Поняття, причини і види правопорушень

Тема№1

Теорія держави і права

Держава

1. Поняття держави, основні теорії виникнення держави і права.
2. Ознаки держави.
3. Функції держави.
4. Форми держави.

Право

1. Поняття та ознаки, принципи, функції права.

2. Суб’єктивне та об’єктивне право.

3. Види соціальних норм. Єдність та відмінність права і моралі.

4. Джерела права.

5. Поняття системи права.

6. Структура правової норми.

7. Види правових норм.

8. Закон і підзаконний нормативний акт.

9. Законодавство. Систематизація законодавства..

10. Поняття, причини і види правопорушень.

11. Поняття і види юридичної відповідальності.

 

Правознавство – суспільна юридична наука про державу і право, юридичні норми, закони, права людей та організацій, правосуддя, боротьбу з правопорушеннями, злочинністю.

 

Держава - суверенна, універсальна організація політичної влади, покликана забезпечувати нормальну життєдіяльність людей, яка має свою територію, апарат примусу, створює право та стягує податки, необхідні для здійснення своїх функцій. (С.Ратушняк, Н.Киданчук)

Держава і право існували не завжди. Про їх походження існує немало теорій, які по-різному трактують причини виникнення держави та права.

Основні теорії походження держави і права:

ТЕОЛОГІЧНА теорія (Аврелій Августин, Фома Аквінський) – держава є породженням Бога, розвивається з волі Бога, тому кожна людина повинна змиритися з Божою волею і підкоритися державі..

ПАТРІАРХАЛЬНА теорія (Арістотель, М.Драгоманов)) – держава виникла із сім”ї внаслідок її розростання. Державна влада є продовженням батьківської (патріархальної), яку здійснює у державі монарх.

ДОГОВІРНА теорія (Г.Гроцій, Жан Жак Руссо, Дж.Локк), Т.Гоббс) – держава – результат згоди, досягнутої між правителями і населенням певної території, з метою забезпечення порядку і організації суспільного життя.

ТЕОРІЯ НАСИЛЛЯ (Є.Дюррінг, К.Каутський) – виникнення держави – це результат війн, насильницького підкорення одних народів іншими, внаслідок чого виникають приватна власність і поділ на класи.

ПСИХОЛОГІЧНА теорія (Л.Петражицький, Г.Тард) – пояснює виникнення держави особливостями психіки одних людей здійснювати керівництво, а інших підкорятись.

ОРГАНІСТИЧНА теорія (Г.Спенсер) – держава подібно біологічному організму народжується, розмножується старіє та гине. Для здійснення своїх функцій вона має голову, тулуб, руки, ноги.

ЕКОНОМІЧНА теорія (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін) – держава та право виникли внаслідок економічного розвитку суспільства. Суспільний поділ праці привів до появи приватної власності і розмежування суспільства на класи з протилежними економічними інтересами.

КОСМІЧНА теорія пов”язує паоходження держави із космосу при участі інопланетян.

ТЕХНОКРАТИЧНА теорія (Л.Михайловський) – держава є результатом розвитку науки і обумовлена необхідністю регулювати відносини між людьми і технікою.

САКРАЛЬНА (харизматична) (Дж.Фрезер) – віра в божественну силу носіїв влади – вождів, князів, царів.

 

Держава і право з’явилися там і тоді, де і коли суспільство розділилось на класи з протилежними інтересами. Конфлікти між класами організація влади первісного суспільства неспроможна була врегулювати. Право виникає одночасно з державою, отже закономірності виникнення держави розповсюджується і на процес виникнення права.

Право виникає шляхом:

- переростання первісних звичаїв, традицій, моралі в юридичні норми;

- правотворчої діяльності компетентних державних органів чи посадових осіб;

- перетворення рішень судових органів по конкретних справах у загальну форму, що стає обов”язковою при вирішенні аналогічних справ у майбутньому.

Основні ознаки держави:

- територія і населення – частинипланети, на яку поширюється суверенітет держави.;

- публічна влада – влада, яка не співпадає з населенням, але виступає від його імені, забезпечує державний примус у вигляді органів державної влади;

- податки – обов’язкові платежі на користь держави від громадян, підприємств, організацій, установ, необхідні для функціонування держави(на держапарат, медицину, освіту, культуру тощо);

- наявність органів державного примусу ( армія, міліція, поліція, служба безпеки тощо);

- право – зальнообов’язкові правила поведінки;

- г рошова одиниця;

- певна символіка – засіб ідентифікації суверенної держави і суб’єкта влади в системі внутрішніх і міжнародних відносин(це законодавчо закріплені символи Державний герб, Державний Прапор та Державний Гімн);

- суверенітет – здатність держави проводити самостійно внутрішню і зовнішню політику.

