаженні. Збільшення виділення поту зменшує у коней виділення сечі. При холодній погоді підвищені потіння та тепловіддача часто можуть стати причиною застуди коня.

Всі тварини, в тому числі й коні, мають здатність регулювати тепловіддачу шляхом фізіологічних пристосувань до умов зовнішнього середовища (табл. 1).

Таблиця 1

Пристосування теплорегуляції коня

 

Регулюючі пристосування до спеки	Регулюючі пристосування до холоду
Деяке підвищення температури тіла	Деяке зниження температури тіла
Розширення поверхневих кровоносних судин	Звуження поверхневих кровоносних судин
Додавання води до циркулюючої крові	Видалення води до циркулюючої крові
Зниження сечовиділення	Збільшення сечовиділення
Збільшення частоти дихання	Стискування шкіри та ерекція волосу
Потіння	Тремтіння
Зниження апетиту	Підвищення апетиту
Зниження обміну речовин	Підвищення обміну речовин
Зниження загальної активності	Підвищення загальної активності

 

Під впливом підвищених функцій теплорегуляції в спекотному та холодному кліматі відбувалося формування екологічних типів коней, які мають різні анатомо-фізіологічні особливості (табл. 2).

Серед пошкоджень шкіри коня найбільш поширеними є травматичні (натирання, натиснення, удари, набряки, пухлини холки та спини, пухлина потилиці, тріщини й рани, особливо на кінцівках, бабках, путових, скакальних суглобах

Таблиця 2

Анатомо-фізіологічні особливості

екологічних типів коней

 

В спекотному кліматі	В холодному кліматі
Велика площа поверхні тіла порівняно з його об’ємом (вузьке тіло)	Мала площа поверхні тіла порівняно з його об’ємом (широке тіло)
Велика величина периферичних частин тіла (кінцівок, вух, мошонки та ін.)	Мала величина периферичних частин тіла (кінцівок, вух, мошонки та ін.)
Тонка шкіра	Товста шкіра
Добрий розвиток потових залоз	Слабкий розвиток потових залоз
Слабка оброслість	Велика оброслість
Значний розвиток судинної системи поверхневих тканин	Слабкий розвиток судинної системи поверхневих тканин
Відсутність підшкірних жирових відкладень	Добрий розвиток підшкірних жирових відкладень

 

та зап’ястках) та паразитарно-інвазійні (екземи, дерматити або мокреці, трихофітія, короста, зачоси хвоста та інші). Все це слід враховувати при огляді коней.

Похідні шкіряного покриву. До шкіряних утворень у коней відносять: волосяний покрив, каштани, шпори та копита. Волосяний покрив коня складається з захисного, покривного (вкриває все тіло та щороку линяє), м’якого пуху (з’являється у лошат при народженні та відростає у дорослих коней взимку), дотикового волосся (навкруги очей, ніздрів та губ, на кінці носа та у вухах), яке пов’язано з нервовими закінченнями шкіри.

Захисне волосся, грубе й довге, росте у коня в тих місцях тіла, на які найбільш впливають зовнішні подразники. Воно створює гриву, чілку, хвіст, щітки та „баки” (на нижній щелепі). Вони захищають від комах і спеки влітку та від холоду зимою. З книги рекордів Гиннеса відомо, що жеребець Діно (Велика Британія) мав гриву 3 м 4 см завдовжки, а кінь братів Зілтест з Інглвуда (США) – 5 м 40 см (грудень 1938 р.).

Покривне волосся, гладеньке та коротке, вкриває все тіло коня та щороку линяє. Восени покривне волосся стає густішим, грубішим та довгішим. Навесні частина його випадає та замінюється більш коротким та блискучим. Табунні коні линяють один раз на рік – навесні. Коні, що утримуються в стайні, линяють два рази на рік – навесні та восени. Затримання линяння спостерігається у коней при поганій годівлі, перевтомі, захворюваннях тощо. Під час линьки, яка триває в звичайних випадках біля двох тижнів, коні стають слабкішими, чутливішими до зовнішніх подразників та застуди та вимагають кращого догляду та годівлі.

У південних та швидкоалюрних коней покривне волосся влітку коротке, гладке, блискуче, а взимку - більш довге та матове. У північних коней волосяний покрив довгий та густий. Коні з довгим та густим волосяним покривом швидше пітніють та втомлюються на роботах, ніж ті, що мають коротке та менш густе. Тому коней у тренінгу та робочих коней взимку іноді спеціально підстригають для того, щоб вони швидше просихали та не застуджувалися. Але при підстриганні слід залишати дотикове волосся.

 

Каштани та шпори. Ці рогові утворення на кінцівках коня є рудиментами м’якушів пальців, які були у предків коня. Вони більш розвинені у коней з товстою шкірою та значним волосяним покривом. На задніх кінцівках у ослів та зебр каштани відсутні, що іноді спостерігається й в коней. За розмірами та формою каштани індивідуальні, тому ці ознаки використовують при ідентифікації коней.

