Розвиток суспільних явищ базується на матеріальному способі виробництва. Ми не знаємо інших варіантів виявлення та дій соціального, окрім його функціонування на основі природного. Головним для розуміння соціальних явищ та процесів є те, що людина вступає у новий тип зв’язків, взаємодій, способів задоволення своїх життєвих потреб, а це значить, що не лише предмети зовнішнього світу, а й сама людина набуває соціальної якості.
У чому полягає різниця між соціальними та природними якостями? Соціальні якості виникають на ґрунті вже наявних природних явищ, які проходять через процеси перетворення, а це значить, що соціальні явища реально існують лише в людському, певним чином організованому та спрямованому способі життєдіяльності. Це означає, що людина не може пізнавати та перетворювати поза тим, чом у чомусь не наслідувати та продовжувати світову космічну еволюцію. З іншого боку людина не може цього здійснювати і поза тим, щоб створювати те, що у межах природної еволюції стає неможливим: тобто, соціальна діяльність виводить предмети діяльності і пізнання на рівень фундаментальних, всезагальних характеристик буття. Соціальні явища− це саме те:
а) перетворення природних явищ; школи: епікуреізма, скептицизма філософіхводив із ідеальної формию По стилю мислення Платон розробив екзістенціально-місти
б) сприймаються та оцінюються тільки свідомістю;
в) реалізуються лише у свідомій людській діяльності, та інші стосунки.
Білет №9.
Людина як предмет філософського пізнання.
Відповідаючи на це питання, ми повинні сказати, а чи має філософія якусь специфічну ділянку пізнання людини? Відповіді різних фахівців на це питання неоднозначні. Я не думаю, що філософська антропологія− це якраз головна проблема людського пізнання. Але, якщо філософія буде займатися конкретними проблемами людини, то вона буде займатися не своїм ділом.
Пізнання людини засобами філософії− це орієнтація пізнавального акту на ту сферу, яка охоплює проблеми людини з позицій статуту всебічності та багатомірності людини. Тут треба виділити ряд фундаментальних філософських проблем людини, а саме:
1) порозуміння проти річного способу життя людини як діяльності;
2) підхід до пізнання людини з боку його багато вимірності;
3) порозуміння соціального та біологічного у людині;
4) розгляд пізнавальних процесів людини, орієнтованих на гуманістичні позиції;
5) треба розуміти, що людина сугубо природно не здібна існувати поза межами людського суспільства;
6) при розгляданні проблем людини треба користуватися принципом її гармонійного розвитку;
7) принцип діяльнісного підходу до розкриття сенсу людини.
Отже, на мій погляд, це програмна система філософського вивчення людини. Кожний з названих принципів− це цілісна програма пізнання людини. Вона повинна розглядатися з позицій історичного розуміння антропогенезу та антропосоціогенезу.
Поняття діалектичного заперечення. Його роль в розвитку. Діалектичне та метафізичне розуміння розвитку.
Закон заперечення заперечення сформульований вперше німецьким філософом Ф. Гегелем. Сутність його полягає в тому, що цей закон показує напрям в розвитку. В чому тут справа? А справа тут в тому, що сам процес розвитку можна розуміти як повторення, як ріст та інше. Функція цього закону в тому, що він розкриває сенс „розвитку” як виникнення нового.
Скажу, що не всі філософи погоджені з ідеєю про те, що розвиток має цілеспрямованість від нижчого до вищого. Тут, мабуть, є антропологічні натяги.
Діалектичне розуміння закону заперечення стверджує, що процес розвитку не однобічний, він включає в себе повтор, він багато спрямований, але у цілому він формує розуміння виникнення нового як у природі, суспільстві та людському мисленні.
Білет № 10.