Функції держави – основні напрями діяльності держави.

Класифікація функцій

За сферами суспільного життя:

- економічна – забезпечення стабільного розвитку економіки;

- політична – організація суспільних відносин, демократизація суспільства, забезпечення суверенітету держави на міжнародній арені;

- соціальна – охорона прав і свобод громадян;

- ідеологічна – всебічний розвиток науки, культури, освіти.

За територіальною спрямованістю:

- внутрішні (економічна, культурно-виховна, екологічна, охорона правопорядку, прав і свобод людини та ін..);

- зовнішні (організація співробітництва з ін.. державами, захист державного суверенітету тощо).

За часом виконання:

- постійні – здійснюються протягом усього часу існування держави;

- тимчасові (наприклад, під час стихійного лиха, війни).

За процесом реалізації державної влади:

- законодавчі – розробка і прийняття законів

- управлінські – керування державою;

- правоохоронні – забезпечення та охорона прав і свобод громадян;

- інформаційні – доведення офіційної інформації до населення.

Форми держави:

Форма державного правління – організація верховної влади в країні.

Є дві основні форми правління:

монархія – верховна влада здійснюється одноосібно та є, як правило, спадковою; -- республіка – вища державна влада здійснюється колегіальним органом, що обирається населенням на певний строк.

Монархія буває:
1. Абсолютною – вся влада зосереджена в руках самодержця (Саудівська Аравія, Оман); 2. Конституційною – влада монарха обмежена конституцією, за якою обирається парламент. Конституційна монархія є двох видів: парламентська та дуалістична.

Парламентська монархія: влада монарха істотно обмежена у сфері і законодавчої, і виконавчої влади, уряд формується парламентом, монарх має представницькі функції (Англія, Данія, Швеція, Іспанія, Бельгія, Японія);

Дуалістична монархія – уряд призначається монархом, монарх має виконавчу владу, може накладати вето на рішення парламенту (Монако, Лесото, Бутан, Йорданія, Кувейт)

Теократична монархія – монарх є главою як світської влади, так і релігійної (Ватикан).

Нетиповою формою монархії є республіканська монархія – монарх одержує владу не престолонаслідуванням, а обирається на певний строк (Малайзія, Об’єднані Арабські Емірати).

Республіка є

Парламентською – верховенство парламенту, уряд формується парламентом, президент обирається парламентом і його компетенція дуже обмежена (Італія, Німеччина, Фінляндія, Туреччина, Угорщина, Болгарія, Індія).

Президентська республіка – президент обирається народом, очолює уряд, але не може розпустити парламент, парламентмає право накладати вето на президентські укази(США, Росія, Аргентина, Мексика, Бразилія, Єгипет, Франція,).

Президентсько-парламентська республіка – поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік Уряд формується президентом та парламентом, президент обирається народом. Він має право розпуску парламенту, а парламент має право на імпічмент (усунення президента). (Україна,Португалія).

 

Форма державного устрою – територіальний поділ держави. Розрізняють прості (унітарні) держави і складні держави (федерації, конфедерації, імперії).

Унітарна держава – єдина централізована держава, яка складається з адміністративно-територіальних одиниць, вони не мають ознак суверенітету. (Польща, Україна, Литва, Болгарія).

Федерація – союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень (Німеччина, Росія, США, Канада, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Австрія)

Імперія – насильно створена держава, яка складається з головної держави (метрополії) та її колоній і утримується за допомогою державного примусу (Російська імперія, Англійська імперія).

 

Державний (політичний) режим – методи здійснення державної влади.

Демократичний режим – реальна участь народу у здійсненні державної влади.

Ознаки:

- джерелом влади є народ;

- наявність конституції;

- рівність громадян перед законом;

- гарантування та дотримання прав та свобод громадян;

- принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- політична та ідеологічна багатоманітність.

 

Авторитарний режим – концентрація влади в руках правлячої верхівки. Різновиди: абсолютні, дуалістичні монархії, диктатури, військові хунти.

Ознаки:

- влада належить невеликій кількості осіб або правителю;

- сильна виконавча влада (парламент передвоюється в декоративну установу);

- обмежені політичні права і свободи громадян;

- опора на силу.