Органи дихання

Органи дихання коней мають ряд особливостей, пов’язаних з рухливістю цього виду тварин. По ходу дихального тракту виділяють носову порожнину, гортань, трахею з бронхами та легені.

Ніздрі регулюють надходження повітря у дихальні шляхи коня. Завдяки наявності рухливих крилоподібних хрящів (хропців) вони при активних рухах або роботі коня можуть дуже розширюватися, а у стані спокою звужуються. За рухами ніздрів та здухвин підраховують частоту дихання коня.

Носова порожнина у коней дуже містка, її слизова оболонка має багату кількість кровоносних судин та закінчення нюхового нерву. В носовій порожнині повітря, яке вдихається, очищується від сторонніх домішок та зігрівається. Таким чином, носова порожнина приймає участь в теплорегуляції організму коня.

Дихальні шляхи коня відокремлюються від ротової порожнини піднебінною занавіскою (завіскою). Коні дихають лише через ніздрі. Через рот вони дихати не можуть, оскільки піднебінна завіска під час дихання та прийняття корму відокремлює ротову порожнину від дихальних шляхів.

У коня є особливі міхури, що містять запас повітря. Вони розташовані над гортанню та глоткою.

В ділянці гортані коня розташовані голосові зв’язки, їх коливання зумовлює іржання. Западання черпакуватого хряща гортані викликає ваду дихання – свистячу задуху або рорер, який можна визначити за хриплим диханням коня тільки під час або безпосередньо після рухів (на корді по колу, угору риссю або галопом, при стрибках через перешкоди). Подразнення гортані притискуванням рукою допомагає виявленню цієї вади. Схильність до рорера успадковується.

Легені коня мають масу 4,5 – 6,5 кг, їх місткість у стані спокою становить 40-45 л. У ваговозів їх відносна маса менша, ніж у швидкоалюрних коней (табл. 3).

Таблиця 3

Відносна маса та місткість легенів

коней різного напряму використання

(за А.С. Красниковим, 1973)

 

Показники на 100 кг живої маси коня	Коні крокові	Коні швидкоалюрні
Маса легенів, кг	1,02	1,07
Місткість легенів, л	6,95	8,87

 

У стані спокою дихальні рухи коня (вдих та видих) ритмічно повторюються один за одним; їх кількість в нормі становить 8 – 16 разів за хвилину.

Потреби організму коня на кисень, що надходить в процесі дихання, залежить від його типу та породи, а також від швидкості рухів. При швидких рухах кількість дихань у коней може збільшитися у 8 разів та досягати 120 за хвилину. Швидкоалюрні коні у стані спокою дихають рідше (8-12 разів за хвилину), ніж масивні ваговози (12-16 разів за хвилину), але при рухах перші з них мають більші частоту дихань, ємність вдихів та інтенсивність газообміну.

У стані спокою кінь вдихає 5-6 л повітря за один раз. При швидких рухах ємність вдиху збільшується в 2-3 рази. Кількість повітря, що проходить через легені за 1 хвилину, складає хвилинний об’єм легеневої вентиляції. Він залежить від величини вдиху та частоти дихання. Хвилинний об’єм легеневої вентиляції в коня у стані спокою складає 40-60 л. При швидких рухах (під час скачок та бігів), він може доходити до 2000 л (Г.Г. Карлсен, 1978).

Коні мають дуже широкі дихальні резерви та користуються ними під час рухів, що сприяє їх роботі. Добре треновані коні та коні з високою роботоздатністю можуть під час рухів „з відкритим диханням” збільшити місткість легенів в 2-3 рази, частоту дихань – в 5-7 разів, легеневу вентиляцію – в 10-12 разів. Порівняно з відповідними показниками у спокої, легенева вентиляція коня, який рухається під вершником, збільшується на кроці в 4-6 разів, на рисі – в 6-8 разів, на галопі - в 12-15 разів. (А.А. Ласков, 1982). При швидких рухах потреба організму коня в кисні може збільшитися у 15-17 разів. У цьому випадку кінь відчуває нестачу кисню – гіпоксію, та у нього спостерігається розвиток так званої кисневої заборгованості, або” кисневий борг”. Після легких та помірних навантажень „кисневий борг” ліквідується протягом декількох хвилин, але важкі роботи вимагають більше часу на його ліквідацію. Посилення вентиляції легень та прискорений кровообіг у коня на швидких алюрах більшою або меншою мірою компенсують посилену витрату та нестачу кисню. Опір організму коня гіпоксії на швидких рухах залежить від можливостей регуляції його дихання та кровообігу. Такі можливості можуть бути поширеними під час тренувань.

Частоту дихання коня поряд з іншими клінічними показниками використовують для оцінки функціонального стану, ступеню тренованості та характеру реакції коня на те чи інше навантаження під час тренувань, виступів у змаганнях та іподромних випробувань. Вивчення цього показника у коней в стані спокою, після дозованого та максимального навантаження дозволило виявити певні закономірності його зміни залежно від стану тренованості коня (табл.4).

