Міжгалузеві й галузеві принципи 6 страница

Особливий статус держави в політичній системі суспільства обумовлений тим, що саме держава на відміну від політичних партій, блоків політичних партій та рухів:

1) об'єднує все населення країни на умовах особливого членства в державі, своєрідної належності до держави, що пов'язана з фактом постійного проживання на її території, або набуття такої специфічної ознаки, як громадянство чи підданство. Це дає можливість кваліфікувати державну владу як найбільш ефективний засіб мобілізації зусиль всіх членів суспільства, дозволяє державі на відміну від політичних партій використовувати найвагоміші ресурси суспільства, насамперед — адміністративний ресурс, для вирішення тих чи інших актуальних проблем;

2) виступає як усередині країни, так і за її межами від імені і за уповноваженням народу як єдиного законного представника народного (національного) суверенітету. Жодна політична партія чи. політичний рух не мають таких виняткових повноважень, не можуть виступати від імені народу, оскільки представляють інтереси лише його певної частини. У міжнародних відносинах це дозволяє державі уособлювати народ, бути персональним членом міждержавного політичного спілкування, суб'єктом міжнародного права, заключати від свого імені міжнародні договори, входити до складу міжнародних організацій.

РОЗДІЛ IV

3) являє собою єдину форму політичної організації населення,
яка відбиває і реалізує загальнонаціональну волю, що інтегрується
на основі інтересів громадян, соціальних груп та верств населення
за посередництвом інститутів громадянського суспільства, зв'язує
в одне ціле як політичну систему суспільства, так і все суспільство в
цілому. В цьому розумінні держава виступає ознакою, атрибутом
сучасного суспільства, яке здатне усвідомлювати свою ідентичність, виокремлювати власні актуальні проблеми і вирішувати
їх солідарними зусиллями всіх своїх громадян;

4) державна влада як найбільш суттєва ознака державної організації має таку політико-правову властивість, як суверенність,
що дає можливість визнавати державну владу верховною над
проявами інших форм публічної влади всередині країни, що тягне
за собою право визнавати недійсними будь-які протизаконні
рішення інших суб'єктів політичної системи, та незалежною у
міждержавних стосунках;

5) видає загальнообов'язкові правила поведінки, насамперед у
формі законів, а також інших нормативно-правових актів, доводить їх до реалізації. Звичайно, політичні партії також можуть
приймати свої акти-статути, програми, поточні рішення, але ці
документи мають лише внутрішнє значення, поширюються тільки
серед їх членів, доводяться до реалізації організаційними засобами партії та виховною роботою;

6) має постійний професійний апарат для здійснення управління суспільством, у якому працюють спеціально підготовлені для
такої діяльності кадри — державні службовці. Для їх професійно
го навчання та підготовки функціонує розгалужена система підготовки та підвищення кваліфікації працівників державного апарату. Статус державних службовців і питання проходження ними
служби в державних органах регулюються спеціальним законодавством;

7) володіє монополією на легальне застосування насилля, яке
здійснюється за допомогою збройних сил та інших «матеріальних
придатків влади» — установ для утримання засуджених тощо. На
цю обставину яскраво вказував відомий німецький соціолог XX
століття М. Вебер, який зазначав, що не може існувати соціологічного визначення держави через її функції чи напрями діяльності, оскільки вона може займатися різноманітною діяльністю відповідно до обставин, що склалися в конкретно-історичній ситуації, але завжди за будь-яких обставин і в будь-які часи держава
володіє монополією на насилля, застосування примусових заходів.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА 1 ДЕРЖАКА

Тому жодна політична партія не може претендувати на створення власних збройних формувань, застосовувати до своїх членів чи інших осіб заходи примусового характеру. Зокрема, присвоєння політичними партіями чи іншими об'єднаннями громадян повноважень на утворення воєнізованих формувань забороняється Конституцією України 1996 року і переслідується законом.

Розділ V

11 ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

І § 1. Поняття функцій держави

З самого початку свого виникнення держава, як політична форма людського соціуму, виступає суб'єктом управління суспільними справами. її управлінське (функціональне) призначення полягає в тому, що, здійснюючи вплив на суспільні процеси в різних сферах життя, вона долає суперечності між інтересами різних соціальних груп і таким чином забезпечує нормальний розвиток суспільства. Цей вплив здійснюється завдяки різним видам діяльності держави, основні з яких у теорії держави і права мають назву функцій.

