Закон України „Про освіту”. Система освіти в Україні і принципи її побудови

Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами. У суч. школі суверенної України навчального-виховний процес спрямований на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фіз-х здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими квадратами.

Важливим аспектом демократизації сучасної школи є розвиток системи самоврядування, реформування управлінської сфери. Законом України „Про освіту” в українській національній школі створено органи самоврядування, до складу яких входять насамперед загальні збори (конференція) колективу закладу освіти, районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з’їзд працівників освіти автономної республіки Крим. Всеукраїнський з’їзд працівників освіти. У суч. укр.. суспільстві, як і в інших дем-их державах, розв-ся такі основні види людських відносини: дружні, товариські, високоморальні, правові, відповідні встановленим нормам, негативні, недружелюбні. Завдання школи, сучасного вчителя-вихователя полягає в тому, щоб формувати у своїх вихованців саме дружні, високоморальні, товариські морально-естетичні відносини. Успішність діяльності сучасної школи в значній мірі залежатиме від того, чи відмовиться в цілому суспільство від стереотипів минулих часів, чи готове воно перейти до перебудови взаємовідносин, чи готова сама школа до заміни педагогіки вимог і заборон, авторитарності на педагогіку співробітництва і співдружності, наукової виховної мудрості. Основною, найбільш важливою і необхідною ланкою реформування і оновлення освіти є загальна середня освіта, яка повинна забезпечувати максимальний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Українська держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою і може отримуватися у різних типах закладів освіти. Загальноосвітня школа виступає важливим фактором відродження нації, виховання у молоді національної свідомості і гідності, активним засобом боротьби з національним нігілізмом, з проявами комплексу національної неповноцінності, нижчості, відступництва від своєї нації. Принцип єдності трудової політехнічної школи на основі ідей гуманізму, демократії та інтернаціоналізму означає надання всім дітям рівних можливостей для одержання освіти, відображає єдність і взаємозв’язок усіх ступенів загальної середньої освіти, її безперервність, наступність всіх компонентів навчально-виховної системи – мети, змісту, методів, засобів і організаційних форм. Школа діалектично поєднує національний та інтернаціональний зміст освіти, забезпечує вступ до скарбниць світової культури, необхідний рівень міжнаціонального спілкування.система загальної середньої освіти відокремлена від церкви і носить світський характер. Найв-ми напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в У., відродження ролі школи в розвитку культури народу, демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорстокого одержавлення і регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту; форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання – сім’ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління.

Загальний зміст навчального матеріалу середньої освіти поділяється на державний і шкільний компоненти.

Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними планами, які розробляються пед-ми колективами спільно з вищими навчальними закладами. Міністерством освіти і науки України розроблений базовий навчальний план гімназій, який передбачає широкий спектр предметів за вибором: мови народів України, стилістика української мови, старослов’янська мова, латинська, грецька мова, народознавство, ораторське мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, етнографія, людина і суспільство, вступ до філософії, основи екології та економіки, ритміка, хореографія тощо.

Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу учнів за основними профілями: філологічний, історико-філософський, художньо-культурний, фізико-математичний, біолого-хімічний, економічний, технічний. Їх кількість і зміст визначаються конкретним педагогічним колективом відповідно до потреб учнів і кадрового та навчально-методичного забезпечення. Додаткові предмети в ці навчальні плани вводяться залежно від напрямів і профілів: основи етики, естетика, культура та мистецтво України, основи моделювання та конструювання тощо. Для учнів відкриваються широкі можливості щодо вибору додаткових курсів. Зокрема, на технічному профілі ліцею можуть пропонуватись: мікропроцесорна техніка, електротехніка, електроніка і радіотехніка, ергономіка, соціальна психологія, аудіо - і відеотехніка, дизайн, менеджмент та підприємство, основи сучасного виробництва, інформатика й управління.

Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно - технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

12. Закон України „Про загальну середню освіту”. Основні шляхи та умовами реформування середньої освіти.

Включає ХІ розділів. Прийнятий 13 травня 1999 року.

1 розділ. Загальні положення включає статті: - Основні завдання законодавства України про середню освіту. Система загальної середньої освіти. Завдання та інші.

2 розділ. Загальноосвітні та інші навчальні заклади системи загальної середньої освіти вкл. статті: Про загальноосвітній навчальний заклад. Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів. Статус загальноосвітнього навального закладу. Створення, реорганізація та ліквідація загальноосвітнього навч закладу.

3 розділ. Організація навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навч закладах вкл статті про термін навчання, форми навчання, наповнюваність класів загальноосвітніх закладів, навчальні плани та навантаження учнів, режим роботи навчального закладу, про виховний процес у навч закладах.

