По состоянию на февраль 2008 года
| Главная страница |
| Рекомендація щодо професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів N 168 Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюропраці і зібралася 1 червня 1983 року на свою 69-ту сесію, беручи до уваги існуючі міжнародні норми, які містяться вРекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів(993_090), відзначаючи, що з часу прийняття Рекомендації 1955 року щодоперекваліфікації інвалідів відбулися значні зміни в розумінніреабілітаційних потреб, в охопленні та організації службреабілітації, а також у законодавстві та практиці багатьохдержав-членів з питань, що входять до сфери дії вищезазначеноїрекомендації, враховуючи, що 1981 рік був проголошений ГенеральноюАсамблеєю Організації Об'єднаних Націй Міжнародним роком інвалідівпід гаслом "Повна участь та рівність" і що всеохоплююча Всесвітняпрограма дій щодо інвалідів повинна вживати ефективних заходів наміжнародному та національному рівнях по здійсненню цілей "повноїучасті" інвалідів у соціальному житті та розвитку, а також"рівності", вважаючи, що ці зміни обумовили доцільність прийняття новихміжнародних норм з цього питання, які особливо брали б до увагинеобхідність забезпечити рівність ставлення і можливостей для всіхкатегорій інвалідів як у сільських, так і в міських районах, упрацевлаштуванні і соціальній інтеграції, постановивши ухвалити ряд пропозицій з професійноїреабілітації, що є пунктом 4 порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації, щодоповнює Конвенцію 1983 року про професійну реабілітацію інвалідів(993_065) і Рекомендацію 1955 року щодо перекваліфікаціїінвалідів, ухвалює 20 червня 1983 року цю рекомендацію, яка буденазиватися Рекомендацією 1983 року щодо професійної реабілітаціїта працевлаштування інвалідів: I. Визначення та сфера застосування 1. Державам-членам, застосовуючи положення цієї Рекомендації,а також Рекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів,термін "інвалід" слід розглядати як визначення, що поширюється наосіб, можливості котрих отримувати та зберігати підхожу роботу іпросуватись по службі значно обмежені у зв'язку з належним чиномпідтвердженим фізичним або психічним дефектом. 2. Державам-членам, застосовуючи цю Рекомендацію, а такожРекомендацію 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, слідвважати метою професійної реабілітації, як це визначено в останнійрекомендації, забезпечення інвалідам можливості отримувати тазберігати підхожу для них роботу і просуватись по службі, тимсамим сприяючи їхній соціальній інтеграції або реінтеграції. 3. Положення цієї Рекомендації повинні застосовуватисьдержавами-членами за допомогою заходів, які відповідаютьнаціональним умовам і не суперечать національній практиці. 4. Заходи з професійної реабілітації повинні поширюватись навсі категорії інвалідів. 5. Під час планування й надання послуг у галузі професійноїреабілітації та працевлаштування інвалідів слід, наскільки цеможливо, використовувати й пристосовувати для інвалідів існуючідля працівників у цілому служби професійної орієнтації,професійної підготовки, працевлаштування, зайнятості і пов'язані зними служби. 6. Професійна реабілітація повинна починатися по можливостіна більш ранньому етапі. З цією метою системи охорони здоров'я таінші органи, що відповідають за медичну й соціальну реабілітацію,повинні регулярно співпрацювати з органами, які відповідають запрофесійну реабілітацію. II. Професійна реабілітація і можливості працевлаштування інвалідів 7. Працюючі інваліди повинні користуватися рівністюможливостей і ставлення щодо забезпечення реальності отриманняроботи, збереження її і просування по службі, яка там, де цеможливо, відповідає їх персональному вибору та індивідуальнійвідповідності їй. 8. Під час організації професійної реабілітації і сприянняінвалідам у працевлаштуванні слід дотримуватися принципу рівностіставлення і можливостей для працюючих чоловіків та жінок. 9. Спеціальні позитивні заходи, спрямовані на забезпеченнядійсної рівності ставлення і можливостей для інвалідів та іншихпрацівників, не повинні вважатися дискримінаційними по відношеннюдо інших працівників. 