Соціальне призначення держави

Соціальне призначення держави — постійна і досить дискусійна проблема. Багато хто з мислителів намагалися охарактеризувати значення держави для існування і розвитку суспільства. Так, Платон (виходячи із своїх поглядів на суспільство, державу і право) стверджував, що призначення держави полягає у підтримці моралі. Слід зазначити, що у багатьох мислителів античного світу та середніх віків розуміння призначення держави залежало від їх філософських і політичних поглядів. Наприклад, Г. Гроцій — утвердження загального блага, а Ж.-Ж. Руссо вважав, що призначення держави — це забезпечення загальної свободи.

Питання про соціальне призначення держави в радянській юридичній літературі не було предметом глибокого вивчення. Більшість дослідників приділяли увагу класовій її сутності. Оцінка соціального призначення держави, державної влади довгий час була визначеною: держава — це політична організація пануючого класу, що здійснює державну владу у власних інтересах.

Зміст діяльності буржуазних держав почав серйозно змінюватися лише у XX ст. Причин, що спричинили такі зміни, було декілька: серйозні економічні кризи, гострі класові сутички, зростання революційних рухів, актуалізація проблеми прав людини тощо.

Проте одним з наймогутніших факторів, що вплинули на діяльність багатьох буржуазних держав, було створення соціалістичного табору. В соціалістичних країнах достатньо швидко і ефективно вирішувалися завдання покращання освіти, охорони здоров'я, науки, культури, пенсійного забезпечення, охорони материнства і дитинства, успішно розвивалися інститути залучення народних мас до управління державою. Для буржуазних держав це було таким собі викликом, який обумовив швидке вирішення багатьох соціальних завдань, що грунтувалися на достатньо міцній економічній базі.

Крім того, слід враховувати й те, що після Другої світової війни до влади у багатьох буржуазних країнах прийшли соціалісти і соціал-демократи (Швеція, Австрія, Німеччина, Італія, Норвегія, Данія, Великобританія, Канада, а потім Греція, Іспанія, Португалія тощо). У деяких країнах була сформована досить велика державна власність, що дозволяло державам займати вагому позицію стосовно приватного капіталу.

Крім того, після Другої світової війни більшість європейських країн прийняли демократичні конституції, що дозволяли всім прошаркам населення досить активно впливати на результати виборів органів влади, брати у них участь, боротися за свої права.

Насильство, подолання виступів проти влади у політиці відходять на другий план, надаючи місце виваженим, розумним, правовим засобам вирішення суперечностей.

У розвинутих західних демократіях у післявоєнні роки держава все більше стає засобом подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства, а через досягнення загального компромісу. Звідси — поширене використання таких загальнодемократичних ідей та інститутів, як розподіл влади, верховенство закону, плюралізм думок, висока роль суду, гласність тощо. Все це дозволяє охарактеризувати державу як засіб соціального компромісу — за змістом, і як правову — за формою.

У наш час необхідно об'єктивніше підходити до оцінки соціального призначення сучасної держави. Очевидно, що держава часто здійснює заходи, які відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх прошарків населення (наприклад, будівництво шляхів, боротьба зі стихійними лихами, охорона природи, підтримання громадського порядку, боротьба зі злочинністю, підтримання науки, культури, мистецтва, охорони здоров'я тощо).

Характеризуючи сучасну державу, не можна стверджувати, що вона має таке ж соціальне призначення, як і держава 300—400 років тому. Соціальна складова у процесі розвитку держави постійно зростає, особливо в епоху науково-технічних революцій.

Таким чином, соціальне призначення сучасної держави полягає у її різноманітті, широкій сфері діяльності, спрямованій на нормальне, безконфліктне існування суспільства.

Сучасна держава — соціальний арбітр, орган керівництва загальними справами, організатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких неможливе функціонування суспільства. Одне з перших місць у цьому процесі належить закріпленню, забезпеченню прав і свобод людини, екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров'ю нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню гідного прожиткового рівня, підтримання науки, культури, освіти. Держава повинна перешкоджати різкій диференціації суспільства, щоб уникати гострих соціальних конфліктів.

Сучасна держава виступає суб'єктом легалізованого примусу, тобто вона повинна впливати на ті прошарки населення, групи, окремих людей, які є суспільно небезпечними. Її компетентні органи зобов'язані стримувати тих, хто характеризується суспільно небезпечною поведінкою, вони здійснюють певний соціальний контроль за дотриманням законів, принципів, правил людського співжиття.

Саме універсальний характер діяльності держави в сучасному світі спонукає до виконання нею нових функцій, що не характерні для минулих історичних епох. Однією з таких функцій є соціальна. Якщо її не розвивати, це призведе до соціального безправ'я, серйозних конфліктів у суспільстві.

Сучасна держава проводить активну соціальну політику, що полягає у врегулюванні і вирішенні соціальних проблем, досягаючи соціальної справедливості у відносинах між підприємцями, виробниками, споживачами, забезпечуючи інтереси малозабезпечених верств населення, що потребують соціальної підтримки.

 

 

Функції держави

Поняття «функції держави» є складною категорією і тісно пов'язане з такими поняттями, як «завдання держави», «соціальне призначення», «мета держави». Проте наведені близькі поняття не є ідентичними. Завдання — це те, що необхідно зробити, а функція — це діяльність, процес вирішення завдання. Завдання може бути ширшим тієї чи іншої функції (наприклад, сприяння розвитку економіки — це глобальне завдання, що вирішується засобами реалізації декількох функцій).

На наш погляд, невірним є твердження про те, що завдання слугують першоосновою функцій держави, оскільки вони обумовлюються політичними і економічними потребами суспільства, визначаються історичними закономірностями розвитку держави, особливостями соціально-економічних умов її розвитку (історичними обставинами, співвідношення класових сил, національними особливостями).

Слід розрізняти також функцію держави і функцію органу держави. Функція держави — це основний напрям діяльності останньої, що випливає з її класової сутності і соціального призначення, а функція конкретного державного органу — діяльність відповідно до його компетенції (повноважень).

Загальновизнаний підхід, орієнтований на безумовне підкреслення класової сутності, здійснення державних функцій, дозволив лише однобічно охарактеризувати їх, не сприяючи розкриттю більш складної структури багатьох функцій держави.

Одним з істотних недоліків визначення поняття і класифікації функцій держави було те, що не враховувалися зв'язки функцій та соціального призначення держави. Соціальне призначення визначає весь спектр напрямів діяльності держави, надаючи останнім деякі загальні основи.

Функції держави — це специфічні прояви, конкретні визначення соціального призначення держави у діяльності її органів.

Цілі держави, безумовно, у тій чи іншій мірі визначають систему її функцій, проте це не означає їх тотожність, швидше йдеться про співвідношення.

Таким чином, основні функції сучасної держави — це визначені її соціальним призначенням основні напрями діяльності держави.

У наведеному визначенні функцій держави на першому місці головний сутнісний фактор — соціальне призначення сучасної держави. Відсутність вказівки на зв'язок функцій з класовою сутністю держави пояснюється глобальними змінами нашої історичної епохи, що змінила багато сутнісних моментів сучасних держав.