Методологія наукового пізнання. Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності, це один з аспектів гносеології

Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності, це один з аспектів гносеології, який розробляється таким під- розділом, як логіка та методологія науки. Однією з найбільш актуальних проблем сучасного етапу розвит­ку науки є питання про необхідність виділення поряд з емпіричним та теоретичним рівнями наукового пізнан­ня ще одного відносно самостійного рівня — метатеоретичного, який є передумовою самої теоретичної діяль­ності в науці

У сучасній філософи такі спроби зустрічаються в методологічних концепціях Т Куна та І Лакатоса Т Кун вводить поняття "парадигма ", яке фіксує існування особливого типу знання, що не виконує безпосередньо пояснювальної функції, а є умовою певного виду теоретич ноі діяльності з пояснення та систематизації емпірично го матеріалу Аналогічний смисл має також поняття "дослідницька програма", яке вводить у методологію науки І Лакатос і яке є своєрідним метатеоретичним утворенням, що містить набір вихідних ідей та методологічних установок, на які спирається наукове пізнання на тому чи іншому етапі розвитку суспільства

Великого поширення для визначення метатеоретичної та науково-дослідницької діяльності набуло понят­тя "стиль мислення ", яке за змістом близьке до поняття "парадигма" Під стилем мислення розуміють певний історично конкретний тип мислення, який, будучи за­гальним для даної епохи, стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стан­дартні уявлення в метамовних контекстах усіх фунда­ментальних теорій свого часу Конкурентами поняття "стиль мислення" в сучасній теорії пізнання для фіксації метатеоретичного рівня наукового дослідження є поняття "картина світу", "власні і філософські основи науки", "теоретичний базис наукового пізнання", "умови пізнання" тощо

Чим відрізняється теоретичний рівень наукового пізнання від метатеоретичного? Якщо теоретичний рівень включає в себе сукупність пізнавальних процесів, спря­мованих на висування, розвиток та обгрунтування тео­ретичних гіпотез, а також тих процесів мислення, в яких реалізуються основні пізнавальні функції наукових те­орій (опис, пояснення, передбачення), то на метатеоре-тичному рівні на основі певних філософських устано­вок, узагальнення результатів теоретичної діяльності та самої практики наукового пізнання фіксуються за­гальні передумови теоретичної діяльності Якщо ос­новним елементом теоретичного знання є закон, відоб­раження необхідних та суттєвих зв'язків між явищами, то метатеоретичне знання формулюється у вигляді прин­ципів, у яких стверджується дещо уже про саму теорію і практику теоретичної діяльності

Під "картиною світу" тут розуміють сукупність за­гальних уявлень про структуру того чи іншого фраг­мента об'єктивної реальності, що вивчається даною на­укою і лежить в основі теоретичної діяльності в даній науці В понятті "стиль мислення" фіксується сукупність уявлень про саму структуру пізнавальної діяльності, про способи описування та пояснення явищ

Під поняттям "архетип теоретичного мислення" розуміють сукупність принципів, які на конкретному історичному етапі розвитку науки задають певний спосіб теоретичної діяльності для пояснення явищ, визначають вибір засобів цієї діяльності, відбір та прийняття її кінцевих результатів, а також зада­ють певне бачення світу, спосіб його відображення в науковому пізнанні, що в єдності визначає і певний тип теоретичного мислення, і сукупність допустимих заходів теоретичної діяльності. Проте він не детермінує теоре­тичну діяльність однозначно, а залишає місце і для твор­чої свободи теоретичного мислення.

Формування та функціонування архетипного знан­ня тісно пов'язане з філософськими поглядами певної історичної епохи. Саме в філософії зароджуються вихідні ідеї, визначальні риси конкретної наукової кар­тини світу та система гносеологічних методологічних установок науки. Архетип теоретичного мислення є істо­ричним утворенням і не лише включає в себе результа­ти науково-теоретичної діяльності, а й фіксує результа­ти розвитку всіх форм духовно-практичного освоєння світу, які теоретично відображаються в філософії. В цьому плані слід підкреслити, що так само як архетип теоретичного мислення є передумовою теоретичної діяль­ності в науці, і філософія є фундаментом формування самого архетипу теоретичного мислення.

Поняття, ідеї, принципи архетипного знання постійно є об'єктом філософської рефлексії. На архетипному рівні наука пізнає сама себе, свої логічні, методологічні та гносеологічні основи. Саме через вплив на форму­вання архетипу теоретичного мислення філософія сприяє формуванню категоріального ладу конкретно-наукового мислення.

Філософія не може втручатися в конкретний процес діяльності вченого на емпіричному та теоретичному рівнях наукового пізнання, проте вона значною мірою впливає на вибір та інтерпретацію базисних принципів архетипного рівня знання, які залежать від панівних у дану історичну епоху філософських установок. В той же час архетип наукового мислення є фокусом впливу конкретно-наукового пізнання на філософію, що сприяє розвитку змісту категорій самої філософії, оскільки в структурних елементах архетипного знання фіксуються узагальнені уявлення про структуру буття та науко­вого пізнання.

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу роз­витку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація викорис­тання наукових досягнень, а насамперед перебудова ме­тодологічних основ науки, стилю мислення, архетипу на­укового пізнання. Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістично­го стилю мислення. Саме він є сполучною ланкою між основними методологічними принципами наукового пізнання і загальними ідеями, які виражають сутність того чи іншого світогляду, що є в ньому найважливішим і самоцінним. Серед найважливіших ідей, що визнача­ють методологічні основи гуманістичної орієнтації сучас­ного наукового пізнання, виділяють два основоположен­ня: по-перше, ідею культури як міри розвитку людини; по-друге, ідею єдиної науки про людину. Функціональ­но-ціннісна переорієнтація наукового пошуку в дусі єдиної науки як науки про людину передбачає таку якісну зміну в науці, коли її предметний зміст буде прямо зорієнтова­ним на гуманістичні цінності. Наука робить лише перші кроки в цьому напрямку. Але вже тепер намічаються глибинні інтегративні процеси, зумовлені взаємними стру­мами між природознавством та суспільними і гуманітар­ними науками на шляху їхньої взаємної гуманізації, контцентрації уваги навколо проблеми людини як найвищої цінності. Гуманістичний стиль мислення передбачає відродження на новому витку діалектичної спіралі роз­витку класичної ідеї єдності Істини, Добра та Краси як основи та квінтесенції духовної культури в цілому і нау­кового пізнання як її складової частини зокрема.

Контрольні запитання

У чому полягає специфіка донаукового, стихійно емпіричного пізнання3

Які характерні риси наукового пізнання?

Які основні форми і рівні наукового пізнання і чим вони відрізняються між собою? Чим змістовно відрізняються поняття "чуттєво сенситивне" та "раціональне" від понять "емпіричне" та "теоретичне'?

Які загальнонаукові методи застосовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях наукового пізнання?

Що таке методологія наукового пізнання, її пред­мет та функції?

Який рівень, окрім емпіричного та теоретичного, виділяється сучасною методологією наукового пізнання?

Розкрийте зміст понять "парадигма", "дослідницька програма", "картина світу", "стиль мислення", "архетип наукового мислення"

9 Чи відрізняється теоретичний рівень наукового пізнання від метатеоретичного?

10 У чому полягає єдність, відмінність та взаємозв'язок філософи і методології науки?