Лекція 9
ЗАГАЛЬНА БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ
План
1. Біологічне значення дихання.
2. Будова органів дихання.
3. Дихальні рухи.
4. Легеневі об‘єми.Життєва ємність легенів.
Основні поняття: дихання, газообмін, органи дихання, дихальний цикл, дихальні рухи, легеневі об‘єми, життєва ємність легенів.
Значення дихання
Дихання — це сукупність процесів, у результаті яких відбувається використання організмом кисню і виділення вуглекислого газу. Дихання включає такі процеси: а) обмін повітря між зовнішнім середовищем і альвеолами легень (легенева вентиляція); б) обмін газів між альвеолярним повітрям і кров’ю (дифузія газів у легенях); в) транспорт газів кров’ю; г) газообмін між кров’ю, тканинами і клітинами; д) використання кисню клітинами і виділення ними вуглекислого газу (тканинне або клітинне дихання).
Крім газообміну, дихання є важливим фактором теплорегуляції. Легені виконують функцію виділення, оскільки через них виводиться вуглекислий газ, аміак і деякі леткі сполуки.
Під час відхаркування разом із слизом видаляються продукти обміну: сечовина, сечова кислота, солі мінеральних речовин, частинки пилу і мікроорганізми.
Майже всі складні перетворення речовин в організмі відбуваються з обов’язковою участю кисню. Без кисню неможливий обмін речовин, і для збереження життя необхідне постійне надходження кисню.
Дихання, як і кровообіг, надзвичайно важливе для забезпечення гомеостазу організму. Порушення дихання призводить не тільки до зміни газового складу внутрішнього середовища організму, а й до глибоких змін у всіх реакціях обміну, в усіх процесах життєдіяльності.
Будова органів дихання
До органів дихання входять повітропровідні шляхи (носова порожнина, носоглотка, гортань, трахея, бронхи) та легені.
Дихальна система починається носовою порожниною, яка ділиться хрящовою перегородкою на дві половинки, кожна з яких ще поділяється носовими раковинами на нижній, середній і верхній носові ходи. У перші дні життя у дітей дихання через ніс утруднене. Носові ходи у дітей вужчі, ніж у дорослих, і формуються до 14 – 15 років.
Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм, війки якого затримують і виводять слиз і мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Слизова, оболонка має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке вдихає людина. Слизова оболонка носової порожнини містить рецептори, які сприймають запахи і обумовлюють нюх.
Порожнина носа сполучається з порожнинами, які знаходяться в кістках черепа: гайморовою, лобною, клиновидними пазухами. Повітря, яке надходить у легені через носову порожнину, очищається, зігрівається і знешкоджується. Це не відбувається при диханні через ротову порожнину. Носова порожнина ззаду через отвори — хоани сполучається з носоглоткою. У слизові носової порожнини є лейкоцити, які виходять на поверхню слизової оболонки з кровоносних судин. Завдяки фагоцитарній здатності, лейкоцити знищують мікроорганізми, що потрапляють у носову порожнину з вдихуваним повітрям. Згубно діє на мікроорганізми наявна в складі слизу речовина — лізоцим.
Дихальні шляхи у дітей значно вужчі, ніж у дорослих. Це сприяє легшому проникненню інфекції в організм дитини. Під час запальних процесів у носі слизова оболонка набухає, внаслідок чого утворюється або ж і зовсім стає неможливим дихання через ніс, тому діти змушені дихати через рот. А це сприяє охолодженню дихальних шляхів аж до легень і проникненню у них мікроорганізмів та частинок пилу.
Носоглотка — верхня частина глотки. Глотка — м’язова трубка, в яку відкривається порожнина носа, рота і гортані. У носоглотку відкриваються слухові трубки, які сполучають порожнину глотки з порожниною середнього вуха.
Носоглотка у дітей широка і коротка, слухова труба знаходиться низько. Захворювання верхніх дихальних шляхів нерідко ускладнюється запаленням середнього вуха, бо інфекція легко проникає в середнє вухо.
У 4 – 10 річних дітей утворюється так звані аденоїдні розрощення, тобто розрощення лімфатичної тканини у ділянці глотки, а також у носі. Крім того, аденоїдні розрощення можуть негативно впливати на загальний стан здоров’я і на працездатність дітей.
