Проблема трансформацій у перекладознавстві

У сучасному перекладознавстві однією з головних проблем є кваліфікація трансформацій та створення їхньої несуперечливої типології. У науковій літературі наявні численні тлумачення терміна «перекладацька трансформація» і різноманітні спроби класифікації цього явища. З метою визначення перекладацьких трансформацій науковці обирають різні ключові слова, кваліфікуючи їх як «прийоми логічного мислення» (Я. Рецкер), перетворення, заміни у процесі перекладу однієї форми вираження іншою (А. Швейцер), міжмовні перефразування (Л. Латишев), засоби перекладу за умови відсутності словникової відповідності або неможливості використання таких відповідників з огляду на контекстуальне оточення (В. Комісаров). Л. Бархударов цілком слушно проектував перекладацькі трансформації як міжмовні перетворення на досягнення перекладацької еквівалентності (адекватності) перекладу попри розходження у формальних і семантичних системах двох мов.

М. Гарбовський поряд із трансформаціями виокремив перекладацькі деформації, які є також перетвореннями, однак пов’язаними з певною перекладацькою втратою і стосуються насамперед форми мовленнєвого твору, хоч можливими, на його думку, є й семантичні деформуючі операції [Гарбовский 2004, 507]. Разом із цим дослідник вирізняє ще й перекладацькі помилки, які є неусвідомленими та концептуально не забезпеченими. Причинами помилок можуть бути недостатнє володіння мовою оригіналу, недостатній когнітивний досвід, недостатність знань про описувану у вихідному тексті дійсність, неуважне ставлення до системи смислів тексту оригіналу, нерозуміння авторської думки, невміння розрізняти особливості індивідуального стилю автора тощо [Гарбовский 2004, 514-536].

Як здається, такий потрійний поділ перекладацьких перетворень ще більше ускладнює дефініювання трансформацій, адже межа між трансформаціями та деформаціями є не тільки нечіткою, а й недостатньо обґрунтованою, оскільки, з одного боку, дослідник обмежує деформації лише формою, з іншого, натомість припускає можливість семантичних деформацій. Розмежування трансформацій і помилок перекладу надає трансформаціям лише позитивний статус правильного вибору відповідників у перекладному тексті, але дуже важко віднайти критерії оцінки відповідності оригіналу й перекладу зважаючи на наявність різних установок перекладу (універсалістської, етнокультурної відчуженої [Cеліванова енц.], пор.: буквальний та вільний переклад), різної мети перекладу (приміром, виходячи зі скопос-теорії німецької дослідниці К. Райс), а також найголовніше – з огляду на те, що досягнення повної еквівалентності можливе лише в ідеалі. На думку авторів колективної монографії «Текст и перевод», еквівалентність є найбільш оптимальною збалансованістю смислової, конотативної, екстралінгвістичної інформації текстів оригіналу й перекладу, що мотивується необхідністю досягнення рівноцінності їхнього регулятивного впливу на своїх адресатів [Текст и перевод 1988, 31]. Наше визначення еквівалентності ґрунтується на наведеному вище, однак не абсолютизує відповідність прагматичного впливу оригіналу й перекладу на своїх читачів. Отже, функціонально-комунікативна еквівалентність є нічим іншим, як найоптимальнішим балансом семантики й форми, денотативної, конотативної, стилістичної, культурної та прагматичної інформації текстів оригіналу й перекладу. Безперечно, у процесі перекладу неможливо зберегти семантику й форму, ще й передати читачам перекладного тексту, які належать до іншої культури, є носіями іншої мови і занурені до іншого буття й соціуму, інформацію різного порядку. Тому найбільш гармонійне входження читачів перекладу до чужої культури й мови можливе лише за рахунок окресленого балансу, досягти якого повинен перекладач.

Зважаючи на це переклад, яким би адекватним він не був, завжди є трансформацією в широкому розумінні цього терміна. У вузькому значенні перекладацька трансформація є перетворенням, модифікацією форми, або змісту й форми, зокрема, з метою збереження відповідності комунікативного впливу на адресатів оригіналу й перекладного тексту. Такі перетворення здійснюються як на підставі системних розбіжностей двох мов і є системними трансформаціями, так і через відмінність культур, онтологій двох народів, програм інтерпретації читачів оригіналу й перекладу. Останні перетворення можна назвати функціональними. Такий поділ трансформацій здійснюється за параметром їхніх чинників.