В зв’язку з підвищеною функцією системи органів дихання носова порожнина та дихальні шляхи коня можуть зазнавати запалень, катарів, гайморитів. Можуть виникнути кровотеча, виразки від миту, сапу та інші захворювання, часто спостерігаються застудні захворювання на трахеїти, бронхіти, плевропневмонії та інші.

Вадою дихання коня є запал, або емфізема легень, що уявляє собою хронічну задуху у стані спокою та при рухах. При цьому спостерігаються часте та переривчасте дихання, що помітно по відкритих ніздрях, спазматичних рухах здухвини з утворенням особливого запального поглиблення

(жолобини) за останніми ребрами, яке виступає наприкінці кожного вдиху. Таке важке дихання обумовлюється

 

Таблиця 4

Частота дихання та її зміни у спортивних

коней різного ступеню тренованості

(за К.Б. Свечиним, І.Ф. Бобильовим, 1992)

 

Ступінь тренованості	Число дихань за хвилину	Закономірність зміни показника залежно від функціонального стану та ступеню тренованості
В стані спокою
Добре треновані	6-12	З мірою погіршення функціонального стану та тренованості збільшується
Недостатньо треновані	10-18	З мірою удосконалення функціонального стану та тренованості знижується
Після дозованого навантаження
Добре треновані	22-32	До 30 хвилин після роботи знижуються на 90-100%
Недостатньо треновані	32-48	До 30 хвилин після роботи знижуються на 65-70%
Після змагань
Добре треновані	72-104	До 10 хвилини після змагань знижуються на 25-30%
Недостатньо треновані	62-100	До 10 хвилини після змагань знижуються на 10-15%; іноді, навпаки, продовжують декілька збільшуватися

 

патологічними змінами легень (альвеоли розширюються, стають твердими, втрачають еластичність та здатність до нормального газообміну). Виникає запал внаслідок перевантаження тварин при рухах або напування „гарячих” коней. Коні із запалом вранці сухо кашляють, швидко пітніють та худнуть. Часто можна відчувати неприємний запах повітря, яке видихає кінь. Ця вада не підлягає лікуванню.

 

Органи кровообігу

Серце. Розташоване воно у грудній порожнині коня між 3 та 6 ребрами та двома легенями. За розмірами серце коня більше, ніж серце інших сільськогосподарських тварин. Його маса в середньому складає 3,5-4,5 кг. У чистокровних верхових жеребців Екліпса та Будинка, що мали видатну роботоздатність, маса серця складала 7-8 кг. Порівняно з ваговозами абсолютна маса серця у швидкоалюрних коней менша, а відносна (на 100 кг живої маси), навпаки, більша.

Одним з показників функціонального стану серцево-судинної системи коня є пульс. В спокої у здорового коня частота його становить 28 - 44, у ослів та мулів - 40-50 ударів за хвилину. Пульс коня визначають на підщелепній та хвостовій артеріях, артерії путового суглоба та в деяких інших місцях. Частота пульсу змінюється залежно від віку, статі, жеребності у кобил, стану здоров’я коня, умов його роботи, тренованості, темпераменту. На частоту пульсу також впливають прийняття корму та температура зовнішнього середовища. У молодих коней пульс частіший, ніж у старших; у швидкоалюрних у стані спокою звичайно рідший, ніж у крокових. У більш тренованих коней та коней, що мають високу роботоздатність, у стані спокою пульс звичайно рідший. При швидких рухах, на роботах зі значним навантаженням, при нервовому збудженні, підвищені температури тіла та при захворюваннях число ударів пульсу коня може зростати до 120-130 ударів за хвилину.

Частоту пульсу коня використовують також як важливий клінічний показник його здоров’я, тренованості, напруження у роботі та втоми після неї. За збільшенням пульсу після випробувань, а також за швидкістю його відновлення відносно значення у стані спокою визначають ступінь тренованості та роботоздатності коня. Тривалість відновлення нормального пульсу буде тим більшою, чим більш інтенсивною була робота та чим менше був підготовленим до такої роботи кінь. Серцево-судинна система коня, взагалі, характеризується дуже великими резервами, які при достатній його тренованості забезпечують збереження роботоздатності на швидких рухах.

Кількість крові, яка надходить у аорту при кожному скороченні серця, називають ударним або систолічним об’ємом серця. В коней у стані спокою він становить 450-900 мл, при швидких рухах - 1500-2000 мл. Кількість крові, що надходить за 1 хвилину із шлуночків серця у судинну систему, визначає хвилинний об’єм серця. У спокої у коней він становить 15-40 л, при рухах – 150-250 л. В процесі тренування ударний та хвилинній об’єми серця зростають. Загальна швидкість кровообігу в коней на швидких алюрах та під час роботи збільшується внаслідок більш частого пульсу, підвищення його ударної сили та залучення резервів крові у серцево-судинну систему. Кількість крові в розрахунку на 100 кг живої маси, що циркулює в організмі коня, у стані спокою складає в середньому 7,5 л при рухах – до 10 л. Повне коло кровообігу у коня в стані спокою здійснюється за 25-32 секунди.

