Нова економічна політика почала запроваджуватися і в Україні. Для забезпечення селян посівним матеріалом, робочою худобою, реманентом у 1922 p. було створено акціонерне товариство "Село-допомога", а 6 лютого 1923 p. утворено Всеукраїнську спілку сільськогосподарських кооперативів "Сільський господар", яка здійснювала всі позиково-продовольчі операції на селі.
НЕП сприяв розвитку кооперації. Вона почала відроджуватися як розгалужена система самодіяльних господарських організацій. Поширився добровільний кооперативний рух, розгорталася діяльність промислової, споживчої, сільськогосподарської, кредитної кооперації.
В Україні формувалась єдина система кооперації, яка об'єднувала всі споживчі товариства в містах і селах. Великих успіхів досягла кооперація в справі заготівлі та збуту продукції.
У жовтні 1921 p. з єдиної системи споживчої кооперації відокремилася сільськогосподарська кооперація, в якій було створено машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, цукробурякові, меліоративні та інші товариства.
Після ліквідації непу діяльність кооперації була різко обмежена. Споживчій кооперації була відведена роль організатора торгівлі, громадського харчування на селі, а діяльність її повністю контролювалася партійно-державним апаратом.
Успішно йшла й розбудова страхової кооперації. Влітку 1919 року розпочав роботу новий всеукраїнський кооперативний центр - Український кооперативний страховий союз (“Страхсоюз”). Помітні успіхи були досягнуті і в освоєнні зовнішньоекономічної діяльності. “Дніпросоюз”, “Централ” та “Українбанк” у період 1919-1920 років змогли налагодити зв’язки з торгово-фінансовими і промисловими колами багатьох країн світу, зокрема, Англії, Німеччини, Австрії, Італії, Голландії та інших.
Важливою віхою в подальшій розбудові національної кооперативної системи стало створення її вищої організаційно-господарської ланки. У квітні 1920 року розпочала роботу Всеукраїнська кооперативна спілка (“Центроспілка”), яка об’єднала у своєму складі всі загальнонаціональні центри кооперації: ЦУКК, “Дніпросоюз”, “Централ”, “Українбанк”, “Книгоспілку”, “Страхсоюз” і таким чином довершила управлінську структуру кооперативної системи країни.
Держава в особі Головного кооперативного комітету при РНК УСРР видавала постанови, декрети, інструкції, реєструвала статути
і визначала соціально-економічний статус кооперації, її права та обов’язки, що було
грубим порушенням кооперативних принципів.
Визначальну роль в економічному житті Західної України відігравала кооперація. Вона була майже повністю знищена за роки першої світової та національно-визвольної воєн. Відновлення діяльності кооперативних установ розпочалося відразу після припинення бойових дій. Уже в другій половині 1920 p. відновлюють свою діяльність довоєнні низові сільські та міські кооперативи, створюються нові спілки. 29 жовтня 1920 p. на першій сесії польського сейму було прийнято кооперативний закон, який сприяв розвитку кооперації, гарантував основні демократичні принципи. При міністерстві фінансів виникла державна кооперативна рада із представників національних і регіональних кооперативних союзів. Все це створювало умови для відродження й розвитку українського кооперативного руху. в Польщі, перетворення його на національно-господарський рух, на засіб самозахисту народу перед економічним, соціальним і національним гнобленням.
Група передових людей, керівники провідних економічних, кооперативних, культурних та просвітніх установ регіону розробили програму відбудови кооперації. Вони створили Крайовий комітет організації кооперативів (ККОК). Подібні комітети виникали у повітах, вони відновлювали діяльність довоєнних спілок, створювали нові, об'єднували їх у повітові та галузеві союзи. Ревізію кооперативів здійснював Крайовий ревізійний союз. Товариство "Сільський господар" передало ККОК свій друкований орган "Господарський часопис" з 1921 по 1939 p.