У перекладознавстві наявні розгалужені класифікації трансформацій. Найбільш загальною є диференціація трансформацій на перестановки, додавання, заміни й опущення Л. Бархударова (1975, с. 190-231). Дослідник зазначає, що такий поділ є значною мірою приблизним й умовним. За параметром рівня мовної системи непослідовно диференціюють трансформації Я. Рецкер, В. Комісаров, Л. Латишев, Р. Міньяр-Бєлоручев й ін. Здебільшого актуалізованими у трансформаційному плані виявляються лексичний, морфологічний та синтаксичний рівні. Немотивованим є виокремлення дослідниками поряд із лексичним семантичного рівня й віднесення до першого прийомів генералізації та конкретизації, а до другого – метафоричних, метонімічних та синонімічних замін, логічного розвитку понять, антонімічного перекладу та прийому компенсації (Миньяр-Белоручев), хоч генералізацію та конкретизацію також можна залучити до метонімічних замін. До того ж семантичний рівень мови може бути протиставлений не лексичному, а лише формальному, референційному та прагматичному. В. Комісаров до лексичних трансформацій відніс транскрипцію та транслітерацію, що насправді є виявом нормативності фонетичного та графічного рівнів мови.

Непослідовним у перекладознавців є виокремлення стилістичних трансформацій, до яких залучають або синонімічні заміни, описовий переклад, компенсацію й інші заміни (Фитерман, Левицкая), або компресію та розширення (А. Швейцер), або зміну стилістичного забарвлення відрізка тексту (Л. Латишев). У концепції трансформацій А. Швейцера стилістичний рівень трансформацій альтернативний компонентному, прагматичному та референційному рівням, що, на наш погляд, не відбиває семіотичної природи мови. До того ж деякі трансформаційні прийоми у деяких науковців потрапляють до різних типів. Наприклад, антонімічний переклад В. Комісаров відносить до комплексних, лексико-граматичних трансформацій, Р. Міньяр-Бєлоручев – до семантичних, Я. Рецкер – до лексичних, Л. Бархударов кваліфікує цей прийом як заміну, хоч якщо зважати на те, що відповідник може утворюватися простим додаванням префікса до антоніма, антонімічний переклад можна розглядати як додавання. Наявні класифікації трансформацій є неповними, не враховують чимало різноманітних трансформаційних прийомів.

Такий стан справ з огляду на посилення уваги в сучасному перекладознавстві до теоретичних розробок прикладних проблем вимагає переглядуі передбачає суттєве коригування типології перекладацьких трансформацій або створення нової.

Мета нашої статті – обґрунтування нової класифікації перекладацьких трансформацій за параметром тріади мовного семіозису, запропонованої Ч. Моррисом – семантики, синтактики та прагматики, оскільки переклад є насамперед перетворенням мовленнєвого продукту однієї семіотичної системи на продукт іншої, орієнтований на інтерпретанту свого адресата. Семантика є відношенням знака (в унілатеральній концепції знака) або форми знака (в білатеральній концепції) до позначеного ним змісту, синтактика є відношенням знака до інших знаків в мовленнєвому потоці, а прагматика є відношенням знака до інтерпретатора. Розділити наведені три виміри семіозису як цілісного процесу вкрай важко, адже зміна форми зумовлює здебільшого і зміну смислу, модифікація прагматичного впливу також передбачає зміну форми та змісту повідомлення. Ураховуючи таку нероздільність можна умовно диференціювати перекладацькі трансформації на формальні, формально-змістові та прагматичні, визнаючи, що останні по суті є ще й формально-змістовими.

Кожний із цих типів експоновано одиницями різних мовних рівнів. Формальні трансформації передбачають зміну форми в перекладі за умови збереження змісту оригіналу. На фонетичному рівні до них належать, по-перше, фонографічні трансформації: 1) транскрипція як «формальне пофонемне перетворення вихідної лексичної одиниці за допомогою фонем мови перекладу»; 2) транслітерація як «формальне перетворення за порядком букв вихідної лексичної одиниці за допомогою абетки мови перекладу» (алексеева 2005); 3) фонографічна заміна за традицією (приміром, передача прізвища Хомський, хоч в англійській традиції Chomsky звучить як Чомські); та 4) їхня комбінація). Невдалі та неправильні трансформаційні результати оцінюються як перекладацькі помилки (наприклад, переклад російською Микола Азаров як Миколай Азаров).

По-друге, у поетичних перекладах припустимою є зміна ритміко-мелодійного малюнку віршів шляхом формальної трансформації. Так, строфіка японських хайку, на думку перекладачів, подібна до гомерівського гекзаметру, який, за легендою, був підказаний сліпому поетові шумом морських хвиль, що накочувалися й відкочувалися від узбережжя. А оскільки японські вірші не читалися, а співалися (саме тому вони й мають назву «ута» – дослівно пісня) [4, с. 15], то в самій строфічній формі закладено монотонне, заспокійливе повторення. Для японця інтонаційно-мелодійний малюнок японської поезії засвоювався ще в ранньому дитинстві і протягом багатьох століть здавався єдиним віршовим розміром для написання будь-яких поетичних творів.

