охарактер пед. такт вихователя як компонент мор культури

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на вихованців, в дотриманні почуття міри в спілкуванні з ними, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування в педагогічному процесі та в пошані до особистості вихованця.

Основні ознаки педагогічного такту:
• людяність без зарозумілості;
• вимогливість без брутальності та прискіпливості;
• педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця;
• вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благання, але і без марнославства;
• вміння слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та вищості;
• врівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості;
• простота в спілкуванні;
• принциповість і наполегливість без упертості;
• уважність, чутливість і емпатійність без їх підкреслення;
• гумор без насмішки.

Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників.

 

10. Розкрийте суть принципу педагогічної солідарності у педагогічній етиці.

Соціально- педагогічна солідарність дозволяє кожній конкретній зростаючої особистості відчувати себе значущим злементов державно громадського будівництва, соціально ініціативним і відповідальним чоловіком. З позицій соціально -педагогічної солідарності створене дорослими виховний простір (школа, дитячий табір, громадська організація тощо) стає фактором розвитку дитини, молодої людини, коли вихованцю надається можливість виступити творцем, творцем. У цьому випадку середу приймається дитиною як «своя», створена своїми силами, за підтримки досвідчених дорослих. Таке середовище не викликає відчуження, бажання руйнувати, протиставляти себе іншим. У теоретичному обгрунтуванні соціально -педагогічної солідарності певну роль відіграє релігія, яка має великий потенціал в галузі розвитку духовності, культури і справедливості.

Орієнтуючись на суспільні цінності, самодопомога і взаємодопомога, соціально-педагогічна солідарність як ідейно - теоретична платформа виховання соціальної ініціативності дозволяє кожного ініціатора розглядати як повноцінну особистість незалежно від фізичних чи інших недоліків.

 

11. охарактеризуйте методи розвитку педагогічної спостережливості

Педагогічна спостережливість — це професійно необхідна якість особистості вчителя, яка виявляється в умінні підмічати суттєве на основі малопомітних ознак.

Значний вплив на результати спостереження, характер рішень і дій, що приймаються, справляє апперцепція, тобто залежність характеру і спрямованості сприйняття від індивідуального досвіду людини, його професії, інтересів, відносин, знань і, особливо, установок. Художник звертає увагу на лінії та кольори, модельєр — на одяг, учитель — на поведінку, мову, знання, мислення учнів. Особисте ставлення до співбесідника також впливає на результат сприйняття. Установка на позитивне в людині дає змогу помічати більше добрих вчинків і почуттів в інших людей і навпаки.

Особливості сприйняття людиною простору слід враховувати, розташовуючи меблі в класі, розміщуючи учнів за партами, вибираючи дистанцію під час спілкування, відчиняючи двері кабінету або наближаючись до кого-небудь. Так, розміщення учнів півколом сприяє більшій активності під час проведення бесід, дискусій. Можливість посадити всіх учнів у першому ряду, розташувавши столи літерою "П", підвищує успішність у відповідях, мисленні, тому що кожний не має змоги сховатись за "чужу спину" і, перебуваючи постійно, у буквальному сенсі слова, у полі зору вчителя, працює активніше та досягає більших результатів.

Спостерігаючи за зовнішніми реакціями людини (напрямок ступенів ніг, "сповзання" на край стільця, поглядання на годинник, вираз нудьги на обличчі, квапливість, тривалість спілкування, запізнення), можна прийняти правильне рішення про організацію або зміну інтенсивності чи виду діяльності і тим самим вплинути на результативність та емоційне ставлення до неї.

Найважливішим мімічним засобом спілкування є погляд. Краще запам'ятовується інформація, яку виголошено, дивлячись у вічі, тому вчителю корисно дивитись учням в очі, промовляючи будь-яку важливу позитивну інформацію, а не тільки роблячи зауваження.

 

12. Розкрийте суть поняття «педагогічний інтерес».

Інтерес до професії вчителя. Відображається він у позитивному емоційному ставленні до дітей, їхніх батьків, педагогічної діяльності загалом, конкретних її видів, у прагненні оволодіти педагогічними знаннями і вміннями.

Педагогічне покликання. На відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схильність, що випливає із усвідомлення здатності до педагогічної справи. Основою педагогічного покликання є любов до дітей. Любов до дитини. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість учителя.

Педагогічні нахили. Це стійкі бажання і прагнення присвятити себе педагогічній діяльності. Не може бути хорошим учителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи. Діти безпомилково визначають учителів, які не люблять їх і педагогічної діяльності загалом.

Серед найважливіших якостей - педагогічний обов'язок і відповідальність. Керуючись ними, вчитель завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він вимогливий до себе, дотримується своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов'язку є самовідданість учителя.