Тоталітарний режим – характеризується повним контролем влади над суспільством, застосуванням примусу. Різновиди: фашизм, комунізм.

Ознаки:

- монополія держави на ЗМІ;

- панування загальної державної ідеології;

- монополія держави на всі види зброї;

- централізований контроль над економікою;

- особлива система контролю та насилля.

- Наявність однієї всеохоплюючої партії, яку очолює харизматичний лідер.

 

Право – це система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, які встановлюються, гарантуються і оберігаються державою з метою регулювання суспільних відносин.

Ознаки права:

- нормативність – право складається із норм, загальних правил;

- всезагальність – єдиний для всіх суб’єктів права порядок регулювання суспільних відносин;

- загальнообов’язковість – поширюється на всіх учасників правовідносин і є обов’язковими для виконання;

- системність – норми права тісно пов’язані між собою, діють в єдності, з них складаються галузі та інститути права;

- формальна відповідність права – правові норми точні, а їх зміст закріплюється у вигляді закону або іншого нормативно-правового акту;

- забезпеченість права державою – держава встановлює, забезпечує і гарантує виконання правових норм.

Принципи права – основні положення, закріплені в законі:

законність, гуманізм, демократизм, єдність прав і обов’язків, рівність громадян перед законом, внутрішня узгодженість.

Функції права:

- регулятивна (основна) – регулює суспільні відносини;

- виховна;

- охорона суспільних відносин;

- вплив на свідомість і поведінку людей;

- запобігання правопорушенням.

Об‘єктивне право (право як суспільне явище) – це сукупність юридичних норм, що встановлюються та охороняються державою, мають загальнообов’язковий характер та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта права.

Суб‘єктивне право (як конкретне повноваження особи) – це закріплені правом певні юридичні можливості особи.

Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об’єктивного до суб’єктивного права. Доки норма права є загальною, вона є об’єктивною, якщо ж вона стосується конкретної ситуації і реалізується в поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною.

Правові норми – особливий вид соціальних норм.. Соціальні норми – це правила поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства, забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Види соціальних норм

За сферами суспільних відносин

- політичні – регулюють відносини між класами, партіями, їх участь у діяльності та організації держави;

- економічні – регламентують відносини у сфері економіки;

- організаційні – закріплюють структуру, порядок створення та діяльності державних органів, підприємств, установ тощо;

- культурні – регулюють правила поведінки людей, обумовлені рівнем і традиціями матеріальної та духовної культури суспільства;

- естетичні – визначають правила поведінки людей згідно з уявленнями про красу.

За способом встановлення і забезпечення:

- норми права (юридичні) – загальнообов’язкові правила поведінки, що встановлюються та охороняються державою;

- норми моралі – правила, що регулюють поведінку людей з точки зору поглядів суспільства на добро і зло, гуманне і негуманне.

- Звичаї та традиції – правила поведінки, що склалися історично і закріпилися у суспільстві внаслідок багаторазового використання;

- Корпоративні норми (норми об’єднань громадян) – норми, що встановлюються і забезпечуються об’єднаннями громадян (політичними партіями, громадськими організаціями);

- Релігійні норми – регулюють поведінку та дії, ґрунтуючись на вірі в існування богів.

Спільні риси між нормами права та моралі:

- ці норми є соціальними (регулюють поведінку в суспільстві);

- мета – встановлення і підтримка порядку в суспільстві;

- вони впливають на поведінку людей, формуючи стандарти поведінки;

- ці норми є правилами загального характеру;

- в основі цих норм лежить така цінність, як справедливість.

Відмінності між нормами права та моралі:

- норма права створюється законодавчими органами і є обов’язковою для всіх, держава гарантує її додержання. А моральні норми поступово формуються у свідомості людей і лише після визнання їх більшістю набувають обов’язкового характеру.

- правові норми регулюють найважливіші суспільні відносини, а моральні норми регулюють більше коло суспільних відносин;

- норми права передбачають юридичну відповідальність за їх порушення, а норми моралі – моральний осуд.

Джерела (форми) права - це способи, форми та закріплення правових норм..

Види джерел права:

- правовий звичай - санкціоноване державою правило поведінки, що набуває загальнообо’язкового значення;

- релігійно правові норми – релігійні канони та інші релігійні звичаї, яким надається загальнообов’язковий характер;

- правовий прецедент –судове чи адміністративне рішення конкретної справи, що має обов’язкове значення під час розгляду інших наступних аналогічних дій;

- нормативно-правовий акт – офіційний документ компетентних органів держави, який вміщує правові норми;

- нормативно-правовий договір – спільний документ кількох суб’єктів, який містить норми права, що встановлюються за їхньою взаємною домовленістю і забезпечується державою;

- міжнародно-правові акти – документи міжнародної співдружності, що із санкції держави розповсюджується на її території.