Збереження ритмомелодійного малюнку хайку може здійснюватися за рахунок відмови від його строфічної форми. Так, український перекладач з японської І. Бондаренко вважає це доцільним через загальну специфіку як фонологічної, так і акцентуаційної системи японської мови, а головне – специфічні правила версифікації, що ґрунтуються на цих мовних особливостях. На його думку, саме така стратегія наближає текст перекладу хайку до оригіналу [4, с. 365-366], що оптимізує сприйняття вірша українськими читачами.

На словотвірному рівні формальні трансформації репрезентовані: 1) словотвірним калькуванням як поморфемним перекладом одиниць, 2) інверсією складників слова (наприклад, рос. листопад – укр. падолист). Лексичний рівень змін форми в перекладі представений насамперед відповідниками іншої мови з однаковим смисловим наповненням (словниковими еквівалентами з однаковим актуалізованим у контексті семним складом). У номінативному ракурсі в перекладі такі відповідники можуть змінювати ономасіологічну структуру: просте непохідне слово відповідає деривату, або композиту, або стійкій сполуці і навпаки, дериват – композиту, або стійкій сполуці і навпаки; композит – стійкій сполуці і навпаки; слово або сполука – описовому звороту (останній тип трансформацій кваліфікують як описовий переклад, відносячи його до стилістичних трансформацій (А. Фітерман, Т. Левицька), або до трансформацій прагматичного рівня (А. Швейцер), або до лексико-граматичних як експлікацію (В. Комісаров)).

На морфологічному рівні формальні трансформації представлені: 1) категорійною заміною зі збереженням змісту мовних одиниць (наприклад, зміна в перекладі роду, відмінка, стану дієслова (активного на пасивний), форми ступеня порівняння), 2) частиномовною заміною, 3) заміною морфологічних засобів лексичними з однаковим змістом, 4) усуненням чи виникненням у перекладі явища транспозиції числа, часу, способу дії і т. ін., на відміну від оригіналу. При цьому треба враховувати можливість прагматичного впливу таких замін на читача перекладу, приміром, заміна стану дієслова здатна по-різному впливати на читача. Так, голландський дискурсолог Т. ван Дейк розглядає відмінність інтерпретації речень: Поліція вбиває демонстранта і Демонстрант убитий поліцією. Випадки усунення транспозиції граматичних категорій також можуть коригувати прагматичний вплив або конотативне забарвлення фрагмента тексту (наприклад, транспозиція числа, що в оригінальному тексті створює гумористичний ефект: рос. В вагоне новые пассажиры – женщина с чемоданом − усунута в українському перекладі: У вагоні нова пасажирка – жінка з валізою, що треба кваліфікувати як прагматичну формально-змістову трансформацію).

На синтаксичному рівні формальні трансформації представлені замінами сполуки словом і навпаки (Увидев ее, я стал спокоен – Побачивши її, я заспокоївся (О. Грін)), синтаксичного зв’язку у словосполуках і реченнях (наприклад, у випадках синкретизму форми – вживання складносурядного речення у значенні складнопідрядного, безсполучникового речення у значенні складносурядного в оригінальному тексті і відсутність синкретизму в перекладі), анафоричними й еліптичними замінами, об’єднанням та членуванням речень без зміни змісту. Формальними трансформаціями можуть бути опущення та додавання мовних одиниць і конструкцій, які не змінюють змісту фрагментів перекладу: Я поселился в квартире правого углового дома улицы Амилего – Я поселився у квартирі правого наріжного будинку, що знаходиться по вулиці Амілего (О. Грін).

Формально-змістові трансформації, навпаки, передбачають зміну форми й модифікацію змісту, що зумовлено специфікою мовних систем оригінального й перекладного тексту та контекстуальними та прагматичними чинниками. На фонетичному рівні такі трансформації представлені здебільшого в поетичних текстах зміною ритміко-мелодійної структури вірша, що зумовлює модифікацію концептуального плану тексту. На лексичному рівні другий тип трансформацій має два плани, у яких репрезентовано зміст мовних одиниць: денотативний та конотативний. У денотативному плані, який маніфестує понятійно-логічне ядро значення, цей тип трансформацій у перекладі представляють словникові відповідники лексем, що отримують в мові перекладу неоднаковий із вихідною одиницею семний набір, актуалізований контекстом повідомлення. Англійський перекладознавець Дж. Кетфорд ілюструє таку розбіжність складу сем на прикладі еквівалентних речень англ. і рос. мов: I have arrived. Я пришла. Семами еталонного набору є 1) мовець; 2) жіноча стать; 3) прибуття; 4) пішки; 5) попереднє; 6) релевантне зараз; 7) завершене. Англійська конструкція обирає ознаки 1, 3, 5, 6, російська – 1, 2, 3, 4, 5, 7 [Catford 1965]. За умови визнання міжмовної синонімії такі трансформації в перекладознавстві названі синонімічними замінами (Р. Міньяр-Бєлоручев), що передбачають використання еквівалента або з однаковим значенням, а найчастіше – з близьким зважаючи на контекст. Наприклад, в українському перекладі фрагмента роману О. Гріна «Та, що біжить по хвилях»: Мне было тяжело говорить с ним, так как, не глядя на Биче, я видел лишь ее одну – Мені було складно говорити з ним, тому що, й не дивлячись на Біче, я бачив лише її одну – предикатив тяжело перекладено контекстуальним синонімом складно, що цілком обґрунтовано з огляду на перевагу саме цього українського відповідника в такому контексті.