4 розділ. Учасники навально-виховного процесу в загальноосвітніх навч закладах статті про соціальний захист учнів, охорону та зміцнення їх здоров’я, про педагогічне навантаження, педагогічних працівників, про трудові відносини, про атестацію педагогічних працівників, про їх права та обов’язки, про права та обов’язки батьків.

5 розділ. Державний стандартний загальноосвітньої середньої освіти.

6 розділ. Управління системою загальної середньої освіти.

7розділ. Науково-методичне забезпечення.

8 розділ. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів.

9 розділ. Міжнародне співробітництво.

10 розділ. Відповідальність у сфері загальної середньої освіти.

11 розділ. Прикінцеві положення.

Шляхи вдосконалення змісту освіти:

введення нових предметів, вдосконалення навч. програм із всіх навчальних дисциплін, розробка теоретичних основ побудови підручників нового типу, визначення єдиного рівня загальної освіти в різних типах навчальних закладах, розробка навчальних комплексів.

13. Характеристика полдожень концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти.

Концепція має 5 розділів: 1) Сутність національного виховання, 2) Принципи національного виховання, 3) Основні напрями національного виховання, 4) Особливості виховання на різних рівнях освіти, 5) Основні шляхи реалізації концепції.

Головна мета: набуття молоддю соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу і розвиток культури міжнаціональних взаємин.

Основні завдання: - забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей; - формування національної свідомості, любові до рідної землі, родини, природи; - виховання правової культури, поваги до Конституції, державних символів; - забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків і старших; - формування мовної культури, оволодіння українською мовою; - утвердження принципів загальнолюдської моралі, правди, справедливості, милосердя, патріотизму, - культивування кращих рис української ментальності (працелюбство, індивідуальна свобода, зв'язок з природою, повага до жінки); - формування почуття господаря, підприємливості, ініціативи, - вироблення високої художньої культури, смаку, екологічної культури, гармонії з природою.

Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально-активна особистість.

Принципи національного виховання: - єдність національного і загальнолюдського, залучення до світської культури; - природовідповідність виховання (врахування вікових та Індивідуальних властивостей); - принцип культуровідповідності (історія культури свого народу, традицій); - принцип активності, творчості, самодіяльності, - принцип демократизму, - гуманізація (створення умов для самореалізації особистості, виявлення його таланту і обдарованості); - безперервність і поступовість виховання; - єдність навчання і виховання; — диференціація та індивідуалізація виховного процесу (врахування різного рівню фізичного, психологічного і інтелектуального розвитку); - гармонізація родинного і суспільного виховання (передбачення педагога, всеобуч батьків).

Основні напрямки виховання: - патріотичне (формування патріотичних почуттів, вироблення високих ідеалів служіння народові); — правове (формування правової культури і правової свідомості); - моральне (прищеплення і розвиток моральних почуттів, переконань і потреби діяти відповідно до моральних суспільних норм); - фізичне (утвердження здорового способу життя, як елемент загальної культури), - екологічне (формування екологічної культури особистості); - трудове (формування рис господаря).

Шляхи впровадження концепції: - розробка теоретичних аспектів; - оновлення змісту, форм та методів виховання, - розробка нових технологій, - підвищення професійного рівня вчителів; — забезпечення матеріально-технічною базою.

14. Педагогічна професія та її призначення у суспільстві. Професіограма вчителя.

Вчителя часто називають сівачем доброго, розумного, вічного, інженером душ людських, артистом, митцем. Йому довіряють найдорожче - майбутнє нашої держави. Основне призначення вчителя - передача досвіду.

Функції вчителя: соціальна (передача досвіду, вивчення різних чинників, що впливають на розвиток особистості), інформаційна (зберігач і передавач інформації); навчаюча; стимулююча (створює певне середовище для кращого розвитку); дослідницька (пошук нового в процесі навчання і виховання, вивчення інтересів і здібностей), функція наставника (взірець для наслідування), виховна, психолого-педагогічна.

Професіограма вчителя - це система вимог, які ставляться до тієї чи Іншої професії. (фізичне здоров’я, характер, воля, ініціатива, знання).

4 базових уміння з 100 за Сластеніним: виявлення сформованості колективу і особистості, визначення задачі їх подальшого розвитку, відбір і використання засобів для досягнення поставленої мети, вимірювання отриманих результатів.

