Рецепторна концепція відчуттів виражається в принципі специфічної енергії органів чуття та в гіпотезі сталості зв'язку між стимулом і відчуттям

У 1826 р. І.Мюллер сформулював принцип специфічної енергії органів чуття: відчуття залежать не від природи подразника, а від органа чи нерва, у якому відбувається процес подразнення, тобто відчуття є вираженням його специфічної енергії.

За допомогою зору, наприклад, пізнається неіснуюче в природі світло, оскільки наше око створює враження світла й тоді, коли на нього діє електричний чи механічний подразник, тобто при відсутності фізичного світла.

Відчуття світла – це вираження специфічної енергії сітківки, воно лише суб'єктивний стан свідомості.

Однак не всі подразники є такими універсальними, як струм або механічний подразник. Звуки, запахи, що діють на око, не викликають зорових відчуттів, світло й запах не викликають слухових відчуттів. До того ж відчуття, викликані різними подразниками, не однакові за якістю. Механічний удар чи електричний струм, впливаючи на вухо, викличуть грубе слухове відчуття, яке не можна порівняти з багатством слухових відчуттів, викликаних повітряними коливаннями.

Формування органів чуття, їх спеціалізації в процесі біологічної еволюції відбувалося в умовах реальних взаємовідношень організму із середовищем, під впливом зовнішнього світу. Вплив зовнішнього світу формував самі рецептори, закріплені в будові нервової системи відбитки ефектів процесу подразнення.

Сприймання змінюється разом зі зміною умов існування живих істот і ускладненням їх поведінки. У ході еволюції підвищується спеціалізація органів чуття, внаслідок чого вони виявляються чуттєвими тільки до певних форм енергії подразників. Слід розрізняти подразники, адекватні для даного органа чуття, і неадекватні. Навіть якщо за допомогою неадекватного подразника все ж таки вдається викликати відчуття, то здебільшого для цього потрібно набагато більше енергії.

Рефлекторна теорія виражається в принципі органів чуття специфічної енергії та в принципі уподібнення.

Принцип органів чуття специфічної енергії полягає в тому, що відображення зовнішнього світу здійснюється на основі рецепції адекватного подразника. Відчуття виникає як реакція організму на той чи інший подразник і має, як усяке психічне явище, рефлекторний характер.

У ході побудови образа відбувається уподібнення динаміки моторних ланок властивостям предмета. У рухах органів чуття відбувається безпосереднє відтворення чи уподібнення суб'єкта властивостям предмета, який сприймається. Мова йде не про деяку споконвічну відповідність органа об'єкту, а саме про уподібнення станів органа властивостям відбиваного об'єкта. Не сама рука, що обмацує, відтворює контур предмета, а її рухи. Чим більше рух подібний до об'єкта, тим досконаліше відображення його форми, тим точніше можна відрізнити дану форму від іншої.

Класифікація відчуттів

Оскільки відчуття виникають внаслідок впливу певного фізичного подразника на відповідний рецептор, первинна класифікація відчуттів базується на рецепторі, що дає відчуття певної якості чи модальності.

Класифікація Арістотеля (за модальністю): зір, слух, смак, нюх, дотик чи шкірні відчуття (дотик, тиск, температура, біль).

Класифікація В.Вундта (за видами енергії). Запропонована в 1898 р. Усі рецептори розділені на три групи:

Механорецептори розсіяні по поверхні тіла й усередині його (у сухожиллях, шкірі, стінках судин і т.д.), уловлюють механічну енергію деформації, стиску, зрушення тканин.

Хеморецептори – смак і нюх – сприймають хімічну енергію різних речовин.

Фоторецептори здійснюють рецепцію світлової енергії. Еволюція чутливості до світлових подразників пов'язана зі зміною ока, що розвивається від простої світлочутливої пластинки у кишковопорожнинних до фасеточного ока комах і камерного ока хребетних.

Класифікація Шеррінгтона (за положенням рецептора в організмі й виконуваною функцією). Запропонована в 1906 р. За нею виділяється 3 класи рецепцій:

Екстерорецепція. Рецептори розташовані на поверхні тіла й спеціалізуються на рецепції зовнішніх подразників. Сюди відносять п'ять класичних модальностей. Ці рецептори, у свою чергу, розділяються на дистантні (зір і слух) і контактні (смак, нюх, дотик). Контактні рецептори у філогенезі виникають раніше від дистантних.

Пропріорецепція. Рецептори розташовані в м'язах та сухожиллях і спеціалізуються на рецепції положення й руху тіла в просторі. До них належать механорецептори й вестибулорецептори, що реагують на статичну силу гравітації та прискорені рухи голови.

Інтерорецепція. Рецептори розташовані у внутрішніх органах і чуттєві до обмінних процесів у внутрішнім середовищі організму. Це механорецептори й хеморецептори. Лише з великими застереженнями можна говорити, що подразнення інтерорецепторів призводить до виникнення відчуттів. С.Л.Рубінштейн називає ці відчуття органічною чутливістю й виділяє такі їх властивості: 1) вони пов'язані з органічними потребами, які через ці відчуття вперше відбиваються у свідомості; 2) сенсорна чутливість злита з чутливістю афективною; 3) вони слабко опредмечені; 4) тісно пов'язані з руховими імпульсами [12; 208-265].

Еволюційна класифікація сенсорних процесів Х.Хеда. Виділяє два види чутливості. Молодша й більш розвинена – епікритична чутливість. Дозволяє точно локалізувати об'єкт у просторі, дає об'єктивні відомості про явище. Відносно давня й примітивна – протопатична чутливість. Відчуття не дають уявлення про точну локалізацію предмета ні в просторі тіла, ні в зовнішньому просторі. Їх характеризує постійна афективна забарвленість, вони відбивають скоріше суб'єктивні стани, ніж об'єктивні процеси.

Сукупність ієрархічних механізмів сприймання, здатних вирішувати різні за складністю перцептивні завдання називається перцептивною системою. Основні з них такі:

1. Зорова система реалізує складну епікритичну форму чутливості. Вона бере участь у регуляції локомоцій і предметних дій (сприймання простору, оцінка властивостей поверхні предмета), а також забезпечує реалізацію вищих форм предметного сприймання, які відрізняються високою константністю.

2. Слухова система подає інформацію про властивості акустичних явищ і про положення об'єктів у просторі, бере участь у координації артикуляційних рухів. Сприймання мови й музики – найскладніші види соціальних сприймань.

3. Шкірно-м'язова система складається з безлічі підсистем. Бере участь у регуляції рухів і визначає сприймання взаємного положення частин тіла. На основі активного дотику можливі вищі форми предметного сприймання. Функціонує під контролем зорової системи.

4. Нюхово-смакова система уможливлює сприймання хімічних властивостей різних речовин. У деяких тварин використовується для просторової орієнтації. Найбільшу роль відіграє у контролі харчової поведінки.

5. Вестибулярна система відбиває діючі на тіло сили ваги й інерційні сили, пов'язані з його прискореним рухом. За її допомогою здійснюється оцінка положення, пози, початку й закінчення руху тіла в різних напрямках. Взаємодіє з багатьма іншими перцептивними системами.