У денотативному плані формально-змістовими трансформаціями є також кореферентні заміни. Кореферентний ряд у тексті представлений позначеннями найчастіше особи, персонажа різними властивими йому найменуваннями (наприклад, Іванна – жінка – дружина Панаса, сестра Івана, лікарка тощо). Перекладач може використати будь-яку номінацію за умови її доцільності в певному контексті. Тим самим змінюється форма та зміст, незмінним залишається лише референт.

До трансформацій денотативного плану належать і метонімічні заміни, які можна диференціювати залежно від статусу суміжних предметів, явищ, понять. До метонімічних трансформацій можна віднести: 1) гіперонімічні як заміни гіпоніма гіперонімом (названі в перекладознавстві генералізацією): Вашу школу можно назвать центром труда – Ваш навчальний заклад можна назвати центром праці;

2) гіпонімічні як заміни гіпероніма гіпонімом (названі конкретизацією): Она сошла медленно, с задумчивым інтересом к происходящему вокруг нее – Вона зійшла повільно, із замисленим інтересом до навколишньої метушні (О. Грін);

3) еквонімічні як заміни гіпоніма іншим гіпонімом того самого класу, що нерідко може ставати перекладацькою помилкою;

4) партонімічні як заміни назви цілого назвою його частини: В ее лице тронулись какие-то оставшиеся непроизнесенными слова – На її вустах заворушилися якісь, чомусь не вимовлені слова (О. Грін);

5) холонімічні як заміни назви частини назвою цілого: Наконец, настойчиво отведя эти чувства, как отводят рукой упругую, мешающую смотреть листву … – Нарешті, наполегливо відвівши ці почуття, як відводять рукою гілку, що заважає дивитися… (О. Грін);

6) парто-партонімічні як заміни назви однієї частини цілого назвою іншої: … эти широкие ступени, по которым можно сходить медленно, задумавшись, к огромным стволам, под тенью высокой листвы – … ці широкі сходи, якими можна повільно, замислившись, спускатися до величезних стовбурів, під тінь високих крон (О. Грін);

6) інші метонімічні заміни (наприклад заміну назви предмета назвою його матеріалу, назви причини назвою наслідку тощо): Довольно махать перед нами железными мечами – Досить розмахувати перед нами залізом.

До формально-змістових трансформацій лексичного рівня денотативного плану відносимо також конверсивні; та умовно − антонімічні й метафоричні трансформації. Конверсивні й антонімічні заміни нерідко супроводжуються морфологічними та синтаксичними трансформаціями (Она может без труда сделать это – Вона може легко зробити це; Вона купила каву. – Ей продали кофе). На нашу думку, взагалі антонімічний переклад є нічим іншим, як синонімічною заміною зважаючи на загальну відповідність цілісного змісту, хоч і дещо модифікованого в перекладі (наприклад, легкий – неважкий). Цікавим є антонімічний переклад, супроводжений втратою метафоричного значення: Из комнат, расположенных под углом к востоку и югу, весь день не уходили солнечные лучи – Із кімнат, розташованих під кутом до сходу і півдня, цілий день сяяло сонячне проміння (О. Грін).

Метафоричні трансформації по суті також є синонімічними замінами, здебільшого контекстуального типу. У їхньому складі виокремлюємо деметафоризацію – заміну метафори неметафорою (Весна пришла – Весна настала; Поскольку мы являемся лицами разных каналов, то, по законам телевидения, можем улетучиться в телевизор даже в одно и то же эфирное время – Оскільки ми є обличчями різних каналів то, за законами телебачення, можемо потрапити в телевізор навіть в один і той же ефірний час (газета «Зеркало недели» і «Дзеркало тижня»)), реметафоризацію – заміну неметафори метафорою, трансметафоризацію – заміну донорської зони метафори (Тишина мчалась, и я ушел в область спутанных очертаний – Тиша минула, і я поринув у царину сплутаних обрисів (О. Грін)). Нерідко такі заміни зумовлюють зміну прагматичного впливу на читача перекладу або є перекладацькими помилками.