І. Вчитель має володіти якостями: громадські (знати історію, культуру, звичаї українського народу, володіти українською мовою); моральні (чуйність, людяність,...); пізнавальні (спостережливість, здатність зосереджувати увагу, творче уявлення, логічне мислення); педагогічна спрямованість (любов до дітей, психолого-педагогічна готовність до вчительської професії); емоційно-вольова (вчитель має володіти своїми емоціями). II. Вимоги до психолого-педагогічної підготовки вчителя: знання вікової, педагогічної, загальної психології. Педагогічні знання - знання методології, теорії освіти і навчання, школознавство, історія педагогіки. III. Об'єм і склад спеціальної підготовки. IV. Зміст методичної підготовки вчителя - це методика викладання спеціальних предметів.

Цільова компл. Програми "Вчитель".

І р. Передумови розвитку проблеми. Проблеми вчителів: відтік кваліфікованих кадрів в інші сфери; дефіцит вчителів в окремих районах, праця з перевантаженням, низька система оплати; проблема житла; недостатня матеріальна база тощо.

II р. Мета та завдання програми. Мета: забезпечити повноцінне функціонування системи педагогічної освіти та якісне здійснення вчителем своїх функцій. Завдання: розробка нормативної бази; визначення мережі педагогічних закладів, створення державних стандартів педагогічної освіти; створення нової навчально-методичної літератури; розробка системи фінансування.

III р. Реалізація програми: визначення перспективних проблем на 5 років, проведення досліджень життєвих планів і професійних інтересів студентів; створення центрів з наданням освітніх послуг; оптимізація мережі вищих педагогічних закладів, створення науково-методичних центрів педагогічної освіти.

Реалізація відбувається у напрямах:

3.1 прознозування державної потреби у пед. кадрах;

3.2 допризовна підготовка, відбір молоді на пед. професії;

3.3 оптимізація мережі ВНЗ;

3.4 зміст педагогічної освіти;

3.5 науково-методичне та соціально-економічне забезпечення пед освіти.

IV р. Очікувані результати

Vр. Визначає переліц нормативних і інструктивних документів, що передбачає програма.

VIр.про управління цільовою програмою.

V I Iр. Про фінансування програми.

15. К.Д.Ушинський(“Людина як предмет виховання”) про різнобічний розвиток особистості.

“Педагогіка-не наука, а мистецтво.Мистецво виховання спирається на науку крім знань,потребує здібності і нахили, прямує до ідеалу досконалої людини”–писав Ушинський в праці “Люд як пред. вих”. У своїх філософських поглядах К.Ушинський поєднував ідеалістичні та матеріалістичні аспекти, насамперед тому,що був глибоко віруючою людиною. Добре вивчивши різні філософські системи, критично використовуючи елементи цих систем, він намагався виробити свій самостійний оригінальний світогляд.

У своїх поглядах на природу, людину він дотримувався еволюційного вчення Ч.Дарвіна. Вважаючи людину частиною живої природи, в роботі "Людина як предмет виховання" Ушинський розпочинає свій виклад з характеристики організму взагалі, його зв'язку з середовищем, і переходить далі до особливостей тваринного і людського організмів.

Йдучи за Ч.Дарвіном, він розглядає живі організми як предмет і продукт біологічного їх розвитку, вказує на зміну спадковості під впливом зміни умов існування, виступає проти віталізму, хоч і зберігає це поняття "сила розвитку". Водночас Ушинський зважає і на специфічні особливості людського організму, суспільно-історичні умови їх походження, вказує на значення праці в житті людини, хоч і не піднімається до розуміння тієї ролі, яку вона відіграла в історичному становленні її природи.

У теорії пізнання в психології у нього багато матеріалістичних елементів У протилежність метафізичним абстрактним елементам психології І Гербарта К Ушинський намагався побудувати психологію на основі фізіології Він доклад но розглядає будову і функції нервової системи її значення в житті й діяльності організму пізнання людиною навколи шнього світу

Він поділяв думку І М Сєченова про те що вся діяльність нервової системи є рефлекторною відтворюючою діяльністю висуває ідею засвоєних рефлексів тобто таких що набуваються в процесі індивідуального життя і справед ливо вважає їх фізіологічною основою навичок і звичок виховання яких є одним з найважливіших завдань педаго га К Ушинський розглядає великі півкулі головного мозку як орган свідомої діяльності людини зі своєї точки зору про будову і функції нервової системи він робить ряд важливих педагогічних висновків про фізичне виховання дітей раціо нальну організацію режиму їх праці і відпочинку про по требу організму в сні як засобі відновлення його сил

Широке використання К Ушинським даних анатомії і фізіології в ряді розділів праці Людина як предмет вихованёня свідчать про його матеріалістичний підхід до висвітлення проблем психології пізнання Проте будучи неспроможним зрозуміти перехід від матерії до свідомості і вважаючи що останню не можна вивести з жодних законів інертної матерії Ушинський зупинився на дуалістичному розв язанні цієї психофізичної проблеми

За своїми суспільно політичними поглядами Ушинський був буржуазним демократом Як просвітитель він бачив в освіті основний засіб досягнення вільного та щасливого життя свого народу

Серед шляхів і засобів форм.всеб. розв.особ у школі педагог вирізнив:навчання, праця, рідна природа, слово, традиції, експерементування, багате духовне життя вихованців. Школа є колискою народу, якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Слова за цих умов і можливе формування юного громадянина.

