Радянська влада проголошувалась і встановлювалась в Україні три рази: 1) грудень 1917 – квітень 1918 рр.; 2) листопад 1918 – липень 1919 рр.; 3) грудень 1919 – травень 1920 рр. В жовтні 1920 р. радянська влада проголошена майже на всій території України до 1991 р. Основною і головною особливістю політичного ладу стало невідривне переплетіння влади однієї партії з державною владою основних політичних інституцій: з законодавчою владою, виконавчою владою, з судом, з прокуратурою, армією, службами безпеки. Коли в 1989 – 1991 рр. Комуністичну партію Радянського Союзу і України, зокрема, відсторонили від влади, зруйнувалась і вся система "старої" радянської влади.
Кожен з етапів становлення радянської влади в Україні в 1917 – 1921 рр. мав свої особливості. На початку боротьби за владу більшовики взяли курс на розкол України на окремі квазідержави – республіки. Так були проголошені Донецько-Криворізька республіка, Одеська республіка, республіка Таврида (Кримська). Одразу після проголошення радянської влади в грудні 1917 р., більшовики України проголосили союз радянською Росією. Незважаючи на відсутність широкої підтримки серед українського селянства більшовики вимушені були швидко проголосити свою владу для перерозподілу продовольчих і сировинних ресурсів до Петрограду. Перший "прихід" більшовиків відзначався масовим перерозподілом земель на користь найбідніших селян, масовою націоналізацією, масовими репресіями і пограбуванням. Вступ німецьких і австрійських військ в Україну знищив радянську владу.
Вдруге більшовики захопили владу після того як німецькі і австрійські війська залишили Україну в листопаді – грудні 1918 р. В січні 1919 р. більшовицькі війська відтіснили Директорію на захід українських земель. Другий "прихід" радянської влади (січень – серпень 1919 р.) відзначився активним впровадженням політики "воєнного комунізму". Фактично, ця політика звелась до заборони вільної торгівлі, встановлення тотального державного контролю, і безоплатного вилучення продовольства у селян. Економічна політика більшовиків підкріплювалась масовим "червоним терором". Суть останнього в фізичному винищенні противників більшовизму – буржуазії, національної інтелігенції, заможного селянства, офіцерства української і т.зв. білої армії. Незважаючи на це російські і українські більшовики проголосили першу українську радянську конституцію. Жорстке панування радянської влади призвело до масових селянських повстань вже на весні 1919 р. А до літа 1919 р., партизанський селянський повстанський рух примусив більшовиків залишити Україну.
Втретє більшовики захопили владу в грудні 1919 р. Востаннє, визнати більшовиків з України намагались об’єднанні польсько-українські війська з заходу, та "біла" армія П. Врангеля з півдня. Короткий наступ цих військ швидко був відбитий "червоною" армією В жовтні 1920 р. радянські Росія і Україна підписали мирний договір з Польщею. А на початку листопада більшовики вигнали "білу" армію з Криму. З 1920 р. по 1991 р. в Україні і в СРСР існували радянська влада під керівництвом єдиної партії – Комуністичної партії.
Радянська влада була унікальною. В політичній сфері вона відійшла, як від моделі європейської парламентської демократії (розподіл публічної, державної влади на три гілки, реальна багатопартійність, дотримання політичних свобод), так і від централізованого, (автократичного) керівництва (монархія, диктатура, фюрерство). Радянська система спробувала поєднати ці форми правління, і деякою мірою їй це вдалося. В економічній сфері: проведена потужна модернізація, була створена розвинута, але однобічна (військова, важка) промисловість. Економіка стала повністю одержавлена і централізована з жорстким плануванням, і розподілом ресурсів. В соціальній сфері радянська система забезпечила мінімальні (але і постійно зростаючі) потреби охорони здоров’я, освіти, пенсійного забезпечення і т.ін. Розвинутими були прикладні галузі і сфери науки. СРСР охороняла сильна армія і потужні внутрішні служби безпеки (міліція, внутрішні війська, КДБ).
Повною мірою все це стосувалось і України. Але такі великі досягнення були здобуті надзусиллями, жорсткими заходами, які були небаченими в історії Росії і України. Зусилля виявились марними. Велика держава розпалась в 1991 р.
Загальні висновки
Існування держави, її ефективне функціонування – свідчення розвитку і цивілізації суспільства. Історія держави на території України має велику і багату історію. Але цього, на жаль, не можна сказати про українську державу.
Формування та розвиток української держави має свої історичні особливості. По-перше, українська держава існувала з переривами, чергуючи часи державності і бездержавності. Часто періоди недержавного існування були значимими в часі: від десятиліть до кількох століть. Це не дозволяло накопичувати важливий досвід і створювати безперервну традицію державності. Загалом існує чотири етапи державного розвитку України: 1) Давній період існування Київської держави і Галицько-Волинської (ІХ –ХIV стст.); 2) в Новий період, існування Гетьманщини, як особливої, автономії частини Московсько-Російської держави (1654–1783 рр.); 3) в Новітню добу, існування УНР – Української держави – ЗУНР (1917–1921 рр.), та особливої форми державності – УСРР (1917–1991 рр.); 4) сучасний період починається з 1991 р.
Друга особливість – розколотість, роз’єднаність українських територій. В різні часи українські землі підпорядковувались країнам сусідам відчували різні політичні, економічні і культурні впливи. Це призвело до формування "різної" історії, відсутності "єдиної, об’єднаної і об’єднуючої" історії. І саме тепер, з 1991р. з великими труднощами відбувається "об’єднання" територій, історій, культур в єдине національно-політичне суспільство і державу. Важливим негативним наслідком роз’єднаності стала роз’єднаність т.зв. еліт які мають керувати державою і суспільством. Відсутність довгий час власної держави призвела і до слабкості правлячої еліти яка не розуміє національних інтересів. Їй поки-що ближчі власні інтереси. Інтереси суспільства, інтереси більшості населення України для них поки-що, навіть не на другому місці.
Третя особливість в тому, що в усі часи існування української держави сусідні країни надто ревниво ставились до її незалежності. В усі часи Україна розглядалась як важливе джерело ресурсів. За будь-якої, використовуючи найменші чвари і негаразди в Україні, сусіди намагались поділити територію або принаймні висунути будь-які претензії.
В сучасну пору лише одна Польща, зрозумівши нелегку історію взаємних стосунків з Україною, щиро без будь-яких претензій підтримує незалежність України. А наприклад Румунія, до цього часу претендує на ряд українських територій. А Росія не поспішає демаркувати кордони по суші, не визнає кордони по суші, не визнає кордони по морю, постійно використовує свої впливи в Криму для загострення ситуації.
Але незважаючи на такі особливості і труднощі сучасна українська держава, хоча і не так як хочеться більшості, поступово розвивається.