Під час скорочення серця артеріальний тиск у коня зростає. Найбільшої величини він досягає під час систоли серця, тому й називається систолічним або максимальним. Наднизький тиск крові у артеріях спостерігається під час діастоли. Його називають діастолічним або мінімальним. Нормативи кров’яного тиску коня: максимальний - 110-120, мінімальний - 35-50 мм ртутного стовпа. Артеріальний тиск у коней вимірюють на хвостовій артерії осцилометрами та осцилографами. Найсуттєвіший вплив на зміни артеріального тиску у коней мають об’єм та інтенсивність їх роботи, а також тренованість. Тому показники артеріального тиску коней після навантаження порівняно з їх показниками у стані спокою можуть бути використаними для визначення ступеня тренованості коня та відповідності певного навантаження його фізичному стану.

Серцево-судинна система коня може зазнати багатьох захворювань (перикардит, міокардит, ендокардит, неврози, аневризми, атеросклероз, ожиріння, розширення та звуження судин, емболія, флебіти, а також різні пошкодження із зовнішніми та внутрішніми кровотечами). Діагноз та лікування захворювань та пошкоджень здійснюють ветлікарі.

 

Кров та гематологічні показники. Кров здійснює основну дихальну функцію шляхом транспортування до м’язів кисню з легень та виділення з них вуглекислого газу. На долю крові у коней припадає 7-11% їх живої маси. Встановлено, що швидкоалюрні коні порівняно з кроковими мають відносно більше крові (в процентах до живої маси), до того ж вона в них містить більше сухої речовини, еритроцитів та гемоглобіну.

Так, за даними О.Г. Кудряшова (1973), у коней чистокровної верхової породи кількість крові складає в середньому 9,7% від живої маси, еритроцитів – 9,2 млн., а концентраціягемоглобіну 16,0 г %, а у ваговозів відповідно 6,6 %, 8 млн. та 12,8 г %.

У коней різних напрямків використання відмічають значну різницю складу білків сироватки крові. У коней верхових порід на одиницю маси припадає більша кількість альбумінів та білків плазми. Сироватка крові коней ваговозних порід містить більше глобулінів, в тому числі гамаглобулінів, але на одиницю їх живої маси припадає менше плазмового білка. Така суттєва різниця показників крові у коней різних типів та порід виникла в процесі спеціалізації їх робочої продуктивності. В зв’язку з інтенсивною роботою та великими енергетичними витратами для коней верхових порід властиві підвищена забезпеченість організму кров’ю, еритроцитами, гемоглобіном та значний резерв плазмового білка (у першу чергу, альбумінів). Але організм коней упряжних порід, що виконують більш різноманітну, хоча й тривалу роботу при менших енергетичних витратах, відносно бідніший на кров, еритроцити та гемоглобін, а також на плазмовий білок, який більшою мірою складається з гемоглобінів.

Під час роботи у чистокровних верхових коней спостерігаються значні зміни вмісту еритроцитів та гемоглобіну, кількість яких в крові коней саме цієї породи особливо висока. У верхових коней найвищі зміни морфологічних показників крові спостерігаються під час перегонів та скачок. У коней, що мають найкращі результати під час випробувань, відмічають значне збільшення кількості еритроцитів та гемоглобіну. Однак, під час їх відпочинку показники крові відновлюються до норми швидше, ніж у коней, що показали середні результати.

Так, у верхових спортивних коней після помірної роботи вміст еритроцитів та гемоглобіну в крові збільшується в середньому на 20-22 %. Через годину після роботи ці показники знижуються, перевищення порівняно початкових даних у стані спокою складає лише 4-6 %.

Швидкість осідання еритроцитів у коней в процесі тренінгу і після роботи з середнім навантаженням знижується. Резервна лужність під час роботи значно знижується, при цьому, у тварин, що показали кращі результати на випробуваннях, зниження найменш значні. Кількість лейкоцитів в 1 мм³ крові коней у стані спокою коливається у межах 6-10 тис.; після роботи вона підвищується несуттєво, але це триває й під час відпочинку. Через годину після роботи у спортивних коней вміст лейкоцитів перевищує початкові дані в середньому на 21% (А.А.Ласков, 1968).

Значну кількість досліджень було присвячено встановленню зв’язку між гематологічними і біохімічними показниками крові коней та їх жвавістю. Такий зв’язок відмічався у коней в межах окремих порід. Однак, коефіцієнти кореляції між гематологічними показниками та жвавістю у більшості випадків були низькими. В зв’язку з цим, прогнозування жвавості за гематологічними показниками в кожному конкретному випадку не може бути об’єктивним.