Якості особистості, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість, формують авторитет учителя - визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. Авторитетний педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.

Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.

 

13. методи розвитку пед. інтересу

Пізнавальна спрямованість. У її основі — духовні потреби та інтереси. Одним із виявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Чи не найважливіший чинник пізнавального інтересу — любов до свого предмета. Л. Толстой зазначав, що коли «хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні полюблять тебе, і ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то, скільки б ти не змушував учити, наука не справить виховного впливу». Сучасний учитель має добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, ознайомлюватися з новими дослідженнями, відкриттями і гіпотезами, бачити близькі і далекі перспективи науки, володіти культурою науково-педагогічного мислення.
Особистість учителя як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість.

 

14. Доведіть вплив культури педагогічної діяльності на ефект навч – вих.. процесу

педагогічна культура – оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.

Основні складові педагогічної культури:
педагогічна спрямованість;
психолого-педагогічна ерудиція;
гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;
висока педагогічна майстерність і організованість;
уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;
сукупність професійно важливих якостей;
педагогічно спрямоване спілкування і поведінка;
постійне самовдосконалення.

 

15. Прозкрийте суть принципу професіоналізму, співробітництва, творчості у педагогічній діяльності вихователя.

Принцип – керівна ідея, вихідне положення, вимога до діяльності та поведінки, що випливає із встановлених закономірностей процесу і враховує внутрішні та зовнішні зв’язки між компонентами.

Професіоналізм вихователя як соціально-педагогічне явище є розгалуженою системою загально професійних вимог та характеристик у поєднанні із спеціально-предметними, що відображає норми і цінності культури педагогічного середовища, трансформуючи накопичений науково-теоретичний та практико-методичний досвід відповідно до суспільних ідеалів, пріоритетів.

Професіоналізм – це сукупність психологічних, психічних і особистісних змін, що відбуваються в людині у процесі оволодіння і тривалого виконання діяльності, що забезпечують якісно новий, більш ефективний рівень вирішення складних професійних завдань у нових умовах.

Формування професіоналізму йде за трьома осн. напрямками:

1. зміна всієї системи діяльності, її функції і ієрархічної будови. У ході вироблення відповідних трудових навичок відбувається рух особистості по щаблях професійної майстерності, розвивається специфічна система способів виконання діяльності.

2. зміна особистості суб’єкта, що виявляється як у зовнішньому вигляді(моторика мови, емоційність,форми спілкування)так і у формуванні елементів професійної свідомості(проф..уваги, памяті, мислення)що в більш широкому плані може розглядатися як становлення професійного світогляду.

3. зміна провідних компонентів установки суб’єкта по відношенню до об’єкта діяльності, що проявляється в різних сферах.

 

 

16. Розкрийте роль самопізнання у формуванні професійної майстерності

Поняття самопізнання у психології розглядається у нерозривному зв'язку із більш широким поняттям - самосвідомістю особистості. Тому спершу звернемося до розкриття сутності останнього. Так, Л. М. Мітіна називає самосвідомість процесом, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до себе.

А. К. Маркова визначає професійну самосвідомість як «комплекс уявлень людини про себе як професіонала, це цілісний образ себе як професіонала, система відношень і установок до себе як професіонала» Наявність професійної самосвідомості дозволяє особистості розуміти те, що вона робить, свідомо ставити й вирішувати виробничі завдання, планувати свої дії й виконувати обов'язки, виявляти причини власних невдач, вносити корективи у свою діяльність.

Професійна самосвідомість характеризує певний рівень самовизначення особистості. Як стверджує С. В. Васьковська, особистість, яка самовизначилася в професійному плані - індивід, який усвідомлює свої життєві цілі, плани, пов'язані із самореалізацією в професійній сфері, професійні наміри (що він хоче), свої особистісні й фізичні якості (що він є, що являє собою як професіонал), свої можливості, здібності, дарування (що він може, межі його самовдосконалення), вимоги, що вимагаються діяльністю, професійною групою (що від нього вимагають), а також свою готовність функціонувати у вибраній сфері професійної діяльності.

Основними прийомами, способами професійного самопізнання педагога, на думку К. Д. Левітана, С. Г. Вершловського та інших, є: самоспостереження, педагогічний самоаналіз, педагогічна рефлексія, професійна самооцінка, самопрогнозування і самоконтроль.

Самоспостереження - вміння педагога подивитися на себе, свої дії і відносини з боку. Періодично фіксуючи увагу на своєму стані, педагог починає краще розуміти, чого можна чекати від себе в тій або іншій ситуації. Самоспостереження поставляє педагогові цінну інформацію про самого себе, яка є прихованою від навколишніх. Воно допомагає краще довідатися про свої сильні і слабкі сторони.

