Тема 26. Форми міжнародних економічних відносин

Однією з характерних особливостей світового господарства другої половини ХХ ст. є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними угрупуваннями, окремими фірмами та організаціями. Проявами даного процесу є поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації фінансово-економічних зв’язків, глобалізації світового господарства, зростання відкритості національних економік, розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Отже розпочинати дослідження даної теми слід з визначення суті міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) являють собою, з одного боку, головну, найбільш динамічну та масштабну складову частину цілісної системи міжнародних відносин, а, з іншого, - систему економічних відносин, що виникають між суб’єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання споживчих благ.

Важливо відзначити, що міжнародні економічні відносини, в основному торгові, існували ще до виникнення світового господарства, але носили міждержавний, вузькорегіональний характер (наприклад, Європа – Близький Схід, Європа – Північна Африка). З виникненням і розвитком світового господарства МЕВ розширюють і поглиблюють сферу свого існування, набувають глобального характеру. Таким чином міжнародні економічні відносини є формою існування та розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

Звертаємо увагу на те, що класифікація форм міжнародних економічних відносин відповідає відомій структурі економічних ресурсів. Як правило виділяють наступні основні форми МЕВ:

- міжнародна (світова) торгівля товарами і послугами;

- міжнародний рух капіталу;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародна торгівля знаннями (науково-технічними розробками та технологіями).

В окрему форму слід виділити міжнародні валютні відносини, хоча вони є похідними від міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва. Досліджуючи сучасний етап розвитку МЕВ, можна зробити висновок, що вони характеризуються інтенсифікацією, глобалізацією, інтеграцією. Студентам рекомендується більш детально проаналізувати основні риси сучасного рівня МЕВ.

Вияснивши предмет МЕВ, слід зупинитись на кожній з їх форм окремо.

Особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків посідає міжнародна торгівля. Це традиційно перша і найбільш розвинута форма МЕВ. За деякими оцінками частка торгівлі складає 80% їх обсягу, вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва.

Міжнародна торгівля – це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі, що позначені державними кордонами. Вона є формою зв’язків між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає їх взаємну економічну залежність.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв”язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Зазначимо, що міжнародна торгівля зародилась в глибокій давнині. Від епізодичної мінової торгівлі її розвиток ішов до локальних ринків. Значною мірою стимулювали закордонну торгівлю великі географічні відкриття. В ХVІ-ХVІІ ст., у період так званого первісного нагромадження капіталу, відбулось об’єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок. Особливий етап в розвитку світової торгівлі – друга половина ХХ ст., за якого міжнародний обмін набув “вибухового” характеру. Студентам рекомендується визначити основні фактори, що забезпечили таку інтенсифікацію світових товарних потоків.

Існує цілий ряд теорій, які пояснюють природу, напрямки та структуру міжнародних торгових потоків. Звертаємо увагу на необхідність дослідження таких з них як: меркантилістська теорія, теорія абсолютних переваг Сміта, теорія порівняльних переваг Д.Рікардо. Серед решти теорій міжнародної торгівлі можна назвати теорію “вирівнювання цін на фактори виробництва” Е.Хекшера та Б.Оліна, “парадокс Лєонтьєва”, теорію зовнішньоторгового мультиплікатора, теорію “життєвого циклу товарів” та ін.

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення міжнародного поділу праці породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі.

Структуру міжнародної торгівлі доцільно розглянути у трьох розрізах: по-перше, як торгівлю окремими групами товарів (товарна структура); по-друге, як розподіл товарних потоків між окремими країнами та групами країн (географічна структура); по-третє, як систему методів (видів) організації торгівлі на світовому ринку. Основними видами міжнародної торгівлі є: традиційна торгівля, торгівля продукцією у рамках кооперації, зустрічна торгівля. В сучасних умовах особливої уваги потребує зустрічна торгівля, що грунтується на зустрічних зобов’язаннях експортерів по закупівлі у імпортерів частини чи повністю експортованих товарів.

Аналіз міжнародної торгівлі буде неповним, якщо студент не дасть відповіді на такі питання як: що являє собою світовий товарний ринок та яка його структура? в чому сутність світової ціни та чим визначається її рівень? які основні показники вимірювання міжнародної торгівлі? [1, с. ]

Суттєвий вплив на розвиток, обсяги та структуру міжнародної торгівлі має зовнішньоторговельна політика окремих держав та їх груп. В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі. Перша передбачає захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів, друга – мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю. Звертаємо увагу на той факт, що здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Найбільш характерною рисою міжнародних економічних процесів ХХ ст. є вивіз капіталу, темпи зростання якого почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі, обсяги ВВП промислово розвинутих країн. Звертаємо увагу на те, що міжнародний рух факторів виробництва, в тому числі і капіталу, регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (в даному випадку вище процентна ставка).

Отже, міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) означає переміщення капіталів між країнами в пошуках більш вигідної сфери їхнього використання, отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, окремі держави та міжнародні фінансові організації. Серед причин експортування капіталу за кордон слід перш за все назвати: відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку, що не приносить прибутку, або зменшує його; процеси інтернаціоналізації капіталу і відмінності у витратах виробництва; бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження; захистити капітал від інфляції, непередбачуваності економічної та політичної ситуації в країні та ін.