10. Слід вживати заходів щодо сприяння працевлаштуваннюінвалідів, які відповідають нормам зайнятості та заробітноїплатні, що застосовуються до працівників у цілому. 11. Такі заходи, на додаток до перелічених у розділі VIIРекомендації 1955 року щодо перекваліфікації інвалідів, повиннівключати: a) відповідні заходи щодо створення можливостейпрацевлаштування на вільному ринку праці, серед них фінансовестимулювання роботодавців для заохочення їхньої діяльності щодоорганізації професійного навчання і наступного працевлаштуванняінвалідів, а також розумного пристосування робочих місць, трудовихоперацій, інструментів, обладнання і організації праці, щобполегшити таке навчання і працевлаштування інвалідів; b) надання урядом відповідної допомоги у створенні різнихвидів спеціалізованих підприємств для інвалідів, які не маютьреальної можливості отримати роботу на неспеціалізованихпідприємствах; c) заохочення співробітництва спеціалізованих і виробничихмайстерень у питаннях організації та управління з тим, щобполіпшити становище в галузі працевлаштування працюючих на нихінвалідів і по можливості допомогти підготувати їх до роботи узвичайних умовах; d) надання урядом відповідної допомоги службам професійногонавчання, професійної орієнтації, спеціалізованих підприємств іпрацевлаштування інвалідів, що керуються неурядовимиорганізаціями; e) сприяння створенню і розвитку кооперативів інвалідами ідля інвалідів, в яких, якщо це доцільно, можуть брати участьпрацівники в цілому; f) надання урядом відповідної допомоги у створенні і розвиткуінвалідами і для інвалідів (і, якщо це доцільно, для працівників уцілому) дрібних промислових підприємств, кооперативних та іншихвидів виробничих майстерень за умови, що такі майстернівідповідають встановленим мінімальним нормам; g) усунення, якщо необхідно поетапно, природних,комунікаційних і архітектурних перепон та перешкод, щоперешкоджають проїзду, доступу та вільному пересуванню уприміщеннях, призначених для професійного навчання та праціінвалідів; слід враховувати відповідні норми у нових громадськихбудівлях та устаткуванні; h) там, де це можливо і доцільно, сприяння розвитку засобівтранспорту, що відповідають потребам інвалідів і доставляють їх намісця та з місць реабілітації та роботи; i) заохочення поширення інформації про приклади фактичної йуспішної трудової інтеграції інвалідів; j) звільнення від внутрішніх податків або будь-яких іншихвнутрішніх зборів, якими обкладаються при імпорті або згодомокремі товари, навчальні матеріали та устаткування, необхідні дляреабілітаційних центрів, виробничих майстерень, роботодавців таінвалідів, а також певні пристосування і апарати, необхідні длясприяння інвалідам в отриманні і збереженні роботи; k) забезпечення працевлаштування на умовах неповного робочогочасу та інші заходи в галузі праці відповідно до індивідуальнихякостей інвалідів, які на теперішній час, а також коли-небудь умайбутньому практично не зможуть отримати роботу на умовах повногоробочого часу; l) проведення досліджень і можливе застосування їхніхрезультатів до різних видів інвалідності з метою сприяння участіінвалідів у звичайному трудовому житті; m) надання урядом відповідної допомоги, щоб виключитипотенційну можливість експлуатації в рамках професійного навчаннята спеціалізованих підприємств і сприяння переходу на вільнийринок праці. 12. При розробці програм трудової та соціальної інтеграціїабо реінтеграції інвалідів слід ураховувати усі форми професійноїпідготовки; вони повинні включати, де це необхідно і доцільно,професійну підготовку та навчання, модульне навчання, побутовуреабілітацію, навчання грамоті та інші пов'язані з професійноюреабілітацією галузі. 13. Для забезпечення нормальної трудової і, отже, соціальноїінтеграції або реінтеграції інвалідів необхідно також брати доуваги спеціальні заходи допомоги, серед іншого наданняпристосувань, апаратів і надання інших індивідуальних послуг, щодозволяють інвалідам отримувати та зберігати підхожу для нихроботу і просуватись по службі. 