Подібне явище спостерігається на лексичному рівні формально-змістових трансформацій у його конотативному плані. Конотативні трансформації, згідно з поширеним у науковій літературі тлумаченням конотації, диференціюємо на оцінно-емотивні, експресивні та функціонально-стилістичні. Перші орієнтовані на заміну, втрату або виникнення в перекладі оцінного чи емотивного компонента мовних одиниць. Наприклад, у фрагментах: Ко мне приходят прелестные женщины в воздасте от 20 до 40 лет, это взрослые люди с уже сформировавшимся мировоззрением. – До мене приходять чудові жінки віком від 20 до 40 років, це дорослі люди з уже сформованим світоглядом (газета «Зеркало недели» і «Дзеркало тижня») – рос. прикметник має значення «пленительный, очаровательный», а укр. – «прекрасний, гарний». У перекладі втрата оцінки відповідника може компенсуватися конотативним забарвленням фрагмента: К девушке подбежали комиссионеры и несколько других личностей как потрепанного, так и благопристойного вида, создав атмосферу нестерпимого гвалта – До дівчини підбігли комісіонери і кілька інших осіб як підтоптаного, так і добропристойного вигляду, створивши атмосферу нестерпного ґвалту (О. Грін).

Експресивні трансформації передбачають модифікацію чи втрату посилення чи применшення ознаки: Но три месяца – именно тот огромный срок, когда женщина сможет прояснить для себя – тот ли это мужчина – Але три місяці – саме той велетенський час, коли жінка зможе прояснити для себе, чи той це чоловік (газета «Зеркало недели» і «Дзеркало тижня»)); ... долго волновали меня как пример малого знания нашего о людях – … довго хвилювали мене як приклад наших мізерних знань про людей (О. Грін); Гул, крики, песня, демонический вопль сирены – все полно страсти и обещания – Гул, галас, пісня, демонічний крик сирени – усе виповнено пристрасті й обіцянки (О. Грін).

Функціонально-стилістичні трансформації представлені втратою, заміною або виникненням в перекладному тексті функціонально-стилістичного забарвлення мовних одиниць, наприклад, їхнього розмовного, книжного, застарілого чи іншого функціонального статусу: Благодаря гибкому сложению или иной причине, она совершенно избежала толчков – Завдяки гнучкому стану чи з іншої причини вона зовсім уникла штурханини (О. Грін), – український відповідник, на відміну від російського слова, має розмовний статус.

Конотативні трансформації нерідко поєднуються із денотатативними: Нам с мужем очень нравятся эти изделия, всегда покупаем их в заведениях, когда ездим в Карпаты – Ми з чоловіком дуже любими ці гуцульські витвори, завжди купуємо їх в їдальненьках, коли їздимо в Карпати (газета «Зеркало недели» і «Дзеркало тижня») – на тлі лексичної гіпонімічної заміни відповідник отримує експресивний компонент, що цілком природно для українського читача, адже їдальні в карпатських селах дуже маленькі.

Формально-змістові трансформації в номінативному плані є окресленими у попередньому типі трансформацій модифікаціями ономасіологічних структур номінативних одиниць у перекладі, що супроводжуються зміною їхнього змісту. Наприклад, композит у перекладі отримує відповідник-дериват, що модифікує денотативний або конотативний зміст фрагмента: Грайливоока така смаглявка... пострілює блискучими, як вишня в росі, очима − Игривая такая смуглянка... постреливает кругом блестящими, как подернутая росой вишня, глазами (О. Гончар). Більш адекватною у такому випадку була б синтаксична перебудова речення: Глаза смуглянки так и играют, постреливают кругом, блестящие, как подернутая росой вишня.

На морфологічному рівні формально-змістові трансформації поділяємо на категорійні заміни зі зміною смислу (зміни числа, виду, способу дії, ступеня порівняння, стану, часу, особи, утрата або виникнення у відповідників категорії збірності тощо), частиномовні заміни, які супроводжуються модифікацією змісту, заміни граматичних засобів лексичними зі зміною змісту і т. ін. Здебільшого зміна змісту не дуже відчутна в цілісному фрагменті, однак більш прискіпливе спостереження виявляє розбіжність. Приміром, переклад фрагмента: Женщина должна верить, быть избирательна, четко осознать, кто она, чего хочет от жизни, на что способна – Жінка має повірити, бути вибіркова, чітко усвідомлювати, хто вона, чого хоче від життя, на що здатна (газета «Зеркало недели» і «Дзеркало тижня») – змінює вид дієслова і разом із цим замінюється зміст постійної дії на миттєву.