Із носоглотки повітря попадає в ротоглотку, а потім у гортань.
|
|
|
Гортань у дітей коротша, вужча і найінтенсивніше росте в 1 – 3 роки життя і в період статевого дозрівання.
У 12 – 14 років у хлопчиків починає рости кадик на місці сполучення пластинок щитоподібного хряща. Пройшовши гортань, повітря попадає в трахею.
Трахея — нижній відділ гортані довжиною 10 – 13 см, усередині вона вкрита слизовою оболонкою (рис.50). Трахея складається із 16 – 20 неповних хрящових кілець, з’єднаних між собою зв’язками. Задня стінка трахеї перетинчаста, в ній є гладенькі м’язові волокна, і вона прилягає до стравоходу, що створює сприятливі умови для проходження їжі по ньому.
На рівні 4 – 5 грудних хребців трахея поділяється на правий і лівий бронхи, які є головними (рис.50). Вони входять у ворота відповідної легені, де розподіляються на часткові бронхи. Часткові бронхи в легенях розгалужуються на дрібніші сегментарні бронхи, які, в свою чергу, дихотомічно (кожний на два) розділяються (до 18-го порядку) до часточкових бронхів (діаметр до 1 мм) і закінчуються кінцевими бронхіолами (0,3-0,5 мм в діаметрі). Вся система розгалуження бронхів, починаючи від головних і закінчуючи кінцевими бронхіолами, називається бронхіальним деревом.
У новонароджених трахея приблизно 4 см, у 14 – 15 років — приблизно 7 см. У дітей трахея і бронхи розвиваються поступово. Вони ростуть, в основному, паралельно з ростом тулуба. Просвіт трахей і бронхів у дітей значно вужчий, ніж у дорослих, хрящі їх ще не зміцніли. М’язові еластичні волокна розвинені слабо. Слизова оболонка, що вистилає трахею і бронхи, дуже ніжна і багата на кровоносні судини. Тому трахея і бронхи у дітей легше ушкоджуються, ніж у дорослих.
Бронхіоли закінчуються альвеолярними ходами, на стінках яких є пухирці - альвеоли, які вкриті густою сіткою кровоносних капілярів, де відбувається газообмін. У легенях дорослої людини нараховується 300 – 700 млн. альвеол, з загальною площею поверхні 60 – 120 м2. Така величезна поверхня забезпечує велику швидкість газообміну в легенях. Легені розташовані в грудній порожнині, по боках серця (рис.51).
У просторі між легенями, який називається середостінням, розміщені трахея, стравохід, зобна залоза, серце, великі судини, лімфатичні вузли і деякі нерви.
Права і ліва легеня неоднакові як за розмірами, так і формою. Права легеня складається з трьох часток, ліва – з двох. На внутрішній поверхні легень знаходяться ворота легень, через які проходять бронхи, нерви, легеневі артерії, вени, лімфатичні судини. Кожна легеня вкрита серозною оболонкою, яка називається плеврою. У плеври є два листки (вісцеральний і парієтальний). Один щільно зрісся з легенями, другий приріс до грудної клітки. Між листками є щілина, заповнена серозною рідиною. Ця рідина зволожує поверхні плеври, обернені одна до одної, і цим зменшує тертя між ними під час дихальних рухів. Повітря в щілині плеври немає, тиск - негативний - нижчий атмосферного на 6-9 мм рт.ст. (0,8-1,2 кПа). Тиск в середині легенів дорівнює атмосферному, що забезпечує нормальну функцію легенів: вони не відходять від стінок грудної клітки при вдиху і розтягуються при збільшенні об‘єму грудної клітки. Негативний внутрішньоплевральний тиск сприяє збільшенню дихальної поверхні легенів при вдиху, поверненню крові до серця і, таким чином, покращенню кровообігу та лімфовідтоку.