Педагогічний самоаналіз дозволяє розкрити причинно-наслідкові зв'язки своїх успіхів і невдач у педагогічній діяльності. Від того, в якому напрямку розвивається самоаналіз, яка глибина осмислення себе як професіонала, залежить і розвиток творчих потенцій особистості, професійний ріст і особистісне вдосконалювання. Така внутрішня робота розвиває аналітичне мислення, забезпечує своєчасне внесення коректив у професійно-рольову поведінку вчителя.

Наступним найважливішим прийомом професійного самопізнання вчителя є педагогічна рефлексія. Педагогічна рефлексія - спрямованість свідомості вчителя на самого себе, врахування уявлень учнів про його діяльність і про те, як учитель розуміє діяльність учня. Це здатність учителя подумки уявити собі сформовану в учня картину ситуації і на цій основі уточнити уявлення про себе. Оцінюючи свої дії з погляду їх практичної доцільності, він постійно виправляє себе. Ця постійна самокорекція, без якої успішна педагогічна діяльність була б неможлива, і лежить в основі рефлексії.

Професійна самооцінка координує можливості, внутрішні психічні резерви особистості з метою і засобами діяльності. Основна функція професійної самооцінки педагога - регуляція його професійної поведінки. Чим критичніше педагог ставиться до себе, тим більш зрілим є його професійне самопізнання. І, навпаки, чим глибше розвинене самопізнання педагога на рівні його підготовки до діяльності, тим більш критичною є його самооцінка в процесі виконання діяльності. Самооцінка як інструмент самовдосконалення є важливим чинником підвищення ефективності професійної підготовки майбутнього фахівця. Тому так важливо займатися розвитком самопізнання, формуванням адекватної самооцінки педагога ще на етапі його професійного навчання у ВНЗ.

Ще одним способом самопізнання педагога є самопрогнозування - спроба уявити себе в певній ситуації діяльності. Головний критерій самопрогнозування - вміння всебічно аналізувати педагогічні явища і здатність розробити на цій основі множину можливих рішень, а також передбачати можливий ефект діяльності. Особистість ефективного вчителя відрізняється підвищеними вимогами стосовно себе, внутрішнім самоконтролем. Уміння педагога контролювати, оцінювати, поправляти, долати самого себе - показник вищої моральної зрілості та культури, подібно тому, як вища культура мислення проявляється в умінні полемізувати із самим собою.

 

17. розкрийте особливості розвитку педагогічної емпатії вихователя

Вихованню емпатійної, співчутливої особистості вихователя важливого значення надавали вчені. Так, Сухомлинський говорив турбота про благополуччя інших людей – одна із найголовніших. В умінні "відчувати душу" іншої людини, у здатності розуміти її душевний стан – одна із найважливіших характеристик особистості. В окресленому ним ідеалі педагога перша і визначальна риса –гуманізм, моральність. Емпатія проявляється у тих емоційних ситуаціях, коли, «людина серцем відчуває найтонші рухи серця іншої людини і відповідає на них власними душевними рухами».радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі.

Амонашвілі говорить про емпатійність як "тепло серця", як "дар відчування іншої людини".

Емпатія – це емоційний відгук однієї особи на переживання іншої. У психології намітилось два підходи у поглядах на емпатію. З позицій першого підходу вона розглядається як процес або стан, для другого підходу характерним є уявлення про цей феномен як про здатність чи стійку властивість особистості. Згідно трактування в основі ієрархічної структурно-динамічної моделі лежить когнітивна емпатія (перший

рівень), що виявляється у розумінні психічного стану іншої людини без зміни

свого стану. Другий рівень емпатії припускає емоційну емпатію, не тільки у

вигляді розуміння стану іншої людини, а й співпереживання і співчуття їй, емпатичного реагування. Третій рівень емпатії – дієва – вища форма, що включає когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти. На цьому рівні виявляються реальні поведінкові акти з надання допомоги і підтримки партнерові по спілкуванню.

Особливо важливо формувати емпатійність у майбутніх вихователів дітей дошкільного віку, оскільки діти особливо гостро відчувають потребу у співчутті,

співпереживанні в процесі взаємодії з дорослими та однолітками. Виявлення наявності і закономірностей розвитку і формування емпатійних якостей студентів

педагогічних вузів виступає як умова формування їх професійної придатності, як передумова розвитку педагогічних здібностей.