14. Необхідно здійснювати нагляд за заходами з професійноїреабілітації інвалідів з тим, щоб оцінювати результати такихзаходів. III. Проведення заходів на місцевому рівні 15. Як у міських, так і в сільських районах і у віддаленихмісцевостях необхідно організовувати служби професійноїреабілітації і здійснювати їхню роботу по можливості за більшповної участі громадськості, особливо за участі представниківорганізацій роботодавців, організацій працівників і організаційінвалідів. 16. Вжиттю заходів щодо організації служб професійноїреабілітації інвалідів на місцевому рівні необхідно сприяти задопомогою ретельно розроблених заходів громадської інформації зметою: a) інформування інвалідів і, при необхідності, їхніх сімейпро їхні права і можливості в галузі працевлаштування; b) подолання упередженості, дезінформації та несприятливогоставлення до працевлаштування інвалідів та до їх соціальноїінтеграції або реінтеграції. 17. Керівники на місцях або місцеві групи, в тому числі саміінваліди та їхні організації, повинні співпрацювати з органамиохорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, з органами зпраці та іншими відповідними урядовими органами в справівизначення потреб інвалідів даного району і забезпечення того, щобінваліди, коли це можливо, брали участь у загальнодоступних видахдіяльності та послуг. 18. Служби професійної реабілітації і працевлаштуванняінвалідів повинні бути складовою частиною розвитку даноїмісцевості і в міру необхідності отримувати фінансову, матеріальнуі технічну допомогу. 19. Необхідне офіційне визнання добровільних організацій, якінайкраще зарекомендували себе в справі надання послуг у галузіпрофесійної реабілітації і в наданні інвалідам можливості трудовоїта соціальної інтеграції або реінтеграції. IV. Професійна реабілітація у сільських районах 20. Необхідно вживати особливих професійних заходів, щобзабезпечити надання інвалідам сільських районів і віддаленихмісцевостей послуг в галузі професійної реабілітації на тому жрівні і на тих же умовах, що й в міських районах. Розвиток такихпослуг має бути складовою частиною національної політики розвиткусільських районів. 21. З цією метою необхідно, де це є доцільним, вживатизаходів, щоб: a) призначати існуючі служби професійної реабілітації всільських районах або, у випадку їх відсутності, призначати службипрофесійної реабілітації в міських районах як центри підготовкидля сільських районів кадрів системи реабілітації; b) створювати пересувні служби професійної реабілітації, щообслуговують інвалідів сільських районів і є центрами поширенняінформації про можливості професійної підготовки тапрацевлаштування інвалідів у сільських районах; c) навчати працівників програм сільського та місцевогорозвитку методиці професійної реабілітації; d) надавати позики, дотації або інструменти та матеріали, щобдопомогти інвалідам сільських районів створювати кооперативи ікерувати ними або самостійно займатися ремеслами, кустарною чисільськогосподарською або ж іншою діяльністю; e) включати допомогу інвалідам в загальну діяльність зрозвитку сільських районів, що здійснюється або планується; f) сприяти інвалідам у тому, щоб їхнє житло знаходилось нарозумній відстані від місця роботи. V. Підготовка кадрів 22. Окрім спеціально підготовлених консультантів іспеціалістів з професійної реабілітації, усі інші особи, якізаймаються професійною реабілітацією інвалідів і розвиткомможливостей у галузі працевлаштування, повинні отримуватипрофесійну підготовку або бути орієнтованими у питанняхреабілітації. 23. Особам, які займаються професійною орієнтацією,професійним навчанням і працевлаштуванням працівників в цілому,належить мати необхідні знання про фізичні та психічні дефекти таїх обмежуючий вплив, а також відомості про існуючі допоміжніслужби, щоб полегшити активну економічну та соціальну інтеграціюінвалідів. Цим особам необхідно надавати можливості для приведенняїхніх знань у відповідність до нових вимог часу та для накопиченнядосвіду у цих галузях. 