Сироватка крові коней характеризується великою різноманітністю поліморфних білків. Їх склад протягом життя не змінюється. Таким чином, є можливість встановити або уточнити походження коня. При цьому з білків сироватки крові коня, походження якого встановлюють, виключають білки, які виявлено у матері. Батьком вважають того жеребця, в крові якого знайдено решту білків.

Слід мати на увазі, що кров коней за складом дуже змінюється залежно від стану здоров’я, віку, статі, нервової та мускульної діяльності, фізичного стану, умов годівлі, сезону року, клімату, висоти над рівнем моря та ін. Тому, за показниками крові ніколи не слід робити поквапливих зоотехнічних висновків.

 

Температура тіла. У коней, як у теплокровних тварин, підтримується майже постійна температура тіла. Нормальна температура, яку вимірюють ректально, у дорослого коня складає 37,5 - 38,5°. Але вказаний показник може змінюватися під впливом деяких факторів (вік, навантаження, умови оточуючого середовища, час доби, стан здоров’я та ін.) Так, у лошат температура тіла звичайно на 1-2° вища, ніж у дорослих коней. Поверхнева температура тіла коня залежить від місця вимірювання: чим далі від тулуба, тим вона нижча. Під час м’язової діяльності температура тіла декілька підвищується (на 1 - 2°) та досягає максимальних величин у тих місцях, де мускулатура приймає найбільшу участь у роботі (стегна, груди, плечі).

Деякий вплив на температуру тіла коня також має температура повітря та його відносна вологість. Якщо простежувати коливання температури тіла коня протягом доби, то можна відмітити, що вона вранці нижча, ніж ввечері. Змінюється вказаний показник також при споживанні кормів, при проявах активності коня, порушенні здоров’я.

Підвищення температури тіла в процесі фізичного навантаження залежить від тривалості роботи, її інтенсивності та ступеню тренованості коня. При проведенні контролю тренованості коней показник температури тіла використовують в числі інших. При цьому проводять вимірювання вранці до годівлі в стані спокою, а також безпосередньо після дозованої роботи або змагань та через певний час після навантаження. У добре тренованих коней після дозованого навантаження температура тіла підвищується до 38,5-39,0 ^оС, але через 30 хвилин вона знижується на 90-100% (порівняно з недостатньо тренованими, в яких зниження відбувається лише на 65-70%). При проведенні досліджень під час змагань вимірювання проводять безпосередньо після фінішу та через 10 хвилин. У добре тренованих коней температура тіла підвищується до 40,0-41,5^о С, але через 10 хвилин знижується на 25-30% (на відміну від недостатньо тренованих, у яких вона підвищується до 40,5-42,0 ^оС, але знижується лише на 10-15%, а іноді, навпаки, продовжує дещо збільшуватися).

У стані спокою температура тіла у ваговозів декілька вища, ніж у швидкоалюрних коней, а серед верхових та рисистих коней вона нижча у більш коней з підвищеною роботоздатністю.

 

Органи травлення

 

Коні пристосовані до рухливого способу життя, але порівняно з іншими тваринами, що живляться травою, мають менш об’ємні органи травлення, вузький довгий стравохід, однокамерний шлунок та короткий кишечник. Відповідно до цього для кращого захоплення та жування сухого корму, у коней надто розвинені щелепи, жувальні м’язи, зуби, губи та язик.

Кінь жує корм повільно та ретельно. При цьому корм рясно змочується (зволожується) слиною. Кінь з’їдає 2 кг сіна приблизно за 40 хвилин, 2 кг вівса – за 20 хвилин, при цьому при поїданні сіна слини виділяється в 4 рази більше. Середнє добове виділення слини у коня досягає 40 л. Коні, які добре їдять, звичайно добре й працюють. Втомлений кінь жує поганіше, тому годівля коней без надання їм достатнього часу для відпочинку та жування протипоказана.

У коней дуже рухливий язик; вони відправляють ним до вузького стравоходу дрібні шматочки корму, які зволожено слиною. Тому цілість язика має дуже велике значення. Рухлива піднебінна занавіска при ковтанні їжі своєчасно закриває вхід у гортань та носову порожнину. Вузький стравохід у коня з’єднується зі шлунком під гострим кутом. М’язова оболонка формує кардіальний сфінктер, який запобігає зворотному надходженню корму і газів у стравохід. Тому блювання у коней в нормальних умовах неможливе.

Ємність однокамерного шлунку у коня близько 15-20 літрів. Фундальна та пілорична частини шлунку мають велику кількість залоз на відміну від кардіальної, яка залоз не має.

Кишечник коня відносно короткий, його загальна довжина складає 25-39 м, з якої 75% припадає на тонкий, а 25% - на товстий відділи. У коней дуже розвинений товстий відділ кишечнику, його ємність досягає 150 л. У коней сліпа кишка значного розміру, має форму великої коми з двома виступами.

Коні гірше, ніж жуйні перетравлюють грубі корми, з концентратів вони дуже добре перетравлюють овес та висівки. З грубих кормів коням слід згодовувати добре сіно і тільки дуже доброї якості солому після відповідної її підготовки.

