Тема 1. Політична економія – суспільна наука

1. Визначення предмета політичної економії.

2. Закони і категорії політичної економії.

3. Функції політичної економії.

4. Методологія політичної економії та методи пізнання економічних процесів.

Проблема: Суспільство — це найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває матеріальну і духовну культуру, систему інших соціальних цінностей. Всі сторони суспільного життя пов'язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей. Щоб жити, людині потрібна їжа, одяг, житло і безліч інших матеріальних благ та послуг. Необхідні засоби до існування вона повинна виробляти: сіяти зерно, добувати вугілля, плавити сталь, робити машини, випікати хліб, друкувати газети.

Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів і сфер вивчення економічного життя суспільства: домогосподарство, підприємство, галузь, економіка країни в цілому, світове господарство, економічні відносини, економічні відносини у взаємозв'язку з продуктивними силами і т.д. Сьогодні економіку суспільства вивчають понад 50 окремих економічних наук у тому числі політична економія, економікс, макроекономіка, мікроекономіка, історія економічних учень.

Ключові слова: економіка, політична економія, предмет, економічна категорія, економічний закон, метод, діалектичний метод, емпіричний метод, формаційний метод, метод наукової абстракції, індукція, дедукція, гіпотеза.

1. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і законі, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).

Назва «економіка» виникла з поєднання двох слів грецького походження «ойкос» — будинок, господарство і «номос» — закон. Уперше цей термін застосувавАристотель (III ст. до н.е.). Політична економія має свій предмет. При цьому слід пам'ятати, що слово «політея» у перекладі з грецької означає суспільний устрій. Назву науки «політична економія» запропонував відомий представник теоретичної школи меркантилізму у Франції Антуан Монкретьєн де Ваттевіль у книзі «Законі суспільного господарства (Трактат з політичної економії)». Використаний їм термін «політична економія» згодом ставши назвою цілої науки.

Аристотель

При виробництві матеріальних благ люди взаємодіють з природою, використовуючи різноманітні засоби виробництва (машини, споруди, будівлі тощо), які в поєднанні з людьми, що приводять їх у дію, виступають як продуктивні сили суспільства. У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об'єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи. Отже, у процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.

Люди як носії економічних відносин водночас є носіями системи інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини теж пов'язані і взаємодіють. Політична економія досліджує економічні відносини обов'язково в їх зв'язку і взаємодії з іншими суспільними відносинами та інститутами.

Таким чином, предметом політичної економії є економічні відносини людей у їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.

2. Досліджуючи предмет вивчення, політекономія робить відповідні висновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього формується великий понятійний апарат. Важливе значення мають економічна категорія та економічний закон.

Економічна категорія — це наукове поняття, яку характеризує окремі сторони економічного явища.

У курсі політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, заробітна плата та багато інших.

В економіці діє низка економічних законів.

Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно наслідкові зв'язки і взаємозалежності даного економічного процесу.

Економічна наука класифікує економічні законі суспільства за такими великими групами:

• всезагальні законі, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об'єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;

• особливі економічні законі, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належати насамперед законі товарного виробництва і ринку;

• специфічні економічні законі, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

У сукупності всі ці законі формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Вивчаючи об'єкт свого дослідження, тобто суспільне виробництво, політична економія стикається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обґрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.

Виходячи зі сказаного, можна сформулювати предмет науки так: політична економія вивчає всю систему економічних відносин у їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи законі, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

3. Функції політичної економії. Політекономія виконує насамперед пізнавальну функцію. Вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.

Будь-яке знання цінне тім, що може служити керівництвом до практичних дій для суспільства. Тому політична економія не винна обмежуватися простою констатацією фактів. Наука зобов'язана відкривати законі, що управляють економічними процесами, і розробляти шляхи їх використання. Отже, з пізнавальною функцією політичної економії тісно пов'язана її практична функція.

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально орієнтованої економіки. Віддача від політекономічних досліджень найбільша тоді, коли економічні знання застосовуються в розробці політики, яка спрямована на побудову кращого суспільства. Ця відмінність між теорією науки та її застосуванням на практиці є центральною для сучасної політекономії.

Політична економія виконує також ідеологічну функцію. Багато питань політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають відповідні партії. Так, в Україні діють ліві партії (комуністична і соціалістична), праві партії (ліберально-демократична, народний рух України, республіканська тощо), центристські партії (соціал-демократична, народно-демократична і т.д.). Ідеологічна функція політекономії полягає в обґрунтуванні для України вибору відповідної моделі змішаної економічної системи, яка винна замінити соціалістичну систему радянського зразка.

Цілком очевидно, що цю функцію політична економія має виконувати на основі наукового доказу, шляхом розкриття й узагальнення реальної дійсності, вироблення сучасного економічного і політичного мислення..