24. Підготовка, кваліфікація та оплата труда персоналу,зайнятого професійною реабілітацією та навчанням інвалідів,повинні відповідати підготовці, кваліфікації та оплаті труда осіб,зайнятих загальним професійним навчанням і виконуючих аналогічнізавдання та обов'язки; можливості просування по службі повиннівідповідати можливостям обох груп спеціалістів, і належитьзаохочувати перехід кадрів із системи професійної реабілітації всистему загального професійного навчання й навпаки. 25. Персонал системи професійної реабілітації,спеціалізованих та виробничих підприємств повинен отримувати, вмежах його загальної підготовки й в міру необхідності, підготовкув галузі управління виробництвом, виробничої технології та збуту. 26. У випадках, коли відсутня достатня кількістьспівпрацівників системи реабілітації, які пройшли повнупідготовку, слід розглянути можливість вжиття заходів щодо наборута підготовки асистентів і допоміжного персоналу з професійноїреабілітації. Ці асистенти і допоміжний персонал неповинніпостійно використовуватись замість спеціалістів, які пройшли повнупідготовку. В міру можливості слід передбачити підвищеннякваліфікації цього персоналу, щоб повною мірою включити його вчисло співпрацівників, які отримали підготовку. 27. У разі необхідності слід заохочувати створеннярегіональних і субрегіональних центрів підготовки кадрівпрофесійної реабілітації. 28. Особи, які зайняті професійною орієнтацією та навчанням,працевлаштуванням інвалідів та наданням їм допомоги в роботі,повинні мати належну підготовку та досвід, щоб виявлятимотиваційні проблеми й труднощі, котрі можуть відчувати інваліди,і в межах своєї компетенції враховувати пов'язані з цим потреби. 29. У разі необхідності слід вживати заходів, щоб заохочуватиінвалідів до навчання спеціальностям, пов'язаним з професійноюреабілітацією, і сприяти отриманню ними роботи у цій галузі. 30. Слід проводити з інвалідами та їхніми організаціямиконсультації з питань розробки, здійснення та оцінки програмпідготовки кадрів для системи професійної реабілітації. VI. Внесок організацій роботодавців та організацій працівників у розвиток служб професійної реабілітації 31. Організації роботодавців і працівників повинні проводитиполітику сприяння професійній підготовці та забезпечення інвалідівпідхожою роботою на основі рівності з іншими працюючими. 32. Організації роботодавців і працівників спільно зінвалідами та їхніми організаціями повинні мати можливість сприятирозробці політики, що стосується організації і розвитку службпрофесійної реабілітації, а також проведенню досліджень тавнесенню законодавчих пропозицій у цій галузі. 33. Там, де це можливо і доцільно, представників організаційроботодавців, організацій працівників і організацій інвалідів слідвключати до складу рад і комітетів використовуваних інвалідамицентрів професійної реабілітації і професійного навчання, якіприймають рішення із загальних і технічних питань, з тим щобзабезпечити відповідність програм професійної реабілітаціїпотребам різних галузей економіки. 34. Там, де це можливо і доцільно, представникам роботодавціві працівників на підприємстві слід співпрацювати з відповіднимиспеціалістами у справі розгляду можливостей професійноїреабілітації й перерозподілу роботи інвалідів, зайнятих на даномупідприємстві, і надання роботи іншим інвалідам. 35. Там, де це можливо і доцільно, необхідно заохочуватипідприємства до створення або утримання у тісному співробітництвіз місцевими та іншими службами реабілітації власних служб,професійної реабілітації, серед них різних видів спеціалізованихпідприємств. 36. Там, де це можливо і доцільно, організації роботодавцівповинні вживати заходів для того, щоб: a) консультувати своїх членів з питань послуг у галузіпрофесійної реабілітації, які можуть бути надані працюючимінвалідам; b) співпрацювати з органами та установами, які сприяютьактивній трудовій реінтеграції інвалідів, інформуючи їх,наприклад, про умови праці та професійні вимоги, які повиннізадовольняти інвалідів; c) консультувати своїх членів з питань змін, які можуть бутиздійснені щодо працюючих інвалідів, в основних обов'язках абовимогах, що пред'являються до відповідних видів роботи; d) рекомендувати своїм членам вивчати можливі наслідкиреорганізації методів виробництва, щоб вони не призводили доненавмисного позбавлення інвалідів роботи. 