Серед тварин, що живляться травою, коні мають найбільшу кількість та найскладнішу будову зубів. Всього у жеребців та меринів 40 зубів, у кобил – 36 (відсутні ікла). Усі зуби коня відрізняються за розміщенням та формою та виконують різні функції. Їх поділяють на різці (передні 12 зубів), ікла (по одному з кожного боку на кожній щелепі), кутні або корінні зуби (задні 24 зуба). Кожна пара різців має свою назву: два центральні називаються зачепами, наступні два - середніми, останні – окрайками. Між окрайками та першими кутніми зубами є так званий беззубий край, на якому у жеребців ближче до окрайків виростають ікла. Іноді ікла прорізуються й у кобил. Кутні або корінні зуби поділяються на передні – премоляри і задні – моляри.

Різці виконують функцію захоплення їжі, корінні – її подрібнення. Різці та кутні зуби у коней особливо добре розвинуті. Ікла у жеребців – засіб захисту та нападу.

На нижній та верхній щелепах коня розміщені по 6 молочних або постійних різців (2 зачепи, 2 середніх та 2 окрайки), по 2 ікла (у жеребців), по 6 молочних або постійних премолярів та по 6 постійних молярів.

Зуби коня розміщуються на щелепах у зубних альвеолах та утворюють зубні дуги або аркади. Верхня аркада трохи ширша, ніж нижня.

Кожний зуб має коронку (частина, що вільно виступає в ротову порожнину), шийку (місце з’єднання з яснами), корінь (ділянка, що заглиблена в зубну ямку). Корінь різця має отвір, що веде в кореневий канал або зубну порожнину. Вона заповнена зубною м’якоттю або пульпою. В отворі проходять нерви і кровоносні судини, що живлять зуб.

Всі зуби коня складаються з цементу, емалі, дентину та пульпи. Дентин – основна речовина зуба, емаль вкриває його зовні, вона дуже тверда. Цемент утворюється окістям зубної комірки для закріплення зуба. Зубна порожнина заповнена зубною пульпою, з якої утворюється дентин. Він поступово заповнює зубну порожнину та виявляється пізніше на тертьовій поверхні коронки у вигляді кореневої зірочки.

При народженні лошата мають тільки молочні передні кутні зуби – премоляри. Молочні зачепи прорізуються протягом першого тижня після народження. Середні різці, окрайки та ікла прорізуються в молочний період живлення. Молочні окрайки з’являються у віці від 5 до 9 місяців. У віці 2,5 роки молочні різці починають випадати, та до 6 років вони замінюються постійними. В цей період вік коня з певною долею вірогідності можна визначити за зміною молочних різців на постійні.

Постійних зубів у коней більше, ніж молочних: моляри прорізуються додатково.

Кількість зубів у коней та їх розміщення на щелепах виражають формулами (у наданих формулах: р. – різці, і. – ікла, п. – премоляри, м. – моляри).

 

Зубна формула жеребчика у віці 9 місяців, який має молочні зуби така:

верхня щелепа 6 р., 2 і., 6 п.

--------------------- = ------------------

нижня щелепа 6 р., 2 і., 6 п.

 

Зубна формула дорослого жеребця, який має всі постійні зуби, має вигляд:

верхня щелепа 6 р., 2 і., 6 п., 6 м.

---------------------- = ------------------------

нижня щелепа 6 р., 2 і., 6 п., 6 м.

 

 

Різці мають дві поверхні – передню – губну і задню – язикову. Поглиблення між язиковим та губним краями молочних та постійних різців називається чашечкою. Глибина її на постійних різцях нижньої щелепи складає 6-10 мм, на верхній – 12-16 мм. Приблизно до 10-12 років приріст зуба випереджує стирання, а потім навпаки.

Відрізнити молочні різці від постійних можна за такими ознаками. Молочні різці приблизно в 2-3 рази менші, ніж постійні, але мають відносно широку лопатоподібну коронку та чітко виражену шийку. На губній поверхні молочних різців багато дрібних вертикальних борозенок. Чашечки молочних різців дрібніші, ніж на постійних, та стираються звичайно протягом одного року. Тертьова поверхня молочних різців завжди залишається попереково-овальною. Постійні різці значно більші, ніж молочні. Вони не мають вираженої шийки та розміщуються на щелепах більш щільно. На їх губній поверхні помітні глибокі борозенки (на верхніх – дві, на нижніх – одна). Постійні різці жовтіші, ніж молочні за рахунок відкладання на них цементу.

Різці коня одночасно стираються на наростають від кореня, висовуючись з зубної комірки. Стирання та висовування з ясен постійних різців у молодого коня відбувається приблизно однаково (по 2 мм за рік). Спочатку стираються губні краї різців, тому, що вони вищі, ніж язикові. Внаслідок їх стирання на верхньому кінці коронки утворюється тертьова поверхня, що має певну форму та малюнок. На ній відрізняють кільце зовнішньої емалі, кільце дентину та кільце внутрішньої емалі, яке оточує чашечку, що поступово стирається.