 

18. охарактеризуйте принципи і стилі пед. Спілкування вихователя з дітьми

Принципи:

– гуманізм („не зашкодь”, „не перекладай на інших свої помилки”, „не принижуй гідності людини”);

– оптимізм („не поспішай”, „не забувай, що перед тобою учень або колега”);

– демократизм („відмовся від авторитаризму у взаємовідносинах з учнями і колегами”);

– індивідуально-особистісний підхід („спочатку вивчи, пізнай особистість”, „відмовся від репресивних методів впливу”);

– наступність („учневі й колезі потрібні позитивні уявлення про самого себе й свої можливості”).

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність учителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, ліберальним і демократичним.

За авторитарного стилю спілкування вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, учитель, що обрав такий стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є засобом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтуєте ся на байдужості і незацікавленості проблемами шкільного життя.

Демократичний стиль спілкування передбачає зорієнтованість учителя на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань. В основі керівництва - опора на ініціативу класу. Демократичний стиль є найсприятливішим способом організації взаємодії педагога і школярів.

Залежно від продуктивності виховного впливу розрізняють такі стилі педагогічного спілкування (В. Кан-Калик):

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Цей стиль ґрунтується на єдності високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів.

2. Спілкування на основі товариської прихильності.

3. Спілкування-дистанція.

4. Спілкування-залякування.

5. Спілкування-загравання. Сутність його полягає в завоюванні дешевого авторитету в дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики.

19. О-те професійно-значущі якості особистості вихователя

До професійно-значущих якостей особистості педагога належать: особистісні,педагогічні, професійні. Слід зазначити, що особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних. До останніх звично відносять ті, що набуваються у продовж засвоєння знань, умінь, методів діяльності. Серед професійних якостей: володіння методиками навчання, психологічна підготовка,широкий кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські уміння, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технікою спілкування та інші якості. Професійно-значимі якості педагога забезпечують повноцінне виконання педагогом своєї професійної функції та обов’язків. До особистісних якостей належать: відповідальність, милосердя, гуманізм, уважність, скромність, дисциплінованість, терпеливість, наполегливість, тощо. Усі основні риси педагога тісно пов’язані між собою, але провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотиви, що визначають поведінку і діяльність педагога. Основу педагогічного покликання складає любов до дітей. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно-значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість вихователя. Серед таких якостей: педагогічний обов’язок і відповідальність. Керуючись почуттями педагогічного обов’язку, вихователь завжди поспішає надати допомогу дітям і дорослим,тим, хто її потребує, в рамках своїх прав і компетенції, він вимогливий до себе, слідує своєрідному кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим проявом педагогічного обов’язку є самовідданість педагога. Вищим виявом професіоналізму педагога виступає його педагогічна культура, яка включає в себе такі основні компоненти: наукова ерудиція, загальна і національна культура, педагогічні здібності, педагогічна майстерність, педагогічна етика, культура мовлення, культура спілкування, духовне багацтво, наукова організація праці, прагнення до самовдосконалення.

20. розкрийте особливості пед. Спілкування, функції, види

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Спілкування виконує не тільки пізнавальну функцію, а й виступає своєрідним практичним людинознавством, оскільки за його допомогою особистість пізнає не тільки іншу людину, а й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності; обмін ролями; співпереживання; самоутвердження; регулювання спільної діяльності; спонукання особистості до дії та взаємодії.

За наявністю чи відсутністю будь-якого посередника розрізняють спілкування безпосереднє (пряме) — опосередковане (непряме). Для прямого спілкування — це зазвичай розмова, бесіда, доповідь тощо

За формою існування мови розрізняють спілкування усне — письмове.

З погляду змінної — постійної позиції «я — мовця» і «ти — слухача» розрізняють спілкування: діалогічне, монологічне.

За кількістю учасників розрізняють спілкування міжособистісне (особисте), масове.

 

 

23. розкрийте суть осоюистісно орієнтованої взаємодії вихователя з дітьми

особистісний підхід визначено як послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії. Це базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною й колективом.

Гуманно-особистісний освітній процес будується на цілісності природи дитини, заперечує авторитарне ставлення до неї, базується на гуманістичних засадах.

Гуманна педагогіка на відміну від авторитарної пропонує творчий пошук, співробітництво, звернена на духовність, серце дитини, де знання мисляться як необхідна умова творчості, гуманна педагогіка виховує дітей самим життям, гуманна педагогіка - діалогічна, несе дітям радість спілкування, дарує вільний вибір, стверджує особистість.