16. Сухомлинський про формування творчої особистості (Павлишська середня школа)

Сух. пише: “Праця і тільки праця- основа всебічного розвитку особистості”. Заслугою вченого є розробка ним у книзі “Павл.сер школа” принципів трудового вих. і загального розвитку особистості- морального, інтелектуального, естетичного, фізичного; розкриття та розвиток індивідуальності у праці, різноманітність видів праці, раннє включення у продуктивну працю; постійність, неперервність праці; елементи продуктивної праці дорослих у дит. праці, спадкоємність змісту трудової діял.єдність праці та багатограного дух. життя. Сух. у вебічному розвитку особ.першорядного значення надавав розумовому вих. Ідеалом школи є виховати у розумну людину. Невіглас не може бути щасливим, є загрозою сусп.

17. Розвиток виховання і формування особистості.Школяр, рушійні сили та фактори роз витку його особистості.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально-неповторного.

Розвиток людини - це процес становлення під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Під психічним розвитком розуміють розвиток інтелекту, волі, емоцій, потреб, здібностей і і характеру. Фізичний розвиток - це розвиток організму, м'язів і рухових суглобів. Загальний розвиток - це психічний, фізичний і моральний розвиток.

Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року - немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.

Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Головне не відвернутися, зрозуміти, ввійти в довіру. Це є шлях І вчителя до дитини Учитель повинен бути не тільки наставником, але й порадником, старшим товаришем

Підлітковий вік — учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього.

Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем. В виховній роботі слід приділяти особливу увагу формуванню життєвих ідеалів, переконань, морально цінних якостей.

Школяр- це особистість …

Рушійні сили та фактори розвитку особистості:

-це боротьба протиріч(протилежні початки які зіткнулися у конфлікти).

Класифікація протиріч:

1.внутрішні-виникають на грунті незгоди з собою та відображуються у індивідуальних понуканнях людини.Типові пари: хочу-можу; знаю-незнаю; можна-неможна; є-немає.

2. зовнішні-стимулюються силами з-зовні,відносинами Л. з іншими Л. з природою.

3. загальні-універсальні- між виникаючими під впливом потреб людини(починається вы д простих мат-их і зак-ся дух-ми) та можливістю їх задоволення.

Фактори розвитку: це постыйнодыючы обставини,які мають суттєве,навіть виз-не зн-ня в розвитку явища, що вив-ся.(спадковість,середовище{макро,мікро,мезо},вих.-ня,активність)

18. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Роль активності особистості в її вихованні. Вікова періодизація у сучасній педагогіці: психолого –педагогічна характеристика різних вікових груп.

Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Синонімом цього терміну є навчально-виховний процес - сукупність урочних занять, позакласної і позашкільної виховної роботи, що проводиться педагогом і учнівським колективом по єдиному плану. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітня функція як основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Тут застосовується вся група методів. Група методів організації і навчально-пізнавальної діяльності. Сюди слід віднести: словесні, наглядні, практичні, репродуктивні, проблемно-пошукові, Індуктивні і дедуктивні методи навчання. Група методів стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності. Пізнавальні ігри, дискусії. Група методів контролю (усні, письмові, лабораторні)і самоконтролю. Освітня функція служить для здійснення завдань творчого характеру, художньо-естетичного ставлення до явищ природи і суспільного життя.

Виховна функція є невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Основні групи методів виховання: 1. Методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, Ідеалів), 2. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки (педагогічні вимоги, доручення); 3. Методи стимулювання діяльності і поведінки. В ході навчання завдяки застосування вчителем цілеспрямованих методів та прийомів виховуються почуття обов'язку, відповідальності, розвивається інтерес до того чи іншого предмету, що часто впливає на майбутній вибір професії.

Розвиваюча функція має психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.

§ Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

§ Навчання – процес двосторонній, цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.

§ Розвиток – ряд послідовно пов’язаних кількісних та якісних змін, що відбувається з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.