Після повного стирання чашечок на різцях залишається її слід, з часом він поступово зменшується та переміщується до язикового краю тертьової поверхні. Слід чашечки можна виявити за його білим кольором та, крім того, він здіймається над тертьовою поверхнею. Спочатку слід чашечки має форму овальну, потім – круглу, в подальшому набуває форми бляшки та, нарешті, зникає зовсім.

У молодих коней поперечний розріз коронки постійного різця у верхній його частині має поперечно-овальну форму, у середній – округлу, у нижній (біля кореня) – здавлену з боків. Відповідно до цього з часом змінюється й форма тертьової поверхні різців. За її формою та співвідношенням поперечного та повздовжнього діаметрів можна приблизно визначити вік коней. Додатковою ознакою може бути коренева зірочка. Її форма залежить від форми кореневої порожнини, що розрізняється в окремих частинах різця. Коренева порожнина розповсюджується в коронку у вигляді щілини майже на всю ширину різця, а в корені має форму трубки. Відповідно до цього коренева зірочка спочатку має вигляд вузької довгої, потім короткої широкої смужки, надалі вона стає овальною і округлою.

Кореневу зірочку можна виявити тільки за забарвленням: вона коричнева або жовта, темніша або світліша, ніж дентин зубу. Вона з’являється після зникнення чашечки поперед її сліду, ближче до губного краю різця. Потім, коли слід чашечки стирається, вона переміщується в середину тертьової поверхні. Коренева зірочка залишається до кінця життя коня. У процесі стирання зубів змінюється їх загальний вид. У молодих коней різці широкі та гачкоподібні, середнього віку – середньої ширини, у старих коней – вузькі та долотоподібні.

Залежно від ширини та форми різців змінюється й форма різцевих дуг та кут їх змикання. У молодих коней різцеві дуги широкі, напівкруглі та змикаються у вигляді кліщів, у старих вони звужуються, випрямляються та змикаються клиноподібно під більш гострим кутом.

Довжина коронок різців – це ненадійна ознака для визначення віку коней: різці з твердим дентином з віком подовжуються, а різці з м’яким, навпаки, скорочуються. У різців, що мають м’який дентин, емаль здіймається над стертим дентином та має зазубрені краї. Різці з твердим дентином мають іноді темний колір („сольові зуби”), у них емаль на одному рівні з дентином. Короткі різці з м’яким дентином створюють уяву, що кінь старший, ніж насправді. Навпаки, занадто довгі та тверді різці справляють враження при зменшення віку коня. Якщо різці дуже тверді, то їх тертьова поверхня зберігається попереково-овальною до старості коня.

Стан зубів, губ та ротової порожнини коней впливають на здоров’я, живлення, пристосування до пасовищного утримання, роботоздатність. Тому при огляді необхідно проводити оцінку їх стану. Губи коня іноді відвисають та втрачають рухомість. Це виникає внаслідок паралічу певних м’язів. Втрата рухомості губ заважає захопленню їжі, питтю. Кути рота часто мають пошкодження, мозолисті утворення, які заважають керувати конем. Іноді такі ушкодження роблять неможливим використання коня, тому що від вудил у нього виникає біль і кровотеча. У таких випадках слід звертатися до ветеринарного лікаря, і з часом роботоздатність відновлюється. Під час огляду ротової порожнини можуть бути виявленими пошкодження зубів внаслідок їх неправильного стирання, каріозні процеси. Відсутність двох постійних зубів на одній щелепі знижує господарську цінність коня.

Низькі, товсті, грубі та малочутливі, а також, навпаки, високі, гострі, тонкі та занадто чутливі беззубі краї щелеп заважають керування конем.

Пошкодження ротової порожнини (виразки беззубих країв, щік, язика) можуть бути причинами незадовільної вгодованості коня. Іноді виявляється пухлина піднебіння (насос). Причинами, що її викликають, може бути згодовування надто грубих кормів або порушення травлення. При жуванні у коня виникає біль, та він відмовляється від їжі.

Під час огляду зубів та ротової порожнини слід звертати увагу на співвідношення верхньої та нижньої щелеп. Бажаним є пряме змикання різцевих дуг (нормальний прикус). При неправильному змиканні різців („пташиний дзьоб”, „щупакові зуби”) виникають відхилення прикусу та ненормальне стирання різців. Невірне співвідношення щелеп ускладнює споживання корму, що особливо небажано при пасовищному утриманні. Враховуючи те, що ці недоліки успадковуються, порушення співвідношення щелеп не допускається для табунних коней.

Органи травлення коня зазнають захворювань на шлункові та кишкові кольки, гастроентерити, гельмінтозні та паразитарні інвазії, стоматити, запалення шлункових залоз та каналів та інші.

Органи чуття

За розвитком органів чуття свійський кінь, як й дикий, залишається дуже чутливою твариною.

