Лекція №1. Фізіологія як наука. Основні принципи регуляції фізіологічних функцій
І. Фізіологія як наука. Завдання фізіології. Експеримент
Визначення фізіології, її завдань
Фізіологія (гр. physis – природа, logos- вчення) - наука про функції та процеси, які відбуваються в організмі, системах, органах, тканинах, клітинах, що його складають, та механізми їх регуляції, що забезпечують життєдіяльність людини і тварин у їх взаємодії з довкіллям.
Функція - специфічна діяльність систем або органів, спрямована на досягнення пристосувального результату (функція травної системи - моторна, секреторна, всмоктувальна; системи кровообігу - рух крові по судинах; системи дихання - забезпечення постачання організму киснем і виведення СО2 з нього; нейрону - утворення збудження та гальмування).Ця діяльність характеризується кількісними та якісними показниками, які мають межі. За цими межами властивості системи порушуються або вона руйнується.
Процес - послідовна зміна явищ або станів при розвитку якої-небудь дії або сукупність послідовних дій, скерованих на досягнення певного результату. Система - сукупність органів або тканин, які забезпечують виконання однієї функції. Системи володіють такою властивістю, як надійність біологічних систем, тобто здатністю клітин, органів, систем організму виконувати специфічні функції, забезпечуючи характерні для них величини протягом певного часу. Головною ознакою надійності систем є безвідмовне виконання роботи. Організм забезпечує свою надійність різними способами: 1) посиленням регенеративних процесів, які відновлюють клітини, що загинули; 2) наявністю парних органів, які дублюють одну функцію; 3) наявністю клітин і капілярів у працюючому і непрацюючому станах (при збільшенні функції можуть бути задіяні непрацюючі структури та функції); 4) використанням охоронного гальмування; 5) досягненням одного і того ж результату різними поведінковими діями.
Об’єктом науки фізіології є живий організм, складові частини якого взаємодіють не механічно.
Завданнями фізіології як науки є:
1. Вивчити механізми здійснення функцій живого організму, їх зв’язок між собою, їх регуляцію та пристосування до довкілля, їх роль в еволюційному та індивідуальному розвитку.
2. Здійснити системний підхід для дослідження організму та всіх його елементів.
3. Вияснити та дослідити причини, умови та характер порушень фізіологічних механізмів під час хвороби.
4. Визначити шляхи і методи впливу на організм, за допомогою яких можна відновити здоров’я.
5. Знайти шляхи збереження здоров’я з метою продовження тривалості життя, ефективного здійснення різних видів діяльності від моменту зачаття до старості.
6. Науково обґрунтувати шляхи дотримання здорового способу життя.
7. Розробити основу для наукової організації праці у сучасному виробництві, різних режимів індивідуальних тренувань у спорті, альпінізмі, в екстремальних умовах (у космосі, в пустелі тощо).
Отже, фізіологія є теоретичною основою медицини і є невіддільною від неї, хоча вивчає життєдіяльність організму в нормі. Завдяки фізіологічним методам оцінюється важкість захворювання по ступені функціональних порушень, тобто за величиною відхилення від норми ряду фізіологічних функцій.
Норма - це межі, при яких жива система функціонує оптимально (найефективніше). Її можна уявляти як середню чи середньостатистичну величину, яка характеризує сукупність подій, явищ, процесів, як загальноприйняте правило, взірець.
Фізіологічна норма - це біологічна оптимальність життєдіяльності. Нормальний організм - оптимально функціонуюча система. Під оптимальним функціонуванням живої системи треба розуміти найбільш узгоджене та ефективне здійснення всіх її процесів, кращий із можливих станів цієї системи.
Механізм - спосіб регулювання процесу або функції. У фізіології існують місцеві механізми (розтягнення судин при підвищенні артеріального тиску), гуморальні (вплив гормонів на функції та процеси), нервовий (посилення або послаблення процесів при збудженні чи гальмуванні активності нейронів), центральний нервовий (посилання команд з центральної нервової системи).
Реакція - зміни (посилення або послаблення) діяльності організму або його частин у відповідь на зовнішнє або внутрішнє подразнення. Реакції можуть бути простими (скорочення м'язів, виділення секрету) або складними (добування їжі). Вони можуть бути пасивними (виникати в результаті зовнішніх механічних зусиль) або активними (у вигляді скерованої дії, яка здійснюється внаслідок нервових та гуморальних впливів або під контролем свідомості та волі).
Подразнення - дія на живу тканину зовнішніх або внутрішніх подразників. Чим сильніший подразник, тим, до певної межі, більша відповідь тканини; чим триваліше подразнення, тим, до певної межі, більша відповідь тканини.
Подразники - фактори зовнішнього або внутрішнього середовища або їх зміни, що справляють на органи і тканини впливи, які проявляються у зміні активності цих органів і тканин. За фізичною природою подразники можуть бути: механічними, електричними, температурними, звуковими, оптичними і т. п. Подразники за силою дії можуть бути: підпороговими (відповідь не виникає, але змінюються властивості тканин); пороговими (найменшої сили, який викликає мінімальну реакцію-відповідь), максимальними (при збільшенні сили подразника ефект не змінюється), надсильними (дія такого подразника може викликати руйнівний або больовий ефект чи неадекватні реакції).