Отже, функції держави — це основні напрямки її діяльності, які виражають її сутність і соціальне призначення в галузі управління справами суспільства. Вираження у функціях держави її.сутності — найбільш глибинного і усталеного в ній — показує, заради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил служить. З'ясувати це означає встановити, якою мірою її воля і зусилля спрямовані на задоволення потреб і інтересів усього суспільства, а якою — певної панівної еліти.

Відображення у функціях держави її соціального призначення є проявом їх обумовленості потребами розвитку суспільства. Держава існує заради здійснення певних функцій, у цьому полягає її соціальне призначення. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті.

Кожна функція держави має свій зміст і об'єкти впливу.

Зміст становить множина однорідних доцільних постійних дій, через які держава здійснює вплив на конкретні сфери суспільного життя і через які розкривається її соціальне призначення. З'ясування змісту функцій дає відповідь на питання: що робить держава; які цілі переслідує; які завдання вирішує вона на певному етапі її розвитку. В сукупності функції дають уявлення про державу з точки зору її динаміки, тобто як вона живе, діє, розвивається, змінюється.

Об'єктом функції є певна сфера суспільних відносин (економіка, політика, культура та ін.), на яку спрямований державний вплив. Об'єкт є критерієм розмежування функцій держави.

Функціям держави притаманна низка ознак.

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

1. Вони є основними соціально значущими напрямками її внутрішньої або зовнішньої діяльності. Поняття «основний напрямок діяльності* дозволяє виокремити функції із множини ^чрізних проявів державної діяльності як найбільш широкі і загальні за обсягом. Функціями визнаються такі напрямки діяльності, які мають своїм об'єктом широке коло схожих суспільних відносин в окремих сферах соціального життя (політика, економіка, культура, соціальна сфера, екологія та ін.); є комплексними за своїм змістом і структурою; являють собою один із вирішальних напрямків впливу держави на суспільні відносини всередині країни або за її межами; здійснюються всіма або багатьма ланками державного апарату.

2. У функціях держави знаходить свій вираз і конкретизацію
її історична сутність і соціальне призначення. Зміна сутності й
соціального призначення закономірно відбиваються на змісті її
діяльності, оскільки функції є найбільш «чутливими» до сутнісних змін.

3. У функціях держави різних типів проявляються й об'єктивізуються притаманні їм особливості й закономірності розвитку,
динаміка соціально-економічних, політичних і духовних перетворень у житті суспільства. Зокрема, саме цим обумовлюється зміна
функцій сучасної української держави, які кардинально модифіковані порівняно з попередніми періодами їх розвитку в

складі Союзу РСР.

4._Функції держави — це стійка, усталена предметна діяльність, що означає їх постійний характер на довгому періоді існування держави.

5. Реалізація функцій здійснюється притаманними їм методами і в притаманних їм формах залежно від змісту окремих функцій, конкретики завдань, які вирішуються державою на певних етапах розвитку суспільства. Характерним для форм і методів здійснення функцій держави є їх здатність змінюватися, тоді як головні напрямки діяльності держави залишаються постійними. Так, наприклад, нині на зміну командно-адміністративним методам здійснення економічної функції в Україні прийшли методи опосередкованого, м'якого впливу на економіку.

6. Функції держави характеризуються спадкоємністю, яка обумовлюється тим, що вони піддаються могутньому впливу етнокультурних пластів життя суспільства — національних, територіальних особливостей, традицій тощо. Тому новий тип держави, який з'являється в розвитку конкретного державного ор-

РОЗДІЛ V

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

ганізаційного суспільства, у відвертій або прихованій формі може зберігати і навіть розвивати окремі старі функції. Наприклад, окремі функції царської Росії зберігав і розвивав СРСР, хоча формально наявність такого функціонального змісту в офіційній ідеології і політиці соціалістичної держави суворо заперечувалася. Разом з тим поряд із зберіганням спадкоємності в державності діє механізм оновлення функцій. На появу нових функцій впливає система об'єктивних і суб'єктивних факторів, і особливо їх залежність від зміни типу та форми держави.

