Суб'єкти у процесі своєї життєдіяльності постійно перебувають в соціальному середовищі, яке впливає на них через певну сукупність факторів та умов соціального характеру, які у юридичній літературі отримали назву багаторівневої системи соціальних інститутів.
У юридичній літературі даний вплив державних органів та громадських організацій на процес реалізації суб'єктами своїх прав, свобод та обов'язків розглядається як соціальне середовище у широкому (макросередовище, яке включає відносини, що формуються у межах суспільства, держави в цілому) та вузькому значеннях (мікросередовище, яке включає ті відносини міжособистісного характеру, що склалися у межах невеликої соціальної групи чи трудового колективу тощо, до яких входять окремі суб'єкти).
Соціальне середовище досить динамічна категорія, вона потребує постійного регулятивного впливу. Правові норми регулюють поведінку суб'єктів у межах даного середовища. Як зазначалось вище, поведінка врегульована нормою права, отримала назву правової.
Різновидом правової поведінки є правомірна поведінка. Правомірна поведінка відрізняється від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб'єктів у сфері права.
Важливою особливістю об'єктивної сторони правової активності є насамперед ініціативний характер діяння суб'єкта, а не тільки його суспільно корисний, цілеспрямований, що має позитивний результат характер. Суб'єктивна сторона правової активності характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересів ініціативної діяльності, а і готовністю до неї.
М. Абдуллаєв та С. Комаров вважають, що правомірна поведінка — це усвідомлення особою та відтворення у своїх діяннях всіх соціальних норм суспільства, свідома, вольова поведінка, спрямована на досягнення особистого чи суспільного блага.
А. Малько дещо звужує визначення правомірної поведінки, підкреслюючи, що правомірна поведінка — це діяння суб'єктів, що відповідає нормам права та соціально корисним цілям.
Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що правомірна поведінка — це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.
Правомірна поведінка характеризується певними особливостями:
1) відповідність даної поведінки вимогам норм права (формально-юридичний критерій);
2) соціальна корисність даної поведінки, тобто вона є бажаною або необхідною для функціонування суспільства. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;
3) дана поведінка має суб'єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків вчинку; внутрішнє ставлення особи до спричинених наслідків;
4) об'єктивна необхідність правомірних дій для функціонування та розвитку суспільства. Ці дії знаходять своє закріплення у імперативних нормах у вигляді обов'язків, виконання яких забезпечується примусовою силою держави;
5) форми реалізації правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права (дотримання, виконання, використання та застосування права). Всі форми правомірної поведінки повинні відповідати вимогам норми права з метою досягнення певного позитивного результату. Форма правомірної поведінки у кожному конкретному випадку є індивідуальною та пов'язана із специфікою мотивів та цілей, які ставить перед собою суб'єкт;
6) соціальна допустимість поведінки, тобто це можлива правова поведінка, що забезпечена державними засобами.
Правомірна поведінка включає два аспекти:
— інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання;
— поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.
Правомірну поведінку можна класифікувати. Класифікація може здійснюватись на основі різних підстав:
I. Залежно від суб'єктів розрізняють:
— правомірну індивідуальну поведінку;
— колективну поведінку (діяльність трудових колективів, державних органів).
II. Залежно від об'єктивної сторони розрізняють:
— активні дії;
— бездіяльність.
III. Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:
— дотримання;
— виконання;
— використання;
— застосування.
IV. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють:
— юридичні акти;
— юридичні вчинки.
V. Залежно від суб'єктивної сторони розрізняють:
— соціально активну поведінку, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;
— законослухняну поведінку — це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;
— конформістську поведінку — це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;
— маргінальну поведінку, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;
— звичну поведінку, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.