Зміна деяких граматичних категорій і частин мови в перекладі призводить до перекладацьких помилок: После незначительного молчания деловой голос служащего объявил мне, что в гостинице нет упомянутой дамы – Після деякого мовчання голос службовця діловито повідомив, що в готелі немає такої дами (О. Грін). Нерідко формально-змістові морфологічні трансформації компенсуються валентним зв’язком слова. Наприклад, у перекладі фрагмента: Если женщина не будет харизматичной, она не сможет влиять на отношения с окружающими – Якщо жінка не буде харизматичною, вона не зможе впливати на стосунки з оточенням (газета «Зеркало недели» і «Дзеркало тижня») − субстантивований дієприкметник замінений девербативом-іменником, множина змінена одниною, при цьому значення українського відповідника не обмежене особами, однак компенсація змісту відбувається за рахунок валентності слова стосунки, яке тяжіє лише до живих предметів, а рос. отношения має дуже широку валентність.

На синтаксичному рівні формально-змістові трансформації є заміною слова сполукою і навпаки з модифікацією смислу (Ели досыта далеко не все – Наїлися далеко не всі; Зато в моем арсенале психологической защиты есть третья сестра веры и надежды – любовь, они очень тесно связываются – Зате в моєму арсеналі психологічного захисту є третя сестра віри і надії – любов, вони невід’ємні (газета «Зеркало недели» і «Дзеркало тижня»)), переструктуруванням сполуки або речення, міжреченнєвих зв’язків, а також опущенням, перестановкою та додаванням елементів речення та тексту, що визначають і зміну значення. Наприклад, заміна означено-особових речень безособовими впливає на зміст фрази: Не знаю, что произошло с Лерхом – Не відомо, що трапилося з Лєрхом (О. Грін). Те саме відбувається при заміні простого речення складнопідрядним: Как собеседник это был человек хронически несвободной минуты – Як співрозмовник це був чоловік, якому бракувало навіть хвилини (О. Грін). Членування складного речення в перекладі призвело до семантичної модифікації: Но я был лишь одну минуту с Биче, так как вошли ее родственники, хозяева дома – старичок и старушка, круглые, как два старательно одетых мяча, и я был представлен им девушкой, с облегчением убедясь, что они ничего не знают о моей истории – Я був з Біче лише якусь хвилину, бо зайшли її родичі, хазяї будинку, – дідусь і бабуся, круглі, як два старанно одягнені м’ячі. Ми познайомилися. Я з полегшенням переконався, що вони нічого не знають про мою історію (О. Грін). Таке членування розтягує подію в часі й руйнує логічні зв’язки причини та наслідку.

Формально-змістові трансформації з прагматичним компонентом передбачають зміну форми та змісту одиниць у тексті, текстових фрагментів з метою збалансування прагматичного впливу перекладу на свого читача. Підґрунтям розроблення цього типу трансформацій є концепція динамічної еквівалентності американського перекладознавця Ю. Найди, який, зважаючи на культурно-етнічний акцент його школи та специфіку перекладацької діяльності в Американському біблійному товаристві (адаптація Біблії переважно для сприйняття африканськими й індіанськими племенами), убачав мотивацію перекладацьких трансформацій у необхідності досягнення рівноцінного регулятивного впливу на адресатів тексту оригіналу й перекладу.

Подібні думки висловлював ще німецький філософ ХVІІІ ст. І. Гердер. Ф. Шлейєрмахер також пропонував розмежовувати два методи перекладу: парафразу й вільне перекладення. Мета другого – справити однакове враження на читачів оригінального та перекладного текстів, відмовившись від відповідності змісту певних їхніх частин. Німецький перекладознавець А. Нойберт розглядав чотири типи прагматичних відношень при перекладі: від найвищої перекладності у прагматичному розумінні до неможливості передати прагматику оригіналу (найвищий ступінь перекладності, на його думку, мають наукові та технічні тексти) [Neubert 1985].

Оцінка такого підходу дослідниками не є однозначною, оскільки перекладач може лише припускати вплив тексту оригіналу на реального читача, як і вплив на адресата власної рефлексії. Американський антрополог К. Клакхон розглядає такий психологічний різновид перекладу, коли слова впливають однаково на носіїв мови перекладу і на носіїв мови оригіналу, як близьку до неможливого [7: 187]. Сам Ю. Найда останнім часом дещо змінив своє ставлення до динамічного типу еквівалентності «і не вимагає такої адаптації тексту перекладу, яка б помістила його до нового культурного середовища і тим самим значно б віддалила переклад від оригіналу. Тепер увага дослідника зосереджена на поясненні культурних реалій за допомогою посилань і коментарів» [Комиссаров 1999, 56].