Ще одна функція політекономії — методологічна. Політична економія виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук — галузевих (економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту та ін.) і функціональних (економіка праці, фінанси, грошовий обіг і кредит, економічна статистика). Крім того, низка економічних наук перебувають на стику різних галузей знання — економічна географія, теорія управління (менеджменту), історія народного господарства та ін., для яких політична економія теж є теоретичною основою.

4.Сутність методу та його структурні елементи. Методи економічного досліджен ня.

Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальні (загальнонаукові) та специфічні для політичної економії методи. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце у вітчизняній політекономії належить діалектичному і структурно-функціональному методам.

Діалектичний метод пізнання виходить з того, що будь-яке економічне явище:

1) перебуває в русі: воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає;

2) має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність і суперечність, конфліктність;

3) розвивається, що означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв'язання суперечностей та повне утвердження нового.

Джерело розвитку економіки, всіх її складових діалектика вбачає в єдності і боротьбі протилежностей.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке економічне явище як системне з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Однією з ознак системи є її цілісність. Цей метод зосереджує свою увагу на функціональних зв'язках між структурними елементами системи та кількісних характеристиках їх

Західними економістами активно використовується емпіричний метод пізнання. За цим методом всі науки — емпіричні. Це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища. Так, політекономія як суспільна наука вивчає поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.

При дослідженні розвитку виробничих відносин застосовується формаційний метод пізнання. Він дозволяє розкрити соціально-економічний характер капіталістичного, соціалістичного та інших суспільств. Існують також інші загальні методи пізнання.

Кожен дослідник використовує той метод пізнання, якому він довіряє. Практика показує, що кожен загальний метод дає досліднику можливість досягти позитивних результатів. Проте жоден з їх не захищає дослідника від недоліків, а то й глибоких помилок.

Розглянемо деякі з названих методів дослідження. У політичній економії велике значення має такий метод поглибленого пізнання дійсності, як метод наукової абстракції. Абстрагування означає очищення наших уявлень про процеси від випадкового, минулого, одиничного і виокремлення в них сталого, стійкого і типового. Саме завдяки методу абстракції вдається виявити сутність явищ, від сутності одного рівня переходити до сутності вищого рівня, описувати законі і категорії науки, що виражають ці сутності. При застосуванні цього методу пізнання винна братися до уваги вся сукупність явищ, що стосується даної галузі, а не окремі факти.

У результаті абстрагування виводяться економічні категорії, тобто наукові поняття, які характеризують окремі сторони економічних явищ (наприклад, товар, гроші, ціна). Подалі поглиблення пізнання дозволяє формулювати економічні законі, які характеризують найбільш стійкі залежності і взаємозв'язки в економічних процесах і цим процес пізнання не завершується. Абстрактний метод пізнання повинний поєднуватися з іншими методами пізнання, які доповнюють один одного.

У дослідженні проблем політекономії має велике значення збирання фактів. Спочатку економіст виявляє і збирає факти. Він активно використовує статистичні дані і спостереження. Це завдання іноді називають описовою, або емпіричною економічною наукою. Досліджений матеріал використовується для виведення економічних принципів, тобто узагальнень окремих сторін реальних відносин (поведінки) людей та інститутів.

У більш чіткому викладі це означає, що економісти застосовують також дедуктивний та індуктивний методи. Індукція — це форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. У результаті індукції досягається той самий результат, що і при абстракції — виведення принципів, законів і категорій із фактів. Пізнання починається з нагромадження фактів, котрі потім систематизуються і аналізуються таким чином, щоб можна було вивести узагальнення, принципи чи законі. Отже, індукція іде від окремого до загального.

Дедукція о значає перехід від загального до окремого. Дедуктивний метод бере своїм початком узагальнення чи теорію. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень істинних і реальних з необхідністю виводиться нове істинне положення. Дедуктивний метод є водночас і гіпотетичним. Таким чином, економісти можуть опиратися на випадкове спостереження, умовивід, логіку чи інтуїцію, щоб сформулювати попередній, неперевірений принцип, що називається гіпотезою. Правильність гіпотези потім винна бути перевірена систематичним і багатократним вивченням відповідних факторів. Гіпотеза — це припущення про ймовірність зміни економічного явища і спосіб його пізнання, одне з можливих розв’язань економічної проблеми.

Дедукція та індукція являють собою не протилежні один одному, а взаємодоповнюючі методи дослідження. Сформульовані дедуктивним методом гіпотези є для економіста орієнтирами при збиранні і систематизації емпіричних даних. У свою чергу відомі уявлення про факти дійсності, про реальний світ є передумовою для формування досить змістовних гіпотез.