Втілення у життя правил поведінки, встановлених та закріплених нормами права, здійснюється у процесі їхньої реалізації, тобто діяльності суб'єктів права в межах і формах, встановлених правовими нормами. Реалізація правових норм — це фактичне здійснення їхніх приписів у правомірній поведінці суб'єктів суспільних відносин. Або, іншими словами, реалізація правових норм — це здійснення їхніх приписів у практичних діяннях (діях чи бездіяльності) суб'єктів.
Саме через реалізацію правових норм досягається той результат, до якого прагнув законодавець при встановленні даної норми права. Форми реалізації правових норм розрізняються залежно від характеру диспозиції правової норми. Це використання, виконання і дотримання правової норми.
Використання норми права — це форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, яка здійснюється ними за власним бажанням. Використання правової норми, на відміну від двох інших форм реалізації, може бути тільки добровільним, тобто здійснюватися виключно за власним бажанням. Це, наприклад, використання права власності тощо.
Виконання норми права — це форма реалізації зобов'язуючих правових норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними, як правило, незалежно від їхнього власного бажання. Виконання норми права — це, по суті, виконання ними своїх юридичних обов'язків, які вимагають активних дій. Це, наприклад, виконання загального військового обов'язку.
Додержання норми права — це форма реалізації забороняючих правових норм, яка полягає в утриманні суб'єкта від активних дій, в його пасивній поведінці, незалежно від його волі. Тобто, додержання норм права полягає у тому, що суб'єкти права узгоджують свою поведінку з нормами-заборонами і не вчиняють дій, які вважаються соціально шкідливими чи небезпечними. Це, наприклад, утримання від дій, які караються в адміністративному чи кримінальному порядку.
Саме у процесі використання, виконання та додержання правових норм формується правомірна поведінка окремого суб'єкта та правопорядок у суспільстві в цілому.
ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВОВИХ НОРМ
1. Поняття та основні риси застосування юридичних норм.
2. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
3. Загальні вимоги правильного застосування правових норм.
4. Основні стадії застосування правових норм.
5. Застосування правових норм за аналогією.
Поняття та основні риси застосування юридичних норм.
Застосування правових норм — це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об'єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов'язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.
Застосування правових норм — це специфічна форма реалізації правових норм. Ця специфіка полягає у тому, що, по-перше, це діяльність тільки компетентних органів держави або уповноважених на це громадських організацій. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб'єктом застосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу. По-друге, застосування норм права має державно-владний характер. Тобто, застосування — це один з видів державної діяльності, воно здійснюється від імені держави і є обов'язковим для тих, кому адресовані акти застосування права. По-третє, на відміну від інших форм реалізації права, застосування правової норми є такою формою її реалізації, за якої дії суб'єкта спрямовані не на себе, а на інших суб'єктів. Тобто, це діяльність з вирішення юридичних справ шляхом винесення, на основі норм права і відповідно до конкретних життєвихх ситуацій, стосовно персонально визначених суб'єктів індивідуальних державно-владних велінь (приписів). Ці приписи створюють, змінюють, підтверджують або припиняють права і обов'язки суб'єктів, яким вони адресовані.
Характерними рисами застосування правових норм є також те, що: 1) воно здійснюється у певних процесуальних формах. Так, у певних випадках норми, які закріплюють відповідну процесуальну форму, є грунтовно деталізовані і утворюють окремі самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне), в інших — передбачають тільки загальну форму правозастосувального акту; 2) процес застосування правової норми складається з ряду чітко визначених стадій і завершується виданням передбаченого законодавством правозастосувального акту, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи; 3) правозастосувальна діяльність базується на чітко визначених принципах законності, обгрунтованості, доцільності, що забезпечує її правомірність, справедливість та ефективність.