Особистісно орієнтований підхід до дитини перш за все передбачає розвиток її індивідуальних здібностей, будується у формі співпраці вчителя з учнями, коли вони потрапляють у рівноправні умови: учень має змогу виявити самостійні думки, незалежність, здатність до вибору власної позиції. Класні керівники нашої школи особливу увагу звертають на реалізацію змістової лінії, яку ми визначили провідною у виховній діяльності школи.

 

 

21. Проаналізуйте основні стилі педагогічного спілкування

Стиль педагогічного спілкування - усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі.

Залежно від продуктивності виховного впливу розрізняють такі стилі педагогічного спілкування (В. Кан-Калик):

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Цей стиль ґрунтується на єдності високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів. Адже захоплення тим, що цікаве учням, - результат не лише комунікативної діяльності вчителя, а й значною мірою його ставлення до педагогічної діяльності загалом.

2. Спілкування на основі товариської прихильності. Товариська прихильність є важливим регулятором спілкування загалом і педагогічного зокрема. Ще А. Макаренко стверджував, що педагог, з одного боку, має бути старшим товаришем і наставником, а з іншого - співучасником спільної діяльності.

3. Спілкування-дистанція. Сутність такого спілкування полягає в тому, що в системі стосунків педагога і учнів запобіжником є дистанція. Проте й тут має бути міра. Гіпертрофована дистанція призводить до формалізації спілкування вчителя й учнів, перешкоджає створенню справжньої творчої атмосфери. Безперечно, дистанція повинна існувати, але має випливати із загальної логіки стосунків учителя і учнів, а не диктуватися вчителем. Якщо дистанція стає домінантою педагогічного спілкування, одразу різко знижується загальний творчий рівень спільної діяльності педагога та учнів. Це спричинює формування між ними авторитарних стосунків, що зрештою негативно позначається на результатах виховання.

До спілкування-дистанції нерідко вдаються вчителі-початківці, які бояться учнів і намагаються в такий спосіб утвердитися. Однак цей стиль спілкування, як правило, не дає хороших результатів, оскільки дистанція не може бути основою формування педагогічного авторитету.

4. Спілкування-залякування. Цей стиль спілкування зумовлений насамперед невмінням організувати продуктивне спілкування на основі захоплення спільною діяльністю. Безперечно, таке спілкування сформувати нелегко, і молодий учитель нерідко йде шляхом найменшого опору, обираючи спілкування-залякування чи дистанцію у крайньому їх прояві. Щодо розвитку творчості або здійснення саме виховного впливу на учнів, а не просто ситуативного керування їхньою поведінкою цей стиль спілкування є безперспективним.

5. Спілкування-загравання. Сутність його полягає в завоюванні дешевого авторитету в дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики. Цей стиль відображає, з одного боку, намагання молодого вчителя швидко налагодити контакт із дітьми, сподобатися класові, а з іншого - відсутність необхідної загальнопедагогічної та комунікативної культури, умінь та навичок педагогічного спілкування, досвіду професійної комунікативної діяльності. Побоюючись спілкування з класом і одночасно бажаючи мати з учнями контакт, учитель зосереджує увагу не так на змістовому аспекті взаємодії, як на проблемах взаємин, які набувають гіпертрофованого значення.

 

22. охарактеризуйте види пед. Конфліктів, розкр їх суть

Педагогічні конфлікти. В їх основі – протиріччя, що виникають у навчально-виховальному процесі при зіткненні вимог інтересів педагогів та тих, хто навчається.

За джерелом виникнення конфлікти можна поділити на об’єктивно та суб’єктивно зумовлені.

Об’єктивним вважається конфлікт, що виникає у складній, супе- речливій ситуації, в якій знаходяться люди. Погані умови праці, нечіткий розділ функцій і відповідальності – такого роду проблемні ситуації відносяться до числа потенційно конфліктних, тобто об’єктивно стають тим підґрунтям, на якому напевно створюється напружене середовище.

Суб’єктивні конфлікти пов’язані з особистісними особливостями людей, з ситуаціями, що створюють перешкоди на шляху до задоволення тих чи інших прагнень, бажань, інтересів. Прийняте рішення здається помилковим, оцінка праці – неправильною, поведінка колег – неприйнятною.

В залежності від того, чи входять у протиріччя позитивні чи негативні, з нашої точки зору, цінності та інтереси, конфлікти можна розділити на три види: конфлікт “плюс-плюс” (вибір з двох сприятливих альтернатив); конфлікт “мінус-мінус” (обидва варіанти небажані); конфлікт “плюс-мінус” (стикаються поганий на гарний варіанти).

За обсягом конфлікти розділяють на внутрішньоособистісні, міжособистісні, між особистістю та групою та міжгрупові.

За триванням протікання конфлікти можна розділити на короткочасні та довготривалі.