Функції держави є засобом (інструментом) вирішення завдань та досягнення цілей, що постійно постають перед суспільством. Цілі державної діяльності — це ті кінцеві результати, яких необхідно досягти. Як вихідні моменти державної діяльності вони визначають доцільність існування завдань, які повинні бути поставлені для їх вирішення. Цілі бувають різними. Так, залежно від змісту політики, яку проводить держава в тій чи іншій сфері суспільного життя, вони поділяються на економічні, політичні, національні, юридичні та ін.; за часом, за черговістю і за стадіями державної діяльності — на ближні, проміжні, кінцеві тощо. Завдання державної діяльності — це ті конкретні соціально значущі і життєво необхідні проблеми (питання), на вирішення яких спрямовані зусилля держави.

У співвідношенні функцій держави з завданнями і цілями пріоритет належить останнім. Щодо функцій держави, то завдання і цілі є їх безпосередньою передумовою, визначають послідовність їх виникнення, зміну та розвиток. Так, наприклад, першочергове значення вирішення політичних завдань призводить до набуття в діяльності держави ключового значення політичної функції; підвищення уваги до сфери економіки концентрує увагу державної влади на реалізації економічної функції.

Слід відрізняти поняття функцій держави від функцій окремих гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, та функцій окремих державних органів. Вирізнення цих функцій відображає механізм реалізації державної влади. Однак, хоча законодавчі, управлінські, судові функції за деякими характеристичними даними і наближаються до функцій держави, вони не є їм тотожними. Зокрема, вони є меншими за обсягами, виконуються тільки органами, які належать до однієї із гілок влади. Аналогічно більш вузький, локальний характер, порівняно з функціями держави, мають і функції окремих державних органів — певні напрямки реалізації їхньої компетенції відповідно до їх місця та призначення в державному апараті.

Функції держави постійно розвиваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Одні функції виникають, другі змінюються, треті зникають. Такими факторами можуть бути радикальні соціальні зміни в суспільстві; зміни типу, форми держави; сутність держави і її соціальне призначення; особливості завдань і цілей, які стоять перед державою на тому чи іншому етапі її розвитку; національні моменти — мова, культура, традиції, самобутність населення, взаємовідносини етносів, які проживають на території країни; науково-технічний, інтелектуальний розвиток всієї цивілізації; процеси інформатизації суспільства, створення загальнопланетарного інформаційного простору; екологічний фактор; інтеграція світової економіки; міжнародна обстановка та ін.

§ 2. Класифікація функцій держави

Класифікація функцій держави — це їх поділ на окремі види, групи залежно від тих чи інших критеріїв, що має практичне значення для вироблення рекомендацій по удосконаленню певних напрямків її діяльності.

Класифікація функцій держави повинна проводиться за

різними критеріями.

Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на загально-соціальні і функції захисту групових інтересів.

Загальносоціальні функції — це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів суспільства в цілому, всіх його верств. У юридичній літературі радянського періоду вважалося аксіомою, що нема і не може бути надкласових, тобто загальносоціальних функцій. Такий підхід суперечив очевидному факту: в суспільстві можливі не тільки боротьба, а й взаємодія і співробітництво різних класів, соціальних груп, окремих прошарків населення, чиї загальні справи й інтереси реалізуються державою. Як суб'єкт загально-соціальної діяльності держава виступає механізмом управління загальними справами суспільства.

Про це свідчить і історичний досвід розвитку держави і суспільства, їх взаємодії. Наприклад, ведення землезрошуваль-ного господарства у країнах далекого і близького Сходу зумовило необхідність проводити організацію громадських робіт по спорудженню каналів і гребель, нагляду за зрошувальними робо-

РОЗДІЛ V

тами. У сучасних розвинених країнах виникла об'єктивна необхідність суттєвого посилення втручання в ринкові відносини задля перерозподілу національного багатства, забезпечення достатнього матеріального рівня усім членам суспільства.

Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучасної держави в галузі захисту прав і свобод людини в демографічній, космічній аферах та в інших сучасних глобальних державних сферах. Вони є великим демократичним потенціалом і спрямовані на задоволення інтересів всього суспільства, забезпечення суспільного розвитку на основі норм і принципів демократії, особистої безпеки свободи громадян.

Поряд із загальнонаціональними держава протягом тисячоліть виконує і функції захисту групових інтересів. Вони являють собою такі напрямки діяльно^сті держави, що якнайповніше спрямовані на вираження й задоволення інтересів певних соціальних сил — правлячих угруповань, за якими стоять ті верстви населення, які становлять соціальну базу здійснення державної влади. Держава використовується панівною елітою як владна політична організація правлячої соціальної групи в цілях обслуговування її інтересів. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення в тих політичних і правових рамках, які вигідні правлячій еліті. При цьому використовуються різні методи — стримування, виховання, прямого подавлення підвладних та ін.