 

Зір. Дикий кінь характеризується далекозорістю, але свійські коні втратили гострий зір та погано бачать дальше 500 м. Короткозорість свійських коней є причиною їх лякливості. Однак завдяки розставленим по бокам очам, рухливості голови та шиї вони можуть легко бачити навкруги себе майже на 360°. Монокулярні очі коня приймають багато світлових променів та розрізняють кольори, фігури та найдрібніші деталі навіть у ночі. Сонячне світло не осліплює коня і він не реагує на нього прикриванням вій. А випасання та поїдання корму конями уночі – звичайне природне явище. У зв’язку з особливостями анатомічної будови ока оцінка просторових ситуацій у коня ускладнена (надівають шори та наочники).

Коні можуть мати недоліки та вади розвитку органів зору. До них відносять катаракту та кератит, внаслідок яких виникає більмо. При огляді очей у першу чергу необхідно встановити як кінь реагує на світові подразнювачи, як добре він бачить, як змінюються зіниці залежно від різного освітлення. Очі ретельно роздивляють з метою виявлення травматичних пошкоджень, наявності на рогівці білих плям, коринок, більма, рухливості зіниці. Коні з нерухомою зіницею можуть бути сліпими. Дуже випукле око може бути причиною короткозорості. Коні з „сорочачім оком” часто мають послаблений зір.

 

Слух у коней розвинений краще ніж зір. Подібно всім однокопитним, кінь має особливі надгортанні мішки, які наповнені повітрям. Вони з’єднуються з носовою порожниною та вухом, що, вірогідно, сприяє тонкому слухові. Слух у коня краще, та межі його вищі, ніж у людини.

Кінь сприймає та розрізняє найтихіший шурхіт та ультратихіші звуки (далеке наближення літаків, гірських лавин, обвалів та ін.). Вушні раковини його безперервно рухаються у напрямку звукових хвиль. Нерухомі вуха є свідоцтвом про глухоту. Коні добре розрізняють звуки, здатні диференціювати їх за частотою в широкому діапазоні. Вони спізнають голос, навіть ходу обслуговуючого персоналу. В них легко виробляються слухові рефлекси, та вони легко вчаться виконувати команду, розрізняти сигнали труби та, навіть тон голосу. Від підвищеного тону тренера в коней іноді стає частішим пульс.

При огляді та проведенні оцінки екстер’єру коней важливо також оглядати вуха. Слабка або повна нерухомість вух може бути ознакою паралічу відповідних м’язів та, як правило, це пов’язано з послабленим слухом або повною глухотою. Можливі розриви та обморожування вух.

Нюх у коней дуже гострий та розвинений краще, ніж у інших сільськогосподарських тварин. Подібно до собаки, кінь обнюхує все та за запахом добре розрізняє корма, визнає предмети свого догляду (збруя, відро та ін.); за запахом кобила визнає своє лоша, лоша – мати, жеребець розрізняє кобил у стані охоти. На гостроту нюху у коней впливають зовнішні фактори (атмосферний тиск, вологість, температура та ін.).

 

Смак у коней, як і в інших травоїдних тварин, дуже розвинений, але тісно пов’язаний з нюхом і тому більш тонкий, ніж у інших видів сільськогосподарських тварин. Коні виявляють велику розбірливість до кормів, не їдять багато видів трав, обминають на пасовищах неїстівні рослини та відмінно вибирають з годівниці насіння саме вівса. При виборі конем їжі водночас з органами смаку відповідні сигнали їм надають органи зору, нюху та дотику.

 

Чуття дотику. Рецептори, що сприймають дотик, тепло, холод, біль, розташовані у шкірі, але їх кількість на різних ділянках тіла неоднакова. Найбільш чутлива рогівка ока, губи, вуха й пах. Особливо розвинена у коней тактильна чутливість, тому тварина відчуває навіть дотик мухи, що сідає на шкіру. Кінь сприймає дотик всією поверхнею тіла, в т.ч. шкірою, копитами, та, особливо гостро, губами. На чутті дотику засноване управління конем. Завдяки гостроті тактильного відчуття вони можуть диференціювати найдрібніші зміни в управлінні та випрацювати умовні рефлекси. Приємне для коня поглажування по шиї, наприклад, після правильного стрибка через перешкоду, сприймається ним як похвала, що також засноване на підвищеному чутті дотику. Коні більш чутливі до дії шпор, ніж до удару батога. Твариною, що не відчуває дію шпори („зашпорений”), важко управляти.

Підвищеною чутливістю відрізняються губи коня, особливо верхня, яка має багато нервових закінчень та дотичні волоски. Цим користуються для фіксації коней при важких операціях (накладають закрутку на верхню губу).

Навколо очей у коня розташовані чутливі щетиноподібні волоски, які пов’язані з нервовими закінченнями. Вони виконують роль відчуття предметів, яких кінь не бачить у темряві. У коней дуже розвиненого чуття дотику копитами, що мають багату іннервацію під роговою капсулою. Це надає можливість добре відчувати дорогу, тобто, як би “бачити ногами”.