В основі мусульманського правосуддя лежала легенда про Магомета, який спочатку особисто розглядав майже всі спори між членами мусульманської общини, а також між мусульманами і немусульманами. Згодом він доручав відправлення правосуддя в провінціях намісникам. За тих часів ісламські країни не знали спеціально призначеного звільненого судді. Спадкоємці Магомета як глави держави також тримали верховну судову владу в руках, доручаючи намісникам розв'язувати конфлікти між мусульманами. Намісники, у свою чергу, нерідко передоручали цю роботу спеціально підібраним особам — знавцям права. Поступово оформився самостійний державний апарат — суд, склад якого затверджувався володарем, а потім верховним суддею, який діяв від імені володаря. На цей період припадає правління династії Аббасидів (750—1258 pp.). Вже тоді судді екзаменувалися на предмет знання мусульманського права, їх діяльність контролювалася верховним суддею.
Мусульманські країни з часу правління династії Аббасидів створили дуалістичну судову систему, яка збереглася до другої половини XIX ст. її складали два види судів:
— «суди каді'», що здійснювали правосуддя відповідно до мусульманського права. Вони зверталися до релігійної совісті віруючих і розраховували на добровільне виконання ними судових рішень;
- «відомства скарг»— суди, що діяли на основі звичаїв і правових розпоряджень (регламентів), установлених владою. Діяльність «відомств скарг» не додержувалася суворих норм мусульманського права. Ці суди спиралися на силу державного примусу.
Порядок розгляду справ у судах мав свої відмінності. Суди світської спрямованості («відомства скарг») використовували заборонені мусульманським правом види доказів, наприклад, показання, одержані під катуваннями. Вони могли примусити сторони до мирної угоди, викликати свідків за власною ініціативою і привести їх до присяги, відкласти винесення рішення до остаточного розгляду питання і встановлення істини та ін. Сфера повноважень судів каді була вужчою, ніж у «відомств скарг». Ще з XVI ст. із відання каді були вилучені торгові спори.
В другій половині XIX ст. суди ісламських країн диференціюються відповідно до компетенції на мусульманські, цивільні (світські) і консульські, а також суди персонального права для немусульман. У результаті проведеної в 1840 р. судової реформи була обмежена юрисдикція мусульманських судів (створювалися кримінальні, торгові та інші суди, яким передавалася юрисдикція мусульманських судів). Найбільшою своєрідністю характеризується історія реформування судової системи Єгипту. З 1855 р. там функціонують спеціальні кримінальні суди, з 1876 р. — змішані суди, створені замість консульських судів. Вони розглядали всі питання разом з іноземцями.
З середини XX ст., коли більшість країн Арабського Сходу стали незалежними, розпочався новий етап розвитку їх судових систем. Однак і на цей час функціонують два види судів: традиційні релігійні та світські.
В основі традиційних релігійних судів лежать норми мусульманського права, більшість яких кодифіковано. Нерідко діє кілька рівнозначних мусульманських судів різного толку — сунітські, джафаритські (Іран, Лівія), спеціальні суди для друзів (Сирія, Ліван), а також — верховні мусульманські суди, які виконують функції апеляційних інстанцій (Ліван, Йорданія, Лівія — у кожній із країн є свої особливості). До юрисдикції цієї групи судів належить розгляд справ особистого статусу мусульман і деяких інших спорів.
Наведемо як приклад судову систему Саудівської Аравії:
• суд першої інстанції (один каді) — вирішує шлюбно-сімейні справи і незначні цивільно-правові спори;
• загальні суди (три каді) — розглядають кримінальні правопорушення;
• апеляційний суд — має палати з кримінальних, шлюбно-сімейних та інших питань;
• Найвища судова рада — здійснює контроль за мусульманськими судами і відіграє роль апеляційної інстанції у найважливіших кримінальних справах.
На цей час багато традиційних судів занепали в результаті або їх державної ліквідації (у Туреччині в 1924 p.), або самоліквідації (Єгипет, Туніс, Пакистан, Алжир, Марокко, Гвінея, Малі), але не зникли повністю.
Поряд із мусульманським правом світські суди застосовують «сучасне право» західного зразка. Роль цих судів зростає.