Основне джерело права України – нормативно-правовий акт (закони і підзаконні

нормативно-правові акти …)

Система права - це будова права, єдність усіх чинних юридичних норм певної держави та розподіл їх за галузями та інститутами.

Ознаки системи права:

об’єктивність; єдність та узгодженість між собою норм права; диференціація (тобто поділ на галузі та інститути); нормативність (наявність певної первинної ланки – правової норми, з якої утворюються галузі та інститути права.

 

Структурні елементи системи права – галузі права, інститути права, норми права.

Галузь права – відносно самостійна сукупність правових норм, що регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин (конституційне право, цивільне, трудове, господарське, фінансове, житлове, шлюбно-сімейне, земельне, адміністративне, кримінальне та ін..) Традиційно правові норми поділяють на норми публічного права - регулюють відносини між державними органами та між державою і особою (конституційне право, адміністративне, фінансове, кримінальне та ін..) та норми приватного права - регулюють відносини між приватними і юридичними особами (цивільне, сімейне тощо)

Інститут права – це сукупність відносно відокремлених правових норм. Що регулюють певну групу суспільних відносин всередині галузі права. (наприклад, галузь цивільного права включає такі інститути права, як «дарування», «спадкування» та ін., галузь конституційного права - інститут громадянства, інститут виборчого права….)

Норма права – це первинний компонент, з якого складаються інститути та галузі права. Це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і забезпечуються її організаційною та примусовою діяльністю.

Структура правової норми:

1. Гіпотеза – така частина, що вказує, за яких обставин ця норма вступить в дію)відповідає на питання:: коли?, де?, за яких умов?) – («Якщо»).
2. Диспозиція – вказує, якою повинна бути поведінка за наявності фактичних обставин, передбачених гіпотезою. – («То»).
3. Санкція – передбачає юридичні наслідки виконання, невиконання або порушення правила поведінки, що зазначене у диспозиції – («інакше»).

Види правових норм:

- За суб’єктом правотворчості – норми органів державної влади, Президента, органів державного управління, норми громадських об’єднань;

- За галузями права – конституційні, кримінальні, цивільні та ін..;

- За методом правового регулювання – імперативні (владні приписи), диспозитивні (дають право вбору поведінки особи), рекомендаційні;

- За характером диспозиції – уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі;

- За функціями права – регулятивні, охоронні;

- За юридичною силою – норми законів, підзаконних актів;

- За дією у часі – постійні, тимчасові;

- За сферою територіальної дії: загальні, місцеві..

Закон – це прийнятий у визначеному порядку нормативно-правовий акт органу

законодавчої влади або усього народу, що регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу.

Розрізняють Основний закон держави – конституцію; конституційні закони; звичайні закони.

Підзаконні нормативно-правові акти видають державні органи в межах своїх повноважень на підставі і відповідно законів. Залежно від суб’єктів, що їх видали, розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів:

- акти Верховної ради України (постанови);

- акти Президента (укази, розпорядження);

- акти Каб.Міністрів (постанови і розпорядження):

- акти міністрів і керівників відомств (накази та інструкції);

- нормативні акти державних адміністрацій (накази та розпорядження);

- нормативні акти місцевого самоврядування (розпорядження);

- нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій.

Законодавство – це комплекс чинних нормативно-правових актів, які видаються уповноваженими правотворчими органами, та пов’язані між собою і водночас розділені на певні частини..Центральною в системі законодавства України є Конституція України, яка є юридичною базою для законодавчої і всієї правотворчої діяльності органів державної влади.

Систематизація законодавства – це діяльність із впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх до єдиної внутрішньо узгодженої системи.

Цілями систематизації є усунення протиріч між нормативними актами; зробити чинне законодавство доступним для всіх.

.Розрізняють 3 способи систематизації законодавства:

1. Кодифікація – це систематизація групи юридичних норм, що регулюють певну галузь суспільних відносин, в єдиному нормативно-правовому акті. Результатом кодифікації може бути кодекс (єдиний, зведений, юридично та логічно цілісний, узгоджений нормативний акт).