Легені у дітей розвинені ще недостатньо, альвеоли малі, слабо розвинена в них еластична тканина. Кровонаповнення легень у дітей підвищене. До 3 років у дітей посилено ростуть легені, кількість альвеол до 8 років досягає кількості альвеол дорослої людини. У віці від 3 до 7 років темпи росту знижуються. Після 12 років енергійно ростуть альвеоли. Об’єм легень до 12 років збільшується в 10 разів, порівняно з об’ємом легенів новонародженого, а до кінця статевого дозрівання — у 20 разів.
|
|
Під час вдиху відбувається збільшення грудної клітки, завдяки опусканню діафрагми і підніманню ребер. Діафрагма — утвір, що відмежовує грудну порожнину від черевної, має вигляд поперечно-розміщеної куполоподібної м’язово-сухожильної пластинки, краї якої прикріплені до стінок грудної клітки. Опускання діафрагми здійснюється за рахунок скорочення смугастих м’язових волокон. Ребра під час вдиху піднімаються догори, передніми кінцями відсувають груднину вперед, що супроводжується збільшенням грудної порожнини і завдяки скороченню зовнішніх міжреберних м’язів, які прикріплюються косо від ребра до ребра.
У процесі вдиху беруть участь міжхрящові м’язи трахеї, бронхів. Глибокий вдих викликається одночасним скороченням міжреберних м’язів, діафрагми, м’язів грудей і плечового пояса. При цьому переборюється ряд перепон: еластична тяга легень, опір реберних хрящів, маса грудної клітки, що піднімається вгору, опір черевних нутрощів та стінок живота.
Між грудною стінкою і поверхнею легень (між парієтальним і вісцеральним листками плеври) лежить щілина з негативним тиском. Плевральна щілина закрита герметично, тому під час розширення грудної клітки слідом за її стінками ідуть і легені, які завдяки еластичності їх тканини легко розтягуються. В розтягнутих легенях тиск повітря падає нижче від атмосферного. Грудна порожнина герметично закрита і з навколишнім середовищем сполучається тільки через дихальні шляхи. Тому при наявності різниці тиску між атмосферним і легеневим повітрям зовнішнє повітря заходить у легені, тобто відбувається вдих.
Після закінчення вдиху м’язи розслабляються і грудна клітка повертається до вихідного положення (видих). Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м’язів. У глибокому видиху беруть участь м’язи живота, внутрішні міжреберні та інші м’язи. Коли розслабляються м’язи діафрагми, купол її під тиском черевних органів піднімається і стає опуклішим, що зменшує грудну порожнину у вертикальному напрямі. Зменшення розмірів грудної порожнини приводить до зменшення об’єму легень, до збільшення тиску в легенях, внаслідок чого частина повітря виходить з легень назовні, поки тиск повітря в легенях не зрівняється з атмосферним.
У людини у диханні можуть брати участь або м’язи діафрагми, або міжреберні м’язи. У випадку переважання участі міжреберних м’язів кажуть про грудний тип дихання, якщо переважають діафрагмальні м’язи, то таке дихання називається черевним.
У новонароджених переважає діафрагмальне дихання з незначною участю міжреберних м’язів. Діафрагмальний тип дихання зберігається до другої половини першого року життя. В міру розвитку міжреберних м’язів і росту дитини грудна клітка опускається вниз і ребра набирають косого положення. Дихання немовлят стає грудочеревним із перевагою діафрагмального.
У віці від 3 до 7 років у зв’язку з розвитком плечового пояса все більше починає переважати грудний тип дихання і до 7 років він стає виражений. У 7 – 8 років починаються статеві відмінності в типі дихання: у хлопчиків переважає черевний тип дихання, у дівчаток — грудний.
Доросла людина робить приблизно 15 – 17 дихальних рухів за хвилину і за один вдих вдихає приблизно 500 мл повітря. Співвідношення частоти дихання і серцевих скорочень дорівнює 1:4 - 1:5. При м’язовій роботі дихання збільшується в 2 – 3 рази. При захворюваннях частота та глибина дихання змінюються.
При глибокому диханні альвеолярне повітря вентилюється на 80 – 90%, що забезпечує більшу дифузію газів. При неглибокому — більша частина вдихуваного повітря залишається в мертвому просторі — носоглотці, ротовій порожнині, трахеї, бронхах.
Дихання новонародженої дитини 48 – 63 дихальних рухів за хвилину, часте, поверхове. У дітей першого року при неспанні — 50 – 60, під час сну 35 – 40, у дітей 4 – 6 років — 23 – 26 циклів за хвилину, у дітей шкільного віку 18 – 20 разів за хвилину.