Збереження прагматичної орієнтації тексту перекладу є важливим у випадках передачі концептуально вагомого стилістичного прийому або комплексу фігур, які зумовлюють стилістичний принцип висування як спосіб формальної організації тексту, що передбачає концентрацію уваги читача на певних елементах повідомлення, які викликають здивування своєю несподіваністю, непередбачуваністю й неприродністю з метою підкреслення, виділення певної думки. Серед найбільш вивчених типів висування виокремлюють зчеплення як наявність подібних елементів у подібних позиціях; конвергенцію як поєднання в одному місці тексту комплексу стилістичних прийомів; ошукане очікування як порушення передбачуваності текстових подій [Арнольд].

Відсутність збереження стилістичного прийому спостерігаємо в перекладі фрагмента роману О. Гончара «Тронка», де в описі життя капітана Дорошенка наявна композитна рамка та ономасіологічне узгодження, опосередковане оказіональним композитом, що створює гумористичний ефект: Найбільша його тодішня мрія побувати у кругосвітньому плаванні... У різних товариствах бував, за різними столами сидів Дорошенко у своєму кругосвітньому житті... дійсно, таки кругосвітник. У російському перекладі вилучено останній фрагмент композитної рамки й замінено попередній на: В разных компаниях бывал, за всякими столами сидел Дорошенко в своей кочевой жизни. Подібні прагматичні трансформації можна назвати фігуративними. Утрата або модифікація певної стилістичної фігури впливає й на образність і виразність тексту перекладу, і тим самим його персуазивний потенціал.

Прагматичну спрямованість нерідко мають фразеологізми, які в текстах перекладу замінюються або нефразеологічною одиницею або іншим фразеологізмом. Етнокультурна установка перекладача передбачає врахування фразеологічних масивів кожної з мов із метою балансу впливу (пор.: рос. родиться в рубашке и англ. with a silver spoon in a mouth (с серебряной ложкой во рту); укр. наговорити груші на вербі, чого і в борщ не кришать, сім мішків гречаної вовни, гречаного Гаврила і рос. наговорить семь бочек арестантов). Такі прагматичні трансформації можна вважати фразеологічними. Прикладом є переклад порівняльних фразем (порівняння слова худий для японців потребує введення фразеологізму як скелет комара, для в’єтнамців − як висохла цикада, для англійців − як бенберійський сир). Навіть у близькоспоріднених мовах різними є стереотипні порівняння: росіяни кажуть: глухой, как пробка, валенок, сибирский валенок, сапог − білоруси використовують з цією метою тваринний світ; росіяни акуратну людину порівнюють із німцем, англійцем, а білоруси − з хом’яком, бурундуком [Маслова Лингвокультурология].

Орієнтація на адресата чужої культури зумовлює прагматичні концептуальні перетворення в перекладах. Це підміна реалій оригінального тексту реаліями мови перекладу, зміна за допомогою мовних засобів різних рівнів способів категоризації світу і внутрішнього рефлексивного досвіду (наприклад, у мові вінту речення Гаррі рубає ліс перекладають п’ятьма різними способами залежно від того, чи знає про це мовець із власних спостережень, чи хтось йому повідомив про це або він припускає це) [Клакхон, с. 195]. Концептуальні перетворення залежать від культурних стереотипів народу − детермінованих соціумом і культурою, впорядкованих і фіксованих структур свідомості, що уособлюють результати пізнання дійсності певним угрупованням і є схематизованими та спрощеними стандартними ознаками етносвідомості; від архетипів колективного позасвідомого, етнічних міфів, символів, етнічного спектра прецедентних феноменів, культурних норм тощо. Наприклад, міф про чорну кішку. У росіян, українців існує забобон: якщо чорна кішка перейде дорогу, треба чекати нещастя, невдачі. В англійській культурі чорні коти − ознака неочікуваного щасті, тому на листівках з написом «Good Luck» намальовані саме чорні коти.

Вагомим важелем для здійснення прагматичних трансформацій є етнічні цінності, зафіксовані в текстах оригіналів, які мають відповідати цінностям носіїв мови перекладу. Такими цінностями є сенсорні, психологічні, естетичні, утилітарні й ін. оцінки, моральні норми, етнічні пріоритети, етнічні гетеростереотипи − оцінки інших етносів. Аксіологічні прагматичні трансформації спрямовані на збереження ціннісної орієнтації текстів у перекладі. Російський лінгвокультуролог С. Тер-Мінасова наводить приклад сприйняття туземцями Західної Африки шекспірівського «Гамлета»: «Клавдій − молодець, тому що одружився із удовою брата, так мусить чинити кожний культурний чоловік, але треба було зробити це негайно, одразу після смерті чоловіка і брата, а не чекати цілий місяць. Полоній − погана людина, адже він не дозволив дочці стати коханкою сина вождя − це честь, і, головне, − чимало дорогих подарунків. Гамлет убив його цілком правильно, так чинить кожний мисливець в африканському буші − почувши шерех, окликає, якщо у відповідь нічого не чує, вбиває» [].