У XX столітті, особливо в другій його половині, в західних країнах ці функції відійшли на другий план у зв'язку з появою середнього класу, що значно пом'якшило існуючі в суспільстві суперечності.

Функції держави можна поділити залежно від її типу. Подібна
класифікація залежите ^ВІА того, за яким критерієм виокремлюється
сам тип держави__ формаційним чи цивілізаційним. Так, наприклад, взявши за основу формаційну ознаку, можна виокремити
функції рабовласницької, феодальної, буржуазної, соціалістичної держави. Ця класифікація була домінуючою в радянській юридичній літературі. Відповідні функції є об'єктивною категорією, з
чим пов'язана неприпу^стимість панівної в радянські часи надмірної
ідеологізації вчення про них, наприклад протиставлення функцій
соціалістичної держав" функціям буржуазної як демократичних
антидемократичним. Спільним недоліком класифікації функцій за
формаційною ознакою ^є ^1Х абсолютизація, винятково з класових
позицій, невизнання інших підходів, зокрема цивілізаційного.

За ступенем соціальної значущості в суспільному житті функції держав^и можна поділити на головні і похідні. До

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

головних функцій належать найважливіші напрямки діяльності держави, які мають пріоритетне значення на конкретному етапі розвитку суспільства. Так, головними в умовах сучасної демократичної держави є функції захисту прав і свобод людини, економічна, соціальна функції. Вища ступінь їх соціальної значущості має безспірний і, до того ж, об'єктивний характер, оскільки їх здійснення є основою забезпечення нормального розвитку суспільства, особистої безпеки людей, їх матеріального благополуччя.

Похідні функції — це такі, які мають супроводжувальний, допоміжний або обслуговуючий характер. Наприклад, до них належить функція оподаткування і фінансового контролю, яка має допоміжну природу щодо економічної та соціальної функцій.

Разом з тим така класифікація не означає «постійної прописки» одних функцій серед головних, а інших — серед похідних. «Переміщення» їх з одного розряду до іншого обумовлюється важливістю на різних історичних етапах завдань, які вирішуються державою. Так, у разі кризи, в умовах ведення війни, екологічних та інших масових катастроф на перше місце в системі функцій можуть відповідно виходити політична, оборонна, екологічна.

. За часом їх дії функції держави поділяються на постійні і тимчасові. Постійні функції здійснюються державою впродовж тривалого часу і притаманні їй на усіх або більшості етапах її існування, функціонування та розвитку (політична, соціальна, організація оборони країни та ін.). Тимчасові з'являються внаслідок виникнення специфічних умов суспільного розвитку, необхідністю вирішення деяких невідкладних завдань. У міру їх зникнення вони припиняють своє існування (керівництво військовими операціями під час війни, боротьба з епізоотіями, стихійним лихом та ін.).

Спрямованість діяльності держави на вирішення внутрішніх чи зовнішніх завдань служить критерієм поділу функцій на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності держави всередині країни. Вони виразно проявляються в таких сферах життя суспільства, як економічна, екологічна, соціальна та ін.

Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами, характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені в галузі встановлення і підтримування відносин з іншими державами (захист країни, забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку та ін.).

Як внутрішні, так і зовнішні функції не можуть бути однаковими для всіх держав. Певні відміни залежать від типу держави і

характеру політичного режиму, від етапів її розвитку, міжнародної обстановки, характеру взаємовідносин співіснуючих між собою держав. Між внутрішніми і зовнішніми функціями існує тісний зв’язок. Кожна Держава заради найефективнішого вирішення своїх внутрішніх завдань вступає у відносини з іншими країнами у сфері економіки і політики, культури, розбудови збройних сил. З їх допомогою держава може швидше і ефективніше вирішувати ті проблеми, які вона з тієї чи іншої причини не може вирішити самостійно, особливо тоді, коли для цього нема необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів. Це призводить до того, що значна частина зовнішніх функцій стає, по суті, продовженням внутрішніх особливо в державах однотипною соціальною базою, у сучасних демократичних державах процеси їхньої взаємозалежності привели до створення таких міжнародних утворень, як Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав.

§ 3. Внутрішні функції держави»

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає

політична функція, яка спрямована на забезпечення народополітичних конфліктів діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші.

Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства.

Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій,
спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Йдеться не тільки про регламентацію взаємовідносин між різними етносами. Першорядне значення має створення сприятливих умов для розвитку державоутворюючого етносу, його культури, мови, історичних традицій, налагодження відносин із діаспорою, якщо вона сформувалась за кордоном. Саме найменування держави бере свій генезис у найменуванні провідної (титульної) нації. Водночас держава повинна виявляти і узгоджувати національні інтереси інших етносів, враховувати їх у своїй політиці, в тому числі при прийнятті державних рішень, своєчасно виявляти джерела загострення напруги в національних відносинах і використовувати державно-правові механізми для вирішення демократичним шляхом національних протиріч.

Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор

міжнародної політики.

Важливим напрямком діяльності держави по забезпеченню основних прав і свобод є розширення змісту і характеру системи їх гарантій. Так, у сфері політичних прав — це створення належних демократичних умов для участі громадян у справах держави, демократичних виборах тощо; у сфері економічних прав — створення умов для вільного володіння власністю тощо. Особливого значення набувають юридичні гарантії, які надають людині можливість самій використовувати та захищати свої права і свободи. Для цього законодавець у законі повинен передбачати способи їх здійснення, встановлювати процедури їх захисту, особливо у

сфері правосуддя.,

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.

РОЗДІЛ V

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

В умовах ринкової економіки ця економічна функція конкретизується в цілому ряді напрямків діяльності держави. Передусім йдеться про розробку економічної політики в масштабах країни; управління підприємствами і організаціями, які становлять державну власність і мають загальнодержавне значення (ядерна енергетика, діяльність у космосі, загальнодержавний транспорт, зв'язок та ін.); встановлення правових основ ринку, зокрема для забезпечення рівноправності усіх форм власності, правового захисту власника, припинення недобросовісної конкуренції (монополізму), охорони прав споживача від недобросовісного виробника тощо; здійснення дотацій, фінансування окремих форм економіки; регулювання в опосередкованій формі ціни і заробітної плати (податки, встановлення мінімуму заробітної плати і т. ін.); здійснення контролю за дотриманням законності підприємцями, юридичними особами, а також різними організаціями, які займаються підприємницькою діяльністю тощо.

Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший — забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий — соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, — безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази.

Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково-

технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства.

Основний зміст екологічної функції становить державне управління і координація діяльності в галузі охорони довкілля. Так, держава здійснює: планування і державне нормування якості довкілля; вживає заходів для відвернення екологічно шкідливої діяльності, попередження і ліквідації аварій, стихійного лиха, катастроф; державне страхування громадян, утворення резервних фондів допомоги для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян внаслідок забруднення природи та інших шкідливих впливів; державний контроль за додержанням природно-охоронного законодавства, притягнення до відповідальності осіб і організацій, які винні в порушенні екологічних вимог.

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо,-призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо.

Держава має широке коло суб'єктів фінансового контролю. Зокрема, в Україні — це Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Міністерство фінансів та ін.

Функція розвитку культури, науки і освіти покликана підняти культурний і освітній рівень громадян, необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному

РОЗДІЛ V

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАвИ

житті суспільства, користування відповідними культурними і науковими установами і досягненнями, забезпечити науково-технічний прогрес розвитку суспільства. її зміст становить різноманітна державна підтримка розвитку культури — літератури, мистецтва, театру, кіно, музики, архітектури; зберігання історико-культур-них пам'ятників, історичних комплексів, заповідних територій, архівів, музеїв, бібліотек; забезпечення розвитку фізичної культури і спорту; підтримка розвитку науки, її інтеграції в нові ринкові умови; створення сприятливих умов для творчої діяльності наукових колективів і для вільної змагальності різних шкіл і напрямків; підтримка пріоритетного розвитку фундаментальних теоретичних досліджень і принципово нових технологій тощо.

Державна підтримка (фінансова, матеріальна тощо) освітянських, виховних, наукових установ, установ культури особливо необхідна в умовах ринкових відносин. Держава повинна звільняти вказані сфери суспільного життя від ринкових механізмів, брати їх, як правило, на своє повне забезпечення. Охорона здоров'я, освіта, культура повинні стати загальнодоступними, оскільки в цьому разі йдеться про головні соціальні цінності: здоров'я і інтелектуальний потенціал суспільства.