Одночасно слід пам’ятати, що завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Особливо гостру потребу в цьому відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення.

Для класифікації форм вивозу капіталу використовують різні критерії, зокрема: джерела походження, характер використання, термін вивезення та ін. Особливої уваги вимагає поділ вивозу капіталу за цілями використання на прямі та портфельні інвестиції. Саме переважання портфельних інвестицій є характерною рисою останніх років.

Завершити вивчення міжнародного руху капіталу необхідно аналізом проблеми заборгованості країн, в першу чергу, країн, що розвиваються. Це одне з найскладніших міжнародних фінансових проблем, що на початку 80-х років досягла ситуації “кризи боргів”.

Одну з ключових ролей в системі МЕВ відіграють міжнародні валютні відносини. Вони обслуговують світові ринки товарів і послуг, капіталів і робочої сили, науково-технічних розробок та технологій. Еволюція валютних відносин пов’язана з поглибленням міжнародного поділу праці зростанням обсягів світового виробництва та обміну, а також зі змінами у внутрішніх фінансово-грошових системах провідних країн світу.

Міжнародні валютні відносини являють собою сукупність економічних відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Саме валюти, як грошові одиниці окремих країн, виступають у ролі об’єктів даних відносин. При цьому слід з’ясувати сутність таких понять як валютний курс, валютний паритет, конвертованість валют, що є характерними рисами валюти.

Валютні відносини здійснюються на національному та міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Міжнародна валютна система є формою організації валютних відносин в межах світового господарства. Вона виникла в результаті його еволюції і юридично закріплена міждержавними угодами.

Заслуговує на увагу структура міжнародної валютної системи, зокрема такі її елементи як: форми міжнародних засобів платежу (світові гроші); уніфікований режим валютних курсів; умови взаємної конвертованості валют; валютні ринки; міжнародне регулювання валютних обмежень. Особливу роль в структурі міжнародної валютної системи відіграють міжнародні валютно-фінансові організації (МВФ, Світовий банк, ЄБРР та ін.).

Наголошуємо на тому, що міжнародна валютна система є динамічною, рухливою. Напрямки її еволюції визначаються провідними тенденціями трансформації економіки західних країн, змінами уяв і потреб світового господарства в цілому.

Простежуючи розвиток міжнародної валютної системи можна виділити ряд його етапів. Перший етап, так званий “золотий стандарт” започаткував формування світової валютної системи ХІХ ст. Він передбачав золото в ролі світових грошей і вільну конвертованість кожної валюти в золото. Різновидом “золотого стандарту” вважають систему золотодевізного стандарту.

Другим етапом став перехід до Бреттон-Вудської валютної системи (золотодолоровий стандарт) у 1944 році. І нарешті, третій етап – означав перехід до Ялтинської валютної системи (багатовалютного ринкового стандарту), яка вступила в силу в 1978 році. Вона позбавляє золото ролі світових грошей і узаконює системи плаваючих валютних курсів.

На особливу увагу заслуговує створення в межах Європейського Союзу в 1979 р. Європейської валютної системи. Дана система, з одного боку, є важливою складовою частиною світової валютної системи, а, з іншого, - це регіональна система, сукупність економічних відносин, пов’язаних з функціонуванням єдиної валюти в межах європейської економічної інтеграції. Найважливішим результатом її розвитку став перехід до ЄВРО, яка на думку спеціалістів, має всі шанси бути однією з наймогутніших валют у світі.

Серед решти форм міжнародних економічних відносин рекомендується розглянути міжнародну міграцію робочої сили, яка в сучасних умовах набуває дедалі глобальнішого характеру. На сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу, і досягла наприкінці 90-х років 125 млн. чол. або 2% населення планети.

Міжнародна міграція робочої сили – це форма МЕВ, що полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Причинами такої міграції є фактори як економічного, так і неекономічного характеру.

Для подальшого аналізу міжнародної трудової міграції студентам слід з’ясувати: по-перше, її види, по-друге, основні центри тяжіння робочої сили; по-третє, наслідки даного процесу як для країни-експортера робочої сили так і країни-імпортера. Для відповіді на ці питання студенти можуть використати матеріали, викладені в навчальному посібнику [Політична економія: Навч. посібник / За ред. К.Т.Кривенка, тема 26]

По завершенню вивчення даної теми студент повинен усвідомити:

Зв’язок між національними економіками в межах світової системи здійснюється на основі міжнародних економічних відносин, основними з яких є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини.

Історично першою, традиційною і важливою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державою оформленими національними господарствами.

В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють два види торгівельної політики: протекціонізм та вільна торгівля. На сьогодні здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Міжнародний рух капіталу здійснюється з метою отримання максимального прибутку та диверсифікації ризику. Виділяють різноманітні форми руху капіталу між країнами: державний і приватний; підприємницький і позичковий; прямі і портфельні інвестиції та ін.

Міжнародна валютна система – це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, що закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

Еволюція міжнародної валютної системи включає такі етапи:

система золотого стандарту;

система золотодевізного стандарту;

система золотодоларового стандарту (Бреттон-Вудська валютна система);

система плаваючих валютних курсів (Ямайська валютна система).

Міжнародна міграція робочої сили – це переміщення трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес їх перерозподілу між ланками світового господарства. Вона обумовлена економічними та неекономічними причинами і може мати форму еміграції (виїзду) та імміграції (в’їзду).