Оскільки одним із найпоширеніших прийомів компенсації інформації для читача перекладу є коментування та примітки, які дають змогу збалансувати прагматичний вплив, такі трансформації можна назвати мегатекстовими згідно з тлумаченням уведеного українською лінгвісткою І. Колегаєвою терміна «мегатекст». Виведення трансформацій за межі тексту визначає вагому інформаційно-компенсаторну функцію мегатексту. Наприклад, в українських перекладах японського вірша хайку: Зірок закоханих побачення / Лиш завтра / А незвичайною вже й ця здається ніч! (Мацуо Басьо) – перекладач подає коментар: Йдеться про свято Танабата, яке святкують у Японії сьомого дня сьомого місяця (фумідзукі) за місячним календарем, коли в нічному небі раз на рік зустрічаються зірки Вега та Волопас. За стародавньою легендою, вони були розлучені Богом і розміщені по різні боки Чумацького Шляху. Хайку: Дитинства край! / Розчулився до сліз над пуповиною. / Ще рік один минає (Мацуо Басьо) – супроводжує примітка перекладача (У Японії висушений шматочок дитячої пуповини зберігається матір’ю як оберіг).

Окреслені в межах цієї статті типи перекладацьких трансформацій наявні в текстах перекладів у різних варіаціях комбінацій. Їхнє здійснення й поєднання − безупинний і безперервний процес, кінцевим результатом якого є формування балансу відповідності мовних одиниць різних рівнів у межах цілісного семіотичного процесу − перетворення знакової форми однієї мови на знакову форму іншої з огляду на три виміри семіозису: семантику, синтактику та прагматику.

Література

1. Алексеева И.С. Введение в переводоведение: Учебное пособие. – СПб., 2004. – 352 с.

2. Антологія японської поезії. Хайку ХVІІ-ХХ ст. Передмова, переклад з японської та коментарі Івана Бондаренка. – К.: Дніпро, 2002. – 368 с.

3. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык. М., 2005.

4. Бархударов Л.С. Язык и перевод. − М., 1975.

5. Бондаренко І.П. Розкоші і злидні японської поезії. Японська класична поезія в контексті світової та української літератури. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. – 566 с.

6. Гарбовский Н.К. Теория перевода. – М.: Изд-во МГУ, 2004. – 544 с.

7. Клакхон К.К.М. Зеркало для человека. Введение в антропологию. – СПб: Евразия, 1998. – 352 с.

8. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. − Одесса, 1991.

9. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. – М., 2002. – 420 с.

10. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода: Учебное пособие. – М.: «ЧеРо», совместно с «Юрайт», 2000. – 136 с.

11. Латышев Л.К. Курс перевода (эквивалентность и способы ее достижения). – М.: Международные отношения, 1981. – 248 с.

12. Латышев Л.К. Технология перевода: Учебное пособие по подготовке переводчиков. – М.: ВВИ – ТЕЗАУРУС, 2001. – 280 с.

13. Маслова В.А. Лингвокультурология. − М., 2001.

14. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. – М.: Московский лицей, 1996. – 208 с.

15. Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. М.: Международные отношения, 1974. – 216 с.

16. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. − Полтава: Довкілля-К, 2011. − 844 с.

17. Селиванова Е.А. Стратегии и тактики переводчика в диалогической модели вторичной коммуникации // Вісник Харківського національного університету. Серія романо-германська філологія. Проблеми перекладу та іншомовної коммунікації. – Харків: Константа, 2004. – № 611. – С. 3-7.

18. Селиванова Е.А. Стратегическая программа перевода в аспекте диалогичности // Реальность, язык и сознание: Межвуз. сб. науч. тр. / Отв. ред. Т.А. Фесенко. – Тамбов: Изд-во ТГУ, 2005. – С. 85-90.

19. Текст и перевод. – М.: Наука, 1988. – 160 с.

20. Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. − М., 2000.

21. Фитерман, Левицкая

22. Швейцер А.Д. Теория перевода: Статус, проблемы, аспекты. – М.: Наука, 1988. – 215 с.

23. Catford J.A. Linguistic Theory of Translation. − L., 1965.

24. Neubert A. Text and Translation. − Leipzig, 1985.

25. Nida, E., Taber, Ch. R. Theory and Practice of Translation. − Leiden, 1964.