Культура України в другій половині XVII — XVIII ст

Упродовж існування національної державності другої пол. XVII—XVIII ст. український народ створив і виплекав високу й розмаїту духовну культуру, її розвивали і збагачували кілька поколінь.

Високого рівня досягла освіта. Зокрема, завдяки широкій мережі шкіл письменність охопила всі верстви населення.

Великий вплив на розвиток освіти й науки в Україні мав Києво-Могилянський колегіум, у 1701 р. перетворений на Києво-Могилянську академію. Цей навчальний заклад став важливим осередком культури, вплив якого поширювався на Росію та інші країни Європи.

Надзвичайно різноманітною є літературна спадщина доби. Глибокий слід залишили твори представників полемічної літератури С. Зизанія, Г. Смотрицького, X, Філарета, М. Смотрицького, 3. Копистянського, анонімна "Пересторога", в якій дано гідну відповідь на звинувачення католицьких та уніатських авторів.

Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містилися різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо. Найвідомішими з них е літописи Самовидця, Г. Граб'янки, С. Величка.

Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Г. Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва, соціальної нерівності.

У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література. Вона викривала несправедливість і хабарництво суддів, сваволю панів, пияцтво і зажерливість.

Велике значення для розвитку й поширення культури мало книгодрукування. Провідне місце посідали Галичина і Волинь, де воно зародилося наприкін. XVI — на поч. XVІІ ст. У Східній Україні книгодрукування виникло лише у другому десятиріччі XVII ст. Проте царський уряд, здійснюючи насильницьку русифікацію, чинив усілякі перешкоди книговидавничій справі, зокрема в галузі друкування богословських та цивільних видань українською мовою. Офіційні документи також треба було писати російською мовою. Розвиток книговидавничої справи українською мовою поступово припинився.

№41

Українське національне відродження XIX ст.

Основна риса української історії XIX ст. - це національне відродження України, під яким розуміють: формування національної самосвідомості українців; зростання інтересу до української мови, історії, культури; активізацію зв'язків між західними і східними українцями, їх національну інтеграцію; розгортання українського національно-визвольного руху.

Причини

1. Політика російського та австрійського урядів

Росія і Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, всіляко прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.

2. Історичні корені Чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух XIX ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм і змісту.

3. Формування національної інтелігенції Активізації національного руху сприяло збільшення кількості української інтелігенції, яка виступала ініціатором і організатором цього руху.

4. Зовнішні впливи Важливим чинником національного пробудження стали події європейського життя. Ідеї Великої французької революції кін. XVIII ст. радикалізували українське суспільство, спрямували його кращих представників на пошуки шляхів перетворення існуючих порядків. Значний вплив на піднесення громадсько-політичного життя справили Вітчизняна війна 1812 р., засвідчивши марність сподівань українців на поліпшення їхнього становища, та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою

Періоди

1) реставраційний (80-ті роки XVIII ст. - перша чверть XIX ст.); 2) романтичний (20-60-ті роки XIX ст.); 3) народницько-громадівський (60-80-ті роки XIX ст.); 4) національний, або національно-політичний, який за своєю сутністю збігається з «модерністичною стадією» та «львівським» періодом (90-ті роки XIX ст. — початок XX ст.).

Реставраційний період знаменує ще не відродження, а скоріше прагнення у свідомості освіченого українства реставрації рештків автономного устрою України у межах Російської імперії. Носієм цієї ідеології, поводирем національного руху на цьому етапі виступала найбільш культурна й активна верства українського суспільства — дворянство. Романтична доба посідає осібне місце в процесі українського національного відродження. Ідея народності, яка виникає в європейській поезії та літературі наприкінці XVIII ст. і досить динамічно поширюється на такі сфери інтелектуальної діяльності, як право, філософія, мистецтво, економіка, історія, на українському ґрунті дала чудові паростки. Під впливом національних рухів слов'янських народів, так званих слов'янських відроджень у сфері політичної ідеології українства відбувається поворот від автономізму до ідеї слов'янської єдності, міжслов'янського федералізму. Народницько-громадівська доба українського національного відродження почала оформлятися під впливом російського народництва. Національна, або національно-політична, доба становить вершину процесу відродження в українських землях. Саме у другій половині XIX ст. виникають перші форми національної рефлексії, ідеології націоналізму у вигляді активної національної свідомості. Це означало усвідомлення українством себе як етнічної, мовної й територіальної спільноти.