2. Інкорпорація – це об’єднання групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику за певним критерієм (хронологією, алфавітом тощо). Інкорпорація може бути офіційною, тобто здійснюється від імені компетентних державних органів (наприклад, «Відомості Верховної ради України), та неофіційною, що здійснюється видавництвами, науковими закладами, окремими спеціалістами (мають лише довідково-інформаційний характер).

3. Консолідація – більш глибока обробка нормативного матеріалу, коли розрізнені акти, що стосуються одного і того ж питання, об’єднуються в єдиний новий акт. Консолідація поєднує в собі риси кодифікації та інкорпорації. Результатом може бути видання Зводу законів.

 

 

Правовідносини – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, учасники яких (фізичні чи юридичні особи) виступають одночасно як носії юридичних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою.

Ознаки правовідносин:

- виникають на основі норм права;

- характеризуються наявністю сторін, які мають суб’єктивні права і юридичні обов’язки;

- є видом суспільних відносин фізичних і юридичних осіб, організацій;

- здійснення суб’єктивних прав чи додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Структура правовідносин – це сукупність елементів6 суб’єкти, об’єкт, зміст, юридични факт.

1. Суб’єктами правовідносин можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи (держава, організації, установи та ін.) Суб’єк правовідносин повинен мати правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – можливість мати юридичні права та обов’язки. Виникає з з моменту народження людини і зберігається до смерті.

Дієздатність – це можливість своїми діями набувати юридичних прав та обов’язків, самостійно нести юридичну відповідальність.

2.Об’єкти правовідносин – це матеріальні та нематеріальні (духовні та ін..) блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язи. Є такі об’єкти – предмети матеріального світу (речі, гроші, майно), послуги виробничого та невиробничого характеру, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага.

3. Зміст правовідносин складають суб’єктивне право та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин. Суб’єктивне право – це міра можливої поведінки суб’єкта права, що дає йому змогу задовольнити свої потреби, забезпечена державою. Юридичний обов’язок – це міра обов’язкової поведінки суб’єкта права, втсановлена для задоволення його інтересів та забезпечена державою.

4. Юридичні факти – це життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти класифікуються на дії (активна поведінка суб’єкта з його волі) та події ( те, що від

бувається незалежно від волі учасників правовідносин – стихійне лихо, смерть тощо)..

 

Поняття, причини і види правопорушень.

Правопорушення – це протиправні, суспільно шкідливі вчинки людей (дія або бездіяльність), скоєння яких передбачає юридичну відповідальність.

Причини правопорушень: об’єктивні причини, суб’єктивні причини.

Ознаки правопорушення:

- Правопорушення завжди проявляється в поведінці людей (дії або бездіяльності);

- Суспільна небезпечність діяння – тобто завдає шкоди інтересам особи, суспільства, держави;

- Протиправність діяння – тобто діяння безпосередньо порушує ту чи іншу норму права;

- Винність особи, що скоїла протиправні діяння;

- Караність правопорушення.

Склад правопорушення:

1) об’єкт правопорушення – соціальні цінності чи конкретні блага, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння.(Власність, життя, здоров’я, державна безпека тощо).

2) об’єктивна сторона – включає протиправне діяння, шкідливий результат, що настав внаслідок цього, та причинний зв’язок між діянням та його результатом.

3) суб’єкт – фізичні особи, які мають деліктоздатність, тобто можуть нести юридичну відповідальність.

4) суб’єктивна сторона - виражається у психічному ставленні особи до скоєного, куди входять: вина, мотиви, мета правопорушення.

Правопорушення поділяють на окремі види, найчастіше відповідно до галузей права, котрі регулюють відносини, щодо яких здійснено порушення..

 

 

Види правопорушень:

дисциплінарні, адміністративні, цивільно-правові, кримінальні, трудові, конституційні. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

Юридична відповідальність – це засіб, який блокує протиправну поведінку, реакція держави на скоєне правопорушення. Підставою юридичної відповідальності є тільки правопорушення за наявності всіх його елементів: об’єкта, суб’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторін.

Принципи застосування юридичної відповідальності:

- закон не має зворотної сили (притягнути людину до відповідальності можна лише на підставі закону, який діяв на час скоєння правопорушення);

- за одне й те саме правопорушення особа може бути притягнута до відповідальності одного виду лише раз;

- особа не несе відповідальності за відмову від виконання явно злочинного наказу;

- не несе відповідальності громадянин, який відмовився давати свідчення проти членів своєї сім’ї чи близьких родичів.