37. Там, де це можливо та доцільно, організаціям працівниківнеобхідно вживати заходів для того, щоб: a) сприяти участі працюючих інвалідів у обговоренняхбезпосередньо на місці роботи та на радах підприємства або вбудь-якому іншому представницькому органі працівників; b) пропонувати основні напрямки професійної реабілітації тазахисту працівників, які стали інвалідами в результатізахворювання або нещасного випадку на виробництві або в побуті, івключати такі принципи в колективні договори, правила, арбітражнірішення або інші відповідні акти; c) консультувати щодо заходів, які здійснюються на робочомумісці і стосуються працюючих інвалідів, в тому числі щодоадаптації трудових завдань, спеціальних організацій праці,визначення професійної придатності й працевлаштування тавстановлення норм виробітку; d) піднімати проблеми професійної реабілітації тапрацевлаштування інвалідів на профспілкових нарадах та інформуватисвоїх членів через публікації та семінари про проблеми іможливості професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів. VII. Внесок інвалідів та їхніх організацій у розвиток служб професійної реабілітації 38. Окрім участі інвалідів, зазначеній в пунктах 15, 17, 30,32 та 33 цієї Рекомендації, їхніх представників і організацій вдіяльності по реабілітації, заходи щодо залучення інвалідів іїхніх організацій до розвитку служб професійної реабілітаціїповинні включати: a) заохочення участі інвалідів та їхніх організацій урозвитку діяльності на місцевому рівні, спрямованої на професійнуреабілітацію інвалідів з метою сприяння їхньому працевлаштуваннюабо їхній соціальній інтеграції або реінтеграції; b) надання урядом відповідної підтримки розвитку організаціїінвалідів і у справах інвалідів та їхній участі в службахпрофесійної реабілітації та працевлаштування, серед них підтримкипо забезпеченню програм підготовки для інвалідів у галузі їхсоціального самоствердження; c) надання урядом відповідної підтримки цим організаціям усправі здійснення програм просвіти громадськості, мета якихстворювати позитивне ставлення до здібностей інвалідів. VIII. Професійна реабілітація в рамках систем соціального забезпечення 39. Застосовуючи положення цієї Рекомендації, держави-члениповинні також керуватися положеннями статті 35 Конвенції 1952 рокупро мінімальні норми соціального забезпечення (993_011),положеннями статті 26 Конвенції 1964 року про допомогу у випадкахвиробничого травматизму і положеннями статті 13 Конвенції 1967року про допомогу по інвалідності, по старості і у випадку втратигодувальника тією мірою, якою вони не зв'язані зобов'язаннями, щовипливають з ратифікації цих актів. 40. Там, де це можливо та доцільно, системи соціальногозабезпечення повинні передбачати або сприяти організації, розвиткута фінансуванню програм професійного навчання, працевлаштування(серед них працевлаштування на спеціалізованих підприємствах) таслужб професійної реабілітації інвалідів, включаючи консультації зреабілітації. 41. Ці системи повинні також передбачати стимулюванняінвалідів до пошуків роботи та заходи, що сприяють поступовомупереходу їх на вільний ринок праці. IX. Координація 42. Необхідно вживати заходів для забезпечення, наскільки цепрактично можливо, того, щоб політика і програми професійноїреабілітації були скоординовані з політикою та програмамисоціально-економічного розвитку (включаючи наукові дослідження тапередову технологію), що впливають на управління працею, назагальну політику в галузі працевлаштування, на сприянняпрацевлаштуванню, професійне навчання, соціальну інтеграцію,соціальне забезпечення, кооперативи, розвиток сільських районів,дрібну промисловість та ремесла, безпеку та гігієну праці, наадаптацію методів та організації праці до потреб особистості та напокращення умов праці. "Міжнародне законодавство про охорону праці", Конвенції та рекомендації МОП, Київ, 1997 р. |
